04/25/2003 | P.M.

Дівчинка з далекого гірського села Тухольки вимушено робить все ногами – підносить до рота їжу, обнімає улюбленого котика Цезаря, малює, гортає альбоми, складає тріски у піч...

Інеса – маленьке сонечко. Від її милої дитячої усмішки у напаленій бойківській хаті стає ще тепліше. І немовби просторіше. Бо з великих синіх оченят так і ллється джерельце якогось неймовірного внутрішнього світла. Відчувши це, ми не втрималися від компліменту:

- Яка ж ти гарненька, Інесо! Справжня красуня!

А вона немовби обдала нас окропом:

- Яка з мене клясуня, коли люцок не маю?..

Нещастя спіткало молоде подружжя Посисенів зненацька. Галя була на п’ятому місяці вагітності, як раптом, черпаючи з криниці воду, почулася зле: здавалося, ось-ось вона втратить ще ненароджене дитя. Терміново поїхала у районну лікарню, і понад два місяці пролежала там “на підтримці”. Медики всіляко заспокоювали майбутню маму, казали, що донечка в її лоні росте цілком здоровою... Так, мовляв, показало ультразвукове обстеження. Їм же наче мову відняло, коли прийняли пологи. Як тепер пригадує: у лікарні зчинився незрозумілий шум. Потім знесиленій важкими пологами Галі дали якогось укола і сказали: “Заспокойся. Твоя дитина народилася без рук...”

Загалом у немовляти встановили аж п’ять тяжких недуг: не функціонує нирка, “не тримає” сечовий міхур, було ще багато інших “не”. А ота найстрашніша звістка буквально пригнула молодих батьків. В лікарні застерегли, що кволе маля не доживе й до кінця дня, тому порадили негайно охрестити його. Родичі так і зробили. Але всупереч всім лікарським вердиктам Інеса вчепилася за життя. І, слава Богу, живе – всім бідам наперекір!

Довший час її домом був львівський Охматдит. Чуйні лікарські руки зробили (і роблять) все, щоби хоч трохи полегшити невимовні Інесині муки. Не кожний дорослий зміг би знести страждання, котрі випали на її долю. Щодня - купа таблеток, мікстури, виснажливі обстеження, а ще ці болючі уколи. Одного разу брали для аналізу кров. В Інеси не знайшли вен, тож змушені були вводити шприц в голову. Маленька подумала, що після нестерпної процедури їй мають віддячити найбажанішим подарунком, і жалібно змовила: “Ну, давайте взе налесті ті люки!”. Зачувши дитяче благання, лікар Наталія Сергіївна Лук’яненко знепритомніла...

Кілька останніх місяців Інеса живе в рідній Тухольці. Домашня обстановка, цілюще карпатське повітря благотворно вплинули на дівчинку. На личку горить рум’янець, вона бігає по хаті, радісно щебече до всіх. І ні на хвилинку не сидить на місці без діла. Ніжками складає кубики, гортає книжечки, лакує собі нігтики (вона ж бо панночка!). Ніжками кладе до рота апельсинку. Розіллється вода на підлозі – тягне ступнею шмату, щоби витерти калюжу. Взагалі Інеса понад усе любить чистоту, порядок, вимагає, щоби все, що їй одягають, було випране, зашите, випрасуване, акуратно поскладане. А ще вона конче хоче бути комусь у пригоді. Мама збирається пекти пляцки – донечка бере в ногу ложку і розмішує масу. Готують борщ - просить дощечку і ніж, щоб самостійно посікти цибулю. Знову ж таки робить це ніжками. Бабуся Марта робить вареники, внучка теж береться їй допомагати – губками зліплює краї вареничок.

Не забуває вона і про молодшу сестричку Божену: коли та силкується вилізти на ліжко, Інеса підпирає її своєю голівонькою. Навчилася маленька ніжкою відчиняти дверцята у грубці і підкладати дрова, але, певна річ, робити цього дорослі їй не дозволяють.

Інеса дуже любить малювати “лялю”. Старанно виводить її личко, очка, носик, животик. На цій деталі малювання закінчується. Напевно, щоб зайвий раз не ятрити собі душу...

Всі, хто живе на маминій господарці, її добрі друзі – коник, корова, овечки. Особливо подобається Інесі бавитися з Цезарем. Котик завчено лягає їй у ноги і терпеливо зносить найміцніші обійми. Він ще ні разу не дряпнув своєї подружки, бо розуміє, що ображати її не можна...

На відміну від інших своїх ровесниць, Інеса не любить телевізора, мультиків, шуму-гамору. Хоче спокою. Зате не натішиться квіточками – у карпатських горах їх так багато! Одна лиш біда – рвати їх не може. Нема чим. Через те частенько плаче. І, наче цукерки, жадібно їсть гіркі пігулки. Бо думає, що завдяки їм виростуть руки...

Тільки один Господь знає, скільки сліз виплакала вся Інесина рідня. Четвертий рік не мають спокійних ночей дідо з бабою. Став незвично мовчазним, замкнутим тато. Ще й досі не знаходить собі місця мама. Вона переживає, як її донечка даватиме собі раду, коли виросте, яке її чекає майбутнє. А ще - чи не дорікатиме батькам за своє каліцтво. Втім, як підтвердили генетичні дослідження, тато з мамою абсолютно не винні в тому, що сталося. Здоров’я у них відмінне, дай Бог такого кожному. І тому львівські фахівці рекомендували Галині і Олегові без жодних вагань народжувати вдруге...

- Якби не мої свекри – не знаю, чи все це я пережила б, - зізнається Галя Посисень. – А ще у найтяжчі хвилини мене дуже підтримав чоловік. Він сказав, що спільну біду будемо зносити разом. Що ніколи, ні за яких обставин не покинемо нашу Інесу. Дуже вдячна я за опіку львівським лікарям, районному депутатові від села Олексію Треничу.

Своїй улюблениці у цій родині віддають усі сили, час, більш ніж скромні фінанси. Доглядати за хворою дівчинкою справа нелегка. І дуже не дешева. Особливо, якщо брати до уваги, що батьки - безробітні. Двох памперсів для їхньої донечки на день мало. Добре, що хоч ліки дитині виписують безоплатно. Мають Посисені проїзний квиток з 50-відсотковою знижкою, але з 15 травня по 15 жовтня пільги не діють. А Інесу весь час треба возити на обстеження до неблизького Львова, та й у якийсь санаторій здалось би вибратися. За що? Дитячої інвалідської пенсії – а вона становить 74 гривні 5 копійок – не вистачає на найнеобхідніше. А дитині вкрай потрібне посилене харчування, вітаміни, теплий одяг. Добре, що мама вивчилася на швачку, і зі старих речей і домашньої вовни комбінує для своєї пестунки сорочечки, светрики, накидки. У всіх тих виробів одна сумна особливість – нема рукавів...

І все ж у цій сім’ї сподіваються, що знайдуться на білому світі добрі люди, які зарадять їхній біді. Що, якщо не у Львові чи Києві, то в Берліні, Мадриді чи Нью-Йорку хтось та й спроможеться на дитячі протези. Інеса так чекає на диво. І кожного нового гостя у своїй хаті по-дитячому наївно, але щиро запитує:

- Може, вуйцьо плиніс мені люцки?