06/02/2003 | Анатолій

СТРАХ СМЕРТІ.
Те, що висвітлене нижче, має найнеобхідніше практичне значення, тому що відноситься до трьох найнижчих людських тіл, у яких людина переважно поляризована, - фізичному, ефірному та астральному. Але ефірне тіло знаходиться все ж нижче рівня Свідомості і уявлення про Сили, що діють в цьому тілі, зводяться у нас, як правило, до уявлення про “життєвість” когось чи чогось, чи про відсутність цього. Фізичне тіло також змушує нас подумати про себе лише тільки тоді, коли щось не гаразд зі здоров’ям чи із задоволенням тих чи інших потреб.
Зовсім інша справа – астральне тіло, що є для кожного з нас провідником нашого життєвого досвіду. Сила та життєвість цього емоційного та почуттєвого провідника забезпечує відбиття життєвості і формує досвід кожної втіленої Душі.
Одним з простих проявів активності астрального тіла є СТРАХ ВЗАГАЛІ, і СТРАХ СМЕРТІ, як одне з незліченних його окремих проявів. Френсис Бекон якось про це сказав: “Люди бояться смерті, як малі діти темряви, і як у дітей цей природний страх підсилюється казками, так точно, як і страх смерті”.
Наш страх перед Смертю, як і перед іншими, навіть набагато меншими життєвими проблемами, постійно існує у нашій підсвідомості, тому що Смерть залишається для нас найсильнішим і найпотаємнішим з усіх переживань до того часу, поки ми не побуваємо у ній. Загадку Смерті ми розв’язуємо лише під час помирання. Страх перед незворотністю Смерті має багатощабельний базис, але ж основними причинами є:
- жах перед невідомим і невизначеним;
- жах перед кінцевим відчуженням від Фізичного Плану;
- сумніви щодо свого безсмертя;
- небажання розлучатися з усім, що було дороге серцю і з тими, кого любили чи до кого були сильно прив’язані;
- підсвідомі згадування про насильницькі Смерті у попередніх Життях;
- ототожнювання себе зі своїм фізичним тілом і жах втратити його.
Багато хто з вас може сприймати все, що написано нижче, як цікаву казку, ніби фантазії на тему про Смерть, але той, хто вже готовий для отримання цих Знань, знайде, принаймні, те, що шукав усе своє Життя.
Отже, - СМЕРТІ НЕМАЄ!
Ця наша заява не якась популістська агітація чи пропаганда того, про що ми уяви не маємо. У відповідності до отриманих знань про свої попередні Життя, ми можемо з усією відповідальністю сказати, що те, що люди сприймають як “СМЕРТЬ”, є лише черговим етапом входу Душі людини у повніше та життєздатніше її Існування.
“Бог не є Богом костей мертвої людини, але людини живої. Я говорю вам, люди: людина іде у могилу, але вона підніметься знову і явить життя, бо кожне життя сокрите з Христом у Бозі, і людина буде жити, поки живе Бог”
“Єванг. Ісуса Христа епохи Водолія, 155:21-23.”

Ми знаходимося за два кроки від Бога. Перший крок – це крок із цього Світу. І ще один крок – крок із наступного Світу. Смерть – це не кінець. У наступному Світі ми також “смертні”, як і тут. Ми маємо вийти з наступного Світу так, як і з цього.
Але все ж ваш страх пере Смертю завжди існує в вас і, супроводжуючи вас по Життю, є присутнім у кожному вашому слові, погляді, справі. Ви просто звикли до цього відчуття і навіть не звертаєте уваги на нього, поки будь-яка стресова ситуація не виплесне його на поверхню вашої Свідомості і не захлине їм всі інші емоції, інколи затуманюючи навіть і Розум.
Той, хто опирається страху Смерті у своєму Житті і сильно фокусується на матеріальному, той постійно зациклюється на цьому інстинктивному почутті і тому завжди буде боятися померти. Страх власної Смерті поступово просочиться у кожний аспект його Життя і перетворюється інколи у фобію.
У шумеро-вавилонському епосі про Гільгамеша (3 тис. років до н.е.) герой так оплакує смерть свого товариша: “Я проливав сльози біля його тіла, маючи надію що Енкіду встане. Але на сьомий день йому в ніс проникли хробаки, і я зрозумів, що він вже не повернеться, і поховав його. З того часу я не знаю спокою. Тіло мого товариша розсипалося у порох і змішалося із землею. Я знаю, що і я буду там. Моє тіло також перетвориться у порох та глину. Я боюся смерті...”
Ми боїмося смерті, тому що вона дуже часто на наших очах буває болісна та нещадима, кровожерлива та жахлива на вигляд, невмолима та незговірлива. Ми також не хочемо думати про Смерть, тому що вона страхітлива і незатишна, і все, до чого вона торкається, пов’язане для нас з втратами, і іноді з дуже важкими.
Ми ненавидимо Смерть, тому що вона є обмеженою для нашої Свідомості силою, ворожою Життю, тому що вона забирає від нас наше майно, пориває наші звичні зв’язки і грубо втручається у наші плани та перспективи. Ще ми соромимося Смерті, тому що страх перед нею принижує нас перед самим собою і вимагає від нас постійних колосальних витрат сил.
Людина, що знає свою Смерть і свій страх перед нею, не думає постійно про неї, а просто відводить у своєму Житті психічний простір для себе, як безсмертної Сутності, з одного боку, і для Смерті, як частини Життя її особистості, з другого. Тоді страх починає поступово розсіюватися, поки повністю не зникне, точно так, як вона покидає своїх друзів та родичів, що спілкуються з нею. Така людина може у більшій мірі насолоджуватися Життям і з меншими втратами переступить через поріг Смерті, коли прийде її час.
Людей часто лякає не сама перспектива померти, а те незвідане, що приховано за самою Смертю. Адже Смерть не повинна нас лякати, тому що ми знаємо з дитинства, що колись обов’язково прийде час і ми мусимо померти. Але ми так влаштовані, що поки не звідаємо все на собі, не повіримо ніяким словам та запевненням. Смерть є одним з найголовніших подій у нашому Житті і для більшості людей є непізнаною через власні переживання і це лякає нас та тривожить.
Цей загадковий процес супроводжується деякими незвичними для нас явищами, одним з яких є звільнення від обмежень фізичного тіла. Наспрвді, ніякого страшного процесу роз’єднання не буває, якщо йдеться про примусову чи неочікувану Смерть. Процес природного вмирання характеризується перш за все зникненням всього того, що вже віджило і відслужило свій термін. Вмиранням Смерть очищує місце для нових явищ Існування, які мають прийти на заміну нашим звичним уявленням про Життя.
Смерть фізичного тіла можна приблизно розглядати як розщеплення бінару, - білково-польової сутності, - коли автономію отримує білковий носій (тіло) та інформаційно-енергетична структура людини, носій ментальності (Душа). Автономія білкового тіла швидкоплинна – вона розкладається, а посмертна автономія Душі дуже залежить від характеру Смерті, тобто від того, природною вона була чи ні.
Природна Смерть – це запрограмоване розщеплення бінару з закінченим внутрішнім еволюційним циклом. Передчасна Смерть - це насильницьке розщеплення, яке також може бути зумовлене старими причинно-кармічними зв’язками людини, чи бути наслідком тільки-но отриманих зв’язків, які щойно зароджуються.
Душа еволюційно розвинутої людини, яка відділилася від фізичного тіла у результаті природної Смерті, є енергетично спроможною виконати енергетичний стрибок у новий Тонкий Світ. Наслідком будь-якої насильницької, а також передчасної Смерті людини є енергетично неповноцінна, недієздатна Душа, яка не може самостійно перебороти енергетичні межі місцезнаходження. Тому Душі самогубців чи жертв нещасного випадку як правило “зависають” між двома Світами у зоні грубих коливань (вібрацій).
Але навіть таке “щастя” мають далеко не всі. Через те, що посмертне існування такої Душі можливо лише за умови постійного енергетичного підживлення, то для збереження хоча б відносної стабільності свого існування вона мусить постійно паразитувати на тій енергетичній “ніші”, у якій сталося насильницьке розщеплення Душі і фізичного Тіла, тобто там, де людину застала Смерть. Коли у такої Душі наближується критичний рівень енерговитрат, вона починає дисонувати у навколишній Простір, що на психологічному рівні відчувається живими людьми як невмотивований страх. Люди, які мають розбалансовані та психічно нестійкі енергосистеми у таких випадках починають також генерувати вібрації страху, чим енергетично підживлюють такі Душі, які все більше паразитують на своїх жертвах. (Згадайте-но тільки хрести та пам’ятники біля доріг на місцях загибелі від нещасних випадків, та ваше до них відношення).
Енергетична неповноцінність Душ самогубців, а також жертв нещасних випадків і пов’язана з нею нестабільність, в разі відсутності постійного зовнішнього живлення приводить до швидкої їх деградації до найнижчих підрівнів, де вони найчастіше асимілюються потужнішими і стабільнішими за формою енергоагресорами Антисвіту.
Досить сильний страх на початковій стадії природного вмирання безпосередньо приводить до клінічної Смерті. Не дарма люди кажуть: “перелякався до Смерті” чи “помер від страху”. Таке насправді має місце і досить часто. Але ми знаємо, що єдиним неприємним відчуттям під час цього процесу є лише відчуття невідворотної небезпеки, загрози руйнування, а також відчуття, що приблизно нагадує електричний шок.
У стресових ситуаціях людина, як правило, відчуває не страх випробувати Смерть як процес, а страх перед небуттям і, перш за все, небуттям особистості. Всі реакції на страх, - чи то миша у кімнаті, чи нічний кошмар, - також у більшості визначаються нашим страхом перед власною Смертю. У будь-якому стані страху чи гострої критичної ситуації тіло миттєво налаштовується на виживання і звертається за допомогою до першої енергетичної чакри – МУЛАДХАРИ (див. Розділ “Знахар”), вивільнюючи накопичений у ній досвід Душі з виживання, а також всі ті знання, які можуть підтримати Життя.
Більшість ситуацій, що є причинами наших страхів, частіше за все збуджуються реакціями, які виникли у різних нижніх центрах, що не пов’язані з енергетикою виживання: це емоції та асоціації, інтуїція та уява, спілкування тощо. Страх частіше за все викликається на підсвідомому рівні і частіше за все використовується фізичним тілом для активації Свідомості.
Але мало хто відає, що кожний раз, випробовуючи страх, ми навіть не підозрюємо, що провокуємо у своєму Житті граничні психічні ситуації, які пізніше ще більше підсилюють в нас це почуття і, таким чином, створюють справжню небезпеку нашому Життю. Людина, яка розуміє суть Смерті, завжди сприймає цей страх за те, чим він є насправді, а саме – за потужну реакцію організму на незвичне або неочікуване збурення, і тим самим значно ослаблює всі можливі наслідки цього почуття.
Саме тому, більшість з тих, хто побував у стані клінічної смерті по той бік Буття, хто був на межі Смерті, зберігають значно більше спокою та гідності у таких смертельно небезпечних ситуаціях, як землетрус, катаклізми та нещасні випадки. Переживання Смерті дало можливість людям пересвідчитися у власних помилках відносно неї і тому вони залишаються спокійними перед небезпекою, у той час, як всі інші, які не мали цього досвіду, витрачають величезну кількість Енергії на те, щоб за будь-яку ціну уникнути Смерті.
Більшість людей все ще розглядають Смерть як окреме, незалежне явище, яке, що би там не було, треба боятися і уникати. Людина боїться не Смерті. Люди, насправді бояться втратити свій зв’язок з життям, назавжди полишити звички до свого стилю Життя. Безсумнівно те, що Смерть повністю змінить вас, що Смерть забере вас у вимір, про який ви абсолютно нічого не знаєте, що Смерть не залишить вас такими, які ви є тепер. Вона забере ваше тіло, ваш Розум, - все, що ви сприймали як себе.
Але ви продовжуєте боятися Смерті, тому що ваша Душа зберігає пам’ять про минулі свої розщеплення з тілом, про минулі умирання та відхід із Землі. Людина прагне збереження її індивідуальної Свідомості, але це можливо тільки у момент повного усвідомлення Істини. А цей момент як правило настає у людини дуже пізно – не тоді, коли вона ще жива, а тоді, коли вже помирає.
Ось чому у багатьох людей через незрозумілість ними сенсу Життя, після Смерті все починається знову. Душа у новому своєму втіленні починає проходити протоптаними нею життєвими шляхами все спочатку, а для людини, для особистості, що прожила своє земне Життя, нажаль, нової можливості попробувати переоцінити все, що було недооцінене за Життя, вже не буде. Нове Життя Душі вже буде пов’язане з другою особистістю, хоча і такою, що має багато спільного з попередньою, але зовсім самостійною від неї.
Просвітлена людина ніколи не помирає, тому що вона не тримається за Життя. Вона добровільно відмовилася від нього; вона вже мертва. Рама, Будда, Піфагор, Ісус та інші відомі Просвітлені – на перший погляд померли так, як і ви будете помирати, але це тільки на перший погляд. У Дгамападі говориться “якщо твоя Душа вільна, то тобі не потрібно буде обов’язково проходити через народження та смерть”. Воістину, Смерть для більшості людей частіше перетворюється в неочікуване пробудження, - трохи страшне, трохи приємне, сумне чи дуже радісне. Все у вашій Смерті, так, як і у вашому Житті, залежить цілком і повністю від вас самих і від того, що ви посіяли у самому собі і у Світі за час вашого Життя.
Треба зрозуміти, що ні в кого не буде другої можливості “прописатися” в тих чи інших сферах Тонкого Світу: до частот (вібрацій) якого із Світів ваша Свідомість зможе “дорости” за Життя, - цей рівень і стане для вас особисто найвищою планкою , на яку ви, як особа що померла на Землі, зможете розраховувати після своєї Смерті. Зовсім помилково та нерозумно міркувати про те, що якщо я нібито і помилився у цьому Житті у чомусь, то зможу надолужити це у наступному.
Це дуже небезпечна та страшна помилка!
Запам’ятайте: Ніякого наступного вашого особистого Життя на Землі, окрім досягнутого вами рівня посмертного існування, до закінчення нинішнього еволюційного циклу особисто у вас вже ніколи не буде.
Лише тоді, коли ви зможете за своє Життя сформувати розвиток астрального та ментального тіл, зробивши при цьому добрі напрацювання для розвитку каузального та духовного тіл, - лише і тільки тоді ви зможете розраховувати на те, що у час завершення великого циклу розвитку нинішнього людства, ви, як індивідуальний Дух, зможете продовжити свою Еволюцію у наступному циклі. Але для цього потрібно тут, а не після Смерті, досягнути дуже високого рівня Свідомості та духовності. У всіх інших випадках, - якщо тільки вам після Смерті вдасться зберегти особисту індивідуальність, - вас очікує Життя в одному із суспільств Тонкого Світу, коливанням (частотам) якого (після повної очистки від грубої енергетики) будуть найспівзвучніші вібрації ваших тонких тіл. У противному випадку, за деякий час у своєму “загробному Житті” ви почнете старіти і енергетично в’янути, зменшуючись у розмірах, поки не прийде друга, астральна Смерть.
Якщо крім добре розвинутого емоційного тіла, та ще і у діапазоні низьких частот, ви нічого за Життя не розвинули у собі, то ви будете змушені пройти другу Смерть: вас уже ніколи і ніде не буде, ви станете просто частиною матеріалу Астралу, який є основою для втілення інших істот.
Ось до такої перспективи ви маєте бути готові, якщо не зробите відповідних висновків і повністю, зараз же не зміните все своє Життя у бік його духовного полюсу. Той, хто посіяв Добро та Любов, обов’язково пожне Добро та Любов після своєї Смерті, і всі його добрі справи наповнять його істинну особистість вібраціями Світла, що дозволить йому “купатися” у мирі та блаженстві.
Запам’ятайте: ви, як особистість, будете насправді вільні і позбавлені наступної – астральної – Смерті лише тоді, коли ви за своє Життя насправді напрацьовували Істину, яка висловлює закони справедливих, миролюбних, сильних та чистих Серцем дітей Божих.
Для людей з нерозвиненою Свідомістю їх Смерть – це, буквально сон та забуття, тому що їх Розум ще недостатньо пробуджений, щоби реагувати за повної Свідомості, а комора пам’яті поки що порожня від подій, які можуть створити після фізичної Смерті деяку подібність Буття.
Для середньої добропорядної людини її Смерть буде продовженням життєвого процесу у її Свідомості, а також наслідуванням всіх прижиттєвих інтересів та тенденцій. Свідомість такої людини та її почуття у розумінні навколишніх процесів, залишаться такими ж. Вона не відчуває ніякої великої різниці у своїх станах і частіше всього не усвідомлює, що пройшла через короткий епізод власної фізичної Смерті, яку так боялася.
Зовсім інша справа – це злі та зациклені на власному егоїзмі люди, а також злочинці, убивці, а також ті, хто присвятив своє Життя досягненню матеріальних та інших споживацьких і хтивих благ. У них після Смерті виникає стан так званої “зумовленої енергетичної прив’язки до Землі”. Це означає, що всі, напрацьовані ними зв’язки з усім земним, земна їх орієнтація на мету, спрямування, бажання та почуття надійніше найтовстішого ланцюга приковують їх до нижніх шарів Астралу, що просторово знаходиться дуже близько до поверхні Землі і тому вони навіть після позбавлення від фізичного та ефірного тіл залишаються буквально зануреними у звичне для них земне середовище. Всі їх спроби за будь-яку ціну встановити контакт з Фізичним Планом нічого не дають. Через це вони терплять дуже багато страждань. Між іншим, схожа посмертна доля чекає і тих чуйних і хороших людей, чия велика власна любов і прив’язаність до залишених на землі людей чи невиконана невідворотна справа змушує їх перебувати у подібному стані.
Для тих, хто на протязі всього Життя прагнув до виконання свого духовного обов’язку і втіленню на Фізичному Плані високої мети та Ідеї, і після Смерті продовжує аналогічне служіння, до якого він звик за Життя. Такі люди ще за Життя у години свого відпочинку чи сну напрацювали у Тонкому Світі ментальні поля свого майбутнього активного служіння та вчення. Зразу після Смерті вони активно функціонують в них, але тільки вже постійно.
Небезпека страху Смерті може мати для кожного з вас більші неприємності, ніж ви можете чекати. Це пов’язане з тим, що якщо ви ще за Життя не зумієте звільнитися від цього страху, то у найостанніший момент вашої Смерті він паралізує все ваше єство, всю вашу Волю і ви, якщо навіть за Життя були не злою і не поганою людиною, увійдете у процес свого вмирання з важкими вібраціями, які після відключення вашої Свідомості, притягнуть вашу Душу в жахливі Сфери нижнього Астралу, де цей страх, підсилений у сотні разів, стане надовго превалювати у вашому посмертному існуванні.
Всім вам треба твердо засвоїти Істину:
Посмертне Життя Душі, а також майбутній внутріутробний стан людини та його народження у новому втіленні, у більшості, якщо не у всьому, визначається якістю останнього бажання та останньої Думки людини у момент її Смерті.
Ми не знаємо, як ще виділити для вас цю тезу, аби ви змогли звернути на неї свою увагу і прийняти за дороговказ всього свого земного Життя. Справа у тому, що останнє бажання людини достеменно залежить від того, яку форму вона придала своїм Думкам, спрямуванням, бажанням, пристрастям, звичкам і, взагалі, всій справі свого Життя. Останнє бажання буде завжди невимушеним, його не можна собі запланувати, його не можна навіяти, його не можна взяти і підігнати під визначений момент свого Життя.
У найостаннішу мить все ваше Життя – без вашого погодження та без вашої участі – відіб’ється у вашій згасаючій Свідомості і пам’ять підніме з усіх потаємних куточків всі події вашого Життя та всі емоції, які супроводжували ці події. Одні картини проскочать миттєво, тому що не залишили у вашій Свідомості відбитку почуттів, інші ж знову піднімуть забуті емоції, викликаючи у відношенні до них чи то жаль, чи то задоволення, але буде у всьому цьому “фільмі” одна ГОЛОВНА подія, одна ГОЛОВНА Думка, що ВИЗНАЧАЄ весь сенс вашого Життя. Вмираючий мозок звільняється від пам’яті останнім потужним імпульсом і вона дуже детально відтворює кожне враження, яке було довірене їй на протязі всього періоду діяльності вашого мозку.
Те враження і та Думка, які були найсильнішими, залишають в пам’яті найясніший слід і найсильніше враження, яке витісняє і переживає всі інші почуття, яким призначено воскреснути чи у “Пеклі”, якщо вони відповідають вібраціям Пекельних Сфер, чи у “Раю”, якщо ці почуття несли у собі альтруїстичну любов.
Ні одна людина не помирає у зовсім несвідомому стані. Навіть у душевнохворого чи у людини, що знаходиться у стані безумства, у хвилини смерті з’являється мить повної ясності, хоча присутні люди цього можуть не зафіксувати. Людина може здаватися вже мертвою, але ви маєте знати, що від останнього удару серця до того часу, поки останнє тепло не покине її фізичне тіло, - мозок її продовжує працювати, Думати, і за ці короткі секунди Душа встигає побачити все своє Життя. Ось чому дуже важливо до моменту вашої Смерті не тільки позбавитися страху, але і бути твердо упевненим, що ваші Думки та бажання не затягнуть вас у кошмарне провалля “Планети Смерті”. Тому давайте ще раз, детально, розглянемо те, що живить у нашій Свідомості почуття Страху перед Смертю.
Як у Житті неможлива рівність, так і у Смерті неможлива нерівність. Усвідомте цю Думку, уважно обдумайте її. Треба зрозуміти, що ваша Смерть можлива вже у наступний момент. Ви можете бути вже не в змозі дочитати до кінця наступне речення, точно так, як я можу у наступний момент не закінчити його. Але ніхто не тривожиться відносно власної Смерті. Свідомо, хитро, але ми уникаємо інтересу до неї, тому що це породжує страх. Наша Смерть завжди стається у наступний момент. Свідомо наблизьте її, щоби ви змогли на ній сфокусуватися, і саме це фокусування допоможе вам увійти всередину себе, таким чином ви створите нову необхідність.
Людина боїться Смерті. На Сході говорять, що Смерті треба подивитися у очі, заглянути у саму її сутність; глибоко заглядаючи у Смерть, ви перемагаєте її і якщо ви заглянули у Смерть, ви стаєте поза Смертю. Якщо ви зможете зробити це, якщо ви зможете зустріти Смерть, то ви зрозумієте, що в вас є ДЕЩО, що знаходиться за межами Смерті. Уникаючи Смерті, ви залишаєтеся під її володарюванням. Зустрічаючи смерть віч-на-віч, ви перемагаєте її.
Як довго ми пов’язуємо себе з кінцевими речами, так ми швидше рухаємося до Смерті, тому що замкнутися у нікчемному своєму існуванні – це і є Смерть, справжня Смерть, саме тому і виникає такий страх перед нею. Смерть для пересічної людини – це завжди невідоме. Які б знання про Смерть ми не мали, сама Смерть не може бути повністю нам відома. Ми тягнемо руку, щоб ухопити її, але її вже немає. Страх перед Смертю є різноманітним. Найсміливіші думають, що не відають його, до того часу, поки на диво, не знайдуть його у собі. Страх – це не якась там абстракція, він не існує сам по собі, без зв’язку з іншими речами. Страх проявляється лише у відношенні до чогось.
Коріння страху – у основі, у тканині самої Матерії, у взаємодії пар протилежностей – Духу та Матерії. Страх є, як правило, дією чи наслідком принципу Розуму, ментальної активності людини. Але справа зовсім не у тому, що людина має Розум; якби вона правильно використовувала свій Розум, то він би міг викоренити у собі усі види страху. Джерела страху у тому, що має назву “Космічне Зло”, хоча істинне значення цього доступне тільки Посвященим.
Ні одна нормальна людина не сприймає Смерть так, як це описано на папері, якими би загальнодоступними образами та алегоріями не користувалися автори. Як обійти межу страху перед Смертю, ми не знаємо. Це – чисто індивідуальний шлях для кожної людини.
Смерть для більшості людей, незалежно від їх світосприйняття, є просто не пояснюваним явищем, яке підступно влазить у особисте Життя і руйнує всі їх плани на майбутнє. Багатьом людям це завжди здається жахливим і невідомим падінням у безвість, у Світ, з якого ніхто ще не повертався і про який ніхто нічого об’єктивного не розповідав. До того часу, поки людина ототожнює себе з грубою Матерією, поки її Свідомість пов’язана з Фізичним Планом Землі, - вони ідентичні: вона сама і є земля, тому що Свідомість її належить праху, минущому, тобто такому, якого ВЖЕ НЕМАЄ.
Тобто, коли її тіло стає безсилим і помирає, вона помирає також, тому що її Свідомість перестає функціонувати, впадаючи у латентний стан. Це і є те, що більшість людей називає “Смерть”. Зовсім навпаки все це коїться у духовно пробудженої людини, яка все своє Життя стояла вище грубої Матерії. Для неї факт народження в тілі є ідентичним Смерті, тоді як Смерть тіла для неї є пробудженням, воскресінням, Життям.
Страх Смерті можна перебороти тільки тоді, коли людина зрозуміє, що вона буде Жити доти, доки є хоч одна іскра Життя у Всесвіті, коли вона усвідомлюючи може сказати: я – у всьому, я – у всіх, я – все Життя, я – весь Всесвіт! Після усвідомлення цього людина ніколи вже ні у цьому, ні у наступних втіленнях не буде нічого боятися.
Анатолій