09/17/2003 | Анатолій

Панове, надаю Вам короткий уривок про Божественні імена!
Це всеж краще, як каже пан Шевченко, ніж бесіди про гомиків та їх проблеми. Хай гомики про це розмовляють самі, а ми на Релігійному форумі маємо говорити про Божественне...
Анатолій


ПРАВОСЛАВНА ОНОМАСТИКА.
Нашим пращурам було добре відомо який вплив має ім’я на долю людини. Не дарма у Євангелії є такі рядки: “По імені житіє, а не ім’я по житію”. Ім’я також впливає на вибір професії та характер людини. Якось журналісти жартома провели опитування про те, як прізвища пов’язані з професією. Виявилося, що людина з прізвищем Кухаренко часто мала безпосереднє відношення до системи харчування, Чорний та Білий мали відношення до малярства та малювання, Возний до керування колективом, тощо
Походженням імен займається спеціальна наука ономастика, яка ділиться на два розділи – топоніміку, тобто назви місцевості, та антропоніміку – імена людей. Великий вклад у вивчення впливу імені на долю людини вніс Павло Флоренський. У його роботі “Імена” він на досить великому фактичному матеріалі показав, що ім’я, яке людина отримала за народження, формує “типовий склад особистості”. Намагаючись створити універсальну систему іменотворчості, П. Флоренський з’ясував буттєві зв’язки особистості через топологію конкретних вісімнадцяти імен (парних – чоловічих та жіночих), розташованих у деякому внутрішньому порядку. Не менший вклад у вивчення ономастики внесли такі мислителі, як С.Н.Булгаков та А.Ф.Лосєв. Вони довели, що ім’я визначає місце та роль свого носія у суспільстві та призначення людини. Багато імен, як вони з’ясували, несуть у собі приречення подій та ритм їх повторення.
Не менший вплив на долю людини та події має, наприклад, місце де людина живе чи де розгортаються події його життя. Знаючи це, китайці давали високі назви місцевостям, де вони жили: Тянь Шань – “шлях до неба”, сама назва Китаю означає “Піднебесна” тощо.
У древності імена давалися людям на честь богів і відображали рік та місяць народження. Наприклад, ім’я Святослав відображає те, що людина є народженою у рік Світовида та місяць Слави; Владислав – народжений у рік Лади та місяць Слави і т.д. Логіка древніх є зрозумілою, якщо ім’я несе божественне начало, то і у долі людини є місце божественним подіям. І не тільки у долі, але й у здібностях також.
Чарівні властивості людини виявляються тоді, коли зростає його індивідуальне біополе. Але всі відомі методи накачки особистого біополя мають обмеження. А колективні методи його збільшення теоретично дозволяють отримати безмежну напруженість спільного біополя. З фізики відомо, що зарядженим електричним предметом можна зарядити незліченну кількість інших предметів; використовуючи два предмети, можна збільшити заряд іншого предмета вдвоє, а повторюючи цю маніпуляцію багаторазово, можна необмежено збільшити його заряд. На цьому принципі побудовано електрофорна машина, яка дозволяє накопичити великий електростатичний потенціал. Про це дуже добре знали наші пращури і творили містерії: хоровод та колективні танці, які виконували роль електрофорної машини. Але містерії дають тільки короткотерміновий результат. Велику кількість стійких чарівних ефектів можна отримати, створивши божественний Пантеон, який забезпечував би безмежне зростання не тільки біологічного (ефірного) поля, але і вищих полів (ефірного, астрального, ментального, каузального, душевного, духовного). Такий Пантеон нашими пращурами було створено також і за допомогою божественних імен людей.
Ім’я впливає не тільки на людину, але навіть на цілі народи, і як вищі за рівнем боги, які були взяті у назву цих народів, тим краща складалася історія цих народів. Наприклад, у Іспанії охоронцем був Пан, головний бог землі, що очолював п’ятий Пантеон. Завдячуючи цьому імені Іспанія у XV столітті стала володаркою Світу. ВЕлика БРиТАНІЯ – охоронці Велес, Бор (друге ім’я Господа Пана) і Таня, таким чином є два пантеонних бога та один Господь, саме тому Велика Британія у XVI – XVIII століттях відігравала більшу роль, ніж навіть Іспанія. Трішки гірше складалися справи у Португалії, чия назва походить від слова “порт”. Слов’яни цю країну назвали Португалією, натякаючи на назві Порт + гали, але самі португальці називали себе Португіза. Але назва випадково стала схожою з відомим Православним богом Поренутом (чи Поревитом), і їй також повезло, але трохи менше, ніж першим двом названим державам. Заважала друга частина слова, яка не відповідала ніякому божественному імені.
Список зниклих народів значно довший, ніж список народів що збереглися: етруски, пруси, пелазги, даки та багато інших, що не мали божественності у своїх назвах. Народи, що прийняли місячний культ, приречені на зникнення, тому що у його основі лежить руйнація, згасання та смерть.

ЗВЯ’ЗОК ІМЕНІ ЛЮДИНИ З ЇЇ ЕВОЛЮЦІЄЮ.
Ми бачимо, як впливає ім’я на долю людини і навіть на долі цілих народів. З не меншою силою ім’я впливає на еволюцію людини. “Якщо людину весь час називати свинею, вона зарохкає” – говорить відоме прислів’я, саме так, якщо називати людину богом, вона стане ним. Не випадково у створенні імені власного приймали участь два імені бога. Це робилося для того, щоб людина мала потенцію стати вище бога, якому вона вклонялася і якому вклонялися її родичі. Божественні імена передають властивості та можливості богів, тобто задають високі симетрії у житті людини з усіма випливаючими з цього наслідками. Це наші пращури знали дуже добре. Тому, за логікою речей, людина з божественним іменем може стати богом; у всякому разі у її долі мають проявлятися божественні події, вона перестає, як має бути у бога, старіти і робиться всюдисущою та всемогутньою.
Одне божественне ім’я, як звук, не зробить людину богом, але якщо працювати з егрегором, що носить це ім’я, задаючи йому функції та славлячи його, можна передати людині за допомогою імені всі чудесні властивості егрегора.
Ми знаємо приклади наречення людей божественними іменами але, нажаль, у них ніяких божественних проявів немає. Наприклад, жіноче ім’я Таня, що часто зустрічається і збігається з назвою богині астрального шляху, не дає його власницям ніяких переваг у порівнянні з іншими людьми. Справді, відсутністю божественності ми можемо пояснити зниженням сили древнього егрегора, який передавав людині чарівні можливості, і з цим не можна не погодитися. Відсутність священних таїн, що підтримували древній егрегор, ослабило їх силу до мінімуму. Але з іншого боку, щоб стати в рівень з богом, одного божественного імені не досить.
Практично у всіх народів ми знаходимо існуючу чи ту що існувала практику давати людині декілька імен, більш того, ці імена у неї не раз змінювалися на протязі її життя. Така традиція нещодавно ще існувала на Русі. У Польщі і деяких інших країнах людині дають два імені, а тим хто заможніший, навіть три. Наприклад, у грандів Іспанії, лордів Англії, баронів Німеччини, у переселенців Америки кількість імен не обмежується трьома. Вже давно втрачено зміст цієї традиції, і імена не виконують покладену в древності на них функцію, але цей рудимент древньої культури існує і досі. Нам зрозуміла логіка древніх, як більше дати людині божественних імен, так більше у неї з’являлося шансів стати в рівень з богом. Але мабуть не все так просто...
Скільки ж дійсно імен мала людина?
Логічно допустити, що всі сім оболонок людини мали власні божественні імена. Це необхідно було для того, щоб тонкі оболонки людини перетворювалися у тонкі тіла і мали всі функції організму плюс всі властивості даного тонкого світу. Нашій свідомості простіше зв’язатися з тілом, яке має розум та інтелект, ніж з оболонкою, у якої їх немає. Саме тому, ми вважаємо, кожній оболонці давалося ім’я, щоб оболонка перетворилася у тіло і саме тому людина мала сім божественних імен. Про це також говорить санскритське слово “чадаятана”, що означає наявність шести брам у людини, а під брамами розуміють сприйняття на фізичному плані шести тонких світів: ефірного, астрального, ментального, каузального, душевного та духовного. Людина працювала над перетворенням своїх оболонок у тонкі тіла, щоби мати можливість бачити тонкі світи.
Якщо оболонці дати ім’я, то вона як і людина, починає працювати над собою, і якщо вона має божественне ім’я, то вона стає подібною до богів і з часом може надбати всі їх властивості. Про це добре знали наші пращури, тому і називали оболонки божественними іменами.
Не важко зрозуміти подальшу логіку наших пращурів у визначенні імені людини. Наші пращури сприймали Природу живою та розумною, це видно з грецької філософії (Емпедокл, Анаксимандр, Геракліт Ефейський, Фалес). Як будь-яка розумна істота, вона могла мислити і саме ланцюг подій і є процесом мислення Природи. Древні мали цілу науку про прикмети, вони знали яка подія мала які наслідки. Тому у події має значення все: коли ці події відбуваються і де, скільки часу вони продовжуються і з якою інтенсивністю.
Якщо подія – це мова Природи, то людина, що знала прикмети, могла розуміти цю мову. Жерці, творячи події-треби, могли не тільки спілкуватися з Природою, але й впливати на природний її плин.
Запліднення та народження людини – це дві події, якими Природа висловлює свої бажання. Основна характеристика цих подій – є час. Саме через час минулої події Природа сповіщає нам про властивості об’єкту, що з’явився.
Не викликає сумніву, що основне призначення створеної системи наречення імені було вдосконалювання людини. Поява симетрії у житті людини гарантувала їй передавання божественних властивостей, бо будь-яка божественна властивість спочатку створюється у ментальному світі, як образ. Потім цей образ переходить до астрального світу і підживлюється емоціями. Потім у ефірний і підживлюється енергією почуттів, і тільки після всього цього, вона може матеріалізуватися на фізичному рівні. Для здійснення еволюції, ефірне тіло має бути досконалішим фізичного, астральне – досконаліше ефірного, ментальне – досконаліше астрального, каузальне (інтуїція) – досконаліше ментального, душа – досконаліше каузального, а дух – досконаліше душі.

ІМЕНА, ЩО ПЕРЕТВОРЮВАЛИ ЛЮДИНУ У БОГА.
Як інформує Є.П. Блаватська, під час ініціації масони розповідають легенду про те, що “якийсь Ієша Бен Пандира викрав ім’я з храму, завдячуючи чому зміг творити чудеса”. Якби люди проходили нормальне посвящення нашим древнім богам, як це збереглося у масонів, то вони після наречення іменами древніх Православних богів також ставали б чарівниками. Тому що наявність та тривале використання божественного імені вело до появи у людини чудесних можливостей.
У всіх іменах, що давалися людині, є присутні два імені бога, відповідальних за два різних періоди, які стоять у відношенні один до одного як 1:12. Це відношення цікаво тим, що воно є присутнім у всіх природних процесах, наприклад, множники числа 12 створюють собою ряд: 1,2,3,4,6 – ряд усіх мінеральних симетрій. Завдання цього співвідношення у імені дозволяло людині встановити зв’язок з природою і з богами природного походження.
Справжнє ім’я складалося з двох імен богів: покровителя місяця і покровителя року народження людини. Частково ця традиція збереглася у християнстві, коли святкується день народження та іменини. Іменинами називають дату народження християнського святого-мученика, на честь якого людині дали ім’я. У древності ж іменини у людини мали місце двічі на рік: відмічалося свято бога-покровителя місяця народження і свято бога-покровителя року народження.
Справжнє ім’я людині давали на 2-й день після народження в день Лелі – покровительки фізичного тіла. Справжнім іменем було перше, яким маленьку людину називала рідня. Воно використовувалося до 4-х років, період формування фізичного тіла, після чого у людини змінювали ім’я.
Справжнє ім’я визначало божественну долю людини. Сьогодні, хто має не своє ім’я, той має чужу долю, і все життя така людина іде не своєю дорогою, стукає не у ті двері, робить не свої справи. І це тому, що надане йому ім’я, яке не відповідає його сутності, творить йому не його долю. Приймаючи справжнє ім’я, яке складається з двох імен богів, людина приймала числа богів і вже могла надбати божественні можливості і покращити свою долю, зробивши її також божественною.
Справжнє ім’я давалося для того, щоби людина стала намісником двох своїх богів-заступників на Землі, провідником їх функцій, можливостей та якостей.
Батькове ім’я – по-батькові. Ефірному тілу людини надавалося справжнє ім’я батька, яке зараз відоме як по-батькові. Немовля отримувало його на сьомий день після народження, тобто у день Желі – покровителя ефірного тіла людини. По-батькові надавало здібності людині та їх якості і діяло з 4 до 8 років, доки йшло формування ефірного тіла. З магічних практик відомо, якщо людину назвати іменем живої людини, то названій людині передасться весь досвід цієї людини. Тому разом з іменем батька дитина отримувала і весь досвід батька і його можливості.
По-батькові виконувало роль чоловічого оберезтва, тобто оберігало від небезпек. А й справді, наші органи почуттів, які визначаються ефірною оболонкою, допомагають нам вберегти себе від різних небезпек цього світу, і тому логічно що ефірна оболонка називалася іменем батька, яке, як і наші органи почуттів, захищає нас від всяких капостей.
Ім’я матері – оберіг. Справжнє ім’я матері, яке раніше було в українців і в деяких інших народів як оберезтво, надавалося третій (астральній) оболонці людини, яка була відповідальною за емоції та їх якість. Оберіг (Берегиня) створювався з справжнього імені матері і людина отримувала його на 12-й день після свого народження, у день богині Тані, що була відповідальна за астральне тіло людини. Воно діяло з 8 до 12 років, поки формувалося астральне тіло людини. Це тіло оберігало людину під час його еволюційних пошуків і всіляких метаморфоз. Воно дозволяло людині за будь-яких ситуацій на шляху еволюції залишатися собою.
Хоча у літературі зустрічаються твердження, що прізвища були тільки у бояр, а у простого люду їх до ХІХ століття не було, але насправді прізвищ не мали і бояри також, а те що нам дається як прізвище, насправді було одним з імен-оберегів.
Сакральне ім’я. Сакральним, тобто таємним іменем називали четверту (ментальну) оболонку людини, на що вказує слово “сакраментальність”. Це ім’я давалося на п’ятий день після народження у день Радогоща і відображало годину та хвилину народження, і діяло у період формування каузального тіла з 12 до 16 років. Через те, що сакральне ім’я не можна було використовувати на людях, про нього знали лише родичі та друзі, тому замість нього використовували прізвисько. У віці з 12 до 16 років хлопчаки і досі організовують таємні товариства і придумують собі таємні імена. Це є проявом генетичної пам’яті людини.
Сакральне ім’я задавало людині його призначення і зміст даного втілення. Люди часто шукають сенс свого життя, а він є заданим богами у їх сакральному імені. Якщо ви пам’ятаєте, боги розмовляють з людьми через події і через час коли вони проходять. Сакральне ім’я не можна було довіряти будь-кому, а тільки рідним та близьким друзям тому, що в ньому була прихована мета існування людини, і якщо про неї будуть знати багато людей, вона може стати недосяжною.
Якщо порівняти вплив на долю людини зірок та імені, то астрологічний вплив є мізерним у відношенні до впливу імені. Але якщо сполучення зірок збігається з божественним іменем людини, то вплив зірок збільшується у десятки і сотні разів. Крім того, цей вплив, через явище резонансу, допомагає людині розкрити чарівні здібності свого організму, тобто правильно надане ім’я людині робить з неї чарівника і навіть вище, тому що їй будуть допомагати ще і зорі.
Більшість людей думають, що призначена доля – це декілька основних вказаних наперед подій, які мають піднести людину до вершини її еволюції – Дева і далі до Всевишнього, але за одне життя людина встигає створити лише декілька значущих для неї подій, а інші події залишаються для наступного життя. Ім’я, що надане людині, є дійсно прізвиськом, тому що не втілює у собі імені бога і гальмує втіленню вказаних їй богами подій, тому що це прізвисько не відображає божественної суті. Але якщо людину назвати справжнім іменем – значить повернути їй її долю і тоді вона встигне зробити у сотні разів більше того, що їй вдається зараз, коли вона має кайдани на своєму імені. Існуючі імена, що походять від прізвиськ, змушують людину жити не своїм життям і отримати те, що їй не суджене, а ще більше, не отримувати призначене.
Родове ім’я. Називали каузальну оболонку людини і воно відображало число народження та номер тижня народження. Покровителем каузальної оболонки був Троян, число якого – 3, тому родове ім’я людина отримувала на третій день після народження. Воно діяло у період формування каузального тіла з 16 до 20 років.
Як згадувалося раніше, у слов’ян тиждень був шестиденним, тому рік мав 60 тижнів. У кожного тижня була своя назва, що збігалася з іменем бога. Відповідно і родів було 60. Каузальна оболонка була вже вічною, хоча і схильною до матеріального впливу, і перш за все кристалів.
Вічне ім’я, тобто ім’я Душі давалося людині на 8-й день після народження у день Коструби – шостої оболонки. У так званих православних християн до цього часу рекомендується хрестити людину на 8-й після народження день. Вічне ім’я складається з двох імен богів, що були охоронцями числа та шістдниці запліднення дитини, і діяло з 20 до 24 років – період формування у людини тіла душі.
Розуміння вічного імені виникає з уявлення, що запліднення у цьому світі є смертю у тому світі, а смерть у тому світі є запліднення у цьому світі. Тому запліднення є точкою переходу людини зі світу у світ, і це є своєрідним кодом душі. Але у цьому світі ми з’являємося через материнське лоно, тому наше народження відстоїть від дати смерті у тому світі на дев’ять місяців. Якщо у тому світі дата смерті та дата народження збігаються, то у нашому світі вони рознесені між собою на дев’ять місяців. І якщо людина помирає своєю смертю, то дата смерті відстоїть від дати народження на три місяці.
Як було сказано вище, у справжньому імені на першому місті стоїть бог-покровитель місяця, а на другому бог-покровитель року, що відображало факт післядійства 1:12, один місяць працюєш і 12 пожинаєш плоди своєї праці. Починаючи з Вічного імені душі, наслідок змінювався: 12 місяців працюєш, а один пожинаєш плоди своєї праці. Це відобразилося у послідовності богів у імені, спочатку іде бог року, а потім бог місяця.
У кожне нове життя людина приходила з одним вічним ім’ям, яке задавало їй характер, професію та майбутню еволюцію. Це ім’я характеризувало досягнення людини у минулих та у майбутніх життях. Воно було головною характеристикою людини, тому що визначало моменти переходу людини з одного світу до іншого.
Духовне ім’я надавалося сьомій оболонці людини на дев’ятий день після народження, покровителем якого був Симаргл. Духовне ім’я відображало рік та місяць запліднення людини. Завдячуючи духовному імені, Дух міг отримати форму фізичного тіла людини, і це відбувалося з 24 до 28 років – період, коли діяло духовне ім’я.
Духовне ім’я надавалося усім людям, але на сьогодні збереглося тільки у жерців та праведників, які присвятили себе у служіння людям та богам.
У таблиці № надані всі сім імен людини та дні, коли вони надавалися відповідним тонким оболонкам людини.
Відомо, що якщо добре відноситися до речей, то термін їх використання збільшується, а якщо їх хвалити, тобто підживлювати психічними та духовними еманаціями, то речі стають вічними. Саме тому, наші пращури хвалили не тільки богів, але і однин одного (тобто свої імена та їх носіїв), щоб стати такими безсмертними, як боги.
У древніх було ще два імені: Божественне та Девівське. Божественне ім’я людина могла отримати авансом, якщо у неї добре складалися справи з просуванням її щаблями еволюції. Божественне ім’я відображало епоху народження людини (епоха=2160 років) та рік запліднення людини. Перша частина божественного імені у всіх людей однакова, адже у Бога всі рівні.