03/02/2004 | Ваня

Зараз в Україні іде хвиля об'єднуючої молитви. Іде діалог взаємно пошани. Лиш Російська церква, та церква в Україні московського патріархату, не пристає до такого об'єднання, бо рахує себе вищою понад усі.



29-12-2003 Новорічне звернення
Глав християнських Церков України до українського народу

„... бадьоріться: Я переміг світ!”

Євангеліє від Іоанна, 16:33

Дорогі браття і сестри!

Завершення року – це завжди час підбиття підсумків минулого та роздумів про майбутнє. Святкування завершення року та початку нового є не тільки людською традицією, але й повелінням Божим, бо у Старому Завіті Господь вказує на те, що потрібно особливим святом відзначати прихід Нового року. В це свято кожен повинен згадати про милість Божу до нього і до всього народу, подякувати Господу за минулий рік і попросити Його благословення на рік наступаючий.

Минулий рік для всього людства був роком серйозних роздумів і пошуків шляху подальшого розвитку. Одні пропонують, щоб людство розширювало і поглиблювало свій матеріальний розвиток, збільшувало рівень добробуту та максимально задовольняло споживацькі потреби, але такий шлях пов’язується з поглибленням індивідуалізму і навіть егоїзму, коли кожне бажання людського “я” може бути поставлене понад усе. Ми зіштовхнулись лицем в лице з викликом глобалізації, яка може принести з собою дух непомірного споживацтва і гонитви за задоволеннями -гедонізму. Як противага цьому шляху пропонується самоізоляція в рамках однієї релігії або ідеології, пов’язане з насильством фанатичне неприйняття поглядів і думок, відмінних від своїх власних. Протистояння між прихильниками цих протилежних поглядів може привести до зростання в світі насильства і несправедливості, або й до фізичної загибелі всього людства.

Усвідомлюючи такі небезпеки на межі тисячоліть людство ставить перед собою питання – як і куди йти далі? Відповідь на це питання дає Євангеліє: в основу всіх взаємовідносин – особистих, соціальних, міжнародних – повинна бути покладена любов і справедливість. Ці духовні цінності притаманні не тільки християнству, але й іншим світовим релігіям. Тому відносини, побудовані на засадах взаємної поваги і справедливості сприятимуть формуванню такої світової спільноти, в якій гідно вшановуються культурно-духовні відмінності, в якій ніхто не соромиться чи не боїться відкрито визнавати своє духовне коріння, де шанується гідність особи, народу, культури і релігії, де завдяки братській взаємодопомозі немає злидарів, а матеріальні багатства не поневолюють людину, а допомагають їй в духовному зростанні.

Разом з усім людством шукає свій шлях і Україна. Одначе, наші пошуки є дещо легшими, бо ми знаємо, до якої спільноти ми належимо, і не соромимося це визнавати – ми християни. Ми маємо своїм наставником Господа нашого Ісуса Христа, який дав нам заповіді любові і з любові до нас прийняв хресну смерть. Він заповів нам, щоб ми завжди і всюди протистояли світовому злу, які б воно форми не приймало, але не людям (особам чи спільнотам), як Божому створінню.

Протягом нашого життя через нашу совість Божий голос нагадує нам про те, що єдиним показником вартості у цьому скороминучому житті є висока моральність наших помислів і дій, а не кількість грошових знаків у кишені, суспільний статус чи можливість впливу на долі великої кількості людей. Христос застерігає нас від того, щоб ми не наживались на злиднях своїх ближніх, задержуючи їм заробітну плату чи встановлюючи такий її рівень, який не відповідає гідному прожитковому рівневі, затраченим зусиллям і кваліфікації робітника. Він, як Податель життя, вимагає від нас, щоб ми з належною пошаною ставились до Його безцінного дару протягом всього фізичного буття людини – від її зачаття і до природної смерті. Усвідомлюючи свій обов’язок ми ще раз підносимо свій голос на захист життя тих, хто сам не може його захистити – ще не народжених немовлят. Великим гріхом є вбивство, але вбивство не народженої дитини (аборт) – гріх жорстокий і страшний.

Спаситель вчить нас, що тільки спільними зусиллями, без приниження чи не сприйняття самобутності та індивідуальності інших за походженням чи переконаннями осіб, з готовністю по-братськи поступитись своїми не принциповими позиціями заради спільного блага, без поглиблення ран поділів конфесійних, партійних, територіальних, етнічних і соціальних – тільки так можемо досягти спільного блага.

Христос нас вчить, нам заповідає, нагадує, застерігає, вимагає... Яка ж наша відповідь Йому? Часто своїх опонентів – релігійних, партійних чи соціальних – ми робимо своїми ворогами і так поводимось, наче вони є уособленням зла, а не нашими ближніми – людьми, за яких Христос також пролив Свою Кров на хресті. Суспільство творить собі таку шкалу вартостей, де на самому верху стоять матеріальні і особисті, а не духовні і суспільні цінності. Спільними зусиллями щороку нищиться понад мільйон невинних немовлят, яким не дають можливості подивитися на сонце і мамине обличчя. Знову підносяться голоси тих, хто заради влади, яка трактується як засіб до збагачення, а не спосіб служіння для примноження спільного блага, протиставляючи Схід – Заходові, правий берег Дніпра – лівому, російськомовних – україномовним, православних – католикам і протестантам, хоче розділити нашу єдину Матір і Батьківщину – Україну.

Все це – помилки, які разом потрібно виправляти. Але ми переконані в тому, що Господь не тільки Правосудний Суддя, а й Милостивий Отець, який приймає покаяння в гріхах і допомагає їх виправити. Стоячи на порозі Нового року, в час, близький до світлого свята Різдва Христового, ми звертаємося зі словами надії на Божу милість, бо більш, ніж дві тисячі років тому Христос прийшов до такого ж грішного людства і спас його, взявши на себе його гріхи. Як плід покаяння і доброго наміру на майбутнє нехай прийме Господь і це спільне новорічне звернення підписане нами, Главами християнських Церков України.

Хай благословить Всемогутній Господь усі наші добрі наміри у Новому році, хай благословить нашу Матір-Україну, щоб вона світлом доброї віри, людяності та добробуту сяяла всьому світові!

З новим 2004 роком Божим!

З Різдвом Христовим!

Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ; Верховний Архієпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал ЛЮБОМИР ГУЗАР; Заступник Голови Конференції Римсько-Католицьких єпископів України МАРКІЯН ТРОФІМ’ЯК; Голова Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської-п’ятидесятників МИХАЙЛО ПАНОЧКО; Голова Ради єпископів Української Християнської Євангельської Церкви ЛЕОНІД ПАДУН; Президент Братства незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України ОЛЕКСІЙ МЕЛЬНИЧУК.

Київ, 29 грудня 2003 року