Про тілесне
04/12/2004 | Георгій
Христос Воскрес!
Вчора моя церква Св. Трійці нашого містечка Старквілла (штат Місісіпі) урочисто святкувала Великдень. Було дуже гарно - багато яскравих вогнів, чудової музики (фортеп'яно, дзвони, хор), квітів (особливо лілей), радісного спілкування людей-одновірців. Ми прийняли Святі Дари з молитвою, "возгласіннями" нашого пастора і відповідями пастви, які дуже нагадали нам з Лесею те, що ми кілька років тому чули і самі співали в українській православній церкві. "До неба піднесімо серця... Піднесли до Господа..."
Темою Великодневої проповіді нашого пастора Сари Бі було "Христос, первісток." Проповідь була побудована навколо тієї частини Першого послання до Коринтян, де апостол Павло говорить про воскресіння Христа як знак перемоги над смертю (1 Кор. 15:19-26).
У своїй проповіді Сара зробила дуже цікавий і глибокий, на мою думку, аналіз концепції ТІЛЕСНОГО воскресіння нашого Господа. Дійсно, Павло у своєму гострому полемічному листі до християн Коринфу синтезував дві філософські течії, які пропонували, на перший погляд, несумісні погляди на життя людини до і після її фізичної смерті.
Гелленська філософська традиція (платонізм, неоплатонізм) розглядала людину як головним чином нематеріальну, вічну, безсмертну ДУШУ, яка під час земного життя людини тимчасово поміщена в недосконале, слабке, смертне тіло. Грецькі філософи класичного періоду (6-5 ст. до н.е.) і філософи гелленістичного періоду (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) дивилися на людське тіло як на тюрму, з якої душа прагне вирватися на волю і злитися з Божеством. Староєврейська ж традиція бачила продовження життя людини після смерті у відновленні людського ТІЛА з "земного пороху" (Даниїла 12:2). Очевидно, рання християнська громада міста Коринф, де були представники як етнічних євреїв, так і етнічних греків, мала в собі носіїв обох цих традицій, і людям було важко зрозуміти, де правда.
Апостол Павло у 15-му розділі свого листа висунув зовсім нову концепцію людського життя. Говорячи про воскреслого Христа як про "первістка" ("апархе") - тобто як про поки що одинокий феномен, але такий, що за ним неодмінно будуть подібні! - Павло сперечається водночас і з геленістичною, і з єврейською концепціями життя. Він наполягає на тому, що вічними, святими, гідними якнайбільшої поваги в людині є і дух, і тіло. Безумовно, Христос воскрес не в такому "тілі," як наші теперешні тіла - але Він воскрес у справжньому, реальному, унікальному саме ДЛЯ НЬОГО тілі. Він не був після Свого воскресіння безтілесним духом, який вирвався з розшматованого бичами, проколотого цвяхами і списом, стікаючого кров'ю тіла. Він явився Своїм учням не як дух, а як Людина, в Якій дух і тіло інтегровані в одне, живуть разом у повній гармонії - причому живуть вічно. Це є приклад нам, людям, які сподіваються слідувати за Христом-Первістком. Ми, згідно з апостолом Павлом (і також з нашим Апостольським Символом віри) маємо надію вічно жити в гармонійній єдності душі і тіла.
З Сариної точки зору, погляд апостола Павла на людське життя є уроком для нас також і в тому плані, що ми не маємо права занедбувати наші теперешні тіла або гнівити Бога замахом на тіла наших ближніх. Звичайно, наше теперешнє тіло смертне, недосконале - але ми мусимо ставитися до нього з побожною повагою, як до "моделі," провозвісника нашого майбутнього "прославленого" тіла. Людські цивілізації, де така побожна повага відсувалася на далекий план, залишили і продовжують залишати після себе темний слід тортурів, дискримінації та утисків проти жінок та меншин, фізичного і психологічного насильства над гармонією людського розвитку. Їм також притамана безбожна комерціалізація людського тіла, використання його як знаряддя для корисливої мети (проституція, порнографія, культ насильства над тілом у масовій псевдокультурі і т.д.)
Георгій
Вчора моя церква Св. Трійці нашого містечка Старквілла (штат Місісіпі) урочисто святкувала Великдень. Було дуже гарно - багато яскравих вогнів, чудової музики (фортеп'яно, дзвони, хор), квітів (особливо лілей), радісного спілкування людей-одновірців. Ми прийняли Святі Дари з молитвою, "возгласіннями" нашого пастора і відповідями пастви, які дуже нагадали нам з Лесею те, що ми кілька років тому чули і самі співали в українській православній церкві. "До неба піднесімо серця... Піднесли до Господа..."
Темою Великодневої проповіді нашого пастора Сари Бі було "Христос, первісток." Проповідь була побудована навколо тієї частини Першого послання до Коринтян, де апостол Павло говорить про воскресіння Христа як знак перемоги над смертю (1 Кор. 15:19-26).
У своїй проповіді Сара зробила дуже цікавий і глибокий, на мою думку, аналіз концепції ТІЛЕСНОГО воскресіння нашого Господа. Дійсно, Павло у своєму гострому полемічному листі до християн Коринфу синтезував дві філософські течії, які пропонували, на перший погляд, несумісні погляди на життя людини до і після її фізичної смерті.
Гелленська філософська традиція (платонізм, неоплатонізм) розглядала людину як головним чином нематеріальну, вічну, безсмертну ДУШУ, яка під час земного життя людини тимчасово поміщена в недосконале, слабке, смертне тіло. Грецькі філософи класичного періоду (6-5 ст. до н.е.) і філософи гелленістичного періоду (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) дивилися на людське тіло як на тюрму, з якої душа прагне вирватися на волю і злитися з Божеством. Староєврейська ж традиція бачила продовження життя людини після смерті у відновленні людського ТІЛА з "земного пороху" (Даниїла 12:2). Очевидно, рання християнська громада міста Коринф, де були представники як етнічних євреїв, так і етнічних греків, мала в собі носіїв обох цих традицій, і людям було важко зрозуміти, де правда.
Апостол Павло у 15-му розділі свого листа висунув зовсім нову концепцію людського життя. Говорячи про воскреслого Христа як про "первістка" ("апархе") - тобто як про поки що одинокий феномен, але такий, що за ним неодмінно будуть подібні! - Павло сперечається водночас і з геленістичною, і з єврейською концепціями життя. Він наполягає на тому, що вічними, святими, гідними якнайбільшої поваги в людині є і дух, і тіло. Безумовно, Христос воскрес не в такому "тілі," як наші теперешні тіла - але Він воскрес у справжньому, реальному, унікальному саме ДЛЯ НЬОГО тілі. Він не був після Свого воскресіння безтілесним духом, який вирвався з розшматованого бичами, проколотого цвяхами і списом, стікаючого кров'ю тіла. Він явився Своїм учням не як дух, а як Людина, в Якій дух і тіло інтегровані в одне, живуть разом у повній гармонії - причому живуть вічно. Це є приклад нам, людям, які сподіваються слідувати за Христом-Первістком. Ми, згідно з апостолом Павлом (і також з нашим Апостольським Символом віри) маємо надію вічно жити в гармонійній єдності душі і тіла.
З Сариної точки зору, погляд апостола Павла на людське життя є уроком для нас також і в тому плані, що ми не маємо права занедбувати наші теперешні тіла або гнівити Бога замахом на тіла наших ближніх. Звичайно, наше теперешнє тіло смертне, недосконале - але ми мусимо ставитися до нього з побожною повагою, як до "моделі," провозвісника нашого майбутнього "прославленого" тіла. Людські цивілізації, де така побожна повага відсувалася на далекий план, залишили і продовжують залишати після себе темний слід тортурів, дискримінації та утисків проти жінок та меншин, фізичного і психологічного насильства над гармонією людського розвитку. Їм також притамана безбожна комерціалізація людського тіла, використання його як знаряддя для корисливої мети (проституція, порнографія, культ насильства над тілом у масовій псевдокультурі і т.д.)
Георгій