01/18/2006 | Георгій

Цей шедевр поезії, який надихав уяву безлічі митців (і не в останню чергу таких знаменитих російських літераторів 19-го сторіччя, як Олександр Пушкін i Олександр Купрін), був написаний приблизно у той самий час, що і попередні книги Приповістей і Еклезіаста. У Пісні над Піснями багато стилістичних співпадінь із цими попередніми книгами. Проте Пісня над Піснями безумовно є значно менш медитативно-філософським твором і значно більш артистичним, художнім, персональним твором, зразком глибоко інтимної і глибоко емоційної лірики.

Сюжет Пісні над Піснями добре відомий і настільки простий, що може вміститися в декілька зовсім коротких речень. Є наречений і наречена. Наречена - молода дівчина з селища Шулам або Шуннам біля північного ізраїльського міста Єзреел ("шуламітка"), а наречений - якийсь видатний єрусалимський аристократ. Наречена і наречений дуже ніжно і дуже палко кохають одне одного, прагнуть з"єднатися, мучаться чеканням, і нарешті зливаються в екстазі фізичної інтимності ("став подібний до пальми твій стан... виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого - як яблука..."). Очевидно, вони дуже задоволені тим, що з"єдналися ("і не зчулася я, як мене посадила душа моя між колісниці моєї дружини бояр..."), але вони ніяк не наситяться своїм бурхливим коханням ("ходи ж, мій коханий... устанемо рано, й ходім у сади - виногради...")... Нібито це і все...

Нібито це і все. Але ця гранично проста, тривіальна історія викладена у такій високій, натхненній поетичній формі, що читачеві просто дух перехоплює, скільки б разів він або вона не читали її рядки. Як на мене, то річ тут не стільки у квітчастих, дуже "східних" порівняннях чи метафорах ("я саронська троянда, долинна лілея," "голубко моя у розщілинах скельних, у безкіднім сховку, дай побачити мені твоє личко," "скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх - за всі пахощі," "лоно твоє - сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами, нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое..." і т.д.), скільки у якійсь особливій музиці всієї оповіді і в якійсь особливій візуальності її образів. У Пісні над Піснями все постійно, невпинно рухається у чарівному, заворожуючому ритмі. Це дійсно пісня, спів, де чуються голоси нареченої, нареченого, хору. І це також полотно з кольорами, тонами, напівтонами, чергуванням світла і тіні. Я думаю, Пісня над Піснями ще колись буде екранізована - вона безумовно заслуговує на увагу найталановитішого з кінорежисерів.

У чому ж смисл, значення цього розділу Св. Письма? Чесно кажучи, я просто не знаю. Є точка зору, що цей твір треба читати символічно і що він в алегоричній формі передає любов Бога до Його обраного народу, або любов Христа до Його церкви. Мене це не переконує. Занадто вже Пісня над Піснями "фізична," щоби служити саме такої алегорією. На мою думку, Пісня над Піснями швидше служить продовженням тверезої, гіркої думки Еклезіаста про "марноту і ловлення вітру," про неминучий конфлікт між людським бажанням і реальністю нашого скороминучого життя, наших таких обмежених можливостей. Про аристократа-нареченого текст Пісні говорить, що він вже має 60 "цариць," 80 наложниць і "дівчат без числа," але йому вони не потрібні - він хоче тільки "шуламітку." Звичайно, нічого "путнього" з їх кохання не буде. Але пристрастне і ніжне кохання нареченого до своєї "шуламітки" "сильне, як смерть," і "води великі," і "ріки" цього кохання не "заллють," і "коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім..." А чи існувала взагалі ця "шуламітка," чи вона не мрія, не мара, не квінтесенція прагнення людської душі до чогось взагалі недосягнутого і недосяжного?

Як би там не було, але завершення поетично-філософського циклу книг Старого Завіту вражає, і завжди вражатиме, читачів усіх часів і народів своєю рідкісною експресивною силою і красою. Попереду новий цикл - книги Пророків.