Трохи роздумів про Біблію. 30. Амоса
02/19/2006 | Георгій
Текст цієї невеличкої книги (9 коротеньких розділів) каже нам, що пророк Амос був мешканцем Текої - селища, розташованого в глибині Юдейського царства, на південь від Єрусалиму, на кордоні між так званою Юдейською пустелею (сухою рівниною на захід від Мертвого моря) і гірськими пасовиськами. Він жив і пророкував "за днів Уззії, Юдиного царя, та за днів Єровоама, Йоашового сина, Ізраїлевого царя, за два роки перед землетрусом." Таким чином, Амос був сучасником пророків Ісайї (в Юдейському царстві) і Осії (в Ізраїльському царстві). Очевидно, він був людиною досить простого походження і займався сільським господарством - "був між вівчарями," працював як "пастух та оброблювач диких фіговиць." (Плоди фігового дерева на Близькому сході прийнято було певним чином оброблювати, надрізати або проколювати, після їх збирання з дерев.) Але з тексту книги можна бачити також, що Амос був непогано освіченою людиною, знав історію свого народу і міг давати достойну відповідь високопоставленим єврейським священикам.
Пророцтва Амоса починаються з гнівного засудження сусідніх з євреями народів, але дуже скоро (вже у другому розділі) переходять на його власний народ. Бог, каже пророк, гнівається на Своїх людей за їх зіпсутість, хтивість, нестриманість, зажерливість, ідолянство ("син і його батько вчащають до однієї блудниці... стелять одіж заставлену, щоб півлежати при кожному жертівнику, і п'ють в домі Бога свого вино від покараних"), за їх корумпованість і несправедливість до пригноблених ("за срібло вони продають справедливого, а за чоботи - вбогого, топчуть у земному поросі голову бідних, а дорогу сумирних викривляють"), і за їх пихату зневажливість до власної релігійної традиції ("ви назореїв поїли вином, а пророкам наказували й говорили, 'не пророкуйте!' "). Пророцтво Амоса про майбутнє знищення ідолянських каплищ у Беер-Шеві і Бет-Елі викликає незадоволення бет-ельського священика Амації, але безстрашний Амос продовжує свою місію.
Місцями книга Амоса дуже нагадує книгу Йоіла. Тут теж можна знайти багато метафор, запозичених із сільського господарства: Амос теж бачить у своїх видіннях сарану, знищення врожаю якимось страшним вогнем, і "пересівання" єврейського народу серед інших народів, яке нагадує Амосові пересівання зерна решетом. Є і аналогії з ремісництвом, будівельництвом: пророк бачить у видінні Бога, який тримає у Своїй руці шнура з вагою ("виска"), що служить мірилом прямоти, у переносному сенсі праведності Божого народу - давно втраченої.
Як і книга Йоіла, книга Амоса теж каже про майбутній прихід страшного дня Божого суду і кари. Але є одна суттєва відмінність між книгами Йоіла і Амоса. Пророцтва Амоса викладені у значно інтимнішій, значно більш діалогічній формі. У своїх видіннях Амос напряму спілкується з Богом і дуже по-людськи, сумирно, злякано ПРОСИТЬ Свого Господа НЕ ЧИНИТИ страшної кари - і Бог СКАСОВУЄ Свій власний намір!
Бог каже Своєму пророкові, що дійсно, ніхто не здатен сховатися від Його гніву ("якщо б закопались вони до шеолу, то й звідти рука Моя їх забере, і якщо б піднялися на небо, то й звідти їх скину!"). Але Він хоче не кари, не страти, не смерті, а зміни людського серця. Саме це - зміна, навернення Його заблудлих обранців до Нього - є головною складовою частиною Його божественного плану, Його провидіння. В якісь дні, каже Господь Амосові, Він навіть пошле на землю голод і спрагу - не до їжі і питва, а до Свого власного Слова. І тоді станеться справжній суд. Якісь люди почують Слово і житимуть у гармонії з Богом ("орач із женцем зустрінеться, а топтач винограду із сіячем, і гори закрапають виноградовим соком, а всі взір'я добром потечуть"). Але інші люди - "вродливі дівчата та хлопці, що клянуться гріхом самарійським" (невиправлені ідоляни) - "будуть ходити від моря до моря, з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа - та не знайдуть його... будуть мліти від спраги... попадають, і більше не встануть."
Нам, людям, вихованим у сучасній гуманістській традиції ("людина - мірило всіх речей") читати таке може бути дещо моторошно. Невже дійсно Бог ще з такої давньої давнини присудив одних людей до спасіння, а інших - до загибелі? Чи швидше Бог хоче спасіння ВСІХ, але ЗНАЄ заздалегідь, що тільки деякі "почують" Слово і спасуться? Роздуми над цим питанням були і є предметом дуже численних дебатів, суперечок між християнськими теологами. Втім, ясно, що Бог має певний віковічний план щодо Свого творива і через Своїх вірних пророків розкриває цей план нам, людям, настільки, наскільки на це є Його суверенна воля.
Пророцтва Амоса починаються з гнівного засудження сусідніх з євреями народів, але дуже скоро (вже у другому розділі) переходять на його власний народ. Бог, каже пророк, гнівається на Своїх людей за їх зіпсутість, хтивість, нестриманість, зажерливість, ідолянство ("син і його батько вчащають до однієї блудниці... стелять одіж заставлену, щоб півлежати при кожному жертівнику, і п'ють в домі Бога свого вино від покараних"), за їх корумпованість і несправедливість до пригноблених ("за срібло вони продають справедливого, а за чоботи - вбогого, топчуть у земному поросі голову бідних, а дорогу сумирних викривляють"), і за їх пихату зневажливість до власної релігійної традиції ("ви назореїв поїли вином, а пророкам наказували й говорили, 'не пророкуйте!' "). Пророцтво Амоса про майбутнє знищення ідолянських каплищ у Беер-Шеві і Бет-Елі викликає незадоволення бет-ельського священика Амації, але безстрашний Амос продовжує свою місію.
Місцями книга Амоса дуже нагадує книгу Йоіла. Тут теж можна знайти багато метафор, запозичених із сільського господарства: Амос теж бачить у своїх видіннях сарану, знищення врожаю якимось страшним вогнем, і "пересівання" єврейського народу серед інших народів, яке нагадує Амосові пересівання зерна решетом. Є і аналогії з ремісництвом, будівельництвом: пророк бачить у видінні Бога, який тримає у Своїй руці шнура з вагою ("виска"), що служить мірилом прямоти, у переносному сенсі праведності Божого народу - давно втраченої.
Як і книга Йоіла, книга Амоса теж каже про майбутній прихід страшного дня Божого суду і кари. Але є одна суттєва відмінність між книгами Йоіла і Амоса. Пророцтва Амоса викладені у значно інтимнішій, значно більш діалогічній формі. У своїх видіннях Амос напряму спілкується з Богом і дуже по-людськи, сумирно, злякано ПРОСИТЬ Свого Господа НЕ ЧИНИТИ страшної кари - і Бог СКАСОВУЄ Свій власний намір!
Бог каже Своєму пророкові, що дійсно, ніхто не здатен сховатися від Його гніву ("якщо б закопались вони до шеолу, то й звідти рука Моя їх забере, і якщо б піднялися на небо, то й звідти їх скину!"). Але Він хоче не кари, не страти, не смерті, а зміни людського серця. Саме це - зміна, навернення Його заблудлих обранців до Нього - є головною складовою частиною Його божественного плану, Його провидіння. В якісь дні, каже Господь Амосові, Він навіть пошле на землю голод і спрагу - не до їжі і питва, а до Свого власного Слова. І тоді станеться справжній суд. Якісь люди почують Слово і житимуть у гармонії з Богом ("орач із женцем зустрінеться, а топтач винограду із сіячем, і гори закрапають виноградовим соком, а всі взір'я добром потечуть"). Але інші люди - "вродливі дівчата та хлопці, що клянуться гріхом самарійським" (невиправлені ідоляни) - "будуть ходити від моря до моря, з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа - та не знайдуть його... будуть мліти від спраги... попадають, і більше не встануть."
Нам, людям, вихованим у сучасній гуманістській традиції ("людина - мірило всіх речей") читати таке може бути дещо моторошно. Невже дійсно Бог ще з такої давньої давнини присудив одних людей до спасіння, а інших - до загибелі? Чи швидше Бог хоче спасіння ВСІХ, але ЗНАЄ заздалегідь, що тільки деякі "почують" Слово і спасуться? Роздуми над цим питанням були і є предметом дуже численних дебатів, суперечок між християнськими теологами. Втім, ясно, що Бог має певний віковічний план щодо Свого творива і через Своїх вірних пророків розкриває цей план нам, людям, настільки, наскільки на це є Його суверенна воля.