Трохи роздумів про Біблію. 42. Євангелія від Луки
03/16/2006 | Георгій
На відміну від інших Євангелій, лист, який церковна традиція називає Доброю Звісткою від Луки, має точного адресата - людину на ім'я Теофіл. Оскільки та сама людина є адресатом листа, який увійшов у Св. Письмо під назвою "Дії Апостолів," дослідники Св. Письма згоджуються, що ці дві біблійні книги написані одним автором. Досить велика частина фахівців (хоча й не всі) вважає, що цим автором був особистий друг апостола Павла, грек за походженям і лікар за фахом на ім'я Лука (грецьке Лоукан), який згадується в апостольському посланні Павла до Колосян як "улюблений лікар." Лука, як і Марко, не був Христовим апостолом, але він супроводжував апостола Павла і наближених до нього місіонерів-євангелістів у їх подорожах. У перших чотирьох віршах книги Лука пояснює Теофілові (і іншим читачам), що він поставив собі за мету зібрати, систематизувати і детально записати ті усні оповіді очевидців Христового життя і діяльності, що їх "достойний Теофіл" вже чув від деяких з цих очевидців.
Євангелія від Луки досить довга і написана чудовою, зразково правильною грецькою мовою, мовою високо освіченої і літературно обдарованої людини, мовою, яка, за свідченням фахівців-еліністів, нагадує не стільки діалект Койне, скільки мову гомерівської "Іліади" і "Одисеї." У більшій мірі, ніж три інші канонічні Євангелії, лист Луки є майстерним літературним твором, де текст дає нам змогу проникнутися у самісіньку глибину людського серця. Якщо в Євангелії від Матвія Христос змальований у першу чергу Царем і Законодавцем, а в Євангелії від Марка - Слугою і Діячем, Євангелія від Луки показує нам Христа у першу чергу як прекрасну, співчутливу Людину і доброго, людяного Вчителя (так, тільки в цій Євангелії люди називають Христа "Наставником" - грецьке "Епістатос," латинське "Praeceptor" - див., наприклад, Луки 17:13).
Хоча в цілому Євангелія від Луки синоптична, тобто вона у дуже багатьох місцях точно збігається з текстами Матвія і Марка, є деякі фрагменти цього листа, яких більше нема ніде, окрім як у самому цьому листі. Перш за все, Лука починає свою Добру Звістку зі своєрідного прологу, де показані дві жінки і дві дитини. Ці жінки - мати Івана Христителя, Єлізавета, і мати Ісуса Христа, Св. Марія. Історія народження Івана дещо нагадує історію народження Ісаака у книзі Буття - тут теж мова іде про подружжя, де чоловік (священик Захарій) старий і немічний, а дружина (Єлізавета "з дочок Ааронових") неплідна, і от Бог раптом творить чудо і Єлізавета вагітніє. Історія ж народження Ісуса зовсім незвичайна - Його мати Марія, родичка Єлізавети, не одружена (тільки заручена з чоловіком на ім'я Йосип) і "не знає мужа" (грецьке "епеі андра оу гіноско," тобто незаймана діва), але ангел на ім'я Гавриїл каже їй, що вона тим не менш зачне Дитину "силою Всевишнього," яка її "обгорне." Ця Дитина, каже ангел, буде Сином Всевишнього і володарем Давидового престолу повік. Марія, очевидно, страшно перелякана, вона навряд чи розуміє смисл сказаного, але вона ВІРИТЬ і СЛУХАЄТЬСЯ Божого слова. Коли плід утроби Єлізавети тріпоче від її появи, Марія співає надхненний гімн на славу Богові свого народу.
Коли народжується старший із цих двох хлопчиків, Іван, його батько Захарій (який чудесним способом одужує від оніміння) теж співає величальну пісню Господеві, де він у дуже поетичній формі повторює пророцтва Ісайї і Малахії про те, що його новонароджений син буде "ходити перед Господом" і готувати людей до Його приходу. Захарій каже, що Той, Хто прийде за його сином Іваном, буде проявом "великого милосердя нашого Бога." Тут український переклад проф. Огієнка, на мою скромну думку, трохи недотягує до сили грецького оригіналу - там Захарій говорить про Христа як "спланхна елеоус," тобто єлей (цілющий бальзам), який проллється із "внутрощів" Божих (у латинському перекладі Св. Єроніма "viscera misericordiae"). Той, Хто прийде за Іваном, каже Захарій, буде Сходом (грецьке "анатоле"), тобто Сонцем, Яке сходить над землею, щоби "світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній." Коли ж народжуєся немовля Ісус, цей мотив ще раз переспівує пророк Семен, який каже, що його очі нарешті побачили "спасіння... всім народам, світло на просвіту поганам і на славу народу" Божого.
Далі оповідь Луки у дуже великій мірі повторює мотиви оповідей Марка і особливо Матвія. Як і у Матвія, у Луки Христос подорожує зі Своїми учнями, зцілює хворих, демонструє чудеса, і навчає людей про те, що Він, Помазанець і Син Божий, прийшов, як Добрий Пастир з Єзекіїльового пророцтва, щоби "зібрати те, що пропадає." Але є фрагменти цієї оповіді, унікальні саме для Луки, наприклад притчі про доброго самарянина (де Христос на живому прикладі показує, що під словами "люби ближнього" Бог розуміє не тільки і не стільки любов до людей, які схожі на нас, а любов до людей взагалі, у тому числі і до чужоземців і іновірців), про фігове дерево, про багату вечерю, про блудного сина, про несправедливого управителя. У притчі про блудного сина Христос з неймовірною силою показує, що Бог не винагороджує спасінням за якісь заслуги, а натомість щедро і без міри проливає Свою батьківську ласку на всіх, хто є Його дітьми, прощаючи їм при цьому будь-які їх переступи. Унікальна для Євангелії від Луки також і оповідь про багатого і Лазаря, де Христос у дуже суворих, моторошних фарбах попереджає неслухняних про те, що колись, у якийсь момент їх застане Божий суд, і тоді нарікати і просити милості буде вже пізно.
Частина Євангелії від Луки, де змальовуються Таємна Вечеря, страждання Христа у Гефсиманському саду (на Оливній горі), Його арешт, суд над ним, Його муки і хресна смерть, у головних рисах повторюють оповідь Матвія і Марка. Проте і тут є особливості. На Оливній горі Христос, змальований Лукою, не просто молиться і страждає - Його чоло покривається потом, який "стає, немов краплі крові." Під час арешту один з учнів у гарячці вихоплює меча і розрубує вухо первосвященикові, але Ісус торкається пошкодженого вуха і зцілює первосвященикову рану. По дорозі на Голгофу Христос каже єрусалимським жінкам, щоби вони не плакали за ним, а радше готувалися до страшної долі свого міста (згадаймо, що через якихось 37 років після Христового розп'яття Єрусалим був ущент зруйнований римлянами і близько мільйону людей загинуло). На хресті Ісус каже розбійникові, який розкаявся, що той "сьогодні" (грецьке "семерон" - одне з улюблених слів Луки) буде з Ним в раю.
Останній розділ Євангелії від Луки теж дуже своєрідний. Воскреслий Христос являється двом Своїм учням (про одного з яких ми дізнаємося, що його ім'я було Клеопа) тоді, коли вони, засмучені трагічними подіями, йшли з Єрусалиму до селища Еммаус. Христос очевидно має якесь тіло, схоже на людське, і Він на протязі усього шляху до Еммаусу (біля тридцяти кілометрів на північний захід від Єрусалиму) розповідає їм про те, що страждання, смерть і чудесне воскресіння Христа сталися тому, що мали виповнитися пророцтва Св. Письма. Але учні не пізнають Його! Більше того, коли Він сідає з ними за стіл, вони раптом розуміють, що це Він, - але вони злякані і не вірять власним очам, думаючи, що це якийсь привид. "Очі" учнів (у переносному, духовному смислі цього слова) відкриваються тільки тоді, коли вони ламають разом з Ним хліб (деякі християнські пастори-протестанти бачать саме у цьому смисл Таїнства Св. Причастя).
У фіналі листа Христос благословляє Своїх вірних учнів і возноситься на небо (цей мотив ще раз повториться у Діях Апостолів). Учні повертаються до Єрусалиму "з великою радістю." Попереду багато роботи.
Євангелія від Луки досить довга і написана чудовою, зразково правильною грецькою мовою, мовою високо освіченої і літературно обдарованої людини, мовою, яка, за свідченням фахівців-еліністів, нагадує не стільки діалект Койне, скільки мову гомерівської "Іліади" і "Одисеї." У більшій мірі, ніж три інші канонічні Євангелії, лист Луки є майстерним літературним твором, де текст дає нам змогу проникнутися у самісіньку глибину людського серця. Якщо в Євангелії від Матвія Христос змальований у першу чергу Царем і Законодавцем, а в Євангелії від Марка - Слугою і Діячем, Євангелія від Луки показує нам Христа у першу чергу як прекрасну, співчутливу Людину і доброго, людяного Вчителя (так, тільки в цій Євангелії люди називають Христа "Наставником" - грецьке "Епістатос," латинське "Praeceptor" - див., наприклад, Луки 17:13).
Хоча в цілому Євангелія від Луки синоптична, тобто вона у дуже багатьох місцях точно збігається з текстами Матвія і Марка, є деякі фрагменти цього листа, яких більше нема ніде, окрім як у самому цьому листі. Перш за все, Лука починає свою Добру Звістку зі своєрідного прологу, де показані дві жінки і дві дитини. Ці жінки - мати Івана Христителя, Єлізавета, і мати Ісуса Христа, Св. Марія. Історія народження Івана дещо нагадує історію народження Ісаака у книзі Буття - тут теж мова іде про подружжя, де чоловік (священик Захарій) старий і немічний, а дружина (Єлізавета "з дочок Ааронових") неплідна, і от Бог раптом творить чудо і Єлізавета вагітніє. Історія ж народження Ісуса зовсім незвичайна - Його мати Марія, родичка Єлізавети, не одружена (тільки заручена з чоловіком на ім'я Йосип) і "не знає мужа" (грецьке "епеі андра оу гіноско," тобто незаймана діва), але ангел на ім'я Гавриїл каже їй, що вона тим не менш зачне Дитину "силою Всевишнього," яка її "обгорне." Ця Дитина, каже ангел, буде Сином Всевишнього і володарем Давидового престолу повік. Марія, очевидно, страшно перелякана, вона навряд чи розуміє смисл сказаного, але вона ВІРИТЬ і СЛУХАЄТЬСЯ Божого слова. Коли плід утроби Єлізавети тріпоче від її появи, Марія співає надхненний гімн на славу Богові свого народу.
Коли народжується старший із цих двох хлопчиків, Іван, його батько Захарій (який чудесним способом одужує від оніміння) теж співає величальну пісню Господеві, де він у дуже поетичній формі повторює пророцтва Ісайї і Малахії про те, що його новонароджений син буде "ходити перед Господом" і готувати людей до Його приходу. Захарій каже, що Той, Хто прийде за його сином Іваном, буде проявом "великого милосердя нашого Бога." Тут український переклад проф. Огієнка, на мою скромну думку, трохи недотягує до сили грецького оригіналу - там Захарій говорить про Христа як "спланхна елеоус," тобто єлей (цілющий бальзам), який проллється із "внутрощів" Божих (у латинському перекладі Св. Єроніма "viscera misericordiae"). Той, Хто прийде за Іваном, каже Захарій, буде Сходом (грецьке "анатоле"), тобто Сонцем, Яке сходить над землею, щоби "світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній." Коли ж народжуєся немовля Ісус, цей мотив ще раз переспівує пророк Семен, який каже, що його очі нарешті побачили "спасіння... всім народам, світло на просвіту поганам і на славу народу" Божого.
Далі оповідь Луки у дуже великій мірі повторює мотиви оповідей Марка і особливо Матвія. Як і у Матвія, у Луки Христос подорожує зі Своїми учнями, зцілює хворих, демонструє чудеса, і навчає людей про те, що Він, Помазанець і Син Божий, прийшов, як Добрий Пастир з Єзекіїльового пророцтва, щоби "зібрати те, що пропадає." Але є фрагменти цієї оповіді, унікальні саме для Луки, наприклад притчі про доброго самарянина (де Христос на живому прикладі показує, що під словами "люби ближнього" Бог розуміє не тільки і не стільки любов до людей, які схожі на нас, а любов до людей взагалі, у тому числі і до чужоземців і іновірців), про фігове дерево, про багату вечерю, про блудного сина, про несправедливого управителя. У притчі про блудного сина Христос з неймовірною силою показує, що Бог не винагороджує спасінням за якісь заслуги, а натомість щедро і без міри проливає Свою батьківську ласку на всіх, хто є Його дітьми, прощаючи їм при цьому будь-які їх переступи. Унікальна для Євангелії від Луки також і оповідь про багатого і Лазаря, де Христос у дуже суворих, моторошних фарбах попереджає неслухняних про те, що колись, у якийсь момент їх застане Божий суд, і тоді нарікати і просити милості буде вже пізно.
Частина Євангелії від Луки, де змальовуються Таємна Вечеря, страждання Христа у Гефсиманському саду (на Оливній горі), Його арешт, суд над ним, Його муки і хресна смерть, у головних рисах повторюють оповідь Матвія і Марка. Проте і тут є особливості. На Оливній горі Христос, змальований Лукою, не просто молиться і страждає - Його чоло покривається потом, який "стає, немов краплі крові." Під час арешту один з учнів у гарячці вихоплює меча і розрубує вухо первосвященикові, але Ісус торкається пошкодженого вуха і зцілює первосвященикову рану. По дорозі на Голгофу Христос каже єрусалимським жінкам, щоби вони не плакали за ним, а радше готувалися до страшної долі свого міста (згадаймо, що через якихось 37 років після Христового розп'яття Єрусалим був ущент зруйнований римлянами і близько мільйону людей загинуло). На хресті Ісус каже розбійникові, який розкаявся, що той "сьогодні" (грецьке "семерон" - одне з улюблених слів Луки) буде з Ним в раю.
Останній розділ Євангелії від Луки теж дуже своєрідний. Воскреслий Христос являється двом Своїм учням (про одного з яких ми дізнаємося, що його ім'я було Клеопа) тоді, коли вони, засмучені трагічними подіями, йшли з Єрусалиму до селища Еммаус. Христос очевидно має якесь тіло, схоже на людське, і Він на протязі усього шляху до Еммаусу (біля тридцяти кілометрів на північний захід від Єрусалиму) розповідає їм про те, що страждання, смерть і чудесне воскресіння Христа сталися тому, що мали виповнитися пророцтва Св. Письма. Але учні не пізнають Його! Більше того, коли Він сідає з ними за стіл, вони раптом розуміють, що це Він, - але вони злякані і не вірять власним очам, думаючи, що це якийсь привид. "Очі" учнів (у переносному, духовному смислі цього слова) відкриваються тільки тоді, коли вони ламають разом з Ним хліб (деякі християнські пастори-протестанти бачать саме у цьому смисл Таїнства Св. Причастя).
У фіналі листа Христос благословляє Своїх вірних учнів і возноситься на небо (цей мотив ще раз повториться у Діях Апостолів). Учні повертаються до Єрусалиму "з великою радістю." Попереду багато роботи.