Що далі?
11/10/2006 | Георгій
Вже скоро місяць, як я залишив Пресвітеріанську церкву США.
Майже ніхто з моїх друзів і недавніх одновірців все ще не знає, що я відмовився від сану старійшини і попросив сесію (групу старійшин, яка здійснює керівництво життям нашої конгрегації) термінувати моє членство в конгрегації. Сесія, очевидно, вирішила не інформувати конгрегацію про мою заяву. Пастор - Прев. Джудіт Різ (точніше, тимчасовий пастор, призначена тільки на один рік, поки знайдеться заміна Прев. Сарі Бюрресс) тільки один раз, наскільки я знаю, похапцем згадала моє ім"я в загальній молитві. Але люди не знають, чому - думають, що я просто захворів, слабую тимчасово і скоро повернуся в церкву. Конфіденціально вона написала мені кілька е-мейлів, де запропонувала зустрітися з нею для розмови, щоби з"ясувати, що ж зі мною "не так" і що вона, aбо хтось інший в церкві, зробив мені поганого. Я відмовився, сказав, що я просто переживаю напади ностальгії за Україною і зрозумів, що не знаходжу собі місця ні в якій американській церкві. Тоді Прев. Джудіт побажала мені "Христового миру і рясного життя" ("Christ's own peace and abundant life").
Поки що ми з Лесею не ходимо до ранкової недільної служби ні до якої церкви. Мені ця ситуація не подобається, але Леся з усіх сил відмовляє мене від навіть "візиту" до якоїсь церкви. Вона боїться, що мене знову почнуть вмовляти вступити в членство, приєднатися до офіційних списків конгрегації, виконувати якусь роботу, взаємодіяти з іншими людьми в церкві, і знову ми будемо занурені в якісь чвари.
Нашу теперешню духовну порожнечу трішечки компенсує вечірня недільна служба, яку проводить в нашій університетській капличці молодий пастор Том Чітем. Туди приходить головним чином університетська молодь, незалежно від деномінації чи конфесії. Том називає це "Міст," або "альтернативний молитовний досвід." Збори "Моста" тривають десь 40-45 хвилин. Під час цих зборів ми медитуємо про Божу присутність, колективно сповідуємо гріх, молимося, слухаємо Боже Слово і коротеньку, але надзвичайно глибоку проповідь, і приймаємо Причастя. "Міст" дуже насичений зоровими картинами (яскраві комп"ютерні зображення на стіні темної каплички під хрестом), і музикою, яка варіює від старовинних православних і католицьких літургічних хорів до модерної і пост-модерної джазової, соул-, рок- і геві-метал.
Збори "Моста" триватимуть до кінця листопада, потім припиняться на зимові канікули, і відновляться в січні. На жаль, ми не знаємо, чи Том Чітем залишиться в нашому містечку після серпня 2007 року, тому що пресвітерія скоротила його штатну одиницю і він мусить шукати десь нову роботу.
Майже ніхто з моїх друзів і недавніх одновірців все ще не знає, що я відмовився від сану старійшини і попросив сесію (групу старійшин, яка здійснює керівництво життям нашої конгрегації) термінувати моє членство в конгрегації. Сесія, очевидно, вирішила не інформувати конгрегацію про мою заяву. Пастор - Прев. Джудіт Різ (точніше, тимчасовий пастор, призначена тільки на один рік, поки знайдеться заміна Прев. Сарі Бюрресс) тільки один раз, наскільки я знаю, похапцем згадала моє ім"я в загальній молитві. Але люди не знають, чому - думають, що я просто захворів, слабую тимчасово і скоро повернуся в церкву. Конфіденціально вона написала мені кілька е-мейлів, де запропонувала зустрітися з нею для розмови, щоби з"ясувати, що ж зі мною "не так" і що вона, aбо хтось інший в церкві, зробив мені поганого. Я відмовився, сказав, що я просто переживаю напади ностальгії за Україною і зрозумів, що не знаходжу собі місця ні в якій американській церкві. Тоді Прев. Джудіт побажала мені "Христового миру і рясного життя" ("Christ's own peace and abundant life").
Поки що ми з Лесею не ходимо до ранкової недільної служби ні до якої церкви. Мені ця ситуація не подобається, але Леся з усіх сил відмовляє мене від навіть "візиту" до якоїсь церкви. Вона боїться, що мене знову почнуть вмовляти вступити в членство, приєднатися до офіційних списків конгрегації, виконувати якусь роботу, взаємодіяти з іншими людьми в церкві, і знову ми будемо занурені в якісь чвари.
Нашу теперешню духовну порожнечу трішечки компенсує вечірня недільна служба, яку проводить в нашій університетській капличці молодий пастор Том Чітем. Туди приходить головним чином університетська молодь, незалежно від деномінації чи конфесії. Том називає це "Міст," або "альтернативний молитовний досвід." Збори "Моста" тривають десь 40-45 хвилин. Під час цих зборів ми медитуємо про Божу присутність, колективно сповідуємо гріх, молимося, слухаємо Боже Слово і коротеньку, але надзвичайно глибоку проповідь, і приймаємо Причастя. "Міст" дуже насичений зоровими картинами (яскраві комп"ютерні зображення на стіні темної каплички під хрестом), і музикою, яка варіює від старовинних православних і католицьких літургічних хорів до модерної і пост-модерної джазової, соул-, рок- і геві-метал.
Збори "Моста" триватимуть до кінця листопада, потім припиняться на зимові канікули, і відновляться в січні. На жаль, ми не знаємо, чи Том Чітем залишиться в нашому містечку після серпня 2007 року, тому що пресвітерія скоротила його штатну одиницю і він мусить шукати десь нову роботу.
Відповіді
2006.11.13 | +O
Re: Що далі?
Слава Ісусу Христу!Пане Георгію! Я не знаю, «що далі» і не берусь Вам радити в тому, як чинити з Вашою приналежністю — це є щось настільки Ваше, що я боюсь «натоптати»...
Ви постійно пишите про спільнотні, очолювані Пастором, молитви: чи маєте Ви з дружиною власну, своєї сімейної Церкви, молитву?
З особистого досвіду кажу Вам: це повністю зціляє «духовну порожнечу» — ми у моїй сім’ї, наприклад, молимося традиційно молитви «Часослова» (ще з тих часів, коли я не був священиком).
З повагою
+О
2006.11.13 | Георгій
На жаль, ні
+O пише:> Слава Ісусу Христу!
(ГП) Навіки слава Богові.
> Ви постійно пишите про спільнотні, очолювані Пастором, молитви: чи маєте Ви з дружиною власну, своєї сімейної Церкви, молитву?
(ГП) На жаль, ні, отче Олеже. Ми вдома ніколи не молимося разом. Моя дружина не вважає себе віруючою. Вона була охрищена немовлям в Російській Православній церкві, але виховувалася в родині абсолютно невіруючих людей (більше того, її бабуся, зовсім неосвічена жіночка з волинського хутора, чомусь досить сильно ненавиділа церкву і все церковне, казала, що все оте церковне є мужицьке, хлопське, дурне). Зараз Леся каже про себе, що вона мабуть агностик, тобто вона не те що вірить, що Бога нема, а скоріше відносить себе до людей, які стоять на тому, що ми принципово не можемо адресувати питання про існування або неіснування Бога, і коли кажемо, що Бог є, завжди лицеміримо. При цьому вона є людина дуже духовна, тонка, делікатна, співчутлива. Вона не засуджує мене за те, що я прагну ходити до церкви. Але зі мною разом вона, за її словами, більше ніколи ні до якої церкви не піде, тому що, знову ж таки, не хоче лицемірити, прикидатися. Те саме з молитвою. Вона не вміє молитися, не хоче і не може. Це для неї теж було б прикиданням, нещирістю, лицемірством.
> З особистого досвіду кажу Вам: це повністю зціляє «духовну порожнечу» — ми у моїй сім’ї, наприклад, молимося традиційно молитви «Часослова» (ще з тих часів, коли я не був священиком).
(ГП) Не знаю, чи в нас таке вийшло б. Леся не може навіть "Отче Наш" сказати від початку до кінця - воно їй "не йде," чуже, дивне, лицемірне.
Втім, дякую Вам за турботу.
2006.11.15 | P.M.
А далі..
.. переосмислити і зламати самого себе (похоті, гонори) і увійти в лоно Святої Католицької Церкви, Ви надто далеко зайшли, що би робити інші кроки. Дружину свою слухайте по господарству, у питаннях віри покладайтеся на своє сумління.*********************************************************************************************************************************************************************************
І ще Вам скажу. Моліться за дружину свою, в першу чергу.
Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі. (1-е Кор. 7:14)
2006.11.15 | Георгій
Дякую, пане Юрію...
P.M. пише:> .. переосмислити і зламати самого себе (похоті, гонори)
(ГП) Так, я це знаю і роблю, з Божою допомогою. Попереду роботи в цьому напрямку ще дуже багато, але вже є деякий прогрес. Коли я зараз порівнюю себе зі своїми гонорами і похотями часів мого до-християнського життя, мені аж гидко стає: невже я міг таким бути, так жити? Щось таки в мені міняється... не моєю власною силою, звичайно, а Христовою.
>і увійти в лоно Святої Католицької Церкви,
(ГП) А от із цим там, де я живу, складно. Чи Ви колись бували в американських римо-католицьких церквах маленьких провінційних містечок? Вони такі самі, як і протестантські... Я бував з візитом у римо-католицькій церкві нашого університетського містечка Старквілла, штат Місісіпі, і був досить негативно вражений. Ну священик одягнутий в ризи, а не в білу сорочечку з краваткою, як в євангельників. А так все те саме. Бренькання на гітарах, співання псалмів на якусь дику модернову мелодію. Примітивна проповідь, схожа на класичну баптистську. Тусовка інтернаціональної студентської молоді. Оце майже і все.
І ще одне.. Пане Юрію, я з родоводу селян українського Сходу, Наддніпрянщини. Мої прадіди життя клали на те, щоби не допустити окатоличення своєї землі. А я стану католиком? Важко мені зробити таке рішення. Була б тут десь православна церква, я, мабуть, ні хвилини б не сумнівався і пішов туди. Але католицька - інша річ... Ви львівянин, Вам це, мабуть, так не виглядає, але для мене це важливий момент.
Нарешті, знаєте, я все-таки протестант... Богословські ідеї Реформації на мене свого часу дуже сильно вплинули, і я досі не звільнився від цього впливу. Коли я став пресвітеріанським старійшиною, я дав урочисту присягу захищати принципи "Реформованої віри." І зараз я про цю присягу думаю, як про щось серйозне. Навіть і при тому, що я склав із себе сан пресвітеріанського старійшини. Ще подумаю. Моліться за мене.
>Моліться за дружину свою, в першу чергу.
(ГП) Так, я це роблю кожний день, обов"язково. Це завжди моя перша молитва, коли я тільки прокидаюся. Я дякую Богові за мою Лесю - вона мій абсолютно нічим з мого боку не заслужений Божий дар. І прошу Його бути з нею. Хай буде Його воля.
2006.11.16 | P.M.
Церкву треба будувати у власному домі.
Георгій пише:> > (P.M.) .. переосмислити і зламати самого себе (похоті, гонори)
> (ГП) Так, я це знаю і роблю, з Божою допомогою. Попереду роботи в цьому напрямку ще дуже багато, але вже є деякий прогрес. Коли я зараз порівнюю себе зі своїми гонорами і похотями часів мого до-християнського життя, мені аж гидко стає: невже я міг таким бути, так жити? Щось таки в мені міняється... не моєю власною силою, звичайно, а Христовою.
У такому випадку я можу Вам порадити лише одне, -- поменше говорити про те, чого ще не встигли пережити у собі.
> > (P.M.) і увійти в лоно Святої Католицької Церкви,
> (ГП) А от із цим там, де я живу, складно. Чи Ви колись бували в американських римо-католицьких церквах маленьких провінційних містечок? Вони такі самі, як і протестантські... Я бував з візитом у римо-католицькій церкві нашого університетського містечка Старквілла, штат Місісіпі, і був досить негативно вражений. Ну священик одягнутий в ризи, а не в білу сорочечку з краваткою, як в євангельників. А так все те саме. Бренькання на гітарах, співання псалмів на якусь дику модернову мелодію. Примітивна проповідь, схожа на класичну баптистську. Тусовка інтернаціональної студентської молоді. Оце майже і все.
Я знаю, я сам би до такої церкви не ходив
Ходив би, звичайно, заради Святих Тайн, а Церкву треба будувати у власному домі.
> І ще одне.. Пане Юрію, я з родоводу селян українського Сходу, Наддніпрянщини. Мої прадіди життя клали на те, щоби не допустити окатоличення своєї землі. А я стану католиком? Важко мені зробити таке рішення. Була б тут десь православна церква, я, мабуть, ні хвилини б не сумнівався і пішов туди. Але католицька - інша річ... Ви львівянин, Вам це, мабуть, так не виглядає, але для мене це важливий момент.
Я теж колись вважав себе православним, та й зараз я є ним, за моєю чудовою обрядовістю.
Але тут справа в іншому, коли людина понад усе прагне Ісуса Христа, вона неодмінно знаходить Його Церкву. В даному випадку я не хочу нічого сказати супроти Православної Церкви, я говорю про себе.
Прагніть Христа, благайте Його! І Він просвітлить Вас Духом Святим Господом Живорворящим. А тоді, сумніви зникнуть, усе стане ясно, як білий день..
> Нарешті, знаєте, я все-таки протестант... Богословські ідеї Реформації на мене свого часу дуже сильно вплинули, і я досі не звільнився від цього впливу. Коли я став пресвітеріанським старійшиною, я дав урочисту присягу захищати принципи "Реформованої віри." І зараз я про цю присягу думаю, як про щось серйозне. Навіть і при тому, що я склав із себе сан пресвітеріанського старійшини. Ще подумаю. Моліться за мене.
Я завжди пам'ятаю і прошу Бога за Вас і Вашу родину.
А те що присягу складали., так Ви ж перед Господом Богом присягали. Йому й служіть.
2006.11.16 | Георгій
Авжеж
P.M. пише:> я можу Вам порадити лише одне, -- поменше говорити про те, чого ще не встигли пережити у собі.
(ГП) А що я такого говорив? Я, здається, не описував спеціально для шановного майданівського членства кожний мій гріх чи переступ в деталях.
> Ходив би, звичайно, заради Святих Тайн,
(ГП) В нашому містечку є, окрім католицької церкви Св. Йосифа, ще одна "кафолична" церква - єпископальна. Єпископали визнають Апостольське Преємство, і всі їх священики рукоположені ієрархією, яка, згідно з її власними твердженнями, підртимує безперервний ланцюг висвячення aж від самого апостола Петра. Точно так само, як і католики, і як православні. Але єпископали дивні. Чомусь традиційно вважається, що це пресвітеріани "сухі," беземоційні. Але коли ми з Лесею відвідали нашу єпископальну церкву, нас вразило, що там ще значно "сухіше," просто нудно, тоскно. Музики взагалі нема як такої. Тільки на півхвилинки, коли священик і диякони входять до залу, грається дуже простенька мелодія на органі, типу "Чіжик-пижик." А далі супер-спокійні, ультра-політично-коректні *розмови* про те, як Бог нас любить і як ми повинні захищати права людини, racial and sexual diversity і чистоту навколишнього середовища. Знову ж таки, типова американська церква...
>а Церкву треба будувати у власному домі.
(ГП) Абсолютно згоден і намагаюся це робити з Божою допомогою. Ми пройшли через досить складні часи - подовгу жили в різних містах, і наш "тінейджер" пройшов через типово "тінейджерські" штучки, але зараз стало значно краще, спокійніше, впевненіше. Ми з дружиною не те що не сваримося (раніше бувало, сварилися), а навіть і не відчуваємо за потребу детально обмінюватися різними думками. Розуміємо одне одного без слів. Формально "літургічним" життям ми не живемо - не молимося разом уголос, не читаємо разом Св. Письма, не вклоняємося іконам (хоча Леся, яка вона не є агностик, завжди тримає вдома ікони Божої Матері і Св. Георгія-змієборця). Але наш "інтерес," наша мета в житті спільна - прожити це наше маленьке земне життя разом, спільно, душа в душу, гідно, достойно, а потім предстати перед чимось вищим, вічним.
> Я завжди пам'ятаю і прошу Бога за Вас і Вашу родину.
(ГП) Дякую, взаємно.: