Дискусія на ВФ про права сексменшин в Україні. Пане Олеже!
02/11/2007 | igorg
Дискусія
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1171117960
Дискусія й саме питання є наслідком звернення Любомира Гузара.
Реакція на звернення ось тут
http://gay.org.ua/articles/letter.htm
інший погляд на це питання
http://nation.org.ua/content/view/1983/77/
Прошу підтримати дискусію.
З РЕАКЦІЇ РЯДУ ГРОМАДСЬКИХ ТА БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ (початок)
Мы, руководители общественных и благотворительных организаций, работающих в Украине для геев и лесбиянок, обращаемся к вам с настоящим письмом в ответ на недавнюю инициативу Блаженнейшего Любомира Гузара, Главы Украинской Греко-Католической Церкви, выдвинутую им 2 июня сего года на заседании Всеукраинского Совета Церквей и религиозных организаций. Кардинал Гузар предложил разработать и принять поправки к действующему законодательству, которые закрепили бы понятие «брак» как союз исключительно между женщиной и мужчиной, а также определили бы законодательно понятие «сексуальные меньшинства». Это якобы позволит предотвратить создание в Украине однополых семей, легализацию однополых браков и воспитание детей в них.
Мы с уважением относимся ко всем религиозным организациям, зарегистрированным в Украине. Бесспорно, и Украинская Греко-Католическая Церковь, и другие церковные организации имеют право формулировать и публично высказывать своё отношение к гомосексуальности и гомосексуальному поведению. Но важно учитывать, что любые нетолерантные заявления могут способствовать разжиганию ненависти к гомосексуальным гражданам и побуждать к насилию против них.
Некоторые народные депутаты из новоизбранного состава Верховной Рады считают, что «представители сексуальных меньшинств не активны в вопросе однополых браков и не выдвигают соответствующих требований к обществу». Это убеждение совершенно ошибочно. Напротив, мы занимаем открытую, активную и последовательную позицию по этому поводу.
Численность геев и лесбиянок в нашей стране достигает, по меньшей мере, одного миллиона человек; государственные и общественные учреждения не должны пренебрегать этим фактом. Однополые семьи в Украине были, есть и будут существовать в дальнейшем, а гомосексуальные граждане рождают и воспитывают детей.
Уважаемые господа! Семьи формируются не вследствие регистрации брака в органах ЗАГС и не вследствие венчания в церкви: семьи появляются благодаря любви и выступают формой совместной жизни на основаниях взаимопомощи и взаимоуважения. Дети рождаются на свет независимо от наличия у их родителей свидетельства о браке, а также независимо от сексуальных предпочтений их родителей.
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1171117960
Дискусія й саме питання є наслідком звернення Любомира Гузара.
Реакція на звернення ось тут
http://gay.org.ua/articles/letter.htm
інший погляд на це питання
http://nation.org.ua/content/view/1983/77/
Прошу підтримати дискусію.
З РЕАКЦІЇ РЯДУ ГРОМАДСЬКИХ ТА БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ (початок)
Мы, руководители общественных и благотворительных организаций, работающих в Украине для геев и лесбиянок, обращаемся к вам с настоящим письмом в ответ на недавнюю инициативу Блаженнейшего Любомира Гузара, Главы Украинской Греко-Католической Церкви, выдвинутую им 2 июня сего года на заседании Всеукраинского Совета Церквей и религиозных организаций. Кардинал Гузар предложил разработать и принять поправки к действующему законодательству, которые закрепили бы понятие «брак» как союз исключительно между женщиной и мужчиной, а также определили бы законодательно понятие «сексуальные меньшинства». Это якобы позволит предотвратить создание в Украине однополых семей, легализацию однополых браков и воспитание детей в них.
Мы с уважением относимся ко всем религиозным организациям, зарегистрированным в Украине. Бесспорно, и Украинская Греко-Католическая Церковь, и другие церковные организации имеют право формулировать и публично высказывать своё отношение к гомосексуальности и гомосексуальному поведению. Но важно учитывать, что любые нетолерантные заявления могут способствовать разжиганию ненависти к гомосексуальным гражданам и побуждать к насилию против них.
Некоторые народные депутаты из новоизбранного состава Верховной Рады считают, что «представители сексуальных меньшинств не активны в вопросе однополых браков и не выдвигают соответствующих требований к обществу». Это убеждение совершенно ошибочно. Напротив, мы занимаем открытую, активную и последовательную позицию по этому поводу.
Численность геев и лесбиянок в нашей стране достигает, по меньшей мере, одного миллиона человек; государственные и общественные учреждения не должны пренебрегать этим фактом. Однополые семьи в Украине были, есть и будут существовать в дальнейшем, а гомосексуальные граждане рождают и воспитывают детей.
Уважаемые господа! Семьи формируются не вследствие регистрации брака в органах ЗАГС и не вследствие венчания в церкви: семьи появляются благодаря любви и выступают формой совместной жизни на основаниях взаимопомощи и взаимоуважения. Дети рождаются на свет независимо от наличия у их родителей свидетельства о браке, а также независимо от сексуальных предпочтений их родителей.
Відповіді
2007.02.11 | tmp
Все нормально
Вообще, думаю, если государство будет каким-то образом запрещать проявление соцактивности гомосексуалами, то было бы логично запретить это и христианам.Как по мне - к примеру, с точки зрения обывательской истинный смысл крестного хода куда более скандален нежели, гей-парад. А все монашество, с той же точки зрения - куда более асоциально нежели гей-семья.
ЗЫ
Ув. igorg, мне кажется было бы верным поместить и ссылку на соотвествующее обращение еп. Любомира. Если не затруднит, конечно.
2007.02.11 | igorg
Якраз звернення Любомира й не маю
2007.02.12 | +O
Re: Все нормально
Христос Раждається!Так виглядає, що це таки
http://www.ugcc.org.ua/ukr/documents/appeal2006/lyst/
— знайшов і на нашому сайті. Перерив усе і инших звернень на цю тему Патріарха Любомира (Гузара) не знайшов.
Передивився пропоновану гілочку. Особливо вразили геї—мушки дрозофіли
> tmp: Вообще, думаю, если государство будет каким-то образом запрещать проявление соцактивности гомосексуалами, то было бы логично запретить это и христианам.
+O: це, мабуть, про демократичні принципи ставлення до людини?
> tmp: Как по мне - к примеру, с точки зрения обывательской истинный смысл крестного хода куда более скандален нежели, гей-парад.
+О: Хресний Хід, не в значенні «прослава Бога», а в значенні «дружимо проти»??
> tmp: А все монашество, с той же точки зрения - куда более асоциально нежели гей-семья.
+О: поясніть думку, якщо можна
З повагою
+О
2007.02.12 | tmp
Re: Все нормально
+O пише:> Христос Раждається!
> Так виглядає, що це таки
> http://www.ugcc.org.ua/ukr/documents/appeal2006/lyst/
Спаси Бог, уже читаю.
> — знайшов і на нашому сайті. Перерив усе і инших звернень на цю тему Патріарха Любомира (Гузара) не знайшов.
> Передивився пропоновану гілочку. Особливо вразили геї—мушки дрозофіли
Научный факт, говорят. Где-то читал про лебедей (а у них пары постоянные) с аистами и т.п. И даже сам собак видел!
> > tmp: Вообще, думаю, если государство будет каким-то образом запрещать проявление соцактивности гомосексуалами, то было бы логично запретить это и христианам.
>
> +O: це, мабуть, про демократичні принципи ставлення до людини?
Точнее, про адемакратические. А еще точнее (поскольку демократия уклоняется в несвободу ради равенства очень часто) - про рабские принципы. Одним - все или что-то, другим - ничего.
> > tmp: Как по мне - к примеру, с точки зрения обывательской истинный смысл крестного хода куда более скандален нежели, гей-парад.
> +О: Хресний Хід, не в значенні «прослава Бога», а в значенні «дружимо проти»??
Сам Бог скандален. Это ж где еще такого бога поискать, чтоб Он как последний подлец был распят на дереве? А раз рапяли, причем по суду - значит что-то было, нет дыма без огня..
Где ж еще есть такой позорный бог, Который ест и пьет с преступниками, прокаженными, шлюхами и прочими отбросами общества?
А отсюда скандально и все христианство, почитающее Такого Преступника да еще и с радостью шагаюшее по улицам с орудием дикой пытки в руках.
Надеюсь, я ясно обрисовал обывательскую точку зрения?
> > tmp: А все монашество, с той же точки зрения - куда более асоциально нежели гей-семья.
> +О: поясніть думку, якщо можна
Можно, конечно: детей не клепают (рождаемость, а значит и военский призыв, налоги падают), на державу или дядю не работают (особенно в крайне "асоциальной" форме - схима, к примеру), воевать за Родину-Мать и землицу нашу Матушку не ходют. Чет молятся там себе бездельники..
> З повагою
> +О
Взаимно
2007.02.13 | +О
Re: Все нормально. "обивательське" дякую. Погоджуюсь
2007.02.13 | tmp
Прочитал я открытое письмо..
Прочитал я открытое письмо...Простите, гадко это, конечно. Не потому говорю "гадко", что там наших нет - думаю, и наше начальство подписалось бы. Кровью причем. Не своей, конечно. Но так - чтоб по-ярче было..
А говорю, потому что стыдно как-то за текст этого "авраамолюбивого воинства". То была "симфония" государства и церкви, теперь репетируют симфонию государства и гомофобии.
Интересно, когда же эт мы все (христиане в смысле) получили эту "родовою травму" - чуть что в свисток и задрав штаны вперед за государством? Почему уже сотни лет такое дикое стремление отдаться, раствориться во власти, начальству покадить? Почему всегда доверяем кесарю больше чем Богу? Откуда эта тяга поруководить всеми, а если не всеми, то хоть кем-то? И запретить, запретить, запретить..
Что называется "не надейтеся на князи и сыны человеческие - в нихже нет спасения". Ведь каждое воскресение поем.
Предлагают "открытую дискуссию" зачем-то...
Мда.
2007.02.13 | +О
Re: Прочитал я открытое письмо..
Христос Раждається!> tmp: Прочитал я открытое письмо..
> Простите, гадко это, конечно. Не потому говорю "гадко", что там наших нет - думаю, и наше начальство подписалось бы. Кровью причем. Не своей, конечно. Но так - чтоб по-ярче было..
> А говорю, потому что стыдно как-то за текст этого "авраамолюбивого воинства". То была "симфония" государства и церкви, теперь репетируют симфонию государства и гомофобии.
> Интересно, когда же эт мы все (христиане в смысле) получили эту "родовою травму" - чуть что в свисток и задрав штаны вперед за государством? Почему уже сотни лет такое дикое стремление отдаться, раствориться во власти, начальству покадить? Почему всегда доверяем кесарю больше чем Богу? Откуда эта тяга поруководить всеми, а если не всеми, то хоть кем-то? И запретить, запретить, запретить..
> Что называется "не надейтеся на князи и сыны человеческие - в нихже нет спасения". Ведь каждое воскресение поем.
> Предлагают "открытую дискуссию" зачем-то...
> Мда.
+О: мда...
Але, думаю, що це якраз - без надії на синів человіческих: з повним розумінням, що збочення гряде до узаконення у всьому світі і кесарі та кесарята Свобідної України таки дозволять законно возлюбляти ближнього ближньому...
З повагою
Олег
2007.02.13 | tmp
Re: Прочитал я открытое письмо..
+О пише:> Але, думаю, що це якраз - без надії на синів человіческих: з повним розумінням, що збочення гряде до узаконення у всьому світі і кесарі та кесарята Свобідної України таки дозволять законно возлюбляти ближнього ближньому...
А я, отче, честно говоря, так насчет кесарят (классное слово) и тех, кто их за фалды подергивает, не думаю. Збочення грядет себе да грядет, конечно, но уж больно искусительно с ним побороться (в других), пошуметь, баллы в трудовом народе заработать. Да и противник достойный - овца ведь.
Боюсь, не удержится начальство чтоб кому-нибудь чего-нибудь не пресечь - себе и родине на пользу. Не Европа.
Меня лично куда больше беспокоят те извращения, которые уже давно не грядут, а пришли в каждый дом.
Причем те, с которыми христианам и церквям было бы побороться в самый раз - аки волки хищные. А это как раз грехи начальства и того народа, которрый оное начальство из себя рождает - плоть от плоти.
Это коррупция на всех уровнях (и лучше здесь начать с себя - с церкви, с христиан, а не г/с).
Это жесточайшая эксплуатация простых людей нашей новой и страшно прогрессивной бизнес-общественностью крупного, среднего и малого уровня - работа наемников по 10-12 часов, без всяких там выходных, трудовых книжек и элементарных соцгарантий.
Это "черный нал" и зп в конвертах. Это тотальное уклонение от налогов и сборов.
Это наглость и самоуправство местной (той самой, что обычно с тардиционными Ц. взасос) власти. За высшими хоть с Запада присматривают
Это элементарное неувжаение права самим же "христолюбивым" украинским народом.
Как по мне - национализм западных областей и т.д.
Мне можно легко вменить (как полуроссиянинау) еще и Чечню да и вообще милитаризм великроссов, включая МП. Нацизм и прочие российские заморочки.
Вот противники!
А то ведь пока получается - против овцы (г/с) мы молодцы, а как на молодца - сами овцы.
Вот Вы, отче, можете привести пример столь же Открытого, громкого и смелого Письма по поводу перечисленных извращений за подписью вышеупомянутого Всекраинского совета? Или Письма за подписью еп. Любомира в адрес нынешней власти по вопросам коррупции в ее рядах, Письма бизнесообществу по вопросу скотскоского отношения отечественного бизнеса к наемным рабочим и налогам?
Или, коль в Письме был плевок в другие страны (прям как при обряде Крещения - на запад), письма в адрес США или Италии о недопустимости убийств и вообще войны в Ираке? Или Россией (теперь плюем на восток) - в Чечне?
Хотя б Письмо в ГАИ МВД...
Просто интерсно. Если сможете дать ссылку, то я буду действительно искренне рад этому факту и буду по возможности тыкать в нее носом и свою православную христолюбивую братию.
2007.02.13 | +O
Re: Прочитал я открытое письмо..
> tmp: (+О пише: Але, думаю, що це якраз - без надії на синів человіческих: з повним розумінням, що збочення гряде до узаконення у всьому світі і кесарі та кесарята Свобідної України таки дозволять законно возлюбляти ближнього ближньому...)
> А я, отче, честно говоря, так насчет кесарят (классное слово) и тех, кто их за фалды подергивает, не думаю. Збочення грядет себе да грядет, конечно, но уж больно искусительно с ним побороться (в других), пошуметь, баллы в трудовом народе заработать. Да и противник достойный - овца ведь.
> Боюсь, не удержится начальство чтоб кому-нибудь чего-нибудь не пресечь - себе и родине на пользу. Не Европа.
> Меня лично куда больше беспокоят те извращения, которые уже давно не грядут, а пришли в каждый дом.
> Причем те, с которыми христианам и церквям было бы побороться в самый раз - аки волки хищные. А это как раз грехи начальства и того народа, которрый оное начальство из себя рождает - плоть от плоти.
> Это коррупция на всех уровнях (и лучше здесь начать с себя - с церкви, с христиан, а не г/с).
> Это жесточайшая эксплуатация простых людей нашей новой и страшно прогрессивной бизнес-общественностью крупного, среднего и малого уровня - работа наемников по 10-12 часов, без всяких там выходных, трудовых книжек и элементарных соцгарантий.
> Это "черный нал" и зп в конвертах. Это тотальное уклонение от налогов и сборов.
> Это наглость и самоуправство местной (той самой, что обычно с тардиционными Ц. взасос) власти. За высшими хоть с Запада присматривают
> Это элементарное неувжаение права самим же "христолюбивым" украинским народом.
> Как по мне - национализм западных областей и т.д.
> Мне можно легко вменить (как полуроссиянинау) еще и Чечню да и вообще милитаризм великроссов, включая МП. Нацизм и прочие российские заморочки.
> Вот противники!
> А то ведь пока получается - против овцы (г/с) мы молодцы, а как на молодца - сами овцы.
> Вот Вы, отче, можете привести пример столь же Открытого, громкого и смелого Письма по поводу перечисленных извращений за подписью вышеупомянутого Всекраинского совета? Или Письма за подписью еп. Любомира в адрес нынешней власти по вопросам коррупции в ее рядах, Письма бизнесообществу по вопросу скотскоского отношения отечественного бизнеса к наемным рабочим и налогам?
> Или, коль в Письме был плевок в другие страны (прям как при обряде Крещения - на запад), письма в адрес США или Италии о недопустимости убийств и вообще войны в Ираке? Или Россией (теперь плюем на восток) - в Чечне?
> Хотя б Письмо в ГАИ МВД...
> Просто интерсно. Если сможете дать ссылку, то я буду действительно искренне рад этому факту и буду по возможности тыкать в нее носом и свою православную христолюбивую братию.
+O: думаю — Ви про те, що Церква має бути за Правду Христову всюди, а не лише там, де це нічим Їй (Церкві) не загрожує
повністю погоджуюсь
Але загально, з того що Ви пишите, можна зробити помилковий висновок, що вирішувати/критикувати треба вже існуючі доморощені збоченьства (погоджуюсь) і мовчати на нові (не погоджуюсь. думаю, що і Ви так не вважаєте. Так?)
З повагою
Олег
2007.02.13 | tmp
письмо..
+O пише:> +O: думаю — Ви про те, що Церква має бути за Правду Христову всюди, а не лише там, де це нічим Їй (Церкві) не загрожує
> повністю погоджуюсь
Понял.
Но я, отче, смотрю чуть шире (или уже).
Я вижу в такой "защите" нравственности очень распространенное (для всех Церквей) лукавство, то есть - извращение.
> Але загально, з того що Ви пишите, можна зробити помилковий висновок, що вирішувати/критикувати треба вже існуючі доморощені збоченьства (погоджуюсь) і мовчати на нові
Ну что "новое", а что "старое" эт, конечно, можно поспортить.
Скажите, пожалуйста, а из того, что написал наш сводный хор начальников ошибочного вывода сделать нельзя, да? Только из мох слов? То есть, если начальство пишет, то понимать его возможно только единообразно, четко, по команде - как оно того и хотело. А если я или Вы - то ошибочное понимание наших слов того и гляди одолеет неискушенного читателя..
Вывода - "христиане просто трусят заниматься действительно серьезными проблемами" из Письма тоже никак не выходит?
Или то, что сегодня самой важной для христианина в Украине (и США, как оказалось - см. пост п. Георгия чуть ниже) есть проблема засилья мировой г/с-закулисы, а не коррупции, жестокой эксплуатации и правового нигилизма всего населения?
Вообще, конечно, ошибочный вывод гомо сапиенс может сделать из чего угодно и когда угодно. На то он, наверное и человек - существо свободное.
К примеру, большинству христиан в РФ как ни пиши "не убивай": хоть справа налево, хоть слева направо, хоть на камне, хоть на лбу, а всё норовят прочесть: "смертная казнь - это наше всё". Причем чем православнутей, тем больше хочет казней. Цирк!
У нас, в Украине, как видно - тоже.
ИМО, все-таки лучше личным спасением заниматься, чем так с безнравственностью "бороться".
2007.02.14 | +О
Re: письмо..
Христос Раждається!+О: гріх лукавого збоченьства був, є і, не треба бути пророком, буде в Церкві... З цим не маю можливости впоратись. Намагаюсь з цим впоратись у собі самому. Важко.
Розумію, що будь що і будь ким написане може і обов`язково буде перевернене з ніг на голову або ще у якусь сторону
Але, якщо говорити про новизну цієї проблеми, то мені йдеться саме за те, що збочення прагнуть узаконити
З повагою
Олег
2007.02.14 | Георгій
Re: письмо..
+О пише:> Христос Раждається!
(ГП) Славімо Його! (До речі, моя Автономна Православна Метрополія Західної Європи і Америк - теж "старокалендарна"
> +О: гріх лукавого збоченьства був, є і, не треба бути пророком, буде в Церкві... З цим не маю можливости впоратись. Намагаюсь з цим впоратись у собі самому. Важко.
(ГП) Абсолютно розумію і думаю про це точно так, як і Ви.
> якщо говорити про новизну цієї проблеми, то мені йдеться саме за те, що збочення прагнуть узаконити
(ГП) Але ж вже давно узаконили порушення НАЙПЕРШОЇ з Десяти Заповідей: "Я Господь, Бог твій..." Подивіться на цей форум, особливо ВФ. Мабуть відсотків так 80-90 дописувачів на цю Заповідь скаже, "тьху, придумали люди собі якихось там богів, дикунство... нам в Європу треба, які там боги..."
2007.02.15 | igorg
Re: письмо..
2007.02.15 | igorg
Мені вони зовсім не видаються беззахисними
Йде потужне фінансування пропагандистьської компанії й лобіювання їх інтересів. От чому, як і які в цьому інтереси це цікаве питання. Як Ви думаєте, скльки коштує лобіювання у ВР того ж трудового кодексу. В Україні немає жодного дискримінаційного закону до цієї категорії. Є лише моральний осуд, або навіть іронія з того.І от саме це й мають намір подолати законодавчо й використовуючи держапарат. З якої радості ця категорія "сімей" має отримати якісь преференції? Хтось це може пояснити? Навіть юридичне узаконення такого союзу у якості сімї тягне за собою величезну кучу надзвичайно серйозних проблем. Не знаю, як вони вирішені в інших країнах, але чомусь впевнений, що ніяк не вирішені. Надто вони не прості.
Тож замість емоцій можна спробувати оцінити наслідки таких рішень. Може стане зрозусіліше про що власне мова. Наприклад, можливість мати й виховувати дітей гомосексуальними парами.
2007.02.15 | Георгій
Зачекайте, але хіба вони борються за преференції?
Наскільки я розумію, вони кампанують тільки за те, щоби їх просто ВИЗНАЛИ сім"ями. Так само, скажімо, як сім"ї атеїстів (які в принципі з християнської точки зору є приклaдами незаконного співжиття, розпусти), або сім"ї тих, хто одружений другим шлюбом (з християнської точки зору це, формально кажучи, перелюбники), і т.д.2007.02.15 | igorg
Жартуєте? Ви їх вимоги у зверненні читали?
А чим є вимога державної підтримка розвитку гомосексуальних сімей?Бачите, я не вбачаю в цій категорії нічого біологічного чи фізіологічного, а тим більше нормального. Це майже на 100% психологічна і соціальна проблема. Я саме тому звернувся до Вас, як до фахівця генетика. Мої міркування трохи іншого плану. В історії є гомосексуальні суспільства, де ці явища вважалися за норму. Спарта, Рим. Отже, за сприяння, ці явища стають масовими. То про яку біологічну детермінованість може йти мова?
2007.02.15 | Георгій
Re: Жартуєте? Ви їх вимоги у зверненні читали?
igorg пише:> А чим є вимога державної підтримка розвитку гомосексуальних сімей?
(ГП) Добре, але ж тоді чим є вимога державної підтримки сімей людей, які одружені другим шлюбом? Давайте скажемо, що це не сім"ї, а гидота в Божих очах, кубла перелюбників. От Христос так прямо це і сказав. Давайте заборонимо розлучення ("окрім як з причини перелюбу," але вимагатимемо доказів перелюбу в кожної пари, яка подає на розлучення...)
> Бачите, я не вбачаю в цій категорії нічого біологічного чи фізіологічного, а тим більше нормального. Це майже на 100% психологічна і соціальна проблема. Я саме тому звернувся до Вас, як до фахівця генетика. Мої міркування трохи іншого плану. В історії є гомосексуальні суспільства, де ці явища вважалися за норму. Спарта, Рим. Отже, за сприяння, ці явища стають масовими. То про яку біологічну детермінованість може йти мова?
(ГП) Я не впевнений... Наскільки я розумію, стародавні греки просто культивували еротику, всяку еротику. Серед грецьких мужчин було дуже популярним мати хлопчиків-підлітків за "учнів," які "платили" їм за навчання тим, що якось там стимулювали їх ерогенні зони. (До речі, саме це називалося "платонічною любов"ю," а не романтичне кохання). "Пенетрація" цих хлопчиків була забороненою, це вважалося дикунством. Мужчини, яким ті хлопчики масажували ерогенні зони, запросто могли бути звичайними гетеросексуалами, любити жінок. Це була просто, в нашому розумінні, розпуста, блуд, а не гомосексуалізм. Разом з тим були справжні гомосексуали і в Греції, як і скрізь - ті таки дійсно любили чоловіків, закохувалися в них (a жінки в жінок). Це ж не про те, хто кому там що масажує.
2007.02.16 | igorg
Саме так, але дещо інший спосіб дій та інші висновки
Я щось нічого не чув про особливу підтримку повторно створених сімей.Але, як християнин, маю дійсно визнати, що воно дійсно так і є, як Ви написали. Про це сказано дуже чітко і однозначно та повторено у всіх чотирьох Євангеліях. Щоправда про "кубла розпусти" Ви здається дещо перебільшили
І власне саме з цієї тези і мало б виходити суспільство. І саме спираючись на цю тезу діяти. Зауважу, що про розлучення Христос каже саме як акт жорстокості стосовно жінки. І хоч такий погляд звісно є відображенням тодішніх суспільних стосунків, але й зараз у 99% випадків розлучення є серйозною травмою, принаймні для однієї людини. Отже розлучення переважно є наслідком й актом жорстокості суспільства до подружжя. Суспільство пішло дуже простим шляхом. Замість уваги до подружжя, родини, піклування й оберігання є універсальний підхід - розлучення. Зауважу, що цей підхід є на 100% атеїстичним. Суть його у підтримці легкого ставлення до статевих стосунків, стосунків чоловік-жінка, сімейних стосунків. І навряд чи хоч хтось може сказати, що цей варіант зменшив проблеми подружжя, що повязані з людською жорстокістю й гріховністю.
Причина дуже проста. Сімя є дуже серйозною перешкодою до дроблення, перемішування й мобілізації суспільства. Власне, якщо за рабства й кріпацтва родини розривали продаючи людей, то зараз розривають купуючи й спокушуючи.
Скажіть де, хто і скільки разів серед роботодавців цікавився сімейним станом з метою сприяння сімї, з позитивом стосовно неї? А чи десь є така проста річ, як обовязок роботодавцям надавати подружжю відпустку одночасно? В дослідженнях (з приводу дискримінації геїв) дискримінація за сімейною ознакою є на 3-му місці. Дві перші: стан здоровя і вік. Зрозумілий рівень жорстокості суспільства? Адже це є похідні від зневаги до сімї.
Принаймні безпосередньою причиною розпаду більшості знаних мною сімей є причини суто економічного характеру, а іншої частини це наслідок легковажності.
Стосовно конкретності самого обряду "таїнства шлюбу" то у Євангеліях жодних посилань на таку річ немає. Певно, що в ті часи в різних народів ці обряди були дуже різними. Так само певно, що вони не вирізняються. Формальне, юридичне чи ритуальне затвердження цього акту є наслідком гріховної природи людини. Бо приступаючи до спільного життя, з причин взаємної любові, людина вже чітко розуміє, що це означає й несе за це відповідальність перед Богом. В цьому є таїнство. Водночас, навряд чи хтось візьметься стверджувати про єднання на небесах тих пар, що беруть шлюб, хоч із всіма ритуалами, та із суто корисливих міркувань, чи навіть шляхом обману чи насильства. Втім з цим можна й не погодитись. Це дискусійне питання.
Якщо говорити про формальну реєстрацію шлюбу (світську чи церковну) то це є факт визнання того, що ці люди отримують особливі обовязки і особливі права. Це є щонайменше фактор мінімізації суспільних наслідків руйнування сімї та мінімальне сприяння їй.
Стосовно розширення меж дозволеного та руйнування християнської моралі то певно, що це буде продовжуватися. Так має бути. Допоки світ вжахнеться із наслідків. Але розглядати це як якийсь позитив християнам навряд чи варто. А тим більше якось цьому сприяти чи говорити про прийнятність таких норм.
2007.02.16 | Георгій
Re: Саме так, але дещо інший спосіб дій та інші висновки
igorg пише:> Я щось нічого не чув про особливу підтримку повторно створених сімей.
(ГП) Але їх всі без тіні сумніву визнають сім"ями. Якщо дві особи, які одружені повторним шлюбом, стають в чергу на спільне житло, і т.д., - ніхто не заперечує. Наскільки я розумію людей з "альтернативною сексуальною орієнтацією," і вони хочуть для себе такого.
> Але, як християнин, маю дійсно визнати, що воно дійсно так і є, як Ви написали. Про це сказано дуже чітко і однозначно та повторено у всіх чотирьох Євангеліях. Щоправда про "кубла розпусти" Ви здається дещо перебільшили
(ГП) Навмисне.
>Забороняти? Як на мене, то такий шлях не відповідає самій суті і духу християнства. Проте казати, що це добре, нормально, а тим більше сприяти цьому нічим не краще. Що поробиш, люди грішні. Хто перший кине камінь? Той що без гріха не кинув. Тож має бути любов, а не жорстокість. Право судити й визначати міру вини не у нас.
(ГП) Абсолютно згоден.
> І власне саме з цієї тези і мало б виходити суспільство. І саме спираючись на цю тезу діяти. Зауважу, що про розлучення Христос каже саме як акт жорстокості стосовно жінки. І хоч такий погляд звісно є відображенням тодішніх суспільних стосунків, але й зараз у 99% випадків розлучення є серйозною травмою, принаймні для однієї людини. Отже розлучення переважно є наслідком й актом жорстокості суспільства до подружжя. Суспільство пішло дуже простим шляхом. Замість уваги до подружжя, родини, піклування й оберігання є універсальний підхід - розлучення. Зауважу, що цей підхід є на 100% атеїстичним. Суть його у підтримці легкого ставлення до статевих стосунків, стосунків чоловік-жінка, сімейних стосунків. І навряд чи хоч хтось може сказати, що цей варіант зменшив проблеми подружжя, що повязані з людською жорстокістю й гріховністю.
(ГП) Теж згоден. До речі, у США, де розлучення є значно складнішим процесом - люди живуть заможніше і їм є за що судитися, і ці процеси часто тягнуться багато років! - приблизно половина шлюбів розпадається, а в деяких штатах вже до 60%.
> Причина дуже проста. Сімя є дуже серйозною перешкодою до дроблення, перемішування й мобілізації суспільства. Власне, якщо за рабства й кріпацтва родини розривали продаючи людей, то зараз розривають купуючи й спокушуючи.
> Скажіть де, хто і скільки разів серед роботодавців цікавився сімейним станом з метою сприяння сімї, з позитивом стосовно неї? А чи десь є така проста річ, як обовязок роботодавцям надавати подружжю відпустку одночасно? В дослідженнях (з приводу дискримінації геїв) дискримінація за сімейною ознакою є на 3-му місці. Дві перші: стан здоровя і вік. Зрозумілий рівень жорстокості суспільства? Адже це є похідні від зневаги до сімї.
(ГП) Так. Все вірно, мабуть Ви праві.
> Принаймні безпосередньою причиною розпаду більшості знаних мною сімей є причини суто економічного характеру, а іншої частини це наслідок легковажності.
(ГП) У США це насамперед безмежний егоїзм і почуття, яке прищеплюється з дитинства - почуття, що ти найкращий, що ти все можеш, що ти нікому нічого не винний, а тобі всі винні. В молодих людей формується певний ідеал: я МАЮ отримати саме отакий будинок і саме отаке авто, і я МАЮ виглядати саме отак (як кінозірки чи супермоделі), і я МАЮ досягти оцього і оцього в кар"єрі, а якщо переді мною постають якісь перешкоди, як-от чоловік (жінка), який (яка) мене не розуміє і мені не допомагає, то ці перешкоди просто потрібно усунути. Таке враження, що ця одержимість стереотипами в американському суспільстві все збільшується і збільшується.
> Стосовно конкретності самого обряду "таїнства шлюбу" то у Євангеліях жодних посилань на таку річ немає.
(ГП) Це правда, але в апостольських посланнях Павла є настанова одруживатися чи виходити заміж тільки "в Господеві," тобто уникати шлюбу з невіруючими. Павло писав, що якщо такий шлюб вже здійснений до навернення одного з подружньої пари, тоді тому, хто навернувся, треба всіляко старатися підтримувати шлюб, не кидати невіруючи жінку або невіруючого чоловіка, а натомість прагнути "привернути" його/її до Христа, "завоювати серце." Проте, писав далі Павло, якщо невіруючий член подружжя піде, віруючий "не зв"язаний." Я чув різні тлумачення цього: одні християни кажуть, що це просто означає, що віруючий не повинен "бігти" за невіруючим, вмовляти його/її повернутися, але шлюб залишається дійсним і той, кого покинули, не вільний одружуватися знову. Інші кажуть, що ні, Павло мав на увазі повне розторження шлюбу. Якщо невіруючий піде, віруючий має повне право одружуватися знову. Звісно, люди зловживали і зловживають цими словами Апостола, як і багато чим іншим у Св. Письмі.
>Певно, що в ті часи в різних народів ці обряди були дуже різними. Так само певно, що вони не вирізняються. Формальне, юридичне чи ритуальне затвердження цього акту є наслідком гріховної природи людини. Бо приступаючи до спільного життя, з причин взаємної любові, людина вже чітко розуміє, що це означає й несе за це відповідальність перед Богом. В цьому є таїнство. Водночас, навряд чи хтось візьметься стверджувати про єднання на небесах тих пар, що беруть шлюб, хоч із всіма ритуалами, та із суто корисливих міркувань, чи навіть шляхом обману чи насильства. Втім з цим можна й не погодитись. Це дискусійне питання.
(ГП). Так. Недавно вийшов новий фільм Софії Копполи (дочки знаменитого Френсіса Форда Копполи, яка вже сама теж кінорежисер), під назвою "Марія-Антуанетта," з Керстен Данст у головній ролі. Дуже сумний і страшний фільм. Там дуже відверто показано, як цих двох дітлахів, Марію-Антуанетту і Луї-Огюста (майбутнього Людовіка Шістнадцятого) буквально "злягали," злучали, як тварин, щоби вони тільки швидше народили спадкоємця престолу. Люди завжди робили таке з молодими парами з тих чи інших людських корисливих міркувань, і зараз роблять.
> Якщо говорити про формальну реєстрацію шлюбу (світську чи церковну) то це є факт визнання того, що ці люди отримують особливі обовязки і особливі права. Це є щонайменше фактор мінімізації суспільних наслідків руйнування сімї та мінімальне сприяння їй.
> Стосовно розширення меж дозволеного та руйнування християнської моралі то певно, що це буде продовжуватися. Так має бути. Допоки світ вжахнеться із наслідків. Але розглядати це як якийсь позитив християнам навряд чи варто. А тим більше якось цьому сприяти чи говорити про прийнятність таких норм.
(ГП) Абсолютно точно, ми повинні на чорне казати чорне, а не біле. Але чи повинні християнські Церкви виступати зі своїми заявами про такі речі, як "альтернативні сім"ї," я не впевнений. Не-християнська аудиторія сприйме їх тільки як ретроградство або схвалення гомофобії. А християнська аудиторія навряд чи їх потребує.
2007.02.16 | igorg
Я думаю, що саме так і має поступати християнська церква
Вони не втручаються в мирські справи. Вони не є представленими в парламенті і не "лобіюють" ці питання. Підписанти практично, на ділі, відділені від держави, тому не бачу тут жодних проблем. Світ не має любити церкву й християн.Але мовчати це ідентично тому, що підтримувати. Наслідки такого мовчання вже є у Швеції. Прецедент із засудженням священника за християнську оцінку цього явища.
Я особисто вбачаю в легалізації содомії наступне наростання їх соціальної бази, значних і нехристиянських моральних і культурних змін. Справа піде далі. А й справді, чому суспільство виступає проти педофілів? Хто встановив віковий ценз? Чому? Кому це власне шкодить, якщо сторони отримують задоволення? Кому заважає кровозмішання? І т.д.
Не можу з певністю довести, але на мій погляд, такі речі залишають у суспільстві й у людей дуже глибокі рани і рубці. Це не є любов до іншого. Це є любов до себе й до власного задоволення. Звідси проблеми.
Я спробував прокрутити у своїй памяті випадки розлучень знайомих мені людей. Трохи більше десятка сімей. Більше 3/4 з них можна було б запобігти за відповідної уваги з боку суспільства й деякої допомоги. Більше 1/2 можна було б запобігти, якби суспільство не ставилося до цього поблажливо. В окремих випадках шлюб розглядався, як засіб для чогось і є рідкий випадок дійсно безвідповідального ставлення. Але у всіх без винятку випадках за цими розлученнями тягнеться довжелезний шлейф поруйнованих людських доль. Щось подібне до принципу доміно.
Тому апріорі можу стверджувати й вірю в те, що перестороги й табу Євангелії є не від прихоті, а від любові, від бажання утримати людину від причинення жорстокості й собі й ближнім.
Тож якщо детально розглянути стосунки содомії та оточуючих людей то певно зрозуміємо чому це є злом.
Я до речі цілком можу зрозуміти зміну статі. Це є чесно і людина йде на величезний ризик, коли відчуває себе не в тому тілі і хоче це змінити. Про таких, до речі, ніхто й не піклується. Й вони самі не прагнуть привертати до себе увагу. А чому?
2007.02.16 | tmp
зверненні читали?
igorg пише:> А чим є вимога державної підтримка розвитку гомосексуальних сімей?
Лично я, кстати, тоже считаю требования о поддержке со стороны государства делом неправильным - и в отношении обычных семей, и в отношении гомосексуальных. ИМО, требования должны носить противоположный характер - "держава, знай свое место, не лезь в душу". Государство не для счастья ведь, а для того чтоб не было несчастья - а в этом смысле остальые требования этих ребят полностью правомерны.
Кроме того, государство очень склонно брать за свои услуги сторицей - желательно натурой, особенно когда население воровато (как у нас) и, следовательно бедновато.
Поэтому я бы на месте гомосексалов был бы со зверем поосторожнее - ведь может таки помочь, но потом уже не отвертишся.
2007.02.13 | Георгій
Точно те саме у США (не в деталях - але в головному)
tmp пише:> Меня лично куда больше беспокоят те извращения, которые уже давно не грядут, а пришли в каждый дом. (...) коррупция на всех уровнях (и лучше здесь начать с себя - с церкви, с христиан, а не г/с). (...) эксплуатация простых людей нашей новой и страшно прогрессивной бизнес-общественностью крупного, среднего и малого уровня - работа наемников по 10-12 часов, без всяких там выходных, трудовых книжек и элементарных соцгарантий. (...) уклонение от налогов и сборов (...) неувжаение права (...) милитаризм (...) Вот противники! А то ведь пока получается - против овцы (г/с) мы молодцы, а как на молодца - сами овцы.
(ГП) У США так звані "релігійні праві" теж з усіх сил воюють з гомосексуалами і з нещасними жінками, яких страх, злидні і дурість штовхають на аборт, і разом з тим абсолютно байдужі до таких явищ, як корупція влади (монархія клану Бушів і всесильність транснаціональних нафтових корпорацій), становище рабів-імігрантів, бідність, голод, постійні аварії на шахтах у Західній Вірджінії і Пенсільванії, шахрайство в органах влади, тотальне розкрадання грошей сплатників податків, шизофренічний мілітаризм, і т.д. Головні "борці" типу Пета Робертсона, Джеррі Фолвела і ін. - власники багатомільярдних фінансових імперій, люди, які буквально купаються в золоті і одержимі ідеєю власної праведності.
2007.02.13 | tmp
Re: Точно те саме у США (не в деталях - але в головному)
О, да! Слава Господу, наша местная "симфония" пока еще хоть до абортов с Открытыми Письмами и законами не добралась - дружно б довели б рождаемость до нуля.2007.02.11 | igorg
Пане Георгію, прошу фахову консультацію
http://www2.maidan.org.ua/n/free/11712271602007.02.12 | Георгій
Re: Пане Георгію, прошу фахову консультацію
Що я можу сказати... Так, дійсно, мабуть є якась біологічна детермінація гомосексуальності, так само як є якась біологічна детермінація гіперсексуальності (еротоманії), і різноманітних статевих фетишів. Крім того, є різні обставини виховання, раннього і пізнього дитинства, підліткового віку і т.д. Все це розвиває людську сексуальність разом з генетичними програмами, і не так рідко розвиває її НЕ в "класичному" напрямку "один чоловік - одна дружина."Проте біологія біологією, а внутрішні духовні переконання - внутрішніми духовними переконаннями. Як біолог, я не маю ніякого сумніву в тому, що гомосексуальність і інші так звані "статеві збочення" людини - природнє явище. Але як християнин, я не можу сказати, що ці явища ДОБРІ. І Святе Письмо, і Традиція християнської Церкви наполягають на тому, що в людини є два і тільки два способи реалізації своєї репродуктивної (статевої, еротичної) функції: це або повна стриманість (целібат, монашество), або моногамний шлюб між чоловіком і жінкою. Коли людина дає волю тенденціям до будь-чого іншого в своїй статевій сфері - полігамії, гомосексуальним стосункам (хай навіть і моногамним), різним фетишам, аутоеротизмові і т.д. - це є відхилення від того, до чого, згідно з християнською вірою, Бог покликав людину в сексуальній сфері. А за це відхилення на людину неодмінно чекає суд.
Живучи у США - і проживши біля восьми років в ультраліберальному Сіетлі, в районі Кепітол Гілл, одній з світових "столиць" гомосексуалів - я досить близько знаю кількох геїв і лесбіянок, і я є дуже високої думки про них як про людей. Я також маю одного друга дитинства, який зараз є досить відомим актором кіно і театру, і який ідентифікує себе як гей. І про нього теж я дуже високої думки, і бажаю йому всього найкращого в житті. Але схвалювати гомосексуальні стосунки я не можу. Навіть і аргумент, сам собою дуже сильний, що от я, мовляв, народився таким, мене от Бог створив таким, я теж не можу прийняти. Я іноді стримую затятих гомофобів, закликаю їх до обережності в судженнях про гомосексуалів, тому що я в якійсь мірі знаю, що таке є боротьба людини з темною стороною своєї сексуальності. Але називати цю темну сторону світлою я не можу, це було б проти моїх християнських переконань. Світло є світлом, а темрява є темрявою.
Стосовно того, чи повинна ДЕРЖАВА забороняти одностатеві союзи, чи якось дискримінувати проти них, - я не знаю. Я взагалі не знаю, якою повинна бути держава, я тільки знаю, що як християнин я ніякій державі не належу, хоча будь-якій державі, де я живу, я платитиму податки і данину поваги до її правителів (Римлян 13:1-7).
2007.02.12 | Георгій
Ще трохи про це
Пригадую одну розмову з колишнім пастором моєї (зараз вже не моєї) Пресвітеріанської церкви, прев. Сарою Бюрресс. Це було під час дискусії, що нам робити з закликами так званого "Руху за більше світло" ("More Light Movement") - течії всередині ПЦ США, яка агітує за зміну параграфів пресвітеріанської Книги Порядку на користь "інклюзивності" щодо християнських пасторів і старійшин, які є гомосексуалами. "More Light" вважають, що навіть коли пастор чи старійшина має гомосексуальні статеві зв"язки, він або вона може тим не менш залишатися у своєму сані і проповідувати Боже Слово. Представники цього руху деякий час буквально бомбардували нашу церкву листами з закликом приєднатися до них.Сара була по відношенню до всіх цих закликів дуже спокійна і непохитна. Вона ніколи не лаяла геїв чи тих хто "бореться за їх права," але вона і ніколи не виявляла схильності підписати якусь петицію цього руху чи тим більше зробити нашу церкву його частиною. Свою позицію до "More Light" вона коротко сформулювала так:
"Якщо я маю діабет, для мене найкраще не їсти цукру. Коли в людини сексуальність розвинута так, що вона має статевий потяг тільки до людей своєї статі, підтримувати стиль життя такої людини для християнина - це все рівно, що активно рекомендувати діабетикові їсти цукор. Поки я є християнський пастор, я давати діабетикам таких рекомендацій не буду."
2007.02.12 | Englishman
типова релігійна зверхність
Це ж треба було змішати любов до людини і любов до цукру.Вам не спадало на думку, що геїв може поєднувати не самий тільки статевий потяг?
> "Якщо я маю діабет, для мене найкраще не їсти цукру. Коли в людини сексуальність розвинута так, що вона має статевий потяг тільки до людей своєї статі, підтримувати стиль життя такої людини для християнина - це все рівно, що активно рекомендувати діабетикові їсти цукор. Поки я є християнський пастор, я давати діабетикам таких рекомендацій не буду."
2007.02.12 | Георгій
Ні, це стосувалося не геїв взагалі, а пресвітеріанських пасторів
2007.02.13 | +О
Re: типова релігійна зверхність
Христос Раждається!> Englishman: типова релігійна зверхність Це ж треба було змішати любов до людини і любов до цукру. Вам не спадало на думку, що геїв може поєднувати не самий тільки статевий потяг?
+О: не знаю, як пану Георгію, а мені спадало. Це називається дружба (братерська/сестринська любов) - прекрасне явище близькості людей.
А те, про що Ви - типова антирелігійна зверхність.
Це ж треба було з допису пана Георгія
> "Якщо я маю діабет, для мене найкраще не їсти цукру. Коли в людини сексуальність розвинута так, що вона має статевий потяг тільки до людей своєї статі, підтримувати стиль життя такої людини для християнина - це все рівно, що активно рекомендувати діабетикові їсти цукор. Поки я є християнський пастор, я давати діабетикам таких рекомендацій не буду."
виділити підміну любов - цукор
Переймаючи Ваш стиль: Вам не спадало на думку, що переходячи від прекрасного явища чоловічої/жіночої дружби до явища одностатевих сімей Ви говорите саме про статевий потяг?
З повагою
Олег
2007.02.13 | Englishman
Re: типова релігійна зверхність
+О пише:> Христос Раждається!
нда.. я далі не читав
2007.02.13 | +О
Re: типова релігійна зверхність. Вибачте, якщо можна
це моє вітання, щось подібне на "добрий день"демократія у нас
моє привітання нічим Вас не зобов`язує і не заперечує Вашого демократичного права вітатися (чи думати/жити) у свій власний спосіб
Один із дописувачів у своєму вітанні якось чорта славив, але ми таки порозмовляли...
> > +О пише: Христос Раждається!
> Englishman: нда.. я далі не читав
+O: Ваша воля. Розумію, що порозуміння не досягнемо. Ваш допис (реакція на лист п.Георгія) видався мені поверховим і зверхнім, але вибачте, що у такий спосіб знайомився
З повагою
+О
2007.02.14 | Роксана
Re: типова релігійна зверхність. Вибачте, якщо можна
0+Все більше починаю сумніватись, що ви священик. Пишите-
--------------
-"Христос рождається
це моє вітання, щось подібне на "добрий день"
демократія у нас
моє привітання нічим Вас не зобов`язує і не заперечує Вашого демократичного права вітатися (чи думати/жити) у свій власний спосіб
Один із дописувачів у своєму вітанні якось чорта славив, але ми таки порозмовляли...-"
Щоденне привітання священика має бути -"Слава Ісусу Христу-" на що має бути відповідь "-Навіки Слава-". Започаткувати таке вітання може будь хто і так переважно роблять, особливо по селах.
2007.02.14 | Георгій
"Різдвяний період"
Пані Роксано, - о. Олег, як священик, повинен вітатися "Христос Раждається!" не тільки в день Різдва, а й на протязі всього так званого "Різдвяного періоду." Це не він придумав, це правило церкви, до якої він належить (Греко-Католицької) і священиком якої він є. Так само в "Пасхальний період" він вітається, "Христос воскрес!" У так звані "звичайні дні" його стандартне привітання - "Слава Ісусу Христу!"Дякую Вам ще раз за молитовника!
--Георгій
2007.02.14 | Роксана
Re: "Різдвяний період"
Пане Георгіє,Безумовно, що говориться під час Різдвяних свят "Христос Рождається".
Такий сезон вже закінчився. Нехай про це вам пояснить о. Олег
2007.02.14 | +О
Re: "Різдвяний період"
востаннє:Христос Раждається!!
> Роксана: Пане Георгіє, Безумовно, що говориться під час Різдвяних свят "Христос Рождається". Такий сезон вже закінчився. Нехай про це вам пояснить о. Олег
+О: надіюсь, що вже порозумілись
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?key=1171466162&trs=-1&bn=maidan_rel&site=maidan
З повагою
о.Олег
2007.02.14 | Роксана
Re: "Різдвяний період"
Отче Олег,Прийшов час і мені вибачитись перед вами за мої "зауваги". Просто переочила один факт. Ви пишите-
"+О: Вітаю Вас і всіх православних (греко-католиків) зі святом Стрітеня Господнього! Різдвяний час триває у Православній Традиції від Різдва до Стрітення. У цей час в Галичині вітаємося "Христос Раждається!". Сьогодні у цьому році востаннє..."
Ви цілком праві. Я не зважила на той факт, що ми тут в Америці святкуємо релігійні свята за новим календарем. У нас Стрітення вже відсвяткували минулого туждня. Я і багато з нас ,довго протестували проти такого поділу та і далі не є згідні з цим. Це нас ділить на діаспору і Україну. А не мусило б. Релігія у нас же одна, то пощо ці поділи? Ось що можуть натворити "зверхники".
2007.02.15 | +О
Re: "Різдвяний період"
Слава Ісусу Христу!Маю хвилю часу між Літургіями
> Роксана: Отче Олег, Прийшов час і мені вибачитись перед вами за мої "зауваги". Просто переочила один факт. Ви пишите-
> > +О: Вітаю Вас і всіх православних (греко-католиків) зі святом Стрітеня Господнього! Різдвяний час триває у Православній Традиції від Різдва до Стрітення. У цей час в Галичині вітаємося "Христос Раждається!". Сьогодні у цьому році востаннє..."
> Роксана: Ви цілком праві. Я не зважила на той факт, що ми тут в Америці святкуємо релігійні свята за новим календарем. У нас Стрітення вже відсвяткували минулого туждня. Я і багато з нас ,довго протестували проти такого поділу та і далі не є згідні з цим. Це нас ділить на діаспору і Україну. А не мусило б. Релігія у нас же одна, то пощо ці поділи? Ось що можуть натворити "зверхники".
+O: та ні - це Ви мені вибачте! Просто дуже прошу, читаючи мої дописи пам`ятати, що я (+О, о.Олег) - грішний і, хоч стараюсь про це не забувати, таки забуваю, тому спасибі, що нагадуєте.
А стосовно "зверхників" - можливо Ви і праві, лише це (перехід на новий календар) було зроблене і робиться до нині через переконання, що Григоріанський спосіб відліку часу кращий за Юліанський ("науковіший").
Це - спірне питання
Ми вже якось про календарі говорили, зокрема - з паном Юрієм, і моя особиста позиція
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_rel&trs=-1&key=1125581751&first=&last=
З повагою
о.Олег
2007.02.14 | tmp
у меня добрая половина
знакомых клириков приветствуют используя "Христос Воскрес!" независимо от времени года, суток и погодных условийимо, это нормально
2007.02.15 | один_козак
Нормально. Бог - поза часом.
А ще кажуть, що Сирафим Саровський так робив. Може, через те й сучасні клірики наважуються робити "не за статутом"))2007.02.18 | Sych
Оригінальне ведення дискусії, аднакa
Englishman пише:> +О пише:
> > Христос Раждається!
>
> нда.. я далі не читав
2007.02.14 | Englishman
Re: типова релігійна зверхність
+О пише:> Це ж треба було з допису пана Георгія
>
> > "Якщо я маю діабет, для мене найкраще не їсти цукру. Коли в людини сексуальність розвинута так, що вона має статевий потяг тільки до людей своєї статі, підтримувати стиль життя такої людини для християнина - це все рівно, що активно рекомендувати діабетикові їсти цукор. Поки я є християнський пастор, я давати діабетикам таких рекомендацій не буду."
>
> виділити підміну любов - цукор
Аналогія хворобливого тяжіння діабетиків до цукру з хворобливим тяжінням геїв до собі подібних належить не мені, так що не приписуйте мені зайвого.
> Переймаючи Ваш стиль: Вам не спадало на думку, що переходячи від прекрасного явища чоловічої/жіночої дружби до явища одностатевих сімей Ви говорите саме про статевий потяг?
Я не зрозумів, що ви хочете цим сказати.
2007.02.14 | +О
Re: типова релігійна зверхність
Христос Раждається!> > +O: Переймаючи Ваш стиль: Вам не спадало на думку, що переходячи від прекрасного явища чоловічої/жіночої дружби до явища одностатевих сімей Ви говорите саме про статевий потяг?
> Englishman: Я не зрозумів, що ви хочете цим сказати.
+О: те, що, на мою думку, Ви (захисники одностатевих сімей) додали до дружби.
Розумію, що узаконення таких сімей потягує за собою і всі відповідальності та зобов`язання традиційної сім`ї одне перед одним, перед державою і Богом (перепрошую - забув назватися: Олег Жаровський, священик УГКЦ), але якби йшлося про узаконення всього, що несе у собі поняття "сім`я" в контексті "дружба", я грішний особисто заперечень не маю. Але йдеться про узаконення одностаттевого акту, як норми, з чим погодитись не можу, бо це хвороба гріха (перепрошую - знаю багато християн гомосексуалістів і не бачу можливості, навіть навівши все, що знаю про проблему, Вам це довести)
З повагою
+О
2007.02.14 | Kohoutek
Re: типова релігійна зверхність
+О пише:> Розумію, що узаконення таких сімей потягує за собою і всі відповідальності та зобов`язання традиційної сім`ї одне перед одним, перед державою і Богом (перепрошую - забув назватися: Олег Жаровський, священик УГКЦ), але якби йшлося про узаконення всього, що несе у собі поняття "сім`я" в контексті "дружба", я грішний особисто заперечень не маю. Але йдеться про узаконення одностаттевого акту, як норми, з чим погодитись не можу, бо це хвороба гріха (перепрошую - знаю багато християн гомосексуалістів і не бачу можливості, навіть навівши все, що знаю про проблему, Вам це довести)
Пане Олеже, якщо ви зрозумієте, що Богові- Богове, а кесареві - кесареве, то все стане на свої місця. Ви проти визнання державою шлюбів, не освячених в церкві? Ви проти визнання державою свободи совісті? В церкві - ваша воля, вчить людей, як знаєте, але перед державою ми всі маємо бути рівними, незалежно від наших релігійних уподобань.
До речі, "той гріх" ВЖЕ є узаконеним, причому в УСІХ європейських країнах - від Ісландії до Росії з Туреччиною, крім Ватикану. Тут додавати нічого.
2007.02.14 | Георгій
Пане Андрію, можна запитання?
Можна Вас запитати... Мені здається, Ви дуже розвинута, цікава, культурна людина. Але Ви колись писали на цей форум, що Ви не вірите в Бога, Христа. Чи є щось, що Ви могли б ідентифікувати як головну причину Вашої невіри? Може це дурне запитання, тоді не відповідайте. Щасти Вам, --ГП2007.02.19 | Kohoutek
Будь ласка
Георгій пише:> Можна Вас запитати... Мені здається, Ви дуже розвинута, цікава, культурна людина. Але Ви колись писали на цей форум, що Ви не вірите в Бога, Христа. Чи є щось, що Ви могли б ідентифікувати як головну причину Вашої невіри? Може це дурне запитання, тоді не відповідайте. Щасти Вам, --ГП
Я не знаю, чи це дурне запитання. Принаймні, цілком коректне. Але я запитаю вас, щоб ви зрозуміли: а чому ви вірите в Христа? Якщо відповісте, мені буде зрозумілише, як відповідати. Навскидку можу відповісти словами Лапласа: "Моя теорія не потребує Бога".
Хоча це незадовільна відповідь за великим рахунком, бо я ясно бачу: місце для Бога є завжди. Але, по-перше, навіть якщо місце є, це не означає, що воно має бути заповненим, і по-друге, якщо воно і має бути заповненим, то чому саме Христос? Я не відчуваю Бога, то чому я маю вірувати в нього?
2007.02.19 | Георгій
Дякую
Kohoutek пише:> Георгій пише:
> > Можна Вас запитати... Мені здається, Ви дуже розвинута, цікава, культурна людина. Але Ви колись писали на цей форум, що Ви не вірите в Бога, Христа. Чи є щось, що Ви могли б ідентифікувати як головну причину Вашої невіри? Може це дурне запитання, тоді не відповідайте. Щасти Вам, --ГП
>
> Я не знаю, чи це дурне запитання. Принаймні, цілком коректне. Але я запитаю вас, щоб ви зрозуміли: а чому ви вірите в Христа? Якщо відповісте, мені буде зрозумілише, як відповідати. Навскидку можу відповісти словами Лапласа: "Моя теорія не потребує Бога".
> Хоча це незадовільна відповідь за великим рахунком, бо я ясно бачу: місце для Бога є завжди. Але, по-перше, навіть якщо місце є, це не означає, що воно має бути заповненим, і по-друге, якщо воно і має бути заповненим, то чому саме Христос? Я не відчуваю Бога, то чому я маю вірувати в нього?
(ГП) Дякую, і розумію Вас. Дійсно, мені важко коротко і чітко сказати, ЧОМУ я ВІРЮ в Христа. Щось зі мною сталося в дитинстві, коли бачив настінні розписи і чув співи у Свято-Володимирському соборі в Києві, і коли у віці 10 років чув орган в Домській церкві в Талліні, і потім у 12.5-13 років, коли читав "Війну і Мир" Толстого (епізоди, де Наташа молиться під час "сугубої єктин"ї," і також епізоди розмов П"єра з Платоном Каратаєвим). От повірив, увірував, і все. Чому саме Христос, а не Лао-цзи чи Мохаммед чи "орійський дух Сварожий?" Знову ж таки, не знаю, от просто не те воно все, і кінець... А Христос - те.
2007.02.19 | Kohoutek
Re: Дякую
Георгій пише:> (Знову ж таки, не знаю, от просто не те воно все, і кінець... А Христос - те.
Ото ж бо й воно. Віра в Бога не веріфікується. Але є ще питання: добре, віра є, але чому саме така? В Христа вірують більше мільярда людей. Але вони, крім того, вірують ще у Віру - догмати, обряди, різні положення. Ви, як я бачу, знову прийшли до нової церкви, цього разу православної Вселенського патріархату. Повертаючися до теми нашої дискусії в цій гілці: чому ви, переходячи з церкви до церкви, продовжуєте вірувати в гомофобні постулати, які є в деяких християнських деномінаціях? Я можу зрозуміти віру в Христа - вона самодостатня. Але я не можу зрозуміти віру у другорядні, побічні, непринципові речі. Ви вірили, будучи пресвітеріянином? Думаю, так. Ви віруєте, будучи православним? Думаю, так. Христос є одним і тим самим для більшості християн. Але постулати від конфесії до конфесії змінюються. Знов повертаючися до теми гомофобії, зауважу, що в цьому питанні вже з"явився розкол навіть всередині єдиної Церкви - англіканської. Різні її частки по-різному тлумачать біблійні заповіді. А ще ж існують хоча нечисленні, але так само християнські церкви, що принципово відкидають гомофобні постулати, як свого часу були відкинуті багато вітхозавітних поглядів. Чому ви все ж таки впевнені, що в цьому питанні ваша поточна церква не помиляється?
2007.02.19 | Георгій
Re: Дякую
Kohoutek пише:> Георгій пише:
> > (Знову ж таки, не знаю, от просто не те воно все, і кінець... А Христос - те.
>
> Ото ж бо й воно. Віра в Бога не веріфікується. Але є ще питання: добре, віра є, але чому саме така? В Христа вірують більше мільярда людей. Але вони, крім того, вірують ще у Віру - догмати, обряди, різні положення. Ви, як я бачу, знову прийшли до нової церкви, цього разу православної Вселенського патріархату. Повертаючися до теми нашої дискусії в цій гілці: чому ви, переходячи з церкви до церкви, продовжуєте вірувати в гомофобні постулати, які є в деяких християнських деномінаціях? Я можу зрозуміти віру в Христа - вона самодостатня. Але я не можу зрозуміти віру у другорядні, побічні, непринципові речі. Ви вірили, будучи пресвітеріянином? Думаю, так. Ви віруєте, будучи православним? Думаю, так. Христос є одним і тим самим для більшості християн. Але постулати від конфесії до конфесії змінюються.
(ГП) Я власне не бачив цього сам. З Пресвітеріанської Церкви США я пішов не через "постулати," які мені здалися якимись "не такими," а через те, що, як я побачив, ця церква вся наскрізь просякнута сучасною світською американською так званою "ліберальною" культурою (не те, щоби я якось особливо ненавидів цю культуру - я просто шукаю в церкві ІНШОГО, а саме - Церкви). Там, де я зараз, цієї просякнутості сучасною американською культурою - чи то "ліберальною," чи то "консервативною" - нема, а є, натомість, літургія, священнодійство, а це саме те, чого я так давно шукав. З дитинства шукав.
>Знов повертаючися до теми гомофобії, зауважу, що в цьому питанні вже з"явився розкол навіть всередині єдиної Церкви - англіканської. Різні її частки по-різному тлумачать біблійні заповіді. А ще ж існують хоча нечисленні, але так само християнські церкви, що принципово відкидають гомофобні постулати, як свого часу були відкинуті багато вітхозавітних поглядів. Чому ви все ж таки впевнені, що в цьому питанні ваша поточна церква не помиляється?
(ГП) Мені здається, освячення позашлюбного сексу все-таки не припустиме ні в одній деномінації... Єпископали, таким чином, протирічать самі собі. Якщо вони не засуджують гомосексуальний секс, тоді їм треба переглянути сформовану сторіччями концепцію шлюбу. Чи вони це роблять? Не думаю. Їм таки доведеться стати перед головною дилемою: чи шлюб є щось принципово таке, що є між одним чоловіком і однією жінкою? Чи ні? Думаю, всі відповіді на питання про гомосексуальність і її "реалізацію" християнином залежать ВИКЛЮЧНО від цього питання і ні від якого іншого.
2007.02.20 | Kohoutek
Re: Дякую
Георгій пише:> Там, де я зараз, цієї просякнутості сучасною американською культурою - чи то "ліберальною," чи то "консервативною" - нема, а є, натомість, літургія, священнодійство, а це саме те, чого я так давно шукав. З дитинства шукав.
То зичу вам навернутися до монофізитської церкви - ось де торжествує ритуал, ніякої тобі сучасності, все автентичне, старовинне.
> (ГП) Мені здається, освячення позашлюбного сексу все-таки не припустиме ні в одній деномінації...
У Вітхому Завіті ж освячували, і нічого.
> Єпископали, таким чином, протирічать самі собі. Якщо вони не засуджують гомосексуальний секс, тоді їм треба переглянути сформовану сторіччями концепцію шлюбу. Чи вони це роблять? Не думаю.
Роблять, але половинчасто. Вони (ліберальна гілка англіканства) вже згодні освячувати одностатеві пари, але не згодні називати їх "шлюбом" і застосовувати ту саму церемонію, що для традиційного шлюбу. Лютеранські скандинавські церкви десь так само. Щодо ж подружньої невріності, то у них те саме ставлення що до гетеро-, що до гомосексуальних зв"язків.
> Їм таки доведеться стати перед головною дилемою: чи шлюб є щось принципово таке, що є між одним чоловіком і однією жінкою? Чи ні? Думаю, всі відповіді на питання про гомосексуальність і її "реалізацію" християнином залежать ВИКЛЮЧНО від цього питання і ні від якого іншого.
В останньому я з вами не згоден. Дивлячись неупереджено на реакцію справжніх, щирих християн на гомосексуальність, ми вочевидь бачимо, що вона залежить аж ніяк від вірувань людини, а винятково від її особистої культури. Ось візьмемо за приклад пана один_козак. Подивіться, як цей приклад щирого християнина знущався наді мною і таким, як я, якими словами він нас називав - "підори", "гомосеки", "педераси" тощо. Це що, Біблія та Господь Бог його примушував так ставитися до мене? Це - приклад християнської любові, всепрощення, незасудження, покірливості? Так. Це і є приклад ТИПОВОГО для місцевого ХРИСТИЯНИНА ставлення до гомосексуальності. Я не кажу вже про серйозніші речі, як ось намагання заборонити нам взагалі говорити вголос і мати рівні з рештою людей права. До речі, йому навіть і на думку не спало вибачитися передо мною, коли він зглянувся на бзпосереднє спілкування з облаяною ним людиною. Що у цьому ставленні від вашого визначення шлюбу? Та нічогісінько. Віра не робить людину ні на йоту кращою, вона лише дає нові рамки, нові форми, нові обгрунтування того, що в людині виховується незалежно від її релігійних переконань.
Щодо ж власне визначення шлюбу, то в Біблії при бажанні неважко знайти обгрунтування будь-чого. Там удосталь полігамії та насильницьких шлюбів, наприклад. Обгрунтування одностатевого шлюбу теж можна зробити, що люди успішно й роблять. Будь-який текст ми ТЛУМАЧИМО, він не має незмінного значення, все залежить від контексту.
2007.02.20 | Георгій
Шлюб і т.д.
Kohoutek пише:> Георгій пише:
> > Там, де я зараз, цієї просякнутості сучасною американською культурою - чи то "ліберальною," чи то "консервативною" - нема, а є, натомість, літургія, священнодійство, а це саме те, чого я так давно шукав. З дитинства шукав.
> То зичу вам навернутися до монофізитської церкви - ось де торжествує ритуал, ніякої тобі сучасності, все автентичне, старовинне.
(ГП) Але єретичне - вони ж не визнали Халкедонської доктрини про дві природи Христа... Я в таке не граюся.
> > (ГП) Мені здається, освячення позашлюбного сексу все-таки не припустиме ні в одній деномінації...
> У Вітхому Завіті ж освячували, і нічого.
(ГП) Так. Але Христос в Євангеліях каже, що всі ті послаблення - дозвіл розлучень, полігамія, конкубінат - були "через затверділість сердця," а "на початку не було так," і цитує книгу Буття, де Адам каже, що "приліпиться чоловік до жінки своєї, і будуть вони одна плоть." І Св. Павло в своїх посланнях завжди говорить про шлюб виключно як про союз тільки одного чоловіка і тільки однієї жінки, і теж апелює при цьому до книги Буття і до оригінального Божого задуму "від початку."
> > Єпископали, таким чином, протирічать самі собі. Якщо вони не засуджують гомосексуальний секс, тоді їм треба переглянути сформовану сторіччями концепцію шлюбу. Чи вони це роблять? Не думаю.
> Роблять, але половинчасто. Вони (ліберальна гілка англіканства) вже згодні освячувати одностатеві пари, але не згодні називати їх "шлюбом" і застосовувати ту саму церемонію, що для традиційного шлюбу. Лютеранські скандинавські церкви десь так само. Щодо ж подружньої невріності, то у них те саме ставлення що до гетеро-, що до гомосексуальних зв"язків.
(ГП) Так, у пресвітеріан теж таке ставлення до будь-яких позашлюбних стосунків. Щодо церемонії освячення союзу одностатевих пар, пресвітеріани поки що не бачать ніякої можливості для цього, знову ж таки, на підставі численних апеляцій до *оригінального Божого задуму інституту шлюбу*, що їх можна знайти в Новому Завіті. "Мейнстім" ПЦ-США стоїть на тому, що ну от не планував Бог чоловікові мати за його пару іншого чоловіка, а жінці - іншу жінку, не планував, і все; то чому ж Церква буде освячувати те, що люди вигадали заради задоволення своїх пристрастей, а не заради покірності Божій волі. Проте всередині ПЦ-США існує рух, який називає себе "Більше Світла," і який агітує за перегляд позиції пресвітеріанських церков на гомосексуальний шлюб, і також на ординацію геїв, лесбіянок і транссексуалів на посади старійшин і пасторів. У відповідь цьому рухові деякі дуже консервативні члени ПЦ-США сформували протилежний рух, який називає себе "Конфессійна Церква" (або "Церква Свідчення); вони хочуть, навпаки, включити в Конституцію ПЦ-США і в проповіді пасторів більше анти-гомосексуальної риторики, виразів типу "содомський гріх," "содоміти," "збоченці," "гидота." Результат досить сумний - конгрегації розколюються, люди не хочуть платити свої гроші на підтримку церквам, які їм здаються "не такими" - чи то більше в бік "більшесвітлівців," чи то більше в бік "церквосвідченців"; пресвітерії недоотримують грошей і скорочують посади пасторів чи інших службовців. Я не виключаю, що років через 5-10 ПЦ-США взагалі перестане існувати.
> > Їм таки доведеться стати перед головною дилемою: чи шлюб є щось принципово таке, що є між одним чоловіком і однією жінкою? Чи ні? Думаю, всі відповіді на питання про гомосексуальність і її "реалізацію" християнином залежать ВИКЛЮЧНО від цього питання і ні від якого іншого.
> В останньому я з вами не згоден. Дивлячись неупереджено на реакцію справжніх, щирих християн на гомосексуальність, ми вочевидь бачимо, що вона залежить аж ніяк від вірувань людини, а винятково від її особистої культури. Ось візьмемо за приклад пана один_козак. Подивіться, як цей приклад щирого християнина знущався наді мною і таким, як я, якими словами він нас називав - "підори", "гомосеки", "педераси" тощо. Це що, Біблія та Господь Бог його примушував так ставитися до мене? Це - приклад християнської любові, всепрощення, незасудження, покірливості? Так. Це і є приклад ТИПОВОГО для місцевого ХРИСТИЯНИНА ставлення до гомосексуальності. Я не кажу вже про серйозніші речі, як ось намагання заборонити нам взагалі говорити вголос і мати рівні з рештою людей права. До речі, йому навіть і на думку не спало вибачитися передо мною, коли він зглянувся на бзпосереднє спілкування з облаяною ним людиною. Що у цьому ставленні від вашого визначення шлюбу? Та нічогісінько. Віра не робить людину ні на йоту кращою, вона лише дає нові рамки, нові форми, нові обгрунтування того, що в людині виховується незалежно від її релігійних переконань.
(ГП) Ви знаєте, це дійсно все, з одного боку, так - персональні наїзди і образливі ярлики неприпустимі. Але з другого боку, багато віруючих християн не хочуть бути байдужими до того, що вони вважають гріхом. Людина, яка по-справжньому вірить, що Бог є, і що Його заповіді непорушні, і що одностатеві сексуальні стосунки - це відверте порушення цих Заповідей, дійсно знаходиться в непростому становищі, коли спілкується з людиною, яка всього цього не визнає, все це заперечує. Тому і жорсткість, і навіть сильна риторика, яка Вам може здатися образливою. Але ж і віруючі християни самі терплять кпини і образи кожного дня. Нас усіх скопом часто називають або ретроградами, або (як пан Анатоль на цьому форумі) "наркоманами," які "сидять на голці" і втішаються своїми фантазіями, та ще й інших у ті фантазії затягують. Якби-то ми всі вміли відділяти наші релігійні переконання від нашого ставлення до конкретного живого, страждаючого ближнього, так, щоби наші слова не робили йому шкоди, не завдавали йому зайвих ран. На жаль, ніхто з нас цього по-справжньому не вміє, крім Христа (за моєю вірою
> Щодо ж власне визначення шлюбу, то в Біблії при бажанні неважко знайти обгрунтування будь-чого. Там удосталь полігамії та насильницьких шлюбів, наприклад. Обгрунтування одностатевого шлюбу теж можна зробити, що люди успішно й роблять. Будь-який текст ми ТЛУМАЧИМО, він не має незмінного значення, все залежить від контексту.
(ГП) Власне, це так у протестантів. У "кафоличних" церквах це не тільки і може навіть не стільки контекст, скільки Святе Предання, колективний досвіт Отців Церкви.
2007.02.20 | один_козак
Когоутеку. Пардон, тут ви трохи неправдусказамши. Трохи ;)
Георгій пише:> > В останньому я з вами не згоден. Дивлячись неупереджено на реакцію справжніх, щирих християн на гомосексуальність, ми вочевидь бачимо, що вона залежить аж ніяк від вірувань людини, а винятково від її особистої культури. Ось візьмемо за приклад пана один_козак. Подивіться, як цей приклад щирого християнина знущався наді мною і таким, як я, якими словами він нас називав - "підори", "гомосеки", "педераси" тощо.
Які цікаві можливості дає форум, щоб подивитися на спілкування збоку!))
Два з приписуваних мені вами слів я навіть вимовити не можу себе змусити.))
"Гомосеки", то хіба це не є скорочення від "ггооммооссееккссууааллііссттии"?
Слово "гомосексуалісти" вас не ображає, здається?
Але головне - те, що, розмовляючи з іншими людьми, я (каюся) часом забував, що й такі люди, як ви, це також читатимуть.
Дуже прошу, якщо можете, пробачити мені, що таким чином вас зачіпав.
АЛЕ! Визнаючи, що кусати й мучити вас я не маю права, у той же час не можу обіцяти, що називатиму лагідними словами, які приховували б оцінки, саме явище одностатевих статевих стосунків. А коли ви починаєте вимагати не те, щоб бути до вас милосердними, а щоб люди погоджувалися не вважати вашу проблему проблемою, а вважати за проблему невизнання її різновидом нормального, то зайвої поблажливості від мене і від таких, як я не чекайте.
Отак воно є...
> Це - приклад християнської любові, всепрощення, незасудження, покірливості?
Любов Христова не припускає чорне називати білим. Ви маєте клопіт? Мені вас жаль. Вас за це б'ють? Я готовий вас захищати. Але коли ви повстаєте проти суспільної моралі, то... мусите розуміти...
Зі всепрощення та незасудженням тут проблем не спостерігається. Як я вже казав, зі мною спілкується декілька людей-бісексуалів (майже всі - тальки за нахилами). Спілкувалася й одна "чиста" лесбійка. Ми НІКОЛИ не сварилися, й вони ніколи не чули від мене слова осуду. Але вони не є войовничими "проповідниками" гомосексуалізму. Вони живуть собі своїм життям, а не ходять на гей-паради, не вивішують реклами на ст.м."Вокзальна". І не пишуть невиважених звернень з ознаками наступу на суспільну мораль. Може, хтось із них це й робив, але мені то не відомо.
> Так. Це і є приклад ТИПОВОГО для місцевого ХРИСТИЯНИНА ставлення до гомосексуальності. Я не кажу вже про серйозніші речі, як ось намагання заборонити нам взагалі говорити вголос і мати рівні з рештою людей права.
Ну що за "каравул" знову? Ну це ж брехня, шановний! ДЕ я таке казав?
А як ви фізиологічно (за вашими ж запевненнями) не можете мати сексу з людьми протилежної статі, то хіба це я вам заборонив їх мати???
Прийміть мої співчуття... Ага, вони ж вам не потрібні. Ви ж знайшли своє щастя. Ну, то що, привітати вас з таким розв'язанням питання? Не можу. Християнська любов не дозволяє.
> Віра не робить людину ні на йоту кращою, вона лише дає нові рамки, нові форми, нові обгрунтування того, що в людині виховується незалежно від її релігійних переконань.
Спробували б ви самі перш, ніж казати. Гляди, ще й чудо сталося б.
2007.02.21 | Kohoutek
Re: Когоутеку. Пардон, тут ви трохи неправдусказамши. Трохи ;)
один_козак пише:> Два з приписуваних мені вами слів я навіть вимовити не можу себе змусити.))
ОК. Прошу зайве викреслити.
> "Гомосеки", то хіба це не є скорочення від "ггооммооссееккссууааллііссттии"?
Пробачте, що ви хотіли сказати отим "ггооммооссееккссууааллііссттии"? Не можете втриматися, аби хоч якось мене не зачіпити? Впізнаю справжнього християнина. Щодо ж "хіба не є", то, шановний один_козак, я упевнений, що ви розумієте різницю між образливим словом і необразливим, не треба кривити душею. Я теж можу сказати "християни", а можу - "христани", "крісчени", "христануті" і т.ін. Мені, однак, це на думку не спадає. Проти слова "гомосексуалісти" я нічого не маю, хоча попрохав би вас користатися формою "гомосексуали", ви ж не кажете "гетеросексуалісти", "бісексуалісти" тощо. А ще краще - "геї", абсолютно нейтральна форма, яка мені подобається. Якщо вам небайдужі почуття співрозмовника, то, будь ласка, користуйтеся саме нею.
> Але головне - те, що, розмовляючи з іншими людьми, я (каюся) часом забував, що й такі люди, як ви, це також читатимуть.
Та мені здається, що дехто з ваших однодумців взагалі забуває, що ми - теж люди. Тим більше, що ви волієте не тільки нічого про нас не знати, але й заборонити нам взагалі хоч якось "висовуватися", нагадувати про своє існування. Ви ось скаржилися на те, що в новинах там десь щось бачили. Як часто, не згадаєте? Щоразу? Щоденно? Щотижнево? Я теж дивлюсь новини, причому щоденно і відразу кілька каналів (звик вже, займаючись фізкультурою, передивлятися спочатку НТВ, потім Рен-ТВ, потім ICTV, 5-й канал, інколи "1+1"). І, самі розумієте, новини "по темі" мені цікаві. І щось я не помічав розмаїття та повсякденності таких новин. Можливо, ви інше телебачення дивитесь? Якісь спеціалізовані гей-канали чи що. Зрозумійте, що якщо нас декілька відсотків від загалу, то й декілька відсотків новин теж мають нас стосуватися, хочеться вам того чи ні. І вони стосуються, але здебільшого ви це не помічаєте, бо за винятком напрямку сексуального потягу, ми нічим від решти не відрізняємося. Вам не сподобалися волохаті дядьки з чимось там на цицьках? Зізнаюся, що я до них байдужій, так само, як до роздягнених красунь на карнавалі в Ріо-де-Жанейро. Але ж красунь показують і ви не волаєте про непотріб? Ось і геєвський карнавал треба сприймати так само, як будь-який інший. Це карнавал, цим все сказане. І якщо в Бразилії найбільшим культурним заходом року є карнавал самби, то в Австралії, наприклад - геївський карнавал Марді-Гра, отож його там і транслюють так само, як в Бразилії свій, і так само це освітлюється мас-медіа.
А не помічаєте ви решти новин про гомосексуалів, бо ми НІЧИМ не вирізняємося. Коли ви дивитесь репортаж про зйомки, скажімо, "Володаря перснів", ви не знаєте, що Гендальфа грає гей. Коли ви дивитеся репортаж про роботу берлінської, паризької, гамбургської мерії, вам на думку не спадає, що їхні керівники - геї. Коли ви чуєте про переговори з українським урядом комісара ЄС по торговлі, ви не знаєте, що ві - гей. І т.д., і т. ін., не буду переобтяжувати вас неприємною інформацією. А карнавали та секс-скандали складають 0,0... відсотка від усього, що пов"язане з життям гомосексуалів.
> Дуже прошу, якщо можете, пробачити мені, що таким чином вас зачіпав.
Будь ласка. Я вже звик до такого ставлення з боку християн. Багато що говорить про справжню дієвість цього вчення.
> АЛЕ! Визнаючи, що кусати й мучити вас я не маю права, у той же час не можу обіцяти, що називатиму лагідними словами, які приховували б оцінки, саме явище одностатевих статевих стосунків. А коли ви починаєте вимагати не те, щоб бути до вас милосердними, а щоб люди погоджувалися не вважати вашу проблему проблемою, а вважати за проблему невизнання її різновидом нормального, то зайвої поблажливості від мене і від таких, як я не чекайте.
Уй, нічого нового ви мені не скажете, я все це, всі ці стандартні образи і стандартні оговорки вже сто разів чув на цьому та інших форумах.
> Любов Христова не припускає чорне називати білим.
А гомосека - гомосеком. Розумію. "Демократія - це не вседозволеність, тому там, де нема вседозволеності, там і є справжня демократія". Я ваші софізми від "а" до "я" знаю.
> Ви маєте клопіт? Мені вас жаль. Вас за це б'ють? Я готовий вас захищати. Але коли ви повстаєте проти суспільної моралі, то... мусите розуміти...
Це не суспільна мораль, а суспільна аморальність. Коли президент Ейзенгауер вводив національну гвардію, щоб силою впровадити закони про заборону сегрегації рас, теж волали про "мораль" - до речі, із посиланням на Біблію. Нічого, пережили. І ви переживете.
> Зі всепрощення та незасудженням тут проблем не спостерігається. Як я вже казав, зі мною спілкується декілька людей-бісексуалів (майже всі - тальки за нахилами). Спілкувалася й одна "чиста" лесбійка. Ми НІКОЛИ не сварилися, й вони ніколи не чули від мене слова осуду. Але вони не є войовничими "проповідниками" гомосексуалізму. Вони живуть собі своїм життям, а не ходять на гей-паради, не вивішують реклами на ст.м."Вокзальна".
Та що ви кажете? А мою рекламу на цьому вокзалі ви бачили? Бачили мене на гей-параді? Чи я живу не своїм життям? І, будь ласка, розповідіть мені: як я пропагую гомосексуалізм? Я вас примушую до статевих стосунків з чоловіками? Когось іншого примушую? Чи пропагандою ви, як звичайно, називаєте те саме, за що себе особисто ніколи б не засудили - наприклад, за публічне викладення своїх поглядів? Бачили проповідників та священиків на телебаченні? Писали листи засудження? Ні? А чому?
> Ну що за "каравул" знову? Ну це ж брехня, шановний! ДЕ я таке казав?
Ви і зараз про це кажете. Ви намагаєтесь мені заборонити вголос висловлювати свої погляди.
> А як ви фізиологічно (за вашими ж запевненнями) не можете мати сексу з людьми протилежної статі, то хіба це я вам заборонив їх мати???
Фізиологічно я від вас не відрізняюся. І ви також, як і я, можете мати секс з ким завгодно. Тільки я не лізу в ваше життя і не вважаю за потрібне забороняти вам жити, як вам хочеться - не ховаючись, вільно і щасливо.
> Прийміть мої співчуття... Ага, вони ж вам не потрібні. Ви ж знайшли своє щастя. Ну, то що, привітати вас з таким розв'язанням питання? Не можу. Християнська любов не дозволяє.
Отака вона й любов. Боже, і ці люди забороняють мені колупатися в носі!
> Спробували б ви самі перш, ніж казати. Гляди, ще й чудо сталося б.
Вашого прикладу вже достатньо.
2007.02.21 | Kohoutek
Re: Шлюб і т.д.
Георгій пише:> (ГП) Так. Але Христос в Євангеліях каже, що всі ті послаблення - дозвіл розлучень, полігамія, конкубінат - були "через затверділість сердця," а "на початку не було так," і цитує книгу Буття, де Адам каже, що "приліпиться чоловік до жінки своєї, і будуть вони одна плоть." І Св. Павло в своїх посланнях завжди говорить про шлюб виключно як про союз тільки одного чоловіка і тільки однієї жінки, і теж апелює при цьому до книги Буття і до оригінального Божого задуму "від початку."
Слова Христа, до речі, ніяк не заперечують одностатевого шлюбу.
> Але ж і віруючі християни самі терплять кпини і образи кожного дня. Нас усіх скопом часто називають або ретроградами, або (як пан Анатоль на цьому форумі) "наркоманами," які "сидять на голці" і втішаються своїми фантазіями, та ще й інших у ті фантазії затягують.
КОЖЕН, любий Георгію, КОЖЕН відповідає за себе. У мене язик не повернеться назвати вас ретроградом. Ви це розумієте, я думаю. Я не можу засуджувати теоретичне християнство і я не можу засуджувати ВСІХ християн - бо вони різні; але ПРАКТИЧНЕ християнство, себто щось на кшталт рівнодіючої від поступків всіх християн, мене засмучує.
> (ГП) Власне, це так у протестантів. У "кафоличних" церквах це не тільки і може навіть не стільки контекст, скільки Святе Предання, колективний досвіт Отців Церкви.
Які теж жили не поза контекстом і теж були слабкими і недосконалими людьми, як і ми з вами. Хотів би я подивитися, що Отці Церкви сказали про одностатевий ШЛЮБ, наприклад. Можу голову на відсіч покласти, що у них про це нема й рядка - бо їм таке й на думку не спало би.
2007.02.22 | +О
Re: Шлюб і т.д.
Слава Ісусу Христу!(...)
> Kohoutek: КОЖЕН, любий Георгію, КОЖЕН відповідає за себе. У мене язик не повернеться назвати вас ретроградом. Ви це розумієте, я думаю. Я не можу засуджувати теоретичне християнство і я не можу засуджувати ВСІХ християн - бо вони різні; але ПРАКТИЧНЕ християнство, себто щось на кшталт рівнодіючої від поступків всіх християн, мене засмучує.
> > (ГП) Власне, це так у протестантів. У "кафоличних" церквах це не тільки і може навіть не стільки контекст, скільки Святе Предання, колективний досвіт Отців Церкви.
> Kohoutek: Які теж жили не поза контекстом і теж були слабкими і недосконалими людьми, як і ми з вами. Хотів би я подивитися, що Отці Церкви сказали про одностатевий ШЛЮБ, наприклад. Можу голову на відсіч покласти, що у них про це нема й рядка - бо їм таке й на думку не спало би.
+О: мене також засмучують вчинки, слова, дії... християн. Зокрема - мої власні... Намагаюся виправити щось з одного боку - відразу ж "вилазить" щось инше...
Але те, що Ви говорите про одностатевий шлюб в контексті Св.Отців Церкви - не погоджуюся. Не думаю, що Вам, пане Kohoutek-у, це є важливим, але для пана Георгія: Передання висловлюється про будь-які прояви гомосексуальности чітко і однозначно негативно. Про це читайте в Дідахе (Вчення 12 Апостолів), Святителів Василія Великого, Івана Золотоустого, Григорія Ниського, блаженного Августина, Йоана Посника... Преподобний Максим Грек (15 ст.), зокрема пише:
> "Познайте себя, окаянные, какому скверному наслаждению вы предались!.. Постарайтесь скорее отстать от этого сквернейшего вашего и смраднейшего наслаждения, возненавидеть его, а кто утверждает, что оно невинно, того предайте вечной анафеме, как противника Евангелия Христа Спасителя и развращающего учение оного. Очистите себя искренним покаянием, теплыми слезами и посильною милостынею и чистою молитвою... Возненавидьте от всей души вашей это нечестие, чтобы не быть вам сынами проклятия и вечной пагубы".
З повагою
+О
2007.02.22 | AK
Питання до +O
+О пише:>
> Передання висловлюється про будь-які прояви гомосексуальности чітко і однозначно негативно.
Це про прояви гомосексуальності.
А як щодо до того чи є (або чи може бути) гомосексуальний потяг вродженим? Чи є щось у Преданні з цьго приводу?
2007.02.15 | один_козак
Ви живете в омріяному майбутньому?
Kohoutek пише:> Пане Олеже, якщо ви зрозумієте, що Богові- Богове, а кесареві - кесареве, то все стане на свої місця. Ви проти визнання державою шлюбів, не освячених в церкві? Ви проти визнання державою свободи совісті? В церкві - ваша воля, вчить людей, як знаєте, але перед державою ми всі маємо бути рівними, незалежно від наших релігійних уподобань.
Дозвольте вам нагадати, що станом на сьогодні одностатеві подружжя не визнані державою. Отже, закликаючи віддавати кесарю кесареве, ви маєте гарну нагоду показати приклад.
Можливо, згодом ваша точка зору матиме більшість і закони буде змінено. Але ми будемо докладати зусиль, щоб цього не сталося.
> До речі, "той гріх" ВЖЕ є узаконеним, причому в УСІХ європейських країнах - від Ісландії до Росії з Туреччиною, крім Ватикану. Тут додавати нічого.
То й що це має означати? Може підкажете, громадянином якої з країн є Господь Бог?
2007.02.15 | igorg
Є багато узаконених речей, але хіба це є доказом чогось?
Узаконена смертна кара, нічна праця жінок, узаконено право сильного й багатого над бідним і слабим. Суспільство бажає задоволень, задоволення дають прибутки, задоволення приїдаються і їх треба урізноманітнювати й міняти. Здається, незважаючи на всі розмови про громадянське суспільство, навіть у найдемократичніших країнах докладають величезних зусиль для атомізації суспільства. Для поривання родинних і сімейних звязків, для заміни речей конкретних на абсолютно абстрактні. Так легше маніпулювати людьми. Так вони стають прогнозованою однорідною статистичною масою. Як молекули повітря.2007.02.15 | Englishman
Re: Є багато узаконених речей, але хіба це є доказом чогось?
igorg пише:> Здається, незважаючи на всі розмови про громадянське суспільство, навіть у найдемократичніших країнах докладають величезних зусиль для атомізації суспільства. Для поривання родинних і сімейних звязків, для заміни речей конкретних на абсолютно абстрактні. Так легше маніпулювати людьми. Так вони стають прогнозованою однорідною статистичною масою. Як молекули повітря.
не погоджуюсь. Насправді людиною набагато простіше маніпулювати, коли вона має діяти згідно числених моральних табу і норм поведінки. Головний острах людини в такий системі- "що скажуть інші, що люди подумають". Типовою є некритична віра тому, що кажуть авторітети.
Я багато чого бачив негативного на Заході, але те, про що ви кажете, йому закинути важко. Я не бачу ніякого зв"язку між "атомізацією суспільства" (якимось темними силами, треба розуміти) і схильністю людей до маніпулювання.
2007.02.16 | igorg
Спробуйте критично оцінити написане
>Насправді людиною набагато простіше маніпулювати, коли вона має діяти згідно числених моральних табу і норм поведінки. Головний острах людини в такий системі- "що скажуть інші, що люди подумають".Цікаво, і як же зявився такий висновок? Як можна маніпулювати людиною, якщо вона має усталену систему моральних цінностей, табу і норм поведінки. Таких людей значно легше знищити, або ізолювати. Що й робилося. Але для християнина головний острах не в цьому та й слово острах не зовсім вдале. Але для людей невіруючих оцей острах "що скажуть інші, що люди подумають" є безумовно стабілізуючим, позитивним фактором. Це заставляє людину рахуватися з іншими людьми на противагу власним бажанням. То як же тут поманіпулюєш?
>Типовою є некритична віра тому, що кажуть авторітети.
О! При відсутності табу - безумовно. "Не сотвори собі кумира", чули?
По своїй фізіології людина принципово не може завжди бути насторожі, завжди критично аналізувати. Це важкий і складний процес. Оті табу та положення моралі є маячками, що включають критичність мислення.
Яскравий приклад. Ленін проголошує перед молоддю "Морально все что на пользу коммунизму" 1920 рік. Проходить 10 років 1930-1937 роки, наслідки. 1956 рік ХХ зїзд, ті ж люди втрачають свідомість від усвідомлення того, що натворили.
>Я багато чого бачив негативного на Заході, але те, про що ви кажете, йому закинути важко. Я не бачу ніякого зв"язку між "атомізацією суспільства" (якимось темними силами, треба розуміти) і схильністю людей до маніпулювання.
Можливо. Можливо мені так здалося. Не беруся стверджувати. Хоча є родичі, що виїзали в США. Родини розбіглися, розділилися, кожен виживає сам. Їх мати в будинку пристарілих. Умови досить комфортні ніби скарг немає. За відвідування матері держава платить дочці гроші. Як на мене то це страшний кошмар. Маючи такі ресурси, найбагатша країна світу, воліє ізолювати старше покоління ніж підтримати сімю. Що це як не атомізація, розрив, ізоляція поколінь?
В СРСР такий розрив був частиною, свідомою складовою системи виховання. Наприклад. Якщо молодий спеціаліст приїздив у місто де мешкає його родина, він втрачав права на житло. Безвідносно до наявності житлової площі у родини!
Зараз дуже ефективно, цинічно і масово в Україні застосовують Західні технології маніпуляції. Їх особливість у мягкості, поступовості, позитивізмі пристикуванні до рефлексів, задоволень. Авторитет, кумир стає знеособленим, або лубочним.
Я бачу звязок. На власному прикладі, точніше на прикладі відсутності атомізації, розриву поколінь. Моє спілкування у дитинстві зі старшим поколінням мало вирішальне значення для критичності мислення. У мене лише залишається перед ними сором з того, що міг бути таким дурнем! Хоч і молодим.
2007.02.16 | Englishman
Re: Спробуйте критично оцінити написане
igorg пише:> >Насправді людиною набагато простіше маніпулювати, коли вона має діяти згідно числених моральних табу і норм поведінки. Головний острах людини в такий системі- "що скажуть інші, що люди подумають".
> Цікаво, і як же зявився такий висновок? Як можна маніпулювати людиною, якщо вона має усталену систему моральних цінностей, табу і норм поведінки.
та дуже просто. Людина, яка не здатна мислити критично і будує свою поведінку виходячи з комплексу навіяних ззовні настанов, навряд чи є здатною зрозуміти, коли єю маніпулюють. Звісно, такою маніпуляцією мають займатися люди, яким вона довіряє. Приклади: представники Церкви, партії Регіонів і т.п. Віруючих, здатних піддати сумніву настанови священослужителів дуже мало, історія межрелігійних відносин тому зайве підтвердження. Втім, я не збираюся розпочинати дискусію з цього (очевидного принаймні для мене) питання.
> Але для людей невіруючих оцей острах "що скажуть інші, що люди подумають" є безумовно стабілізуючим, позитивним фактором. Це заставляє людину рахуватися з іншими людьми на противагу власним бажанням. То як же тут поманіпулюєш?
Це інше питання. Патріархально-сільське суспільство може й спокійніше, але вище я писав зовсім не про це.
>
> >Я багато чого бачив негативного на Заході, але те, про що ви кажете, йому закинути важко. Я не бачу ніякого зв"язку між "атомізацією суспільства" (якимось темними силами, треба розуміти) і схильністю людей до маніпулювання.
> Можливо. Можливо мені так здалося. Не беруся стверджувати. Хоча є родичі, що виїзали в США. Родини розбіглися, розділилися, кожен виживає сам. Їх мати в будинку пристарілих. Умови досить комфортні ніби скарг немає. За відвідування матері держава платить дочці гроші. Як на мене то це страшний кошмар. Маючи такі ресурси, найбагатша країна світу, воліє ізолювати старше покоління ніж підтримати сімю. Що це як не атомізація, розрив, ізоляція поколінь?
Кошмар? Як на мене, куди гірший кошмар, це коли старі живуть з дітьми, і постійно відчувають себе у чомусь винними (скажете, в неатомізованій Україні це рідке явище?)
Ви просто не розумієте, що у більшості своїй описана вами ситуація є ВИБОРОМ старшого покоління. Вони хочуть спілкуватися з собі подібними, мати поруч лікарів і просто не залежати від дітей. Щодо їх дозвілля... я знаю особисто літню "середньокласову" американку, яка іноді живе в пансіоні для літніх, але дуже рідко, бо постійно мандрує по світу круїзними лайнерами.
> Зараз дуже ефективно, цинічно і масово в Україні застосовують Західні технології маніпуляції. Їх особливість у мягкості, поступовості, позитивізмі пристикуванні до рефлексів, задоволень. Авторитет, кумир стає знеособленим, або лубочним.
> Я бачу звязок. На власному прикладі, точніше на прикладі відсутності атомізації, розриву поколінь. Моє спілкування у дитинстві зі старшим поколінням мало вирішальне значення для критичності мислення. У мене лише залишається перед ними сором з того, що міг бути таким дурнем! Хоч і молодим.
Ще раз, я не бачу ніякого зв"язку між розривом патріархальних відносин і схильністю молоді до маніпулювання. ІМХО це речі, як то кажуть в економіці, ортогональні, бо за СРСР успішних маніпуляцій було значно більше.
2007.02.16 | igorg
Певно у нас різна практика
>Кошмар? Як на мене, куди гірший кошмар, це коли старі живуть з дітьми, і постійно відчувають себе у чомусь винними (скажете, в неатомізованій Україні це рідке явище?)Для мене це вкрай дивно. Для цього між дітьми й батьками має небути й краплі любові. Звісно, якщо усіх запхати до однієї кімнати то тут уже й вік значення не матиме
>Ви просто не розумієте, що у більшості своїй описана вами ситуація є ВИБОРОМ старшого покоління. Вони хочуть спілкуватися з собі подібними, мати поруч лікарів і просто не залежати від дітей. Щодо їх дозвілля... я знаю особисто літню "середньокласову" американку, яка іноді живе в пансіоні для літніх, але дуже рідко, бо постійно мандрує по світу круїзними лайнерами.
Ще раз скажу, що для цього це мають бути абсолютно чужі люди. Стосовно собі подібних, то це дуже жалюгідно. І людина з тверезим розумом не може цього не зрозуміти. Якось мені довелося потрапити на збори до дня вчителя. 90% аудиторії це за 60 років. Ця картина залишиться у моїй памяті, як щось надзвичайно тоскне і безвихідне. Але цікаво, що таке ж враження було у самих цих людей.
Я не боюся термінів ні патріархальні ні сільські. Я добре знаю те й маю з чим порівнювати. Не на користь "прогресу", бо за що така величезна ціна?
2007.02.16 | Englishman
Re: Певно у нас різна практика
igorg пише:> Для мене це вкрай дивно. Для цього між дітьми й батьками має небути й краплі любові. Звісно, якщо усіх запхати до однієї кімнати то тут уже й вік значення не матиме
Ви просто видаєте бажане за дійсне, от і все. Наприклад, відносини між зятями-тьощами часто складні у будь-який країні, просто в деяких вони не мають спільних майнових інтересів. Про вираз "невістка-чужа кістка" ви не чули? І про чисто український твір Кайдашева сім"я теж забули? Якщо вам у цьому плані повезло, то не забувайте, що професор університету НЕ представляє середнього українця.
> >Ви просто не розумієте, що у більшості своїй описана вами ситуація є ВИБОРОМ старшого покоління. Вони хочуть спілкуватися з собі подібними, мати поруч лікарів і просто не залежати від дітей. Щодо їх дозвілля... я знаю особисто літню "середньокласову" американку, яка іноді живе в пансіоні для літніх, але дуже рідко, бо постійно мандрує по світу круїзними лайнерами.
> Ще раз скажу, що для цього це мають бути абсолютно чужі люди.
А я кажу, що для цього достатньо просто трохи не любити одне одного, і при цьому кожного дня перетинатися. Я чув про занадто багато прикладів, що, на жаль, підтверджують мою думку.
> Стосовно собі подібних, то це дуже жалюгідно. І людина з тверезим розумом не може цього не зрозуміти. Якось мені довелося потрапити на збори до дня вчителя. 90% аудиторії це за 60 років. Ця картина залишиться у моїй памяті, як щось надзвичайно тоскне і безвихідне. Але цікаво, що таке ж враження було у самих цих людей.
До речі ще один привід вам подумати, чому у переважній більшості "неатомізовані" українські пенсіонери є значно депресивніші за тих же американських.
> Я не боюся термінів ні патріархальні ні сільські. Я добре знаю те й маю з чим порівнювати. Не на користь "прогресу", бо за що така величезна ціна?
Знаєте з переказів вашого знайомого з Канади? Тоді дозвольте поставити під сумнів вашу "фаховість".
На мою думку- вся ця система координат, в якій діти винні щось батькам у ранньому віці, а батьки дітям у старості, є глибоко несвободною і ніяк не сприяючою справжній любові. От уявіть: молода пара одружилася, і не маючи житла, живе з чиїмись батьками. При цьому постійно виникають скандали через те, що невістка щось не так робить, чи зять мало грошей заробляє. І що молоді зроблять, коли квартира не їх? А потім, на старості років, коли батьки стають залежними, відносини можуть кардинально змінитися. І що батькам робити, коли єдиний інститут, на який вони можуть розраховувати, то є їх діти? І про яку любов мова?
Скажете, таке рідко буває? Тоді дозвольте припустити, що ви живете не в Україні.
2007.02.16 | igorg
Я це бачу інакше, бо чим краща байдужість
Перечитайте ще Кайдашеву сімю. Дуже класна річ. При тому читаючи у різному віці помічаєш зовсім різні речіНе впевнений, що я є надто нетиповим. Скажімо так, що мій нинішній стан не є для мене типовим
2007.02.18 | Sych
Ідея у тому, що однорідною масою завжди легше маніпулювати.
В різношерстному середовищі Завжди знайтедься купка панків які будуть слідувати свої принципи та задавати забагато питань. Набагато ж легше створити таку собі однорідну масу, консюмера, яку легко вивчати, прогнозувати реакцію, впливати нарешті...Ваше, "на Заході" дуже абстрактне. Захід Заходу рознь
Englishman пише:
> не погоджуюсь. Насправді людиною набагато простіше маніпулювати, коли вона має діяти згідно числених моральних табу і норм поведінки. Головний острах людини в такий системі- "що скажуть інші, що люди подумають". Типовою є некритична віра тому, що кажуть авторітети.
>
> Я багато чого бачив негативного на Заході, але те, про що ви кажете, йому закинути важко. Я не бачу ніякого зв"язку між "атомізацією суспільства" (якимось темними силами, треба розуміти) і схильністю людей до маніпулювання.
2007.02.19 | igorg
Ми говоримо про різні речі. Бо наявність моральних принципів
не є привязкою до конкретних осіб. Звісно на тих принципах можна пробувати грати. Але однорідність має й зворотній бік, цю масу значно важче розвернути в інший бік. Як на мене, то саме ці принципи й заставляють ставити питання й казати "НІ". Бо якщо це відкинути то залишається голий зиск, інтерес і тоді завжди можна зторгуватисяДля того щоб маніпулювати, таких людей треба або знищити, або ізолювати. Невеличка доля таких людей в суспільстві дає йому імунітет до маніпулювання. Це відомий психологічний феномен. Це крик "король голий!". В цьому сенсі комуністичні режими - найкращий взірець. Їх першочерговим обєктом нищення завжди є інтелігенція: вчителі, лікарі, священники. Той шар суспільства, що відповідає за збереження моральних цінностей. Погляньте на Туркменістан! Хіба не взірець маніпуляції. Де там ці категорії?
Наразі й у нас маємо подібне, але в іншій формі. Бо скажіть, ота мізерна зарплатня є чим? Або ти морально деградуєш (беручи хабарі, вимагаючи, плазуючи і т.п.), або суспільно самоізолюєшся - постійно шукаючи заробітку й постійно підпрацьовуючи, стаєш маргіналом. Не кажучи вже про можливість елементарного відтворення. Що, багато у нас людей на Майдані?
А проаналізуйте на що працює ТБ. На деморалізацію, на нищення моральних цінностей. Особливо цікаво порівняти тематику програм 2005 і 2007. Я за різноманіття, але давайте дивитися, а в чому саме це різноманіття? Є ж різниця ...
Є дуже цікава улюблена книжечка Леніна: Лєбон "Психологія народів і мас". Половина присвячена психології юрби. Прогляньте, цікаво.
Щодо панків чесно не знаю. Але інтуїція підказує, що вряд чи це ті люди, що можуть серйозно ставити запитання
2007.02.19 | Kohoutek
Re: Ви живете в омріяному майбутньому?
один_козак пише:> Kohoutek пише:
>
> > Пане Олеже, якщо ви зрозумієте, що Богові- Богове, а кесареві - кесареве, то все стане на свої місця. Ви проти визнання державою шлюбів, не освячених в церкві? Ви проти визнання державою свободи совісті? В церкві - ваша воля, вчить людей, як знаєте, але перед державою ми всі маємо бути рівними, незалежно від наших релігійних уподобань.
>
> Дозвольте вам нагадати, що станом на сьогодні одностатеві подружжя не визнані державою. Отже, закликаючи віддавати кесарю кесареве, ви маєте гарну нагоду показати приклад.
Якою державою? Україною? Все змінюється, пане один_козак, все змінюється. Ми не наполягаємо на тому, щоб церкви змінили свою точку зору - то їхня справа. Ми лише хочемо, щоб держава вирішувала без огляду на церкву, як вона вирішує питання щодо визнання шлюбів та розлучень. Держава вважає невід"ємним правом людини НЕ віритив Бога? Вважає. То чому вона має наслідувати церковні установи?
> Можливо, згодом ваша точка зору матиме більшість і закони буде змінено. Але ми будемо докладати зусиль, щоб цього не сталося.
Докладайте. В рамках закону. Ваше право.
> То й що це має означати? Може підкажете, громадянином якої з країн є Господь Бог?
Це означає, що держава відділена від церкви, якщо ви не в курсі.
2007.02.12 | +О
Re: Дискусія на ВФ про права сексменшин в Україні. Пане Олеже!
Христос Раждається!Вибачте що відповідаю із запізненням - не був у Мережі
Чи це Ви про це звернення?
http://www.uaorthodox.org/article.php?pid=517
На обговорення зайду
Олег
2007.02.13 | igorg
Дуже Вам вдячний! Несподівана картина вийшла. До важких роздумів
2007.02.18 | igorg
Можливо щось цікаве про епоху Відродження
Ще не читав сам. Але оскільки тема Відродження виникала то даю лінк для закачуванняИллюстрированная история нравов: Эпоха Ренессанса
Автор: Фукс, Эдуард
Издательство: Республика,
Год: 1993
Страниц: 511
Формат: chm
Размер: 12,6 Мб (из-за иллюстраций)
ISBN: 5-250-02343-6
Качество: текст - хорошее, иллюстрации - среднее
Язык: русский
Содержание
1. Происхождение и сущность нравственности
2 Идеал физической красоты Ренессанса
3 Любовь и брак
4 Нравственность церкви
5 Проституция
6 Общественные развлечения
7 Сексуальная патология
http://up.spbland.ru/files/070218135/ або
http://rapidshare.com/files/17053494/Nrav1Ren.rar.html або
http://natahaus.ifolder.ru/1151532
2007.02.19 | Kohoutek
Про походження гомофобії
Щодо цього суспільного явища, у мене немає жодних сумнівів у джерелі його народження: Вітхий Завіт. Звідтіля неприязнь до гомосексуальності запозичили решта авраамічних релігій. В ЖОДНІЙ іншій великій релігії: всіх формах дохристиянського язичніцтва, індуїзмі, буддизмі, сикхізмі, джайнізмі, конфуцианстві, даосизмі, зороастризмі - такого немає.Звідкіля з"явилася гомофобія в ВЗ? Я думаю, що з тих самих ритуальних приписів, що були об"явлені непорушними законами з метою відокремити давніх євреїв від решти семітських племен, з боротьби культу Ягве проти культів Ваалів. Звідтіля ж, звідкіля заборона на вживання свинини, наприклад. Іслам ось і досі вважає цю древню заборону священною, християнство з незрозумілих причин - ні. З таких самих незрозумілих причин і заборона на гомосексуальні стосунки дожила до наших днів, продовжуючи отруювати життя десятків мільйонів людей. З часом вона зникне, як зникла більшість незрозумілих ветхозавітних приписів, які ніяк не можна пояснити розумом. Там багато чого є цікавого - в Левиті, Числах, Виході (чи як там українською буде Exodus?). Маячня та людоненависництво.
2007.02.19 | Георгій
Re: Про походження гомофобії
Kohoutek пише:> Щодо цього суспільного явища, у мене немає жодних сумнівів у джерелі його народження: Вітхий Завіт. Звідтіля неприязнь до гомосексуальності запозичили решта авраамічних релігій. В ЖОДНІЙ іншій великій релігії: всіх формах дохристиянського язичніцтва, індуїзмі, буддизмі, сикхізмі, джайнізмі, конфуцианстві, даосизмі, зороастризмі - такого немає.
(ГП) Наскільки я розумію, в християнстві теж нема неприязні до гомосексуальності як явища. Є просто певне розуміння шлюбу, яке християнська Церква сформувала і від якого вона не відступається, а саме що шлюб є союзом одного чоловіка і однієі жінки. В цьому шлюбі і ТІЛьКИ в цьому шлюбі можливі, морально підтримані, "освячені" статеві стосунки. Все інше - позашлюбні статеві стосунки в будь-якій їх формі - не можливі, не дозволені, не підтримувані морально, засуджені, як "гидота."
> Звідкіля з"явилася гомофобія в ВЗ? Я думаю, що з тих самих ритуальних приписів, що були об"явлені непорушними законами з метою відокремити давніх євреїв від решти семітських племен, з боротьби культу Ягве проти культів Ваалів. Звідтіля ж, звідкіля заборона на вживання свинини, наприклад. Іслам ось і досі вважає цю древню заборону священною, християнство з незрозумілих причин - ні. З таких самих незрозумілих причин і заборона на гомосексуальні стосунки дожила до наших днів, продовжуючи отруювати життя десятків мільйонів людей. З часом вона зникне, як зникла більшість незрозумілих ветхозавітних приписів, які ніяк не можна пояснити розумом. Там багато чого є цікавого - в Левиті, Числах, Виході (чи як там українською буде Exodus?). Маячня та людоненависництво.
(ГП) Я згоден, що в Старому Завіті багато чого може здатися "маячнею і людоненависництвом," але в принципі там є одна дуже важлива і зовсім не людиноненависницька річ: прообраз, "тінь," передбачення Христового вчення. Так, дійсно, нам здаються наївними і дурнуватими настанови не їсти свинини чи, скажімо, креветок, або чоловікам не стригти пейсів, або жінкам (і чоловікам теж!) не носити одягу, який зроблений з більш як одного виду тканини, тощо. Але всі ці заповіді Старого Завіту мають один спільний лейтмотив: відокремлення, освячення ("кодеш" у гебреїв це "святий" у значенні саме "відокремлений," не такий, як загал). Для християн, це прообраз Христової заповіді бути "не від цього світу," не змішуватися з марним, вмираючим світом з його "похіттю тіла, похіттю очей і гордістю житейською." Те саме шлюб. Страшенна, на перший погляд надмірна суворість гебрейських текстів до всього сексуального, що поза шлюбом (хоча в СЗ дозволявся полігамний шлюб - але, словами Христа, "так не було від початку) - це прообраз християнської ідеї про шлюб і сім"ю як "маленьку Церкву," елементарну ячейку, де чоловік символізує Христа, а жінка - покірне Христові Боже творення.
2007.02.19 | Kohoutek
Re: Про походження гомофобії
Георгій пише:> (ГП) Наскільки я розумію, в християнстві теж нема неприязні до гомосексуальності як явища.
В теоретичному християнстві, може, й немає, але в реальному - самі бачите.
> Є просто певне розуміння шлюбу, яке християнська Церква сформувала і від якого вона не відступається, а саме що шлюб є союзом одного чоловіка і однієі жінки. В цьому шлюбі і ТІЛьКИ в цьому шлюбі можливі, морально підтримані, "освячені" статеві стосунки. Все інше - позашлюбні статеві стосунки в будь-якій їх формі - не можливі, не дозволені, не підтримувані морально, засуджені, як "гидота."
А невіра у християнського Бога - ще гидотніша. Тому я просто не розумію релігійних гомофобів, які водночас погоджуються з існуванням нехристиянських релігій та невіруючих в Христа. Треба ж відповідати вимогам. Оголошувати негайно всесвітній хрестовий похід. А вони не оголошують. Якось лицемірно виходить.
> (ГП) Я згоден, що в Старому Завіті багато чого може здатися "маячнею і людоненависництвом," але в принципі там є одна дуже важлива і зовсім не людиноненависницька річ: прообраз, "тінь," передбачення Христового вчення.
Є. З розвитком християнства більшість людоненавистництва в заповідях тишком-нишком позникало. Інколи зовсім не теологічним, а явочним шляхом - коли запитуєш у християн, чому вони не виконують ніким формально не відмінени заповіді, їм нема чого сказати. Але ще є й людожерницькі залишки, за які церква відчайдушно хапається. Гомофобія - один з них.
2007.02.19 | Георгій
Re: Про походження гомофобії
Kohoutek пише:> Георгій пише:
> > (ГП) Наскільки я розумію, в християнстві теж нема неприязні до гомосексуальності як явища.
> В теоретичному християнстві, може, й немає, але в реальному - самі бачите.
(ГП) А що в реальному? Віруючі християни, які мали гомосексуальні зв"язки, як наприклад Св./Бл. Августін і інші, просто припиняли цю активність, ставали монахами... На Афоні, мабуть, живе багато людей з гомосексуальною орієнтацією. Історично підхід Церкви до гомосексуальності був саме такий - не ненависть до тих, в кого вона є, а заохочення не давати їй волю... І звичайно ж це все не стосується "суспільства," законів держави, тощо.
> > Є просто певне розуміння шлюбу, яке християнська Церква сформувала і від якого вона не відступається, а саме що шлюб є союзом одного чоловіка і однієі жінки. В цьому шлюбі і ТІЛьКИ в цьому шлюбі можливі, морально підтримані, "освячені" статеві стосунки. Все інше - позашлюбні статеві стосунки в будь-якій їх формі - не можливі, не дозволені, не підтримувані морально, засуджені, як "гидота."
> А невіра у християнського Бога - ще гидотніша. Тому я просто не розумію релігійних гомофобів, які водночас погоджуються з існуванням нехристиянських релігій та невіруючих в Христа. Треба ж відповідати вимогам. Оголошувати негайно всесвітній хрестовий похід. А вони не оголошують. Якось лицемірно виходить.
(ГП) Ну, хрестові походи - це давно пройдений етап, дитяча хвороба... Церква давно вже ні з якими "невірними" "мечем" не воює, це просто не працює і тільки дискредитує християнство. Наша боротьба не з "тілом і кров"ю," а з "безтілесними" силами світового Зла, диявола, сатани. І якщо християнин дійсно християнин, він веде цю боротьбу, в першу чергу в собі, але також і в блюжньому...
> > (ГП) Я згоден, що в Старому Завіті багато чого може здатися "маячнею і людоненависництвом," але в принципі там є одна дуже важлива і зовсім не людиноненависницька річ: прообраз, "тінь," передбачення Христового вчення.
> Є. З розвитком християнства більшість людоненавистництва в заповідях тишком-нишком позникало. Інколи зовсім не теологічним, а явочним шляхом - коли запитуєш у християн, чому вони не виконують ніким формально не відмінени заповіді, їм нема чого сказати. Але ще є й людожерницькі залишки, за які церква відчайдушно хапається. Гомофобія - один з них.
(ГП) Я все-таки не думаю, що гомофобія (тобто нелюбов до ЛЮДИНИ з гомосексуальною орієнтацією) є прийнятим вченням Церкви. Прийнятим вченням є вчення про шлюб, про що я вже писав. І я не бачу, як це вчення Церкви про шлюб можна змінити, не переставчи бути християнами. Це концептуально дуже, дуже важко.
2007.02.19 | Вільнодум
Re: Про походження гомофобії - анекдот!
На жаль, англійською******************************
Dr. Laura Schlessinger is a radio personality who dispenses advice to people who call in to her radio show. Recently, she said that, as an observant Orthodox Jew, homosexuality is an abomination according to Leviticus 18:22 and cannot be condoned under any circumstance.
The following is an open letter to Dr. Laura penned by an East Coast resident, which was posted on the Internet.
It's funny, as well as informative:
Dear Dr. Laura:
Thank you for doing so much to educate people regarding
G~d's Law. I have learned a great deal from your show, and
try to share that knowledge with as many people as I can.
When someone tries to defend the homosexual lifestyle,
for example, I simply remind them that Leviticus 18:22
clearly states it to be an abomination. End of debate. I do
need some advice from you, however, regarding some
of the other specific laws and how to follow them:
When I burn a bull on the altar as a sacrifice, I know it creates
a pleasing odor for the Lord - Lev.1:9. The problem is my
neighbors. They claim the odor is not pleasing to them.
Should I smite them?
I would like to sell my daughter into slavery, as sanctioned
in Exodus 21:7. In this day and age, what do you think would
be a fair price for her?
I know that I am allowed no contact with a woman while
she is in her period of menstrual uncleanliness - Lev.15:19-
24. The problem is, how do I tell? I have tried asking, but
most women take offense.
Lev. 25:44 states that I may indeed possess slaves, both
male and female, provided they are purchased from
neighboring nations. A friend of mine claims that this
applies to Mexicans, but not Canadians. Can you clarify?
Why can't I own Canadians?
I have a neighbor who insists on working on the Sabbath.
Exodus 35:2 clearly states he should be put to death. Am
I morally obligated to kill him myself?
A friend of mine feels that even though eating shellfish is
an abomination - Lev. 11:10, it is a lesser abomination
than homosexuality. I don't agree. Can you settle this?
Lev. 21:20 states that I may not approach the altar of G~d
if I have a defect in my sight. I have to admit that I wear
reading glasses. Does my vision have to be 20/20, or is
there some wiggle room here?
Most of my male friends get their hair trimmed, including
the hair around their temples, even though this is expressly
forbidden by Lev. 19:27. How should they die?
I know from Lev. 11:6-8 that touching the skin of a dead
pig makes me unclean, but may I still play football if I
wear gloves?
My uncle has a farm. He violates Lev. 19:19 by planting
two different crops in the same field, as does his wife by
wearing garments made of two different kinds of thread
(cotton/polyester blend). He also tends to curse and
blaspheme a lot. Is it really necessary that we go to all the
trouble of getting the whole town together to stone them?
- Lev.24:10-16. Couldn't we just burn them to death at a
private family affair like we do with people who sleep
with their in-laws? (Lev. 20:14)
I know you have studied these things extensively, so I am
confident you can help. Thank you again for reminding us
that G~d's word is eternal and unchanging.
Your devoted fan, Moishe
2007.02.19 | Георгій
Дякую, смішно
Чув цей жарт... До речі, доктор Лора далеко не така дурепа, якою її цей жарт виставляє, але жарт все рівно смішний.2007.02.20 | Kohoutek
Re: Про походження гомофобії
Георгій пише:> > В теоретичному християнстві, може, й немає, але в реальному - самі бачите.
> (ГП) А що в реальному? Віруючі християни, які мали гомосексуальні зв"язки, як наприклад Св./Бл. Августін і інші, просто припиняли цю активність, ставали монахами... На Афоні, мабуть, живе багато людей з гомосексуальною орієнтацією. Історично підхід Церкви до гомосексуальності був саме такий - не ненависть до тих, в кого вона є, а заохочення не давати їй волю... І звичайно ж це все не стосується "суспільства," законів держави, тощо.
Пане Георгію, скільки тих монахів і скільки решти християн? Реальне християнство - це те, що ми бачимо навколо себе повсякденно. А проповіді - то теоретизація.
> (ГП) Ну, хрестові походи - це давно пройдений етап, дитяча хвороба...
Що стосується гомофобії - ні, це ще не пройденний етап. Церковні гомофоби активно закликають до державного обмеження моїх прав та свобод. Вни не до моєї душі апелюють, а до держави. До того ж вони при владі - всі наші депутати, президенти, міністри ів своїй більшості сповідують консервативне розуміння християнства.
> (ГП) Я все-таки не думаю, що гомофобія (тобто нелюбов до ЛЮДИНИ з гомосексуальною орієнтацією) є прийнятим вченням Церкви.
Ваша думка не поділяється більшістю місцевих християн.
> Прийнятим вченням є вчення про шлюб, про що я вже писав. І я не бачу, як це вчення Церкви про шлюб можна змінити, не переставчи бути християнами. Це концептуально дуже, дуже важко.
Ой, та заради Бога. І не таке змінювали. Монофізити - християни, чи ні? А їхні розходження з вашою церковю ЗНАЧНО глибші, ніж визначення шлюбу. Але ж ви не відмовляєте їм у назві?
2007.02.20 | +О
Re: Про походження гомофобії
Слава Ісусу Христу!> Kohoutek: (...) Монофізити - християни, чи ні? А їхні розходження з вашою церковю ЗНАЧНО глибші, ніж визначення шлюбу. (...)
+О:
Не повірите, але "монофізити" вірують в те, що Ісус Христос є одночасно і Богом, і Людиною (тобто - у дві природи. Історичне непорозуміння)
Це мало стосується теми розмови, але Ви подали невірний приклад, який мав би образити "монофізитів", Віра яких не відрізняється від Католицької/Православної
З повагою
Олег
2007.02.20 | Георгій
Re: Про походження гомофобії
Kohoutek пише:> Георгій пише:
> > Прийнятим вченням є вчення про шлюб, про що я вже писав. І я не бачу, як це вчення Церкви про шлюб можна змінити, не переставчи бути християнами. Це концептуально дуже, дуже важко.
> Ой, та заради Бога. І не таке змінювали. Монофізити - християни, чи ні? А їхні розходження з вашою церковю ЗНАЧНО глибші, ніж визначення шлюбу. Але ж ви не відмовляєте їм у назві?
(ГП) Наскільки я розумію класичний неофізитизм (не той, що про нього говорить о. Олег - то, мабуть, "міафізитизм" Вірменської Церкви), його головний постулат можна звести до того, що Христос - Бог, А НЕ людина. Оце "а не..." - саме те, що, на мою (дилетантськи, не професійного теолога) думку робить монофізитів НЕ християнами. Я багато про це думав, і зараз, після цих роздумів, мені дійсно здається, що Халкедонська доктрина - "повністю Бог І повністю людина" - абсолютно критична для самоідентифікації чи ідентифікації християнина. Я дійсно НЕ назву християнином того, хто скаже мені, що, наприклад, ну не міг Христос ходити до вітру так, як ми, чи перетравлювати їжу так, як ми - адже Він був Бог, А НЕ людина. Будь-яке заперечення людськості Христа встановлює для мене якийсь бар"єр, через який я не можу переступити. Від заперечення людськості Христа вже дуже недалеко від докетизму і гностичних євангелій (наприклад, так званого Євангелія від Юди), які заперечують реальність страждань і смерті Христа на хресті. Це вже якась інша релігія, а не християнство. Так само я не впевнений, що з християнством сумісна протилежна крайність "анти-Халкедонської" теологічної думки - так звана доктрина "кенозису," "опустошення" божественної природи Христа під час Його перебування на землі.
Звичайно ж, це все ні на скільки не робить мене зверхнім по відношенню до монофізитів, чи тим більше ворожим до них, таким, хто їх ненавидить і бажає їм згинути. Вони не вороги мені, але вони і я не однієї віри. Так само я не однієї віри з аріанами і їх сучасним відродженням, Свідками Єгови. Колись я не розумів цього, але зараз розумію, знову ж таки, не тому, що я не люблю їх як людей чи не поважаю їх як таких, хто старається, прагне вірувати і розповсюджувати віру. Просто не та це віра, що в мене.
Що ж стосується тих протестантських церков, які визнали і виправдали гомосексуальні стосунки - їх теологія різна. Наприклад, англікани (або, у США, єпископали) - це, так би мовити, "найменш протестантська" з усіх протестантських церков, з теологією, яка місцями перетинається з православною і римо-католицькою (наприклад, вони визнають апостольське преємство, персональний єпископат, ікони, покладання знаку хреста і т.д.). З іншого боку, так звана "Metropolitan Church" - це типово євангельницька, конгрегаціоналістська група розрізнених церков і церковок без чітко окресленої теології і з сильним ухилом в "соціальну Євангелію." Вони швидше групи організованих філантропів, типу "Армії Спасіння," а не церкви.
2007.02.20 | один_козак
Якби то ви хотіли те все зрозуміти. Але не розуміти - значно
зручніше.2007.02.20 | Kohoutek
Якраз я волію ЗРОЗУМІТИ
а ви - віруєте, причому з однаковою силою, що в Бога, що в гомофобні упередження. Пане один_козак, сперечайтеся зі мною по суті, а не виголошуйте мені свій символ віри, я його і так вже зрозумів.2007.02.20 | igorg
ЗРОЗУМІТИ що? Вибачте, але коли
перед коровою покласти кусок свіженького мясця, а перед собакою запашного сіна, то що вони з того зрозуміють? Певно, що це порівняння є провокаційним. Але десь так воно і є. Бо для одного Біблія є таки словом Божим, а для іншого древніми текстами, написаними дивними людьми, суто людським творінням. То що тут можна зрозуміти?2007.02.20 | один_козак
Це - дух анртихриста. Марно обговорювати
такі питання з людьми, що активно противляться пізнанню Істини.Вони "такого не їдять". У кращому випадку -підганятимуть тексти Писань до своїх забаганок. У гіршому - гнатимуть Слово Боже взагалі.
Щож, Господь гряде!
2007.02.19 | igorg
елементарне піклування про розвиток народу
Наразі маємо й результати. Скільки серед видатних вчених, митців і т.д. євреїв? От вам і вартість цього питання.2007.02.20 | tmp
Спасибо, смешно
igorg пише:> Наразі маємо й результати. Скільки серед видатних вчених, митців і т.д. євреїв? От вам і вартість цього питання.
Причем доля гомосексуалов в этой среде, как правило, более высокая нежели в иных.
Странно, да?
2007.02.20 | igorg
Певно що мав на увазі не лише гомосексуалізм,
але цілісний моральний (і не лише) комплекс обмежень, що вирізняв Євреїв серед інших народів. Принаймні єврей мав знати свій родовід до сьомого коліна. А скільки знаєти Ви? Я на жаль далі батька прадіда не знаю (чотири?).Щодо того, що гомосексуалізм корелює із освітою, то на це я звертав увагу й раніше. Бо це є свідченням того, що тут проблема не біологічного характеру, а духовного.
Можу лише висловити припущення, що це є наслідком нереалізованості чи стримування нормальної сексуальності. Із зростанням освіти зявляється проблема знайти достойного партнера (крім біологічних ознак ще додаються й інтелектуальні
2007.02.20 | AK
Re: Певно що мав на увазі не лише гомосексуалізм,
igorg пише:> Щодо того, що гомосексуалізм корелює із освітою, то на це я звертав увагу й раніше. Бо це є свідченням того, що тут проблема не біологічного характеру, а духовного.
А ви впевнені, що саме гомосексуалізм корелює з освітою, а не тенденція менше приховувати свою сексуальну орієнтацію?
2007.02.20 | igorg
Звісно не претендую на абсолют істини
Скоріше на рівні гіпотези. Не знаю чи є якісь достовірні й неупереджені дослідження. Якщо знайдете - поділіться.Можу лише зауважити, що в часи, коли гомосексуальні стосунки були кримінальним злочином, всі категорії мали однакові підстави це приховувати. А кореляція таки залишалася.
До того ж гомосексуалізм найбільше поширений саме у закритих закладах (монастирі, військові училища, тюрми), де природня сексуальність не має реалізації. Таке явище має місце навіть у тварин. У стаді корів, за відсутності бика корова імітує його дії.
Часто здобуття освіти повязане з такими обмеженнями. Або суто фізичними (чоловічі заклади). Або моральними, коли людина немає умов для серйозних стосунків, створення й утримання сімї, але будучи відповідальною, уникає цих проблем отримуючи натомість інші. Можливий навіть варіант незадоволення у шлюбі. Знову ж таки ймовірність вища, коли є й певні вищі інтелектуальні й моральні вимоги до партнера.
Проти цього, я так розумію, є лише контргіпотеза про те що люди більш освічені є менш схильні це приховувати?
Тож і вирішення цієї проблеми має бути відповідним. Звісно, не шляхом переслідування чи ізоляції гомосексуалістів. Мова зовсім не про це. Адже є така проблема. Мова йде про активне запобігання цьому. Про сприяння нормальній реалізації сексуальності в подружньому житті, увагу до молоді, подружжя, сімей. Програма добровільної допомоги тим хто має проблему гомосексуальності. Вирішення проблеми легалізації гомосексуальних стосунків, але ж не шляхом зрівняння зі звичайною сімєю. Вибачайте, не програму ж розвитку гомосексуальності приймати та проголошувати, що це є норма. Хіба не про це звернення союзу церков?
2007.02.20 | igorg
Відповідь нижче. +О подає християнське дослідження, читайте
2007.02.20 | один_козак
Це ви даремно сказали.))
2007.02.20 | +О
пропоную
Слава Ісусу Христу!вітаю всіх з початком Посту
Для кращого розкриття теми людської статтевости, пропоную прочитати книгу (видавництва "Свічадо", 2006 рік) отця-єзуїта Юзефа Августина "Зцілення зраненої любови" (християнський погляд на гомосексуалізм).
перепрошую за технічні помилки
Мир Вам!
священик Олег
_____________________________________________________________________
> ВІД АВТОРА
Коли торкаємося теми гомосексуалізму, передусім слід усвідомити, що за цією сексуальною орієнтацією приховується зазвичай велике страждання. Сучасну діяльність багатьох гомосексуальних осередків иноді можна пояснити як реакцію на те страждання, якого гомосексуалісти зазнавали упродовж десятків років внаслідок браку розуміння і сприйняття з боку суспільства. Гомосексуалізм — проблема не тільки дуже складна, але й дуже болісна як для самих гомосексуалістів, так і для їхніх близьких, особливо для батьків.
Передусім зауважимо, що знань на тему гомосексуалізму радше бракує, а ті, що є — поверхневі (1: К.Boczkowski у книжці на тему гомосексуалізму пише: «Читаючи лекції для студентів медицини на тему, що пов'язана із визначенням і розрізненням статі, я мав змогу переконатися, як небагато вони знають на тему гомосексуалізму, мало того, наскільки помилкові мають погляди на цю тему. Позиція багатьох з них свідчить про цілковите нерозуміння проблеми»). Це твердження стосується як світського середовища, так і душпастирів. Такий брак знань часто супроводжується схильністю до осуду і приниження осіб цієї орієнтації, або ж навпаки — позбавленим критичности сприйняттям гомосексуальної орієнтації і поведінки як «нормальної». З одного боку — через брак знань і усвідомлення — середовища противників об∂рунтовують свою позицію тим, що проблему гомосексуалізму слід оцінювати винятково категоріями моральної зіпсутости, оскільки вважають, що гомосексуальна поведінка є плодом сексуального пересичення, а також суспільної деморалізації (2). Згідно з таким поглядом, ця поведінка випливає лише з прагнення пошуку нових сексуальних вражень. Для оцінки гомосексуалізму ці середовища використовують не так наукові дослідження і об'єктивні моральні засади, як радше заяложені суспільні уявлення, ворожі щодо гомосексуалістів. Цей тип оцінки не бере до Уваги як особисті емоційні травми, так і суспільні передумови стосовно осіб зі схильністю до гомосексуалізму.
Осудливе ставлення до таких людей часто поєднується з намаганнями їх суспільної ізоляції і приниженням. Водночас, відчувається відсутність спроби розуміння і бажання допомогти.
Ліберальні ж середовища — також через недостатньо глибоку обізнаність з проблематикою — пропагують протилежний підхід, вважаючи гомосексуалізм нетрадиційною, проте «нормальною» сексуальною поведінкою. Проблема, на їхню думку, полягає тільки у відсутності цілковитої суспільної акцептації такої поведінки. Шлях для розв'язання проблеми гомосексуалізму вони вбачають не в подоланні самої схильности до такої орієнтації, а в боротьбі за акцептацію гомосексуалістів і їх «нетрадиційности» суспільством, державними інституціями й Церквою.
Такі крайнощі у підході до явища гомосексуалізму знаходять відбиток також у дискусії на цю тему в засобах масової інформації, якій часто бракує справді глибокого антропологічного фундаменту. Можливо, найпомітніше це на прикладі обговорення явища поширення гомосексуальної схильности, а також — причин гомосексуалізму. Прихильники цілковитої акцелтації гомосексуалізму і його прирівняння до гетеросексуальности наголошують на причинах, що вказують начебто на сексуальний детермінізм. Противники, зі свого боку, підкреслюють винятково суспільні й вольові передумови, в той час як психічна генеза гомосексуалізму залишається значною мірою нез'ясованою (3). Таке ж «перетягування каната» відбувається і щодо статистики про кількість осіб з гомосексуальними схильностями.
Дискусія, яка точиться зараз поміж гомосексуальною меншістю (за підтримки лікарів, політиків або журналістів) та гетеросексуальною більшістю — оскільки покликана провадити до щораз більшої взаємної поваги, толерантносте і справедливосте, повинна бути об'єктивнішою. Вона мусить брати до уваги не тільки «емпіричні» наукові дослідження, але й чітке філософське і релігійне осмислення людини. Без спільних антропологічних елементів, без посилання на спільні вартості досягнути порозуміння як у цій, так і у всіх инших ділянках, що стосуються людини, — видається малоймовірним. Дискусія про гомосексуалізм має брати до уваги не тільки «інтереси меншости», але й благо суспільства, в якому живуть «обидві сторони», а також благо цілого людства.
Гомосексуальні середовища, поряд із виявом власних бажань і потреб, повинні також прагнути до розуміння цілого суспільства, яке може розвиватися і функціюнувати тільки завдяки «нормальному функціюванню родини». Адже гомосексуальні особи, які відмовляються від закладення сім'ї, також мають своє родинне коріння! Наскільки легко серед захисників і прихильників гомосексуаль-ности можна знайти осіб гетеросексуальних, настільки важче серед гомосексуалістів знайти людей, які активно намагалися б зрозуміти страхи й застереження «нормальної більшосте». Страхи, справжні чи навіяні, мають усі — як гомосексуалісти, так і ті, хто їх «не любить». Нерідко страхи осіб, які з нетолерантністю чи навіть зневагою ставляться до гомосексуалістів, можуть бути значно глибшими й більшими.
Зауважимо теж, що деякі «захисники гомосексуалістів» трактують їх як «малих безпорадних дітей», яким усе належиться і від яких не можна нічого вимагати. Вони виходять із тієї думки, що тільки за умови цілковитої акцептації гомосексуалістів можна забезпечити цій категорії людей повноцінну участь у розвитку суспільства і культури, і не тільки як компенсацію за болісне відчуття {як правило, приховане) власної «нетрадиційности», а завдяки черпанню життєвих сил із відчуття щастя від реалізованого і тривалого кохання (4). Виникає однак запитання, наскільки особистий досвід кохання й переживання щастя залежить від поведінки суспільства щодо особистосте, а наскільки воно є плодом праці, зусиль і пожертви самої особистости? Чесна й компетентна дискусія на тему гомосексуалізму в наш час стає дуже важливою. Навіть якщо це явище стосується «сексуальної меншости» (5), обговорювана проблема має набагато більше значення і більший обсяг. Дискусія про гомосексуалізм перетворилася, певним чином, на дискусію про роль, функцію і доцільність людської сексуальносте.
Оцінка гомосексуалізму залежить, отже, значною мірою від того, яку мету і сенс припишуть цілому людському життю. Сьогоднішні домагання зі сторони гомосексуальних середовищ вже не тільки акцептації і толерантности, але й «інституції шлюбу» та усиновлення дітей, завдає удару по існуючому моральному й суспільному порядку (6). В такій ситуації постає засадниче питання до всіх людей — як схильних до гомосексуалізму, так і тих, що дотримуються гетеросексуальної орієнтації: на якому фундаменті має будуватися особисте моральне життя, життя родинне й життя цілого суспільства? Від відповіді на це питання значною мірою залежить наше майбутнє (7).
Юзеф Ав∂устин ТІ
> І. ЗМІНА ПОГЛЯДУ
Донедавна тема гомосексуалізму вважалася у суспільстві неприйнятною, до неї зверталися переважно у підручниках з сексопатології. Самі ж гомосексуалісти, ізольовані від громадського життя, провадили життя підпільне, за яке у багатьох країнах переслідувалися законодавством і поліцією. Звинувачення в гомосексуалізмі — реальному чи уявному — було важким закидом, здатним зламати професійну чи політичну кар'єру. Ще в 1950-их роках члени американського конгресу виголошували промови, в яких зобов 'язувалися вести боротьбу з різного роду ворогами людства, починаючи від комуністів і закінчуючи гомосексуалістами (8). Загальновідомою є нетолерантність нацистів щодо гомосексуалізму, наслідком якої була масова загибель гомосексуалістів у концентраційних таборах.
Сьогодні гомосексуалізм перестав бути забороненою темою. З маловідомого і напрочуд неприємного питання він перетворився несподівано на гучну й дуже модну проблему, яка підіймається доволі помітним суспільно-політичним рухом (9). Зміна ставлення до гомосексуалістів настала головно під впливом щораз потужніших (особливо у США і Західній Европі) гомосексуальних середовищ, які перетворилися на силу, здатну впливати на громадську думку, а також на дедалі помітнішу політичну силу (10). У 1970-80-их роках постали досить потужні організації, об'єднання гомосексуалістів, які збирали чисельні акції протестів, віча й марші на захист і з метою розвитку гомосексуального руху (11). Однією з найактивніших є «Фронт визволення гомосексуалістів (геїв)» (12).
Відтоді з'явилося чимало книжок, публікацій у пресі і фільмів, які не тільки домагаються суспільної акцептації даного явища, а й пропагують гомосексуальну поведінку, особливо серед молоді (13: Польські гомосексуальні товариства послуговуються передусім західними фільмами та літературою, головним чином з американського ринку.). Тема гомосексуалізму фігурує у щоденних ЗМІ поруч з иншими важливими політичними, громадськими і культурними сюжетами. Ця тема приваблює вже не тільки бувальварну пресу, як бувало раніше, але й поважну щоденну і тижневу періодику. Гомосексуалізм нині тісно пов'язаний з великою політикою (14). «Гомосексуалізм є політичною справою, незалежно від того, подобається це комусь, чи ні», — пише Роб Ейберг (15).
Права гомосексуалістів є предметом торгу під час президентських і парламентських виборів, а також стали темою обговорень парламентарів у багатьох країнах. Утім, на такий «успіх» гомосексуалістів їхні середовища працювали упродовж цілих десятиліть (16). Гомосексуальні схильності стали в наш час винятково приватною справою кожного. Що ж стосується професійної чи політичної кар'єри, то загрозою для неї міг би стати радше вияв нетолерантности щодо гомосексуалізму, аніж схильність до нього.
Чимало сучасних дослідників цього явища, спостерігаючи — з однієї сторони поширення гомосексуалізму, надто ж у міському середовищі (17), а з другої — безумовну акцептацію цієї схильности психологами, лікарями чи політиками, — намагаються поставити гомосексуалізм на один рівень з гетеросексуалізмом як «психосексуальну норму». На їх думку, оскільки гомосексуальна орієнтація не може розглядатися як розлад (18), отже вона є «нормальною» — хоч і такою, що відрізняється від гетеросексуальної — сексуальною поведінкою. Одним із важливих аргументів є посилання на схожість до тваринного світу. Ужитті тварин це однак є маргінальним явищем, яке виявляється головно в умовах неволі і виконує тоді роль «заступаючої» функції (19). Зміні погляду на тему гомосексуалізму сприяли також сучасні науки про людину, головно медицина, психологія і психіятрія. Вони показали цілком в иншому світлі сексуальну поведінку людини, в тому числі — гомосексуальну. Проблематика гомосексуалізму піддавалася упродовж кількох останніх десятків років інтенсивному науковому вивченню. І хоча в цих дослідженнях залишаються ще білі плями, та однак, поза всяким сумнівом, вдалося розвіяти чимало упереджень, а разом з ними — спрощене і надто швидке осудження (20). Колись брак знань на тему, пов'язану з гомосексуалізмом, мав суттєвий вплив на негативне ставлення гетеросексуальної більшости так до цілого гомосексуального середовища, як і до його окремих представників. Проведені дослідження безперечно спричинилися до загальнопоширеної думки, що гомосексуалізм є не тільки моральною, але й психологічною і культурологічною проблемою.
> II. БОРОТЬБА ГОМОСЕКСУАЛІСТІВ
Переломною датою сучасного гомосексуального руху вважається 27 червня 1969 p., коли відвідувачі ньюйоркського бару для гомосексуалістів «Стоунволл» вчинили опір поліції, що переслідувала їх (21). Від «повстання» у «Стоунволл» рух геїв обох статей за свої права не послаблює темпу, зростаючи у всіх закутках світу (22). Одна з головних цілей гомосексуального середовища — домогтися зміни у трактуванні гомосексуалізму медиками і законодавчими й адміністративними органами влади.
Під впливом гомосексуального середовища, Американське Психіятричне Товариство 1973 р. більшістю в три чверті голосів постановило не зараховувати гомосексуалізм до збочень, розладів чи сексуальних аномалій, визнаючи цей тип схильности специфічним, проте нормальним сексуальним вподобанням (23). Вони висловили також занепокоєння з приводу будь-яких спроб публічної і приватної дискримінації гомосексуалістів у таких сферах як працевлаштування, справи, пов'язані з помешканням, побутовими послугами, ліцензуванням тощо (24). Мало того, Американське Психіятричне Товариство (АПТ) висловило рішучу вимогу запровадження легітимности щодо громадянських прав на місцевому, крайовому та федеральному рівнях, яка забезпечувала б гомосексуальним громадянам такий самий захист, який гарантовано иншим особам. Передусім АПТ вимагає і підтримує скасування будь-яких правових приписів, згідно з якими сексуальні акти дорослих людей за обопільною згодою у приватному місці не є злочином (25). Під таким тиском Головна управа комісії психіятричного товариства ухвалила усунути відповідні фрагменти зі свого «Діягностичного і статистичного підручника психіятричних розладів» («Diagnostic and Statistical Manual of Psychiatric Disordes»).
1981 p. парламентське зібрання Ради Європи, беручи до уваги факт, що діагноз «психічний розлад» може становити поважну перешкоду для гомосексуалістів в їх суспільному розвитку (...), визнаючи широку компетентність і вплив Всесвітньої Організації Здоров'я (World Health Organisation) у медичних і психіятричних колах, закликало цю організацію усунути гомосексуалізм зі своєї «Міжнародної класифікації хвороб» (International Classification of Diseases) (26). З огляду на цей заклик ВОЗ у грудні 1987 p., під час конференції в Амстердамі на тему «Гомосексуалізм і хвороба» задекларувала: переконання, що гомосексуалізм є хворобою, хоча історично й виправдане, було, однак, помилковим, оскільки частково спиралося на дослідження, що проводилися над такими категоріями людей (чоловіками і жінками), які не були репрезентативними для явища гомосексуалізму.
Запропоновано, отже, викреслити гомосексуалізм із міжнародного списку хвороб (27). Прийняти це планували на зустрічі 1993 р.
І справді, 1993 р. ВОЗ видала заяву, за якою сексуальна орієнтація [гетеро- чи гомо-] не може розглядатися як розлад (28). Таким чином представники світу науки й політики зняли з гомосексуалістів тінь неприйняття, яке пов 'язувалося із фрейдистським вироком про загальмування в розвитку (29). Рішення ВОЗ не є однак плодом наукових досліджень чи заглиблення в суть людської сексуальности, а наслідком тиску й конформізму на суспільно-політичному грунті.
Відтоді психотерапевтів нерідко закликають відмовитися від «лікування загальмування» і перейти до надання допомоги гомосексуальним особам на предмет цілковитої акцептації їх «сексуальної відмінности». Якщо раніше в психотерапії зусилля спрямовувалися на те, щоб знайти мотивацію і аргументи на користь боротьби з гомосексуальною схильністю, тепер йдеться радше про пошук мотивації й аргументів проти будь-яких змін, часто навіть тоді, коли клієнти чи пацієнти незадоволені своєю гомосексуальною орієнтацією (ЗО). Заяви великих світових організацій на тему гомосексуалізму вводять в оману багатьох людей, що мають гомосексуальні схильності і прагнуть їх подолати, оскільки піддають сумніву доцільність і сенс їхніх зусиль. Однак не всі терапевти, психологи чи психіятри погоджуються із заявами Американського Психіятричного Товариства, Всесвітньої Організації Здоров'я чи парламентського зібрання Ради Європи. Чимало з них рішуче відкидають заяви вищезгаданих організацій, і не лише з огляду на духовні вартості, але й з наукової точки зору (31). Наприклад, П'єр Тюйї говорить про епістемологічний скандал в американській психіятрії, яка «шляхом референдуму» намагається з'ясувати, де правда, а де — фальш (32).
«Визволення гомосексуалістів з-під суспільного тиску» стає сьогодні у багатьох країнах предметом справжньої політичної боротьби (33). Але тепер гомосексуальні середовища ведуть боротьбу вже не за акцептацію, а домагаються визнання цивільного права на гомосексуальні «подружні» зв'язки й усиновлення дітей такими парами. Домагаються також, щоб т.зв. «гомосексуальні подружжя» могли користуватися тими ж правами, що й гетеросексуальні. Резолюція парламенту Європейської Спільноти від 1994 p., закликаючи парламенти усіх країн Спільноти до затвердження цих вимог, стала черговою важливою перемогою гомосексуальних середовищ (34). Йдучи за резолюцією Європарламенту, цивільне законодавство багатьох західних країн визнало гомосексуалізм психосексуальною нормою, надаючи т. зв. «гомосексуальним подружжям» правового статусу на рівні з гетеросексуальними парами.
Сучасні гомосексуальні середовища у своїй надто активній діяльності не бажають, однак, полагоджувати лише «свою особисту проблему», а й прагнуть бути «провісниками» нової цивілізації і нової культури: культури насолоди (35). Проте, така культура і така цивілізація опирається на неписану засаду: начебто насолода є найбільшим, мало чи не єдиним добром, з чим у жодний спосіб не може погодитися християнство, якщо не бажає самознищитись (36). Один з прибічників «нової цивілізації» М. Бронський пише, що пробудження і розвиток гомосексуальної вразливости провадить до нового виду культури, а саме — культури насолоди! Адже гомосексуальне «кохання» не можна підпорядкувати, як у випадку гетеросексуальної любови, патріярхальним правилам (ре)продуктивности і субординації, отже, воно створює нове поле для підпорядкування всіх відносин між людьми (а також: економічного характеру) правилові зростання насолоди (37). Такий світогляд визнають сьогодні вже не тільки чимало мислителів і філософів, але й політики, психологи, психіятри і виробники, які намагаються - нерідко з чималим успіхом - перекласти його на конкретну «мову щоденної діяльности».
«Культура насолоди» у поєднанні з моральною вседозволеністю, яку пропагує сучасна цивілізація (38), створює вкрай небезпечну суміш. Найзагрозливішим для нашого часу є те, що зі зростанням вседозволености збільшується ризик скерування сексуальних вподобань на осіб дуже молодих і незрілих, навіть дітей (39). І хоча сексуальні зловживання щодо дітей і молоді є так само проблемою гетеросексуальних осіб, як і гомосексуальних, та однак ті, що дають волю своїм гомосексуальним схильностям, назагал меншою мірою стримують свої сексуальні імпульси, а отже, схильні виявляти менший опір перед спробою спокуси дітей і молодих людей (40).
> III. ЗАМКНУТЕ КОЛО
У боротьбі гомосексуалістів за свої права, а також у їх позиції щодо суспільства існує, однак, певна суперечність: немов замкнуте коло, з якого немає виходу. Адже, з однієї сторони, гомосексуальні середовища ведуть боротьбу за акцептацію і урівняння у правах з інституцією гетеросексуального шлюбу, з другої — збираються у товариствах і клубах, які ізолюють їх від решти суспільства. Таким чином, всупереч їхнім намірам, утворюються своєрідні «гомосексуальні гетто», що нерідко мають вирішальний вплив на спосіб трактування їх суспільством (41). Різниця, якщо порівнювати з минулим, полягає передусім у тому, що сьогодні вони реєструються і діють легально. Що більшою мірою гомосексуалісти стали «видимими» і що гучніше домагаються своїх прав, то частіше з 'являються нові форми ворожнечі стосовно них. Це суперечить ліберальній аргументації, яка твердить: що більше про нас знають, то більше нас акцептують. Насправді, хоча за останні десятиліття частина гомосексуалістів суттєвим чином змінила свій суспільний статус (більшість, однак, продовжує жити приховано), гетеросексуальне суспільство не зробило еволюції в такому ж керунку й такою ж мірою, та зберегло чимало упереджень і негативних уявлень (42).
І хоча насправді еволюція гетеросексуального суспільства могла б у багатьох випадках зменшити страждання багатьох гомосексуалістів, затаврованих цим самим суспільством, та однак драма гомосексуальної меншости не залежить лише від погляду на неї зі сторони гетеросексуальної більшости (43). Проблема страждання гомосексуаліста пов'язана не лише з браком суспільної акцептації, а передусім — з глибокою внутрішньою суперечністю поміж емоційно-сексуальним голодом і об'єктивною неможливістю його цілковитого заспокоєння.
Заради правди слід зазначити, що суспільне ставлення і загалом спосіб трактування осіб, травмованих гомосексуалізмом, залежить не тільки від самого суспільства, але нерідко й від них самих. Адже трапляється й так, що негативне ставлення до середовища геїв є захисною реакцією щодо їх войовничої і претензійної позиції щодо суспільства, висування ними «історичних скарг» чи вимог: наприклад, права на усиновлення дітей гомосексуальними «подружжями». Трапляється, що вороже ставлення до осіб нетрадиційної орієнтації випливає також із сексуального використання ними дітей і молоді.
Середовища геїв і прихильники легалізації «сексуальної відмінносте» нерідко ставлять толерантність щодо гомосексуалізму на один рівень з толерантністю расовою, етнічною чи стосовно віровизнання. Не можна, проте, жодним чином порівнювати толерантність з огляду на гомосексуальну схильність із толерантністю з огляду на расу, етнічне походження, вік чи віровизнання. На відміну від останніх, гомосексуальна схильність є об'єктивно невпорядкованою і пробуджує справедливий «моральний неспокій» (44). Існує ще одна важлива причина, чому «сексуальна схильність» не є ознакою, яку можна було б порівняти з расою, статтю, віком тощо. Сексуальна схильність людини залишається зазвичай невідомою, доки вона сама відкрито її не визнає або ж не виявить через зовнішню поведінку. Більшість осіб з гомосексуальною схильністю, які намагаються дотримуватися в житті засад чистоти, як правило, не декларують вголос свого гомосексуалізму. Таким чином, у цьому випадку не виникає зазвичай проблеми дискримінації в сфері працевлаштування, житловій політиці тощо. Особи ж, які відверто декларують свій гомосексуалізм, — це переважно ті, які вважають гомосексуальну активність і даний стиль життя нормальним, або, мало того, гарним, а отже таким, що заслуговує на суспільне схвалення (45).
Існують певні сфери життя, де з'ясування питання сексуальної схильности жодним чином не є виявом несправедливої дискримінації, наприклад, коли йдеться про усиновлення дитини чи опікування нею, працевлаштування учителів чи спортивних тренерів, про військову службу (46). Як показують дослідження, батьки остерігаються вчителів, які відверто декларують свої гомосексуальні схильності. В анкеті польського статистичного центру на запитання «Чи гомосексуаліст може бути вчителем?» 79% опитаних відповіло «ні». На запитання «Чи слід дозволити гомосексуалістам усиновлювати дітей?» заперечну відповідь дали 88% опитаних (47). Попри увесь спектр світоглядно-моральних проблем, які існують у польському суспільстві, в ньому присутній рух опору, що наказує оберігати дітей і молодь перед настирливістю зі сторони осіб, травмованих на сексуальному ∂рунті. Зазначимо, все ж, що такому «суспільному контролю» з огляду на сексуальні преференції підлягають винятково ті вчителі, які в своєму середовищі відкрито заявляють, а подекуди навіть «хизуються» своїми гомосексуальними схильностями. Працевлаштування гомосексуаліста ставиться під питання не так через гомосексуальну схильність, як радше з причини викличної поведінки і привертання до себе уваги.
Намагаючись ставитися із розумінням і толерантністю до гомосексуальних осіб, не слід водночас легковажити страхами й застереженнями суспільства, в якому вони живуть. Зловживання суспільною функцією задля реалізації своєї сексуальної схильности є очевидно не тільки проблемою гомосексуалістів, але й усіх инших людей. Принаймні, вимога щодо «бездоганного фунціюнування» гомосексуалістів на робочому місці не є жодним виявом дискримінації. Таким чином, позиція осіб нетрадиційної орієнтації не може обмежуватися лише прагненням до визнання за ними їхніх прав, але й повинна давати докази відповідальної суспільно-громадської поведінки.
> IV. ТЕРМІНОЛОГІЯ ПИТАННЯ: ПОНЯТТЯ «ГОМОСЕКСУАЛІЗМ»
Дуже важливо не вживати, описуючи проблему гомосексуалізму (48: Назва «гомосексуалізм — гомосексуаліст» походить від грецького слова «homoios» (такий самий), на відміну від слова «heteres» (инший), від якого, своєю чергою, походить слово «гетеросексуальний — гетеросексуаліст». Для окреслення гомосексуалізму вживаються також такі синоніми: inversio sexueli, perversio in obiecto, homoerotyzm, uranizm (від назви античного бога Урана. Гомосексуальні схильності в жінок називають «лесбійським коханням». Це окреслення походить від давньогрецької поетеси Сафо, що мешкала на острові Лесбос і пропагувала еротичні стосунки між жінками. Термін «педофілія» означає сексуальний потяг до неповнолітніх. Педофілія трапляється частіше в чоловіків, аніж в жінок, иноді — в гомосексуалістів. Сексуальну схильність, скеровану на неповнолітніх, можна зауважити в алкоголіків з гомосексуальними схильностями.), понять і визначень, які ображають почуття осіб з даними схильностями. Термінологія, яка застосовується щодо осіб гомосексуальної орієнтації не може сприяти «тавруванню», яке полягає в утворенні й утримуванні їх негативного образу (49). Немає, отже, потреби вживати визначення, які сприймаються сьогодні як образливі, як от: «збочення», «збоченець», «відхилення». Сміливо можна обмежитися нейтральними визначеннями на зразок «гомосексуаліст» або «гомосексуальна особа», а на окреслення явища гомосексуалізму вживати медичні й моральні терміни: «хвороба», «сексуальна аномалія», «розлад особистости у сексуальній сфері», «гомосексуальна травмованість» або «гомосексуальні труднощі». З певністю можемо також послуговуватися словником, прийнятим гомосексуальними середовищами: «сексуальна відмінність», «гей» (50: Слово «гей» (дослівно «веселий») вживається часто як синонім слова «гомосексуальний — гомосексуаліст», проте ці терміни суттєво відрізняються. «Гомосексуальний» стосується статевого потягу до особи тієї самої статі без огляду на те, чи цей потяг виявляється у сексуальній поведінці, чи навіть свідомо визнається. «Гей» — давніший і вужчий термін, що стосується головним чином усвідомлення і акцептації гомосексуальної орієнтації і — до певної міри — нав'язування такої ж свідомости иншим»). Проте користування новими поняттями не може слугувати лише для розмивання погляду на яви-Ще гомосексуалізму і пов'язані з ним моральні зобов’язання. Треба, все ж, усвідомлювати те, що зміна ставлення до осіб, травмованих на ∂рунті гомосексуалізму, і їхня акцептація відбувається не шляхом змін у словнику, а завдяки зміні внутрішнього ставлення. Якщо дане суспільство займає негативну позицію щодо гомосексуальних осіб, то й нові звороти і мовні поняття швидко наберуть негативного значення.
Намагаючись окреслити, чим є гомосексуалізм, слід, передусім, розрізняти три засадничі пункти:
— по-перше, слід відрізняти гомосексуалізм справжній і уявний;
— по-друге, слід відрізняти гомосексуалізм поверхневий (51) і гомосексуалізм поглиблений;
— по-третє, слід відрізняти гомосексуалізм активний (що знаходить вияв у гомосексуальному способі життя) і гомосексуалізм пасивний (що виражається винятково в гомосексуальних прагненнях і потребах).
1. В описах явища гомосексуалізму підкреслюється, що між власне гомосексуалістом (у якого відсутній будь-який потяг до осіб протилежної статі) і власне гетеро-сексуалістом (у якого відсутній будь-який потяг до осіб своєї статі) немає чіткої межі, а існують особи з більшою чи меншою мірою вираженими гомо- і гетеросесуальними схильностями (52). У своїх дослідженнях Кінсі пробував розробити семиступеневу шкалу для окреслення інтенсивносте гомо- і гетеросексуальности:
(1) власне гетеросексуалізм без будь-якої ознаки гомосексуалізму;
(2) рішуча перевага гетеросексуалізму, з ситуативними гомосексуальними виявами;
(3) переважно гетеросексуалізм, з частішими, ніж ситуативні, виявами гомосексуалізму;
(4) гетеро- і гомосексуалізм у рівних пропорціях;
(5) переважно гомосексуалізм, з частішими, ніж ситуативні, виявами гетеросексуалізму;
(6) переважно гомосексуалізм, з ситуативними виявами гетеросексуалізму;
(7) власне гомосексуалізм, поєднаний із сексуальною відразою до осіб протилежної статі (53).
2. Щоб визначити ступінь гомосексуальної схильности певної особи, слід передусім з'ясувати різницю між гомосексуалізмом справжнім і уявним. У справжньому гомосексуалізмі суб'єктивне переконання про власні гомосексуальні схильності накладається на існування де факто відхилення статевого потягу, що знаходить вияв у скеруванні цього потягу на особу тієї ж статі (54). Уявний гомосексуалізм має місце тоді, коли суб'єктивне переконання про власні гомосексуальні тенденції супроводжується не справжньою глибокою гомосексуальною схильністю, а лише гомосексуальними страхами, так званим острахом перед наявністю у себе власне цієї схильносте. Суб'єктивне переконання про гомосексуальні тенденції може з'являтися в різний спосіб, наприклад, внаслідок труднощів у стосунках з протилежною статтю, загальмувань психосексуального розвитку, під впливом осіб, що мають певний авторитет, або ж унаслідок пережитого гомосексуального досвіду. Гомосексуальні страхи самі по собі не становлять реальної проблеми, проте вони є загальною ознакою певної крихкости і слабкости власної особистісної ідентичности (55). Отже, в такій ситуації молода людина повинна брати до уваги наявність проблеми у своєму емоційному й духовному дозріванні.
3. Гомосексуалізмом у його поверхневому сенсі назвемо більшою чи меншою мірою ситуативну гомосексуальну активність, яка, проте, не супроводжується глибоким і скерованим винятково на осіб тієї ж статі сексуальним потягом. У тому ж значенні гомосексуалізмом називатимемо рівно ж такий досвід вияву приязні, за якого доходить (найчастіше випадково) до фізичного сексуального контакту, хоча він і не є головною метою даної приязні. Такі способи вияву приязні трапляються найчастіше серед хлопців-підлітків і молодих чоловіків, що перебувають у замкнутому середовищі (інтернат, військо або в'язниця), назагал серед осіб, що мають мало досвіду у сфері почуттів і тому звертаються до стереотипів сексуальної поведінки. В такому власне значенні сильну приязнь безпосередньо перед або під час дозрівання називають иноді «періодом гомосексуалізму». Про гомосексуалізм, однак, тут можна говорити з великою натяжкою, адже йдеться про осіб з нормальною сексуальною орієнтацією, хоча ще не підтвердженою гетеросексуальним досвідом (56). Втягування хлопців у період дозрівання в «сексуальні ігри» з особами своєї статі (нерідко позбавлені будь-якої відповідальности з огляду на брак правильного сексуального виховання) не дає ще підстав для того, щоб називати їх гомосексуалістами у класичному значенні слова.
В період дозрівання у багатьох замкнутих, несміливих осіб, із сильним почуттям меншовартости, невпевнених у собі, може виникнути сумнів щодо власної сексуальної ідентичности. Якщо приліпити до них етикетку «гомосексуаліст», то це може створити значну перешкоду і в особистішому дозріванні — загальмувати подальший розвиток емоційно-сексуальної ідентичности (57).
4. Чим є поглиблений гомосексуалізм — гомосексуалізм у вузькому значенні слова? На це запитання Катехизм Католицької Церкви відповідає, що гомосексуалізм означає стосунки між чоловіками або між жінками, які відчувають винятковий або переважаючий сексуальний потяг до осіб такої ж статі. Він набирав найбільш різноманітних форм упродовж століть і культур (58). Схоже визначення подає Й. Мармор: «Гомосексуаліста, у клінічному значенні, слід окреслювати як особистість, яка у зрілому віці, керуючись чітким еротичним вподобанням, віддає перевагу особам такої ж статі і зазвичай, хоч і не завжди, утримує з ними сексуальні контакти» (59). Підкреслимо, що гомосексуалізм у стислому значенні характеризується «винятковістю» і «домінуванням» сексуального потягу до осіб такої ж статі, що робить їх водночас нездатними до гетеросек-суальних відносин (60). Хоча взаємний потяг осіб такої ж статі у гомосексуалізмі є часто дуже сильним, та однак він є вираженням не глибокого прагнення належати иншій особі у любови, а радше заспокоєння певної емоційно-сексуальної залежности (61: Вираз «компульсія — компульсивний» походить від латинського слова «compellere» (змусити, схилити). У психологічному значенні означає внутрішній «примус» певних психічних потреб чи прагнень.). Ще донедавна переважна більшість психіятрів, психологів і вихователів виходила із твердження, що гомосексуалізм — це розлад, який виражається в браку адаптації до гетеро-сексуальних норм співжиття, прийнятих сучасною цивілізацією (62). Глибокий гомосексуалізм, незалежно від того, практикується він, чи ні, є «глибокою емоційною травмою». Адже порушується природний потяг однієї статі до иншої, який входив до Божого плану під час сотворення світу.
5. Розмірковуючи на тему гомосексуалізму, слід відрізняти інтенсивні гомосексуальні тенденції від активного гомосексуального життя. З однієї сторони, існують особи, наділені справжніми гомосексуальними схильностями, що знаходять вияв у сильному прагненні, уяві, снах, які, втім, ніколи не вдавалися до генітального співжиття. Ці особи часто характеризуються байдужістю або навіть сильною нехіттю до протилежної статі (63). І хоча особи, наділені глибокими гомосексу альними схильностями, не реалізують їх насправді, тим не менше ці схильності — реальні. Брак гомосексуальних контактів у цих осіб в період дозрівання або юности зовсім не забезпечує їх автоматично перед активним гомосексуальним життям у майбутньому. Сила гомосексуальної схильности може спричинитися до того, що в дорослому житті — за сприятливіших умов — вони можуть розпочати активне гомосексуальне життя.
З иншої сторони, існують особи, насправді не наділені гомосексуальною схильністю, які, однак, вдаються до сексуальних контактів з особами тієї ж статі, часто обумовлених середовищем (наприклад, примусова ізоляція від осіб протилежної статі) і загальними сексуальними потребами. З багатьма молодими людьми у період дозрівання та юности трапляються нині поодинокі випадки гомосексуального досвіду. Джерелом такого досвіду — як згадувалося вище — є часто брак відповідного сексуального виховання й емоційна незрілість. Суб'єктивним мотивом такого гомосексуального досвіду, набутого гетеросексуальними особами, часто є інтелектуальне й емоційне зацікавлення, підігріте літературою, фільмами або розмовами з однолітками. Трапляється також, що молода людина піддається провокації і пристає на гомосексуальну пропозицію, не усвідомлюючи, які це може мати емоційні наслідки для її психосексуального розвитку. Якщо гомосексуальні акти регулярно повторюються упродовж певного періоду, особливо в період дозрівання і юности, до того ж — в атмосфері страху чи насилля, у багатьох осіб можуть виникнути сильні, глибокі і справжні гомосексуальні схильності. Поглиблений гомосексуалізм може бути плодом не тільки психосексуальної «травми», винесеної із середовища родини або однолітків, але й схильністю, набутою шляхом свідомого вибору активного гомосексуального життя.
> V. ЧАСТОТА ВИЯВУ ЯВИЩА ГОМОСЕКСУАЛІЗМУ
Докладно визначити частоту вияву явища гомосексуалізму — дуже важко. Цифри, які подаються різними авторами, значною мірою залежать не тільки від критеріїв, за якими проводилися дослідження, від підходу до даного явища (як зі сторони дослідників, так і «піддослідних»), але й часто — від світоглядних засад. Всупереч поверхневому уявленню, дослідження частоти вияву гомосексуалізму не є суто теоретичною проблемою. Висновки такого типу досліджень мають фундаментальне значення для того, щоб охопити проблему (...) Адже питання не можна розглядати однаково, якщо частота виявів явища є мізерною й обмежується винятково психічнохворими пацієнтами, — і якщо вона виявляється у нормальній популяції в межах одного-кількох відсотків (64). Власне тому, що частота виявів гомосексуалізму має вплив на спосіб трактування цього явища, як серед прихильників, так і серед противників акцептації гомосексуалізму нарівні з гетеросексуалізмом, існує тенденція до «підтягування цифр». Що стосується Церкви, то вона виходить із засади, що цифри, які подаються в дослідженнях, не можуть мати жодного впливу на моральну оцінку даного явища та вчинків, пов'язаних з ним, зате можуть допомогти в діягностиці походження розладу.
Дослідження частоти виявів явища гомосексуалізму почали проводити на початку дев'ятнадцятого століття. Спочатку вони викликали неприхований спротив суспільства, оскільки сприймалися як своєрідна легалізація і пропагування гомосексуальної поведінки (65). З часом статистичні дослідження перестали викликати суспільний опір. Найчастіше цитуються дослідження д-ра Кінсі (СПІА, 40-ві роки XX ст.) Згідно з ними, близько 4% дорослих чоловіків білої раси мають винятково гомосексуальні контакти (66). З огляду на цивілізаційні і звичаєві зміни, які мали місце упродовж останніх п'ятдесяти років, ця цифра втратила актуальність.
У Польщі за останні десятиліття проводили кілька досліджень частоти явища гомосексуалізму. Так, К. Іме-лінський стверджує: прийнято вважати, що в Польщі число гомосексуалістів становить 0,5-2% (67: З досліджень, що проведені в 1972 р. випливає, що постійну гомосексуальну орієнтацію мають 1,4% чоловіків.). Дослідження проводили у 1960-их роках. З огляду на звичаєві зміни та своєрідну рекламу геями гомосексуальної поведінки, цілком імовірно, що ці дані зазнали змін.
Наскільки поширене явище гомосексуальних контактів серед польської молоді? На підставі досліджень щодо сексуальної поведінки молоді, які проводились у 1990-их роках, 3. Іздебський стверджує, що 2,7% молодих чоловіків і 0,5% молодих жінок мають стійку гомосексуальну орієнтацію (68). І хоча відсоток осіб зі стійкою гомосексуальною орієнтацією у Польщі відносно низький (порівняно, наприклад, з американським суспільством), та однак автори дослідження звертають увагу на високий показник серед молоді, яка — не маючи стійкої гомосексуальної орієнтації — підтримує, усе ж, з більшою чи меншою частотою — гомосексуальні контакти. У дослідженні Ячевського та Радомського (1972) стверджується, що до вісімнадцятого року життя принаймні один гомосексуальний контакт мали 2,7% молодих жінок і 13,9% молодих чоловіків. «Унаведених даних — стверджує 3. Іздебський — ми відзначили 6,4% висловлювань дівчат і 11,5% висловлювань хлопців, які, поза всяким сумнівом, можна трактувати як інформацію про гомосексуальний досвід» (69). У хлопці, до того ж, спостерігається вкрай тривожне явище: гомосексуальні контакти з незнайомими (7,4% відповідей) (70).
Свій звіт про гомосексуальну поведінку серед молоді 3. Іздебський закінчує на доволі заспокійливій ноті: «Серед досліджуваної молоді частіше, ніж кожна двадцята дівчина і кожен десятий хлопець мали за собою гомосексуальний досвід, однак у переважній більшос-ти випадків це були одноразові або спорадичні контакти, характерні для періоду дозрівання, які не свідчать про стійку гомосексуальну орієнтацію і минають, коли з 'являється можливість задоволення сексуальної потреби з партнером протилежної статі» (71).
Загалом стосовно даної проблеми можна сказати, що найнижчі серед наведених показники гомосексуальної схильносте коливаються між 1-2% (72) та 10% населення (73). Заниження відсотка осіб з гомосексуальними схильностями може иноді мати на меті применшення проблеми й демонстрацію її «другорядности», рівно ж перебільшення числа слугує часто для своєрідної реклами гомосексуальної поведінки, адже покликане заохотити несміливих і потаємних гомосексуалістів до відвертого декларування своєї схильности. «Ми всюди!» — це не тільки хвацьке гасло, це правда! Згідно з більшістю оцінок, 10% населення — гомосексуалісти! (...) Для мене неважливо, наскільки це відповідає дійсності. Єдине, що має значення, це факт — що гея чи лесбійку можна знайти практично в кожній родині, колі приятелів, етнічній групі, релігії, організації, професії, політичній партії, соціальному прошарку, в кожному містечку, місті, краї, державі (74).
Надвразливість на пункті сексуальної орієнтації в гомосексуалістів, як і в людей, вороже до них налаштованих, може сприяти викривленню погляду на чимало виявів нормальної поведінки і стосунків між людьми. Адже таким чином можна вбачати гомосексуальну поведінку там, де має місце винятково симпатія, доброзичливість чи звичайна людська солідарність між жінками або чоловіками. Своєрідна гомосексуальна фобія у певному середовищі, якій значною мірою сприяють як войовничі гомосексуалісти, так і супротивні до них радикальні суспільні групи, призводять до того, що, товаришуючи з особою тієї ж статі, — потрібно «виправдовуватися» щодо цього зв'язку. Надто швидко проблема сексуальної преференції виникає там, де йдеться тільки про приязнь чи доброзичливе ставлення. Твердження: «Ми — всюди!» може бути не так вираженням об'єктивної оцінки й наукових досліджень, як особистого погляду крізь призму власної проблеми.
> VI. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КОЖНОЇ СИТУАЦІЇ
Беручи до уваги всі класифікації і поділи, про які згадувалося раніше, слід, однак, зазначити, що під певним кутом зору у кожного гомосексуаліста є своя індивідуальна структура даної схильности, яка залежить від багатьох чинників (75): від особистої життєвої історії, від першої сексуальної ідентифікації з одним із батьків — такої ж таки статі, від комплементарної ідентифікації з другим із батьків — протилежної статі, від сексуального досвіду періоду дитинства і дозрівання, инших зовнішніх і внутрішніх чинників, які не завжди можна докладно окреслити й описати. У пошуку причин гомосексуалізму існує ще певна «невідома», яка досі залишається нез'ясованою остаточно. Кожна ситуація гомосексуалізму, ба навіть підозра про таку схильність, повинна, отже, завжди трактуватися суто індивідуально.
Розпізнання явища гомосексуалізму, як і визначення діягнозу, надто у молодих людей, не завжди є чимсь однозначним. Иноді треба якийсь час просто спостерігати. Особливо у період дозрівання, коли формується сексуальна позиція, молода людина не повинна сама собі ставити остаточний діягноз щодо своєї сексуальної схильности. Слід також уникати приймання таких «вироків» від некомпетентних осіб.
Натомість потрібно шукати допомоги в осіб компетентних. Досвідчений психотерапевт, лікар (особливо психіятр), духівник, визначаючи діягноз гомосексуальній особі, не вдаватиметься до надто жорстких схем, а проаналізує цілу історію її життя, а також актуальний досвід в усіх життєвих сферах: інтелектуальній, емоційній, духовній (76).
У випадку серйозних сумнівів щодо власної сексуальної схильносте слід звертатися за порадою до досвідченого психотерапевта. Лише він або ж досвідчений духівник, який пройшов психотерапевтичну підготовку, може помітити труднощі у психосексуальному розвитку особи і порадити відповідну допомогу й ліки. Мені безліч разів довелося бути свідком того, як гомосексуальні страхи і поведінка закріплювалися в осіб з нормальним психосексуальним розвитком тільки тому, що в момент труднощів вони не отримали відповідної допомоги.
Перед остаточним вибором сексуального партнера, який відбувається у період дозрівання, сексуальність молодої людини — дуже вразлива на всі сексуальні подразники, як гетеро-, так і гомосексуальні. Швидке улягання збудженню зі сторони гомосексуальних подразників, особливо тоді, коли з таким досвідом пов'язане глибоке почуття провини і сорому, може викликати в свідомості підлітка питання щодо наявности в нього цих тенденцій. Иншим джерелом запитань щодо власної «нормальности» можуть бути поодинокі, нерідко випадкові, контакти з особами такої ж статі у дитинстві, в період дозрівання чи трохи згодом. І хоча такий досвід може бути прикрим і болісним спогадом, та однак не призводить до гомосексуальної тенденції. Натомість може з легкістю викликати гомосексуальні страхи в осіб з дуже делікатною і тендітною емоційною системою.
Так само деякі гомосексуальні уявлення чи прагнення зовсім необов'язково є очевидною ознакою гомосексуальної схильности. Часто вони є лише вираженням невпевнености в собі у сексуальній сфері або ж майже механічним відтворенням раніше бачених порнографічних картинок. Запитання щодо власної сексуальної «нормальности» виникає радше у людей замкнутих, схильних до емоційного загальмування у відносинах з иншими людьми, особливо протилежної статі. Труднощі необов'язково свідчать про гомосексуальну тенденцію, лише про певний емоційний опір, який можна подолати.
Звернімо також увагу на невпевненість стосовно власного психосексуального розвитку, яку порівняно часто переживають у період дозрівання, головним чином хлопці. Спостерігаючи за власними сексуальними схильностями і порівнюючи з иншими свій фізичний розвиток, вони переживають иноді сумніви щодо своєї сексуальної «нормальности». «Я ж не гомосексуаліст, а однак мені до вподоби хлопці. Чому?» — запитує підліток в анкеті на тему сексуального виховання (77). На думку деяких авторів, остаточне закріплення сексуальної орієнтації у деяких осіб може відсунутися аж До 25-го року життя. Якщо суб'єктивне переконання Щодо власного гомосексуалізму не розв'язується у відповідний момент, а триває иноді багато років, тоді така людина, підштовхнута цікавістю і острахом, може вдатися до першого гомосексуального контакту. Повторення першого досвіду може не тільки закріпити переконання, але й сформувати справжню гомосексуальну схильність.
У цьому контексті слід щиро зізнатися, що той «великий галас» стосовно гомосексуалізму, який останнім часом здіймають середовища геїв і деякі викладачі, психологи, політики, а иноді й журналісти, не сприяє правильному емоційно-сексуальному розвитку молодих, нерідко ще невпевнених у собі, людей. Найбільшого успіху пропаганда гомосексуалістів досягла серед підлітків. Опитування, проведене серед учнів середніх шкіл Вашингтонської метрополії, показало, що вражаюча кількість підлітків декларують себе гомосексуалістами або ж бісексуалами — адже це тепер модно. У шкільних коридорах часто можна побачити, як дівчатка цілуються «по-справжньому», хлопці приходять на випускний бал з иншими хлопцями (78). Але така «гра в гомосексуалізм», де молоді люди намагаються наслідувати старших, нерідко відбивається глибокою емоційною травмою, яка збіднює згодом подружнє і родинне життя.
> VII. ПРИЧИНИ ГОМОСЕКСУАЛІЗМУ
1. Одні з нас гомосексуальні, инші — гетеросексуальні; ніхто не знає напевне чому (79). Подібні твердження є надміру спрощене і легковажне трактування глобальних наукових досліджень. Моральне і душпастирське вчення Церкви не розмірковує над причинами гомосексуальної схильности, лише — згідно з позицією сучасної науки — стверджує, що генеза (походження) гомосексуалізму значною мірою залишається нез'ясованою (80). Адже Церква не провадить «власних наукових досліджень», а послуговується лише тими, що їх пропонує світ науки. Остаточне з'ясування причин гомосексуалізму Церква залишає науці.
В літературі з даного предмету, у роздумах над причинами гомосексуалізму, спостерігається своєрідне «перетягування канату». Будь-яке попереднє ідеологічне обгрунтування не полегшує об'єктивного наукового пошуку (81). Порядність — не тільки з релігійної, але й наукової точки зору — вимагає, щоб жодна зі сторін — як прихильники, так і противники суспільної акцеп-тації гомосексуалізму — не маніпулювали причинами сексуальної орієнтації. Маніпулювання причинами «гомосексуальної травмованости» чи, як це називають середовища геїв, «нетрадиційної сексуальности» — це завжди дефакто маніпулювання людиною. Адже вивчення причин насправді не є якимсь теоретичним науковим пошуком, а спробою зрозуміти людину і її екзистенційну ситуацію.
2. Хоча у певних випадках генеза гомосексуалізму є нелегкою для з'ясування, однак у багатьох ситуаціях можна з упевненістю назвати виразні психологічно-культурологічні причини, а також ті, що пов'язані із середовищем, — часто їх нескладно помітити. Чимало психологів стверджують, що гомосексуалізм зумовлюється неправильним розвитком особистости, до того ж чинники, пов'язані із середовищем, відіграють тут засадничу роль (82). Найбільш розповсюдженою і найвірогіднішою причиною гомосексуалізму, на думку більшости авторів, є викривлені стосунки між батьками дитини або ж цілковита відсутність одного з батьків, найчастіше батька. Хлопчик, який згодом ставав гомосексуалістом, виходив, як правило, з дитинства із відчуттям великої ненависти і страху до свого батька, а до того ж надзвичайно прагнув почуття, акцептації і любови з його боку. Можна сказати, що гомосексуаліст відчував щодо свого батька одночасно любов і ненависть. Рідко можна зустріти гомосексуаліста, який зазнав від свого батька любови і шани (83). Часто у житті гомосексуаліста, поруч з байдужим або й вороже налаштованим батьком, існує надміру владна мати, яка прагне цілковито узалежнити сина від себе, одночасно ізолюючи його від батька (84). Нерідко поруч із сином можна побачити матусю, якій, здається, анітрохи не залежить на тому, щоб її син змужнів, і яка, невтомна і сповнена «жертовного клопоту», не залишає поза увагою нічого, що могло б перешкодити її синові стати повноцінним чоловіком і одружитися з иншою жінкою (85).
На подібні причини гомосексуалізму серед молоді вказує Лев Старовіч: «Чимало дослідників підкреслюють вплив родинних чинників у розвитку гомосексуальної орієнтації. Цей вплив зводиться до наступного: надмірна опіка матері, слабкий емоційний зв'язок із батьком, власна ідентифікація з тим із батьків, хто належить до протилежної статі: у більшості хлопців виявляються риси психічної фемінізації (ожіночення), а в дівчат — риси психічної маскулінізації (очоловічення). Крім того, автори праць на дану тему вказують на значення таких чинників, як негативний образ власного тьга, конфлікти між батьками, позитивний образ матері і негативний — батька, розбещення братом — всі ці фактори здатні сформувати майбутнього чоловіка-гомосексуаліста (...) З найновішої літератури випливає, однак, що також сексуальне насилля зі сторони члена родини може сприяти розвиткові гомосексуальної орієнтації» (86).
Не слід також применшувати вплив з-поза родинного кола. Чимало вихователів і психологів помітили, що одностатеві середовища (колеги, молодіжні організації, спортивні групи, в'язниці тощо) можуть сприяти тому, що особа зі слабовираженою сексуальною ідентичністю легко схилиться на сторону гомосексуалізму. Особливо тоді, коли у юнаків затримується позиція недовіри й навіть погорди стосовно протилежної статі. Схожі наслідки може мати перебування у змішаних середовищах, що тяжіють до нівелювання будь-якої різниці між статями. Гомосексуалізм часто-густо є результатом браку належного розрізнення у статевій сфері по лінії батьки-діти. Брак справжнього образу батька або матері, а також виховання, яке не зміцнює особисту ідентичність через недостатнє сповнення ролі, що її вимагають батьки, відкриває можливість для різних збочень (...) Щораз більше поширюються, несучи в собі серйозну загрозу, концепції, які применшують різницю статей, зводять її виключно до культурологічного елементу. Водночас шлях собі торує певний стиль, презентований модою, що налаштований на розмивання рис, в яких знаходить вираження поняття «бути жінкою» і «бути чоловіком». Поза всяким сумнівом, культурологічні взірці набувають важливої ролі у формуванні ідентичности. Світ, який скасував би розрізнення між статями, викликав би цим зростання явища збочень. Надзвичайно важливою стає, отже, побудова суспільства, у якому присутність чоловіка й жінки різнилася б на усіх рівнях, зберігаючи як відмінність між ними, так і зміцнюючи їх комплементарність (87).
3. Ще однієї причиною гомосексуальної тенденції, на яку часто посилаються, може бути гомосексуальне насилля. У генезі гомосексуалізму підкреслюється, серед иншого, роль спроби розбещення або ж власне розбещення між 9 і 14 роком життя, тобто в період сильного емоційного напруження і швидкого звикання (88: K.Імелінський, спираючись на ці опитування, зазначив, що 68% опитаних гомо- і бісексуалістів називали насилля як причину розвитку статевого потягу. Особи, старші на 5 років, вчинили насилля у 39,69% досліджених випадків, а особи, старші на 1-5 років, тобто майже однолітки, — у 60,31% досліджених випадків.). Причиною може також стати різке неприйняття статі дитини, поєднане зі спробами виховання в протилежній сексуальності, аніж та, якою вона (дитина) наділена. Глибина тенденції гомосексуальних осіб залежить від глибини розладу у процесі виховання.
4. Натомість гіпотези про генетичні або гормональні передумови власне гомосексуалізму не знайшли досі належного об∂рунтування (89). Біологічні теорії гомосексуалізму, які свідчать про генетичні чинники або ж про порушення нейрогормональноїрівноваги в ембріональний чи післяпологовий період, не виправдали себе (90), а спроби гормонального лікування гомосексуалістів дають навіть протилежні результати (91). Існують, однак, дослідники гомосексуалізму, які стверджують цілком протилежне. Так, Колмен, посилаючись на свої дослідження, вказує, що проблема полягає не в тому, чи гомосексуалізм зумовлюється на генетичному рівні, лише якою мірою він зумовлюється на цьому рівні (92). Більше схиляються до концепції пренатальної (передпологової) зумовлености гомосексуалізму. А саме, йдеться про т. зв. фазу критичної детермінації майбутньої сексуальної поведінки. Виявилося також, — і це має підтверджувати слушність даної теорії, — що стреси, які переживає вагітна жінка, — внаслідок низького рівня тестостерону (гормон чоловічої статі — прим, перекладача) у плоду можуть сприяти виникненню в нього гомосексуальної орієнтації (93). Загалом можна сказати, що на даному етапі досліджень тяжіння до соматичних чинників у пошуках причин гомосексуалізму приймається незалежними науковцями доволі контраверсійним чином (94).
5. Обговорюючи причини гомосексуальної поведінки, слід відзначити ще один факт. На відміну від минулого, характерною рисою сучасного гомосексуалізму, принаймні в певних осіб, є їхнє свідоме рішення щодо реалізації саме такої сексуальної орієнтації. Схильність і власне гомосексуальна поведінка тоді вважаються вже не плодом «емоційно-сексуальної травми», але особистим вільним вибором. Перед лицем експансії зі сторони середовищ геїв, молоді люди, непевні ще власної сексуальної орієнтації, схиляються під їхнім впливом на «другий бік», і більш чи менш свідомо, обирають гомосексуальну поведінку. Така ситуація має певну схожість із ситуацією розбещення. Це трапляється зокрема тоді, коли перший сексуальний досвід молодої людини мав саме гомосексуальний характер. Добровільне схиляння в бік гомосексуальности, поєднане з відмовою від будь-яких зусиль, спрямованих на подолання схильносте, супроводжуються зазвичай різного роду роздумуваннями, покликаними обгрунтувати вищість гомосексуального стану над гетеросексульним або їх рівноцінність (95).
6. Конгрегація католицького виховання та освіти у своєму документі «Виховні дороговкази в людській любови» у випадку спостереження за молодою людиною гомосексуальної схильности закликає батьків і вихователів до дуже аналітичної, а водночас інтердисциплінарної позиції: «Завданням сім’ї і вихователя є передусім пошук чинників, які стали поштовхом до гомосексуалізму: слід зрозуміти, чи він викликаний фізіологічними чинниками, чи ж то психічними, є наслідком поганого виховання чи браком нормального сексуального виховання, застарілих навичок чи поганого прикладу, або ж инших чинників» (96). Цитований документ далі вказує, які чинники слід брати до уваги під час пошуку причин гомосексуальної тенденції: «Зокрема, у пошуку причин даного розладу родина і вихователь повинні брати до уваги елементи оцінки з позиції вчення Церкви, послуговуючись допомогою, яку можуть запропонувати різні наукові дисципліни. Слід брати до уваги чинники різного порядку: брак почуття, незрілість, маніякальні звички, розбещення, суспільна ізоляція, звичаєва деморалізація, свобода видовищ і публікацій. Однак, під час заглиблення в предмет, відкривається вроджена слабкість людини як наслідок первородного гріха; вона здатна запровадити до втрати Божого і людського сенсу, і отримати свій відгомін у сфері сексуального життя» (97).
Те розмаїття причин гомосексуалізму, що на нього вказують науковці, і на яке посилаються документи Церкви, само по собі не є суперечливим. Радше навпаки, воно вказує на складність самого явища гомосексуалізму. Зараз видається, що феномен гомосексуалізму не можна пояснити за допомогою однієї наукової дисципліни. Необхідним є інтердисциплінарний підхід, який поєднав би розмаїття досліджень в одне ціле (98: Нижче подається спроба штердисциплінарного охоплення
причин гомосексуалізму: «У дослідженні причин явища гомосексуалізму, поза будь-якими сумнівами залишається великий вплив психологічних чинників, особливо під час психосексуального розвитку. Не можна, однак, цілковито виключити вплив чинників біологічних. Особливу ж увагу слід звертати на культуральні чинники: домінантні суспільні образи, що виконують засадничу роль у формуванні особистости і міжособистісних стосунків. Психологічні причини тут тісно пов'язані з суспільно-культуральним контекстом, отож можна говорити про постійний взаємозв'язок психічних і культуральних чинників. Криза батьківства стала настільки всеохопною, що сучасне суспільство окреслюється назвою «суспільство безбатченків», абсолютиація чоловічого образу і прагнення до знищення сексуальної відмінности — ці фактори є серйозною загрозою для процесу ідентифікації особистости, в тому числі — і для сексуальної ідентифікації».).
> VIII. ДЕЯКІ РИСИ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ГОМОСЕКСУАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТИ
Зазначимо передусім, що наведені нижче емоційні риси, стосуються не тільки осіб з гомосексуальними схильностями, але й осіб незрілих, які затрималися у своєму психосексуальному розвитку у періоді дитинства або ж раннього дозрівання. Гомосексуальна схильність, пише Е. Фромм, — це фіяско союзу протилежних полюсів {чоловіка і жінки), і тому гомосексуаліст страждає на вічну самотність, — те ж саме відчуває й пересічний гетеросексуаліст, який не вміє любити (99).
1. Гомосексуалізм — підкреслюють чимало дослідників даного психічного явища — є одним із виявів затримки психосексуального розвитку. Існують також инші форми затримки психосексуального розвитку, обговорення яких виходить за рамки даної праці. Суть гомосексуалізму — це «вічний і повний неспокою пошук» взірця для власної ідентифікації як чоловіка чи жінки. Фрейд стверджував, що гомосексуаліст кохається в хлопцеві, бо кохає хлопця в собі (100). Схильність до хлопців у гомосексуалістів — це не тільки вияв затримки психосексуального розвитку, але й сила, що стримує Цей розвиток (101). Едмунд Берглер, відомий дослідник гомосексуалізму, який водночас має великий досвід праці з гомосексуалістами, стверджує, що не зустрів жодного гомосексуаліста, який був би добре сформованою і розвинутою гармонійною особистістю. Особистість кожного гомосексуаліста позначена несвідомою потребою мазохістського страждання та несвідомим почуттям провини (102). Той-таки дослідник стверджує, що особи з глибокою гомосексуальною схильністю — це окрема група людей, яка має свої специфічні риси, більшою чи меншою мірою усвідомлюючи це.
2. Особи, травмовані на гомосексуальному ∂рунті, нерідко коливаються між емоційною ейфорією і станом
пригнічености й депресії. Емоційна ж нестабільність пов'язана з емоційною незрілістю. Нові гомосексуальні «знайомства» викликають зазвичай стан великої почуттєвої ейфорії, але тільки до моменту чергового розчарування і обману в «найкращих почуттях». В осіб, що не прагнуть подолати гомосексуальну схильність, стани депресії і смутку переважно не минають з віком.
Гомосексуальне середовище — немовби для заперечення тенденції до смутку і пригнічености — назвало себе англійським словом «gey» — веселий.
3. Людська сексуальність — дуже гнучка річ і набуває таких рис, якими наділена сама особистість. В осіб
гомосексуальних сексуальна поведінка виражає не так віддавання себе иншому, самопосвяту і передачу почуттів, як радше є пошуком себе самого в иншому. Саме тому гомосексуальна поведінка позначена особливим зосередженням на генітальності і частіше, аніж гетеросексуальна, трактує иншу людину як інструмент чи знаряддя для сексуальних відчуттів. Таке «інструментальне» трактування ближніх гомосексуалістами виражається в компульсивному пошуку генітального співжиття з багатьма партнерами. Особливо це стосується чоловічого гомосексуалізму. Власне такий, сповнений неспокою і певної маніякальності, пошук себе в иншому, у поєднанні з певною емоційною і духовною зачерствілістю, призводять до того, що деякі гомосексуальні особи не відчувають жодних викидів сумління, втягуючи у гомосексуальні стосунки молодих людей.
4. Брак вразливости сумління в активних гомосексуалістів нерідко поєднується з «хворобливим почуттям провини» (103). Особливо це стосується осіб, які з дитинства виховувалися у релігійній атмосфері і зустрічалися з дуже негативною оцінкою не тільки власне поведінки, але й будь-яких виявів гомосексуальної схильносте і бажань. Хворобливе почуття провини стає нерідко джерелом постійного неприйняття і відкидання самого себе. Одним із виявів хворобливого почуття провини є мазохізм, який наказує знаходити втіху в стражданні, упокоренні і відчутті себе жертвою (104). Иншим виявом хворобливого почуття провини у таких гомосексуалістів може бути «зовнішній аскетизм», що випливає з необхідности заглушити почуття провини, пов'язаного із сексуальними прагненнями і вчинками (105). Такий «аскетизм» нерідко поєднується з «релігійним егоцентризмом». Релігійне життя асоціюється зі злом, з почуттям нікчемности і фатального осудження, з нездатністю чинити добро, з погордою щодо самого себе (106) і щодо инших. З релігійного егоцентризму народжується ідея Бога — розгніваного й невблаганного, — завдання якого полягає у тому, щоб залякувати і карати. Оскільки багатьох гомосексуалістів таке переживання релігійности дуже обтяжує, вони прагнуть зірвати з будь-якими його виявами. Відрив від релігійного коріння дитинства породжує лише ще більшу емоційну й духовну кризу. Инші, в свою чергу, які не вміють чи не бажають поривати зі своїм релігійним корінням, легко потрапляють у «релігійний автоматизм», який, шляхом механічного виконання різних жестів, ритуалів і «релігійних обов'язків», слугує передусім для заспокоєння власного нечистого сумління. Важливим елементом душпастирської допомоги гомосексуалістам буде спроба навернення їх до автентичної глибокої релігійности, яка може стати для них джерелом глибокої мотивації в боротьбі зі собою і прагненні подолати й вилікувати свої «травми».
5. Ще однією характерною рисою гомосексуальної емоційности є нерідко вимушена, невротична агресія, яка чи не кожну людину ідентифікує із загрозою, пережитою в дитинстві. Така агресія часто набуває вигляду т. зв. «пасивної агресії», яка виявляється винятково у внутрішніх переживаннях ворожнечі і неприязні. Однак, «пасивна агресія», після того, як переступає певний поріг інтенсивности, переходить в агресію активну й дієву, яка знаходить вираження у вчинках і словах. Пасивна агресія в гомосексуальних осіб часто виявляється у ставленні до жінок, а також в ситуації зради гомосексуального партнера (107). У «зрадженого» гомосексуаліста нерідко виходять назовні ірраціональні і раптові ревнощі, прагнення помсти й реваншу. Такі почуття часто роблять тривалу позначку на емоційності гомосексуальних осіб (108).
6. Гомосексуаліст, з одного боку, найчастіше несвідомо, приймає позицію «збирача несправедливости». Він підсвідомо провокує ситуації, які дають йому нагоду почуватися «жертвою», бути відкинутим і упокореним (109). Така позиція є, проте, лише однією стороною медалі. Та ж особа, після того, як переступає певну межу психічного опору, несвідомо переходить «на инший бік» і зі «скривдженої» жертви перетворюється на кривдника. Найочевиднішим це є в ситуаціях, коли однією з важливих причин гомосексуалізму було гомосексуальне розбещення в дитинстві або в період дозрівання. Як показує досвід, жертви гомосексуальної кривди нерідко самі з часом перетворюються на кривдників, якщо не намагаються вилікувати свою травму. Гомосексуальна особа повинна, отже, бути пильною, щоб із жертви не перетворитися на кривдника.
7. Одним з найболісніших емоційних моментів гомосексуального досвіду є самотність. Щоб подолати його, заспокоїти емоційно-сексуальний голод, гомосексуалісти найчастіше вдаються до пошуку нових партнерів. У Сполучених Штатах половина опитаних гомосексуалістів білої раси (віком до 37 років) зізнаються, що мали принаймні п'ятсот різних сексуальних партнерів (110). Численність гомосексуальних партнерів не тільки не знищує самотности, а навпаки, — стає постійним джерелом її поглиблення. Всупереч тому, що стверджують иноді самі гомосексуалісти, в цьому середовищі існує гостре суперництво за щораз молодших партнерів.
Ось уривок зі щоденника гомосексуаліста, який відкриває деякі вищеописані риси його емоційного стану. Домінуючим почуттям цього уривку є досвід самотности: «Клята самотність! Повернувся з Варшави цілком розбитим. Без кінця запитую себе: чому? Не спадає на думку жодне логічне пояснення, крім одного —я сам винен у своїй поразці, і причина гніздиться десь у мені.
Кшись бавився мною лише для того, щоб зрештою упокорити і принизити мене. Себастьян не витримав зі мною навіть року. Кожен відцурається мене, бо, очевидно, є в мені щось таке, що заздалегідь ставить мене в програшну ситуацію (...) Не хотілося з ніким зустрічатися, не хотілося з ніким розмовляти, крім Кшися. Инші? Нащо мені ті инші, як инші могли б мені допомогти? (...) Мені й раніше доводилось страждати: тоді, коли батько вигнав мене з дому, коли не вдалося після студій залишитися в Кракові, коли пом
2007.02.20 | +О
Re: пропоную +
Ось уривок зі щоденника гомосексуаліста, який відкриває деякі вищеописані риси його емоційного стану. Домінуючим почуттям цього уривку є досвід самотности: «Клята самотність! Повернувся з Варшави цілком розбитим. Без кінця запитую себе: чому? Не спадає на думку жодне логічне пояснення, крім одного —я сам винен у своїй поразці, і причина гніздиться десь у мені.Кшись бавився мною лише для того, щоб зрештою упокорити і принизити мене. Себастьян не витримав зі мною навіть року. Кожен відцурається мене, бо, очевидно, є в мені щось таке, що заздалегідь ставить мене в програшну ситуацію (...) Не хотілося з ніким зустрічатися, не хотілося з ніким розмовляти, крім Кшися. Инші? Нащо мені ті инші, як инші могли б мені допомогти? (...) Мені й раніше доводилось страждати: тоді, коли батько вигнав мене з дому, коли не вдалося після студій залишитися в Кракові, коли померла кохана мама. Але те, що я пережив після повернення з Варшави, — це був якийсь невимовний кошмар! Я нудився, страждав, проклинав (...) Прокляттям для мене стали неділі і вільні суботи... Коли надворі зробилося сіро, цілком так, як в моїй душі, і довелося припинити навіть прогулянки, — повертався додому і вмикав телевізор. Тиша і пустка, яка наставала в ту ж хвилину, коли я вимикав «ящик», приголомшувала. Вона не дозволяла заснути, хоча я робив усе, що міг, щоби змусити організм слухатися. Почав вживати ліки. Це виснажило мене до краю (...) Почувався як нулик без палички, як маленьке ніщо, що зависло у космічній порожнечі... Як жити зі всеперемагаючим почуттям власної ницости, нікчемности, глупоти і беззмістовности існування? Власне тоді почалися думки про самогубство» (111). Болісне почуття самотности призводить до того, що гомосексуаліст невтомно шукає «иншого» — не для того, щоб повірити і довіритися йому, прийняти його й подарувати себе, а радше для того, щоб втамувати біль самотности. Тому пошук партнера у гомосексуальних зв'язках скидається радше на «затримку себе біля когось», аніж на взаємну довіру один до одного.
8. На закінчення цієї короткої характеристики емоційного стану гомосексуальних осіб слід, однак, виразно підкреслити, що затримка в психосексуальному розвитку зовсім не обов'язково свідчить про їх меншу суспільну зрілість (112). їхнє «функціюнування» у суспільстві в більшості випадків не спричиняє труднощів. Тому спроби суспільної дискримінації гомосексуальних осіб тільки з огляду на їх орієнтацію були б несправедливими й образливими. Проблема суспільного функціюнування гомосексуальної особи може виникнути лише тоді, коли вона (ця особа) захотіла б використати суспільну функцію для реалізації своєї схильности. Гомосексуальна схильність повинна трактуватися як справа дуже особиста, яка не може мати жодного впливу на виконання суспільних функцій. Але щоб це стало можливим, гомосексуальна особа повинна цілковито опанувати свою проблему і своєю сексуальною поведінкою не породжувати неспокою.
IX. ЦЕРКВА І ГОМОСЕКСУАЛІЗМ
Разом із зміною погляду медицини й законодавства, здійснювалися спроби змінити ставлення до гомосексуалізму релігійних осередків різних віровизнань. Чимало Церков та инших релігійних інституцій почали організовувати душпастирську опіку над гомосексуалістами. Виникло чимало релігійних спільнот, що мали на меті повернення гомосексуалістам почуття особистої гідности і їх суспільну інтеграцію (113). Метою діяльности деяких релігійних організацій була також зміна підходу церковної єрархії, як і самого богослов'я, до гомосексуалізму.
Рівно ж у лоні Церкви виникла тенденція, під впливом лобістських груп з різними назвами і різного масштабу, які намагаються подати себе виразниками інтересів усіх гомосексуальних осіб, що є католиками (...) Водночас, у деяких країнах здійснюються спроби маніпулювання Церквою, подекуди навіть за підтримки священиків, з метою внесення змін до цивільного законодавства. Така діяльність має метою пристосування законодавства до поглядів лобістських груп, на думку яких, гомосексуалізм є явищем принаймні нешкідливим, якщо не цілком позитивним (114).
Яскравим прикладом такого підходу може бути відома книжка американського єзуїта Джона МакНейла під назвою «Церква і гомосексуалізм». Хоч і з певними труднощами, ця книжка, однак, побачила світ, отримавши дозвіл зі сторони керівництва ордену. Після публікації швидко здобула розголос і була перекладена на чимало мов. МакНейл у своїй книжці зазначав, серед иншого, що можуть існувати гомосексуальні відносини, позитивні з моральної точки зору, а саме: тоді, коли спираються на конструктивний альтруїзм, а не на деструктивний егоїзм. Накреслені ним тези згодом отримали розвиток у творах инших авторів (115), які знайшли щілину у декларації Конгрегації у справах доктрини і віри «Persona humana» (116), що з'явилася майже одночасно з книжкою МакНейла. Вони {автори) заявили, що, якщо декларація Конгрегації у справах доктрини і віри говорить про «внутрішню невпорядкованість актів», не висловлюючись про власне схильність {гомосексуальну), це означає, що власне схильність можна визнати позитивною. Якщо ж предиспозиція {схильність) є позитивною, то в деяких випадках позитивними є рівно ж акти, що випливають з неї (117). У своїх пізніших висловлюваннях Апостольська Столиця відгородилася від такого типу роздумувань, уточнивши, що «особлива схильність гомосексуальної особи, хоч сама по собі не є гріхом, однак породжує більшу чи меншу схильність до вчинків, внутрішньо негативних з моральної точки зору. З огляду на це вже саму схильність слід вважати за об'єктивно невпорядковану» (118).
«Лист про пастирську опіку над гомосексуалістами» містить доволі суворий осуд тих католиків, які, ставши на бік середовищ геїв, намагаються «маніпулювати Церквою» з метою захисту інтересів гомосексуального руху: «Насправді більшість прихильників складають люди, які або ігнорують вчення Церкви, або ж бажають якимось чином змінити його. Чиняться спроби збирати під егідою католицизму людей, які зовсім не мають наміру порвати з гомосексуальною поведінкою» (119). Згаданий документ викриває також тактику прихильників гомосексуального руху, яка полягає у звинуваченні й апелюванні до почуття провини: «Однією із застосовуваних тактик є висловлювання, шляхом акцій протесту, що будь-яка критика чи застереження щодо гомосексуальних осіб, їх діяльности, стилю життя є виключно формою несправедливої дискримінації» (120). «Лист про пастирську опіку над гомосексуалістами» недвозначно і рішуче стверджує, що в питанні гомосексуалізму позиція Церкви не підлягає змінам ані під тиском цивільного законодавства, ані миттєвої моди (121). Окрім такої рішучої позиції, що захищає моральні засади, Церква також вимагає від священиків, вихователів і богословів, щоб вони представляли проблематику гомосексуалізму дуже виважено й розсудливо. Захист засад зовсім не означає суворости щодо гомосексуальних осіб (122).
У своїй моральній оцінці гомосексуальної поведінки Церква опирається на людський розум, освячений вірою і керований свідомим наміром сповнення волі Бога як нашого Отця (123). Християнське моральне розв'язання гомосексуальної проблематики знаходить підтвердження у надійних висновках науки про людину (...) Церква спроможна не тільки черпати знання з наукових відкриттів, але й піти ще далі; адже вона переконана, що її візія, більш цілісна, шанує реальну складність людської особи (124). Так, у своїй моральній оцінці такого складного явища, яким є гомосексуалізм, Церква залишається «традиційнсю», оскільки сягає великої традиції Старого і Нового Завіту, але водночас «сучасною», оскільки бере до уваги останні відкриття науки про людину. Церква заохочує душпастирів, які стикаються у своїй праці з гомосексуальною проблематикою, не тільки до «чесної і богословсько виваженої рефлексії» над даною проблематикою, але й до уважного вивчення сучасних досягнень науки про людину в цій сфері (125).
Зауважимо також, що характерною рисою християнської моральної оцінки явища гомосексуалізму є те, що вона ∂рунтується на цілісному баченні людської особи, яка у своєму духовному і тілесному вимірі була створена Богом і завдяки Його ласці покликана до участи в успадкуванні життя вічного (126). Різниця в моральній оцінці гомосексуалізму, яка спостерігається між вченням Церкви і середовищами геїв, що посилаються на медичні й політичні декларації, випливає не з вищезгаданих сучасних досягнень науки про людину, а радше з різниці засад — антропологічних і релігійних.
X. ГОМОСЕКСУАЛІЗМ У БІБЛІЇ
«Лист про пастирську опіку над гомосексуалістами» розмірковує над причинами того сум'яття, яке постало серед деяких католицьких душпастирів і вірних з приводу моральної оцінки гомосексуальної схильности й поведінки. Серед причин передусім називають нову екзегезу Святого Письма, згідно з якою в Біблії нічого не говориться на тему гомосексуалізму або ж навіть міститься його мовчазне схвалення (127), зрештою, подаються вказівки, настільки умовні з культурологічно-історичного погляду, що не можуть бути застосовані до сучасного життя (128). Деякі коментатори ідуть ще дальше, твердячи про гомосексуальну схильність, і навіть поведінку деяких біблійних постатей, які — на їх думку — є біблійним підтвердженням гомосексуальної схильности і вчинків, що випливають з цього. Класичним прикладом такої начебто гомосексуальної приязні міг би бути зв'язок Давида з Йонафаном (2 Сам. 1, 26). Вчення Церкви рішуче заперечує притягнуту «за вуха» біблійну інтерпретацію, стверджуючи, що «такіуявлення, засадничо помилкові і перекручені, вимагають особливої обережности» (130).
І Старий, і Новий Завіт представляють гомосексуалізм як особливо небезпечне «збочення», оскільки гомосексуальна субкультура часто поєднувалась із культом поганських богів чоловічого роду (131). У жодній иншій культурі світу гомосексуалізм не трактовано з такою відразою, як власне в західній іудео-християнській культурі (132). Це відображає ставлення Біблії до даного явища. Ані іслам, ані індуїзм не трактували його як табу. Первісні народи, як наприклад, ескімоси, малайзійці чи індіянці Північної Америки прийняли гомосексуалізм без значних труднощів. Стародавні греки зробили з нього інституцію (133: В Атенах, Спарті, Фівах та инших містах Стародавньої Греції гомосексуалізм вважали одним зі шляхів, яким молодий чоловік досягав цілковитої зрілости. Йшлося, однак, передусім про духовний та емоційний зв'язок двох чоловіків, тоді як тілесний зв'язок перебував на другому плані). В инших культурах гомосексуаліста вважали «шаманом» або ж святим, і ніколи — злочинцем (134: Загальну характеристику гомосексульної поведінки подає св. Августин у своїй «Сповіді»: «Гріхи проти природи, як ті, що їх чинили содоміти, всюди і завжди заслуговують на осуд і покарання. Навіть якби їх чинили усі люди, — усі силою Божого права визнавалися б однаково злочинними. Бог бо не створив людей для того, щоб послуговувались один одним таким чином» (св. Августин, «Сповідь», книга 3, №8).). І хоча різні біблійні книги були написані в дуже різному культурному, суспільному й навіть моральному контексті, та однак ці книги виразним чином відзначаються внутрішньою спільністю, коли йдеться про погляд на гомосексуальну поведінку (135). Тому сучасна оцінка Церквою гомосексуальної поведінки опирається не лише на окремі думки, з яких можна було б вивести суперечливі богословські аргументи, але радше на стійкий фундамент незмінного біблійного свідчення.
Важливу роль у ставленні Церкви до гомосексуалізму відіграє не тільки власне біблійна оцінка даного явища, але й «біблійна антропологія». Частиною цієї антропології є покликання людини відображати, у комплементарності статей, внутрішню єдність Творця. Люди реалізують це завдання винятковим чином, коли співпрацюють з Ним, продовжуючи життя шляхом взаємного віддання один одному в любови (136). У Біблії є кілька важливих текстів, які містять дуже виразний і чіткий осуд гомосексуальної поведінки.
1. Першим з них є опис знищення Содому: «Коли обидва ангели прийшли надвечір у Содом, Лот сидів коло міських воріт. Як тільки Лот їх побачив, встав їм навстрічу, вклонився лицем до землі, і мовив: "Прошу ж вас, люди добрі, заверніть у дім вашого слуги та заночуйте, помивши собі ноги; а раненько встанете й підете далі в дорогу свою". Та вони відповіли: "Ні, ми переночуємо на майдані". Однак він дуже наполягав на них, і вони завернули до нього та увійшли в його дім. А він зробив їм гостину, напікши опрісноків, і вони попоїли. Ще вони не лягли, як міські чоловіки, содомські люди, від молодого до старого, увесь {без вийнятку) народ, обступили дім, і стали гукати до Лота та й казали: "Де люди, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати!" Лот же вийшов до них до входу й, зачинивши за собою двері, мовив: "Брати мої, не робіть, прошу, лиха!" А ці відказали: "Геть звідсіля! Прийшов не знати звідки, щоб жити як чужинець, і хоче суд судити. Ось і навчимо тебе більше, ніж їх! " І стали налягати вельми на чоловіка, себто на Лота, і підступили, щоб висадити двері. Тоді мужі простягли руки, втягли Лота до себе в хату й зачинили двері; людей же, що були під дверима, від найменшого до найбільшого, вдарили сліпотою, і вони марно намагалися знайти двері.
Тоді мужі промовили до Лота: "Хто тут іще з твоїх? Зять, сини, дочки, хто б не був з твоїх у місті, виведи їх з цього місця; бо ми зруйнуємо це місце, тому що великі скарги знялися проти них перед Господом, і Господь послав нас, щоб їх вигубити". Лот вийшов і промовив до своїх (майбутніх) зятів, які мали взяти його дочок, кажучи: "Вставайте, виходіте з цього місця, бо Господь хоче зруйнувати це місто ". Та його зятям здавалося, що він жартує.
Коли ж займалося на світання, ангели заходилися квапити Лота, кажучи: "Вставай, бери свою жінку та обох дочок, що тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на місто кара ".
І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота споміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот» (Бт. 19, 1-15. 29).
Покарання Содому у контексті гомосексуальної поведінки її мешканців спричинилося до того, що в історії християнської моральности «гомосексуальні гріхи» називали «содомськими гріхами». Філон Олександрійський є імовірно першим автором, який виразно поєднує гріх Содому з гомосексуальною практикою (137).
І хоча чимало сучасних коментаторів і екзегетів, посилаючись на відмінність суспільного, культурного, релігійного й морального контексту, остерігаються вбачати у цьому тексті осуд гомосексуальної поведінки (138), та однак вчення Церкви виразно стверджує: не можна мати жодного сумніву щодо морального осуду гомосексуальних стосунків (139).
2. У Книзі Левіт серед багатьох проступків, що могли б виключити ізраїліта з приналежности до вибраного народу, цілком однозначно згадується також гомосексуалізм: «З чоловіком не сходитимешся, як сходишся з жінкою: це гидота» (Лев. 18, 22). «Коли чоловік зійдеться з чоловіком так, як з жінкою, обидва вчинили гидоту; смертю мусять їх покарати, кров їхня на них» (Лев. 20, 13). «Не робіть так, як робиться в Єгипетській землі, де ви жили, і як водиться в Ханаан-землі, куди вас веду, не робіть, і за їхніми законами не живіть» (Лев. 18, 3).
Такий гострий осуд Книгою Левіт гомосексуалізму пояснюється не тільки «власне моральною поведінкою», скільки радше релігійним відгородженням від «поганських культур», серед яких довелося жити Ізраїлітам: «Не скверніться нічим цим; бо тим усім осквернилися народи, що оце виганяю з-перед вас» (Лев. 18, 24) «Тож допильновуйте моїх заповідей, щоб не виконували якогось з отих мерзенних звичаїв та щоб не осквернились ними: я - Господь, Бог ваш» (Лев. 18, 30)
Слово «мерзенний» (toevah) у єврейській Біблії вживається щодо ідолопоклонства, культової проституції, магії, ворожіння, а подекуди також більш узагальнено. Завжди, однак, воно передає величезну відразу до явища, про яке йдеться (140). Іудаїзм рішучим чином противиться гомосексуальній поведінці, називаючи її «мерзенною» не тільки з огляду культової і ритуальної чистоти, але й тому, що в гомосексуалізм вписується безплідність — брак життя. Іудаїзм підтримує все, що зміцнює життя, і протиставляється або відкидає все, що представляє смерть (141). Безплідність гомосексуальної поведінки іудаїзм співставляє зі смертю.
3. Апостол Павло у своєму повчанні однозначно посилається на Книгу Левіт і серед багатьох грішних вчинків, які виключають людину з Царства Божого, поміщає також гомосексуальну поведінку: «Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники (...) царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-Ю).
У Посланні до Римлян Апостол Народів подає гомосексуальну поведінку як приклад засліплення, куди людство потрапило в результаті того, що відкинуло Бога й віддалося ідолопоклонству: «Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними (...) Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили творінню (...) За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду» (Рм. 1, 21-27)
Попри те, що в Біблії прослідковується розвиток ставлення до деяких моральних проблем (наприклад, моногамії, нерозривности подружнього зв'язку), щодо оцінки гомосексуальної поведінки від самого початку існує рішуче неприйняття і послідовне осудження.
XI. МОРАЛЬНА ОЦІНКА ГОМОСЕКСУАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Даючи моральну оцінку гомосексуальній поведінці, необхідно розрізняти предиспозщію, тобто гомосексуальну схильність, і гомосексуальні вчинки (...) Особлива схильність особи до гомосексуалізму, хоч сама по собі не є гріхом, та однак породжує більшу чи меншу схильність до глибоко негативних, з морального погляду, вчинків. Тому вже власне схильність мусить вважатися об'єктивно невпорядкованою (142).
Предиспозиція або схильність зазвичай виникає не з провини конкретної особи, оскільки найчастіше є наслідком травми, винесеної з дитинства або періоду дозрівання. Такі особи не обирають своєї гомосексуальної форми; для більшости з них вона становить важкий досвід (143). Церква не тільки не засуджує осіб з гомосексуальною схильністю, але й стверджує, що на них слід зважати, трактувати їх зі співчуттям і делікатністю. Слід уникати щодо них будь-яких ознак неслушної дискримінації (144).
Відсутність відповідальносте за саме існування гомосексуальної схильносте зовсім не позбавляє від відповідальносте за неї. Лист Конгрегації у справах доктрини і віри зазначає, що гомосексуальна особа — не відчуваючи себе винною за власне схильність — повинна, однак, свою гомосексуальну орієнтацію визнати «об'єктивно невпорядкованою». «Об'єктивна невпорядкованість» гомосексуальної схильности полягає у тому, що вона розходиться із прагненням до комплементарного поєднання з особою протилежної статі, метою якої є не тільки вираження любови, але й дар нового життя. Безплідність гомосексуальних актів суттєвим чином перекреслює значення, сенс і доцільність людської статевости, якою вона була в Божому плані. Захист осіб з гомосексуальними схильностями у жодному випадку не може провадити до твердження, що гомосексуальна предиспозиція не є морально невпорядкованою (145). Адже, якщо прийняти, що сама схильність не є негативною, то, як наслідок, і гомосексуальна активність не повинна визнаватися негативною.
Моральні засади для оцінки гомосексуальних актів є для Церкви чіткими й однозначними: Традиція, спираючись на Святе Письмо, що представляє гомосексуалізм як серйозну зіпсутість, завжди проголошувала, що «акти гомосексуалізму за самою своєю внутрішньою природою є невпорядкованими» (146). Вони суперечать природному законові і виключають зі статевого акту дар життя. Вони не виникають із правдивого чуттєвого і сексуального взаємодоповнення. У жодному випадку вони не можуть бути виправдані (147). Лист Конгрегації у справах доктрини і віри, як бачимо, обґрунтовує різко негативну моральну оцінку гомосексуальних актів: «Вибір сексуальної активности з особою тієї ж статі рівнозначний тому, щоб перекреслити багатий символізм і значення людської статевости, не кажучи вже про мету і задум Творця щодо неї. Гомосексуальна активність не є вираженням взаємного зв'язку, здатного передати життя, а тому заперечує покликання до існування, що переживається у формі віддавання себе, яке, згідно з Євангелієм, становить суть християнського життя» (148).
Після резолюції парламенту Європейського Союзу на тему гомосексуалізму Папа Йоан Павло II цілком однозначно підтвердив попередню позицію Церкви в цій справі. «Резолюція, — сказав Папа, — домагається правового визнання морального безладдя (...) Морально неприпустимим є надання правової санкції гомосексуальній практиці (...) Парламент неправовим чином надав правової вартости збоченій поведінці, що суперечить Божому плану». Святіший Отець зазначив рівно ж, що «не може становити справжньої родини зв'язок двох чоловіків чи двох жінок, а тим більше не можна визнавати за такими зв 'язками права на усиновлення осиротілих дітей. Таким дітям завдається серйозної кривди, оскільки в такій "прийомній родині" вони не знайдуть ані тата, ані матері, а "двох татів"або "двохмам", і висловив надію, що парламенти європейських країн знайдуть мужність дистанціюватися від такої пропозиції і (...) захистять родину» (149: У «Листі до родин» Іван Павло II також пише: «Чоловік і жінка взаємно творять спільноту на ціле життя, скеровану за природою своєю на благо подружжя та народження і виховання нащадків. Тільки такий зв'язок суспільство може вважати і підтверджувати як «подружній». Не можуть вважатися подружжям инші між-людські зв 'язки, що не відповідають цим умовам, хоча в наш час й існують такі тенденції, дуже загрозливі для майбутнього родини і суспільства».).
Ще одне твердження вчення Церкви заохочує до чіткого висловлення моральної оцінки гомосексуальної поведінки: «Не можна послуговуватись жодним душпастирським методом чи міркуванням, яке б морально виправдовувало {гомосексуалістів), і визнавало б гомосексуальну практику узгодженою із ситуацією, в якій перебувають ці люди, оскільки, з огляду на об'єктивний моральний порядок, гомосексуальні стосунки — це дії, позбавлені необхідного і суттєвого впорядкування» (150).
Настільки недвозначна й рішуча моральна оцінка гомосексуальних актів стосується об'єктивного порядку. Така «об'єктивна» оцінка в кожному окремому випадку мусить застосовуватися індивідуально. Вчення Церкви, даючи однозначну об'єктивну оцінку гомосексуальній поведінці, одночасно заохочує до надзвичайної пильности і розважливости у засудженні суб'єктивної відповідальности (151). У цій справі необхідно послатися на мудрість моральної традиції Церкви, яка остерігає перед узагальненням в осуді індивідуальних випадків. Адже в певному випадку могли існувати колись або й продовжують існувати обставини, які зменшують чи навіть звільняють особу від провини (152). Провина в моральних категоріях завжди пов'язана не тільки з об'єктивним злом, але й із актуальним усвідомленням цього зла і з добровільною його реалізацією.
У контакті з особами, травмованими на ґрунті гомосексуалізму, важливо вказати на піклування Церкви про «справедливу суб'єктивну оцінку» в кожному окремому випадку. Адже чимало осіб почуваються винними за саму гомосексуальну схильність, якої не тільки не прагнуть, але й категорично не приймають в собі і якої бажали б позбутися за будь-яку ціну. Така «суб'єктивна моральна оцінка» — особливо важлива тоді, коли стосується молодих людей і дітей, які стали предметом гомосексуальнх зловживань зі сторони дорослих. Адже трапляється, душпастирі або вихователі закликають до «закриття болісної справи гомосексуальної кривди» шляхом сповіді. Моральна відповідальність за вчинки, з якими не пов'язана жодна особиста провина, а тільки моральна кривда, не тільки не допомагає молодій людині подолати травму, а. навпаки, — перешкоджає їй у цьому.
У випадку труднощів у суб'єктивній моральній оцінці слід звернутися до розсудливого духовного наставника, який не тільки дасть змогу належним чином оцінити Моральну відповідальність за конкретну поведінку, але й допоможе подолати побоювання і страхи сумління.
Лист Конгрегації у справах доктрини і віри навчає, що слід брати до уваги не лише ті обставини, які можуть зменшити особисту відповідальність, але й ті, що можуть її збільшити (153).
У кожному сексуальному вчинку береться до уваги не тільки «особиста» чистота, але й «кривда», якої можна завдати ближньому власною невпорядкованою сексуальною поведінкою. Це стосується, зокрема, мож-ливости завдати кривди дітям або молоді зі сторони дорослих гомосексуалістів. Добровільні сексуальні зловживання щодо дитини або молодої людини у період дозрівання слід затаврувати як ознаку важкої моральної провини як супроти чистоти, так і супроти любови до ближнього. Розбещення дитини становить велику, невиправну, кривду, яка лягає важким тягарем на сумління того, хто користується несвідомістю і безпорадністю дитини (154).
У спробах належно оцінити суб'єктивну моральну відповідальність особи з гомосексуальними схильностями слід остерігатися безпідставного і принизливого припущення, що гомосексуальна поведінка особи завжди й цілковито підлягала примусові, і тому не містить в собі провини (155). І хоча часто гомосексуальні схильності суб'єктивно видаються непереборними, та однак в кожній людині слід визнати й допомогти їй відкрити первісну свободу, яка характеризує людську особу і надає їй особливої гідности (156). Як і всі инші люди, особи з гомосексуальною схильністю можуть прагнути до утримання від гомосексуальної активности завдяки своїй людській свободі, освяченій Божою ласкою. Ціла Традиція Церкви дотримується засади, що особи, наділені настільки сильною гомосексуальною тенденцією, що не можуть утворити подружнього зв'язку, повинні утримуватись від будь-якої генітальної активности, — так само, як цього очікується від гетеросексуальних осіб, що живуть в целібаті (157). Під час прямування цих осіб до такого стану вихователі й духовні наставники мусять бути надзвичайно терплячими, зокрема щодо осіб, які провадили активне гомосексуальне життя. Адже виразне нагадування засад, якими Церква завжди керувалася в оцінці гомосексуальних вчинків, не означає в жодний спосіб якої-будь суворости чи браку розуміння щодо людей, травмованих на цьому ґрунті. Усі висловлювання вчення Церкви на тему гомосексуалізму, які з'явилися останніми роками, характеризуються дуже екзистенційним, можна сказати, дуже людяним підходом до проблеми. Вони не тільки містять моральну оцінку гомосексуальної позиції і поведінки, але й виражають співчуття і виходять назустріч цим людям із доброзичливою допомогою. Також рішуче засуджують будь-які акти дискримінації щодо гомосексуалістів. Слід жалкувати, що гомосексуальні особи були і залишаються предметом злостивих висловлювань і актів насилля. Така поведінка, — стверджує Конгрегація у справах доктрини і віри, — заслуговує на осуд зі сторони пастирів Церкви, незалежно від того, де вона має місце. Адже вона свідчить про брак поваги до инших людей, яка належить до фундаментальних засад, що на них спирається здорова громадянська спільнота (158).
Здійснюючи душпастирське служіння, слід сприймати гомосексуалістів з розсудливою лагідністю і прищеплювали їм надію, що колись їм вдасться подолати свої труднощі і своє суспільне відчуження (159).
XII. ТЕРАПЕВТИЧНА ДОПОМОГА
Гомосексуальна особа, як, зрештою, будь-яка людська істота, потребує терапевтичної допомоги, до того ж — одночасно на різних рівнях (160). Якщо це необхідно, слід довіритися медичній і психологічній допомозі зі сторони людей свідомих, які з пошаною ставляться до того, чого навчає Церква (161). Вказівки Папської Ради у справах сім'ї на тему сексуального виховання висловлюють переконання, що терапія гомосексуальних осіб, з урахуванням їхньої ситуації, у багатьох випадках, особливо тоді, коли гомосексуальна практика не набула ще структурної форми, може принести велику користь (162).
1. Правдиве прагнення психосексуальної зрілости
Першою засадою у прагненні до подолання гомосексуальної схильности є правдиве прагнення поборотися за власну емоційно-сексуальну зрілість. Не йдеться, однак, лише про декларацію, а про живе, екзистенційне прагнення, поєднане із працею і зусиллями. Гомосексуалізм — це проблема, яку, якщо вона вже з 'явилася, слід розв 'язувати — як наставнику, так і вихованцеві — у цілковитій об'єктивності (163). Слід шукати способу подолання проблеми навіть тоді, коли вона видається дуже складною і болісною.
Щоб отримати користь від терапії, особа з гомосексуальною схильністю, мусить передусім подолати в собі внутрішній опір перед такою допомогою. Статистика свідчить, що тільки незначний відсоток гомосексуалістів справді шукає терапевтичної допомоги (164), адже терапія у сексуальній сфері — зазвичай дуже болісна. В процесі лікування виходять назовні нагромаджені (иноді упродовж багатьох років) негативні емоції: почуття провини, страх за себе і власне майбутнє, комплекс неповноцінности, ненависть до себе, агресія щодо инших. Процес лікування вимагає багатьох зречень. Травмована особа мусить дати відсіч усім цим негативним почуттям. «Як психотерапевту, мені довелося розмовляти з сотнями людей, — зізнається К. Мейснер. — / завжди я бачив те, що можна назвати опором. Тому кожен сеанс психотерапії я починаю із запитання, чи ця людина справді бажає змінитися, спираючись на мою допомогу. Допомога дає результат тоді, коли пацієнт "кров з носа", хоче бути собою. В ньому мусить визріти тверде рішення ступити на, часто дуже важкий, шлях саморозвитку» (165).
Важливим елементом особистого рішення досягти результату у терапії для подолання власної схильности до гомосексуалізму, є розірвання постійних зв'язків із середовищем геїв, що трактує гомосексуалізм як «альтернативну форму людського кохання» — таку ж нормальну, як і гетеросексуальність. І хоча товариське, так зване «клубне», життя гомосексуалістів, з однієї сторони, нерідко є пошуком взаєморозуміння, акцептації і взаємодопомоги перед лицем нетолерантности й суспільної зверхносте, та однак, з иншої сторони, воно є способом взаємного самоутвердження у власній гомосексуальній орієнтації і постійною нагодою до гомосексуальної поведінки. Особи, які прагнуть подолати ласну гомосексуальну схильність, не повинні замикайся у «гомосексуальних резерваціях», а бути відкритими до всіх людей і нав'язувати широкі контакти як з чоловіками, так і з жінками (166).
2. В чому полягає терапія гомосексуалізму?
Чимало терапевтів, з огляду на висновки Всесвітньої Організації Здоров'я, яка заявила, що сексуальна орієнтація не може розглядатися як розлад (167), під час праці з гомосексуальними особами прагнуть не так допомогти в подоланні їхньої орієнтації і сексуальної поведінки, як радше схилити їх до «остаточної акцеп-тації» власної сексуальної відмінности і заспокоїти їхнє «нечисте сумління». Такий тип терапії вважає основною проблемою не власне схильність та активне гомосексуальне життя, а відсутність акцептації — особистої і суспільної. Подібний шлях, однак, не провадить до зцілення гомосексуальної травми. Адже людина не має можливости, а також не має права самотужки визначати власну сексуальність. Вона може лише відкривати її, приймати і пристосовувати до неї своє життя. «Здорова сексуальність», що входила до Божого задуму, за своєю суттю скерована на протилежну стать, адже виражає, з однієї сторони, повне взаємовіддання, а з ин-шої — прагнення до народження нового життя.
3. Найважливіші елементи терапії
Одним з головних елементів терапії гомосексуальних осіб є надання їм відповідної інформації на тему суті людської сексуальности, щоб вони самі могли розрізняти, що в їх статевому житті є справді «нормальним», а що — «аномалією». Терапія, уникаючи будь-якої форми тиску або суворости, повинна з самого початку вказувати на «об'єктивну скерованість» людської сексуальности на подружжя, продовження в потомстві й дотримання християнської чистоти (168).
Гомосексуаліст може піддатися терапії і увійти в процес одужання тільки тоді, коли він розуміє проблему й переконаний, хоча б трішки, в необхідності такого лікування. У терапевтичному діялозі треба передусім окреслити проблему і визнати її двома сторонами як емоційно-сексуальну «травму», що вимагає допомоги. Розуміння й акцептація гомосексуальної схильности повинна, отже, поєднуватися з «активною» працею задля її зцілення.
Важливим елементом терапії є також «роздраматизування» власної гомосексуальної схильности, а воно досягається, серед иншого, шляхом вплетення її в суцільну мозаїку людських проблем, справ і цінностей. Терапія гомосексуальних осіб не може торкатися винятково сексуальної проблеми, вона стосується цілої людської істоти. Гомосексуальна проблема є лише виявом иншої фундаментальної проблеми, а саме — брак почуття особистої ідентичности як жінки чи чоловіка. Чимало гомосексуалістів страждають лише через те, що замикаються на своїй гомосексуальній травмовності. Такий погляд на себе призводить до поглиблення проблеми й утвердження негативного сприйняття себе і навколишнього світу. Гомосексуаліст, бажаючи подолати свою проблему, не може визначати себе під кутомсексуальної схильности, але мусить навчитися розглядати себе як особу, покликану до того, щоб приймати й давати любов. Гомосексуальна схильність натомість є перешкодою, яку слід подолати на шляху до любови. Чимало гомосексуалістів, які не акцептують своєї схильности, помиляються, вважаючи, що для инших людське кохання є простою і легкою справою.
Важливим завданням терапії є також надання допомоги гомосексуальній особі у відкритті джерел своєї травми. Пізнання джерел травми — в тому числі її генези — допомагає людині спокійніше переживати її. Усвідомлюючи причину своїх прагнень і психосексуальної реакції, гомосексуаліст припиняє безконечно дивуватися собі й почуватися відповідальним за схильність, яка від нього особисто не залежить. У більшості випадків натрапити на слід причини не так вже й важко. Для цього, однак, слід провести глибший емоційний аналіз особистих зв'язків з батьком і матір'ю, взаємовідносин батьків та емоційних зв'язків з однолітками в період дитинства і дозрівання, особливо — відносин з протилежною статтю. Коли важливим джерелом гомосексуальної схильности було розбещення в період дитинства чи дозрівання, необхідно також провести глибший аналіз цілого особистого сексуального досвіду.
Трапляються, однак, випадки, коли дуже важко однозначно вказати на справжні причини гомосексуальної схильности. У такій ситуації пошук її джерел слід проводити з великою обережністю. Терапевт радше супроводжуватиме пацієнта в його особистих пошуках. Зовнішнє і водночас директивне вказування на причину може більше перешкоджати, аніж допомагати. Висловання терапевтом власних думок і відчуттів мають сенс для пацієнта постільки, поскільки підтверджують те, що він сам переживає і відчуває.
4. Яку роль виконує терапевт?
Особа, яка бере участь у зціленні від гомосексуалізму, виконує передусім роль «свідка», який акцептує травмовану особу разом із її страхом, недовірою, почуттям провини і неповноцінности. У всій поведінці такого «терапевта-свідка», в його словах, жестах, у способі реагування травмована людина може відкрити безумовну акцептацію, любов, доброзичливість і повагу. І власне той імпульс акцептації, поваги і доброзичливосте, що його терапевт посилає людині, яка прагне подолати свою гомосексуальну травму, є обіцянкою того, що й вона так само може прийняти, акцептувати саму себе. Через відносини з терапевтом гомосексуаліст починає розуміти, що він не мусить боятися, не мусить соромитися самого себе, — так само, як «свідок» не боїться і не соромиться ані його особи, ні його проблем.
Терапія на першому етапі не може зосереджуватися на намаганні будь-що змінити вподобання і схильності гомосексуальної особи. Такі наміри терапевта могли б викликати опір і нехіть у пацієнта щодо його починань. Звідси випливає, що всі пояснення і висловлювання терапевта мають бути дуже зваженими, щоб не вразити гомосексуальної особи. Терапевт мусить дати їй рівно стільки інформації, скільки на даному етапі терапії вона здатна сприйняти. Якщо пацієнт не бажає погодитися із поясненнями терапевта, то подальший переказ інформації всупереч його волі був би для нього радше перешкодою, аніж допомогою. Терапевт, як зрештою будь-яка инша особа, не може давати людям готових рецептів і рішень на все життя, але радше спо-нукати їх до особистого пошуку. Пояснення чи думка терапевта є його розв'язанням проблеми «сьогодні». Тому вони не можуть містити догматичних тверджень, що затаврували б особу на ціле життя. Працюючи з такою особою, терапевт має «виймати» не тільки негативні сторони проблеми, але також скеровувати увагу на позитивні риси особистости, позиції і поведінки пацієнта. Гомосексуальна особа, яка вдивляється лише у свою схильність, часто не спроможна роздивитися й оцінити в собі те, що в очах инших людей є позитивним, і завдяки чому вона домоглася доброго ставлення до себе від них. Підкреслення позитивних сторін цілого життя і особистости пацієнта — особливо важливе тоді, коли він схильний впадати в розчарування або навіть — в депресію.
5. Чи гомосексуалізм піддається лікуванню?
Справжнє подолання власне гомосексуальної схиль-ности залежить від багатьох чинників: від особистої участи пацієнта, від глибини і сили його мотивації, від того, наскільки компетентною є допомога терапевта, від віку гомосексуальної особи — і, може найбільше, — від глибини закорінення сексуальної травми. У ситуаціях, коли — особливо в молодих людей — переважає радше суб'єктивний острах перед власною схильністю, аніж справжня тенденція, вихід з проблеми може бути відносно легким. Як показує досвід, поверхневі гомосексуальні схильності можуть зникати досить швидко, якщо їх не супроводжує активне гомосексуальне життя. Терапевтична допомога дає кращі результати тоді, коли приходить у період психосексуального дозрівання, або відразу ж після нього. Що раніше розпочинається терапія, то більше шансів у неї бути успішнішою і результативнішою. Тому також важливо говорити про гомосексуальні проблеми відверто і ясно, а водночас делікатно й відповідально, щоб тим самим заохотити тих, хто носить в собі більш чи менш видимі страхи або навіть правдиві гомосексуальні схильності, до пошуку терапевтичної допомоги.
Є, однак, чимало випадків, коли подолання справжньої гомосексуальної схильности виявляється дуже важким. Тоді слід говорити не так про лікування, як про певні емоційні зміни, завдяки яким гомосексуальна особа спроможна з погідним серцем акцептувати свою проблему як травму, яка, проте, не є визначальною для її позиції і поведінки. Складність щодо цілковитого одужання характерна для осіб, які — маючи глибоку схильність — провадили також упродовж певного часу активне гомосексуальне життя. Зигмунт Фрейд під час своїх пошуків терапевтичних засобів для осіб з глибокою гомосексуальною схильністю змінив власну думку. 1920 р. він вірив, що, хоча така терапія дуже складна, та однак, за сприятливих умов, може виявитись результативною і здатною перетворити гомосексуальну схильність на гетеросексуальну. Через 15 років його погляд на проблему вже був дещо скептичнішим. Він стверджував, що мета даної терапії — не так змінити сексуальну схильність, як радше «зробити цих людей щасливими» (169).
Але й в подібних випадках, коли терапія є важкою і видається малорезультативною, слід остерігатися надто швидкої та однозначної оцінки ситуації. Твердження на кшталт «багато зробити не вдасться» може бути образливим, оскільки передчасно відбирає надію на розв'язання проблеми. Уважне вивчення гомосексуальної проблеми в терапії повинно тривати иноді від Двох до п'яти років, щоб можна було хоча б частково передбачити результативність терапевтичних зусиль.
Не слід, однак, вважати лікування нерезультативним тоді, коли навіть після довготривалої терапії не Дійшло до зміни гомосексуальної схильности на гетеросексуальну. Досвід показує, що в багатьох випадках Навіть довга, інтенсивна терапія, яку провадять най кращі фахівці, не спроможна змінити гомосексуальні вподобання і схильності. Цінним плодом терапії може бути тоді здобуття щораз більшої свободи й дистанцію -вання від своєї гомосексуальної проблеми, яка поступається місцем иншим — часто набагато важливішим від неї — справам і проблемам, що надають життю сенс і мету. Тимчасом терапія може призвести і до відмови від гомосексуальної поведінки.
Зауважимо наприкінці, що кінцевим елементом терапевтичної допомоги є повага до сумління і релігійного досвіду гомосексуальних осіб. Терапевт, для якого не підлягають сумніву останні декларації Всесвітньої Організації Здоров'я у справі гомосексуалізму, не спроможний буде допомогти особі, яка беззаперечно покладається у цій справі на вчення Церкви. Тому на початку терапії необхідно спільно встановити і з'ясувати певні речі, які докладно окреслюють межі даної допомоги.
XIII. ДУШПАСТИРСЬКА ДОПОМОГА
Проте головну підтримку в тому, щоб дати відсіч своїй схильності, гомосексуальна особа знайде не в психологічному аналізі чи порадах терапевта. Обов'язкове є звернення до «остаточного джерела сили», яким є релігійний досвід. З цієї ж причини гомосексуальним особам, поруч з терапевтичною допомогою, необхідна також допомога душпастирська, яка б вибудувала схему стійкої мотивації для подолання гомосексуальної проблеми.
1. Образ Бога як люблячого Отця
Любовна травма лікується тільки любов'ю. З цієї ж причини гомосексуальна особа лише в глибокій зустрічі з Богом, Який є остаточним джерелом любови, може досвідчити любов і черпати з неї сили для пошуку зцілення своїх травм. Адже гомосексуальна травма завжди є «любовною травмою». Тому й зцілення може відбутися тільки у зустрічі з власне джерелом любови — з Богом. Терапія віруючих осіб зазвичай дає кращі результати, якщо супроводжується допомогою духівника.
Людина з глибокою гомосексуальною травмою, особливо тоді, коли довго і з почуттям страху приховувала и, має часто дуже незрілий, і навіть викривлений образ Бога. Нерідко така людина дивиться на Бога крізь призму власних негативних відчуттів щодо себе й инших. Власне неприйняття себе переходить тоді й на Господа Бога. Трапляється, що люди, особливо молоді, а отже — недосвідчені емоційно, пояснюють свої життєві невдачі «Божою карою» за сексуальні гріхи. Істинний образ Бога як люблячого Отця особам з гомосексуальними травмами тим важче збагнути, що часто їм бракує відповідної аналогії у сприйнятті власного батька. Однією з важливих причин гомосексуалізму — особливо в чоловіків — є нерідко справді болісне відкидання, або тільки почуття відкинутости з боку власного батька, яке робило неможливим відкриття своєї психосексу-альної ідентичности. Почуття відкинення і неприйняття, що його гомосексуальна особа пережила вже чимало разів, можна зупинити й лікувати завдяки досвіду безумовної акцептації Бога-Отця.
2. Виховання сумління
Істотним елементом душпастирської допомоги, необхідної для подолання гомосексуальної схильносте, є правильне формування сумління. Гомосексуальні особи без правильно сформованого сумління нерідко улягають крайнощам. З однієї сторони, — можуть відчувати провину і звинувачувати себе не тільки через власне схильності, на які не мали і не мають жодного безпосереднього впливу, а й через гомосексуальні страхи. Довге приховування перед иншими своїх схильностей чи страхів породжує иноді глибоке хворобливе відчуття провини, яке стає джерелом постійних докорів сумління. Хворобливе почуття провини призводить до того, що сексуальні проблеми домінують у свідомості гомосексуальних осіб. Тому нерідко гріхи і немочі в сексуальній сфері трактуються ними як єдині й найважливіші. Тимчасом, сексуальні проблеми, так само й тоді, коли мають гомосексуальний характер, є лише шостою за порядком проблемою людини. Порядковість заповідей є частиною Об'явлення, і людина не має жодного права їх переставляти. Порядок в рамках шостої заповіді ∂рунтується на впорядкованості перших п'яти.
Що більшою і глибшою є гомосексуальна травма, то більшою повинна бути розсудливість в оцінці суб'єктивної відповідальности. Не допомагає зціленню переживання кожної найменшої немочі як великого важкого гріха, без урахування власного стану, що випливає з цієї травмованости. Перебільшення — «на всякий випадок» — на підставі страху, власної обмеженої і умовної суб'єктивної відповідальности не допомагає зціленню в сексуальній сфері, оскільки поглиблює і робить тривкішим хворобливе почуття провини, на яке дана сфера є дуже піддатлива. Не існує здорового почуття провини, тобто жалю за гріхи, без реальної відповідальности за них.
Особи з сексуальними травмами можуть стати на шлях зцілення тільки тоді, коли відкриють свою сексуальність як «шосту» ділянку життя, а сексуальну травму—як «шосту травму». Зцілення в сексуальному вимірі відбувається, серед иншого, також через відкриття перших п'яти фундаментальних цінностей та перших п'яти немочей і травм людини. Не було б у людини «шостої» травми, якби не було в ній травм, пов'язаних 3 першими п'ятьма заповідями, нерідко глибшими від «Шостої». Сексуальна травма є найчастіше тільки виявом инших, зазвичай глибших, травм. Зцілення людини у сексуальному вимірі не може відбутися, якщо не будуть вилікувані инші основні площини її життя. Гомосексуальні проблеми мають символічний характер, оскільки є виявом иншої засадничої проблеми, а саме — відсутности особистої ідентичности.
Правильне формування сумління дозволяє гомосексуальним особам звільнитися від внутрішніх докорів і подолати зосередженість на своєму гомосексуалізмі. Правильно сформоване сумління дозволяє їм звільнитися також від хворобливого почуття провини з приводу власної гомосексуальної схильности й водночас відчути відповідальність за свої вільні і свідомі вчинки. Саме правильно сформоване сумління наказує особам з гомосексуальними травмами намагатися подолати їх, також тоді, коли вони видаються дуже глибокими. Спроби подолання гомосексуальної схильности є ознакою правдивих духовних зусиль задля розвитку цілої людини - як її духовного виміру, так і емоційного.
Однак, деякі гомосексуальні особи, які в певний момент свого життя піддалися власній гомосексуальній схильності, заглушили будь-які докори сумління та «раціоналізували» свою слабкість, постають перед радикально протилежною небезпекою: приховане почуття провини переходить тоді в стан твердости сумління. Твердість сумління супроводжується твердістю емоційною, яка призводить до того, що пошук гомосексуальних контактів відбувається без жодної участі почуттів, і ці особи не почуваються винними також і тоді, коли ведуть, свідомо й добровільно, активне гомосексуальне життя. Як результат, вони з легкістю провокуватимуть на гомосексуальні зв'язки не лише инших осіб з такою ж схильністю, але й молодших і психічно слабких. їх емоційна й духовна твердість особливим чином виявляється в гострих ситуаціях, коли вони втягують у власний сексуальний безлад молодь і навіть дітей (170: Згідно з дослідженнями К.Імелінського, серед осіб після 50-го року життя найчастіше трапляється такий вид статевого збочення, як педофілія.). Завдаючи кривди багатьом молодим людям, вони водночас можуть «спати зі спокійним сумлінням». Власний гомосексуалізм трактують не як травму чи сексуальну незрілість, а навпаки — відчувають «привілейованість» такої схильности, також і тоді, коли глибоко приховують її перед навколишнім світом. Такий гомосексуалізм становить загрозу для суспільства, особливо тоді, коли особи, яких він стосується, завдяки виконуваним функціям (учителя, вихователя, душпастиря, керівника) мають легкий доступ до людей молодих, залежних від них, оскільки легко можуть зловживати їхньою довірою. Свою гомосексуальну травму вони трактують як «обраність» і «право»: розводяться про естетичну вищість гомосексуалізму, про піднесені почуття у близькості з чоловіком, про «мистецьку душу», про глибину любови і панораму гомосексуальної краси. До цього додають рівно ж прізвища відомих науковців, митців, композиторів, художників, заторкнутих гомосексуалізмом (171: Прикладом такої публікації може бути публікація А. Селеровича «Leksykon kochajqcych inaczej. Fakty, daty, nazwiska», У ній автор вдається до своєрідного «гомосексуального притягування» відомих осіб. Декого з них він підозрює в гомосексуальних схильностях тільки тому, що вони тісно приятелюють з особами тієї ж статі.). Спроби такого типу раціоналізації, естетизації потягу мають заспокійливу дію, у декого навіть з'являється почуття вищости щодо инших людей (172). Однак це — самообман й уникання істинних стежок естетики і краси.
Якщо подібна особа потрапляє до терапевта чи душпастиря, з нею слід поводитися дуже делікатно й обережно. Сильний тиск не тільки не дасть бажаних Результатів, а навпаки — може їх ще більше замкнути в собі. Як і до всіх инших — і то з самого початку — до них слід виявляти доброзичливість, людське розуміння й повагу. Лише тоді, коли вони почуватимуться в безпеці і почнуть відкриватися, можна запропонувати ш етичне свідчення, намагаючись показати зло, яке можуть завдавати иншим, особливо молодим людям слід також підкреслити, що звільнення від боротьби за Щораз більшу моральну відповідальність за свої вчинки є попросту нечесним щодо власного сумління. У такій итуації слід за будь-яку ціну намагатися втримати терапевтичний чи душпастирський конктакт, оскільки останній дає можливість поступового впливу на сумління, щоб поступово пробудити і сформувати його, й таким чином зупинити хвилю зла, яку така особа поширює навколо себе.
3. Допомога душпастиря
Допомога душпастиря є обов'язковою особливо тоді, коли гомосексуальна особа не має можливости розмовляти з терапевтом про свій духовно-релігійний досвід. Як і в терапії, так само в духовному наставництві гомосексуальна особа має зустрітися з цілковитою акцептацією, доброзичливістю, сердечним співчуттям і повагою. Підхід зі співчуттям і розумінням не може, однак, переходити у поверхневий жаль чи патерналізм. Допомога душпастиря буде результативною тільки тоді, коли прийме форму певного братерського партнерства і провадитиме до щораз більшої емоційної і духовної самостійности.
Вербалізація перед духівником своїх почуттів, пов'язаних з гомосексуальною травмою, є важливим приготуванням до висловлення їх перед самим Богом. Духівник стає «свідком Бога». Слушне розуміння розмови з терапевтом, а також з духівником, покликане спрямовувати до поступового відкриття Бога як справді люблячого Отця, який приймає кожного з нас з усіма нашими немочами, в тому числі — і з немочами в сексуальній сфері. Надію на внутрішнє зцілення особа з гомосексуальною травмою отримує не тільки у стосунках з людиною — терапевтом чи духівником, але передусім — у стосунках з Богом-Отцем. Сам Бог дає травмованій людині внутрішню силу для праці над власним зціленням.
Цілковита акцептація, насамперед зі сторони терапевта, а згодом — духівника, стає для травмованої особи символом акцептації самого Бога: якщо людина, яка слухає, не висловлює подиву, а приймає травмовану особу з доброзичливістю, добротою і повагою, то наскільки більшою мірою чинить це Небесний Отець (пор. Мт. 7, 11)! Адже розуміння, акцептацію, любов і повагу не можна сприймати як легковажне ставлення до травми і її наслідків. Ісус говорить, що тільки правда любови визволить нас (Йо. 8, 30-32), правда Його любови. У гомосексуальній травмі, з однієї сторони, необхідною є правда про глибину травмованої сексуальности і про причини цієї травми, з иншої ж сторони — правда про Бога, який, люблячи травмовану людину, лікує і спасає її.
Суттєвим елементом душпастирської опіки під час допомоги гомосексуальним особам є «психологічна делікатність», яка дозволяє духівникові краще вникнути в таємничу глибінь сумління, щоб могти відрізнити суто «людський» акт, за який несемо моральну відповідальність, від акту конкретної «людини», яка заплуталась у психологічних механізмах (173). Власне це розрізняння між добровільним «суто людським актом» і «актом конкретної людини» — надзвичайно важливе для гомосексуальних осіб.
їх моральна поведінка часто заплутана в чисельних психологічних механізмах. Психологічна делікатність Духівника є цінним знаряддям, оскільки значною мірою полегшує визнання провини особам несміливим, сповненим п°чуття сорому і ніяковости. Власне така делікатність, Що здатна відчути людину, в поєднанні з любов 'ю, налаштовує людину відповідним чином і підносить її духовно (174).
4. Необхідність часу і терпіння
Людина, яка шукає допомоги в гомосексуальних проблемах, повинна усвідомлювати необхідність часу і терпіння для внутрішнього зцілення. Особливо це стосується ситуацій, коли травма є дуже глибокою. Лікування гомосексуальних ран вимагає часу, так само, як лікування будь-якої иншої рани. Що глибшими, що болючішими є рани людини, то більше потрібно часу й терпіння. Бог дає людині час для зцілення. Приймаючи час, даний Богом, травмована людина повинна запастися терпінням. Це терпіння має виражатися у певних конкретних підходах до самої себе: не ставити собі нереальних завдань, рахуватися зі слабкістю людської натури, яка вже чимало разів нагадувала про себе, застосовувати метод «малих кроків», учитися радісно переживати кожну, навіть найменшу, перемогу над собою і приймати її як обіцянку наступних перемог, у хвилини слабкости й падінь довірятися любови Бога, не судити инших і не шукати винних за власне зле самопочуття.
Штучна спроба прискорити зцілення від гомосексуалізму, що випливає з глибокого неприйняття свого стану, призводить лише до ще більшої замкнутости на власних травмах і пов'язаних з ними комплексах. Надії на внутрішнє зцілення осіб з сильними гомосексуальними схильностями повинні поєднуватися із великим життєвим реалізмом. Обіцянка легкого і швидкого подолання проблеми, особливо тоді, коли тенденції є реальними й глибокими, може стати «ведмежою послугою». Тривале розчарування в собі, яке постійно повторюється, може стати джерелом знеохочення і відмови від зусилля, спрямованого на опанування власної схильности й подолання цієї тенденції (175).
XIV. ДОПОМОГА БАТЬКІВ
1. Мій син — гомосексуаліст (176)
Виявлення гомосексуальної схильности дитини (частіше сина, аніж дочки) часто обертається справжньою сімейною трагедією. Усвідомлення того, що їхня дитина ніколи не закладе справжньої сім'ї, сприймається батьками як важкий удар. Така звістка — це важке пережиття для братів і сестер, шок — для батька. Та найбільше завжди страждає мати (177).
Почитаймо спершу три свідчення, які дають змогу вслухатися в переживання батьків, особливо — матері. Не будемо оцінювати чи аналізувати помилок у виховному процесі (хоча побачити їх порівняно легко), лише намагаймося зрозуміти ситуацію, в якій перебувають батьки. Такі свідчення є пересторогою для нас перед дешевими розмовами про гомосексуалізм, а для молодих людей — перед надто швидкою відмовою від боротьби за зрілу психосексуальну ідентичність.
Ти тут більше не мешкаєш
Мої підозри зародилися тоді, коли я зауважила, що Рафал запрошує додому тільки хлопців. Він навчався у першому класі ліцею. Якось я зайшла до кімнати і побачила, як товариш пестливо гладив його по спині. А власне незадовго перед отриманням атестату зрілости син зустрів гарну дівчину. Вступив на навчання, непогано справлявся.
Йому було 22 роки, коли сказав, що він — гомосексуаліст. Світ перевернувся для мене з ніг на голову. Я плакала, просила. Почула натомість, що це невиліковно. Почала ходити з ним до сексологів. Та він не бажав лікуватися. Я все ще продовжувала сподіватися, що він зміниться. Аж до останнього Великодня. Тоді Рафал сказав мені, що хоче жити разом з Юрком. Почула: «Сексологи обманювали тебе. Вилікувати мене неможливо, бо я не хворий. Я просто — такий, а не инший. Зрозумій, мамо». Та я вже нічого не хочу розуміти. Коли я в черговий раз зажадала, щоб він порвав з партнером, а син не погодився, — сказала йому, щоб більше не з'являвся вдома. Не хочу знати ані Рафала, ні тим більше — його коханця, адже це він втягнув сина в багно. Ми мешкаємо у довоєнному домі. Як мені з 'являтися людям на очі? Що вони подумають про мене? Так, про мене, бо ж виховує мати. Колись, може, дозволю йому повернутися додому. А зараз цілий час плачу. Бачу в думках, як мій син вмирає від СНІДу. Раніше чи пізніше він його підхопить (Йоанна, 46 років, державний службовець).
Я сама винна, бо я — егоїстка
Я сама виховувала сина. Ні він, ані його старший брат не завдавали мені клопотів. Чудово навчалися, не пили, про наркотики знали тільки те, що щось таке існує-Януш мав чотири роки, коли я розлучилася з чоловіком-З гордістю можу сказати, що я завжди була справжнім приятелем для своїх дітей. В усій тій справі втішає мене одне — що син прийшов до мене і сказав, як до приятеля-«Мамо, я не такий, як всі».
Я завжди намагалася із розумінням ставитися до своїх хлопчиків. Загалом я людина досить толерантна, але це — понад моє розуміння. Стільки років сама намагалася виборсатись із клопотів! Раділа з того, коли щось виходило. Була переконана, що нічого поганого зі мною не трапиться, бо завжди знайдеться якийсь вихід. Та я помилялася. Цієї трагедії я не могла передбачити. Не маю відваги заглиблюватися в наукові розвідки про гомосексуалізм. Не бажаю нічого розуміти. Я тільки боюся, дуже боюся, що втрачу його. Адже він може захворіти на СШД. А тоді вже кінець. Не переживу, коли бачитиму, як він згасає з дня на день.
Я багато чого перейшла в житті. До того, що з нами трапилося, теж якось звикну, хоча не знаю, за що мене Бог так покарав. Незабаром Януш закінчує навчання. Має гарний фах. Але серце крається мені від думки, що мій син ніколи не буде щасливий. Адже щастя — це родина. В мене її не було, тож: тим більше я знаю, що це означає. Хіба зможе він бути щасливим з иншим чоловіком, без дітей? А що буде з ними в старості? (...) Я люблю свого сина. Знаю, що його відмінність не може знищити цієїлюбови. Не залишу його самого. Завжди, так, як досі, може розраховувати на мене, але ніколи не погоджуся з його вибором і не прийму під своїм дахом його партнера. Шкода мені, бо якби опирався якось перед тією відмінністю, його життя склалося б цілком инакше. Проте, піддався, мало того — каже, що щасливий. Не розумію, не знаю. Це страшно... Коли приймала рішення розлучитися, думала, мабуть, тільки про себе. А слід було б втримати чоловіка. Як не для себе, то для дітей. Може, тоді все склалося б инакше? (Анна, 50 років, вчителька)
Наш дім без невістки і внуків
Відмінність Марека — це трагедія для нас усіх. Тепер перебуваю в стані шоку. Намагаюся якось отямитись. Не знаю, що робити. Адже він ще дитина. Щойно захистив диплом. Боротися ? Гадаю: навіть якщо воно якось складеться, ніколи вже не буде все нормально. Ми не надто приглядалися до нашої дитини, проте мріяли, що досягне чогось в житті. Вже не осягне, бо така людина чинить инакше. Маю на увазі працю, те, що називається кар 'ерою. Ми обидвоє з чоловіком непогано заробляли. Але навіщо потрібні ті гроші, якщо немає на що їх потратити. Не купувати ж светр коханцеві сина!
Коли замислююсь над значенням слів: акцептація, толерантність, — мене охоплює жах. Мабуть, я не цілком нормальна. Ніколи не навчуся толерантности. Те, що кажу — жахливо, соромлюся власних думок (...) Як тоді можна сподіватися, що чужі люди поставляться до нього з толерантністю? У нашому середовищі над ним насміхаються, відкидають його, ніхто не подасть йому руки. Якщо й вдасться йому знайти працю, то швидко втратить її (...) Люди не люблять тих, що відрізняються. А гомосексуалістів просто бояться, бо кожен боїться смерти. Мій чоловік не переймається тим, що Марек -гомосексуаліст. Підкреслює, що ніколи не було з ним клопотів. Те, що син розповів мені про свою схильність, трактує як звіряння з юнацьких фантазій. Вважає, що їх має кожен хлопець, мовляв, кожен мусить спробувати всього. Не жахається, бо не вірить, щоб із нашим сином щось таке трапилося. Не має претензій, що Марек переспав з чоловіком. Переконаний, що це мине. Цілий час каже, що наш син нормальний. Любить його, пишається ним. Вірить, що Марек з часом стане розсудливішим. Переживає, чи знайде гарну працю. Вважає, що коли матиме гроші, то закладе родину (...) Чоловік цілий час говорить про внука, який успадкує його прізвище. Я ж сховала деякі іграшки, що залишилися від синового дитинства, дещо кращого з одягу — з думкою, що ще придасться. Зараз знаю, що не придасться (Вожена, 44 роки, фінансовий консультант у приватній фірмі) (178).
2. Допомога батьків
Коли батьки помічають, що їхні діти в період дитинства чи дозрівання виявляють гомосексуальні вподобання чи схильності, або ж якесь инше занепокій-ливе психосексуальне поводження, вони повинні передусім шукати допомоги в осіб, що мають відповідний досвід і компетенцію, щоби згодом бути спроможними надати своїм дітям відповідну допомогу (179). На жаль, доволі часто трапляється, і прикладом цього є вищена-ведені свідчення, що батьки й найближча родина, відкриваючи гомосексуальні схильності своєї дитини, не намагаються зрозуміти її і прийти на допомогу, а лише висловлюють обурення і неприйняття. Иноді доходить до ослаблення родинних зв'язків, навіть до їх цілковитого розриву. Батьки, не усвідомлюючи того, що насправді означає бути гомосексуалістом, жадають від своєї дитини негайної зміни сексуальних вподобань і орієнтації.
Таке трактування молодої людини зазвичай є неправильним, і тому переживається нею дуже болісно. Иноді воно набуває форми суворої «батьківської кари» своєї дитини за розбиті надії. Вияв гомосексуальної схильности дитини батьки найчастіше розглядають як великий сором. Не усвідомлюють того, що своїм підходом до дитини й усією емоційною атмосферою, що панувала в родині, можливо, спричинилися до формування в неї саме такої психосексуальної орієнтації. У ситуації, коли проблема виходить назовні, не час, однак, підбивати підсумок взаємних кривд, яких вже не Можна повернути назад. Всупереч відчуттю болю і розвитих сподівань, що їх дитина може завдати батькам, У такій ситуації необхідною є атмосфера цілковитого Розуміння, доброзичливости й довіри. Тільки таким чином можна створити дитині необхідні умови для того, щоб вона відчула себе відповідальною за себе і розпочала внутрішню боротьбу за подолання схильности. Це звучить дещо парадоксально, та вияв схильности повинен радше стати поштовхом для очищення від цього зв'язку. Хворобливі емоційні зв'язки з батьками нерідко є джерелом гомосексуальної схильности в дитини. Доброзичливість і підтримка батьків, поєднана з емоційною свободою, може бути для молодої людини, яка має сумніви щодо своєї сексуальної ідентичности, потужною підтримкою в її особистих зусиллях досягти емоційної і духовної зрілости.
Молода людина, захоплена зненацька власними гомосексуальними прагненнями, яких не бажає і не приймає, яких соромиться і хотіла б позбутися за будь-яку ціну, мусить почути дуже виразно висловлену думку: «В цьому немає твоєї провини. Це твоя болісна проблема, твоє важливе "життєве завдання ", до розв 'язання якого мусиш підійти відповідально». Тільки у такій атмосфері акцептації, сердечности й поваги можна переконати молоду людину в необхідності психічних і духовних зусиль для подолання своєї схильности. Подібна допомога батьків часто є тим важчою, що власне гомосексуальна схильність народжується — як про це йшлося вище — внаслідок нестійкого зв'язку між батьками.
Молоді люди, які виявляють невпевненість в собі, чи, тим більше, справжні гомосексуальні схильності і впо-добаня, повинні знати наперед, що можуть стати об'єктом провокації з боку практикуючих гомосексуалістів. Лиш усвідомлення власної сексуальної вразливости, добре розуміння її, також підтримка батьків, вихователя, терапевта чи духівника, стає потужним захистом перед настирливістю і провокацією з боку досвідчених гомосексуалістів або середовища однолітків.
3. Що говорить вчення Церкви
«Завданням родини і вихователя, — читаємо у документі "Виховні дороговкази в людській любови ", — є передусім пошук чинників, що спонукають до гомосексуалізму (...) Після того, як причини будуть знайдені і усвідомлені, родина і вихователь повинні підтримати молоду людину у процесі інтегрального розвитку: приймаючи з розумінням, створюючи атмосферу довіри і, підтримуючи визволення особистости та її зростання в опануванні себе, докладаючи автентичного морального зусилля у поверненні до любови Бога і ближнього, звертаючись — якщо це необхідно — по медичну і психологічну допомогу зі сторони свідомих людей, які з повагою ставляться до того, чого навчає Церква» (180).
Наведений вище документ Апостольської Столиці підказує батькам і вихователям, що допомога найближчих людей при наявності гомосексуальної схильности в молодої людини повинна бути першою і основною. Медична, психотерапевтична й духовна допомога буде успішнішою і результативнішою, якщо молода людина матиме потужну підтримку серед своїх найближчих. Пошук молодими людьми з гомосексуальними схильностями підтримки у середовищі геїв, яке утверджує їх у розвитку і практикуванні даної схильности, нерідко є виявом безпорадносте перед самотністю та ізоляцією, з якою зустрічаються у власних родинах або ж у середовищі однолітків.
XV. ДОСВІД ПРОЩЕННЯ (181: J. Monbourquete у книжці «L'arte di perdonare. Guida practica per impapare a perdonare e guarire» подає дванадцять етапів досягнення справжнього пробачення задля внутрішнього зцілення: 1) не чинити помсти і припинити вдаватися до образливих жестів; 2) розпізнати своє зранення і своє убозтво; 3) поділитися своїми зра-неннями з иншою особою; 4) добре д
2007.02.20 | +О
Re: пропоную +
XV. ДОСВІД ПРОЩЕННЯ (181: J. Monbourquete у книжці «L'arte di perdonare. Guida practica per impapare a perdonare e guarire» подає дванадцять етапів досягнення справжнього пробачення задля внутрішнього зцілення: 1) не чинити помсти і припинити вдаватися до образливих жестів; 2) розпізнати своє зранення і своє убозтво; 3) поділитися своїми зра-неннями з иншою особою; 4) добре дослідити отриману кривду і припинити шкодувати себе; 5) акцептувати гнів і зростаюче прагнення помсти; 6) пробачити самому собі; 7) зрозуміти, хто нас скривдив; 8) знайти у своєму житті сенс кривди; 9) здобути досвід того, що ти — гідний пробачення, і це вже доконаний факт; 10) не наполягати на тому, щоб пробачити образу за будь-яку ціну; 11) відкритися на ласку пробачення; 12) прийняти рішення заново нав'язати контакт і зробити це.)Часто гомосексуальні схильності сприймаються особами, які їх мають, спонтанно, як плід завданої їм кривди. Чимало людей автоматично поєднують емоційні травми, винесені зі стосунків з батьками, болісний досвід сексуальної кривди у дитинстві або в період дозрівання, з гомосексуальними схильностями. У релігійних осіб почуття кривди зі сторони людей супроводжується нерідко також жалем до Бога, що створив їх саме такими.
Прощення гомосексуальної травми самому собі, творча акцептація свого стану, а також всіх наслідків, що випливають з нього, обумовлюється прийняттям і даруванням прощення ближнім і Богові. Не можна пробачити собі, якщо перед тим ми не прийняли й не подарували прощення ближнім і Богові. Прощення є взаємним даром. Його не можна прийняти, не даючи взамін свого. І не можна дати, не прийнявши перед тим. Даремним є «торг» з ближніми і з Богом щодо того, хто першим повинен розпочати процес прощення. У нашому діялозі з Богом можемо, однак, бути певні, що Він сам, перший, дарує нам прощення, ще до того, як ми попрохаємо Його про це.
Щоб отримати досвід прощення, слід передусім зважитися на те, щоб розпізнати й визнати кривду: спочатку кривду, отриману від инших. Одна з перших цілей терапевтичної і духовної допомоги — скерувати гравмовану особу на те, щоб відкрити кривду й виговоритись перед иншою людиною і перед Богом. Ми виговорюємося для того, щоб отримати допомогу, коли несемо тягар кривди. Особам з глибокою травмою категорично не рекомендується самостійно входити у свої життєві травми без доброзичливої і компетентної допомоги. У процесі відкривання травм, виговорювання і офірування їх Ісусові нас повинен підтримувати «свідок». Визнання того, що означає «бути скривдженим», звільняє гомосексуальну особу від хворобливого почуття провини й надмірного звинувачення самого себе за власні схильності.
Недооцінка завданої кривди, яка лежить в основі гомосексуальної схильносте, є однією із засадничих перешкод у справі внутрішнього зцілення і в поєднанні з Богом, з ближніми і з собою самим. Людина, несвідома глибини власної травми, часто недооцінює травми, які завдає иншим, тільки тому, що недооцінила ті травми, яких раніше завдали їй.
Гомосексуальне зцілення домагається не тільки визнання власної кривди («бути скривдженим»), але визнання кривди, завданої иншим («бути кривдником»), оскільки вона цілком ймовірно мала або має місце. Визнання власної провини у сексуальній сфері і проха-ня про прощення може допомогти затримати розвиток «сексуальної травми», і тим самим припинити подальше кривдження инших.
Коли скривджена особа усвідомлює глибину своєї травми, автоматично в ній народжується жаль до тих, хто — як вона відчуває — є джерелом її терпіння. Людина ж віруюча, яка визнає Бога Господом свого життя, автоматично може також звинувачувати Його за своє страждання. « Через мій досвід (гомосексуальний) я гадавупродовж певного часу, що Господь Бог створив мене гомосексуалістом, — визнає один юнак, — мені здавалося що Він радіє з мого страждання (...) Довго тривали мої нарікання на Бога. Я був просто на межі блюзнірства, — так, на жаль, було. Я говорив Богові: "Чому Ти такий жорстокий ? Чому так чиниш зі мною ? Адже це нечесно. Чому саме я так важко страждаю?" Зараз розумію, що лише я сам був жорстоким до себе. Не міг собі пробачити "тих" подій і тому нарікав на Бога» (182).
Отже, зцілення сексуальних травм відбувається, зокрема, шляхом «пробачення Господу Богу» того факту, що дар людської сексуальности є настільки тендітним і крихким. Нарікання на Бога випливають, з однієї сторони, з неприйняття крихкости людського існування, а з другої — з фальшивого образу Бога. Якщо образ Бога в уяві скривдженої людини нагадує режисера лялькового театру, який особисто приводить в рух кожну ляльку, тоді їй може видаватися, що сам Бог вчинив так, що їй випало зазнати такого болісного досвіду.
«Пробачити Богу» крихкість існування у сексуальному вимірі — означає повірити, що всупереч глибині людських травм, життя людини й надалі зберігає свій сенс. «Пробачити Богу» — це прийняти зранене життя як Його дар і повірити, що дарувати й приймати любов — усе ж, можлива річ у людському житті. Довіритися Богові у власній сексуальній травмованості — це повірити, що Бог розуміє страждання і пробачає провину.
Від «пробачення Бога» травмована людина переходить до прохання про Боже прощення. «Пробачення Бога» слід розуміти як аналогію, адже Господь Бог не згрішив супроти людини. Пробачити Бога — це запитати Його про сенс досвіду, який переживаємо. Прийняття ж Божого прощення слід трактувати дослівно. Зцілення у сексуальній сфері відбувається шляхом прийняття ситуації, в якій перебуває людина, і визнання власної провини там, де вона справді має місце. Прийняття Божого прощення — це водночас визнання рога як Подателя і Господа нашого життя.
Зцілення у сексуальному вимірі неможливе було б без попереднього визнання «безладу» ситуації та без прийняття відповідальности як за досі здійснені вчинки, так і за майбутній «вигляд» власної сексуальности. Для зцілення сексуальних травм необхідною є чесна, але водночас дуже твереза і спокійна оцінка власної моральної відповідальности. В цій оцінці не можна керуватися хворобливим почуттям провини. Здорове почуття провини мусить опиратися на добре сформоване сумління. Таку тверезу і чесну оцінку можна здобути не тільки через самозаглиблення, духовне керівництво, але й завдяки молитві про пізнання власних гріхів (183). Справжню провину і відповідальність, що їх людина відкриває завдяки чесній оцінці сумління, вона офірує Богові, прохаючи Його пробачити її.
Коли людина визнає зло і просить Бога про прощення провини у сексуальній травмі, тоді Бог, у свою чергу, запрошує її пробачити тим, що завинили перед нею. «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», — так Ісус навчав молитися своїх учнів. Черговим кроком до зцілення у сексуальному вимірі є, отже, прощення, дароване ближнім. Таке пробачення є иноді важчим, бо кривдниками часто є ті, з ким скривдженого пов'язують міцні емоційні зв'язки.
Одночасно з пробаченням инших і проханням про пробачення сексуальних травм приходить пробачення самому собі. У цій сфері — це немов вінець зцілення. З огляду на делікатність та інтимність людської ста-тевости, прощення самому собі травм у цій сфері відбувається инколи дуже важко. Чимало людей легще пробачають собі инші, часто значно серйозніші немочі і падіння, аніж травми саме у цій сфері.
Пробачити собі — у сексуальному вимірі — це також погодитися із собою, з усвідомленням віри, що там, де «збільшився гріх, там перевершила ласка» (пор. Рм. 5, 20). Очевидно, пробачення собі немочі, самоакцепта-ція у власній травмованості не має нічого спільного з капітуляцією. Навпаки, прощення собі немочі і травм у сексуальному вимірі вимагає внутрішньої праці й зусиль для зцілення власної сексуальности. Зцілення сексуальної сфери не відбувається, однак, шляхом одноразового духовного «ривка». Зцілення — це процес, що має свою динаміку, свій ритм, свої етапи.
XVI. ГОМОСЕКСУАЛІЗМ І ЛЮДСЬКЕ КОХАННЯ
1. Здатність до подружнього життя
Чимало гомосексуальних осіб — як віруючих, так і невіруючих, не приймають сучасного намагання до зрівняння в правах гомосексуалізму з гетеросексуалізмом. Багато хто з них із занепокоєнням запитує себе, чи здатні вони до правдивого, безкорисливого людського кохання і приязні — як з особами такої ж статі, так і протилежної, — якщо в їхньому житті присутня схильність, що заперечує комплементарність статей, задуману самим Творцем.
Посилаючись як на біблійні роздуми про «людське існування», так і на життєву практику, слід зазначити, що можливість правдивого кохання у житті людини не перекреслюється самим фактом глибокої емоційної і навіть психічної травми. Було б неправильним і водночас несправедливим переконувати осіб, глибоко травмованих у власній сексуальній ідентичности, в тому, що їм бракує здатности до правдивого людського кохання, реалізованої як в подружньому й родинному житті, так і в посвяченому житті у целібаті.
Перш за все, кохання не є «психологічною категорією», а моральним вибором людини, яка свідомо й добровільно залучає у досвід кохання власну емоційно-сексуальну сферу. Поруч із розмаїтими людськими передумовами, засадничою проблемою любови є передусім глибока внутрішня мотивація, яка дозволяє розпізнавати, приймати і долати перешкоди на шляху до кохання, щоб мати змогу якомога повніше вийти назустріч иншій людині. Адже суттю кохання є взаємне «віддавання» осіб, взаємне обдаровування один одного.
Гомосексуальна травмованість не тільки не перекреслює можливости досвідчення зрілого людського кохання, а й навпаки — може стати особливою, хоча зазвичай дуже болісною, нагодою для її поглиблення. Гомосексуальні особи відзначаються часто більшою емоційною вразливістю, оскільки їхні почуття зазнали більшого страждання. Власне цей досвід травмованости, якщо його було вчасно відкрито, визнано й вилікувано, може стати місцем глибшого розуміння так самого себе, як инших.
Натомість, якщо гомосексуальна особа заперечує в собі таку вразливість, не визнає її і не вбачає в ній свого важливого життєвого завдання, тоді таке заперечення може зробити людину «черствою», «невразливою», а иноді — просто брутальною в емоційному плані. Зрештою, процес «емоційного зачерствіння» загрожує не тільки гомосексуальним особам, але й кожній травмованій на почуттєвому рівні людині, яка не бере на себе відповідальности за свої травми.
Гомосексуальні особи, проте, не повинні (як і гетеросексуальні) плутати сильні емоційно-сексуальні відчуття з глибиною переживання справжнього кохання. І хоча взаємний потяг осіб такої ж статі у гомосексуалізмі часто є дуже сильним, та однак за своєю суттю він є не так вираженням справді глибокого прагнення віддавання себе у любови иншій людині, як радше виявом нарцисичного пошуку себе в иншому. Гомосексуалізм у суті своїй є виявом «нарцисичної сексуальности»! Адже кохання до власної особи є — силою факту — коханням до тієї ж статі (185).
Твердження, що особи з гомосексуальними схильностями здатні до справжнього людського кохання не означає, що вони автоматично здатні до подружжя. Там, де гомосексуальні схильності дуже глибокі, закладення подружнього зв 'язку нічого не змінює. А иноді лише поглиблює гомосексуалізм (186). Подружжя для гомосексуальних осіб не є, отже, жодною терапією їх «инак-ціих» сексуальних преференцій.
Шлюб із гомосексуалістом, який ідентифікує себе з даною сексуальною орієнтацією, найчастіше є нещастям для партнера. Адже той нездатний до утворення глибокого емоційного зв'язку з особою протилежної статі. І хоча гомосексуальна особа, спонукувана суспільними або релігійними поглядами, може «дуже намагатися» бути добрим чоловіком і батьком (дружиною і матір'ю), та однак партнер у такому подружжі легко розгледить, що ці зусилля не є вираженням любови й віддавання себе, а просто-напросто «холодним» обов'язком. Подружжя не повинно також трактуватися гомосексуальними особами як «ширма для громад-ськости», за якою можна приховувати свою «соромітну ваду». В жодному зв'язку між людьми, тим більше у подружньому зв'язку, ніхто не має права трактувати иншу людину як знаряддя.
Наявні сексуальні схильності не мусять, проте, визначати гомосексуальну поведінку і позицію. Тому, цілковите усвідомлення — з однієї сторони, глибини своєї гомосексуальної травми разом з усіма її механізмами, а з другої — глибока внутрішня мотивація можуть зробити таку людину здатною до утворення подружнього зв'язку, особливо після проведеної на фаховому рівні терапії. Можливість одруження залежатиме від багатьох чинників: від глибини існуючої схильносте, від Пережитого гомосексуального досвіду, від особистої визначеносте і прагнення подолання схильносте, від компетентної терапевтичної допомоги, від духовного досвіду й від акцептації особою протилежної статі, яка б прийняла цю людину разом з її травмою. Особи з гомосексуальними схильностями, особливо ті, які мають вже власну гомосексуальну історію, повинні пройти відповідну терапевтичну і духовну підготовку. Готовність до утворення подружнього зв'язку повинна в цьому випадку бути підтверджена духовною підготовкою, проведеною на компетентному рівні й упродовж певного періоду (187).
2. Стати одним
Досвід показує, хоч такі випадки й нечасті, що гомосексуаліст може подолати власні схильності і закласти сім'ю. Нижче подаємо коротке інтерв'ю з гомосексуалістом Мішелем Жаме, який не тільки сам заклав родину, але й завдяки спільноті під назвою «Стати одним», яку він заснував разом зі своєю дружиною Марі-Франсуазою, упродовж десяти років дієво допомагає багатьом гомосексуальним особам на важкій дорозі пошуку внутрішньої цілісности. Спільнота ця подає, серед иншого, інформацію на тему можливосте духовного керівництва, психологічної або терапевтичної допомоги:
— Чому потрібно «стати одним»?
— Тому, що ідентичність гомосексуальних осіб є розбитою. Ми намагаємося, шляхом приймання, вислуховування і порад, допомагати їм відкривати, що вони є чимось більшим, аніж самі відчувають. Адже часто гомосексуальну схильність, яка не є справою вибору, а випливає найчастіше з травм, отриманих у перші п 'ять років життя, плутають із гомосексуальною поведінкою, де людська свобода відіграє значно більшу роль. Так, якщо навіть деякі душпастирські програми утверджують uitx людей в їх гомосексуальній поведінці, ми не бажаємо поступатися під тиском засобів масової інформації і зраджувати євангельські вимоги. Ми чинимо опір — виразний і недвозначний — будь-якій гомосексуальній практиці, яка обмежує людину в її особливості і глибинній ідентичності, бажаємо, однак, приймати усіх осіб, які мають досвід такого типу труднощів. Ми виступаємо це за лібералізацію, а за визволення. Повна назва нашої спільноти звучить «Стати одним в Христі». Лише Хрис-тос може дати нам остаточну внутрішню цілісність і визволити нас.
— Що спонукало Вас до заснування такої спільноти?
Я сам колись відчував гомосексуальну орієнтацію, яка не була моїм вибором. Переживав сильну внутрішню розгубленість, оскільки не міг говорити про те, що переживав. На 18-му році життя отримав досвід страждань, які намагався зрозуміти всіма можливими засобами. Все, що я заробляв працею в перукарні, витрачав на психотерапію, — безрезультатно. Туманістичні науки, обминаю чи духовний вимір людини, не дали остаточної відповідіна моє запитання. Я намагався — безуспішно — знайти серед чоловіків когось, хто був би для мене батьком, про якого я марив, тобто кимось сильним і чуйним водночас, хто б слухав і розмовляв. У християнському середовищі я познайомився з Марі-Франсуазою, з якою одружився, але не мав відваги розповісти їй про свої труднощі. Лише трагічна смерть нашої дитини і спілкування з християнською спільнотою дали мені змогу розповісти їй рішуче усю правду, після майже 20-ти років подружнього життя. У зв'язку з моїм фахом мені доводилось спілкуватися з багатьма людьми із гомосексуальними схильностями; чимало з них переживають їх як велике страждання. Дехто запитував мене: «Що Церква може для нас зробити?» Я ж не знав відповіді. Марі-Франсуаза і я відчули поклик до того, щоб заснувати у Церкві (але не тільки для християн) осередок, який був би містком між двома світами, що не знають і бояться один одного, куди могли б прийти як гомосексуальні особи, так і ті, для яких такі труднощі є чужими. Перед лицем зростаючого числа осіб, зранених у коханні через розбите подружжя, родину і суспільство, першочерговою місією Церкви є співчуття, вислуховування, розуміння і виголошення правди, до чого, як мені видається, вона не завжди виявляється готовою. Зрештою, у самій Церкві можна зустріти священиків, діткнутих цією драмою, а деякі, не маючи змоги нікому цього розповісти, переживають сильне сум 'яття
— Ви одружені, маєте п 'ятеро дітей. Отже, можна вийти заміж за гомосексуаліста ?
— Людина, шляхом самого факту одруження, не стає
гетеросексуальною. Дуже часто залишається гомосексуальною особою на ціле життя. Але це не є чимось невідворотним, якщо пристрасті не опанують нас, не керуватимуть нами. Поступово, за допомогою відповідної методики, за допомогою Ісуса Христа і братів у вірі, можна «дати раду» цим труднощам, подолати нарцисичний поріг пристрастей і прагнень, що їх часто переживає гомосексуальна особа. Можна відкрити сенс цієї боротьби, дозволити, щоб Христос поглянув на нас — так, як Він нас бачить і любить. Чимало осіб очікують магічного зцілення, яке дозволило б їм перейти від гомосексуалізму до гетеросексуалізму, а тимчасом — це довга праця над собою. У нашій спільноті ми намагаємось акцептувати людей з усім тім, що вони переживають. Прагнемо зробити можливим розвиток особистої приязні з Христом, щоб дати їм змогу краще зрозуміти самих себе і прийняти себе як улюблених дітей Бога-Отця. Таким чином прагнемо привести в рух процес духовного, психічного і людського зростання, який часто виявляється забло-кований або ж сильно загальмований. Якщо ж говорити відверто — ми не те, що допомагаємо, — ми пробуємо любити так, так любить Христос (188).
3. Здатність до посвяченого життя в целібаті
Духовенство є відбитком суспільства. Усі священики, черниці і монахи «вийшли з народу». Тому відсоток людей з гомосексуальною проблемою, який існує в цілому суспільстві, можна знайти не тільки в подружніх зв'язках, а й у семінаріях, новіціятах і навчальних закладах. У цьому факті немає нічого ані дивного, ні шокуючого. Так відбувається головним чином тоді, коли в т.зв. «душпастирстві для покликаних» не дається глибокої духовної орієнтації шляхом систематичного духовного наставництва чи терапевтичної допомоги, або ж коли не вважається нормою, що такого типу осіб не слід приймати до семінарій і монаших орденів. Для осіб з сильно вираженою гомосексуальною схильністю може виявитись доволі складно встояти перед спокусою у суто чоловічому або суто жіночому середовищі (189: У деяких суто чоловічих середовищах утворюється неформальне «гомосексуальне лобі» — зазвичай, це невеликі, дуже замкнуті групи. Вони дуже уважні щодо того, кого слід втягувати у свою орбіту. Жертвами таких середовищ стають не тільки молоді люди зі справжніми гомосексуальними схильностями, але нерідко також особи з нестійкою психікою, які не мають справжніх глибоких гомосексуальних схильностей.).
4. Сьогодні Церква вже не трактує гомосексуальну проблему частини духовних осіб як заборонену тему. Говорить про неї відверто, щиро і конкретно. Йоан Павло II в останні роки свого понтифікату зробив заяву у справі священиків зі Сполучених Штатів щодо їх гомосексуальних зловживань, домагаючись від тамтешньої Церкви «наведення ладу» в цій справі (190). Примас Католицької Церкви Ірландії кардинал Коел Дейлі 1995 р. попрохав пробачення у вірних за ірландських священнослужителів, які сексуально використовували дітей, і закликав суспільство зголошуватися до органів влади у кожному такому випадку (191). В Польщі у вересні 1995 р. з ініціятиви кардинала Юзефа ¢лемпа, примаса Польщі, в духовній семінарії у Варшаві було організовано сесію для викладачів і наставників на тему «Виховання у семінарії перед лицем явища го-'мосексуалізму» (192). Під час сесії підкреслювалася, серед иншого, потреба співпраці між духівниками і світськими терапевтами стосовно допомоги кандидатам на священство, травмованим на ∂рунті гомосексуалізму. Такі факти є свідченням відважного і відвертого підходу до справи зі сторони церковної єрархії. Такого ж однозначного й відважного підходу до справи у питанні гомосексуалізму слід вимагати також і від кандидатів на священство й монаше життя.
Чіткий підхід до справи є особливо важливим, бо поруч зі справжніми фактами гомосексуалізму серед частини духовенства можуть існувати також фальшиві звинувачення і наклепи, перед якими ніколи й жодним чином не можна остаточно захиститися. Середовища, ворожі до Церкви, виголошують часом думку, начебто проблема гомосексуалізму завжди була характерною для духовних осіб, особливо серед католицьких священиків і ченців. Насправді ж, вона є маргінальною, так само, як і в середовищі мирян.
Суспільство повинно усвідомлювати, що існує не тільки небезпека зловживання довір'ям зі сторони духовних осіб, але рівно ж є можливість образливого наклепу на духовних осіб щодо сексуальних зловживань зі сторони вороже налаштованих осіб. Такі підозри, що їх кидають на ціле священиче середовище, або, тим більше, на конкретних осіб, є образою не тільки для самих священиків і монахів, але й для вірних, особливо для молоді, які послуговуються їхньою духовною опікою. Кинути ж таку підозру в наш час неважко, оскільки живемо в атмосфері певної гомосексуальної фобії. Тому навіть найвідкритіші стосунки священика з молоддю у деяких середовищах можуть легко бути затавровані підозрами і недовірою. З усією певністю, на творення саме такої атмосфери підозрілости щодо священиків в останні роки вплинув фільм «Священик», знятий в Англії у протестантському середовищі за фінансової підтримки BBC (193), який показує моральний розклад католицького священика з гомосексуальними схильностями. Цей фільм, перебуваючи на вершині своєї популярності, викликав, особливо зі сторони молодих людей, вороже налаштованих до Церкви, безпідставні звинувачення на адресу середовища духовних осіб.
5. Через відсутність глибоких рефлексій у семінаріях і новщіятах монаших чинів над підготовкою до целібату осіб з гомосексуальними схильностями, сьогодні складно окреслити однозначно й більш конкретно критерії, завдяки яким ми могли б чітко відповісти на питання, що його задають собі чимало наставників: який тип схильносте і гомосексуального досвіду робить виключеним для когось священиче й монаше життя, а з яким типом схильносте і досвіду особа може бути допущеною до такого способу життя. Це дуже важливе питання, і ним не можна легковажити у ситуаціях, коли наставники стикаються з гомосексуальними схильностями у кандидатів на священство й монаше життя.
Документи Апостольської Столиці після II Ватиканського собору, які стосуються виховання в семінаріях, вже не подають детальних інструкцій, як це було раніше. Вони містять лише загальні напрямні, на базі яких кожна локальна церковна спільнота повинна напрацювати собі свої власні, більш конкретні інструкції. Ці інструкції залежать від багатьох чинників зокрема від атмосфери навколо проблеми гомосексу. алізму, яка панує в суспільстві даної країни чи в місцевому середовищі. Адже зрозуміло, що одна атмосфера щодо гомосексуалізму існує нині, наприклад, у Сполучених Штатах, Голландії чи Швеції, і зовсім инша — в країнах Центральної Європи, в тому числі — у Польщі. Ці настрої можуть змінюватися залежно від багатьох чинників, серед иншого — від законодавства чи засобів масової інформації.
І власне тому, що немає ще чітких критеріїв для розпізнавання здатности до священства і монашого життя осіб з гомосексуальними схильностями, необхідними є надзвичайна розважливість і розсудливість так у питанні виключення, як і в питанні допущення таких осіб до семінарій чи, тим більше, - до свячень і монаших обітів. Важливо, щоб наставники в орденах і семінаріях підіймали цю проблему у своїх виховних дискусіях.
Деякі наставники, не розуміючи суті проблеми, можуть її применшувати й ототожнювати з гетеросексуальними труднощами. Однак не можна ставити на один рівень труднощі гомосексуальні і гетеросексуальні. Це зовсім різні типи. Якщо певні гетеросексуальні проблеми можуть бути вираженням тільки звичайної, здорової емоційно-сексуальної реакції молодої людини, то труднощі гомосексуальні є виявом втрати власної ідентичности і випливають зазвичай з глибокої емоційної травми, що може чинити певних осіб нездатними до життя у целібаті. Проте, з иншої сторони, відсутність знань з даної проблематики може призвести до того, що наставник поставить під сумнів увесь шлях до священства питомця, з уст якого почує визначення «гомосексуальний». Не все, що молоді люди називають між собою гомосексуалізмом, є ним де факто. Найчастіше, це тільки гомосексуальні страхи, побічний продукт процесу емоційного розвитку.
Під час підготовки питомців у семінарії, до теми гомосексуалізму слід звертатися в рамках конференції на тему целібату. Важливо, однак, уникати моралізування, залякування й доган, а зайняти позицію роз'яснювання і спонукання до відповідальносте. Слід виховувати сумління, особливо тих кандидатів на священство, що приховують свою гомосексуальну проблему. Якщо в процесі виховання питомці, які мають гомосексуальні страхи чи схильності, не почують нічого на тему своєї придатносте до священства, тоді — посилаючись на «бажане» для них мислення — можуть дійти до висновку, що вона не настільки важлива. Зрештою, інформація про гомосексуалізм, його причини, способи терапії чи душпастирську допомогу може бути дуже корисною не тільки для осіб з даною проблемою, але й для всіх кандидатів на священство. Адже священики є зазвичай першими особами, до яких потрапляють люди зі страхами, застереженнями чи справжніми гомосексуальними схильностями.
6. Можливість священичого й монашого життя для осіб з гомосексуальними схильностями може залежати, як вже згадувалось, від багатьох чинників: від глибини гомосексуальної травми, від особистої детермінації і прагнення подолати її, від конкретної терапевтичної допомоги. А передусім — від духовного чинника як у лікуванні своєї людської травми, так і в розвитку віри. Адже священство може бути вибудуване тільки на твердому «фундаменті пізнання своєї зраненої природи», який відкривається тільки в глибокому покладанні на Господа Бога.
Церква має обов'язок і право захищатися та дбати щоб до її душпастирських структур не проникали люди з неконтрольованими гомосексуальними схильностями. Адже вони неспроможні опанувати свою проблему і можуть зловживати довірою молодих людей, які зголошуються до них з духовними цілями. Як показує досвід, кожне зловживання довірою зі сторони священика, як і зі сторони когось із родичів або наставника, в сексуальній сфері, особливо ж щодо молодої людини, є важкою травмою, нерідко вирішальною для її подальшого ставлення до Церкви, иноді — на ціле життя. Вчення Церкви стосовно виховання духовних осіб свідчить про те, що вона прагне готувати майбутніх священиків і монахів таким чином, щоб суспільство не мусило боронитися перед душпастирями, які не можуть дати собі раду зі своїми невпорядкованими сексуальними рефлексами.
7. Заклик до чистоти
Що робити, коли, попри численні спроби подолати проблему, гомосексуальна схильність залишається постійною тенденцією людини, що робить практично неможливим утворення подружжя, а водночас дана особа не почуває поклику до посвяченого життя в целібаті? У Катехизмі Католицької Церкви читаємо, що гомосексуальні особи покликані до чистоти. Через чесноти панування над собою, які вчать внутрішньої свободи, школи через підтримку безкорисливої приязні, через молитву і сакраментальну благодать, вони можуть і повинні поступово й рішуче наближатися — до християнської доско-налости (194).
Схожу логіку пропонує «Лист про пастирську опіку над гомосексуалістами» Конгрегації Віровчення: «Засадничо ці особи покликані до реалізації Божої волі у своєму житті, поєднуючи з хресною жертвою Христа кожне страждання і труднощі, яких можуть зазнавати У своїй ситуації. Для віруючої людини хрест є плід-Ною жертвою, оскільки ця смерть є джерелом життя і спасіння. Навіть якщо кожен заклик до несення хреста або до саме такого християнського розуміння страждання стане імовірним предметом знущань, слід було б пригадати, що це дорога вічного життя для всіх, хто визнає Христа (...) Добровільне відкидання жертви, у послуху до волі Господа, є вибудовою перешкод на шляху до спасіння. Як хрест є центром об'явлення спасаючої любови Бога до нас в Ісусі, так поєднання жертовности чоловіків і жінок, схильних до гомосексуалізму, з жертвою Бога стане для них джерелом такого віддавання себе, яке звільнить їх від нищівного способу життя, що цілий час загрожує їм» (195).
Особам із сильно вираженими гомосексуальними схильностями, з досвідом сексуальної активности, слід виразно нагадувати, щоб не втягували у практику нових людей, особливо дітей і молодь. Дітям, які є найслабшими членами суспільства, слід гарантувати повагу усіх прав, що належать людській особі. Треба любити їх, оточувати особливою увагою і шаною. Будь-які зловживання щодо їхньої гідности є злочином проти людства і майбутньої сім'ї (196). Всупереч тому, що твердять иноді лідери гомосексуального руху, деякі середовища налаштовані на пропаганду гомосексуальної поведінки серед молоді. Про це свідчать, серед иншого, геївські книжкові публікації, журнали, фільми чи брошури, що розкидаються по школах.
Втягування у гомосексуальну практику молодих людей є завжди великою кривдою, яку часто жодним чином не можна вже виправити. Адже нести «тягар гомосексуальної травмованости» легше особам, які не мали в своєму житті жодного фізичного досвіду гомосексуалізму. Особам, які ж провадять активне гомосексуальне життя, слід усвідомити, що поодинокі гомосексуальні акти з молодими людьми є зазвичай глибоким шоком. Цей шок часто поглиблює гомосексуальні страхи і водночас спричиняє до щораз більшої зосереджености на фізичній стороні власної сексуальности. Будь-яка спроба втягування в гомосексуальну практику дітей або молодих людей в період дозрівання завжди є великою кривдою. На це звернули увагу на засіданні Міжнародної Конференції на тему сексуального використання дітей (197). Особливим чином пересторогу перед сексуальним використанням дітей і молоді повинні взяти до уваги особи зі схильністю до педофілії.
РОЗВАЖАННЯ
Найважливішим досягненням на шляху до подолання в собі справжньої гомосексуальної схильносте або ж страху перед нею є здобуття глибокого духовного й релігійного досвіду. Саме він дозволяє зраненій людині у власній психосексуальній ідентичности віднайти тверду точку опори для емоційної і духовної боротьби.
Зцілення від будь-якого виду гомосексуалізму не полягає у зміні власне схильносте, на яку — особливо тоді, коли вона є дуже глибокою — ні терапевт, ані духівник не мають безпосереднього впливу, а передусім — на щораз глибшому усвідомленні власної роздвоєности між «прагненнями тіла» і «прагненнями духа».
У першому розважанні «Хто мене визволить від тіла тієї смерти?», звертаючись до слів ап. Павла, усвідомимо собі внутрішні суперечливі прагнення, які роздирають нас. Суперечливість цих прагнень особливо помітна в осіб із гомосексуальними схильностями. Ці суперечливі прагнення ап. Павло переживає так глибоко, що персоніфікує їх. Прагнення до добра називає «людиною духовною», «людиною новою» або ж «людиною внутрішньою». Натомість силу, що штовхає її до Зла, називає «людиною старою» або «людиною зовнішньою». «Треба позбутися (...) старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті (...) й одягнутись у нову людяну, створену на подобу Божу» (Еф. 4, 22. 24).
У другому розважанні «Ісусова свобода» шукатимемо в Христі образ «усякого визволення», що може стати для нас місцем відкриття сутности особистої внутрішньої волі і джерелом до її здобуття. Власне завдяки волі ми здатні - щонайменше — подолати лякливу зосередженість на тому, що нас болить, дратує, применшує або принижує, вабить і поневолює водночас. Власне завдяки внутрішній волі особа, зранена на гомосексуальному ∂рунті, перестає дивитись на себе й на инших під кутом страху і сексуального потягу, а починає бачити в собі й в инших особистість, тобто істоту, народжену з любови і призначену для любови. Потреба, що перебуває під загрозою страху, змінюється в пожадливість. «Розчарування» в пожадливості відбувається через ослаблення страху.
У третьому розважанні «Зцілення зраненої любови» нас запрошено до участі в розмові Ісуса із самарянкою біля криниці Якова. Самарянка — як пояснює їй Ісус -також є глибоко зраненою в любови, адже не здатна подарувати себе єдиному чоловікові, але, маючи їх кілька, «позичає» себе на якийсь час кожному з них. Такий перехід «з рук в руки» глибоко ранить її і призводить до того, що справжня любов в її житті стає неможливою. Зустріч з Ісусом спричиняється до того, що вона відкриває в собі справжнє джерело любови, завдяки якому може реалізувати свою глибоку тугу за безкорисливою любов'ю. Доброзичливе, сердечне, а водночас сповнене правди й щирости трактування жінки Ісусом може допомогти усім зраненим в любови подолати страхи перед суворим, а тому несправедливим, осудом, і дарувати людському коханню внутріш116 зцілення. Гомосексуальна особа, щоб мати змогу боротися зі своєю травмованістю, повинна спершу вилікуватися зі страху перед суворим осудом, аби відчути себе предметом безкорисливої любови. Таку власне любов жертвує нам Ісус і до неї запрошує.
Всі три розважання не пов'язуємо безпосередньо з гомосексуальною травмованістю, беручи за основу, що їх зміст стосується не тільки осіб з такими схильностями, а й усіх людей. Кожен з нас, незалежно від своїх проблем у психосексуальній сфері, має різний досвід зраненої любови, яка виявляється також в різних формах внутрішнього сум'яття. Прагнення до дедалі повнішої внутрішньої свободи, а також пошук довірливого діялогу з Ісусом, стає для кожного з нас пошуком внутрішнього зцілення. Плодом такого зцілення є не тільки визволення від «якоїсь схильносте», але передусім покладання з довірою на Бога і на ближнього на зразок покладання Ісуса на волю Отця.
1. «Хто мене визволить від тіла тієї смерті?»
«Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо творити добро є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені.
Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу инший закон У моїх членах, який воює проти закону мого ума і підне-Шює мене законові гріха, що в моїх членах.
Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти ? Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!
Отже, то я сам служу умом закону Божому, а тілом ~ законові гріха» (Рм. 7, 18-25).
1. Коли я хочу робити добро, зло мені накидається «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо творити добро є в мені, а добро виконати, то — ні» (Рм. 7, 18). Це дуже особисте і водночас болісне визнання ап. Павла. Він почувається роздертим, роздвоєним між двома суперечливими прагненнями в ньому. Власне це роздвоєння ап. Павло описує різнобічно:
— легко мені дається хотіти того, що добре, але виконати — то ні;
— не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу;
— коли хочу чинити добро, зло накидається мені;
— мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий;
— у моїх членах спостерігаю ж инше право, яке веде боротьбу з правом мого розуму і підбиває мене, у неволі, до права гріха.
Відкриваючи перед нами власний внутрішній досвід, св. Павло показує нам водночас правду про кожну людину, про кожного з нас. Ця правда виявляється щоденно в наших звичайнісіньких переживаннях, відчуттях і досвіді. Відчували це античні мислителі, які нерідко з великим песимізмом дивилися на людську природу. Овідій, який жив у часи Ісуса, твердив: «Бачу речі кращі і бажаю їх, але йду за гіршими». Чимало людей, травмованих на гомосексуальному ∂рунті, особливо сильно відчувають суперечливість своїх внутрішніх прагнень. Живуть иноді ціле життя у внутрішньому сум'ятті, й, неспроможні дистанціюватися від своїх відчуттів і прагнень, можуть дивитися на себе лише під кутом зору власної сексуальної орієнтації.
Сучасна людина, можливо, переживає драму внутрішнього сум'яття ще глибше й сильніше. Сьогодні глибока прірва пролягла між інтелектуальним і технічним розвитком людини, з однієї сторони, і його моральним та духовним розвитком — з иншої. «І без духа можна бути великим ученим», — зауважує Фрідріх Ніцше. Власне ця неузгодженість у розвитку становить загрозу не тільки для окремої людини і її найближчого оточення, але й для цілого людства. Наукові й технічні досягнення у руках безвідповідальної людини можуть стати знаряддям руйнування і нищення.
У цьому розважанні прохаймо про ласку усвідомлення глибини нашого внутрішнього сум'яття, яке так відверто визнає Апостол Народів. Якщо він, людина, цілковито віддана Христові і Його Євангелію, щиро визнає фундаментальне роздвоєння в собі, то наскільки ж більше такої щирости й відвертосте потребуємо ми самі?
У цій молитві запитаймо себе, наскільки ми помічаємо внутрішнє роздвоєння поміж добрими прагненнями й намірами і нашими немочами й гріхами, яке виявляється в нашому щоденному мисленні, переживанні і вчинках? Запитаймо себе, чи не намагаємось виправдати, обґрунтувати, раціоналізувати свою неміч, свій гріх? Чи зі своєї слабости не робимо права? Запитаймо себе також, чи не намагаємось перекинути її на инших, звинувачуючи їх у нашому злому самопочутті або якихось життєвих невдачах?
2. Хочу робити добро
Ап. Павло, описуючи власне внутрішнє сум'яття, підкреслює, передусім, існування потужного прагнення до добра: бажання творити добро є в мені (...), мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий. І хоча Це прагнення добра переплітається зі слабкістю, мінливістю і сліпотою людської волі, та однак слід його визнати, оцінити й прийняти як великий дар Духа.
Усяке духовне прагнення є плодом дії Божого Духа всередині нас. Це і є наше життєве завдання. Духовне прагнення — немов зерно, вкинуте у землю, яке вимагає родючого грунту, догляду, підливання. Коли добрі наміри не приймаються, не отримують догляду, міцніючи і поступово здійснюючись, тоді вони завмирають у нас, не приносячи плоду.
У даному розважанні намагаймося усвідомити, що ми є людьми доброї волі, людьми добрих прагнень, і тішмося цим фактом. Приймаймо частіше рішення, які мають на меті розвиток добра у нас. Нерідко нас супроводжує суб'єктивна впевненість, що перемога добра в нас — неможлива. Докладаймо для цього зусиль, хоча, може, не завжди регулярних і систематичних. Навіть у полоні певних узалежнень чи поганих звичок, що болісно нас діймають, вперто повторюймо собі: «це вже востаннє, більше це не повториться». Пригадуймо собі конкретні життєві ситуації, постанови, рішення, щоб побачити силу нашої доброї волі.
У багатьох наших молитвах, сповідях і инших духовних практиках ми часто буваємо сповнені ентузі-язму й запалу. Тоді стаємо подібними до ап. Петра, який щиро і з великою шляхетністю говорив до Ісуса: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся Тебе!» (Мт. 26, 35).
Плекаймо бажання роздивитися також усі добрі прагнення в наших взаєминах із ближніми. Пригадаймо собі найближчих нам людей і зауважмо «добрі наміри», які маємо щодо них. І хоч, може, часто доходить до непорозумінь і конфліктів, та нам тоді є дуже прикро. Болить нас так само й те, що ранимо инших, як і сам факт, що наші наміри дають такий малий результат. Страждаємо через рани, завдані иншим, оскільки десь в глибині серця прагнемо для них добра.
У цьому розважанні подякуймо Богові за нашу добру волю і за всі добрі прагнення, що випливають з неї. Якщо наша добра воля є дещо слабшою внаслідок пер-вородного гріха і власних гріхів, та однак вона завжди є відбитком (може, дуже блідим, але справжнім) нескінченної і найвищої доброти самого Бога. Висловимо в молитві радість з наявности доброї волі і приймімо її як дар доброго Бога. Це ж завдяки нашій добрій волі, підтриманій ласкою Господа, ми зможемо скинути з себе стару людину, щоб одягнутися в людину нову.
3. Зло накидається мені
Однак для того, щоб наше самопізнання було правдиве, перейдемо до роздумів про слабкість і засліп-леність доброї волі людини. Апостол Народів зазначає присутність доброї волі й добрих намірів у своєму житті, однак підкреслює, що вони не є результативними, а водночас переплітаються з цілком протилежними прагненнями: Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро (...) бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу (...) У членах моїх спостерігаю право, яке підбиває мене до неволі закону гріха, що мешкає в моїх членах.
Вражає велика простота й безпосередність визнання ап. Павлом своєї немочи — болісної і принизливої. Намагаймося наслідувати цю простоту й безпосередність; бажаймо увійти в конкретну життєву ситуацію, щоби бути здатними побачити нашу слабкість, нашу неміч перед лицем добрих намірів. Погляньмо, як часто наші «тверді» постанови, рішення, присяги, дані собі, Богові 1 ближнім, скінчилися нічим. У конкретних ситуаціях, Посвідченнях нашого життя намагаймося роздивитися "Єзсилля доброї волі, її інертність, її духовну лінь.
Пригадаймо собі, як твердо й часто нагадувала про себе «стара людина», нездатна до реалізації добрих намірів і прагнень. Прохаймо палко, щоб, через молитву, ми досягали до глибини нашої внутрішньої роз-двоєности, до немочи нашої доброї волі, до цілковитої правди про нас самих. Бо ж тільки правда нас визволить (пор. Йо. 8, 32).
4. Нещаслива я людина
Часто доводиться зустрічати дуже гордих людей (а може, й ми самі такі?), які невтомно намагаються доводити собі й иншим, що вони поважні, сильні, величні і досконалі. Однак рішуче захищаються, коли хтось вкаже їм на якусь найменшу помилку. Така гордовита і зверхня позиція свідчить лише про глибоко приховану слабкість, якої людина не бажає визнати в собі.
Досвід віри закладає особистий досвід немочи, яка домагається Божої ласки, досвіду неможливосте чинити добро лише власними людськими силами, немож-ливости визволитись самому зі зла, з гріха.
Визнання ап. Павлом внутрішнього сум'яття закінчується драматичними вигуком: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієїсмерти?» Це радикальне твердження ап. Павла випливає з його особистого досвіду, підтвердженого вченням Ісуса: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).
Усвідомлення своєї драматичної ситуації не означає негайного і цілковитого подолання нашого внугріш-нього сум'яття Християнство — це запрошення ступити на шлях спасіння, дорогу віри. Християнство не є станом, а дорогою (пор. Ді. 9,3). Терпляче просування цієї дорогою дозволяє людині переходити від старої до нової людини, від неволі до волі.
У даному розважанні запитаймо себе, чи ми усві" домлюємо драматизм нашої ситуації? Чи не дивимось на життя поверхнево, банально? Чи не засліплює нас крихта життєвого успіху, матеріяльного комфорту? Автентичність нашого християнства не вимірюється самозадоволенням, в тому числі і в релігійній площині. Чи не є доказом самозадоволення те, що я — «порядна людина»? Одкровення Йоана дають просте застереження: «Бо кажеш: "Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю", а не знаєш, що ти — злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий» (Од. З, 17).
Може, й мені невідомо, що я — нещасна і мізерна людина, бідна, сліпа й гола? Важко нам буде, може, дорівнятися до вимогливих слів ап. Павла і св. Йоана. Прохаймо, однак, палко про щирість щодо себе самих і про відвагу, щоб страх перед власною слабкістю не схилив нас до самообману і втечі перед собою.
5. Через Господа нашого Ісуса Христа
Драматизм нашої ситуації полягає передусім у тому, що ми можемо обманювати себе, перебувати в неправді. Але навіть якщо не обманюємо себе, однаково наша ситуація залишається драматичною, оскільки, коли бачимо зло і змагаємося з ним, не можемо відвернути його нашими власними людськими силами, а коли бачимо добро і прагнемо його усім серцем, не можемо його реалізувати тільки нашими власними силами. Слушно казав ап. Павло: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?»
Цей драматичний вигук Павла не є театральним жестом, бажанням справити враження на тих, кому призначалося послання, але його глибоким переконанням, яке він переживав з дня на день у всіх виборах і рішеннях.
А однак вигук ап. Павла не є трагічною декларацією немочи й беззмістовности людського існування. Задаючи питання: «Хто мене визволить від тіла тієї смерти?», він одразу ж дає сповнену надії відповідь: «Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!»
Не впадаймо, отже, в розпач, бо з нашого нещастя і смерті — якщо справді прагнутимемо цього — може нас вирвати ласка Бога через Господа нашого Ісуса Христа. Отак болісний досвід «правди» про нашу засліп-леність і слабкість, що робить нас нещасними, провадить нас до Ісуса, до Правди, яка є джерелом життя. Ісус бо говорить про себе: «Я— путь, істина і життя». «Ласка Бога» приходить до нас «через Господа нашого Ісуса». В заключній частині розважання звернімо передусім погляд до Ісуса Розіп'ятого, вдивімося в Його страждання і Його смерть, знаючи, що «Йогоранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5), в них — наша сила й наше життя. Через хрест Ісуса приходить ласка Бога, яка об'являє нам величину нашої немочі й необхідність пошуку допомоги. Тоді звернімо увагу на Ісуса Воскреслого, який об'являє нам, що в нашій немочі об'являється наша сила. Серед найбільшої немочі може об'явитися сила Ісуса Воскреслого. Це Ісус розіп'ятий і воскреслий сповнює нас надією, відвагою, силою і спокоєм - посеред найбільшої немочі.
2. Ісусова свобода
XX століття — особливий час прагнення до свободи, коли великого значення набрала боротьба за національне і суспільне визволення й особисту свободу. Саме в ім'я свободи гомосексуальні середовища змагаються за визволення з-під тиску багатовікової суспільної і політичної неволі. Боротьба середовищ геїв набирає нерідко характеру боротьби з «гетеросексуальною більшістю».
Досвід показує, однак, що зовнішнє і колективне визволення дуже часто є визволенням уявним. Адже нерідко суто зовнішнє визволення з-під однієї «класової» або «національної» неволі впроваджує самі народи і суспільні класи в инші форми неволі, иноді ще гірші від попередніх. Спроби зовнішнього і колективного визволення тільки тоді можуть увінчатися успіхом, коли їм передуватиме й супроводжуватиме їх невпинне визволення внутрішнє і особистісне. Суть внутрішнього визволення — це передусім подолання в собі будь-яких форм неволі. Для осіб, травмованих на гомосексуальному ∂рунті, правдиве визволення починається від звільнення від тиранії власної психосексуальної залеж-ности, що штовхає їх до постійного пошуку «нових предметів» любови.
«Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної. Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Га. 4, 31-5,1).
«За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо я маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь» (Йо. 10, 17-18).
1. Прагнення до свободи
Прагнення до свободи є однією з фундаментальних вартостей людини. Саме у свободі й завдяки їй людина реалізує свої основні цілі і прагнення.
Свобода суттєвим чином пов'язана з иншою фундаментальною вартістю людини, якою є любов. Не Можна відчути правдивої любови без досвіду свободи. Свобода — це інтегральна частина любови.
Людська свобода не полягає, однак, на якійсь абсолютній незалежності від когось чи чогось. Свобода полягає в цілковитій прив'язаності до того, з чийого боку людина відчуває любов, і кого сама прагне любити. Свобода ж щонайтіснішим чином пов'язана з любов'ю. Остаточне джерело свободи — це сам Бог, який є безконечна любов. Бог — абсолютно вільний, оскільки Він є сама любов. Це Він сотворив людину вільною, щоб — наслідуючи самого Творця — вона могла приймати і давати любов.
Прагнення до зовнішньої і колективної свободи показує, що сучасність потребує людей, які стали на шлях внутрішнього й особистісного визволення. У процесі сучасного визволення християни можуть відіграти виняткову роль. Адже суть християнського покликання - це заклик дітей Божих до свободи: «Ви бо, брати, покликані до свободи» (Гал. 5, 13), — пише ап. Павло.
Базисом свободи християн є свобода Ісуса Христа. Саме завдяки їй і в ній ми стаємо вільними людьми. Досвід особистої свободи, яку здобуваємо в Христі, дає нам право закликати инших, щоб разом з нами простували тією ж дорогою.
2. Ісус Христос — джерело свободи
Справжню свободу дає нам Бог в Ісусі Христі. Він сам — образ вічної свободи Бога. Свобода є однією з фундаментальних «вартостей» Ісуса, якої Він постійно прагне і якою живе.
З усіх чотирьох Євангелій нас пронизує образ людини, вільної «абсолютною свободою». Христос живе як зовнішньою свободою, так і внутрішньою. Ісус не піддається тискові середовища, в якому живе: тискові родини, друзів, учнів, тискові суспільної думки. Ісус не піддається також тискові релігійної й політичної влади.
Ісус не улягає жодному внутрішньому поневоленню, жодному чуттєвому чи психологічному примусу. Він не улягає страхові за себе, за своє майбутнє; Ісус не улягає владолюбству, тілесним пожаданням чи будь-яким иншим пристрастям.
Ціла особистість Ісуса, Його спосіб життя, мислення, переживання і діяльність підпорядковані єдиній вартості: сповненню волі Бога Отця, волі спасіння. Ісус свою свободу цілковито й неподільно залучає до справи, задуманої Святою Трійцею.
Прохаймо, щоб ми могли дивуватися, захоплюватися свободою Ісуса: Його внутрішньою незалежністю, свободою у розмові з усіма людьми, Його свободою перед лицем погроз і непевности, свободою перед лицем людської зради й инших болісних моментів, свободою перед лицем будь-яких людських пожадань і пристрастей. Саме Ісусова свобода є причиною того, що відповіді, які Він дає супротивникам, викликають в них подив. Дякуймо Ісусові за дар Його свободи, через який Він вказує нам, в чому полягає наша свобода. Дякуймо Йому за поклик до свободи через любов до Нього, пізнання і наслідування Його.
3. Свобода Ісуса перед лицем дочасного життя
Ісус, здійснюючи свою місію, не озирається на людську думку. Не піддається несправедливому шантажу зі сторони релігійних зверхників (пор. Мр. 12, 13-17). Так само й тоді, коли синедріон виносить присуд про Його смерть, Ісус не піддається страхові за власне життя. Відкрито дає свідчення про своє месіянство, хоча й знає, що воно стане основним мотивом для смертного вироку. Ісус зберігає цілковиту свободу щодо земного життя. Несправедливий суд, брутальні катування і смерть стають місцем цілковитої реалізації Божої свободи Ісуса. Ісус каже, що ніхто не забирає Йому життя Насильно, а Він сам його віддає: «Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь» (Йо. 10, 17-18).
Свобода Ісуса щодо фізичного життя не випливає з погорди чи легковажного ставлення до життя, а з цілковитої довіри до Отця і прагнення сповнити Його волю. Ісус глибоко усвідомлює вартість власного життя. Він цінує своє земне життя. Але понад життя Він цінує Отця і Його волю. Цілковита єдність з Отцем, прагнення виконати до кінця Його волю спасіння є джерелом Ісусової свободи щодо власного життя.
Роздумуючи над Ісусовою свободою щодо земного життя, замислимося над тим, як міцно ми буваємо прив'язані до свого життя. Страх за життя часто керує нашими вчинками, рішеннями й діями. Під впливом страху за себе ми робимо чимало помилок і гріхів, наприклад, боягузливо мовчимо там, де слід було б відважно взяти слово. Иншим разом, під впливом страху, говоримо забагато й непотрібно. Захищаємося навіть тоді, коли ніхто й ніщо не загрожує нам.
Прохаймо Ісуса, щоб звільнив нас від страху за наше життя, бо ж цей страх є вираженням нашого поневолення, нашої невіри і зациклености на собі. Збуджуймо в собі почуття вдячности до Бога за дар свободи, явлений нам в Ісусі Христі. Прохаймо, щоб Його свобода була для нас постійним закликом. Прохаймо про прагнення внутрішньої свободи, за прикладом «вільного Ісуса».
4. Ісусова свобода щодо матеріяльних благ Євангеліє показує нам Ісуса як людину, вільну супроти матеріяльних благ. Убоге життя в Назареті і вбогий стиль життя мандрівного пророка — ось спосіб реалізації свободи перед лицем усіляких дочасних дібр-Ісус говорить про себе: «Лисиці мають нори й птиці небесні — гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт. 8, 20).
У підході Ісуса до речей немає, однак, навіть тіні маніхейської погорди до матеріяльного. Ісус не легковажить потребою користання з матеріяльних благ. У молитві «Отче наш» наказує нам просити небесного Отця «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Ісус дозволяє і бідним, і багатим запрошувати Його до столу. Учням же каже: «їжте, що покладуть вам».
Ісус є вільним перед здобуванням матеріяльних благ. Адже усвідомлює, що не вони надають людині вартости. Збільшення матеріяльних засобів не є автоматичним забезпеченням життя, бо «не від надміру того, хто що має, залежить його життя» (Лк. 12, 15).
Своє вчення Ісус втілює у власний спосіб мислення, відчуття і діяльності, залишаючись цілковито вільним від будь-якої пожадливости. Христос називає нерозумним багача, який за допомогою нагромадженого маєтку хотів примножити своє життя й гадав, що багатством продовжить його. Нерозсудливо говорив собі: «Маєш добра багато в запасі на багато років». Але Ісус називає його безумним: «Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе» (Лк. 12, 19-20).
Дурість багача полягала в тому, що шукав життя у мертвих речах. «Не від надміру того, що має, залежить його життя» (Лк. 12, 15). Життя ж людини не залежить від мертвих предметів навіть тоді, коли їх нагромаджено дуже багато. Жадоба грошей у сучасної людини є найчастіше спробою забезпечити своє життя. Цим характеризується як пожадливість окремих людей, так і економічна пожадливість багатих народів, що використовують бідніші народи, перетворюючи їх на великий ринок збуту для власної надпродукції.
Якщо наше життя не залежить від майна, то тим більше здійснення нашої місії не залежить від стану Цього майна. Купуючи матеріяльні речі, користуючись найновішими технічними засобами, ми не маємо ніколи забувати, що у здійсненні місії найважливішим є наше особисте свідчення життя і наше особисте наслідування Ісуса Христа.
Дякуймо Богові за дар свободи Ісуса від матеріального світу й людської жадоби володіння. Ставлення до речей призводить до того, що для пожадливих вони стають місцем поневолення і гріха, а для вільних -місцем пошуку і віднайдення Бога. Св. Ігнатій Лойо-ла, завдяки своїй свободі від світу, відкрив, що усе -в тому числі й матеріальні блага — це місце перебування Бога.
Прохаймо про глибоке розуміння того, в чому полягає наша особиста свобода від матеріяльного світу. Прохаймо також бажання позбутися оманливої думки, начебто мертві речі можуть підтримати й забезпечити наше дочасне життя. Прохаймо й про осягнення правди — що життя людини залежить передусім від Бога.
5. Свобода Ісуса від потреб тіла
«Тоді підійшов до Нього спокусник і сказав: "Коли Ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом."А той відповів: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих"» (Мт. 4, 3-4).
Сорокаденний піст Ісуса в пустелі, Його часті і довгі нічні чування у молитві, незручності, пов'язані з життям мандрівного вчителя, Його досвід голодування й инших життєвих невигод показують нам людину, потреби тіла якої підпорядковуються поєднанню з Отцем і здійсненню Його волі. Тіло Ісуса залишається підлеглим духові і йому слугує.
Свобода Ісуса від потреб тіла не виражається, однак, у якихось обтяжливих і довгих постах чи в покутних практиках. Христос не наслідує суворого життя свого предтечі, Йоана Хрестителя. Провадить вбоге життя мандрівного пророка, але дозволяє собі частуватися — маючи внутрішню свободу, їсть і п'є те, що перед Ним покладуть. Цей контраст між стилем життя Йоана Хрестителя і стилем життя Ісуса послужить Його противникам як привід для звинувачення, начебто Він є «ненажерою і п'яницею»: «Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п 'є, а ви кажете: "Це ненажера і п 'яниця, приятель митарів та грішників"» (Лк. 7, 34).
Ісусова свобода зумовлює те, що потреби тіла не затримують Його уваги. Не відіймають Його людської енергії навіть тоді, коли терпить голод, рівно ж і тоді, коли сідає до щедро накритого столу у заможного За-кхея або Симона Фарисея. «Царство Боже — не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм. 14, 17).
Ісус, який провадить життя, «повне Духа», не відчуває докучливого розумового голоду. Ми ж, натомість, на противагу до Ісуса, часто відчуваємо неопанований голод наших думок. Виявляється це, серед иншого, У надмірі їжі і пиття, у сексуальних чи аудіовізуальних зловживаннях, або ж у вдаванні до наркотиків.
Ці зловживання, усе ж, пов'язані не так з реалізацією справжніх потреб тіла, як передусім з порожнечею серця. Якщо людина не реалізує своїх найглибших Духовних потреб, тоді проігноровані духовні прагнення виходять на поверхню у вигляді якогось неокресленого неспокою і психічного й розумового голоду. Саме цей неспокій та голод отруює нас і з'їдає нас зсередини.
Основною нашою помилкою є те, що, не аналізуючи їхнього сенсу, автоматично намагаємося заспокоїти їх шляхом розумового насичення. Тоді легко утворюється розумове узалежнення. Коли кидаємося у вир розумового пізнавання, тоді поступово доходимо до стану дедалі більшої психічної і духовної розбитости. Так утворюються в нас руйнівні пристрасті і психічні узалежнення.
Проте вийти із рабської залежносте від розумового пізнавання не можна винятково шляхом якогось волюнтаризму, самим лише зусиллям людської волі. Необхідно передусім відшукати сенс і мету свого життя. Моралізаторський тон, до якого нерідко вдаються у виховній, катехитичній, проповідницькій діяльності, а також у праці над собою (ти повинен, ти мусиш), не принесе жодного плоду, якщо не вибудуємо в собі і в инших глибокої внутрішньої мотивації. Досвід показує, що практично неможливо вилікувати людину від пристрастей і розумових узалежнень, якщо вона не втамує і не реалізує своїх найглибших духовних потреб; якщо не закорінить свого життя в Бозі.
У цьому розважанні прохаймо Ісуса, щоб ми відкрили в собі потребу щораз більшої внутрішньої свободи: свободи щодо пізнавання тіла, свободи щодо ма-теріяльних благ і свободи щодо свого земного життя. Прохаймо теж про те, щоб зрозуміти, що внутрішня свобода є необхідною умовою для доброго переживання свободи зовнішньої.
6. Icy сова свобода щодо людського кохання
Розкутість і свобода, з якою Ісус перебуває поруч і розмовляє з жінками й з чоловіками, є свідченням чистоти Його серця, яке не посідає будь-якої пожадливости. Повнота Ісусової свободи щодо подружньої і родинної любови, від якої добровільно відмовляється, є виразом Його безумовної відданости Отцю і прагнення здійснювати Його волю.
Закладення Ісусом родини анітрохи не суперечило б довіреній Йому месіянській місії. Чимало пророків Старого Завіту мали власні родини. Тільки лічені з них хили в целібаті. Ісус обирає безженність, аби таким чином підкреслити свою відданість Отцю і Його волі спасіння усіх людей.
Відмова від подружньої і батьківської любови у целібаті створює в людині якусь глибоку пустку на чуттєвому рівні, якщо вона не наповнить серце досвідом любови Бога на зразок синівської відданости Ісуса своєму Отцю. Життя в євангельській чистоті можливе тільки для Ісуса і з любови до Нього. її метою є свідчення безкорисливої лагідности Отця стосовно кожної людини, а особливо щодо убогих (198).
Свобода Ісуса щодо людського кохання є великим даром не тільки для тих, хто живе в целібаті, але й для осіб, що реалізують подружню і батьківську любов. Чистота Ісуса є зразком чистої любови рівно ж у подружжі і в родині. Адже в людському еротичному коханні прихована «небезпечна влада», яку наречені і подружжя взаємно визнають один одному. З одного боку, ця влада може набрати вигляду взаємного дарування, яке побудоване на самозреченні, але й може переродитися у спробу взаємного оволодіння і маніпулювання один одним.
Уважно спостерігаючи за міжособистісними стосунками у багатьох подружжях, родинах, приятельських зв'язках, можна легко спостерегти, яким чином влада, пов'язана з людським коханням, призводить до взає-монівеляції. Емоційне домінування однієї особи над иншою, взаємне обмеження свободи й инші форми Маніпулювання — ось найчастіші вияви зловживань, Пов'язаних із владою, що її в любови люди взаємно визнають один одному. Таке ж, а иноді навіть ще біль ше, взаємне маніпулювання існує в гомосексуальних зв'язках, в яких страх перед зв'язком з особою протилежної статі цілий час підсилює цю владу.
У цій молитві подякуймо Ісусові за Його цілковиту відданість Отцю, яка стала джерелом Його свободи щодо людського кохання. Прохаймо також, щоб Його покладання на Отця було для нас закликом до невпинного пошуку тісного поєднання з Богом, з якого народиться наша свобода щодо людського кохання; свобода, завдяки якій зможемо — згідно зі своєю життєвою ситуацією — давати свідчення лагідної і чулої любови Бога до людини.
3. Зцілення зраненої любови
Проблема гомосексуалізму у своїй суті є проблемою пошуку любови. Гомосексуалізм — це викривлена, зранена форма любови. Що більше людина заплутана в гомосексуальні схильності і вчинки, тим глибшим є її голод і прагнення любови. Будь-яка форма зцілення від гомосексуалізму буде можливою тільки тоді, коли людина, зранена в любови, відкриється для безконечної любови Бога. Остаточно, саме Він є найглибшим джерелом кожної автентичної любови. Тільки Він сам може зцілити людину у її зраненій любови.
«Отож прибув Він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. На-томився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: "Дай мені напитися" (...) Отож каже до нього жінка самарянка: "Юдей ecu, а просиш напитися в мене, жінки самарянки" (...) Ісус у відповідь сказав до неї: "Була б ти відала про дар Божий, і — хто Той, що каже тобі: Дай мені напитися, — то попросила б сама в нього, а Він дав би тобі води живої". Мовить до нього жінка: "Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, — то звідкіля б у Тебе вода жива? Чим більший Ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?" А Ісус їй у відповідь: "Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той же, хто нап 'ється води, якої дам Я йому, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам Я йому, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне ". Говорить до нього жінка: "То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я вже більше спраги та й не ходила сюди черпати ". "Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюд "». Озвалася жінка та й каже Йому: "Нема в мене чоловіка ". "Добре єси мовила, — відрік їй, — не маю чоловіка/ П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси"» (Йо. 4, 5-18).
1. Любов виняткова
У Євангелії св. Йоана спрага є вираженням прагнення серця. Ісус, кажучи до самарянки: «Дай мені наптися», запрошує її віддати Йому ціле своє життя у любови. Цей заклик Ісус скеровує не тільки до самарянки, але й до кожного з нас. У цьому заклику Христос домагається безумовної самовіддачі, аж до кінця.
У нашому зв'язку з Ісусом не йдеться про нашу безгрішність, моральну бездоганність або якусь форму «творчої самореалізації». Ісус прагне передусім нашої любови. У взаєминах з Ісусом йдеться про прийняття Його особи, а разом з нею — Його прихованого життя, Його громадського життя, Його вчення та Його смерти і воскресіння. Мова йде про виняткову відданість Йому.
Символом єдности учня з Ісусом є єдність чоловіка і жінки. Жінка, дружина, залишає батьківський дім і «йде замешкати» до свого чоловіка, в його дім. Дім чоловіка стає її домом. Учень Ісуса рівно ж іде, щоб замешкати свого Учителя. Дім Учителя стає домом учня.
Учні Йоана запитують Ісуса: «(...) "Учителю, де перебуваєш?" Ісус їм відповів: "Ходіть та подивіться" (...) І того дня залишилися в Нього» (Йо. 1, 38-39).
Зріла подружня любов характеризується винятковістю. Між двома особами, які кохають один одного, чоловіком і жінкою, не може увійти ніхто третій як рівноправний партнер. Любов виняткова, любов наречених - це завжди «ревнива» любов. І саме такою любов'ю Бог любить Ізраїля: «Тоді Господь почав ревнувати за свій край і пощадив народ свій» (Йоіл 2, 18).
З цієї ревнивої любови Бога народжується заповідь: «Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Нехай не буде в тебе инших богів, крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подоби-ни (...) Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо Господь, Бог твій, Бог ревнивий» (Вих. 20, 2-5).
«Ревнива любов» Ісуса до нас домагається рівно ж «виняткової любови» і з нашої сторони. Любов до Ісуса не можна розділити ще з кимось: власними батьками, дітьми, чоловіком чи дружиною, найкращими друзями. «Коли хто приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 26).
У цій молитві прохаймо Ісуса, щоб об'явив нам свою «ревниву любов», яка надає щонайповнішого сенсу й мети нашому життю. Прохаймо також, щоб ми могли з довірою прийняти її і відповісти на неї нашою «ревнивою любов'ю».
2. Наша слабкість у відносинах з Ісусом
«Отож каже до ньог
2007.02.20 | +О
Re: пропоную +
2. Наша слабкість у відносинах з Ісусом«Отож каже до нього жінка самарянка: "Юдей ecu, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?"»
Перефразовуючи слова самарянки, можемо сказати Ісусові: «Як Ти, Син Божий, звертаєшся до мене, грішника?» Коли усвідомлюємо собі власну неміч, грішність, тоді народжується в нас радикальний сумнів, чи наша любов до Ісуса, наша приязнь з Ним є можливою? У нашому діялозі з Ним почуваємось тоді скуто. Так відбувається тільки тому, що ми невірно розуміємо нашу моральну слабкість. Не сміємо і не маємо відваги повірити, що Отець любить нас, грішників. Неправильне розуміння своєї людської слабкости може закрити нас перед любов'ю Бога. Вважаємо, що любов є неможлива, як неможливе повернення мертвого до життя.
Саме про таку неможливість говорить Марта, сестра Лазаря, у розмові з Ісусом: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день». Але Ісус пригадує Марті: «А хіба я не казав тобі, що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» (Йо. 11, 39-40).
У стосунки з Ісусом входимо з нашими травмами, недосконалостями, з цілою нашою грішністю. Наші немочі і гріхи є «частиною» нашого зв'язку з Ісусом. Парадокс, але саме завдяки цій «щасливій провині» можемо насправді досвідчити потребу Ісуса в нашому житті. Людська слабкість стає для нас «місцем» відкуп-лення через Ісуса.
Усвідомлюючи нашу людську вбогість, не можемо, однак трактувати Ісуса як інструмент. Ісус не є знаряддям для розв'язання наших проблем, знаряддям самореалізації, способом дійти до власної безгрішности.
Коли б у духовному житті нашою першою турботою була наша досконалість, тоді б існувала небезпека Розминутися з Богом. Саме так розминувся з Богом фарисей з притчі про митаря і фарисея. Вважав себе досконалим, але відійшов з храму невиправданим (пор. Лк. 18, 10 і наст.) У його ставленні до Бога забракло довіри і любови.
Так само багатий юнак, хоч дотримувався усіх заповідей, відійшов сумним, бо не віддав себе цілковито Ісусові (пор. Лк. 18, 18). Найпершим прагненням учня має бути цілковите прийняття любови свого Учителя, плата Йому довірою на любов. Натомість, плодом досвіду любови буде внутрішнє зцілення, особиста досконалість, подолання немочі.
У цій молитві прохаймо Ісуса, щоб наші духовні зусилля були передусім зосереджені навколо Його Особи, навколо Його любови й нашої відповіді на цю любов. Прохаймо також, щоб ми змогли, у світлі цієї любови і завдяки їй, зрозуміти відносність усього — в тому числі наших недоліків, поранень, незадоволення собою, гріхів. Якщо розмістити нашу людську слабкість у центрі нашого духовного життя, тоді Ісус стає єдиним знаряддям в пошуку наших власних цілей. Найшляхетніші людські цілі втрачають значення і сенс, якщо не збігаються з планами Ісуса щодо нас.
3. Жива вода
«Була б ти відала про дар Божий, — каже Ісус до самарянки, — / хто той, що каже тобі: "Дай мені напитися ", — то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої».
«Була б ти відала про дар Божий...», — тобто, якби розпізнала любов Бога. Любов Бога до людини є завжди найбільшим даром. Усі инші дари є виявленням того першого дару. Дар Ісуса Христа є власне знаком любови Бога до людини. «Бог бо так полюбив світ, Що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. З, 16).
Людина, яка розпізнає дар любови Бога, що приходить в Ісусі Христі, відкриває в собі незаспокоєне прагнення любови. Це прагнення не може втамувати жодна людська дійсність на цій землі.
Ісус перший прохає самарянку: «Дай мені напитися». Найважливіша ж мета цього прохання — дати їй зрозуміти, що вона сама, перша, має в собі незаспокоєне прагнення любови.
Своїм запрошенням до любови Христос пробуджує в нас потребу нескінченної любови. Бог є повнотою любови. Любови нескінченної. Любови безумовної. Любови без меж. Нашою любов'ю не можемо нічого додати до Його любови. Не можемо її посилити, помножити. Ісус, прагненням нашої любови, хоче пробудити в нас потребу Його Божої любови.
Коли Ісус прохає нас: «Дай мені напитися», нам треба відразу ж відповісти проханням на Його просьбу: «Це Ти, Ісусе, спершу дай мені напитися. Я бо перший потребую Твоєї любови». Власне так Йоан Хреститель каже до Ісуса, коли Той прохає його про хрещення: «Мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене». Нам треба молитися словами: «Дай мені напитися, бо ж Ти маєш воду живу, бо Ти сам є джерелом живої води».
Живою водою в Біблії є сам Бог, Його нескінченна любов. У Старому Завіті нею є Ягве. У Новому — Ісус Христос, Син Божий, зісланий нам від Ягве. Устами пророка Єремії Бог скаржиться на Ізраїль: «Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діряві, що води не держать» (Єр. 2, 13).
До самарянки ж Ісус каже: «Кожен, хто оту воду п 'є, знову захоче пити. Той же, хто нап 'ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам Я йому, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне».
Однак, самарянка не вірить Ісусові, бо не розуміє Його слів. З докором каже йому: «Звідкіля б у тебе вода жива? Чим більший Ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його ?»
Ця жінка не відчуває потреби прохати живої води. Видається їй, що має усе, чого лише прагне. Має «свою воду». Але — це вода з дірявих копанок. Завдяки цій воді вона «якось вегетує», має свої малі «радощі», свою «винагороду», якою якось наповнює, а радше заглушає в собі велике прагнення живої води.
Якщо не приєднаємося до пошуку «живої води», до пошуку Бога, тоді автоматично приєднуємося до пошуку «малих людських радощів», які виконують роль компенсації. Так, наша гарячкова діяльність і прагнення успіху можуть бути формою пошуку втіхи. Можемо тоді запевняти себе, що наше життя має вартість, бо ж заслуговує на визнання, людську похвалу, оскільки нам вдалося досягти раніше задуманого.
Занурення в буденність, у пошук дрібних приємностей, у споживацьке «забирання» може так нас захопити, що цілковито забуваємо про потребу пошуку любови Бога. Наші емоційні зв'язки, якими «прив'язуємося» до людини, рівно ж можуть слугувати пригасанню духовних потреб. Часто ми настільки поєднані з нашими «компенсаціями», що нас переслідують страхи й застереження, що Господь може їх у нас відібрати.
У цій молитві прохаймо Ісуса, щоб ми дозволили Йому викрити наші страхи за себе, які призводять до того, що так легко піддаємося ілюзіям. Під їх впливом ми схильні гадати, що любов Бога є якимось незначним додатком до життя, а не його центром.
4. Любов як жертвування себе
На початку нашого духовного життя автоматично даємо Богові плоди нашої діяльности, наших вчинків. А отже, жертвуємо нашу молитву, нашу працю, нашу любов до ближнього, наш час, наші дрібні упокорення й инші дари.
Однак саме життя тримаємо для себе, оскільки підсвідомо вважаємо, що «наше життя» належить нам. Вважаємо себе володарями, панами нашого життя.
Усе ж, якщо ми вірні любови Бога, тоді надходить день, коли нас запрошують віддати Богові не тільки плоди, а й ціле дерево: себе самих. Справжнє навернення полягає на даруванні Богові цілого свого життя.
Проте дарування самих себе Богові — дуже важке. Адже для цього слід подолати власні страхи за себе і своє майбутнє. Щоб віддатися Ісусові, треба стрибнути у прірву «Його Провидіння». Ісус же дуже послідовно допомагає нам в цьому. Часом чинить це через випадкові події і життєві ситуації.
Иноді це можуть бути важкі або навіть болісні події. Життєві невдачі, хвороба, стан внутрішнього надлому чи депресії, наша любов, відкинута кимось із близьких — ці і схожі випадки можуть стати внутрішнім поштовхом для цілковитого жертвування себе Ісусові.
Втрата малих радощів, наших «винагород», иноді може нам допомогти відкрити Бога як джерело живої води. Щоб бути здатними прийняти Бога як єдине Джерело життя, слід щиро визнати усе втрачене — втратою задля Христа.
5. «Позви чоловіка свого»
Коли Ісус об'явив самарянці, що Він є «живою водою», яка може втамувати її спрагу, вона попрохала: «То дай мені, Пане, тієї води, щоб не мала я вже більшеспраги та й не ходила сюди черпати». Ісус відповів їй: «Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди». Проте самарянка не хотіла торкатися болючої для неї теми, а саме — кількох чоловіків у її житті. Не бажаючи відкриватися перед Ісусом, сказала неправду: «Нема в мене чоловіка».
Але — як це часто буває у людському житті — саме тоді, коли намагається говорити неправду, — каже правду. «Добре ecu мовила, — відрік їй, — не маю чоловіка! П'ятьох бо мала ecu чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила ecu»
Ісус показує жінці, що насправді вона не кохала жодного чоловіка, а лише «позичала себе» їм на певний час. І власне тому не може назвати жодного з них своїм чоловіком. У справжній подружній любови існує бо цілковите й повне дарування себе.
Проте Ісусові не можна «позичити себе» на хвилину, Йому не можна віддатися лише на якийсь час. Йому можна тільки віддати себе безумовно, до кінця. Немає любови «на годину». Немає любови «на пробу». «Той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі», оскільки в цих стосунках бракує цілковитого дарування себе. Усі чоловіки в житті цієї жінки були лише компенсацією, спробою заповнити самотність і порожнечу життя. Переходячи «від одного чоловіка до иншого», жінка лише вдає любов, вдає подружнє життя, створює видимість дарування себе.
Любов — дарування себе — є постійною. Справжнє дарування має ознаку «до самої смерти», ознаку вірнос-ти до кінця. Любови не можна відкликати. У «Пісні пісень» наречена говорить нареченому: «Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть, сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її -вогненні стріли, правдиве полум'я Господнє» (П.п 8, 6).
На закінчення всього розважання попросимо спершу про глибоке прагнення прийняти любов Ісуса й відповісти Йому любов'ю на любов. Прохаймо також, щоб ми змогли протистояти — з одного боку, спокусі підозріливости, що любов у нашому житті є неможлива через нашу слабкість і грішність, а з другого — спокусі страху перед тим, щоби ввірити своє життя Ісусові.
XVIII. СВІДЧЕННЯ
1. He хочу більше втікати від болю (200).
Я походжу з малого містечка. Зростав у багатодітній родині, нас було п 'ятеро - братів і сестер. Мій батько був дуже суворою і черствою людиною. Я не мав з ним практично жодного емоційного контакту. А він зовсім не цікавився мною. Його не хвилювало, як я вчуся, як поводжуся в школі. Всі в родині панічно боялися батька. Коли він повертався з роботи, і хтось з сестер чи братів першим помічав його наближення, негайно попереджав инших: «Тато повертається!» А як всі раділи, коли він виходив на декілька годин з дому!
Коли треба було допомогти йому у щоденних роботах по дому, ми ховалися один за одного. Ніхто не хотів працювати з ним, бо при цьому він був дуже вимогливим, попросту жорстоким. Вимагав безумовного послуху і не терпів жодного спротиву. Легко впадав у гнів, карав нас за будь-яку помилку чи недогляд. І хоча по-справжньому лаявся рідко, та однак вульгарно обзивав нас. Одного разу, коли ми працювали на ділянці і я зробив щось не так, він одразу ж якимось гострим предметом ударив мене так сильно, що на тілі в мене залишився кривавий слід. Відтоді я ще більше почав його боятися. Він регулярно відвідував церкву. Однак не нав 'язував нам надміру своєї «побожности». Жив своїм, дуже замкнутим внутрішнім світом, куди нікого не допускав.
Я не здогадувався, що за його холодним і суворим виглядом ховалося ціле море прихованих почуттів. Він дуже рідко виявляв якісь инші почуття, окрім гніву та злости. Добре пам 'ятаю ситуацію, в якій вийшли на поверхню власне «инші почуття»: це трапилось тоді, коли в автокатастрофі загинув його двоюрідний брат. Вперше і востаннє тоді довелося мені побачити, як він плаче. Я здивувався, що він це взагалі вміє.
Що ж стосується ставлення до нас, дітей, або дружини, — рідко можна було побачити його умиротвореним. Зазвичай він бував дуже жорстким, суворим і «вічно недобрим». «Розслаблявся» лише тоді, коли в гості приходив хтось із родини. Тоді й нам приділяв більше уваги, часом навіть хвалився нами. Тож: ми добре знали: коли є гості, нам ніщо не загрожує, — тому й використовували ситуацію.
Я залишив дім у 15-річному віці, оскільки ліцей, куди я вступив, був віддалений від нашого дому на кількадесят кілометрів. Відтоді мій контакт з батьком ще більше послабився. Я практично не бачив його, неохоче повертався додому під час свят і на канікули. Мені страшенно не хотілося спілкуватися з батьком. Тож я шукав можливости поїхати погостювати до когось із друзів або далеких родичів. Батько не заперечував, —мабуть, йому було байдуже, де я проводжу вільний час.
Якщо зараз я спроможний більш-менш спокійно жити, завдячую цим передусім моїй мамі. Вона була дуже теплою, делікатною, турботливою, люблячою людиною, про-Ш иноді могла бути й рішучою. Бувало, говорила про те, Що їй дуже важко з чоловіком, але в цих випадках радше ділилася своїми почуттями, аніж: налаштовувала нас негативно щодо батька. В її підході не відчувалося бажання помсти. Мабуть, вона була незвичайною жінкою. Дуже багато страждала. Батько, щоправда, давав гроші на сім 'ю, але вся турбота про щоденні справи лягала майже винятково на неї. З нашою допомогою вона одна вела усе домашнє господарство.
Наше спілкування з мамою було тепле, сердечне. Завжди можна було перед нею вилити свої жалі, порозмовляти про майбутнє, про труднощі в школі. У цих випадках вона захищала нас перед учителями, пояснюючи, що вдома в нас важка ситуація. Однак, пояснюючи, завжди залишалася об'єктивною. Була позбавлена агресивности, нав 'язливости. До усіх ставилася з належною увагою. Часом мені видавалося, що любила мене більше, ніж инших. Зараз, однак, маю враження, що це була тільки моя уява.
В дитинстві у мене були приятелі, але — мало добрих друзів. Я дуже товаришував з сусідською дівчинкою, з якою ми разом щодня ходили до школи упродовж восьми років, допомагали одне одному. Наша дружба, однак, зосереджувалася навколо навчання. У дитинстві я мав радше гарні контакти з однолітками — як у класі, так і в неформальному колі хлопчаків з подвір 'я. Пам 'ятаю одного з товаришів дитинства, з яким ми любили бавитися на сусідніх луках. Зараз, замислюючись над цим, не бачу великої різниці у моїх дитячих контактах з хлопцями і дівчатками. Здається, що однаково добре знаходив спільну мову і з тими, і з другими.
У початковій школі я почувався якимсь переляканим. Відчував страх перед будь-яким «авторитетом». Відразу після уроків повертався додому, бо боявся, що батько сваритиме мене. Боявся піти в кіно без дозволу батька. Боявся піти до школи, не вивчивши домашнього завдання-Хоча мав гарні стосунки зі шкільними товаришами, та однак жив немов «на узбіччі» класу. Сам ніколи не організовував забав і не верховодив у них.
У період дитинства я не мав якогось особливого досвіду в емоційно-сексуальній сфері. Пам 'ятаю лише розмову із своїм старшим братом, який довів мені до відома, звідки беруться діти. Розповідаючи про це, використав дуже вульгарний жаргон, якого я тоді не розумів. Застеріг мене, однак, щоб я не повторив цих слів у присутності мами. Пам 'ятаю до сьогодні, як мені тоді кортіло повторити ці слова біля мами і побачити її реакцію на них. Проте ані на мить мені не спало на думку повторити їх у присутності батька.
Сексуальні проблеми почалися в період дозрівання, коли пробудилися різні страхи і застереження. До періоду дозрівання я виявився непідготовленим. Не читав досі жодної книжки на цю тему. Ніхто не попередив мене про фізичні зміни, що мають зі мною статися. Бували хвилини, коли я був вражений від себе самого, хоча, з иншого боку, керувала мною якась велика сексуальна цікавість. Кілька разів я намагався поговорити зі священиками на сповіді про справи, пов 'язані з дозріванням, але відчував, що мене хочуть спекатися. Один з них, щоправда, пояснив мені дещо — коротко і сухо. З часом «інформація підтвердилася» у розмовах з деякими приятелями. Зараз бачу, що розмови ці були не тільки спрощені, але й вульгарні.
Найбільше страхів довелося пережити щодо мастурбації. Кожне падіння я переживав дуже важко, просто драматично. Я важко картав себе після кожного випадку. Часто ходив до сповіді, почувався принижено, соромився самого себе. І хоча я не зіткнувся у конфесіоналі із суворим трактуванням цього питання, однак священики переконували мене, що це дуже великий і важкий гріх. Під час деяких сповідей я говорив про це дуже обережно ' узагальнено. Лише у випускному класі зустрів священика, який викликав у мене довіру і дещо заспокоїв мене.
У перших класах середньої школи я однаково легко спілкувався як з хлопцями, так і з дівчатками. З двома-Щьома товаришами пов'язувала мене досить тривала приязнь. Оцінюючи зі сьогоднішньої перспективи, це були дуже погідні й безкорисливі стосунки. Поєднували нас спільні зацікавлення.
Хоча декілька дівчат з моєї школи дуже подобались мені, однак я ніколи не «закохувався по вуха». Тому, коли якась дівчина звертала на мене увагу, я почувався вирізненим. З дівчатами я був радше несміливим і пасивним. Пам'ятаю одну товаришку, з якою спілкувався більше, ніж з иншими. Вона була дуже доброзичливо до мене налаштована, і я мав враження, що якось виділяє мене.
У третьому чи четвертому класі ліцею під впливом певного, дуже виразного і яскравого гомосексуального сну, в мені зародився страх перед цим явищем. У ліцеї я мав кількох добрих приятелів, але не було з мого боку жодних свідомих сексуальних виявів. І раптово до одного з них, молодшого від мене, в мені з 'явився виразний сексуальний потяг. Відтоді я почав зі щораз більшою підозрою дивитися на свою приязнь з друзями. На жаль, не знайшлося тоді нікого, хто міг би заспокоїти мої страхи за власну «сексуальну нормальність». Сни почали повторюватися. Здавалося: що більше я їх боюся, то частіше вони приходять. Думка про мої гомосексуальні схильності щораз більше поглинала мене.
У ліцеї я закохався в одну дівчину. Але вона здавалася мені неприступною принцесою. Була занадто гарна, занадто розумна, занадто віддалена від мене. Приглядався до неї здалека. Вона дуже подобалася мені, але я так і не сказав їй цього. Відчував, що між нами існує ниточка симпатії. Вона й сама була, мабуть, надто розгублена і несмілива, щоб вийти мені назустріч. Ніколи жодним словом ми не обмовилися про наші почуття. Жалкую про це й досі. Дуже швидко знайшов її инший хлопець. Гадаю, через мої гомосексуальні страхи я втратив ту «особливу нагоду».
На певний час я замкнувся в собі. Дозволив себе поглинути спочатку навчанню, згодом — праці. Став черствою людиною. І хоча мав своїх приятелів, та однак насправді ніколи не був відкритим до них. Не усвідомлював тоді, що дедалі більше стаю схожим на свого батька, якого внутрішньо ненавидів, хоч ще й не знав цього.
Оскільки я не наважувався висловити все просто в очі, почав надсилати йому листи. Батько, очевидно, цілковито ігнорував мої епістолярні «зачіпки». Але від матері я дізнався, що сприймав мої листи дуже болісно. Коли одного разу я приїхав додому на короткий час, він сказав мені, дуже однозначно і сухо, що у зв 'язку з моєю поведінкою місця в його домі для мене немає. Просто вигнав мене з дому. Після п'ятнадцяти хвилин розмови з мамою я виїхав з дому. Довго і сильно боліло мені це. Той випадок спричинився до того, що я ще більше замкнувся в собі. Невдовзі потому батько помер. Відійшов, а я так і не примирився з ним. Після його смерти я відчув певне полегшення. З огляду на його тиранію щодо мене, це здавалося мені цілком нормальним.
Спочатку мені здавалося, що його смерть розв 'язала мою проблему. Однак я дуже помилявся. Я й надалі відчував сильний внутрішній біль. Я боявся своїх думок і гомосексуальної уяви. Не відрізняв тоді ще гомосексуальних страхів від справжньої схильности. Пробував порозмовляти з кількома людьми зі свого середовища. Був навіть У психолога, якого мені порадив один священик. Він провів зі мною певні тести, після яких сказав, що нічого особливого зі мною не діється, що я лише «сексуально переляканий». Я не розумів, що це означає. Мої гомосексуальні страхи не полишили мене, а навіть, здавалося, посилились. Доля захотіла, щоб я зустрів незвичайну людину — відомого і шанованого терапевта. Я зголосився до нього, сповнений страхів, проте вже на першій зустрічі відчув себе у нього дуже добре. Він поставився до мене по-батьківськи, сердечно, а водночас зберігав емоційну дистанцію. Я мав тоді потребу в емоційній прив 'язаності до нього. Але він не дозволив. Я систематично відвідував його упродовж року. Він запросив мене ходити ще й на групову терапію.
Спілкуючись з ним, я зрозумів, що всередині залишився малим переляканим хлопчиком, який боїться свого батька, боїться авторитету, боїться бути відкинутим, постійно доводить собі свою значущість і вагомість. Коли я зрозумів, що проблема моїх гомосексуальних страхів пов 'язана з батьком, упродовж кількох тижнів почувався, як побитий пес. На щастя, той терапевт відіслав мене до одного священика, з яким систематично співпрацював. Священик прийняв мене теж: дуже сердечно. Я зміг досхочу виговоритися перед ним. Кілька разів пройшов із ним тижневі реколекції. Перша з них була дуже болісна. Цілими годинами я блукав по малому лісочку, який оточував будинок, і поперемінно молився й проклинав свою долю, а з разом з нею — і свого батька к і ридма ридав. Рішучий перелом наступив у мене одного дня, коли я зрозумів: Бог мене любить. І хоча раніше я часто думав про це, роздумував, молився, та однак це відчуття впало на мене цілком несподівано. У той момент щось в мені перевернулося. І хоча згодом мені ще довелося пройти через боротьбу, та однак перелом наступив саме тоді.
Втім, мої гомосексуальні прагнення, уявлення, рефлекси не розтанули одразу. Занадто довго я ходив з «ярликом гомосексуаліста», якого сам собі приклеїв. Переслідували мене ще певний час гомосексуальні страхи і застереження. Однак я знав, що це — «побічний продукт» моєї невпевнености в собі, відчуття себе гіршим, страху бути відкинутим. Невдовзі після того у мене був черговий «переломний сон», в якому мені немов відкрилася «брама людського кохання». Уві сні я зустрів надзвичайно гарну дівчину — це відгукнулася в мені закоханість із часів навчання в ліцеї: начебто ми довго не можемо зустрітись, і раптом з'ясовується, що ми можемо бути разом. Огорнуло мене почуття несамовитого щастя. Це був тільки сон, але я був певний, що він мав для мене велике значення. Це був єдиний такий сон, проте він став для мене доказом того, що насправді я прагну бути з жінкою, прагну «нормальної сім’ї», прагну мати дітей. Невдовзі все так і сталося.
І хоча поверталися ще ситуації, коли я відчував себе малим, переляканим і незрілим хлопчиком, та однак вже без почуття провини за це. Гомосексуальні прагнення і відчуття віддалилися від мене, як кошмарний сон. З часом я почав дивуватися, що ця проблема так сильно хвилювала мене. З перспективи сьогодення дякую Богові за те, що не мав жодних гомосексуальних контактів. Все відбувалося лише в моїй «хворій уяві». Боюся, що якби я потрапив у середовище, сприятливе для моїх страхів, то міг би втопитися не тільки у страхах, але й у відчуттях, прагненнях і тогочасних пожаданнях. Цим свідченням я хотів би висловити вдячність, передусім моєму терапевту. Він став моїм «другим батьком». Здається, навіть не усвідомив того, наскільки допоміг мені. Я теж не сказав йому цього. Повільно і поступово примирююсь з моїм батьком. Проте, коли повертаюсь подумки у дитинство, старі рани досі даються взнаки. Та я не бажаю більше втікати від болю (Павел, 34 роки, учитель).
2. Хочу шукати допомоги
На п 'ятнадцятому році життя я довідався, що я — прийомна дитина. Своїх справжніх батьків я не знаю. Моя прийомна мати усиновила мене насправді, але прийомний батько — ні. Скільки пам'ятаю, він завжди ставився до мене холодно, байдужіє. Зовсім не цікавився мною. Мені здавалося, що я для нього — порожнє місце. Коли я бешкетував, сухо зауважував, що мати покарає мене. Ніколи не знав, в якому класі я навчаюся. Коли повертався додому п 'яний, ставав дуже агресивним, хоча й ніколи не бив мене. Зате часто бив маму. Коли я підріс, то намагався захищати її, але навіть в таких ситуаціях він ніколи не вдарив мене. Коли бував тверезий, видавався спокійним чоловіком. Мав свій власний світ, куди нікого не впускав. Якось, коли я, ще в дитинстві, потрапив до лікарні, жодного разу не відвідав мене.
Його байдужість була для мене дуже болісною. Я заздрив товаришам, які розмовляли зі своїми батьками, ходили з ними в походи, виїжджали на прогулянки або ж просто разом бавилися. З часом я звик до такого ставлення. У підлітковому віці я часто огризався до нього, але й тоді він не реагував. Лише иноді міг гримнути: «Стули писок!» Коли мені було 20 років, прийомна мати померла. Батько відразу ж втратив об'єкт своєї агресії. Якось по-п'яному згадав про мене і зробив спробу перекинути на мене свою злість. Та на його агресію я відповідав такою ж агресією. Був щодо нього не тільки негречним, а й просто брутальним. У такі моменти я немов пригадував собі всі кривди, яких досі зазнав від нього. В мені немов прокидалася якась прихована ненависть до нього. Після смерті прийомної матері батько став ще більше пиячити. Тоді ж я вирішив піти з дому.
Поруч з мамою я почував, що мене приймають і люблять. Однак, вона була особою дуже нервовою та істеричною. Оскільки не мала жодного контакту з батьком, усю свою любов переливала на мене. Часто говорила, що все, що робить, робить тільки для мене. Відколи пам'ятаю, вона завжди була надзвичайно турботлива. Закидала мене різними забавками, але водночас контролювала усі мої кроки. Коли ж була знервована, впадала у «страшний гнів». Кілька разів було так, що вдарила мене по обличчі. Але за хвилину немов поверталася до тями і шкодувала за цим. Обіймала мене тоді і говорила, що любить мене.
У ранньому дитинстві практично ізолювала мене від товаришів. Щоб вийти у двір погратися, завжди треба було мати дозвіл від неї, навіть коли мені було вже 13-14 років. Вона говорила, що старші хлопці можуть мене зіпсувати, а поза тим у мене стільки забавок і я сам можу бавитися! Я дуже любив ходити до школи, оскільки там я міг досхочу спілкуватися з однолітками. І хоча я не уникав хлопців навмисне, однак в дитинстві волів бавитися з дівчатками. Хлопці прозвали мене з цього приводу «бабський король».
У перших класах початкової школи я неодноразово був використаний сексуально своїм дядьком. Зараз оцінюю це як дуже «витончені» забави. Вони глибоко запали мені в пам 'ять. Відтоді почалися мої проблеми з мастурбацією. Згодом я почав також шукати товаришів, з якими міг би повторювати той досвід.
У період дозрівання мою увагу привертали тільки хлопці. Я боявся підійти і порозмовляти з тими, які подобалися мені. Порівняно швидко я усвідомив собі, що я — «инший» і тому мене можуть висміяти. Часто купував У кіосках геївські журнали і ховав їх у своїй кімнаті — дуже боявся, щоб хтось їх не знайшов. Вже від часу середньої школи у мене було чимало випадкових гомосексуальних контактів. Спочатку провокували мене, згодом я сам почав ініціювати такі контакти. Кілька разів я відвідав певний клуб — просто так, із цікавости. Однак, дуже боявся, що хтось мене зауважить і викриє. Такий «балаган» тривав аж до 22-го року життя.
Від певного часу на мене почав находити якийсь «потворний смуток», депресія. В такі хвилини я відчував сильну зневагу до себе. Водночас я почувався дуже нещасним. Намагався шукати когось, з ким можна було б серйозно порозмовляти. Кілька разів я пробував розмовляти з душпастирями. Відверто кажучи, ніколи не було відчуття, що вони розуміють мене. їхні поради видавалися мені дивовижно порожніми, поверховими і такими, що не відповідали ситуації. Не вказували якогось виходу з моєї ситуації і не давали мені надії. І хоча я багато разів приймав рішення почати нове життя, та, попри це, майже механічно, використовував кожну нагоду, яка траплялася. Але що частіше це траплялося, тим гірше я почувався.
Від одного священика я отримав адресу психолога. Довго відкладав зустріч, і нарешті вирішив піти до нього. На щастя, від самого початку я відчув себе в нього дуже добре. Він не засуджував мене, не намовляв до припинення контактів. Ставив короткі, але дуже влучні запитання, на які я міг довго відповідати. Після кількох зустрічей в мені зародилося прагнення «викинути» зі себе усе. Я розповів йому про це бажання, а він поставив мені знову кілька питань, за якими мені слід було підготуватися до розмови. На домовленій зустрічі я розповідав про себе майже дві години без перерви. Після першого опору швидко прийшло відчуття полегшення від того, що я викинув зі себе те, що так довго боліло мене. Короткий коментар, який я отримав після двогодинної розповіді, відвернув мене від гомосексуалізму. Я почув себе не так зіпсутим, як радше скривдженим. Немовби вийшло назовні те величезне почуття кривди, яке я завжди носив у собі. Досі я почував себе передусім «иншим», часом — навіть зіпсутим. Осуджував себе і шукав підтвердження, що инші теж: осуджують мене. Зараз я почав почуватися перш за все людиною, яку побило життя. Усвідомив глибину кривди, завданої мені моїм прийомним батьком. Відчув майже ненависть до нього. Таку саму ненависть відкрив до батьків, які «позбулися» мене, і до мого дядька. Усвідомив, що ненавидячи двох чоловіків, яких знаю, — батька і дядька, — ненавиджу самого себе. Гомосексуальні схильності стали в той момент немовби чимось менш важливим.
Припинення гомосексуальної практики — дуже важке. Однак до моєї свідомості вже починає доходити, що це необхідно для мене. Я — віруючий і хочу таким залишатися. Знаю, що не можна погодити мою схильність з релігійним досвідом. Кожна сповідь з приводу гомосексуальних актів — це тортури. Спадало на думку порвати з Церквою і піддатися цілковито своїй схильності. Однак, дуже швидко я усвідомив, що ніколи не пробачив би собі цього і вічно відчував би сум 'яття в душі. Зараз в мені живе надія на майбутнє, але водночас чимало суперечливих думок, відчуттів і прагнень. Знаю, що буду змушений шукати допомоги, що сам не дам ради. Але усе ж хочу її шукати (Аркадіуш, 24 роки, студент).
3. Не шкодую затрачених зусиль.
Ніколи раніше я не припускав, що коли-небудь писатиму про свою сексуальність. Це завжди була моя найглибша, найболісніша таємниця. Зараз, коли я вже віддалився від тих проблем, хотілося б поділитися своїми переживаннями і досвідом. Можливо, це свідчення заохотить когось до боротьби з власною гомосексуальною травмою.
Переконаний, що початок моїх сексуальних труднощів сягає самого дитинства. І хоча мої батьки дуже кохали одне одного, та однак їх любов характеризувалася певними умовностями. Мене виховували так, що я практично не мав безпосереднього контакту з дорослими людьми. Все полагоджувала за мене мама. Такий спосіб поведінки здавався їй найбільш безпечним і найкращим для мене. Це призвело до цілковитої ізоляції від світу дорослих. Через «велику повагу» до дорослих мені не дозволяли висловлювати своє ставлення до них. Я мусив приймати те, що «вони» — дорослі — завжди розумніші і мають рацію. Ще й зараз, хоча мені вже майже ЗО років, у деяких ситуаціях почуваюся малим хлопцем, який не вміє як слід розмовляти з дорослими. Поруч з ізольованістю від дорослих людей, я був певним чином ізольований також: і від своїх однолітків. Адже я мешкав на селі, де їх було небагато.
Мій батько дуже багато працював і водночас був дуже поступливим перед своєю дружиною. Однак, брав певну участь у важливих родинних рішеннях. Зі мною й моєю сестрою зустрічався лише увечері, коли повертався додому з роботи. І хоча видавався дуже доброзичливою і спокійною людиною, та однак перебував неначе десь осторонь, немов «за склом». Ніколи я не звірявся йому щодо моїх життєвих проблем, ніколи ми не розмовляли віч-на-віч. Часто звертався до нас за посередництвом матері. Не був, однак, суворою людиною. Карав нас завжди «по справедливості». Проте, відчувалося, що десь в глибині серця не акцептує мене. Переважно тільки йому не подобалися мої жарти. Мені це було дуже боляче. Завжди хотілося бути кимсь в його очах, але він не сприймав мене всерйоз, ігнорував або й навіть гордував мною.
Вперше я поговорив з ним безпосередньо і щиро лише в період мого навчання. Відвідав мене якось у гуртожитку, привіз мені харчі. Відчувалося, що потрапив у дуже незручну для нього ситуацію. Адже мусив розмовляти зі мною, своїм сином, але без посередництва «Аарона», яким була для нього дружина — моя мати. Хоча був дещо скутий, однак багато розповідав, запитував, цікавився моїм навчанням, моїм життям. Але й у цій розмові відводив очі кудись вбік, немов боявся, що я щось в них вичитаю. І хоча розмова ця була для мене великим пережиттям, та однак чимало для мене означала. Коли він поїхав, я усвідомив собі, що це була одна з найщасливіших хвилин у моєму житті. Адже це вперше я щиро розмовляв із власним татом і — як мені видалося — «добре сприймав його».
Вважаю, що в період початкової школи мав гарні відносини з однолітками. Однак я волів індивідуальні зустрічі, аніж відносини у великій групі. Досі у великій групі почуваюсь скутим або й просто паралізованим. Досі боюся «осуду дорослих».
Власні гомосексуальні схильності я зауважив у період дозрівання. На «моєму обрії» з'явився один «веселий хлопчисько», який, немов жартуючи, скеровував мою увагу на «чоловічу сексуальність». Це мене дуже сковувало, але водночас було приємно. Гадаю, саме тоді якось утверджувалися мої гомосексуальні схильності. Той хлопчисько, як мені зараз видається, лише підтвердив мої власні гомосексуальні бажання і мрії. Відтоді я почав «снувати» гомосексуальні мрії, героями яких були мої товариші. В цей час моєю найкращою приятелькою була дівчина з моєї школи. Нам дуже гарно розмовлялося. Однак щодо неї в мене не було жодних еротичних відчуттів чи сексуальних прагнень.
У період навчання один із старших товаришів «відкрив» мої схильності. Мені здавалося, що добре розуміє і приймає мене. Поволі і систематично «ламав» мій опір Щодо гомосексуальних актів. З часом я підкорився йому. Ця «дружба» тривала три роки. Весь цей час я жив у величезному емоційно-гомосексуальному захопленні. Зараз бачу, що це було якесь засліплення. Оскільки я був і залишаюсь людиною віруючою, сумління не давало мені спокою. Після кожного падіння я переживав велике почуття провини. Відчував якийсь надлом, навіть розпач. Під впливом цих почуттів я прийняв рішення змінити життя. Небагато з цього вийшло. З часом я піддавався гріхові щораз легше, а сумління озивалося щораз тихіше. Однак я ще боровся. Через певний час я був уже дуже втомлений безплідним зусиллями. Моєю помилкою було тоді те, що я намагався самотужки подолати власний гомосексуалізм.
Через деякий час я зустрів доброго сповідника, який прийняв мене дуже доброзичливо й тепло, а водночас довів проблему до моєї свідомости дуже відверто і прямо. Сповідник сказав про необхідність терапії, якщо хочу порадити собі з проблемою. І, о диво, мій приятель, якому я розповів про своє бажання порвати з гомосексуальними контактами, висловив розуміння. Погодився з моїм рішенням. Я вдячний йому за те, що пішов мені назустріч у моїх духовних змаганнях. Ми вирішили, що якщо впадемо ще раз, розстанемось назавжди. Дяка Богові, ми дотримали слова.
Після припинення гомосексуальних контактів я пережив дуже важкі, просто болісні хвилини. Це було моє «мале пекло». Почував себе дуже самотнім, розгубленим. Але власне в тому болю зародилося инше важливе для мене почуття: почуття свободи. Я відчув тоді, що хочу і можу бути «здоровим».
Упродовж майже півтора року я регулярно відвідував терапевта. Відчував, що він розуміє й акцептує мене. З певністю допоміг мені зрозуміти мою ситуацію. Я перестав панічно боятися самого слова «гомосексуаліст». Щораз більше я усвідомлював, що силу для подолання проблеми мушу шукати десь глибше. Поза тим, мій сповідник порадив мені пройти тривалі закриті реколекції. Важливим досвідом під час них було для мене відкриття Бога як люблячого Отця. Сила любови Бога, Його прощення, Його допомога — ось найважливіші плоди цього досвіду.
Минуло вже кілька років, відколи я «не практикую». І хоча даються взнаки гомосексуальні бажання і уява, та однак уже не поневолюють мене і не пробуджують в мені великого страху. Знаю, що це слід від моєї травми. Зараз почуваю себе щасливим і не шкодую затрачених зусиль, праці і жертви. Замислююсь, чи мої мрії про те, що утворити сім'ю, мають шанс на здійснення. Щораз більше відчуваю, що так. Можу уявити собі, що буду добрим і чуйним чоловіком, добрим батьком для дітей. Своїх дітей, однак, я хотів би виховувати инакше, аніж виховували мене. Передусім хотів би дати їм те, чого сам не отримав: уважну і доброзичливу присутність батька. Хотів би також вести з ними безпосередній і щирий діялог. Вірю, що так воно й буде (Себастьян, учитель).
4. Зараз виходжу з жахіття (201)
Я народився в християнській родині, де завжди панувала атмосфера досконалої любови і ніщо не віщувало жодних катаклізмів. Однак, коли мені було 9 років, батьки розлучилися, і все змінилося в моєму та їхньому житті. Мама мала якісь клопоти з алкоголем, а тато цього не бачив, або, може, не хотів бачити.
Одного разу мій старший брат залучив мене до сексуальної практики. Я відчував, що це щось погане, але що можна зробити, маючи 9 років? Ці практики повторювалися щораз частіше, аж зрештою я почав знаходити в них приємність. Минали роки. Що дорослішим я ставав, тим зрозуміліше ставало для мене, що чоловіки приваблюють мене більше, ніж жінки. Усвідомлення цього завдавало мені великих страждань і часом змушувала до героїчної боротьби. Я не міг прийняти цього. Але з ким порозмовляти? Кому звіритися? (...)
Врешті-решт я «прийняв» це фатальне призначення. Почуваючись фатально самотнім, я приєднався до групи геїв, в якій навчився, що означає «бути гомосексуалістом». (Зараз це видається мені справжнім божевіллям — усе мусило бути «гомо-»: від різника до перукаря і кравця...) Хіба це можна зрозуміти? За порадою одного «гостя» з тієї групи, певного дня я пішов вештатися по «спеціяльних» вуличках нашого міста. Власне там я зустрів хлопця, в якого «шалено» закохався. Через рік, після кількох «стрибків у гречку», він покинув мене. Я впав у цілковиту депресію. Єдина ціль мого життя, єдина моя радість відійшла від мене, забираючи зі собою те, що було найціннішим для мене: «кохання», «усвідомлення того, що тебе кохають», що для когось ти щось означаєш.
Що було далі — ти знаєш. Наркотики, нічні клуби, середовище «гомо-» тощо. Справи, події і люди оточили мене настільки щільно, що я цілком потонув у нещасті. Ця частина життя була найважчою для мене. Я зрозумів, що таке пекло, почувався безвільним, мене вистачало лише на те, щоб тонути все глибше і глибше. Я був немов у путах і хотів так жити. Усе, що раніше було в мені гарного, перетворилося на щось жахливе, на справжнісіньке збочення. Моє прагнення любови втратило форму й сенс і зводилося тільки до фізичного контакту. Навіть якщо я й надалі відчував тугу за глибоким коханням, я не міг цього виявити у середовищі, де немає жодного вибору {хіба що ти є винятковою особистістю, але це, на жаль, рідко зустрічається).
Я падав щораз глибше аж до того дня, коли випадково зайшов до якогось храму. Там, на своє велике здивування, я почув співи монахів. Я підійшов ближче і зайшов до крипти, де черниці служили вечірню. Минуло, мабуть, зо п 'ять хвилин, коли я відчув, що коліна вгинаються піді мною і торкаються підлоги. Я впав на землю, а моє серце сповнилося такою Радістю, такою Любов 'ю, яких я ніколи досі не зазнав. Зараз знаю, що в ту мить Бог подав мені знак, як сильно Він любить мене. Сльози лились мені з очей, година за годиною, і зрештою я прийняв рішення, що, крок за кроком, мушу змінити своє життя. Очевидно, потрібно було багато часу, терплячости, сильної волі, помочі «з неба» і дружньої підтримки. Саме друг порадив мені, що слід зробити.
Зараз відчуваю себе вільним від тієї облуди, від того жаху. Мене й надалі тягне до хлопців, але вже не так хворобливо, з иншої сторони, — / дівчата мені не байдужі. Мені пощастило знайти приятеля, правдивого приятеля, якого щиро люблю, а він любить мене. І навіть якби коли-небудь я відчув бажання піти з ним «далі» {зрештою, це було б неможливо, бо він є «гетеро-»), маю глибоке відчуття, що це було б найгірше з того, що я міг би вчинити. Розумієш, дружня любов — це любов цілком безкорислива, і вона здатна наповнити тебе значно більше, аніж будь-який сексуальний акт. Бо дозволяє відчути, що хтось тебе насправді любить (...) Мені знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти це. Але зараз можу запевнити тебе, ким би ти не був, хоч, може, важко тобі буде це прийняти: гомосексуалізм не є чимось найважливішим у твоєму житті! Твій внутрішній покажчик — це зовсім не гомосексуаліст X чи лесбійка Y! НІ! Передусім ти — жінка, ти — чоловік, і Бог любить тебе (...) Якщо потребуєш допомоги, не вагайся. Існують люди, готові вислухати тебе, полюбити те, що в тобі істинне. Першим серед них є Бог. Спробуй звернутися до Нього, попрохай, щоб подав тобі знак любови, якою оточує тебе. Він не зможе залишитися байдужим перед проханнями своїх улюблених дітей. Присягаюся, Бог зможе залікувати твої рани, якщо тільки ти приймеш Його як улюбленого Отця (Луї, 23 роки).
5. Скажи, що ще не занадто пізно.
Я впав у гомосексуалізм у 17років. Зараз мені 45. Думаю, я перейшов усе, що можна перейти, живучи таким «життям». Байдуже, мешкаєш у Парижі чи в провінції, у Франції чи деинде. Якби гомосексуалізм мав у собі щось, що можна було б окреслити назвою «життя», про це давно було б відомо, передусім — самим гомосексуалістам. І не було б мови про жодну дискримінацію, ані про «гетто». Тимчасом, від стародавніх часів до сучасної каліфорнійської «модерности», гомосексуалізм не виправдав жодної з надій, пов 'язаних із ним, не виконав жодної обіцянки.
Оскільки, все ж, я віддався йому, так як инші віддаються Богові, мені видається, що маю право сказати відверто: «Це звичайна ілюзія, гра почуттів і чуттєвості, з тією лише різницею, що бере початок у найглибших глибинах нашої психіки. Якщо десь розум суперечить дійсності у найбільш непоєднаний спосіб, — то це власне і є гомосексуалізм».
Як і багато инших, я зіткнувся з гомосексуалізмом у період дозрівання, а отже, — у момент надзвичайної психічної вразливості. Треба було тоді переламати ті психічні й моральні сили, які затримали мене на порозі гетеросексуалізму, замість збуджувати в мені гомосексуальні схильності. Дорослі, які словами, літературою, що її підсунули мені, власною поведінкою і конкретними діями представили мені тоді гомосексуалізм як фатальну і невідворотну іронію долі, вчинили мені подвійну кривду. З однієї сторони, приховали переді мною справжні проблеми, які треба було розв 'язати, а з другої сторони - заштовхали моє життя в тупик, добре розуміючи всю його огидність і беззмістовність.
Не хотів би, однак, щоб описувана безвідповідальність инших людей слугувала за тло моєї історії. Покривив би душею, якби заперечив, що від початку був свідомий неприпустимого, з точки зору моралі, характеру своїх вчинків. Але й не можу заперечити, що такий критичний погляд на самого себе підлягає деформації під впливом зростаючої акцептації власного стану. Перший крок у гомосексуальні стосунки призводить до того, що моральна свідомість стає нечіткою (...) Водночас відбувається певна реорганізація психіки. Така несвідома зміна не тільки не приносить жодної внутрішньої гармонії і почуття цілісності, але й перекреслює кожну спробу повернення до гетеросексуального життя.
Попри те, що я вже давно порвав з тим минулим, все навколо, здається, прагне повернути мене до нього. Так, немовби те, що я перейшов, стало розпачливою часткою самого мене. Немовби пам 'ять про пережите — сильніша за правду сьогоднішнього дня і закриває переді мною нове, обране мною життя. Я вичерпаний, у повному значення цього слова. Вичерпаний безнадійною боротьбою з власним минулим. Що мені робити? До кого звернутися? Як відшукати хоча б крихту радости ? Чи вийду колись із цього?
Благаю, молися за мене. Молися особливим чином за тих молодих людей, яких я особисто скривдив психічно і духовно. За тих, які віддали мені серце, а я довів їх до упадку (...) Зараз плачу над кривдою, якої завдав їм. У кожного з них я хотів би попросити пробачення. Не словами, адже стільки вже було тих слів... Хочу благати їх про вибачення сльозами, яких не можу стримати. Здається мені, що лише зараз починаю любити їх. Адже тільки Бог знає, скільки любови було в наших серцях, аж поки та фальш не вбила її. В ім'я цієї любови скажи мені, що в очах Божих не є ще занадто пізно. Що надія ще не вмерла. Що ні я, ні вони, ані жоден з таких, як ми, не є приречений на розпачливе усвідомлення, що змарнували своє життя, позбавили його мети. Скажи нам, що попри те, що залишилось нам так небагато, -ми ще на щось придатні. Якщо Бог цього захоче. Якщо Він так вчинить.
Хіба ж сухе дерево не може горіти? (Ерве)
2007.02.20 | igorg
ДУЖЕ ВДЯЧНИЙ ВАМ
Нарешті серйозний зважений і обєктивний підхід.І як можна говорити про якісь переслідування й дискримінацію?
2007.02.21 | один_козак
Ого, скільки роботи!))
2007.02.20 | Георгій
Мені оце сподобалося
> Я сам колись відчував гомосексуальну орієнтацію, яка не була моїм вибором. Переживав сильну внутрішню розгубленість, оскільки не міг говорити про те, що переживав. На 18-му році життя отримав досвід страждань, які намагався зрозуміти всіма можливими засобами. Все, що я заробляв працею в перукарні, витрачав на психотерапію, — безрезультатно. Туманістичні науки, обминаю чи духовний вимір людини, не дали остаточної відповідіна моє запитання. Я намагався — безуспішно — знайти серед чоловіків когось, хто був би для мене батьком, про якого я марив, тобто кимось сильним і чуйним водночас, хто б слухав і розмовляв. У християнському середовищі я познайомився з Марі-Франсуазою, з якою одружився, але не мав відваги розповісти їй про свої труднощі. Лише трагічна смерть нашої дитини і спілкування з християнською спільнотою дали мені змогу розповісти їй рішуче усю правду, після майже 20-ти років подружнього життя. У зв'язку з моїм фахом мені доводилось спілкуватися з багатьма людьми із гомосексуальними схильностями; чимало з них переживають їх як велике страждання. Дехто запитував мене: «Що Церква може для нас зробити?» Я ж не знав відповіді. Марі-Франсуаза і я відчули поклик до того, щоб заснувати у Церкві (але не тільки для християн) осередок, який був би містком між двома світами, що не знають і бояться один одного, куди могли б прийти як гомосексуальні особи, так і ті, для яких такі труднощі є чужими. Перед лицем зростаючого числа осіб, зранених у коханні через розбите подружжя, родину і суспільство, першочерговою місією Церкви є співчуття, вислуховування, розуміння і виголошення правди, до чого, як мені видається, вона не завжди виявляється готовою. Зрештою, у самій Церкві можна зустріти священиків, діткнутих цією драмою, а деякі, не маючи змоги нікому цього розповісти, переживають сильне сум 'яття>— Ви одружені, маєте п 'ятеро дітей. Отже, можна вийти заміж за гомосексуаліста ?
>— Людина, шляхом самого факту одруження, не стає гетеросексуальною. Дуже часто залишається гомосексуальною особою на ціле життя. Але це не є чимось невідворотним, якщо пристрасті не опанують нас, не керуватимуть нами. Поступово, за допомогою відповідної методики, за допомогою Ісуса Христа і братів у вірі, можна «дати раду» цим труднощам, подолати нарцисичний поріг пристрастей і прагнень, що їх часто переживає гомосексуальна особа. Можна відкрити сенс цієї боротьби, дозволити, щоб Христос поглянув на нас — так, як Він нас бачить і любить. Чимало осіб очікують магічного зцілення, яке дозволило б їм перейти від гомосексуалізму до гетеросексуалізму, а тимчасом — це довга праця над собою.
(ГП) по-моєму, дуже щире зізнання. Може допомогти багатьом віруючим з гомосексуальною орієнтацією. До речі, серед людей з ГЕТЕРО-сексуальною орієнтацією теж є серйозні "збоченці" ї фетишисти, які подовгу, іноді десятки років, будучи одруженими з партнером, який не поділяє їх фетишу, приховуть цей фетиш від партнера. Іноді вони кінець-кінцем признаються, іноді ні. Іноді після їх признання партнер робить спроби "задовільнити," "нагодувати" їх фетиш, іноді ні. Але в будь-якому випадку вони, якщо вони щиро віруючі люди, залишаються в шлюбі, а не шукають партнера тільки серед тих, хто поділяє їх фетиш. Любов "не шукає тільки свого" (1 Кор. 13:5). Проте гомосексуали часто кажуть, що це, оцей гетеросексуальний фетишизм, все рівно не те, що ЇХ унікальне становище. Не знаю. Я дійсно не був в їх "шкірі."
2007.02.20 | Георгій
Дякую
+О пише:> Слава Ісусу Христу!
> вітаю всіх з початком Посту
(ГП) Навіки Богові слава! Дякую, отче Олеже. Я в цьому році вирішив постити протягом всього Великого Посту, ВПЕРШЕ В ЖИТТІ! Моліться за мене!
> Для кращого розкриття теми людської статтевости, пропоную прочитати книгу (видавництва "Свічадо", 2006 рік) отця-єзуїта Юзефа Августина "Зцілення зраненої любови" (християнський погляд на гомосексуалізм).
(ГП) Дякую. Проглянув нашвидкоруч, не все однаково сприймаю, але в цілому цікаво і корисно.
2007.02.21 | +О
Re: Дякую
Слава Ісусу Христу!> igorg: ДУЖЕ ВДЯЧНИЙ ВАМ Нарешті серйозний зважений і обєктивний підхід. І як можна говорити про якісь переслідування й дискримінацію?
> Георгій: Дякую. Проглянув нашвидкоруч, не все однаково сприймаю, але в цілому цікаво і корисно.
+О: Не зміг коротко пояснити, що зі всіма Вами погоджуюсь, проблеми, на які вказав пан tmp і инші - бачу.., але не погоджуюсь, що мовчати на узаконення гомосексуальних пар - благо.
Якщо коротко підсумувати цдискусію у цій гілочці дописів: всі "за" гомосексуалізм перекреслює усвідомлення мною війни, що ведеться сьогодні в світі за Людину, за Її "людськість"
Повністю свідомий того, що особисто мені треба набратися ще дуже багато людяности у підході до людей, хворих на гомосексуалізм
Вибачте
З повагою
Олег