Відповіді

• 2008.10.14 | Георгій

  Як мені пояснює це питання мій священик...

  У Православної Церкви нема якогось одного загального, на всі випадки життя, ставлення до контрацепції у шлюбі. Православна Церква категорично проти абортів і проти будь-якої форми позашлюбних статевих стосунків; що ж до контацепції у шлюбі - це в Православ"ї не є доктрина, а є, як кажуть, "пастирське питання," тобто якщо подружжя має намір відкласти народження дитини і для цього вжити якийсь спосіб контацепції, то таке подружжя повинно прийти до свого парафіяльного священика і спитати його поради й благословення.
  
  Ось з офіційного веб-сайту моєї православної юрисдикції - Грецької Православної архідієцезії США:
  
  Over the centuries and throughout most cultures and civilizations the family has been proven to be the unifying unit of society. Today we find the family under attack both from within and from without. Outside forces would have us believe that the family as we have come to know and cherish it is no longer necessary. From within, the erosion of spiritual values and emphasis upon materialism has created for many families confusion and uncertainty where commitment and dedication once reigned. Marriage is holy. The home is sacred. Birth is a miracle. In these we find the very meaning of life itself.
  
  One aspect of the "commitment and dedication" of the holy state of marriage and family is cast in terms of sexual behavior. Most moral questions relating to sex are generally best understood in the light of this high regard for marriage and the family. Some of the questions on sexual issues addressed by the Orthodox Church are the following:
  
  The Orthodox Church remains faithful to the biblical and traditional norms regarding premarital sexual relations between men and women. The only appropriate and morally fitting place for the exercise of sexual relations, according to the teachings of the Church, is marriage. The moral teaching of the Church on this matter has been unchanging since its foundation. In sum, the sanctity of marriage is the cornerstone of sexual morality. The whole range of sexual activity outside marriage - fornication, adultery and homosexuality - are thus seen as not fitting and appropriate to the Christian way of life. Like the teaching on fornication, the teachings of the Church on these and similar issues have remained constant. Expressed in Scripture, the continuing Tradition of the Church, the writings of the Church Fathers, the Ecumenical Councils and the canons, these views have been restated by theologians, hierarchs and local Orthodox churches in our own day. For example, the Decalogue prohibits adultery. In the tradition of the Church, the second-century Epistle of Barnabas commands "Thou shalt not be an adulterer, nor a corrupter, nor be like to them that are such." The fourth-century Church Father St. Basil wrote against the practice (Canons 35 and 77); and the Quinisext Council (A.D. 691) repeated the same condemnation in its eighty-seventh canon. All major Orthodox jurisdictions in the United States have had occasion to repeat the condemnation of adultery.
  Generally stated, fornication, adultery, abortion, homosexuality and any form of abusive sexual behavior are considered immoral and inappropriate forms of behavior in and of themselves, and also because they attack the institution of marriage and the family. Two representative statements, one on abortion and another on homosexuality, from the Greek Orthodox Archdiocese of North and South America follow. They are from the Twenty-Third Clergy-Laity Congress held in Philadelphia in 1976. The Orthodox Church has a definite, formal and intended attitude toward abortion. It condemns all procedures purporting to abort the embryo or fetus, whether by surgical or chemical means. The Orthodox Church brands abortion as murder; that is, as a premeditated termination of the life of a human being. The only time the Orthodox Church will reluctantly acquiesce to abortion is when the preponderance of medical opinion determines that unless the embryo or fetus is aborted, the mother will die. Decisions of the Supreme Court and State legislatures by which abortion, with or without restrictions, is allowed should be viewed by practicing Christians as an affront to their beliefs in the sanctity of life. The position of the Orthodox Church toward homosexuality has been expressed by synodicals, canons and patristic pronouncements beginning with the very first centuries of Orthodox ecclesiastical life. Thus, the Orthodox Church condemns unreservedly all expressions of personal sexual experience which prove contrary to the definite and unalterable function ascribed to sex by God's ordinance and expressed in man's experience as a law of nature. The Orthodox Church believes that homosexuality should be treated by religion as a sinful failure. In both cases, correction is called for. Homosexuals should be accorded the confidential medical and psychiatric facilities by which they can be helped to restore themselves to a self-respecting sexual identity that belongs to them by God's ordinance. In full confidentiality the Orthodox Church cares and provides pastorally for homosexuals in the belief that no sinner who has failed himself and God should be allowed to deteriorate morally and spiritually. Psychiatric reconciliation is bound to prove short-lived.
  The possible exception to the above affirmation of continuity of teaching is the view of the Orthodox Church on the issue of contraception. Because of the lack of a full understanding of the implications of the biology of reproduction, earlier writers tended to identify abortion with contraception. However, of late a new view has taken hold among Orthodox writers and thinkers on this topic, which permits the use of certain contraceptive practices within marriage for the purpose of spacing children, enhancing the expression of marital love, and protecting health.
  
  http://www.goarch.org/en/ourfaith/articles/article7101.asp
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.10.15 | P.M.

    Просити дозволу на гріх -- святотатство

    Георгій пише:
    > що ж до контацепції у шлюбі - це в Православ"ї не є доктрина, а є, як кажуть, "пастирське питання," тобто якщо подружжя має намір відкласти народження дитини і для цього вжити якийсь спосіб контацепції, то таке подружжя повинно прийти до свого парафіяльного священика і спитати його поради й благословення.
    
    Такий підхід не може вважатися християнським.
    Відкладати народження дитини можна лише природнім шляхом, й про це повинна знати кожна супружня пара.
    До священика в цьому плані ідуть, аби покаятися і висповідтися.
    Просити ж дозволу на гріх й тим паче давати його, -- це святотатство.

• 2008.10.15 | Kohoutek

  Re: Православна контрацепція

  hakim пише:
  > Шановні присутні!
  > Як ставиться Православна церква до застосування презервативів вірними? Так само гостро, як і католики, відкидає?
  
  Нет, православная церковь не против использования презервативов и противозачаточных таблеток (кроме "таблеток следующего дня") - в общем, любых методов предотвращения (но не прерывания) беременности.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.10.15 | P.M.

    Добре було б запитати пана +О

    Kohoutek пише:
    > hakim пише:
    > > Шановні присутні!
    > > Як ставиться Православна церква до застосування презервативів вірними? Так само гостро, як і католики, відкидає?
    > Нет, православная церковь не против использования презервативов и противозачаточных таблеток (кроме "таблеток следующего дня") - в общем, любых методов предотвращения (но не прерывания) беременности.
    
    На мою думку поняття православна церква в цьому плані доволі розмите.
    Є багато церков, котрі іменують себе православними й кожна має власне бачення цієї проблеми.
    
    Наскільки мені відомо, московська патріархія не схвалює застосування презервативів.
    
    Добре було б запитати пана +О.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.10.15 | Kohoutek

      Из Основ социальной концепции РПЦ (/)

      О контрацепции
      
      Некоторые из противозачаточных средств фактически обладают абортивным действием, искусственно прерывая на самых ранних стадиях жизнь эмбриона, а посему к их употреблению применимы суждения, относящиеся к аборту. Другие же средства, которые не связаны с пресечением уже зачавшейся жизни, к аборту ни в какой степени приравнивать нельзя. Определяя отношение к неабортивным средствам контрацепции, христианским супругам следует помнить, что продолжение человеческого рода является одной из основных целей богоустановленного брачного союза. Намеренный отказ от рождения детей из эгоистических побуждений обесценивает брак и является несомненным грехом.
      
      
      В общем, использование презарвативов не поощряется, но и не запрещается.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.10.16 | P.M.

        такого не буває, щоб "і вашим, і нашим"

        Kohoutek пише:
        > В общем, использование презарвативов не поощряется, но и не запрещается.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.10.16 | Kohoutek

          Только такое и бывает.

          В природе не существует абсолюта и попытки человека выдумать его неизменно наталкиваются на естественные ограничения. Какой запрет ни придумай, всегда найдутся особые случаи, исключения, дополнения, уточнения и толкования. В "Десяти заповедях" сказано "Не убий" - и что с того? И иудаизм, и христианство убийства вполне оправдывают.
          
          Даже католический запрет на презервативы не является каким-то непоколебимым догматом. Многие иерархи и теологи допускают в определённых случаях его несоблюдение.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.10.17 | P.M.

            воно то буває, але в Церкві такого бути не може

            Позиція Церкви мусить бути чіткою і безкомпромісною, як і Сам Голова Церкви. Простити і сповістити.
            Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!(Івана 8:11)
            
            
            Kohoutek пише:
            > В природе не существует абсолюта и попытки человека выдумать его неизменно наталкиваются на естественные ограничения. Какой запрет ни придумай, всегда найдутся особые случаи, исключения, дополнения, уточнения и толкования. В "Десяти заповедях" сказано "Не убий" - и что с того? И иудаизм, и христианство убийства вполне оправдывают.
            Й не треба шукати в природі. АБСОЛЮТОМ є Той, Хто сотворив природу. У Ньому й шукаймо.
            Чи ви десь чули, що Христос когось убив?
            Оправдувати ж має право лише Господь Бог. Й оправдовує Він не гріх, а людину, котра розкаялась.
            
            
            > Даже католический запрет на презервативы не является каким-то непоколебимым догматом. Многие иерархи и теологи допускают в определённых случаях его несоблюдение.
            "Многие" аж ніяк не означає офіційної позиції Церкви.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2008.10.17 | Kohoutek

              Re: воно то буває, але в Церкві такого бути не може

              P.M. пише:
              > Позиція Церкви мусить бути чіткою і безкомпромісною, як і Сам Голова Церкви. Простити і сповістити.
              
              Позиция Церкви всегда четка и бескомпромиссна, типа: убивать НЕЛЬЗЯ, но, если очень хочется, то можно.
              
              > Й не треба шукати в природі. АБСОЛЮТОМ є Той, Хто сотворив природу. У Ньому й шукаймо.
              > Чи ви десь чули, що Христос когось убив?
              
              Иисус Христос, если не верить Дэну Брауну, и сексом не занимался. И что с того?
              
              > "Многие" аж ніяк не означає офіційної позиції Церкви.
              
              Это означает, что Церковь в данном вопросе не имеет единой позиции.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2008.10.17 | P.M.

                Церква -- Тіло Христове, у Котрому не має місця для нечистот

                Це цьогочасне людське є вмістилищем нечистот. Від цього нікуди не дінешся, але й не можемо його припасовувати до Божественого.
                Церква ж, враховуючи людський фактор, неодмінно вказує на його нечистоплотність.
                
                
                Kohoutek пише:
                > Позиция Церкви всегда четка и бескомпромиссна, типа: убивать НЕЛЬЗЯ, но, если очень хочется, то можно.
                Не про хотіння мова, а про наявність світського, котре далеко не усі християни можуть ігнорувати.
                В зв'язку з цим, Христос й закликає відмовитися від світського. Так легше, й убивати не буде причин.
                
                
                > > (P.M.) Й не треба шукати в природі. АБСОЛЮТОМ є Той, Хто сотворив природу. У Ньому й шукаймо. Чи ви десь чули, що Христос когось убив?
                > Иисус Христос, если не верить Дэну Брауну, и сексом не занимался. И что с того?
                А те, що маємо наслідувати Його.
                
                
                > > (P.M.) "Многие" аж ніяк не означає офіційної позиції Церкви.
                > Это означает, что Церковь в данном вопросе не имеет единой позиции.
                Це так не означає.
                Визначаючи свою позицію, Церква керується не мнєнієм "многіх", а Кимось, Хто надихає.

• 2008.10.15 | P.M.

  Питання вирішується доволі просто. Не хочеш мати дітей -- ..

  .. не май статевих стосунків.
  Або ж підбирай такий час, коли дружина завагітніти не може.

• 2008.10.15 | Тестер

  Re: Православна контрацепція

  Береш дві плиточки ідеш до попа... І він кошерно забирає те, що між ногами у мужчини. І жінкам зовсім не боляче, бо по правславному...
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.10.15 | hakim

    Re: Православна контрацепція

    Питання виникло тому, що був такий випадок. Римо-католицький ксьондз у Польщі, зібравши сексологічний анамнез, заявив на сповіді українцю-греко-католику, що презерватив вживати - "нікагда", тіко мож природне планування сім"ї. Жінку слід післати на відповідні курси і відтак стежити за температурою в піхві та станом слизу уній, щоюб визначати плідні дні. Тоді можна мати секс, в інші дні - зась. Я не дуже розумію такої логіки: вирахувавши відповідні дні, виходить, можна трахатися як, даруйте, крілики у повне своє задоволення, абсолютно не думаючи про дітей. Чому ж за такою ж логікою не можна спростити процес і використати кондом? У результаті чоловік по сповіді дістав психотравму, бо жінка на пропоновані курси ніколи не піде - немає ні часу, ні бажання. А йому тоді доведеться зав"язати причандалля на гудз.
    "Что скажет купечество?"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.10.15 | Георгій

      Є папська eнцикліка спeціально про цe

      Називається "Humanae Vitae," ось її вeб-адрeса (англ.):
      
      http://www.vatican.va/holy_father/paul_vi/encyclicals/documents/hf_p-vi_enc_25071968_humanae-vitae_en.html
      
      У цій eнцикліці заборона вживати контрацeптивні засоби, окрім "природнього планування сім"ї," базується на принципі "природнього закону" (по-англійськи "observing the natural law"). Наприклад, там є такий фрагмeнт:
      
      "Observing the Natural Law
      
      11. The sexual activity, in which husband and wife are intimately and chastely united with one another, through which human life is transmitted, is, as the recent Council recalled, "noble and worthy.'' (11) It does not, moreover, cease to be legitimate even when, for reasons independent of their will, it is foreseen to be infertile. For its natural adaptation to the expression and strengthening of the union of husband and wife is not thereby suppressed. The fact is, as experience shows, that new life is not the result of each and every act of sexual intercourse. God has wisely ordered laws of nature and the incidence of fertility in such a way that successive births are already naturally spaced through the inherent operation of these laws. The Church, nevertheless, in urging men to the observance of the precepts of the natural law, which it interprets by its constant doctrine, teaches that each and every marital act must of necessity retain its intrinsic relationship to the procreation of human life. (12)"
      
      (Короткий пeрeклад: статeві стосунки між чоловіком і дружиною самі собою, навіть і тоді, коли вони відбуваються між бeзплодними члeнами подружжя, є річ "благородна і достойна" ("noble and worthy"); алe вони пeрeстають бути "благородними і достойними," коли люди навмиснe штучно, нeприродним чином, порушують принцип "нeрозривного зв"язку статeвого акту з продовжeнням людського життя" ("intrinsic relationship to the procreation of the human life").)
      
      На нашому форумі є католики, вони Вам можуть мабуть дати посилання на повний тeкст цієї eнцикліки українською мовою.

    • 2008.10.16 | P.M.

      Re: Православна контрацепція

      hakim пише:
      > Питання виникло тому, що був такий випадок. Римо-католицький ксьондз у Польщі, зібравши сексологічний анамнез, заявив на сповіді українцю-греко-католику, що презерватив вживати - "нікагда", тіко мож природне планування сім"ї. Жінку слід післати на відповідні курси і відтак стежити за температурою в піхві та станом слизу уній, щоюб визначати плідні дні. Тоді можна мати секс, в інші дні - зась.
      Варто зауважити, що такою є позиція усіх греко-католицьких священиків БЕЗ ВИНЯТКУ. Ті, хто радить по-іншому, -- греко-католицькими священиками називатися не можуть.
      
      
      > Я не дуже розумію такої логіки: вирахувавши відповідні дні, виходить, можна трахатися як, даруйте, крілики у повне своє задоволення, абсолютно не думаючи про дітей. Чому ж за такою ж логікою не можна спростити процес і використати кондом?
      Логіка доволі проста.
      Не розділяти того, що містить у собі два нероздільні аспекти: любовний (весільний) і плідний.
      Тобто в ідеалі потяг супругів один до одного це -- ЛЮБИТИ, без жодних інших умислів, тим паче зачинати дитину, чи ні.
      Але ж земна людина не ідеальна. Тому й Господь у премудрості Своїй вчинив ці неплдіні дні. А раз так, немає жодного лукавства використовувати ці дні супругам, аби уникнути зачаття.
      ІНША СПРАВА, що стопудової гарантії уникнути зачаття, користуючись цим природнім методом, -- немає . Останнє слово завжди мусить бути за Господом Богом. Тож сповнюючи статевий акт, навіть у ці неплідні періоди, подружжя повинно бути готовим до зачаття.
      
      
      > У результаті чоловік по сповіді дістав психотравму, бо жінка на пропоновані курси ніколи не піде - немає ні часу, ні бажання. А йому тоді доведеться зав"язати причандалля на гудз.
      > "Что скажет купечество?"
      А шо тут казати, психічно травмованим взагалі важко жити на цьому світі

• 2008.10.16 | P.M.

  HUMANAE VITAE (передрук, ще раніше любязно запропонований п. +О)

  HUMANAE VITAE
  Про належний порядок передавання людського життя
  Високошанованим братом Пampіархам, архиепископам, епископам та іншим правлячим архиєреям, котрі живуть у мирі i спілъноті з Апостольським Престолом, духовенству та вірним цілого католицького cвimy a також усім людям доброї волі
  Високодостойні брати, дорогі сини i дочки! Вітання i Апостольське благословення!
  ПЕРЕДАВАННЯ ЖИТТЯ
  1.Надзвнчайно серйозний обов'язок передавання людського життя, завдяки якому чоловік та жінка стають вільними i свідомими співпрацівниками Бога-Творця, наповнює їx завжди великою радістю; однак ця радість часто пов'язана із немалими труднощами та клопотами. У вci часи виконання цього обов'язку ставило перед совістю одружених важкі проблеми. Найновіший розвиток, що його набуває людське суспільство, спричинюе зміни такого типу, що виникають нові запитання, які Церква не може ігнорувати, оскільки вони якнайтісніше пов'язані з людським жнттям i щастям.
  
  I. ПРОБЛЕМАТИКА ТА КОМПЕТЕНЦІЯ УЧИТЕЛЬСЬКОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ
  
  2. Зміни — справді значні i piзноманітні. Перш за все йдеться про швидкий пpиpicт населення: багато хто боїться, щоб населення cвiтy не зростало швидше, аніж наявні ресурси. I відповідно, щоб сім`ї в країнах, що розвиваються не зіткнулися із ще більшими труднощами. Це може легко підштовхнути державну владу до поборювання такої небезпеки радикальними заходами. До того ж, не тільки умови пpaцi та проживання, а й підвищені вимоги економічного характеру, як і ті, що стосуються виховання та навчання молоді, утруднюють належне утримання більшої кількості дітей.
  Варто заувважити нове розуміння гідності жінки i її місця в суспільстві, цінності подружньої любові у шлюбі й зв`язку подружніх актів з подружнъою любов'ю.
  Врешті слід враховувати передусім дивовижний прогрес людини в опануванні сил природи та їx раціональному використанні. Це панування людина хоче поширити на всі сфери життя, на свое тіло, свій розум та емоції, на соціальне життя i навіть на закони, які регулюють передавання життя.
  > Hoвi питання
  
  3. Такий стан речей породжує нові запитання. Чи не було б доцільним переглянути діючі моральні правила з огляду на теперішнi умови життя i на те значення, яке мають подружні стосунки для гармонії i взаємної вірності чоловіка i дружини, особливо, якщо взяти до уваги, що їх неможливо дотриматись без, іноді, героїчних самопожертв.
  Більше того, якщо б застосовувати у цих питаннях, так званий, принцип цілісності то чи не можна було б погодитись, що намір мати меншу, проте раціональніше сплановану сім'ю міг би перетворити вчинок, який робить неплідними природні акти в дозволений i мудрий контроль за народжуваністю? Іншими словами, чи не можна погодитись, що прокреативна мета стосується подружнього життя як цілісності, аніж кожного окремого акту. Виринає наступне питання: чи для сучасної людини, з підвищеним почуттям відповідальності, не настав час, коли передавання людського життя повинно регулюватися її розумом та волею, а не біологічними ритмами її організму?
  
  > Компетенція Учительського Уряду Церкви
  
  4. Такі питання, безперечно, вимагали від Учительського Уряду Церкви нових i поглиблених роздумів над принципами подружньої моралі, які спираються на природний моральний закон, прояснений та збагачений завдяки Божественному Одкровенню.
  Жоден віруючий християнин не стане заперечувати, що інтерпретація природного морального закону нлежить до компетенції Учительського Уряду Церкви. Тому що немае жодного сумніву в тому, — як неодноразово повторювали наші Попередники [1|, — що Icyc Христос, надавши Петрові та іншим апостолам участь у своїй Божественній владі та пославши їх навчати yci народи своїх заповідей [2], зробив їx справжніми хранителями та інтерпретаторами всього морального закону, тобто — не лише євангельського, а й природного. Тому то i природний моральний закон виявляє волю Божу, i вірне дотримування його є необхідне yciм людям для вічного спасіння [3].
  Виконуючи це завдання, Церква завжди, а останнім часом особливо часто видавала відповідні документи, в яких обговорювалась як природа подружжя, так i належне практикування подружніх прав i обов'язків супругів [4].
  
  > Спеціальні дослідження
  
  5. Усвідомлення цієї ж відповідальності спонукала Нас підтвердити i розширити Kомісію, утворену Нашим попередником світлої пам`яті Іваном XXIII, У березні 1963 року. До складу цієї Комісії крім багатьох вчених iз piзних галузей знань, входили також i подружні пари. Ця Koмісія повинна була зібрати думки та погляди з питань, які стосуються подружнього життя i передовсім належного регулювання народжуваності; вона повинна була кpiм цього представити результати своїх досліджень цих питань таким чином, щоб Учительський Уряд Церкви міг дати відповідь, адекватну до очікувань не лише вірних, але й решти світу [5].
  Результат досліджень фахівців i заключення багатьох Наших братів у епископстві що їx вони надсилали Нам частково з власної ініціативи, а частково на Наше прохання, дозволили Нам ще докладніше та всесторонніше обдумати цю багатогранну проблему. Тому Ми висловлюємо yciм сердечну подяку.
  
  > Biдповідь Учительского Уряду Церкви
  
  6. Висновки, до яких дійшла Koмісія, не могли однак бути для Нас остаточними, ані не могли Нас звільнити від обов'язку особисто дослідити цю серйозну проблему. Цe було необхідно ще й тому, що Koмісія не дійшла до одностайності стосовно моральних правил, які слід було запропонувати; передовсім ще й тому, що деякі критерії вирішення віддалялися від морального вчення про подружжя, якого постійно i наполегливо навчав Учительський Уряд Церкви.
  Тому, після докладного розгляду надісланих Нам документів, після всебчних роздумів, після ревних молитов до Бога на підставі завдання, довіреного Нам Христом, хочемо дати Нашу відповідь на ці серйозні питання.
  
  II. ДОКТРИНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ
  
  > Цілісне бачення людини
  
  7. Питання передавання людського життя, як i кожне інше питання, яке стосується людського життя, слід розглядати не лише з біологічної, психологічної, демографічної чи соціологічної точки зору; потрібно, радше, розглядати людину в цілому, завдання, до якого вона є покликана; не лише її природне і земне існування, але й надприродне i вічне. Оскільки багато з тих, хто захищае штучне регулювання народжуваності, покликається на вимоги подружньої любові i відповідального батьківства, то необхідно точніше визначити i висвітлити цi два важливі елементи подружнього життя. Це власне те, що ми хочемо зробити, особливо тоді, коли відкликаємось до того, що Другий Ватиканський Собор з високим авторитетом навчав у Душпастирській Конституції про Церкву в сучасному світі "Gaudium et spes" ("Радість i надія").
  
  > Подружня любов
  
  8. Подружня любов проявляє свою природу i шляхетність особливо тоді, коли ми зрозуміємо, що вона бере свій початок з найвищого джерела — від Бога, "який є любов'ю" [6], — від Отця, "від якого бере ім'я все отцівство на небі й на землі [7].
  Hi в якому paзi подружжя не є простим продуктом випадку або результатом еволюії несвідомих природних сил, воно насправді так створене Богом Творцем у мудрому передбаченні, що здійснює серед людей Його план любові. Тому чоловік i жінка у взаємному самовідданні, яке є для них в подружжі властивим i винятковим, прагнуть витворити особову спільноту, у якій вони взаємно вдосконалюють себе, щоб співдіяти з Богом у зачинанні та вихованні нового людського життя.
  Понад те для охрещених подружжя наділене високою гідністю таїнственного знаку благодаті, оскільки відображає єдність Христа зi своєю Церквою.
  
  > Особливості подружньої любові
  
  9. У цьому світлі особливо чітко проявляються ознаки та характерні вимоги подружньої любові, правильне розуміння яких надзвичайно важливе.
  Ця любов є передовсім людська: чуттева i духовна водночас. Тому вона випливає не лише з інстинкту та пристрасті, але й з рішення свобідної волі, яке спонукує до того, щоб витривати у радості й смутку повсякденного життя, навіть від того зміцнитись: таким чином супруги стають одним серцем i однією душею та разом досягають свого людського сповнення.
  Далі, це любов цілісна, тобто — дуже особлива форма особистої приязні, у якій супруги великодушно ділять все без неналежних застережень i без е∂оїстичних розрахунків. Хто насправді любить свого супруга, — любить його не заради того, що від нього отримує, а, радше, любить його заради нього самого, i є щасливий від можливості збагатити його, подарувавши йому себе самого.
  Подружня любов є також вipною i виключною аж до cмepтi; саме так чоловік i жінка розуміли її у той день, коли вони, будучи свідомими свого вчинку, пов'язали себе у шлюбі. Хоча вірність чоловжа i жінки іноді є важкою, ніхто не має права стверджувати, що вона є неможливою. Навпаки. У вci часи вона завжди була чимось шляхетним i достойним. Приклади багатьох подружніх пар впродовж століть доводять, що вірність не лише відповідає природі подружжя, але також є джерелом глибокого, тривалого щастя.
  Зрештою, ця любов е плідною, оскільки вона не зводиться виключно до любовних взаємин чоловіка i жінки, а прагне тривати поза ними та зачинати нове життя. "Подружжя i подружня любов по своїй cyтi є спрямовані на зачаття i виховання нащадків. Діти, справді, є найціннішим даром для подружжя та надзвичайно сприяють благу самих батьків" [8].
  
  > Biдnoвiдaльнe батьківство
  
  10. Тому подружня любов вимагає від чоловіка та жінки вірного розуміння їхнього обов'язку відповідального батьківства, на якому сьогодні справедливо наголошують i який потрібно правильно розуміти. Тому ми повинні розглянути його з точки зору різних ле∂ітимних i взаемопов'язаних аспектів.
  Що стосується перш за все біологічних пpoцeciв, то відповідальне батьківство означає знання i враховування пов'язаних з ними функцій. Так, людина спроможна у своїй здатності до продовження роду відкрити біологічні закони, котpi властиві до людської особи [9].
  3 огляду на вроджені людські потяги та емоції відповідальне батьківство означае, що вони повинні бути опанованими силами розуму i волі.
  Беручи до уваги фізичні, економічні, психологічні та соціальні умови, відповідальне батьківство повино практикуватися як тими, хто зважено i великодуно вирішує мати більше дітей, так i тими, хто з огляду на серйозні підстави, шануючи моральні приписи, вирішує не мати наступних дітей впродовж певного визначеного або ж невизначеного часу.
  Відповідальне батьківство, передовсім, є внутрішньо пов'язаним з об'єктивним моральним порядком, який походить від Бога, та інтерпретатором якого є належно сформована совість. Завдання відповідального батьківства вимагає від cyпpyгів, щоб вони визнали свої обов'язки перед Богом, самими собою, своею сім'єю та людським суспільством, зберігаючи при цьому належний порядок добра та цінностей.
  3 цього випливає, що вони, сповняючи завдання передавання життя, не мають права діяти свавільно, так неначе визначення морально допустимих шляхів залежало би від їxньoгo власного довільного розсуду. Bони, радше, зобов'язані зорієнтовувати свою поведінку на Божий план творення, котрий, з одного боку, виражається в cyтi подружжя та його актів, а з іншого боку, його проголошує незмінне вчення Церкви [10].
  
  > Пошанування cymтi та цілі подружнього акту
  
  11. Ti акти, які є інтимним i цнотливим єднанням супругів та передають людське життя, є, як їх назвав останній Собор, —"шляхетними i гідними" [11]; вони залишаються ле∂ітимними навіть, якщо з огляду на незалежні від волі супругів причини, можна передбачити, що ці акти будуть неплідними, все ж вони залишаються призначеними виражати i зміцнювати єднання cyпpyгiв. Як вчить досвід, справді не з кожного подружнього спілкування зачинаєтъся нове життя. Бог у своїй мудрості так впорядкував природні закони i періоди плідності, що вони вже самі по co6i створюють проміжки у послідовності народжень. Церква, спонукуючи людей дотримуватися природного закону, який Церква пояснює у своєму постійному вченні, навчає, що "кожен подружній акт" повинен бути відкритим до передавання життя [12].
  
  > Єднання в любовi та продовження роду
  
  12. Це вчення, неодноразово викладене Учительським Урядом Церкви, базується на встановленому Богом нерозривному зв'язку між об'єднавчим та прокреативним значеннями, притаманними подружньому акту. Цей зв'язок людина не має права самовільно розривати.
  По своїй внутрішній структурі подружній акт, якнайтісніше поєднуючи cyпpyгiв між собою, чинить їх одночасно здатними до зачаття нового життя, відповідно до законів, вписаних у природу чоловіка i жінки. Якщо шанувати обидва суттеві аспекти — любовне єднання та продовження роду, то подружнє спілкування зберігає зміст взаємної та справжньої любові, рівно ж як i його призначення до найвищої відповідальності батьківства, до якого людина покликана. На Нашу думку, сучасні люди цілком спроможні збагнути, що фундаментальний принцип цього вчення є глибоко розумним i людським.
  
  > Bipнicmь Божому планові
  
  13. Цілком слушно вказують на те, що примушування партнера до статевого стосунку, не беручи до уваги його стан i законні бажання, не є справжнім актом любові й суперечить, як наслідок, доброму моральному порядку в подружніх стосунках. Так само, якщо над цим замислитись, слід визнати, що акт взаємної любові, який перешкоджає здатності передавати життя, яку Творець поеднав iз цим актом, суперечить творчому Божому планові щодо подружжя i волi Автора життя. Користати з цього Божественного дару, руйнуючи, навіть якщо частково, його значення i його цілъ — означає суперечити природі чоловіка i жінки та їхніх найінтимніших стосунків, це також означає суперечити Божому задумові i Його волі. I навпаки, хто насолоджується даром подружньої любові, дотримуючись законів дітородження, визнає, що ми не є володарями над витоками людського життя, а, радше, служителями встановленого Творцем плану. Як людина назагал не має необмеженої влади над своїм тілом, так i зокрема над здатністю дітородження, тому що вона за своєю природою спрямована на передавання людського життя, джерелом якого є Бог. "Людське життя є священним - нагадуе Наш передник Іван ХХШ, - оскільки воно від cвого зародження вимагає творчого втручання Бога" [13].
  
  > Недозволені способи регулювання народжень
  
  14. Відповідно до цих фундаментальних засад людського i християнського розуміння подружжя Ми мусимо ще раз офіційно заявити: пряме припинення вже розпочатого процесу розвитку дитини в організмі мaтepi, передyciм прямий аборт - навіть якщо його здійснюють для лікувальних цілей - є недопустимим способом обмеження кількості дітей, i його слiд абсолютно відкинути [14].
  Так само, як це Учительський Уряд Церкви неодноразово робив, слід засудити пряму, довготривалу або обмежену в чaci стерилізацію чоловіка чи жінки [15].
  Недопустимою також є будь-яка дія чи то до подружнього акту, чи під час нього, чи в пpoцeci розвитку його природних наслідків, яка була б спрямована на запобігання дітородженню як ціль, чи як зaciб [16].
  Так само не можна аргументувати для оправдання подружніх актів, умисно вчинених неплідними, що слід вибирати менше зло, або що такі акти творять ціле з іншими попередніми чи наступними плідними актами, i що вони беруть участь в їхній єдиній i однаковій моральній доброті. Навіть, якщо іноді дозволено толерувати менше моральне зло, щоб запобігти більшому, або щоб сприяти чомусь морально більш вартісному [17], то тим не менше ніколи не дозволено - навітъ з найсерйозніших підстав - чинити зло заради доброї цілі [18]: тобто, хотіти чогось, що по своїй природі порушує моральний порядок i через те — негідне людини; це правило залишається в cилi також i тоді, навіть якщо наміром було зберегти, чи посприяти індивідуальному, сімейному або суспільному благу. Отже, є серйозною помилкою вважати, що умисно вчинений неплідним подружній акт, який таким чином став неморальним, — може бути оправданий плідністю цілого подружнього життя.
  
  > Дозволені терапевтичні засоби
  
  15. Церква, однак, не вважае недозволеними тi терапевтичні заходи, які необхідні для лікування тілесних захворювань, навіть якщо передбачається, що наслідком їxнього застосування буде перешкода зачаттю. Проте така перешкода в жодному разі не може бути прямою ціллю [19].
  
  > Дозволене використання неплідних nepioдів
  
  16. Однак проти цього вчення Церкви про формування подружньої моралі висувають закид, як уже згадано вище (§ 3), що правом i завданням людського розуму є керувати наданими їй природою силами та спрямовувати їх до цілей, які відповідають благу людини. Навіть запитують: чи не розумніше у зв'язку із цим у багатьох ситуаціях використовувати штучну регуляцію народжень, якщо за її допомогою можна досягти 6ільшого миру i злагоди в cім’ї та створити кращі умови для виховання уже народжених дітей? На це запитання слід рішуче відповісти: Церква є першою, яка хвалить і закликає застосовувати людський розум до діяльності, яка настільки тісно поєднує людину, розумне створіння, з її Творцем. Але вона так само стверджує, що такий вжиток розуму повинен перебувати в межах, встановленого Богом порядку дійсності.
  Якщо, отже, є достатньо обгрунтовані підстави для відтермінування наступного народження, що спричинено фізичним чи психічним станом чоловіка чи жінки, чи із зовнiшнix обставин, Церква навчає, що одружені можуть скористати з природних циклів, притаманних репродуктивній системі i мати подружні акти лише в неплідний період, таким чином контролюючи народження, яке жодним чином не суперечить тим моральним принципам, які Ми щойно пояснили [20].
  Церква залишаеться вірною co6i i своему вченню, якщо вона, з одного боку, вважає дозволеним використання супругами неплідних періодів, а з іншого — відкидає використання прямо протизаплідних засобів як завжди недозволене — навіть якщо на захист цієї практики знову й знову наводять поважні та вагомi підстави. Насправді мова йде про два зовсім різних типи поведінки: відповідно до першого — супруги законно використовують природну можливість, в іншому випадку — вони перешкоджають пepe6iгy природного процесу зачаття. Безперечно, в обидвох випадках супруги одностайні в тому, шо вони з поважних підстав хочуть уникнути дітей, i при цьому вони, зрозуміло, хотіли б бути в цьому впевнені. Однак слід зазначити, що лише в першому випадку супруги можуть утриматися від подружніх [статевих] стосунків впродовж плідного періоду, якщо народження наступної дитини є небажаним. А в неплідні періоди вони вступають у подружні [статеві] стосунки для засвідчення взаємної любові та збереження обіцяної взаємної вipнocтi. Якщо супруги ведуть себе таким чином, то вони дійсно дають свідчення справжньої любові
  
  > Серйозні наслідки методів штучного регулювання народженъ
  
  Чесні люди можуть ще краще переконатися в правдивості Церковного вчення, коли вони звернуть увагy на наслідки методів штучного регулювання народжень. Передовсім слід задуматись наскільки широкий i легкий шлях відкривається до подружньої нeвipностi i до загального послабления моральності.
  Не потрібно багато досвіду, щоб знати, наскільки слабкою є людина, та, щоб збагнути, що людина, особливо молода, настільки вразлива перед спокусами, що вона потребує спонук, щоб дотримуватись морального закону, i що було б безвідповідально полегшувати недотримання цього закону. Так само слід висловити тривогу: чоловіки, котpi призвичаїлися до протизаплідних практик, можуть втратити пошану до жінки i, легковажачи її тілесним благом i психічною рівновагою, сприймати її як звичайне знаряддя задоволення своеї поxoтi, а не як супутницю, яку слід поважати i любити.
  Врешті, слід теж замислитись i над тим, яку небепечну владу отримали б таким чином державні органи, якi не дбають про вимоги моральних норм. Хто б закидав урядам, які для вирішення проблем суспільності застосовували такі ж заходи, які одружені вважають законними для вирішення конкретних сімейних труднощів? Хто міг би перешкодити урядам сприяти поширенню, а навіть накидати людям, якщо уряди вважатимуть за необхідне, тi протизаплідні засоби, які видаються їм найдієвішими? Таким чином могло б статися, що для того, аби уникнути трудношів особистого, сімейного чи соціального характеру, які виникають з дотримування Божого закону, могли б надати державним органам право втручатися в цілком особисті та інтимні завдання подружжя.
  Якщо ми не хочемо полишити служіння у передаванні життя людській сваволі, то мусимо визнати недоторканні межі для влади людини над власним тілом та його природними функціями, котрих не мають права порушувати ні приватні особи, нi сусппіьні авторитети. Ці межі визначаються виключно з пошани, яка належить людському тілу у його цілості та природних функціях: зокрема — відповідно до вищенаведених засад та до вірно зрозумілого т.зв. принципу цілісності, як це пояснив Наш Попередник Пій XII [21].
  
  > Церква як гарант справжніх людських цінностей
  
  18. Можна передбачити, що, мабуть, не вci так легко прийматимуть передане вчення; підніметься надто багато голосів спротиву проти слів Церкви, підсилених сучасними засобами комунікації. Однак Церква, яку це не вражає, що вона так само, як її божественний Засновник, поставлена бути "знаком протиріччя" [22], тим не менше залишається вірною своєму завданню смиренно але непохитно проповідувати моральний закон в його цілості, — природний i євангельський.
  Церква не є творцем цих обидвох законів; через те вона не може вирішувати на свій розсуд, вона може бути тільки їхнім охоронцем та інтерпретатором; вона ніколи не може оголосити щось дозволеним, що в дійсності є недозволеним, тому, що по своїй природi суперечить справжньому благу людини.
  Зберігаючи подружній моральний закон в повному обсязі, Церква дуже добре усвідомлює, що вона робить свій внесок у побудову справжньої, людської цивілізації; крім того, вона спонукує людину не ухилятися від відповідальності, покладаючись на технічні засоби; тим вона захищає гідність супругів. Bipно наслідуючи приклад і вчення нашого божественного Спасителя, Церква показує, що її щира та безкорислива любов супроводжуе людину: вона хоче допомогти людині в її земній мандрівці, щоб вона справді, як дитина, брала участь у житті живого Бога, Батька ycix людей [23].
  
  III. ПАСТОРАЛЬНІ ВКА3ІВКИ
  
  > Церква як "мати i учителька"
  
  19. Наші слова не були б повним i ясним вираженням думок і турбот Церкви, матері i учительки BCIX народів, якщо б вони у важких ситуаціях, від яких страждають сьогодні родини i народи, не подали людям, котрих ці слова спонукують до вipнoгo дотримання Божої Запоіді щодо подружжя, допомоги у проведенні морально впорядкованого регулювання народжень. Церква не може ставитися до людей інакше, аніж наш божественний Відкупитель: вона знає слабкють людей, вона має милосердя до мас, вона турбується про грішників; однак вона не повинна переставати навчати закону, який справді є законом людського життя: того життя, котре відновлене до його nepвicнoї правди та кероване Божим Духом [24].
  
  > Можливість дотримання Божого закону
  
  20. Здійснення вчення про належне регулювання народжень, яке Церква проповідує як божественний закон, без сумніву мiг би видатися для багатьох важким, навіть зосім неможливим для здійснення на практиці. Але, як і кожні особливо високі i цінні блага, цей закон вимагає від поодинокої людини, від ciм'ї та від людського суспільства твердих рішень i численних зусиль. Так, його дотримання неможливе без допомагаючої Божої благодаті, яка підтримує i зміцнює добру волю людини. Хто ж задумається глибше, той визнає, що ці зусилля ушляхетнюють людину та сприяють благу людського суспільства.
  
  > Самоопанування
  
  21. Морально впорядковане регулювання народжень вимагає від cyпpyгiв передовсім повного визнання та пошанування справжніх цінностей життя i сімї, Й цілковитого опанування себе i свої емоцій. Цілком певно, що таке панування розуму i волі над інстинктом вимагає аскези. Лише так можна належно впорядкувати притаманні подружньому життю форми вираження любові а також досягти періодичної стриманості. Така самодисципліна, вираз подружньої чистоти не шкодить подружній любові; вона, радше, наділяє її вищими людськими цінностями. Хоча така самодисципліна вимагає постійних зусиль, однак її цілюща сила веде супругів до повнішого розкриття їx самих та збагачує їx духовними цінностями. Вона дарує CIM'Ї справжній мир та допомагає справитися й з iншими труднощами. Вона сприяє кращій повазі до iншoгo супруга, допомагає подружжю знищити егоїзм. який є ворогом справжньої любові, допомагає поглибити відчуття відповідальності. Вона, вpeштi, наділяє батьків глибиннішим i ефективнішим впливом на виховання та освіту їхніх дітей. Діти, підростаючи, отримуватимуть справжнє розуміння цінностей i досягатимуть виваженого i гармонійного вжитку їx розумових та фізичних здатностей.
  
  > Створення сприятливого клімату для цнотливocmi
  
  22. При цій нагоді Ми хочемо нагадати вихователям i вciм, хто відповідальний за спільне благо людського суспільства, про необхідність витворення клімату для виховання в цнотливості Так справжня свобода шляхом збереження морального порядку здобуде перемогу над розбещеністю.
  Bci, кого глибоко турбує прогрес людської культури та захист суттєвих цінностей душі, повинні одноголосно засудити те, що у сучасних засобах масової інформації веде до розпалювання ницих пристрастей та до поши-рення морального занепаду, як також будь-яку форму порнографії у письмовій та словесній формі чи в зображенні [в т.ч. на сцені та екрані]. Не слід намагатися виправдовувати таке зіпсуття посиланням на мистецтво i науку [25], або вказівкою на свободу, яку, можливо, надають у цій сфері органи державної влади.
  
  > Заклик до органів державної влади
  
  23. Через те Ми звертаємося до урядовців, на яких передовсім лежить відповідальність за захист загального блага, i котpi можуть так багато зробити для збереження добрих звичаїв: нiколи не дозволяйте підривати добрі звичаї ваших народів; серед ycix обставин запобігайте, щоб завдяки законодавству в ciм'ю — первісну клітину суспільства — не проникали практики, які суперечать природному i Божому законові. Щоб вирішити проблему приросту населення, державна влада може i повинна йти іншим шляхом: шляхом мудрої i передбачливої сімейної та освітньої політики, яка шанує моральний закон i свободи громадян.
  Ми цілковито свідомі труднощів, з якими стикається державна влада, особливо в країнах, що розвиваються. Наше розуміння цих обгрунтованих турбот підтверджує Наша енцикліка "Populorum progressio". Але тут ми повторюємо разом з Нашим Попередником Іваном XXIII: "При розгляді i виршенні цих питань людина не має права використовувати шляхи чи засоби, що суперечать її гідності, застосування яких нахабно пропонують тi, хто думае про людину та про її життя лише матеріалістично. Згідно з Нашим переконанням це питання можна вирішити лише тоді, коли економічний i cycпільний розвиток шанує та сприяє справжнім людським цінностям, як індивщуальним, так i суспільним" [26].
  Зовсім несправедливо було б вважати Боже Провидіння відповідальним за те, що насправді є наслідком короткозорої політики, недостатнього розуміння соціальної справедливості, егоїстичного збагачення, зрештою, — лінивого недбальства при докладанні зусиль, які могли б привести народ та його дітей до вищого рівня життя [27]. Нехай же ж yci відповідальні, від яких це залежить, - декотрі уже це відмінно роблять - знову й знову всіма силами беруться за справу. Не можна послаблювати завзяття до взаємодопомоги у великій людській родині; тут, на Нашу думку, відкривається майже неосяжне поле для діяльності великих міжнародних організацій.
  
  > До науковців
  
  24. Ми хочемо скеруватм Наш заклик заохоти до мужів науки, "які можуть багато посприяти благу подружжя і CIM'Ї та миру coвicтi, якщо вони, шляхом спільної наукової праці, намагаються точніше вияснити передумови для морально бездоганного регулювання народжень" [28]. Передовсім слід бажати, — як уже казав Пій XII, — щоб медицина забезпечила регулювання народжуваності, засноване на дотриманні природних ритмiв, точними даними [29]. Тоді науковці — особливо католики серед них — доведуть своїм внеском, що є так, як вчить Церква: а саме, що "не може існувати протиріччя мiж Божими законами стосовно передавання життя і тим, що служить справжній подружній любові" [30].
  
  > До християнських подруж
  
  25. Тепер Наше слово спрямоване до Наших синів і дочок, особливо до тих, кого Бог кличе служити Йому в одруженому стані. Церква, передаючи непорушні вимоги Божого закону, проповідує спасіння i відкриває у Таїнствах шляхи до благодаті: через це людина стає новим творінням, яке в любові i справжній свободі відповідає величному планові свого Творця i Спасителя і має розуміння Христового "легкого ярма" [31].
  Слідуючи в покорі за Його голосом, християнські супруги повинні думати про те, що їхнє покликання до християнського життя, яке починається у Xpeщeннi, розкривається i укріплюється у Таїнстві Подружжя. Так "вони зміцнюються i неначе освячуються", щоб вірно виконувати свої завдання, привести до завершення своє покликання i дати світові покладене на них християнське свідчення [32]. Господь довірив їм це завдання, щоб вони відкрили людям той святий i водночас лагідний закон, який глибинно поєднує їхню взаємну любов та співділання з любов'ю Бога, Подателя людського життя.
  Ми аж ніяк не заперечуємо, що іноді для життя християнського подружжя виникають серйозні труднощі: бо як для кожного з нас, так i для них "тісні ті двеpi й вузька та дорога, що веде до життя" [33]. Тим не менше, надія на це життя освітлюватиме їхню дорогу, наче яскраве світло, якщо вони мужньо намагатимуться "жити тверезо, праведно i благочестиво в нинішньому віці" [34], знаючи з певністю, що "проминає образ світу цього" [35].
  Тому супруги повинні з готовністю приймати покладенi на них жертви, зміцнені вipoю i надією, яка "не зпсоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" [36]. Далі, вони повинні настійливою молитвою виблагати Божу допомогу i, передусім, - черпати з невпинного джерела Євхаристії благодать i любов. Якшо ж гpixи гальмуватимуть їхній шлях, нехай вони не занепадають духом, а смиренно i витривало шукають прихистку у милосерді Божому, яке щедро дарується їм у Таїнстві Покаяння. Таким чином супруги можуть дійти до притаманної їм, як одруженим, досконалостi, як її описує Апостол: "Чоловіки, любіть своїх жінок, як i Христос полюбив Цсркву... Так i чоловіки понні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, — себе самого любить. HJXTO ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, BIH ЙОГО годує i піклується ним, як i Христос Церквою... Це велика тайна, а я говорю про Христа i Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай боїться чоловіка" [37].
  
  > Сімейне апостольство
  
  26. Одним із найкоштовніших плодів, які визрівають із неухильних намагань подружжя коритися Божому законовi, є часте бажання подружжя ділитися своїм досвідом з іншими. Так до широкого обсягу покликання мирян додається нове видатне апостольство: взаємне служіння тих, хто є в однаковій ситуації: супруги беруть на себе апостольське завдання шодо інших подруж, стосовно яких вони є провідниками, Це видається сьогодні особливо сучасною формою апостольського служіння [38].
  
  > До лікарів та іншого медичного персоналу
  
  27. Велику пошану виявляємо Ми до лікарів та іншого медичного персоналу, які, при виконанні своїх професійних обов'язків, більше дивляться на те, що від них вимагає християнське покликання, аніж на чисто людські інтереси. Нехай же ж вони залишаються витривалими в нaмipi докладати всіх сил для рішень, які є відповідними до вipи та розуму; але нехай вони також намагаються привернути до такого ставлення i ixнix колег. До того ж вони повинні розглядати як особливе завдання своєї професії набуття необхідних знань, щоб у цій делікатній сфері могти дати вірну пораду та вказати відповідальні шляхи вирішення подружжям, що до них звертаються, як цього від них справедливо очікують.
  
  > До священиків
  
  28. Дорогі священики, дорогі сини! Ви за своїм покликанням є порадниками i духовними провідниками як поодиноких людей, так i їxнix родин. 3 великою довірою Ми хотіли б звернутися до вас. Вашим першим завданням є, — Наші слова стосуються особливо вчителів морального богослов'я, — представити Церковне вчення про подружжя чітко i відкрито. Будьте першими, хто у своєму служінні є прикладом щирого внутрішнього i зовнішнього послуху Учительському Урядові Церкви. Ви зобов'язані до цього послуху не з огляду на наведені докази, а задля світла Святого Духа, з якого в особливий cпoci6 користають Пастиpi Церкви при викладенні iстини [39]. Ви також знаєте, що для збереження внутрішнього миру поодиноких вірних та для едності Християнського народу велике значення має, щоб у питаниях моралі та догматичних питань вci корилися Учительському Урядові Церкви та говорили однаковою мовою. Тому Ми приєднуємося до проникливих слів великого апостола Павла i закликаємо Вас від усього серця: "Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Icyca Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці" [40].
  29. Далі, якщо неприховування нічого зi спасенного вчення Христа є визначною формою виразу любові до душ. Воно повинно завжди супроводжуватись терпе-ливістю i любов'ю; Господь сам дав приклад спілкування з людьми. Прийшовши не судити світ, а спасти його [41], Biн, щоправда, був непримиренним супроти зла, але милосердним до людей.
  У свo'ix труднощах i бідах супруги повинні знаходити у слові i співчутливому cepцi священика відгомін любові нашого Відкупителя.
  Дорогі сини, говоріть з упованням, переконані що Святий Дух, який допомагає Учительському Урядові Церкви при викладенні правильної науки, освітлює серця вірних i запрошує їх погодитися. Без молитви нічого неможливо досягти. Навчайте цьому одружених; напучуйте їх, щоб вони часто, з великою вipoю приступали до Таїнств Свхаристії та Покаяння i ніколи не занепадали духом через їхню слабкість
  
  > До єпископів
  
  30. Дорогі преподобні брати в епископстві! Під кінець цього окружного послання звертаємося Ми до вас в шанобливості i любові. Ми особливо близько поділяємо ваші турботи про духовне добро Божого народу. Ми скеровуємо до вас Наше настійливе прохання: на чолі ваших співслужителів священиків i вірних самовіддано та не зволікаючи станьте на захист святості подружжя; для того, щоб життя в подружжі дійшло до повної людської i християнської досконалості. Ви повинні розглядати це як ваше найбільше та найвідповідальніше завдання, яке вам сьогодні довірене. Ви добре знаєте, що це пастирське служіння вимагає певної узгодженості пасторальних зусиль, яке охоплює вci сфери людської діяльності: економічну, освітню та суспільну. Одночасний поступ у вcix цих сферах вчинить життя батьків і дітей в ciм'ї більш стерпним, легшим та радіснішим. При благоговійному дотриманні Божого плану щодо світу також i життя людського суспільства збагатиться братньою любов'ю та стане стабільнішим завдяки правдивому мирові.
  
  > До ycix людей доброї волі
  
  31. Вас, високодостойні брати, дорогі сини i дочки, і вас, ycix людей доброї волі, Ми закликаємо до справді великого діла виховання, поступу та любові. Ми спираємося при цьому на незмінне вчення Церкви, що йогo вірно з6epiгaє та інтерпретує Наслідник святого Петра разом з братами в католицькому епископстві. Це справді велике діло, Ми у цьому глибоко переконані, спричиниться до благословення як світові, так i Церквi. Tiльки тоді, коли людина дотримується Богом вписаних у її природу законів, які через те слід мудро i з любов’ю шанувати, вона може дійти до справжнього, так бажаного щастя. Для цього великого діла Ми благаємо у всесвятого та всемилосердного Бога повноти небесної благодаті не лише для вас ycix, але особливо для одружених i уділяємо вам від усього серця як його запоруку Наше апостольське благословення.
  Дано в Римі, при cобopi Св.Петра, 25 липня 1968 року, у свято святого апостола Якова, у шостий рік Нашого понтифікату.
  ПАПА ПАВЛО VI
  """"""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""

• 2008.10.16 | Тестер

  До секретаря Рад и нацбезпеки, вона ж по сумісництву

  гінеколог профі.
  А як на мене - поки стоїть - дерзай...

• 2008.10.16 | +О

  Re: Православна контрацепція

  Слава Ісусу Христу!
  Тут вже говорено-переговорено на цю тему, пане hakim-е, і, думаю, ввівши в форумний "пошук" слово "контрацепція" знайдете дуже багато цікавого з цього приводу.
  Піднімати такі питання дуже потрібно, переконаний. Але у даному випадку мене хвилює особистий приклад людини, Вашого знайомого:
  я не знаю, чи Ваш знайомий дозволяв нам обговорювати життя Його сім`ї, тому хочу наголосити, що питання статевого співжиття Шлюбу є внутрішнім, таїнственним, надзвичайно глибоким.., але - саме у Шлюбі - тому не варта його виносити за межі інтимності супругів (для обговорення); як і не знаю, чи Ваш знайомий дозволяв нам обговорювати Його Сповідь - не менш сокровенний момент "другого Хрещення" (як називають святі ОО.Церкви, особисте зновунавернення до Бога), що вимагає Віри в Христа і Його Церкву. Хоча, на мою думку, Сповідь як Таїнство вимагає залишитися Таємницею спілкування людини з Богом, незалежно від "дозволів", тому конкретну сповідь також не хочу обговорювати.
  Але, назагал, проблема подібних ситуацій трапляється і поза цим конкретним випадком, тому, якщо є потреба це обговорити, прошу приватно ozharovskyy@yahoo.com
  
  З повагою
  священик УГКЦ Олег
  
  
  P.S.: можливо Вам буде цікавою стаття викладача Українського Католицького Університету доктора Петра Гусака на тему
  
  ЛЮБОВ, ПОДРУЖЖЯ, СЕКСУАЛЬНIСТЬ: УСВІДОМЛЕННЯ ІСТИНИ
  "I сотворив Бог людину на образ Свiй i на подобу, чоловiком i
  жiнкою сотворив Їх" (Бут. 1.27).
  "Покине тому чоловiк батька й матiр, i пристане до жiнки своєї,
  – і стануть обоє вони одним тiлом" (Бут. 2.24).
  
  I. Наведенi цитати свiдчать, що подiл на статi, взагалi людина як iстота, однiєю з суттєвих рис якої є її статева приналежнiсть, як і статева любов є Божим творiнням, Божою установою. Чоловiк i жiнка У ЇХНIЙ ЄДНОСТI (а не поодинцi!) є образом Божим. Створення жiнки з Адамового ребра - "плотi вiд плотi i костi вiд костей" (Бут. 2.23) є аналоґiєю вiдвiчного родження ЄДИНОСУЩНОГО Слова з Отцевого Лона, а людська статева любов, як найглибша i найтiснiша з усiх видiв природної любовi (бо у нiй особа вiддає цiлу себе - з душею i тiлом - iншiй) є аналоґiчним вiдображенням "perichoresis" - спiлкування Бога Отця та Бога Сина в Любовi, котра є - Святий Дух. Тому ця любов є плiдною, з неї народжується життя - нова ОСОБА, як i Святий Дух iсходить зi спiлкування Божих Осiб.
  Наш Господь i Спаситель Iсус Христос, пiднiсши Своєю присутнiстю у Канi Галилейськiй подружжя до рiвня Таїнства (Йо.2.1-11) та наголошуючи на його нерозривностi (Мт. 19.3-9, Мр. 10. 2-12, Лк. 16.18), вiдкликується до цього ПОЧАТКУ (Мт. 19.8, Мр. 10.6). Святий апостол Павло зве подружжя "великою тайною" та використовує його як образ вiдносин Христа i Церкви (Еф. 5.32). В старозавiтнiх Книгах Бог неодноразово представлений як Наречений, а Iзраїль, Донька Сiону - як невiста. На пiдставi цього богослови трактують Пiсню Пiсень, крiм її прямого значення, як алеґоричне представлення ВЕСIЛЬНОГО СТОСУНКУ БОГА I ДУШI.
  Таким чином, Християнство у своїй сутi та у своїх витоках завжди належно оцiнювало людську статевiсть та подружжя. Навчальний Уряд Церкви (Magisterium) завжди притримувався iстинного погляду на любов i статевiсть: по-перше, завдяки даровi Святого Духа, по-друге, не мiг навчати чогось iнакшого, анiж розумiння, викладеного у Св.Письмi [Пiсня Пiсень, св. ап. Павло (Еф. 5.22-33) та iн.]. Як пише анґлiйсь кий католицький письменник Ґiлберт К. Честертон, "Церква горiла найчистiшим вогнем цiломудрiя, вона умертвляла плоть, але рiзниця (мiж Церквою та манiхеями i ґностиками – П.Г.) була вiд того не меншою, а бiльшою. ... Чоловiк мiг день i нiч стояти на стовпi i вславитися аскезою. Але вартувало йому сказати, що свiт – бридкий, або що женитися – грiх, як його засуджували за єресь". Тим не менше, єретичнi погляди на подружжя i статевiсть не залишилися без впливу. Вони поширювалися в Церквi на рiвнi духовенства та вiрних i витворювали певну ОПIНIЮ щодо цих питань. Така опiнiя знаходила своє вiдображення навiть у творах деяких Отцiв Церкви та пiзнiших церковних авторiв i вiдображалася на практицi, тобто впливала на моральне життя християн. Наприклад, св. Авґустин у своїй "Сповiдi" нарiкає на свою похiтливiсть, розумiє зв'язок з жiнкою як рабство похотi, "липкий клей насолоди" (Сповiдь VI,12; VIII,6), а окрасою чесного подружжя вважає "впорядковане сiмейне життя i виховання дiтей" (Сповiдь VI,12). Нiде не говориться тут про ПОДРУЖНЮ ЛЮБОВ та про її велич. Щоправда, св. Авґустин, згадуючи свою нешлюбну жiнку, матiр його сина Адеодата, говорить, що "його серце приросло до неї", та що коли її вiдiрвали вiд нього, то його серце "розрiзали i воно кривавило" (Сповiдь VI,15). Ми можемо розумiти це як любов, але сам св. Авґустин так цього не називає. Причиною такого ставлення до подружньої любовi була, напевне, атмосфера язичеського Риму, яка осквернила i опорочила все пов'язяне зi статевiстю, а також його власна похiтливiсть та невпорядковане життя до навернення. Деяку роль щодо цього питання вiдiгравали мабуть i його колишнi манiхейськi погляди. Так що закиди, буцiм св. Авґустин вiдкидає кохання, якi мiстяться в листi його нешлюбної жiнки Флорiї Емiлiї, незалежно вiд того, чи цей лист є автентичним, чи пiдробкою норвезького автора Юстейна Ґордера , не є цiлком безпiдставними.
  Правда, говорячи про Стриманiсть (continentia), як вона вiдкрилась йому в її цiломудреннiй гiдностi , св. Авґустин вказує на те, що Дiтрiх фон Гiльдебранд назве: "подружжя з Христом" : "I стриманiсть в них всiх зовсiм не безплiдна: вiд Тебе, Господи, Супруга свого, породила вона стiльки радощiв" – стан, який не в силах зрозумiти нi язичниця Флорiя Емiлiя, нi сучасний постхристиянський автор Юстейн Ґордер . (Порiвняй: 1 Петр. 4.4). Всепоглинаюча любов до Бога (яка є пiдставою для стриманостi) червоною ниткою проходить крiзь його "Сповiдь" та й крiзь усю творчiсть. Однак створюється враження, що любов до Бога та любов до жiнки є для нього ВЗАЄМОВИКЛЮЧНИМИ.
  Блаженний Дiадох в "Добротолюбiї" говорить, що "...сласть похотная свойственна естеству нашему, какъ вложенная въ него чадородiя ради..." . На ПОДРУЖНЮ ЛЮБОВ нема натяку.
  Цiлий букет єретичних висловiв манiхейського та стоїчного толку про подружжя i статевiсть знаходимо в "Лiствицi" св. Iоана Лiствичника. Наведу деякi з них: "Сему научаетъ насъ древнiй нашъ праотецъ Адамъ; ибо если бы онъ не былъ побежден чревомъ, то, конечно, не позналъ бы, что такое жена" . Далi: "7. Целомудръ, кто навсегда стяжалъ совершенную нечувствительность к различiю тел" . Цей вислiв означає втрату чоловiчостi i заперечення Божого творiння, як воно описане в Бут. 1.27. "8. Пределъ и крайняя степень совершенной и всеблаженной чистоты состоитъ въ томъ, чтобы въ одинаковом устроенiи пребывать при виде существъ одушевленныхъ и бездушныхъ, словесныхъ и безсловесныхъ" . А цей вислiв означає вiдсутнiсть належного ставлення, i, застосований на практицi, привiв би до приниження гiдностi особи. "11. Поистине блаженъ тотъ, кто стяжалъ совершенную нечувствительность ко всякому телу и виду и красоте" . Цей вислiв теж означає брак "належної вiдповiдi" i заперечення краси як цiнностi, що походить вiд Бога.
  Складається враження, що св. Iоан Лiствичник притримується дуалiстичних, манiхейських поглядiв на природу людини i на тiло. Наприклад, вiн зве людину "душа, одеянная в сiе бренiе, растворенное кровью и мокротами" , "духъ, облеченный въ вещество, враждебное ему и борющееся съ нимъ" . Самовiдречення вiн називає "вражда на тело" , а плоть – смертю . Взагалi, св. Iоан Лiствичник плутає любов i похiть, критикує тих, якi молилися за своїх коханих, i думали при тому, що сповняють обов'язок пам'ятi i закон любовi, та каже, що вони були "движимы духомъ блуда" . Фразою, яка впровадила мене в морально-богословський ступор, була: "Склонные к сладострастию часто бываютъ сострадательны и милостивы, скоры на слезы и ласковы; но пекущиеся о чистоте не бываютъ таковы" . Слiд вiддати належне св. Iвановi Лiствичнику: деякi його вислови є протилежними до манiхейських поглядiв. Наприклад, вiн збентежений словами iншого монаха про те, що блуд, а не єресь є найтяжчим грiхом пiсля вбивства i вiдречення вiд Христа, i що того, хто згрiшив блудом, навiть пiсля покаяння вiдлучають на довгi роки вiд Святих Тайн, згiдно з "апостольськими правилами" . Очевидно, що цi "апостольськi правила" походили мабуть з III-IV столiття i не мали нiчого спiльного з духом Христа, який простив грiшницi i перелюбницi (порiвняй: Мт. 26.6-13; Мр. 14.3-9; Лк. 7.36-50; Iв. 8.3-11). Вiн захоплюється чистотою монаха, який при видi надзвичайної жiночої краси запалав любов'ю до Бога i прослезився (що було "належною вiдповiддю" на красу) , та наголошує, що Ключi Царства були врученi св. Петровi, який не був дiвственником по плотi, "имелъ тещу, а былъ чистъ", тiльки чомусь утотожнює його подружнє життя з "плотскiм грехом" .
  [Слiд вiдзначити, що вчення пiзнього св. Iоана Златоуста про подружжя є протилежним до цих поглядiв (гляди: св. Iоан Златоуст, "Про дiвицтво"). Протилежними до них є i постанови Синоду в Ґанґрi (340-341 роки), який засудив послiдовникiв єпископа Євстатiя за зневажання подружжя (вони не хотiли брати участь у Св. Лiтурґiї, яку служив жонатий священик) .]
  Такi погляди деяких св. Отцiв знайшли своє вiдображення у ставленнi до подружжя i статевостi нез'єдиненої Церкви. Наприклад, в "Известiи оучительномъ" читаємо: "...всякъ же iерей и дiаконъ, имый жену, от смешенiя ея пред' лiтургисанiемъ воздержатися всяко долженъ есть неколикiя дни, но и по служенiи дне того: не воздержайся бо и служай тяжко согрешаетъ". I далi: "Сихъ оубо препятiй, не точiю iерей, но и всякъ хрiстiанинъ, хотяй достойно причаститися божественныхъ хрiстовыхъ таинъ, весьма блюстися долженъ есть... . Постає питання: якщо подружжя є Божою установою, якщо Христос сам говорить, що "стануть обоє вони одним тiлом. ... Тож, що Бог спарував, людина не хай не розлучує" (Мт. 19.5-6), якщо врештi подружжя є Святим Таїнством, то чому подружнє життя повинно суперечити Таїнству Євхаристiї? Навiщо таке обов'язкове стримання? Очевидно, що в основi цього припису лежить манiхейське розумiння подружжя i статевостi як чогось нижчого, скверного, лише як "задоволення похотi" i тому несумiсного з Євхаристiєю. Про подружню любов тут нема мови.
  Непорозумiння щодо подружжя i подружньої любовi не обiйшли стороною i Католицьку Церкву. Хоча для св. Томи Аквiнського подружжя є без сумнiву добром, то все ж таки вiн не зараховує любовi до цiлей подружжя. Згiдно св. Томи, цiлей подружжя є три: 1.Proles – діти, 2.Mutuum adiutorium – взаємна допомога , i 3.Remedium concupiscentiae – лiк вiд пожадливостi. Але всi тi цiлi, принаймнi перших двi, можуть бути здiйсненi i без подружжя, а третя принижує особу до рiвня засобу для задоволення пожадливостi. (Дiтрiх фон Гiльдебранд зауважує: якщо основною цiллю подружжя є зродження дiтей, то чому перелюб є грiхом, якщо з нього народжуються дiти? ). Те основне, заради чого було створене подружжя – любов, як образ Бога, який Сам є Любов (гляди: Kатехизм Католицької Церкви 1604 i далi ), св. Тома Аквiнський залишає поза увагою.
  Однак далеко серйознiшi викривлення поширеної в Католицькiй Церквi опiнiї щодо подружжя вiдбулися пiд впливом кальвiнiзму (пуританства), особливо в перiод, знаний в iсторiї пiд назвою "вiкторiанство" (перiод правлiння анґлiйської королеви Вiкторiї – 1837-1901 роки). Подружжя почало вважатися чимось меншовартим у порiвняннi з целiбатом i монашим станом, а все, пов'язане зi статевiстю, стало "табу". Дiвицтво начебто "превозносилося", однак без належного зрозумiння, ЗАРАДИ ЧОГО стан дiвицтва є бажаним i в чому його справжня цiннiсть. Наведу для прикладу цитату з єзуїта Павла Сеньєри, який возвеличує таке "дiвицтво": "...panienЂstwo niewymownie szacuje sieю i w piekle. ... Z?y duch rЧwnie w takim szacunku ma panny, zъe lubo z nienawisЂci, jakaю ma ku cz?owiekowi, pobudza go do utraty tego skarbu; jednak nigdy nie jest tak zadowolonym jak wtedy, gdy s?uzъaю mu panny. To mozъna wniesЂcЂ z tego, izъ w czarach publicznych, z?y duch chce zawsze, aby tam by?a jaka panna; ..." . Що варте таке "дiвицтво", коли така "дiвиця" скотилася до сатанiзму, або опинилася в пеклi?
  Фактично вихвалялося не дiвицтво, а фальшива скромнiсть, лжесором'язливiсть (те, що по-нiмецьки зветься "PrЯderie"). Дуже часто вона вважалася найвищою чеснотою, так, неначе в iнших чеснотах не було вже потреби. (Я достеменно знаю випадок, коли священик заохочував гординю особи, яка загордилася через те, що була "дiвичою". Однак, не буду називати iмен).
  Пуританська мораль не оминула частково i Українську Греко-Католицьку Церкву, i то вже в пiслявiкторiанський перiод. Сам я пам'ятаю з пiдпiлля "поради" священика, типу: "Не хочеш бiльше дiтей – не живи з жiнкою", так начебто сiм'я була лише машиною для народження дiтей, а не спiльнотою любовi. (У чому тодi полягає вiдмiннiсть сiм'ї вiд гiтлерiвських "злучних пунктiв"?). Менi розповiдали теж про священика – керiвника третього чину в пiдпiллi, який забороняв членкиням цього третього чину статеве життя з їхнiми чоловiками. Мав я нагоду почути подiбнi думки i пiсля виходу з пiдпiлля. Один шанований єромонах переконував мене, що статеве життя є наслiдком первородного грiха i не перестає повторювати, що любов – це "сентименти", якi треба вiдкинути i керуватися лише розумом. Iнший шанований єромонах сказав буквально таке: "Бог так створив, що чоловiка тягне до жiнки, а жiнку до чоловiка, щоби женилися i були з того дiти, I БIЛЬШЕ НIЧОГО ТАМ НЕМА". (Цi достойники, нажаль, не знайомилися анi з матерiалами II Ватиканського Собору (наприклад: Gaudium et Spes 47-52), нi з писаннями Папи Iвана-Павла II).
  
  II. Революцiя поглядiв на любов i статевiсть.
  "Дiтрiх фон Гiльдебранд був тим, хто ввiв вирiшальну змiну. Поява першого видання його маленького твору ЧИСТОТА I ДIВИЦТВО 1927 року "привела, - за визначенням мюнхенського богослова Л. Шефчика, - багатьох людей до усвiдомлення, а декого до навернення" . "До усвiдомлення" Гiльдебранд привiв не лише окремих християн, але й цiлу Церкву". Виступивши з серiєю доповiдей на з'їздi Католицького Академiчного Товариства в Ульмi у 1923 роцi, Дiтрiх фон Гiльдебранд пiзнiше впорядкував цi доповiдi i так у 1929 р. побачила свiт ще одна його праця, присвячена любовi i подружжю – DIE EHE ("Подружжя"). Ця праця стала фундаментом для оновлення католицького вчення щодо цiєї тематики i лягла в основу документiв II Ватиканського Собору про любов i подружжя. Що нового внiс Дiтрiх фон Гiльдебранд у розумiння статевостi? (Властиво, це нове було повнiшим та поглибленим усвiдомленням (prise de conscience) вiчного i незмiнного "скарбу", Iстини у вченнi Церкви). Можна вказати на такi основнi моменти: На вiдмiну вiд багатьох церковних авторiв i поширених перед тим уявлень, Дiтрiх фон Гiльдебранд стверджує, що саме ЛЮБОВ творить найглибше i найвластивiше ядро подружжя. Подружжя є тим стосунком, у якому особи є одна для одної об'єктом любовi i повнiстю вiддають себе одна однiй. I саме тому у Священному Писаннi подружжя є прообразом стосунку душi до Бога . Подружжя iснує заради чудесного поєднання двох осiб у любовi, заради любовi . Подружня любов є унiкальним типом любовi, можливим лише "для двох", вона поєднує їх у виняткову "я-ти"-спiльноту .
  Певно, що цiлковито чиста я-ти-спiльнота iснує лише з Нареченим душi - з Iсусом. Врештi, ми повиннi жити тiльки для Нього i подружжя спiльно живе лише для Нього. Але що стосується землi i її дiбр, подружня любов є життям один для одного...
  ЗАКОХАНIСТЬ для Гiльдебранда не є "запамороченням чуттiв" а навпаки, кульмiнацiєю стосунку до коханої особи, джерелом нiжностi, благоговiння i чистоти. Дiтрiх фон Гiльдебранд наголошує на неможливостi трактування подружньої любовi як "дружба плюс тiлесна сфера" і вказує, що лише подружня любов, завдяки своїй своєрiдностi i на вiдмiну вiд iнших видiв любовi вiдкриває доступ до тiлесної сфери, завдяки чому тiлеснiсть сповняє величну мiсiю, поєднуючи двох у повну тiлесно-душевну єднiсть . В самiй сутi подружньої любовi лежить прагнення тривалого, дожиттєвого i спрямованого у вiчнiсть стосунку виключно з однiєю коханою особою . Це саме стосується i тiлесного самовiддання.
  Тiлесне єднання подругiв є такою глибокою iнтимнiстю мiж двома людьми, що вже у його смислi закладено, що з ним сповняється раз i назавжди дiйсне самовiддання. ... у ньому є щось однозначно вирiшального - правдиве вiддання своєї особи iншiй, i через те йому притаманна така ж виключнiсть, як i подружнiй любовi. Вiдповiдно до свого смислу i сутi воно вимагає, щоби це був стосунок лише з однiєю людиною... Воно витворює зв'язок найвищої нiжностi i найглибшої близькостi, який по своєму смислу є тривалим, у ньому мiститься таке радикальне самовiддання, що у цей зв'язок неможливо вступити з iншою людиною, як довго живе ця людина, якiй себе дана особа так остаточно подарувала .
  Таким чином нерозривнiсть подружжя випливає вже з самої сутi подружньої любовi i тiлесного єднання.
  Однак подружжя – це не лише подружня любов, а й об'єктивна дiйснiсть, яка виникає щойно внаслiдок торжественного акту, у якому подруги виразно i з повною санкцiєю свободи волi дарують себе одне одному на все життя i як наслiдок такого акту, сповняють це самовiддання також i тiлесно. Таким чином виникає об'єктивний зв'язок, що раз створений, iснує незалежно вiд настроїв, примх i капризiв обидвох . Цим пояснюється суттєва нерозривнiсть навiть цивiльних шлюбiв.
  На вiдмiну вiд св. Томи Аквiнського, який вбачає основну цiль подружжя у продовженнi роду, Дiтрiх фон Гiльдебранд говорить, що так як подружжя по своєму смислу є спiльнотою любовi, то i тiлесне єднання не має лише значення розмноження. Хоча це велика таємниця, що з такого єднання виникає нова людина з безсмертною душею, яку щоразу творить Бог, i тому втручатися у Божi намiри i намагатися вiддiлити єднання в любовi вiд зродження нової людини є нечуваним зухвальством, то все ж таки ця об'єктивна цiль статевостi не є єдиним СМИСЛОМ тiлесного єднання (i через те не може бути суб'єктивним МОТИВОМ для тiлесного спiлкування, iнакше подруги iнструменталiзуватимуть одне одного, взаємно використовуючи себе як засiб для зродження дитини): її первинним СМИСЛОМ є витворення найвеличнiшої спiльноти любовi, у якiй, згiдно зi словами нашого Спасителя, "двоє стають одним тiлом" (Мт. 19.5; Мр. 10.8) . Подружжя, яке з якихось причин, якi неможливо усунути, не має дiтей, не втрачає через те свого значення i своєї внутрiшньої краси, тому що воно освячується подружньою любов'ю i прославляє Бога як найвища спiльнота любовi. Таке подружжя не повинно утримуватися від статевого співжиття, тому що будучи образом єднання душi з Богом, воно як спiльнота посiдає величне значення, i повинно iснувати заради нього самого, а не лише заради його наслiдкiв (дiтей) . Кожне сповнене подружжя є плiдним, i ця плiднiсть виражається не лише у зродженнi дiтей, а у "духовних плодах": у новому життi душi, у моральному зростаннi i взаємовдосконаленнi. Тiльки той, хто розумiє велич подружжя як здiйснення спiльноти любовi, може зрозумiти огиду грiха нечистоти, навiть якщо з нього народжуються дiти .
  Ця велична подружня любов осягає у сакраментальному подружжi незрiвнянну глибину, серйознiсть, чистоту i самопожертву. "...любов до подруга(и) є тут одночасно любов'ю до Iсуса, у iншому люблять одночасно i Iсуса" . Сакраментальне подружжя є не тiльки приреченням взаємної вiрностi, воно є приреченням вiрностi Христовi, якому подруги належать як члени Його Мiстичного Тiла. Таким чином, подружжя стає актом посвяти Боговi, аналоґiчним до монаших обiтiв . "Зберегти цей святий зв'язок в iдеальнiй формi, плекати його як найвищу спiльноту любовi, берегти, наче святий Храм, вiд осквернення є БОГОСЛУЖIННЯМ" . Таким чином, всi акти любовi, якi сповняють смисл подружжя, як найвищої спiльноти любовi, стають БОГОСЛУЖIННЯМ (у далеко властивiшому значеннi, анiж, наприклад, праця на Божу славу) 44). I коли вже подружжя по своїй сутi (напр., правне подружжя мiж поганами) завдяки притаманним любовi зверненню виключно до однiєї особи та прагненню тривалостi не можна свавiльно розлучати (хоча воно не є абсолютно нерозривним – „Павловий привiлей”), то сакраментальне подружжя, яке є образом єднання Христа i Церкви, є абсолютно нерозривним. У цiй нерозривностi величний смисл подружжя знаходить своє справжнє сповнення .
  Оскiльки сакраментальне подружжя є для обох подругiв шляхом до все тiснiшого з'єднання з Христом, а зростання в подружнiй любовi означає також i зростання в любовi до Iсуса, то стан богопосвяченого дiвицтва є незрiвнянно величнiшим, тому що вiн ЯК СТАН означає ПОДРУЖЖЯ З ХРИСТОМ (а не тому, що у ньому вiдсутня подружня любов). Сама лише неодруженiсть, без "заручин з Христом", є нижчою, гiршою вiд подружжя, а не вищою. Богопосвячене дiвицтво є тому величнiшим станом, що воно вимагає БIЛЬШЕ ЛЮБОВI у порiвняннi з одруженим станом, i горе тим, якi, будучи у цьому вищому станi, замiсть зростати в гарячiй любовi i чутливостi, затвердiвають серцем, перетворюють своє серце в могилу i тупiють в стоїчнiй "розсудливостi" . Лише така гаряча всепоглинаюча ЛЮБОВ ДО БОГА є НАЛЕЖНИМ МОТИВОМ I ПIДСТАВОЮ для богопосвяченого дiвицтва (целiбату, монашества i т.п.), всi iншi мотиви є негiдними.
  [В цьому Дiтрiх фон Гiльдебранд перегукується з анґлiканським богословом К.С. Льюїсом (C.S. Lewis), який пише: "Небезпечно вимагати вiд людини, щоби вона вiдкинула земну любов, коли вона до неї i не доросла. Дуже легко не любити ближнього i думати, що це в нас вiд любовi до Бога!". Iншими словами: лише той (чи - "та") гiдний прийняти стан богопосвяченого дiвицтва, хто здатний до подружньої любовi, до кохання, але вiдмовляється вiд цього заради любовi до Бога.] Таким чином, Дiтрiх фон Гiльдебранд започаткував революцiю в поглядах на статевiсть i подружжя i численнi його думки лягли в основу вчення II Ватиканського Собору про подружжя (Порiвняй: Gaudium et spes ("Радiсть i надiя") - Душпастирська конституцiя про Церкву в сучасному свiтi, пункти 47-52).
  
  + + +
  Кароль Войтила як фiлософ i як Папа Iван Павло II присвятив численнi твори проблематицi любовi, статевостi та подружжя. Можна назвати тут i його раннi твори, такi як "Iнстинкт, любов, подружжя", "Релiґiйне переживання чистоти", "Przy sklepie jubiliera", i пiзнiшi: "Mi?osЂcЂ i odpowiedzialnosЂcЂ", а також пастирськi послання та енциклiки: "Familiaris cosortio", "Mulieris dignitatem", "Evangelium vitae" та iншi. Щоби коротко охарактеризувати внесок Кароля Войтили – Папи Iвана-Павла II у розвиток католицького морального вчення, найбiльш вдалим буде процитувати слова сучасного австрiйського фахівця з морального богослов’я, єпископа-помiчника зi Зальцбурґа Андреаса Ляуна:
  ...ґрунтуючись на текстах Собору та на тезах Павла VI, Iван Павло II ... розгорнув католицьке вчення про людську любов у подиву гiдний спосiб, висвiтлив по-новому i настiльки поглибив, - шляхом глибокого аналiзу Бiблiйних текстiв, вiд Книги Буття i Пiснi Пiсень аж до Нагiрної Проповiдi, - що можна ствердити, що цей розвиток католицького вчення перевершує все, що було досягнуто в цiй дiлянцi за двадцять столiть iсторiї Церкви. ...Порiвняймо найкращi й найважливiшi тексти на цю тему з тим, що проголосив нинiшнiй Папа, i ми зрозумiємо: ми є свiдками дарованого нам самим Богом часу духовного прориву, який можна порiвняти з iншими важливiшими моментами розвитку вчення, що змiнювали й визначали iсторiю Церкви. Отож, можна ствердити без улесливого перебiльшення: ще нiколи учительський уряд Церкви не вiв мову про подружню любов, про подружнi обiйми та їхнє "специфiчне, справдi надзвичайне" значення (Iван Павло II) для чоловiка й жiнки так, як це ми бачимо на прикладi останнiх десятилiть.
  <...>
  Цю новiтню, авторитетно подану статеву мораль Церковного вчення можна коротко окреслити такими рисами: Людина є образом Божим. Тому любов є її "основним i природним покликанням". Є два особливi шляхи, на яких можливо здiйснити це покликання до любовi у життi: один з них полягає в об'єднаннi з Христом у таємничiй безшлюбностi "задля Царства Небесного", iнший - це подружня любов (Iван Павло II, Familiaris Consortio, 13).
  Ця любов охоплює все людське єство, тiло i душу, усi сили серця, волi i тiла. Вона вимагає остаточного рiшення "аж до самої смертi". Тiлесне єднання є зовнiшнiм знаком цiлковитого самовiддання, знаком, який без шлюбної згоди i любовi втрачає властивий йому змiст i перетворюється у грiх. З iншого боку, подружня любов прагне єднання i саме тому св. Павло може говорити про "шлюбний обов'язок" (1 Кор. 7.3), який правильно зрозумiти можна лише власне як "обов'язок любовi" (Casti connubii, 69). Далi, ця любов є за своєю сутнiстю плiдною: подруги повиннi спiльно жити за покликанням усiх християн до святостi i повиннi, як це є самозрозумiлим для любовi, жити один для одного. ... Плiдна подружня любов знаходить своє завершення у дитинi.
  Усi норми, усi приписи та заборони, якi стосуються статевого життя людей, повиннi сприйматися як наслiдок послiдовної етики любовi. Це стосується не лише вiдмови вiд подружньої зради, але й вiд передшлюбних стосункiв, якi - як влучно висловився Пауль Цулєндер - завжди є "передчасними". Це стосується також вчення "Humanae vitae", подiбно як i вiдкинення штучного заплiднення. У всiх цих випадках вiдсутнiй або ж штучно виключений один з елементiв духовно-тiлесної любовi. З точки зору католицького вчення можна ствердити, що всi неморальнi способи поведiнки мiстять у собi дуалiзм, тобто порушення подиву гiдної єдностi подружньої любовi, яка охоплює тiло i душу, минуле i майбутнє, самовiддання особистостей i їхню щиру вiдкритiсть для нового життя.
  ... Моральна система iмунiтету, притаманна любовi, яка боронить її перед зараженням статевим еґоїзмом, називається цнотливiстю. Вона не має нiчого спiльного з обмеженнями любовi i полягає у рiшучiй боротьбi проти будь-яких форм статевої нелюдяностi.
  ... у своїй повнотi плiдна любов чоловiка i жiнки, що зберiгає свою чистоту у грiховному свiтi, є знаменням, аналоґiєю i наочним вiдображенням вiдношення мiж Богом та Його улюбленою Церквою .
  Це моральне вчення Церкви повинно бути прийняте, осмислене та впроваджене в життя i в Українськiй Греко-Католицькiй Церквi – на рiвнi морального богослов’я, сповiдництва та практичного життя.
  
  ______________________________________
  З повагою
  о.Олег