Що таке час?
11/23/2008 | stryjko_bojko
Що таке час?
http://www.ras.ru/news/shownews.aspx?id=f7d29b3b-6775-491b-9a19-5996a5e741e0&_Language=ru
________________________________________
Геннадий Аксенов, старший научный сотрудник Института истории естествознания и техники РАН, кандидат географических наук:
- Нельзя изменить течение времени, это абсолютная величина. С ней ничего невозможно сделать. Более того, человек ничего не знает о своем времени. Он, как и все живое на Земле, существует исключительно в биологическом времени. И другого не существует, все остальное - лишь названия: физическое, астрономическое. Это не время, это способы измерения. Например, Земля вращается вокруг Солнца, и, основываясь на этом, люди измеряют время, но само оно от этого никак не зависит.
Павел Балабан, директор Института высшей нервной деятельности и нейрофизиологии РАН, профессор, доктор биологических наук:
- На предмет того, как живые организмы ощущают время, наилучшим образом исследованы мушки-дрозофилы. У них найден ген, помогающий понять время суток вне зависимости от освещенности, что очень существенно. Этот ген меняет экспрессию в течение суток, у него четкие ритмы. Соответственно, он регулирует всю их жизнедеятельность. Это идеальное исследование, потому что оно прослеживает всю цепочку - от гена до поведения. Остальные животные в этом плане так хорошо не изучены. Пробовали проводить эксперименты на собаках. Им ритмически задавали стимулы и наблюдали совершенно четкую реакцию мозга даже при отсутствии сигнала извне. Стало ясно, что мозг чего-то ждет, он умеет отсчитывать время, но никто пока не знает, каким способом.
------
ТЕМПОРАЛЬНОСТЬ И ЕСТЕСТВЕННЫЕ НАУКИ
В. П. Казарян
http://www.chronos.msu.ru/RREPORTS/kazaryan_temporalnost.htm
Понятие времени является фундаментальной философской категорией и вместе с тем одним из важнейших понятий естествознания. Естествознание в процессе своего развития углубляет наши представления о временной организации действительности. При этом конкретные науки опираются на философские представления о временном характере действительности, как на теоретическом, так и на эмпирическом уровне познания.
На эмпирическом уровне научное познание временных свойств объекта оказывается погруженным в более широкие представления о времени. Оперирование материальными предметами, которое осуществляет экспериментатор, приводит к тому, что он осознает тот факт, что отношения порядка “раньше, чем” и “позже, чем” в реальной практике нельзя менять местами в противоположность номологической обратимости времени в теории. Широко используются на эмпирическом уровне и другие не эксплицированные научными средствами представления о времени, такие как: стрелки часов идут от прошлого в будущее, исследуемый объект и сам исследователь являются временными по своей природе. Это знание выходит за пределы специально-научного знания и находятся в тесном контакте с мировоззренческими представлениями.
Теоретическая физика, которая оказывает сильное влияние на понимание времени, описывает временные отношения посредством их геометризации. Анализ моделей времени, даваемых в классической физике, специальной и общей теории относительности, квантовой физике, показывает, что теоретическое описание сопровождается элиминацией становления из поведения теоретического объекта. Время реконструируется как отношение порядка между точками математического множества, интерпретируемыми как моменты времени или как события в соответствии с характером построенной теории. Вся цепочка временных отношений вытянута аналогично пространственной расположенности точек. Мир теоретических событий оставлен во времени: в нем нет уже осуществившихся прошедших событий, нет мимолетных настоящих, нет еще не наступивших будущих событий. Это застывший мир теоретических событий. “Река времени превращена в стоячий пруд”. Какое событие происходит в прошлом, а какое в будущем – устанавливается на основе дополнительных познавательных процедур, которые в конечном счете опираются на предварительную осведомленность ученого о том, что время течет от прошлого к будущему. Это знание он черпает непосредственно или опосредованно из философских представлений.
Другие естественные науки и прежде всего биология осознают ограниченность геометрических моделей времени, построенных в физике, и пытаются преодолеть их. Это обусловлено прежде всего тем, что специфика предметной области требует учета исторического характера изучаемого объекта, процесса его развития, а тем самым таких модусов времени как прошлое, настоящее, будущее. В настоящее время эта тенденция находит свое выражение во введении понятие специфического времени: биологического времени, геологического времени и т.п. – в соответствии с областью исследования. Вместе с тем на эмпирическом уровне исследования они используют физические представления о времени. А в тех теориях, которые построены с активным использованием развитого математического формализма (типа современной генетики) понятие специфического времени исчезает. Оно становится аналогичным физическому. Важно подчеркнуть следующую особенность процесса познания в этих областях: осознание наукой на определенном этапе ее развития исторического характера ее предметной области влечет за собой стремление построить новую модель времени, отличную от физических. При этом трактовка времени опирается на философскую интерпретацию его.
Для нашего времени характерно также развитие исследований сложных систем, которое осуществляется с использованием процедур построения математических моделей, исследования их на базе ЭВМ, интерпретации на изучаемой предметной области. В этих исследованиях большую роль играют такие свойства времени, которые не включались ранее в сферу конкретно-научного познания. Так, эти исследования опираются на категорию будущего, к которому безразличны физические модели времени. В процессе построения математической модели категория времени приобретает новый (по сравнению с прежним естествознанием) прагматический аспект, поскольку эта познавательная процедура предполагает наличие определенной цели познания и практического применения построенной модели. Эти области исследования, по-видимому, приведут к построению принципиально новых для точных наук моделей времени.
Развитие естественнонаучных представлений о времени на всех этапах и уровнях научного познания связано с осознанием действительности как временной, а времени, как имеющего модусы прошлого, настоящего, будущего. Можно аргументировать следующие тезисы: 1) уверенность в существовании “настоящего” выступает как предпосылка познания времени в науке; 2) философские учения о времени носят аксиологический характер: “вес” модусов времени: прошлого, настоящего, будущего – определяется ценностями.
Анализ естествознания показывает, что в науке время раскрывается частично. Оно представлено в аспекте временного порядка. Это позволяет получить такое знание, которое недоступно иным, кроме научного, методам познания. Научная концепция времени погружена в мировоззренческую, в других отношениях более богатую, концепцию, которая опирается и на жизненный опыт человечества. Она строится на базе динамического представления времени как текущего и обладающего модусами “прошлое”, “настоящее”, “будущее”. Ученый, для которого научная деятельность является частицей его более полной жизни, выходит в познании за пределы рамок гносеологического объекта в более широкую область человеческого. Это особенно заметно в современных областях “точных” наук, касающихся управления, проектирования, моделирования сложных систем.
Утверждение экзистенциального характера “настоящее существует” фиксирует факт существования человека, других людей, мира культуры, мира природы – факт, который специально не доказывается, но и не подвергается сомнению. Это – очевидность, с которой невозможно не считаться. Утверждение “существует настоящее” не подходит ни под статус определения, ни под статус конвенции, ни под статус научной аксиомы. Это утверждение другого рода. Оно в явной форме обычно не формулируется, ибо является выражением очевидности, выходящей за пределы научного теоретизирования. Лишь на уровне эмпирической научной деятельности этот факт оказывается важным, ибо здесь ученый выступает не только как гносеологический субъект, но и как человек, живущий в реальном времени и действующий с материальными предметами, – т.е. он включен и в своей познавательной деятельности в реальную жизнь, а не только в мир теоретических абстракций. Не случайно в физической теории нет понятия настоящего. Она не выходит в сферу живой жизни. “Настоящее” же – феномен жизни, а не абстрактного мира. Именно этот жизненный факт, который ученый знает до того, как он строит теорию, и независимо от этого, обеспечивает понимание научной модели времени, временного многообразия в физике – как времени текущего, того самого, в котором живут люди, природа, мир.
Другой вопрос, что интерпретация факта практической жизни, “жизненного факта” является различной в различных мировоззренческих концепциях. Что в нем, в этом факте: страдание, умирание, восхождение, радость? Отсюда и аксиологический характер концепции времени. “Настоящее” освещается с позиций человеческих ценностей, воплощенных в концепции, интерпретирующей факт “настоящего”. Концепция времени оказывается относительной к ценностям. В зависимости от того, на что ориентирован в своей жизни человек, как трактуются его возможности, мир, в котором он живет, – в истолковании времени делается акцент либо на прошлом, либо на будущем, либо на настоящем. Другие его модусы остаются в тени, их значение оказывается несущественным.
Как правило, в учениях о времени “настоящее” не является основным модусом времени. Это особенно удивительно, если иметь в виду антропологически ориентированную философию: ведь жизнь человека реализуется в настоящем, какие бы ни были у него надежды, верования, воспоминания, традиции. Вся жизнь человека проходит в настоящем, даже если “время – это длительная смерть”. Забывать о настоящем, значит забывать о человеке, делать его лишь средством для чего-то, но не целью. Модус настоящего может быть значимым в той концепции, где человек призван действовать. Деятельность содержит в себе и память, и цель, а осуществляется в настоящем.
Время пронизывает всю человеческую жизнь, и практическую и духовную. Человек осознает временной характер действительности и самого себя, как действующего и мыслящего, в различных формах. Философия, искусство, литература, конкретные науки, обыденное сознание содержат в себе временное видение мира. Конечно, в различные периоды развития человечества темпоральность действительности находит различное выражение в формах ее духовного освоения. Иногда, это практически элиминация истории – в статической концепции времени. Иногда – это элиминация устойчивости и акцент на становлении, эмерджентности, что находит свое выражение в динамической концепции времени. Богатство действительности и исторически конкретный характер познания обуславливают изменение характера видения времени.
Развитие науки приводит к углублению и развитию наших представлений о времени. Сложные процессы интеграции и дифференциации науки, характерные для современного этапа развития науки, оказывают большое влияние на наше понимание времени. В свою очередь различные этапы развития научных исследований связаны с различными по своему содержанию аспектами временного осмысления действительности. Изменение представлений о целях и задачах научных исследований сопровождается смещением акцентов в трактовке времени.
После создания классической механики в физике, а также в естествознании и науке в целом, сложился такой идеал научного познания, согласно которому теория должна объяснять явления как причинно обусловленные и происходящие в пространстве и времени, на основе формулирования однозначно детерминированных законов. Геометризированная модель времени, которая использовалась в классической теоретической физике, представляла мир физических теоретических объектов как не имеющих истории, не подвластных процессу становления. Эта модель органически связана с представлением об однозначности детерминированности физических явлений, описываемых теорией. Теория и законы, сформулированные в ней, рассматриваются безотносительно к тому “человеческому” времени, в котором живет общество. Кажется, что время теории и время общества, его реальной истории, не имеют никаких точек соприкосновения. Теория предстает как нечто выключенное из бренной жизнедеятельности людей. Сотворенная людьми, она вместе с тем напоминает нечто божественное, после своего создания отчужденное от людей и безразличное к их мирским интересам.
С развитием квантовой физики идеал научного объяснения начал изменяться. Оказалось, что квантовые явления не удается объяснить посредством однозначно детерминированных законов. Законы квантовой физики опираются на вероятностные представления. Но представления о времени оказываются очень устойчивыми. Квантовая механика использует время как ту же самую переменную, которая входила в классические теоретические представления. Но наряду с этим в развитии теоретической физики ХХ века можно наблюдать тенденцию нивелировать свойства времени по сравнению с пространством. Эта тенденция выражается в ней гораздо сильнее, чем в классической механике, в которой при использовании геометризированной модели времени пространство и время отчетливо и не двусмысленно различали. Видимо, вероятностный характер квантовых теорий не соответствует статическим моделям времени, воплощавшимся в теоретической физике прежде. Но квантовые теории, так же, как прежние теории, объясняя явления, строятся как безразличные к темпорализму человеческой жизни.
Что касается эмпирического уровня научного познания, то с созданием квантовой физики и теории относительности приходит понимание того, что научная деятельность является макроскопической деятельностью человека. Это было выявлено и подчеркнуто в результате анализа роли прибора и системы отсчета в научном познании. В квантовой же физике соотношение неопределенностей накладывает дополнительные ограничения на процедуру измерения времени, с которыми классическая физика не сталкивается. Более того, в процессе эмпирического исследования ученый опирается на определенное понимание времени, которое сложилось в процессе осознания действительности и самого себя как имеющих временную структуру (на уровне философской рефлексии или же в рамках обыденного сознания, имеющего в свою очередь определенные мировоззренческие предпосылки). Эмпирический уровень научных исследований, связь с которым во многом обеспечивает интерпретацию соответствующих теоретических величин как времени, предполагает учет целого ряда реальных условий, в которых живет и действует человек.
С развертыванием исследований по изучению сложных систем произошли определенные изменения в понимании цели и задач научного исследования, а в связи с этим дается более богатое, чем в теоретической физике истолкование времени.
Если прежде считалось, что основная задача ученого заключается в том, чтобы объяснить явление, то теперь его исследование должно быть эффективно с практической точки зрения – помогать решить проблему. Исследователь должен уметь проектировать и конструировать объект с заранее заданными свойствами, управлять реальным процессом при наличии определенных реальных ресурсов. Среди этих ресурсов одним из фундаментальных является время. Эти исследования погружены в реальное социальное время общества: временной параметр, используемый в них, соответствует ходу социально декретируемого времени. С социальной стороны – это ход времени, регламентирующего жизнедеятельность общества, времени, которое неразрывно связано с его функционированием и развитием. Оно выступает одной из важнейших основ в исследованиях такого рода. Время, значимое для общества, входит непосредственно в ткань научного исследования, воплощаясь в цель исследования, в формулирование конкретной научной задачи, в способ решения задачи.
При этом, в процессе проектирования сложных систем реализуется такое истолкование времени, которое было чуждо теоретической физике. Время понимается не как некоторая рядоположенность прошлого и будущего в статике, а как время, нацеленное на будущее. Причем будущее выступает не в значении чего-то чуждого человеку, неотвратимо надвигающемуся (как это имело место для прежних физических исследований). Будущее, по крайней мере, ближайшее будущее, как модус времени, предстает как то, что можно творить, создавать, используя план действий, полученных на основе научных исследований, как что-то подвластное человеку, не безразличное его интересам. Цели по практическому преобразованию действительности, сформулированные как задача научного исследования, вошли в современную науку, изменив тем самым представления об идеале научного познания, а также связанные с ним временные представления.
До сих пор остается в силе идея, высказанная Бертраном Расселом о том, что в теоретической физике для описания объектов внешнего мира с точки зрения их временного поведения достаточно использовать представление временного порядка. При этом нет никакой необходимости в понятии течения времени. Современное естествознание отходит от свойственной прежней физике идее эквивалентности всех моментов времени, согласно которой моменты времени различаются только лишь отношением порядка. Появляется, по крайней мере, локальная неэквивалентность моментов: некоторый временной интервал оказывается выделенным по сравнению с другими. Эта выделенность обусловлена характером протекающих процессов. Одним из примеров может служить введение представления о “настоящем” в известной концепции И. Пригожина. Казалось бы – вот оно течение времени! Но локальная неэквивалентность моментов времени по-прежнему вводится в контексте так называемого “опространствованного времени”, когда события описываются лишь как различающиеся в некотором отношении, но не как происходящие, не как случающиеся. С этой стороны мир раскрывается человеку лишь в опыте его непосредственной жизни.
=======================================
коментар
stryjko_bojko:
Простір і час - це одні з головних категорій матеріального світу.
"Есть только мир,
Между Прошлым и будущим.
Имено он
Называется Жизнь"
...
Так що ж воно таке "реальний бiологiчний" час "online"?
В "реалі online" це абсолютно мала величина δ → 0.
Але чи вони, ці частинки часу дискретні чи неперервні ми не знаємо.
Хоча ми його сприймаємо, як неперервний(процес).
Тай все, що ми розумієм про навколишній світ, ми спpиймаємо через призму своїх органів почуттів.
Так що ми живемо, якимось чином, в "віртуальній реальності" своїх почуттів.
Ми навіть не знаємо, яку долю реального свiту ми сприймаємо.
Ми бачимо, чуємо тільки той діапазон хвиль(звукових, електромагнітних та ін), які сприймають наші очі, вуха.
Та ще прилади, які допомагають нам.
А за границями сприйняття - повна невідомість(ентропія = 1).
http://www.ras.ru/news/shownews.aspx?id=f7d29b3b-6775-491b-9a19-5996a5e741e0&_Language=ru
________________________________________
Геннадий Аксенов, старший научный сотрудник Института истории естествознания и техники РАН, кандидат географических наук:
- Нельзя изменить течение времени, это абсолютная величина. С ней ничего невозможно сделать. Более того, человек ничего не знает о своем времени. Он, как и все живое на Земле, существует исключительно в биологическом времени. И другого не существует, все остальное - лишь названия: физическое, астрономическое. Это не время, это способы измерения. Например, Земля вращается вокруг Солнца, и, основываясь на этом, люди измеряют время, но само оно от этого никак не зависит.
Павел Балабан, директор Института высшей нервной деятельности и нейрофизиологии РАН, профессор, доктор биологических наук:
- На предмет того, как живые организмы ощущают время, наилучшим образом исследованы мушки-дрозофилы. У них найден ген, помогающий понять время суток вне зависимости от освещенности, что очень существенно. Этот ген меняет экспрессию в течение суток, у него четкие ритмы. Соответственно, он регулирует всю их жизнедеятельность. Это идеальное исследование, потому что оно прослеживает всю цепочку - от гена до поведения. Остальные животные в этом плане так хорошо не изучены. Пробовали проводить эксперименты на собаках. Им ритмически задавали стимулы и наблюдали совершенно четкую реакцию мозга даже при отсутствии сигнала извне. Стало ясно, что мозг чего-то ждет, он умеет отсчитывать время, но никто пока не знает, каким способом.
------
ТЕМПОРАЛЬНОСТЬ И ЕСТЕСТВЕННЫЕ НАУКИ
В. П. Казарян
http://www.chronos.msu.ru/RREPORTS/kazaryan_temporalnost.htm
Понятие времени является фундаментальной философской категорией и вместе с тем одним из важнейших понятий естествознания. Естествознание в процессе своего развития углубляет наши представления о временной организации действительности. При этом конкретные науки опираются на философские представления о временном характере действительности, как на теоретическом, так и на эмпирическом уровне познания.
На эмпирическом уровне научное познание временных свойств объекта оказывается погруженным в более широкие представления о времени. Оперирование материальными предметами, которое осуществляет экспериментатор, приводит к тому, что он осознает тот факт, что отношения порядка “раньше, чем” и “позже, чем” в реальной практике нельзя менять местами в противоположность номологической обратимости времени в теории. Широко используются на эмпирическом уровне и другие не эксплицированные научными средствами представления о времени, такие как: стрелки часов идут от прошлого в будущее, исследуемый объект и сам исследователь являются временными по своей природе. Это знание выходит за пределы специально-научного знания и находятся в тесном контакте с мировоззренческими представлениями.
Теоретическая физика, которая оказывает сильное влияние на понимание времени, описывает временные отношения посредством их геометризации. Анализ моделей времени, даваемых в классической физике, специальной и общей теории относительности, квантовой физике, показывает, что теоретическое описание сопровождается элиминацией становления из поведения теоретического объекта. Время реконструируется как отношение порядка между точками математического множества, интерпретируемыми как моменты времени или как события в соответствии с характером построенной теории. Вся цепочка временных отношений вытянута аналогично пространственной расположенности точек. Мир теоретических событий оставлен во времени: в нем нет уже осуществившихся прошедших событий, нет мимолетных настоящих, нет еще не наступивших будущих событий. Это застывший мир теоретических событий. “Река времени превращена в стоячий пруд”. Какое событие происходит в прошлом, а какое в будущем – устанавливается на основе дополнительных познавательных процедур, которые в конечном счете опираются на предварительную осведомленность ученого о том, что время течет от прошлого к будущему. Это знание он черпает непосредственно или опосредованно из философских представлений.
Другие естественные науки и прежде всего биология осознают ограниченность геометрических моделей времени, построенных в физике, и пытаются преодолеть их. Это обусловлено прежде всего тем, что специфика предметной области требует учета исторического характера изучаемого объекта, процесса его развития, а тем самым таких модусов времени как прошлое, настоящее, будущее. В настоящее время эта тенденция находит свое выражение во введении понятие специфического времени: биологического времени, геологического времени и т.п. – в соответствии с областью исследования. Вместе с тем на эмпирическом уровне исследования они используют физические представления о времени. А в тех теориях, которые построены с активным использованием развитого математического формализма (типа современной генетики) понятие специфического времени исчезает. Оно становится аналогичным физическому. Важно подчеркнуть следующую особенность процесса познания в этих областях: осознание наукой на определенном этапе ее развития исторического характера ее предметной области влечет за собой стремление построить новую модель времени, отличную от физических. При этом трактовка времени опирается на философскую интерпретацию его.
Для нашего времени характерно также развитие исследований сложных систем, которое осуществляется с использованием процедур построения математических моделей, исследования их на базе ЭВМ, интерпретации на изучаемой предметной области. В этих исследованиях большую роль играют такие свойства времени, которые не включались ранее в сферу конкретно-научного познания. Так, эти исследования опираются на категорию будущего, к которому безразличны физические модели времени. В процессе построения математической модели категория времени приобретает новый (по сравнению с прежним естествознанием) прагматический аспект, поскольку эта познавательная процедура предполагает наличие определенной цели познания и практического применения построенной модели. Эти области исследования, по-видимому, приведут к построению принципиально новых для точных наук моделей времени.
Развитие естественнонаучных представлений о времени на всех этапах и уровнях научного познания связано с осознанием действительности как временной, а времени, как имеющего модусы прошлого, настоящего, будущего. Можно аргументировать следующие тезисы: 1) уверенность в существовании “настоящего” выступает как предпосылка познания времени в науке; 2) философские учения о времени носят аксиологический характер: “вес” модусов времени: прошлого, настоящего, будущего – определяется ценностями.
Анализ естествознания показывает, что в науке время раскрывается частично. Оно представлено в аспекте временного порядка. Это позволяет получить такое знание, которое недоступно иным, кроме научного, методам познания. Научная концепция времени погружена в мировоззренческую, в других отношениях более богатую, концепцию, которая опирается и на жизненный опыт человечества. Она строится на базе динамического представления времени как текущего и обладающего модусами “прошлое”, “настоящее”, “будущее”. Ученый, для которого научная деятельность является частицей его более полной жизни, выходит в познании за пределы рамок гносеологического объекта в более широкую область человеческого. Это особенно заметно в современных областях “точных” наук, касающихся управления, проектирования, моделирования сложных систем.
Утверждение экзистенциального характера “настоящее существует” фиксирует факт существования человека, других людей, мира культуры, мира природы – факт, который специально не доказывается, но и не подвергается сомнению. Это – очевидность, с которой невозможно не считаться. Утверждение “существует настоящее” не подходит ни под статус определения, ни под статус конвенции, ни под статус научной аксиомы. Это утверждение другого рода. Оно в явной форме обычно не формулируется, ибо является выражением очевидности, выходящей за пределы научного теоретизирования. Лишь на уровне эмпирической научной деятельности этот факт оказывается важным, ибо здесь ученый выступает не только как гносеологический субъект, но и как человек, живущий в реальном времени и действующий с материальными предметами, – т.е. он включен и в своей познавательной деятельности в реальную жизнь, а не только в мир теоретических абстракций. Не случайно в физической теории нет понятия настоящего. Она не выходит в сферу живой жизни. “Настоящее” же – феномен жизни, а не абстрактного мира. Именно этот жизненный факт, который ученый знает до того, как он строит теорию, и независимо от этого, обеспечивает понимание научной модели времени, временного многообразия в физике – как времени текущего, того самого, в котором живут люди, природа, мир.
Другой вопрос, что интерпретация факта практической жизни, “жизненного факта” является различной в различных мировоззренческих концепциях. Что в нем, в этом факте: страдание, умирание, восхождение, радость? Отсюда и аксиологический характер концепции времени. “Настоящее” освещается с позиций человеческих ценностей, воплощенных в концепции, интерпретирующей факт “настоящего”. Концепция времени оказывается относительной к ценностям. В зависимости от того, на что ориентирован в своей жизни человек, как трактуются его возможности, мир, в котором он живет, – в истолковании времени делается акцент либо на прошлом, либо на будущем, либо на настоящем. Другие его модусы остаются в тени, их значение оказывается несущественным.
Как правило, в учениях о времени “настоящее” не является основным модусом времени. Это особенно удивительно, если иметь в виду антропологически ориентированную философию: ведь жизнь человека реализуется в настоящем, какие бы ни были у него надежды, верования, воспоминания, традиции. Вся жизнь человека проходит в настоящем, даже если “время – это длительная смерть”. Забывать о настоящем, значит забывать о человеке, делать его лишь средством для чего-то, но не целью. Модус настоящего может быть значимым в той концепции, где человек призван действовать. Деятельность содержит в себе и память, и цель, а осуществляется в настоящем.
Время пронизывает всю человеческую жизнь, и практическую и духовную. Человек осознает временной характер действительности и самого себя, как действующего и мыслящего, в различных формах. Философия, искусство, литература, конкретные науки, обыденное сознание содержат в себе временное видение мира. Конечно, в различные периоды развития человечества темпоральность действительности находит различное выражение в формах ее духовного освоения. Иногда, это практически элиминация истории – в статической концепции времени. Иногда – это элиминация устойчивости и акцент на становлении, эмерджентности, что находит свое выражение в динамической концепции времени. Богатство действительности и исторически конкретный характер познания обуславливают изменение характера видения времени.
Развитие науки приводит к углублению и развитию наших представлений о времени. Сложные процессы интеграции и дифференциации науки, характерные для современного этапа развития науки, оказывают большое влияние на наше понимание времени. В свою очередь различные этапы развития научных исследований связаны с различными по своему содержанию аспектами временного осмысления действительности. Изменение представлений о целях и задачах научных исследований сопровождается смещением акцентов в трактовке времени.
После создания классической механики в физике, а также в естествознании и науке в целом, сложился такой идеал научного познания, согласно которому теория должна объяснять явления как причинно обусловленные и происходящие в пространстве и времени, на основе формулирования однозначно детерминированных законов. Геометризированная модель времени, которая использовалась в классической теоретической физике, представляла мир физических теоретических объектов как не имеющих истории, не подвластных процессу становления. Эта модель органически связана с представлением об однозначности детерминированности физических явлений, описываемых теорией. Теория и законы, сформулированные в ней, рассматриваются безотносительно к тому “человеческому” времени, в котором живет общество. Кажется, что время теории и время общества, его реальной истории, не имеют никаких точек соприкосновения. Теория предстает как нечто выключенное из бренной жизнедеятельности людей. Сотворенная людьми, она вместе с тем напоминает нечто божественное, после своего создания отчужденное от людей и безразличное к их мирским интересам.
С развитием квантовой физики идеал научного объяснения начал изменяться. Оказалось, что квантовые явления не удается объяснить посредством однозначно детерминированных законов. Законы квантовой физики опираются на вероятностные представления. Но представления о времени оказываются очень устойчивыми. Квантовая механика использует время как ту же самую переменную, которая входила в классические теоретические представления. Но наряду с этим в развитии теоретической физики ХХ века можно наблюдать тенденцию нивелировать свойства времени по сравнению с пространством. Эта тенденция выражается в ней гораздо сильнее, чем в классической механике, в которой при использовании геометризированной модели времени пространство и время отчетливо и не двусмысленно различали. Видимо, вероятностный характер квантовых теорий не соответствует статическим моделям времени, воплощавшимся в теоретической физике прежде. Но квантовые теории, так же, как прежние теории, объясняя явления, строятся как безразличные к темпорализму человеческой жизни.
Что касается эмпирического уровня научного познания, то с созданием квантовой физики и теории относительности приходит понимание того, что научная деятельность является макроскопической деятельностью человека. Это было выявлено и подчеркнуто в результате анализа роли прибора и системы отсчета в научном познании. В квантовой же физике соотношение неопределенностей накладывает дополнительные ограничения на процедуру измерения времени, с которыми классическая физика не сталкивается. Более того, в процессе эмпирического исследования ученый опирается на определенное понимание времени, которое сложилось в процессе осознания действительности и самого себя как имеющих временную структуру (на уровне философской рефлексии или же в рамках обыденного сознания, имеющего в свою очередь определенные мировоззренческие предпосылки). Эмпирический уровень научных исследований, связь с которым во многом обеспечивает интерпретацию соответствующих теоретических величин как времени, предполагает учет целого ряда реальных условий, в которых живет и действует человек.
С развертыванием исследований по изучению сложных систем произошли определенные изменения в понимании цели и задач научного исследования, а в связи с этим дается более богатое, чем в теоретической физике истолкование времени.
Если прежде считалось, что основная задача ученого заключается в том, чтобы объяснить явление, то теперь его исследование должно быть эффективно с практической точки зрения – помогать решить проблему. Исследователь должен уметь проектировать и конструировать объект с заранее заданными свойствами, управлять реальным процессом при наличии определенных реальных ресурсов. Среди этих ресурсов одним из фундаментальных является время. Эти исследования погружены в реальное социальное время общества: временной параметр, используемый в них, соответствует ходу социально декретируемого времени. С социальной стороны – это ход времени, регламентирующего жизнедеятельность общества, времени, которое неразрывно связано с его функционированием и развитием. Оно выступает одной из важнейших основ в исследованиях такого рода. Время, значимое для общества, входит непосредственно в ткань научного исследования, воплощаясь в цель исследования, в формулирование конкретной научной задачи, в способ решения задачи.
При этом, в процессе проектирования сложных систем реализуется такое истолкование времени, которое было чуждо теоретической физике. Время понимается не как некоторая рядоположенность прошлого и будущего в статике, а как время, нацеленное на будущее. Причем будущее выступает не в значении чего-то чуждого человеку, неотвратимо надвигающемуся (как это имело место для прежних физических исследований). Будущее, по крайней мере, ближайшее будущее, как модус времени, предстает как то, что можно творить, создавать, используя план действий, полученных на основе научных исследований, как что-то подвластное человеку, не безразличное его интересам. Цели по практическому преобразованию действительности, сформулированные как задача научного исследования, вошли в современную науку, изменив тем самым представления об идеале научного познания, а также связанные с ним временные представления.
До сих пор остается в силе идея, высказанная Бертраном Расселом о том, что в теоретической физике для описания объектов внешнего мира с точки зрения их временного поведения достаточно использовать представление временного порядка. При этом нет никакой необходимости в понятии течения времени. Современное естествознание отходит от свойственной прежней физике идее эквивалентности всех моментов времени, согласно которой моменты времени различаются только лишь отношением порядка. Появляется, по крайней мере, локальная неэквивалентность моментов: некоторый временной интервал оказывается выделенным по сравнению с другими. Эта выделенность обусловлена характером протекающих процессов. Одним из примеров может служить введение представления о “настоящем” в известной концепции И. Пригожина. Казалось бы – вот оно течение времени! Но локальная неэквивалентность моментов времени по-прежнему вводится в контексте так называемого “опространствованного времени”, когда события описываются лишь как различающиеся в некотором отношении, но не как происходящие, не как случающиеся. С этой стороны мир раскрывается человеку лишь в опыте его непосредственной жизни.
=======================================
коментар
stryjko_bojko:
Простір і час - це одні з головних категорій матеріального світу.
"Есть только мир,
Между Прошлым и будущим.
Имено он
Называется Жизнь"
...
Так що ж воно таке "реальний бiологiчний" час "online"?
В "реалі online" це абсолютно мала величина δ → 0.
Але чи вони, ці частинки часу дискретні чи неперервні ми не знаємо.
Хоча ми його сприймаємо, як неперервний(процес).
Тай все, що ми розумієм про навколишній світ, ми спpиймаємо через призму своїх органів почуттів.
Так що ми живемо, якимось чином, в "віртуальній реальності" своїх почуттів.
Ми навіть не знаємо, яку долю реального свiту ми сприймаємо.
Ми бачимо, чуємо тільки той діапазон хвиль(звукових, електромагнітних та ін), які сприймають наші очі, вуха.
Та ще прилади, які допомагають нам.
А за границями сприйняття - повна невідомість(ентропія = 1).
Відповіді
2008.11.23 | Тестер
Час це послідовність подій у якомусь процесі
матеріальному, біологічному чи соціальному.2008.11.23 | Георгій
Re: Час це послідовність подій у якомусь процесі
Наскільки я розумію, за Ейнштeйном, час нe є чимось кардинально відмінним від простору, так?2008.11.23 | Тестер
Час не має звязку з простором
хіба що процес руху в просторі2008.11.23 | Георгій
За Ейнштeйном, нібито має
Ось як цe описує один індійський фізик і філософ, Р. Гопакумар, в журналі "Frontline" (http://www.hinduonnet.com/fline/fl2210/stories/20050520004401800.htm):"It is conventional to state that relativity completely altered our concepts of space and time. So what exactly did Einstein do in 1905 which was so radical? In one sentence, the answer is: he placed the physically measured notion of time on essentially the same footing as that of space.
To understand more fully what that means, let us look closer at our notion of space. From early childhood, we apprehend the three-dimensionality of the space around us. Though "up" may look different from "right" and "down" from "left", we do not think of the various directions in space as intrinsically different. Especially in an age of visuals from outer space, we can readily imagine even the terrestrial distinctions between "up", "down" and so on disappearing. In other words, we take it for granted that the three dimensions of space are on the same footing. This fact has some immediate consequences in our day-to-day experience, which we do not often appreciate.
In particular, when observing objects or events around us, we can orient ourselves in any arbitrary way in these three dimensions. For instance, we might be standing upright, lying down or performing a yogic asana on our heads. In all these cases, we realise that our visual perspective of any given object will differ depending on the orientation we have chosen. At the same time (and this is very important), we also know how to take into account this effect of perspective. We do not get confused looking at a table from different angles; we know it is the same table.
What we can abstract from these facts of our everyday experience is the following. First, we can "mix" up different directions in space by changing our orientation so that what is up for me may be to your left. More generally, this manifests itself in altered perspectives of objects. Second, though there can be these differences in perspective, we nevertheless have a certain mental apprehension of objects which is invariant under changes of orientation.
Einstein's radical advance, as we have said, was to propose that time is also, essentially, on the same footing as these three dimensions of space. Hence the notion of a four-dimensional combined space-time. This is not something rooted in our daily experience... the notion of one event occurring first and another later in time can also be something dependent on the observer's orientation in space-time.
In particular, events measured to be simultaneous by one observer would not necessarily be so for another. As a rough spatial analogy, consider several people sitting around a circular table. There is no absolute notion of who is farthest or closest. Someone may be closest as measured from the wall, while another may be closest as measured from the door. Two persons may be sitting at equal distance from one observer but not from another. It all depends on where you choose to view the table from. Similarly, there can be events in time whose ordering depends on the orientation of the observer in space-time. There is no contradiction here as long as it applies to those events that can have no causal influence on each other. If one event can causally influence a second event, it actually turns out that the first will always be before the other for all observers however differently oriented they might be in space-time. In other words, the notion of being able to causally affect another event is something invariant, as it should be. In any case, by viewing time on the same footing as space, Einstein's proposal upset deep-seated notions of time such as the absolute nature of simultaneity.
(Короткe рeзюмe укр. мовою - Eйнштeйн продeмонстрував, що час нe є нeзалeжним від "точки відрахунку," від спостeрігача; час є відноснe поняття, так що тe, що для одного спостeрігача є послідовністю від "минулого" до "майбутнього," нe є такою послідобністю для іншого спостeрігача. Час, за Ейнштeйном, є "чeтвeртою координатою" у вимірюванні однієї вeличини, яку можна назвати "просторочас.")
2008.11.23 | stryjko_bojko
А. Ейнштейн нічого нового в фізичній науці не придумав
Георгій пише:> (Короткe рeзюмe укр. мовою - Eйнштeйн продeмонстрував, що час нe є нeзалeжним від "точки відрахунку," від спостeрігача; час є відноснe поняття, так що тe, що для одного спостeрігача є послідовністю від "минулого" до "майбутнього," нe є такою послідобністю для іншого спостeрігача. Час, за Ейнштeйном, є "чeтвeртою координатою" у вимірюванні однієї вeличини, яку можна назвати "просторочас.")
-----
Якщо говорити строго, то Ейнштейн нічого нового в фізичній науці не придумав.Він тільки виклав чужі наукові дослідження з деякою інтерпретацією.
Тай висновки, на сьогоднішній день, " теорії відносності" Ейнштейна є досить сумнівні.
Про це уже не раз писали сучасні фізики-теоретики та математики, які працюють на стику з теоретичною фізикою.
---------
Ось один з прикладiв:
http://www.ntpo.com/physics/studies/54.shtml
2008.11.23 | Георгій
Дякую! Дуже цікаво
2008.11.24 | Koala
Георгію, скажіть, це Ваше "дуже цікаво" - ввічлива форма чогось
іншого?2008.11.24 | Koala
Якщо говорити строго, то ніхто нічого нового у фізиці не придума
в. Бо до Ньютона був Кеплер, до Вольти - Гальвані... Коротше кажучи, якщо ми візьмемо будь-яке окреме твердження і почнемо його шукати, то чи у Рігведі, чи у давньошумерських табличках ми його таки знайдемо. Але це не привід казати, що "ніхто нічого не придумав".Ейнштейн звів до купи велику кількість фактів і теорій, які були до нього і не вкладалися в класичну фізику. Звісно, всі ці факти були відомі і до нього, він цього ніколи не відкидав, як і Ньютон. Над цим працювали тисячі людей. Але звести їх до купи в єдину струнку теорію зміг тільки Ейнштейн.
Стаття, яку ви навели, дуже класно читається після Латиніної на ВФ.
----
Конкретно по статті:
>И не случайно: ибо свет – суть волнового процесса, в чем был убежден сам Планк, создатель квантовой теории. Это однозначно подтверждается интерференцией, дифракцией, эффектом Доплера и другими явлениями. А для волнового процесса необходима среда.
Один із прямих висновків з ТВ - для електромагнітних коливань не потрібно середовище. Це не сприймається класичною фізикою, як і обмеженість швидкості. Якщо стара теорія суперечить фактам, значить, якісь її твердення некоректні. Пожертвували от такими вторинними її твердженнями - наприклад, що хвильовий процес потребує середовища.
2008.11.24 | Георгій
А що дали дослідження сонячних затемнень?
Тут у нас на амер. телебаченні показували серію документальних фільмів про Ейнштейна, і там говорилося, що двоє дослідників-астрономів незалежно один від одного робили виміри під час сонячних затемнень, і своїми спостереженнями повністю підтвердили ТВ (оскільки їх обчислення давали правильний результат саме тоді, коли вони враховували ейнштейнівську поправку на кривизну простору).2008.11.24 | Koala
Наразі не відомі макрокосмічні факти, що не вкладалися б в ТВ.
Приаймні, не відомі мені ))2008.11.26 | Ганна
Re: А що дали дослідження сонячних затемнень?
Коли Сонце затемнене зірки, що ми спостерігаємо на Землі здаються нам зміщеними, відносно свого положення коли Сонце не затемнене. Є науковці, що стверджують, що то звичайне явище інтерференції світла. При складнанні світла від Сонця та зірки відбувається перерозподіл максимумів та мінімумів інтенсивності світла, відбувається зміщення інтерференційних макс./мін (на сітківці ока) і об'єкт, ніби, здається зміщеним, іншими словами, при затемненні ми спостерігаємо об'єктивніше місце знаходження зірок. Крім того, світловий потік може відхилятися під дією гравітації, що підтверджується існуванням чорних дірок, тобто світло спотворює інформацію, при її передачі.2008.11.26 | Георгій
Дякую, пані Ганно
А яка Ваша думка про "просторочас," про цю eйнштeйнівську "з"єднаність" простору з часом? Вибачтe, якщо я погано висловлюю своє запитання - я нe фізик. Дякую щe раз.2008.11.27 | Ганна
Re: Дякую, пані Ганно
Прошу вибачення, пане Георгію, в попередньому моєму дописі помилка. Мається на уваза, що при затемненні результати спостереження менш об'єктивні. Тобто, мова йде про спостереження зірок поблизу сонячної корони. Ще раз - пробачте.Моя думка про просторочас така, що час - це параметр, який ми самі задали, за допомогою якого ми вимірюємо проміжок між подіями, а простір - це набір параметрів (наприклад, три координати в декартовій системі), за допомогою яких ми вимірюємо положення одних матеріальних точок відносно інших. Зв'язок між першими та другими параметрами з'являється, коли починається рух одних точок відносно інших.
Я відверто не розумію, що означає "викривлення" тих чи інших параметрів.
2008.11.24 | Koala
Для прихильників теорії захоплюваного етеру
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B0Поясніть в рамках згаданої теорії і матимете дзен. Як Бредлі )))
2008.11.23 | stryjko_bojko
Час і простір - це різні категорії матерії
Георгій пише:> Час це послідовність подій у якомусь процесі.
> Наскільки я розумію, за Ейнштeйном, час нe є чимось кардинально відмінним від простору, так?
2008.11.23 | Y.u.r
час (фізичний) це незворотня плинність
2008.11.23 | stryjko_bojko
час (бологічний) це незворотня плинність
Y.u.r: час (фізичний) це незворотня плинність.----------
це твердження буде більш точне.
Бо в мтематичному (тай чисто фізичному аспекті) можна поставити знаки(-) замість(+) і Закони (теретичні) будуть вірні.
А в біологічних "живих" законах час має тільки один вектор(+).
Може, на жаль.
2008.11.23 | Y.u.r
Re: час (бологічний) це незворотня плинність
stryjko_bojko пише:> Y.u.r: час (фізичний) це незворотня плинність.
> ----------
> це твердження буде більш точне.
> Бо в мтематичному (тай чисто фізичному аспекті) можна поставити знаки(-) замість(+) і Закони (теретичні) будуть вірні.
Це мені нагадало один уривок з твору С. Лема, коли змінювався знак вірогідності і гори почали плавати в повітрі й розмовляти між собою
У Богословії часто вживається термін трансцедентний час, котрий присутній у Вічності. Термін фізичний краще розкриває сутність трансцедентного.
> А в біологічних "живих" законах час має тільки один вектор(+).
> Може, на жаль.
Зникає усякий жаль -- там де з'являється віра. У життя Вічне!
2008.11.24 | Василь Васьківський
Навпаки, є фізичні закони, які допускають обертання часу!
Але макроскопічна еволюція є незворотньою...2008.11.25 | Тестер
Читай фізику і думай сам,
2008.11.26 | Ганна
Re: Що таке час?
Ось, дуже цікава стаття, як на мене:http://antirelativity.workfromhome.com.ua/space_time.htm
2008.11.26 | Koala
Дуже нецікава стаття
Вас не дивує, що доповідь на міжнародній конференції написана на рівні 10-11 класу загальноосвітньої школи? Втім, якщо ви дізнаєтеся, що вони там ще й торсіонними полями балуються, то подив зникає.Пошук по назві цієї конференції дає
http://kosmopoisk.org/ufo_technology/show1.html?id=12
Прізвища "вчених" буде цікаво порівняти з
http://www.ateism.ru/articles/congress01.htm
2008.11.26 | Ганна
Re: Дуже нецікава стаття
Якщо у Вас є докази помилковості їхніх поглядів - докажіть, але нащо обзивати, че переказувати чужі образи проти людей?Не розумію, що ви маєте на увазі під рівнем 10-11 класу, якщо відсутність тензорного числення в статті, то дивіться інші. Особисто я не з усіма поглядами автора цієі статті згодна, мені більше імпонує:
http://www.fieldphysics.ru/main_2/
Або ще:
http://n-t.ru/ac/iga/
2008.11.26 | Koala
Фізика погано сприймає поняття "імпонує".
Ганна пише:> Особисто я не з усіма поглядами автора цієі статті згодна
То вказуйте, що саме ви підтримуєте в його поглядах.
2008.11.27 | Ганна
Re: Фізика погано сприймає поняття "імпонує".
Крім того, що я приводиля вище, ще оце з чим я повністю згодна:http://antirelativity.workfromhome.com.ua/neekviv.htm
2008.11.26 | Ганна
Re: Дуже нецікава стаття
Е-е, тільки побачила, Ви, шановний, переплутали конференції. Будьте пильнішим!2008.11.26 | Koala
Re: Дуже нецікава стаття
Международная Конференция "ПРОСТРАНСТВО, ВРЕМЯ, ГРАВИТАЦИЯ"http://kosmopoisk.org/ufo_technology/show1.html?id=12
Международной научной конференции "Пространство, время, гравитация"
http://antirelativity.workfromhome.com.ua/space_time.htm
Ганна пише:
> Е-е, тільки побачила, Ви, шановний, переплутали конференції. Будьте пильнішим!
Ви дійсно вважаєте, що слово "науковий" створює різницю між конференціями? Чи може, просто хтось неуважно подивився?
2008.11.27 | Ганна
Re: Дуже нецікава стаття
Я не знаю, на яку тему була IV конференція, та автор даних статей робив доклад на VI конференції. Якщо у людини була можливість донести свої погляди до суспільства, то він мусить цим скористатися, крамоли не бачу.2008.11.26 | Koala
Якщо просите...
> Ибо операцию синхронизации часов в движущихся относительно друг друга инерциальных системах отсчета (ИСО) осуществляемую неким наблюдателем с помощью световых сигналов, Эйнштейн возводит в принцип. Такой же подход применен им и в отношении измерения длин (масштабов). Как следствие приведенных процедур, ход (ритм) часов различных ИСО оказался различным... Т.е. речь идет о кажущихся эффектах, с объективной реальностью не имеющих ничего общего.Наразі сповільнення часу при релятивістських швидкостях - добре вивчене явище, наприклад, на розпаді нестабільних частинок. Що більшу швидкість мають частинки - то довше вони живуть. Якщо є спростування - будь ласка, давайте експеримент, а не теоретичні роздуми, що "хтось там сказав, що воно здається".
Рассмотрим ИСО S и S¢, движущиеся относительно друг друга со скоростью v. Если S рассматривать неподвижной, то в S¢ время, согласно Эйнштейну, замедляется. Если же неподвижной рассматривать систему S¢, то время в такой же пропорции замедляется в S. Т.е. время в обоих системах, благодаря мысленным манипуляциям Эйнштейна, оказалось умноженным на один и тот же множитель , что эквивалентно его неизменности.
Ейнштейнівська фізика просто не сприймає поняття "одночасність". От як можна визначити, чи були дві події одночасні? Поясніть Ви, бо автор: а) не бере участі тут в дискусії б) просто цього не розуміє, як я бачу.
> Абстракцией реального пространства является геометрия Евклида, а время является независимой сущностью.
Докази в студію. Наразі досліди з припущенням, що наш простір - ейнштейнівський (чи простір Міньковського, як Вам зручніше), дають позитивні результати (той самий експеримент з частинками).
> И хотя это был новый шаг в развитии абстрактной геометрии, к реальной физической концепции пространства-времени он не имел, по указанным выше причинам.
Едина причина, яка була вказана, це те, що наш простір Евклідів. Тобто, якщо відкинути всі закручені вислови, теза автора, зводиться до наступного: "наш простір Евклідів. Ейнштейн це заперечував. Отже, Ейнштейн неправий". Жодних доказів автору не потрібно, йому все і так зрозуміло, а мені (і, гадаю, більшій частині фізиків) - ні. Вам досить?
2008.11.27 | Ганна
Re: Якщо просите...
Автор не бере участі у дискусії, напевне, тому, що не знає, що ми обговорюємо його роботи./Наразі сповільнення часу при релятивістських швидкостях - добре вивчене явище, наприклад, на розпаді нестабільних частинок. Що більшу швидкість мають частинки - то довше вони живуть. Якщо є спростування - будь ласка, давайте експеримент, а не теоретичні роздуми, що "хтось там сказав, що воно здається"./
Експеримент описаний в підручниках фізики з мю-Мезонами. З точки зору ТВ час життя для цих частинок подовжується, але з точки зору класичної фізики вони, просто, рухаються зі швидкостями быльшими за швидкість світла, бо доказів граничності швидкостей у природі - немає. Я там Вам давала сайт дослідницької групи, де і про це в одній з книжок написано.
/> Абстракцией реального пространства является геометрия Евклида, а время является независимой сущностью.
Докази в студію./
Основний акцент математичного аспекту автор зробив на те, що дії з комплексними числами відбуваються в уявному просторі, а ТВ перенесла такі дії в реальний простір, а Ви зробили самі з цього дивні висновки.
Час буде таким, яким ми його задамо: захочемо задати, як залежність від чогось - задамо, але ми задали його, як незалежний параметр виміру тривалості події, чи тривалості між подіями, а не як міру кривизни чогось.
2008.11.27 | Koala
Re: Якщо просите...
Ганна пише:> Експеримент описаний в підручниках фізики з мю-Мезонами. З точки зору ТВ час життя для цих частинок подовжується, але з точки зору класичної фізики вони, просто, рухаються зі швидкостями быльшими за швидкість світла, бо доказів граничності швидкостей у природі - немає. Я там Вам давала сайт дослідницької групи, де і про це в одній з книжок написано.
Будь ласка, якщо є конкретні зауваження - наводьте. В мене немає часу і бажання читати всю псевдонаукову дурню, що є в мережі.
> /> Абстракцией реального пространства является геометрия Евклида, а время является независимой сущностью.
> Докази в студію./
> Основний акцент математичного аспекту автор зробив на те, що дії з комплексними числами відбуваються в уявному просторі, а ТВ перенесла такі дії в реальний простір, а Ви зробили самі з цього дивні висновки.
Перепрошую - де Ви бачили числа в просторі? Числа - це уявні об'єкти за визначенням, і до реальних об'єктів можна застосовувати будь-які - натуральні, дійсні, комплексні, головне - щоб висновки збігалися з реальністю.
> Час буде таким, яким ми його задамо: захочемо задати, як залежність від чогось - задамо, але ми задали його, як незалежний параметр виміру тривалості події, чи тривалості між подіями, а не як міру кривизни чогось.
То проблема в тому, що час не є повністю незалежним параметром: він залежить від системи обліку. У вас є докази незалежності часу від системи обліку? Прошу. А в мене є докази незалежності швидкості світла від системи обліку, і я не бачу іншого способу пояснити це, ніж залежністю часу від системи обліку.
2008.11.28 | Ганна
Re: Якщо просите...
Якщо у Вас немає часу навіть уважно почитати пій допис, то де там у Вас буде час серйозно зайнятися фізикою.Щодо математичного аспекту. Ви, шановний, з матемакою знайомі? Продивіться розділ представлення комплексних чисел. Якщо ми говоримо, що подія математично представляється, як комплексне число, то ми говоримо, що це явище (уявне), а не сутність.
/У вас є докази незалежності часу від системи обліку? Прошу./
Дурнувате запитання по своїй суті. Ми можемо задати декатрову систему координат, полярну, афінну і для усіх них час ми задаємо одним і тим же параметром.
Ну, а прикладу з експериментом, з якого походить (не який ніби підтверджує) існування граничної швидкості, рівній швидкості світла, думаю, Вам нема часу навести.
2008.12.02 | Koala
Re: Якщо просите...
Ганна пише:> Якщо у Вас немає часу навіть уважно почитати пій допис, то де там у Вас буде час серйозно зайнятися фізикою.
Я писав не про Ваш допис.
> Щодо математичного аспекту. Ви, шановний, з матемакою знайомі? Продивіться розділ представлення комплексних чисел. Якщо ми говоримо, що подія математично представляється, як комплексне число, то ми говоримо, що це явище (уявне), а не сутність.
Ви мене переконали. Я, незважаючи на закінчення математичного ліцею і факультет прикладої математики КПІ, поліз у довідник, почитати про комплексні числа. Нічого подібного - про явища і сутності - як я і очікував, там не було. Може, наведете лінк на джерело подібної інформації або роз'ясните детальніше, чому комплексні числа відповідають уявним явищам, а дійсні числа - реальним?
> /У вас є докази незалежності часу від системи обліку? Прошу./
> Дурнувате запитання по своїй суті. Ми можемо задати декатрову систему координат, полярну, афінну і для усіх них час ми задаємо одним і тим же параметром.
Тоді яким чином швидкість світла в усіх системах стає фіксованою? Як виглядає електромагнітна хвиля для спостерігача, що рухається вздовж неї в той самий бік зі швидкістю 300 000 км/с?
> Ну, а прикладу з експериментом, з якого походить (не який ніби підтверджує) існування граничної швидкості, рівній швидкості світла, думаю, Вам нема часу навести.
Чому ж? Давайте прискорювати елементарні частинки. При цьому їхня швидкість на початку руху буде нормально описуватися рівняннями класичної фізики: Eк=(m*v^2)/2, Ек-кінетична енергія, m-маса, v-швидкість. Але зі зростанням швидкості з'являється відхилення, і формула потребуватиме змін. Наразі найкращим наближенням є
Eк=(m*v^2)/(2*sqrt(1-v^2/c^2)), де sqrt - корінь, с - швидкість світла. Експерименти на прискорювачах елементарних частинок чудово цю формулу підтверджують. Чи не суперечить 2-а формула 1-й? Ні, бо, при швидкості, скажімо, v=0,01c=3000 км/с додатковий елемент в знаменнику дорівнюватиме sqrt(1-v^2/c^2)=sqrt(0,9999)=0,99995, тобто відхилення складатиме 0,5% від 1%.
Добре, а як із цього виводиться обмеженість максимальної швидкості? Дуже просто: Eк прямує до бескінечності при v, що прямує до с - це очевидно випливає з останньої формули. Тобто, щоб розігнати тіло до швидкості с, йому необхідно надати нескінчену енергію. Всієї енергії Всесвіту не вистачить, щоб розігнати один електрон до с.
Наразі не відкриті частинки, що рухалися б за іншими законами: або с(і тільки с), або менше с. Відкриєте - повідомте.
Звісно, тут залишається відкритим загальне питання індукції як основного методу фізичного пізнання, але ви питали про дослід, а не про фізику в цілому.
2008.12.10 | Ганна
Re: Якщо просите...
/Ви мене переконали. Я, незважаючи на закінчення математичного ліцею і факультет прикладої математики КПІ, поліз у довідник, почитати про комплексні числа. Нічого подібного - про явища і сутності - як я і очікував, там не було. /Не буду з Вами, як з математиком, сперечатися. Я зрозуміла, що коли результатом розрахунку якогось параметра буде, наприклад, корінь з -1 - вважатимемо, що мова йде про дійсність, ну, може в паралельному світі, іншому вимірі, континуумі, зазеркаллі, потойбіччі.
/Тоді яким чином швидкість світла в усіх системах стає фіксованою? Як виглядає електромагнітна хвиля для спостерігача, що рухається вздовж неї в той самий бік зі швидкістю 300 000 км/с?/
Я ж казала, що не вважаю швидкість світла фіксованою в усіх системах, бо переконливих доказів цього не існує, це недоведена теорія. Щодо шуидкості: і на великих швидкостях діє Галілеєве складання швидкостей. У наведеному вище прикладі швидківсть хвилі спостерігачу здаватиметься меньшою.
/Чому ж? Давайте прискорювати елементарні частинки. При цьому їхня швидкість на початку руху буде нормально описуватися рівняннями класичної фізики: Eк=(m*v^2)/2, Ек-кінетична енергія, m-маса, v-швидкість. Але зі зростанням швидкості з'являється відхилення, і формула потребуватиме змін. Наразі найкращим наближенням є
Eк=(m*v^2)/(2*sqrt(1-v^2/c^2)), де sqrt - корінь, с - швидкість світла. Експерименти на прискорювачах елементарних частинок чудово цю формулу підтверджують. Чи не суперечить 2-а формула 1-й? Ні, бо, при швидкості, скажімо, v=0,01c=3000 км/с додатковий елемент в знаменнику дорівнюватиме sqrt(1-v^2/c^2)=sqrt(0,9999)=0,99995, тобто відхилення складатиме 0,5% від 1%.
Добре, а як із цього виводиться обмеженість максимальної швидкості? Дуже просто: Eк прямує до бескінечності при v, що прямує до с - це очевидно випливає з останньої формули. Тобто, щоб розігнати тіло до швидкості с, йому необхідно надати нескінчену енергію. Всієї енергії Всесвіту не вистачить, щоб розігнати один електрон до с./
Сумнівне підтвердження.
Ця формула, що випливає з неправильного за змістом (бо не описує ту геометричну систему, яку представляє)і за розв'язком Лоренцевого релятивісського рівняння - неправильна і результат, що дає безкінечну енергію теж.
/Наразі не відкриті частинки, що рухалися б за іншими законами: або с(і тільки с), або менше с. Відкриєте - повідомте./
Я навряд відкрию. А от в андронному колайдері, до аварії, були зафіксовані мю-мезони в місці далекому від місця їх утворення. Правда, невідомо наскільки далекому. Релятивісти кажуть, що вони отримали підтвердження струнної теорії, а класики, що підвердження того, що ці частинки рухаються зі швидкістю більшою за "с". Напевне, струнна теорія вийде за мікрорівень і зробить висновок, що є такі довгі струни, що простягаються на багато кілометрів і тягнуться аж до неба, а там хтось за них смикає і так все рухається.
Як захочете - пошукаєте в інтернеті працю нашого харківського інженера Абракітова, він давно займається проблемою утилізації шуму. він запатентував винахід, що перетворює енергію шуму в електроенергію і в описанні стверджує, що під певним тиском, молекули газів можуть розганятися до швидкостей більших за швидкість світла, а це вже груба матерія.
2008.12.10 | Koala
Re: Якщо просите...
Ганна пише:> /Ви мене переконали. Я, незважаючи на закінчення математичного ліцею і факультет прикладої математики КПІ, поліз у довідник, почитати про комплексні числа. Нічого подібного - про явища і сутності - як я і очікував, там не було. /
> Не буду з Вами, як з математиком, сперечатися. Я зрозуміла, що коли результатом розрахунку якогось параметра буде, наприклад, корінь з -1 - вважатимемо, що мова йде про дійсність, ну, може в паралельному світі, іншому вимірі, континуумі, зазеркаллі, потойбіччі.
Пані, ви можете відкидати дрібні, від'ємні, ірраціональні, трансценденті і комплексні числа, вважати їх виявом потойбіччя, задзеркалля чи чогось іншого, але не треба тоді лізти в науку.
> /Тоді яким чином швидкість світла в усіх системах стає фіксованою? Як виглядає електромагнітна хвиля для спостерігача, що рухається вздовж неї в той самий бік зі швидкістю 300 000 км/с?/
> Я ж казала, що не вважаю швидкість світла фіксованою в усіх системах, бо переконливих доказів цього не існує, це недоведена теорія.
Так само недоведене і зворотнє твердження - що швидкість світла може змінюватися в залежності від системи спостереження. А його незмінність ми можемо спостерігати.
>Щодо шуидкості: і на великих швидкостях діє Галілеєве складання швидкостей. У наведеному вище прикладі швидківсть хвилі спостерігачу здаватиметься меньшою.
А чому ж ми не бачимо цього? Чому світло від зірок, що рухаються в наш бік, тільки змінює частоту, але не швидкість?
> /Чому ж? Давайте прискорювати елементарні частинки. При цьому їхня швидкість на початку руху буде нормально описуватися рівняннями класичної фізики: Eк=(m*v^2)/2, Ек-кінетична енергія, m-маса, v-швидкість. Але зі зростанням швидкості з'являється відхилення, і формула потребуватиме змін. Наразі найкращим наближенням є
> Добре, а як із цього виводиться обмеженість максимальної швидкості? Дуже просто: Eк прямує до бескінечності при v, що прямує до с - це очевидно випливає з останньої формули. Тобто, щоб розігнати тіло до швидкості с, йому необхідно надати нескінчену енергію. Всієї енергії Всесвіту не вистачить, щоб розігнати один електрон до с./
> Сумнівне підтвердження.
> Ця формула, що випливає з неправильного за змістом (бо не описує ту геометричну систему, яку представляє)і за розв'язком Лоренцевого релятивісського рівняння - неправильна і результат, що дає безкінечну енергію теж.
Чому не ту геометричну систему? У вас є докази евклідовості простору? В студію. У вас є докази хибності рівнянь Лоренца? В студію.
> /Наразі не відкриті частинки, що рухалися б за іншими законами: або с(і тільки с), або менше с. Відкриєте - повідомте./
> Я навряд відкрию. А от в андронному колайдері, до аварії, були зафіксовані мю-мезони в місці далекому від місця їх утворення. Правда, невідомо наскільки далекому. Релятивісти кажуть, що вони отримали підтвердження струнної теорії, а класики, що підвердження того, що ці частинки рухаються зі швидкістю більшою за "с". Напевне, струнна теорія вийде за мікрорівень і зробить висновок, що є такі довгі струни, що простягаються на багато кілометрів і тягнуться аж до неба, а там хтось за них смикає і так все рухається.
Можете дати посилання?
> Як захочете - пошукаєте в інтернеті працю нашого харківського інженера Абракітова, він давно займається проблемою утилізації шуму.
Він працював на колайдері?
>він запатентував винахід, що перетворює енергію шуму в електроенергію і в описанні стверджує, що під певним тиском, молекули газів можуть розганятися до швидкостей більших за швидкість світла, а це вже груба матерія.
А в КПІ є такий собі Болотов, що перетворював титан на золото. І все запатентоване. А ще торсіонщики отримали патенти на різні двигуни з ККД>4 (!!!!), але чомусь в Росії досі газ палять.
2008.12.11 | Ганна
Re: Якщо просите...
/А чому ж ми не бачимо цього? Чому світло від зірок, що рухаються в наш бік, тільки змінює частоту, але не швидкість?/Проаналізуйте спочатку, що Ви вкладаєте в поняття "зміна частоти".
/Чому не ту геометричну систему? У вас є докази евклідовості простору? В студію. У вас є докази хибності рівнянь Лоренца? В студію./
До чого тут евклідовість? Лоренц виводив рівняння в декартових координатах. Я вам наводила лінки на праці Кулігіних, де аналізується це рівняння. Спробую коротко: при вираженні координат системи зі штрихом через координати системи без штриха вираз x'=x-vt - неправомірний, бо треба до правої частини приплюсувати "викривлення" простору. Можна аргументувати, що Лоренц до розв'язку не знав про те викривлення, але ж він знав заздалегіть, що час в системі зі штрихом мусить скорочуватись, а не подовжуватись, задля чого він ввів додатковий вираз в рівняння, але хто заважав виразити координати x та y через проекції ct на осі координат і не вигадувати допоміжні члени для часу? А заважав кут між точкою, для якої написане рівняння, на фронті сфери і осями координат. Якщо правильно розв'язати рівняння - там з'являється син/кос кута і виходить: якщо точка лежить на осі y - час в системі зі штрихом= часу в системі без штриха, що протерічить самій релятивістській ТВ, якщо точка лежить на осі х - часу не існує, бо там корінь з "-" числа, або, як Ви вважаєте, все переходить в іншу систему виміру, при інших варіантах розміщення точки, час буде то сповільнюватись, то подовжуватись. Виходить, що до "массового беспредела" додається ще й "дурдом стрілочок", або інше: швидкість світла в системах без штриха та зі штрихом - різна.
/Можете дати посилання?
Він працював на колайдері?/
Про перші результати на колайдері я почула по радіо. Але Ви можете пошукати і в інтернеті.
Абракітов все життя працював з проблемою утилізації шуму на виробництві, в його книзі мусить бути його біографія.
Що там КПІ, весь світ повірив в окультну РТВ.
2008.12.04 | Koala
До речі, а як з постійним часом пояснюється
релятивістський ефект Доплера?2008.12.10 | Ганна
Re: До речі, а як з постійним часом пояснюється
Вже й не сподівалася на Ваші відповіді, даруйте за запізнення.Ефект Доплера в класичній фізиці випливає з Галілеєвського складання швидкостей, як і у акустиці, джерело світла, що віддаляється від землі, відносно спостерігача на землі матиме хвилю, що подовжується. Це явище, звичайно, бо, по суті, хвиля з віддаленням джерела не змінюється.
2008.12.10 | Koala
Не подарую. Ви не відповіли.
Я питав не про ефект Допплера, а про релятивістський (поперечний) ефект Допплера. Прошу.http://en.wikipedia.org/wiki/Relativistic_Doppler_effect
2008.12.11 | Ганна
Re: Не подарую. Ви не відповіли.
Я дарунків ні від кого не чекала.Щодо поперечного ефекту: хвилі, в реалі, не плоско-паралельні, а сферичні. Для виведення формул ми зображуємо їх двомірний переріз. Як хочете читайте розрахунки, а передруковувати формули я не буду:
http://www.antidogma.ru/library/standard.html
2008.12.11 | Koala
Re: Не подарую. Ви не відповіли.
Ганна пише:> Я дарунків ні від кого не чекала.
Ви просили дарувати ))
> Щодо поперечного ефекту: хвилі, в реалі, не плоско-паралельні, а сферичні. Для виведення формул ми зображуємо їх двомірний переріз. Як хочете читайте розрахунки, а передруковувати формули я не буду:
> http://www.antidogma.ru/library/standard.html
Я почав читати. Автор постійно ігнорує ТВ, а потім її лає. Так, для розрахунку в системі прискорюваного тіла СТВ не працює, для цього потрібно ОТО. Тим не менш, автор стверджує: "Однако, вследствие векторного характера скорости, их относительная скорость изменится при повороте траектории, то есть согласно СТО с точки зрения каждого из космонавтов должен поменяться возраст, что очевидно нелепо (противоречит изотропии пространства)." Тобто він використовує СТО там, де її використовувати не можна (і про це розповідається в усіх підручниках), а потім стверджує, що він таким чином її заперечив. Читати далі? Навіщо? Якщо автор припускається шкільних помилок на початку, а далі виходить із цих помилкових результатів.
2008.12.12 | Ганна
Ефект Доплера
Я дала той лінк, щоб ви побачили формули для розрахунку поперечного ефекту Доплера. Ідете за адресою і задаєте пошук на сторінці: "эффект Доплера".2008.12.15 | Koala
Я сподівався, що ви не полінкуєтеся порівняти
що говорять релятивісти з тим маренням, що Ви мені дали. На жаль, полінкувалися. Отже, ваш псевдовізик доходить до формулиv'=v(1-B), стверджуючи, що це є релятивістська формула поперечного ефекту Доплера. Насправді, релятивістська формула буде v'=v*sqrt(1-B). Наявний прямий підлог.
Втім, причини його помилок очевидні. Цитую:
>При одновременном движении источника и приемника эффект Допплера для сферических волн имеет вид: ... . Теперь вернемся к "нашим релятивистам". Последним из релятивистов, кто записывал одну релятивистскую формулу одновременно включающую и движение источника и движение приемника, был Макс Лауэ.
Автор ніяк не може відійти від того простого факту, що РУХ Є ВІДНОСНИМ. Не може бути просто "одночасного руху джерела і приймача", він може бути тільки відносним чогось - або джерела, або приймача, або ще чогось. Коротше, автор не задав систему відліку і просто грається формулами без конкретної прив'язки до об'єктів.
2008.12.01 | Ганна
Re: Якщо просите...
Пане, Коаla, я перепрошую за свій неприпустимий образливий тон в попередньому дописі і обіцяю не дозволяти собі подібної різкості.Вас тільки це налякало?
2008.12.02 | Koala
Пані, як я вже казав, у мене буває замало часу,
щоб відповісти на всі повідомлення. Намагаюся, але інколи запізнююся. Вибачте.2008.12.14 | Koala
Цікаве питання
Бог, як відомо, створив світ за 6 днів. Питання: в якій системі обліку?2008.12.14 | Роксана
Re: Цікаве питання
Бог, як відомо, створив світ за 6 днів. Питання: в якій системі обліку?-У Божій.
Людина не може зрозуміти обсяг Божого часу і лиш робить припущення.
Що у людини один день, у Бога може бути мільйон.
2008.12.14 | harnack
В ЮДЕЙСЬКІЙ системі обліку: 6 днів, а світові = 5769 рочків!
2008.12.15 | Ганна
Re: Цікаве питання
Тепер у Вас Бог крайній. Цікава Ви людина: то вимагаєте доказів у студію, а коли Вам їх надають - сумніваєтесь, що варто на них дивитися. Не сумнівайтеся - Вам на них дивитися не варто. Бувайте!2008.12.15 | Koala
Re: Цікаве питання
Ганна пише:> Тепер у Вас Бог крайній.
Чому ж? Там смайлик стоїть. Почитайте в мережі, що це таке.
> Цікава Ви людина: то вимагаєте доказів у студію, а коли Вам їх надають - сумніваєтесь, що варто на них дивитися.
Подивився. Дійсно, не варто було.
> Не сумнівайтеся - Вам на них дивитися не варто. Бувайте!
Дякую, що погодилися.
2008.12.14 | harnack
Нарешті не плутатимуть між: щойно/отепер/тепер/зараз!(л)
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_mova&key=1204384029&first=1229278654&last=1224099031