09/26/2008 | xantim

http://www.zn.ua/3000/3050/56119/
Парадигма профессора Бажоры
Автор: Юрий ОВТИН
печать обсудить отправить другу прочесть позже письмо редактору
В кабинете профессора Юрия Бажоры среди множества медицинских книг и учебников выделяется объемный фолиант с золотым тиснением: «2000 выдающихся людей двадцатого столетия». Рядом с именами корифеев мировой науки есть здесь и его имя.

— А правда ли, — спрашиваю я, перелистывая фолиант, — что в прошлом году вас выдвигали номинантом на Нобелевскую премию?

— Это были первые этапы опроса общественного мнения, когда только начинают выдвигаться кандидатуры, — смущенно поясняет Юрий Иванович. — Как раз на этом этапе выпадает 99% кандидатур и начинается движение вперед одногодвух процентов их числа. Я вот и попал в эти 99%, хотя, не скрою, это тоже приятно.

Юрий Иванович Бажора — проректор Одесского государственного медицинского университета по научнопедагогической работе, заслуженный деятель науки и техники Украины, доктор медицинских наук, профессор, заведующий кафедрой клинической иммунологии, генетики и медицинской биологии. Благодаря ему впервые в Украине создан совет по защите докторских и кандидатских диссертаций по медицинской генетике. Много лет профессор Ю.Бажора является заместителем редактора медикофилософского журнала «Інтегративна Антропологія».

Любимым учеником профессора Ю.Бажоры был поначалу студент, а потом аспирант Владислав Николаевский. Он успешно окончил медицинский университет, с блеском защитил кандидатскую диссертацию и остался работать преподавателем на кафедре клинической иммунологии, генетики и медицинской биологии Одесского государственного медицинского университета, которую вот уже четырнадцать лет возглавляет профессор Юрий Иванович Бажора. Талантливый ученик взялся за написание докторской диссертации, и, само собой разумеется, профессор Бажора стал у него научным руководителем.

К тому времени на кафедре клинической иммунологии, генетики и медицинской биологии начали всерьез заниматься изучением молекулярно-генетических проблем развития туберкулеза и его эпидемии на юге Украины.

Работу эту на кафедре начали практически с ноля. Некоторые сложнейшие исследования в лабораториях кафедры провести было невозможно из-за отсутствия современного оборудования, и профессор Бажора устанавливает тесные деловые контакты со своим английским коллегой, Фрэнсисом Дробневски, профессором Королевского медицинского колледжа, в котором тот возглавлял Национальную референц-лабораторию. Это солидное учреждение мирового масштаба, а профессор Дробневски — один из видных ученых в области молекулярной эпидемиологии и молекулярной биологии возбудителей туберкулеза.

Юрий Иванович направляет Владислава Николаевского на стажировку в Лондон, к профессору Дробневски. Затем сам Фрэнсис Дробневски приезжает в Одессу, на кафедру к Ю.Бажоре, изучает обстановку на месте, убеждается в том, что здесь действительно ведется серьезная работа и уже есть хороший задел.

Бажора и Дробневски подписывают договор о сотрудничестве, и часть исследований начинает проводиться в лондонской лаборатории.

А закончилась эта история тривиальнейшим образом. В один прекрасный день Владислав Николаевский пришел к своему учителю, профессору Бажоре и, поблагодарив его за все, сказал, что хочет остаться в Лондоне, правда, страшно переживал, как на это отреагирует его научный руководитель.

К этому времени уже была закончена монография по молекулярно-генетическим исследованиям туберкулеза, написанная солидным авторским коллективом, в который наряду с маститыми академиком и членкором входил и Владислав. Помимо этой монографии, у Николаевского была еще масса публикаций по данной теме.

Юрий Иванович не без сожаления отпустил Николаевского в Англию. Сейчас его кафедра продолжает тесно сотрудничать с профессором Дробневски, и Владислав Николаевский в этом процессе играет немаловажную роль. Пишут в соавторстве статьи по результатам совместно проведенных исследований. Публикуются в серьезных научных изданиях мира. Как нельзя лучше иллюстрируя одну из главных целей Болонского процесса — свободный обмен учеными, преподавателями, студентами.

Именно профессор Ю.Бажора как проректор и курирует приобщение университета к Болонскому процессу. Это очень сложная задача, прежде всего в силу нашего менталитета.

— Та система, которой пользуются сейчас американцы, представляет собой не поток информации от лектора к студентам. Главная задача — научить студента мыслить и учиться всю жизнь. Ведь самая лучшая лекция, которую ты прочитал, дает всего лишь пять процентов эффективности, — говорит Юрий Иванович. — А ведь необходимо учитывать и то обстоятельство, что если раньше объем информации удваивался каждые 40 — 50 лет, то сейчас в некоторых областях биологии и медицины объем знаний удваивается каждые пять лет, а то и каждые три года! И если раньше полученных базовых знаний студенту хватало практически до пенсии, то сегодня этого недостаточно. Я помогаю всем, кто обращается ко мне за помощью, но при этом, как говорится, никого не тяну за уши. Моя задача — направить ученика на правильные рельсы, но не тащить его по ним.

...Немаловажное значение в профессиональной подготовке имеет и экономический фактор. Из трех тысяч студентов, обучающихся в Одесском медуниверситете, 30% — иностранцы из 58 государств. Стоимость обучения в Украине — около двух тысяч американских долларов в год. Для сравнения: в странах, которые совсем недавно вошли в Европейский союз, таких как Болгария и Румыния, это уже шесть-восемь тысяч, в Израиле — более десяти тысяч, в Англии — порядка двадцати, а в США — до сорока, в ряде престижных университетов и того выше. В настоящее время, к примеру, в Великобритании и США ощущается колоссальный дефицит высококвалифицированных медицинских сестер, обучение которых там стоит тоже очень дорого. А ведь можно готовить медицинский персонал такого уровня на базе Одесского медуниверситета за меньшие средства. Проректор Ю.Бажора ведет такие переговоры. Много сил потрачено на совершенствование преподавания на английском языке, на издание учебных пособий, учебников.

Сам же профессор Ю.Бажора — автор 443 научных публикаций, в том числе 41 книги, учебников и монографий. Он является соавтором трех базовых учебников по медицинской биологии, медицинской генетике и клинической иммунологии для студентов всех медицинских вузов страны (к слову сказать, они являются первыми в Украине отечественными учебниками). Один из этих учебников — по медицинской биологии — выдвинут на соискание Государственной премии Украины в 2007 году.

У Юрия Ивановича тесные контакты с учеными разных стран, среди которых — его близкий друг из Швейцарии, лауреат Нобелевской премии Рольф Цинкернагель, директор международного института экспериментальной и клинической иммунологии, который неоднократно бывал гостем на его кафедре.

Бажоре ни за что не дашь его 58 лет. Юрий Иванович худощав и подвижен, он живой, интересный собеседник, а о своей профессии может говорить часами. На мой вопрос, есть ли у него кроме работы еще какие-либо увлечения, отвечает, что любит читать историческую литературу и коллекционирует почтовые марки, основная их тематика, конечно же, медицинская биология.

А еще у профессора есть большая страсть — охота: летом на водоплавающих, а зимой — на зайцев. «Правда, главное в этом процессе — участие», — смеется он. Для поддержания хорошей спортивной формы трижды в неделю ходит в спортзал на тренировки по восточной гимнастике.

У Юрия Ивановича хорошая, крепкая семья. Любимая и любящая жена всю жизнь проработала врачом, а взрослый сын в свои 24 года успел получить два высших образования — экономическое и юридическое, работает ведущим специалистом в одном из областных управлений.

Прощаясь, я желаю профессору Бажоре стать нобелевским лауреатом. Осталось-то всего чуть-чуть — попасть в заветные один-два процента...
******

І ось професійной (підтверджую як спец у цій ділянці) коментар на його підручник:
http://likar.org.ua/content/view/7718/1/lang,ru/

Написал Smirnov
суббота, 08 декабря 2007
Відкритий лист до Міністерства освіти від 7 грудня 2007 р.

Міністерство освіти і науки України,
Міністру освіти і науки України,
Колегії Міністерства освіти і науки України



ЗВЕРНЕННЯ ЩОДО ПОДАННЯ ПІДРУЧНИКА З МЕДИЧНОЇ БІОЛОГІЇ НА ЗДОБУТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ
Вельмишановний пане міністре! Вельмишановні члени Колегії!

На здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2007 року навчальними закладами на розгляд Колегії Міністерства освіти і науки за №19 поданий підручник за редакцією члена-кореспондента АПН України, професора Пішака В.П. та професора Бажори Ю.І. "Медична біологія" (Вінниця: Нова книга, 2004), про що можна довідатися на сайті міністерства за адресою http://www.mon.gov.ua/newstmp/12_12/2.

Я виступаю категорично ПРОТИ нагородження цього підручника Державною премією Україні, оскільки таке нагородження стало б знущанням над здоровим глуздом і зганьбило б Міністерство освіти і науки, яке стало б у такому випадку просто посміховиськом на весь світ. Досить із нас лаврів Т. Д. Лисенко, про якого пишуть усі іноземні підручники з генетики й сміються над ним.

На мій погляд, цей підручник не тільки не може бути нагороджений цією премією, але й потребує вилучення з використання, бо треба врятувати студентів від спілкування з подібною літературою. Для цього існують такі причини:

Підручник має грубі помилки наукового змісту й застарілі відомості.
Підручник має велику кількість значних недоліків методичного характеру.
Підручник має велику кількість стилістичних недоліків.
Підручник має велику кількість орфографічних і друкарських помилок.


1. Грубі помилки наукового змісту.
1.1. На с. 97 при описі процесингу вказується, що "за допомогою ферментів-рестриктаз вирізаються інтронні ділянки" в молекулі про-іРНК. Насправді рестриктази розрізають молекули ДНК, а не РНК, вони знаходяться в бактеріях, а не еукаріотичних клітинах, і не мають жодного стосунку до сплайсингу. Очевидно, автори абсолютно не розуміють суті самого явища рестрикції–модифікації в бактеріях. Можна тільки уявити, як викладачі будуть укладати тестові питання на зразок "Які ферменти розрізають про-іРНК?", "Що вирізають рестриктази?" і тому подібне. Бідні студенти!
1.2. На с. 120 написано, що "на даний час точно невідомо, які фактори спонукають клітину до мітозу", хоча стаття про фактор стимуляції мітозу – білок циклін – була надрукована в журналі Cell у 1983 р. (т. 33, с. 389), за 20 років (!) до публікації цього підручника, не говорячи вже про подальші публікації!
1.3. На с. 170 говориться про те, що X- і Y-хромосоми мають гомологічні ділянки з однаковими генами ("перша підгрупа"), що відповідають за пігментну ксеродерму, хворобу Огучі тощо й "переходять із X- у Y-хромосому". Але ж це застарілі дані (1970-х років), які кочують із підручника в підручник, часто з відповідними малюнками, хоча вже у 1980 х роках стало відомо, що таких великих ділянок, що містять однакові гени, немає. І що таке гени, "частково зчеплені зі статтю"? Що таке "гени, частково зчеплені із Y-хромосомою"? Які є особливості в характері їхнього успадкування? Та чи є вони?
1.4. На с. 93 знаходимо, що світлову репарацію здійснює фотолігаза, хоча насправді це робить фотоліаза. На с. 94 неправильна назва ферменту повторюється. Але ж є й фермент ДНК-лігаза, тому плутати ліазу з лігазою не можна аж ніяк!
1.5. На с. 102 читаємо: "Згодом розташований кодон ТАЦ (сайт ініціації трансляції) з'являється в утвореній іРНК". Яка дурниця! Сайтом ініціації трансляції є кодон АУГ, про це написано навіть у шкільному підручнику.
1.6. Виявляється, під час реплікації ДНК "ДНК-лігази руйнують РНК-затравки на відстаючих ланцюгах ДНК" (с. 90). А ми-то думали, що цим займається РНКаза H, а ДНК-лігаза зшиває фрагменти ДНК! Це ж автори підручника зробили нове відкриття в молекулярній генетиці!
1.7. На с. 48 читаємо: "Зокрема встановлено... 4) усі клітини розділені мембранами на компартменти..." – але ж це не стосується прокаріотів!!! Треба було б підкреслити, що мова йде лише про еукаріотів.
1.8. Дуже дивним є перелік лауреатів Нобелівської премії (с. 15) – їх усього лише 33, причому треба, мабуть, розуміти, що між 1908 і 1933 роками та після 1999 р. генетикам премій не давали. А де ж А. Коссель (1910 р.)? Де Г. Шпеман (1935 р.), про досліди якого йдеться в книзі? Де А. Тодд (1957 р.), М. Дельбрюк та інші? А де лауреати, що відомі всім молекулярним генетикам – У. Гілберт і Ф. Сенгер (1980 р.), що розробили способи визначення послідовності нуклоеотидів, без чого неможливий був би розвиток генної інженерії? Відсутні лауреати, які отримали премію за дослідження паразитів (Р. Росс і Ш. Лаверан).
1.9. Абсолютно неграмотним є включення термінів "плейотропія", "пенетрантність" і "експресивність" до розділу 1.3.2.8 "Полігенне успадкування кількісних ознак" (с. 160-163). До чого тут пенетрантність? Наведений приклад із полідактилії (с. 163), але ж це якісна ознака, а зовсім не кількісна (хоча тут і підраховується кількість пальців)! На с. 160 неправильно написано, що плейотропія – тип взаємодії неалельних генів! Де ж на с. 161 пояснюється, що на ознаку впливають декілька генів? Навпаки, мова йде про вплив одного гена на кілька ознак! Автори абсолютно не розуміють, про що пишуть!
1.10. На с. 172 читаємо, що алельні гени груп крові позначаються "різними літерами латинського алфавіту" JA, JB, J0, тоді як, по-перше, у всій світовій літературі його позначають як I, по-друге, це не різні літери, а однакові, а різними є верхні індекси при цих літерах. По-третє, написано, що гени так позначаються "як виняток з правил генетики", а насправді це зовсім не виняток, а спосіб позначення множинних алелів, просто автори підручника цього не знають.
1.11. Наводяться застарілі латинські назви лейшманій (Leishmania tropica minor і L. tropica major, тоді як треба Leishmania tropica і L. major), лямблії (Lamblia intestinalis, яка вже давно змінилася на Giardia lamblia), бичачого ціп'яка (Taeniarhynchus saginatus змінено на Taenia saginata), альвеокока (Alveococcus multilocularis змінено на Echinococcus multilocularis), волосоголовця (Trichocephalus trichiurus змінено на Trichuris trichiura із відповідною зміною назви хвороби трихоцефальоз на трихуроз). Це свідчить про те, що автори зовсім не слідкують за сучасною літературою, навіть російськими підручниками.
1.12. На с. 459 про кишкову амебу говориться, що вона "патогенної дії не викликає" (мабуть, правильно – патогенної дії не має), а на с. 458 у тексті про життєвий цикл говориться, що вона "паразитує у людини". Але ж якщо паразитує, то має патогенний вплив, і навпаки, якщо не має, то не паразитує, а є коменсалом.
2. Суттєві недоліки методичного характеру.
2.1. Підручник написаний колективом авторів – працювали 15 докторів і кандидатів наук, між якими були розподілені окремі глави. Але генетика (значний розділ підручника) – це не паразитологія, тут матеріал у значній мірі взаємопов'язаний, і це потребує величезної роботи редактора, щоб привести текст до одного стилю, щоб було логічне викладення матеріалу. Вочевидь, редактори – професори Пішак В.П. і Бажора Ю.І. – поставилися до цієї роботи поверхнево. Так, на с. 124 говориться про менделівське успадкування, на с. 125 про аутосомно-рецесивні захворювання, але цей матеріал із відповідною термінологією детально викладається лише далі, на сс.155 і 157! Це нам зрозуміло – відповідні глави писали різні автори. Але навіщо тоді редактори підручника? Генна мутація вперше згадується на с. 28 без будь-якого пояснення, а далі ми про неї детально читаємо аж на с. 109. На с. 149 у відповідях до питання №2 читаємо про геномні мутації, але ж термін цей до цього ніде не пояснювався й у тлумачному словнику (с. 621) відсутній.
2.2. Дуже складною є нумерація параграфів – до четвертого знака (наприклад, 1.3.2.42), що є незручним у користуванні. До того ж у розділах паразитології (3.2-3.5) у самому тексті є така нумерація (наприклад, на с. 488 – п. 3.4.2.1), а в Змісті (с. вісім) чомусь нумерація до 4-го знака відсутня. Як це зрозуміти?
2.3. Абсолютно незрозуміло, чому формулу для розрахунку коефіцієнта спадковості за конкордантністю близнюків автори навели на с. 154 у розділі "1.3.2.3 Фенотип людини" замість того, щоб дати її у підрозділі "Близнюковий метод" на с. 182, де вона відсутня, і тоді не робити там посилання на с. 154. Треба показати на прикладах, як ця формула працює, а не просто написати на с. 154, що при H=1 "ознака цілком визначається спадковим компонентом", далі говорити, що при туберкульозі "конкордантність монозиготних близнюків значно вища, ніж дизиготних", а таблицю із цифрами конкордантності для різних хвороб давати на с. 183-184, причому про туберкульоз ми там цифр не знайдемо, хоча туберкульоз на с. 183 знову згадується! Тобто студенти повинні просто читати текст і визуджувати його, не маючи перед очами доказів у вигляді цифр і розрахунків? Це що, нова форма й методика навчання?
2.4. У табл. 1.20 (с. 262) читаємо про "перехрест L-формули", "фізіологічну імуносупресію", "антитіла lgM, lgG1, lgG2, lgG3" (які, до речі, чомусь позначаються як lg, а не Ig), "субпопуляції Th1 і Th2", "другий перехрест в лейкоцитарній формулі крові", "інволюцію тимуса", але ніде не описані ані ці терміни, ані перелічені явища. Але написано, що це "добре відомі прояви репресії генів". Відомі кому – випускникам шкіл, що стали першокурсниками? І це при тому, що перехід на нові форми навчання згідно умов Болонського процесу передбачає в основному самостійне навчання студентів!!!
2.5. На сс. 375-389 перелічуються різноманітні аномалії, більшість яких, включаючи терміни (гіпертелоризм, дизостоз, секвестрація, голопрозенцефалія й інші), не пояснюється ніяк! З якою метою їх наводять, щоб уразити студента?
2.6. На с. 155 читаємо в дужках пояснення терміну "гібрид": "гібрид – це сукупність". На цьому пояснення закінчилося. Хіба гібрид – це сукупність? В енциклопедичному словнику читаємо: "Гібрид – організм, який отримано в результаті схрещування генетично різних батьківських форм (видів, порід, ліній тощо)"
2.7. Абсолютно бездарно складений покажчик термінів (с. 632-644). У ньому є терміни "репарація" й "трансляція", але відсутні "транскрипція" й "реплікація", немає "тільця Барра" і т. д. і т. п. У покажчику термінів (с. 638) для спонтанних і хромосомних мутацій є посилання на с. 104, але на с. 104 ми нічого не знаходимо.
2.8. На рис. 1.135 (с. 199) хромосома, у якій відбувається інверсія, показана однаковим кольором таким чином, що не зрозуміло, що ж таке інверсія.
2.9. Дивно, що при описі старіння (с. 264-266) нічого не говориться про менопаузу й клімакс. І це при тому, що автор цього розділу – жінка.
2.10. На с. 117 два однакових контрольно-навчальних завдання №5 і №6 чомусь мають, як виявляється потім на с. 620, різні "правильні" відповіді. Також на с. 117 маємо два однакових питання №7 і №8.
2.11. В авторів є дуже дивне ставлення до генетичних термінів. На с. 28 читаємо про "конваріантну редуплікацію". Що означає слово "конваріантний" – ніде не говориться. Більше того, я не знайшов цього терміна ні в англо-російському біологічному словнику (2003 р.), ні в підручниках з генетики чи молекулярної генетики російською чи англійською мовами (Г. Стента, Д. Уотсона, Б. Льюіна). Навіщо він використовується? Далі. На с. 626 говориться, що "генна мутація – зміна послідовності нуклеотидів у певній ділянці молекули ДНК". Це неточно, можливі не лише зміни послідовності (інверсії), але й заміни окремих нуклеотидів (транзиції й трансверсії), випадання нуклеотидів, вставки окремих нуклеотидів! У тлумачному словнику говориться, що мутація – це "будь-яка зміна структури ДНК" (с. 626), але далі говориться, що існує хромосомна мутація (с. 627), при якій порушується кількісний склад хромосом. Але, по-перше, це не хромосомна мутація, а геномна (мабуть, укладач словника не в курсі, що існують такі мутації, хоча відповідні хвороби й називаються хромосомні), по-друге, при цьому, очевидно, структура ДНК не порушується! Тобто визначення терміну "мутація" на с. 626 є невдалим! Ще один приклад: на с. 72 з'явився термін "лінкерна ДНК" без жодного пояснення, що таке "лінкерний", що це калька з англійської й таке інше. Хіба так пишуть підручники??? На с. 81 читаємо про "мембранну вакуолю". А хіба існує немембранна вакуоля? Використовуються нові терміни, які відсутні в російській мові та англійсько-російських біологічному та медичному словниках, наприклад: "фібриногенез" (с. 81). На с. 72 зустрічаємо "гістоновий кір". Але ж кір – це хвороба (російською "корь"). Я розумію, що береться англійське "core", що означає "серцевина", і далі дається російська калька з англійської (за аналогією з деякими російськими книжками, де можна прочитати "кор-фермент") у перекладі на українську, але це, по-перше, неправильний підхід до перекладу термінів, бо є нормальний український еквівалент, по-друге, треба було б пояснити, що це за термін і звідки він узявся! Ще раз підкреслю, що, на мій погляд, термін "кір" у значенні "серцевина" вживати категорично не треба! Можна було б узяти термін "кор", але лише в словосполученні "кор-фермент".
2.12. На с. 123 говориться про показник мітотичної активності тканини, але чомусь не дається його назва – "мітотичний індекс", і не наводиться одиниця його вимірювання – проміле. Говориться, що колхіцин, що призупиняє процес мітозу, використовується для оцінки швидкості оновлення клітинної популяції, тобто мітотичної активності. Але ж це треба пояснити! Колхіцин є цитостатиком, і після його додавання клітинний поділ призупиняється на стадії метафази, тобто інші клітини продовжують вступати в мітоз, доходять до метафази й зупиняються. Тому колхіцин використовується для збільшення мітозів у тканині, для полегшення роботи дослідника в пошуку метафаз під мікроскопом, як же він може вказувати на мітотичну активність? Він же її штучно змінює! Якщо говориться, що колхіцин дозволяє оцінити активність тканини, то треба пояснити, як саме, бо інакше це абсолютно незрозуміло!
2.13. Історія відкриття клітин і робота Шлейдена чомусь описуються в розділі 1.2.2 (с. 49), а не в розділі 1.2.1, де мова йде про клітину й клітинну теорію.
2.14. Існує суттєва невідповідність деяких "контрольно-навчальних завдань" матеріалу підручника, у якому необхідний для вивчення матеріал відсутній! Наприклад, на с. 32 у питанні №2 запитують про хіральну чистоту біополімерів (термін "хіральний" не пояснюється ані в тексті, ані в термінологічному словнику!!!), а в питанні №5 – про трансмісійний електронний мікроскоп; на с. 46 у питаннях №2 і №3 – про еволюцію.
2.15. У тексті підручника можна знайти матеріал, який не пояснюється й тому не може бути зрозумілим. На с. 119 і далі говориться про "набір генетичного матеріалу 2n2c" або "2n4c", але ніде немає розшифровки, що таке "n", а що таке "c". Але ж підручник на то й підручник, що повинен вносити ясність, а не наводити туман!
2.16. В таблиці "Віхи поступу і розвитку медичної біології" на с. 12-14 відсутні дані про те, хто й коли ввів термін "ген". Проте написано, що в 1727 р. обгрунтовано кореневе живлення в рослин. Яке це має відношення до медичної біології – "науки про людей" (с. 16)? Говориться, що в 2002 р. здійснено перше успішне клонування людини (С. Антінорі), але це ще під великим знаком питання.
2.17. У діагностиці паразитарних хвороб згадуються імунологічні методи РІФ, РНГА (с. 479), але ніде не пояснюється, що це таке й "із чим його їдять". Навіщо для паразитарних хвороб наведені лікарські засоби, незрозуміло – це зовсім не предмет медичної біології, для цього є курс інфекційних хвороб.
3. Стилістичні недоліки.
3.1. На с. 266 написано, що клінічна смерть "характеризується… припиненням серцевої діяльності клітин і дихання". Що це таке – серцева діяльність клітин?
3.2. На с. 296 читаємо, що добір "приводить генофонди у відповідність із критерієм пристосованості". У відповідність до чого? Це все одно що сказати, що "міліція приводить населення у відповідність із кримінальним кодексом".
3.3. На с. 199 читаємо, що односайтові генні мутації "торкаються змін одного сайту", – невдалий переклад із російської, треба "стосуються".
3.4. Автори навіть не знають, як і для чого оформлюються посилання на літературу в тексті. На с. 262 читаємо: "Виділення... періодів розвитку було запропоновано Ю.Є.Вельтіщевим [21]". При такій формі посилання в списку літератури під цим номером повинна бути наведена оригінальна робота автора. Але на с. 645 під №21 знаходимо словник Пішака.
3.5. На с. 195 читаємо: "Сюди приналежать уроджені вади розвитку…" Це навіть не калька з російською, бо там немає такого: "Сюда принадлежат врождённые пороки развития", і це навіть не суржик, це взагалі невідома мова.
3.6. На с. 600 читаємо про медичну п'явку: "Вона відноситься до типу Кільчасті черви". По-перше, не відноситься, а належить. По-друге, немає такого слова в українській мові – "черви", а є "черв'яки", (бо в однині – черв'як, а не "черв"), і є "черва" (тільки в множині, сільськогосподарський термін, – личинки шкідників). До речі, це слово – "Черви" – потрапило й у шкільні підручники!
4. Орфографічні й друкарські помилки.
4.1. На с. 30 надруковано "організмовий" – треба "організмений", на с. 126 – "перешнуровка", треба "перешнурування", на с. 295 – "напрямлений", треба "направлений" (дивись "Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина", К.: Наукова думка, 1996).
4.2. На с. 498 збудник метагонімозу Metagonimus у назві параграфу 3.4.2.7 має чомусь латинську назву іншого збудника – Nanophyetes, причому з помилкою, бо правильно це слово пишеться Nanophyetus.
4.3. У латинських назвах організмів неправильно записується скорочення родової назви, наприклад, Pl. vivax (с. 479 та інші). Родові назви скорочуються тільки до однієї першої букви, у чому можна переконатися, відкривши іноземний фаховий журнал, що котирується у світі.
4.4. Латинська назва збудника лоаозу пишеться без дефісу: не можна писати Loa-loa (с. 536-538), треба писати Loa loa, бо це два окремих слова – родова назва й видова (дивись будь-який іноземний підручник або статтю).
Я вже не говорю про чергування в–у, з–зі–із і таке інше. Усе це свідчить про те, що зовсім неякісно проведена коректорська робота.



Наведені мною помилки й недоліки – це лише невеличка частина айсбергу. Якщо детально прочитати весь підручник, можуть виявитися, я впевнений, і інші жахливі приклади. Я вважаю, що сам факт публікації підручника "Медична біологія" за ред. Пішака В.П. та Бажори Ю.І. став можливим тому, що в Україні не розроблена й не застосовується нормальна система рецензування підручників, яка повинна бути, по-перше, анонімною (за науковим принципом так званого сліпого дослідження, коли анонімний рецензент не знає, чий підручник він рецензує), а по-друге, рецензентами мають бути фахівці відповідного профілю.

Ще раз повторюю, що поданий на Державну премію підручник не може бути нагороджений цією премією, якщо держава Україна і її владні структури дбають про свою репутацію.



З повагою,
О. Ю. Смірнов, канд. біол. наук, ст. нуковий співр., доцент Сумського держуніверситету.