Проповідь про мораль й жодного слова про науку
10/23/2009 | Ярослав ЯЦКIВ
Ярослав ЯЦКIВ: Ми втрачаємо необхідний «фільтр» — мораль
Іван КАПСАМУН, «День»
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
На думки відомого громадського діяча, корінь багатьох проблем в Україні — це поступова втрата українським суспільством відчуття моралі, тієї якості, яка, здавалося б, для всіх має слугувати своєрідним фільтром. Але незважаючи на це, український державний корабель вже взяв курс на побудову демократії, тому нам треба робити все, щоб ми не звернули з нього. Видатний астроном, доктор фізико-математичних наук, академік НАН України Ярослав Яцків — про рівень впливу української інтелігенції на політичне життя країни, україно-російські стосунки, особливості виборчої кампанії та інше в інтерв’ю газеті «День».
— Ярославе Степановичу, чи виправдалися сподівання української інтелігенції, які вона покладала на звернення до країн — гарантів Будапештського меморандуму від 10 вересня із закликом скликати міжнародну конференцію з питання гарантій безпеки України, де, зокрема, стоїть і ваш підпис?
— Ми не були настільки наївними, щоб думати, що це звернення матиме реальний вплив на ситуацію, яка склалася в світі. На мою думку, звернення було направлене більше до українського суспільства для того, щоб воно знало про думку людей, які мають право говорити від імені української еліти, від імені тих, хто ще не забув, що таке правда і має свою власну думку.
— Чи почуло вас українське суспільство?
— Ні. Широкого обговорення або резонансу у ЗМІ це звернення, на жаль, не отримало, хіба що за винятком однієї-двох газет.
Вже понад десять років у Будинку вчителя (колишньої Центральної Ради) кожної середи нового місяця я проводжу так звану «Елітарну світлицю». Нещодавно в нас була тема «Засоби масової інформації напередодні президентських виборів». Серед присутніх, наприклад, був відомий журналіст Сергій Грабовський, інші. На жаль, ми прийшли до висновку, що, за рідкісним винятком, якісних ЗМІ в Україні немає. Є лише засоби масової дезінформації або пропаганди. Отже, сподіватися на те, що наше звернення до українського народу буде почутим, не доводиться.
— Кого ви повідомили про те, що у вас буде проходити чергова «Елітарна світлиця» на тему ЗМІ?
— Ми роздавали прес-релізи всім і всюди, й ми це робимо кожного разу. У нас у гостях бували і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко, і Ліна Костенко, й інші відомі люди. Зазвичай вони збирали велику аудиторію, але коли обговорюються теми, що не на слуху в народу, збирається буквально 30 — 40 людей.
— Невже весь інформаційний простір України — це засоби масової дезінформації або пропаганди?
— За невеликим винятком — так. Я, наприклад, дуже поважаю газету «День» за незаангажовані матеріали. Більше того, я з приємністю можу відзначити високий рівень англомовного видання вашої газети. Також читаю деякі інші ЗМІ. Але є й такі видання, які викликають в мене просто алергію. Наприклад, газета «2000», де на першій сторінці фраза: «Отмените свой указ, тут тебе не Гондурас». По-перше, це абсолютна неповага до власного Президента, а по-друге, для чого взагалі ображати Гондурас?!
— В останньому коментарі газеті «День» ви сказали, що «проблема України — це відсутність правди і тих людей, які можуть казати цю правду, хоч би яка гірка вона була». Чи означає це, що в Україні відсутня дієва й ефективна інтелігенція?
— Ви ставите важкі запитання. Коли я говорю про правду, я завжди посилаюся на Володимира Веніаміновича Фролькіса. Видатний український вчений говорив: «Лучше горькая правда, чем просвещенная ложь». Дійсно, проблема України — це відсутність правди. У нас сьогодні вже практично все продається й купується: диплом, робота, земля... А протистояти цьому можуть все менше й менше людей, тому що втрачаємо фільтр — мораль. Я можу по пальцях перерахувати тих людей в Україні, яких я знаю і які не продаються — всі решта продаються.
Реального впливу на політичне життя українська еліта не має. Я пошлюся на людину, яку знають і поважають не тільки його прихильники, а й супротивники — Івана Михайловича Дзюбу. Нещодавно він сказав: «Наша еліта є псевдоелітою». За його словами, у нас відбувся раптовий викид залишків радянської партійної номенклатури, політичних кар’єристів, демагогів та сумнівного походження скоробагатьків до цієї псевдоеліти. Все це призвело до того, що їхня споживацька ідеологія захопила все суспільство, тож нам від неї одним махом не позбавитися — це потрібно робити крок за кроком.
Звичайно, у нас достатньо прикладів інтелігентних людей, але їхні ряди рідіють. Треба пам’ятати: якщо людина хоче зараховувати себе до тонкого озонового шару еліти, вона мусить повністю віддаватися беззастережній роботі на користь України. Кожна людина, якщо їй не байдужа доля нашої країни і якщо вона володіє певним статусом у суспільстві, не має права стояти осторонь долі держави. Вона повинна всіма можливими засобами висловлювати свою точку зору. А для консолідації суспільства, незважаючи на політичні реалії, необхідні три спонукаючі речі: незалежність, демократія та ринкова економіка.
— За вашими словами виходить, що українська інтелігенція теж купується й продається...
— Я не можу сказати, що вся інтелігенція продається і купується, але більшість, на жаль, так. Хоча, є такі люди, як Мирослав Попович, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, які ні за яких умов не продаються. Існують різні спокуси, які для багатьох є сильнішими за мораль: одного купують Шевченківськими преміями, другого — Героями України, третього — ще чимось. І таких прикладів багато. От візьміть, наприклад, і надрукуйте в газеті «День» імена всіх Героїв України, хай наш народ подивиться на своїх героїв.
— Після ухвалення Держдумою Росії закону про можливість застосування російських військ за кордоном нещодавно в російський доктрині з’явилося нове положення — про превентивні ядерні удари по можливому агресору. Складається таке враження, що Росія поступово повертається до часів холодної війни...
— Звичайно, з точки зору Російської Федерації будівництво нової імперії не можливо без застосування тієї політики, яку вона зараз проводить, тобто без застосування сили. Існування ж хоча б такої слабкої демократії, як Україна, є загрозою для авторитарної Росії.
Тому сподіватися на те, що Україна колись буде поза сферою впливу російської держави, марно. Але хоч би що там було, будь-який вплив повинен мати протидію, чого, на жаль, немає в Україні. Загальна ж біда наших країн полягає в тому, що між нами немає діалогу, жодних спроб ні з одного, ні з другого боку. Росія не хоче мати з нами діалог або якщо й хоче, то тільки як вищий із нижчим. А багатьом українським політикам не вистачає професіоналізму і послідовності у відстоюванні національних інтересів, що й використовує російська сторона.
— Чи є вірогідність того, що в недалекому майбутньому влада в Росії зміниться, а як наслідок — і російська політика?
— Я цього року відвідав Москву, Казань, Санкт-Петербург, де на власні очі побачив те, що робиться в тій державі. Мушу визнати, авторитаризм — це єдиний можливий шлях збереження Росії як такої. До речі, це на підсвідомому рівні розуміють і влада, і більшість суспільства. Хоча треба зазначити, що деякі паростки демократії там таки пробиваються. Взяти, наприклад, «Новую газету», де є багато критики на адресу російського керівництва.
— Тобто за функціонування демократичних механізмів у російській державі її чекає розвал?
— Моя думка така, що Росія не може існувати при демократичному стані.
— Почергово в багатьох регіонах України, як на заході, так і на сході, інтелігенція висловилася за підтримку єдиного кандидата від національно-патріотичних сил — Юлії Тимошенко. Як ви ставитеся до такої ініціативи?
— Я разом з Іваном Федоровичем Драчем стояв біля витоків створення Конгресу української інтелігенції. Ще при президентові Кучмі ми проводили відповідні заходи Конгресу й сподівалися, що слово «Конгрес» стане вагомим і авторитетним, але, на жаль, цього не сталося. Тому я мушу визнати, хоча для мене це дуже прикро, Конгресу української інтелігенції як такого не існує. А ті окремі осередки, які залишилися і видають себе за українську інтелігенцію, не мають на це права. Я пам’ятаю, коли в Конгресі був виконавчим директором Ковтун, тоді ще більш-менш велася організована робота, але за останні два-три роки я навіть не чув, щоб проводилися збори ради Конгресу.
Кажуть, що на зібранні інтелігенції у Львові був присутній Іван Драч, але я особисто ще не мав змоги розмовляти з Іваном Федоровичем, тому не знаю про його позицію з даного питання. Наскільки ж мені відомо (я два дні тому був у Західній Україні), тамтешня інтелігенція в своїй більшості підтримує Віктора Андрійовича Ющенка. Щодо підтримки Юлії Володимирівні Тимошенко, то це окрема група осіб на чолі з членом-кореспондентом НАН України Степаном Павлюком, який чомусь, не порадившись із загалом, дозволив собі робити такі заяви. Я думаю, що він має право на власну точку зору, але вона має бути обѓрунтованою.
Я зі своїми колегами видаю науково-популярний журнал «Світогляд». В одному з номерів цього журналу ми вмістили матеріал про те, якого ми хочемо бачити президента. В цій статті велика анкета, де першим запитанням є «Чи бачите ви в Україні особистість, яка б могла вивести нашу країну з того стану, в якому зараз вона перебуває?» Слід зазначити, приблизно 90% людей такої особистості не бачать — це й є біда нашої держави. Сьогодні в Україні ще не склалася така суспільно-політична реальність, яка б дозволяла проводити ротацію еліти — у нас немає взаємної конкуренції. До речі, ідея конкурентоспроможності України може об’єднати багатьох, але поки що ми маємо здебільшого ресурсно залежну економіку.
Саме відсутність ротації еліти й веде до того, що ми сьогодні маємо вибір без вибору, тобто між Януковичем і Тимошенко. Тому будь-яке слово української інтелігенції має бути виваженим, а озвучувати його необхідно тільки після того, як претендент зустрінеться з інтелектуалами. Хай, наприклад, ваша газета разом зі мною в «Елітарній світлиці» ініціює таку зустріч. Кандидати, таким чином, матимуть змогу виступити перед інтелігенцією і розказати про своє бачення майбутнього розвитку України. Адже біда всіх наших політиків у тому, що вони не мають стратегічного бачення, живуть тільки сьогоднішнім днем, намагаючись задовольнити цим себе і суспільство. Але завдання лідера не в тому, щоб забезпечити собі добрий імідж, а в тому, щоб бачити на декілька кроків уперед — що буде з Україною в майбутньому.
— Але ж 90%, які не бачать вибору, — це не привід для того, щоб опускати руки...
— Я не опускаю руки, а вважаю, що нам потрібно більше людей, здатних на конкретні справи. На жаль, у нас саме ті, хто не спроможний робити щось корисне і конкретне, йдуть у владу — це велика проблема для нашої держави. Тому ми маємо плекати в Україні критичну масу незалежних людей, які роблять конкретні справи і завдяки яким наша держава живе. Україна вже склалася як держава й ніколи не припинить свого існування. Звичайно, у нас є багато різних проблем, наприклад, відірваність народу від влади, коли пересічному українцю здебільше все одно, що там коїться «наверху». Все це говорить про те, що радянський синдром все ще глибоку сидить у свідомості людей. Адже в ті часи, незважаючи на заангажованість, їм забезпечували безтурботне існування. Вони знали, що їх чекає завтра, сьогодні ж люди цього не знають. Тому й існує тотальна недовіра до всіх інститутів влади.
— Наскільки взагалі реальне об’єднання демократів в Україні? Яка в них перспектива на президентських виборах?
— На одному із зібрань, яке організувала академік НАН України Ганна Скрипник в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського, я сказав: «Хлопці, ну скільки можна чубитися? Давайте ми все-таки висунемо єдиного кандидата від національно-патріотичних сил». На жаль, навіть Іван Драч не підтримав мене, нагадавши, як колись ми невдало намагалися з патріархом Філаретом (Українська православна церква Київського патріархату. — Авт.) об’єднати демократичні сили. Напевно, є щось таке, що не дає нашим керманичам піднятися на вищий рівень, тобто поглянути на проблему, вийшовши на один щабель вище. Хто б це міг зробити? Я не знаю. Але з точністю можу сказати, що і тарасюкам, і костенкам, і тягнибокам йти в президенти окремими невеличкими силами не варто, ні до чого путнього це не приведе, окрім втрати довіри в суспільстві.
— Незважаючи на те, що виборче законодавство забороняє проводити агітацію до офіційного старту виборчої кампанії, фактичний її старт відбувся давно. Слід зазначити, подібна ситуація повторюється від виборів до виборів. Якщо потенційні кандидати в президенти дозволяють собі порушувати закон уже зараз, то чого слід чекати від них після президентських виборів?
— Хоч би хто став президентом, якщо він порушує закон зараз, він буде його порушувати й потім. Зі своєї практики можу сказати, що всі нинішні політики не вміють слухати незалежних радників, для них важливішою є їхня особиста або корпоративна думка. Тому ніхто з них не має стратегії, тим більше не вміє її реалізовувати.
— До речі, вже деякі кандидати в президенти, зокрема нинішній спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, заявляють про необхідність продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму...
— Ми маємо бути рівноцінним партнером Російської Федерації. Не дозволяти їй ставитися до нас як до молодшого брата, тому що це саме той радянський синдром, який у Росії й Україні існував й існує досі. Я неодноразово розмовляв на цю тему з російськими колегами і бачив, як вони спочатку дивувалися, а потім погоджувалися зі мною. Я їм пояснював: ну хіба може така велика держава, як Росія, дозволяти собі в такому недипломатичному тоні розмовляти з Україною — це ж ганьба для Росії.
На жаль, сьогодні російське суспільство повністю забито антиукраїнською пропагандою. Ви тільки подивіться, що там твориться, яких вони ворогів роблять з українців! Я пам’ятаю ще радянські часи, коли в московських колах до мене ставилися як до бандерівця, але моя реакція на це була спокійною. Я їм завжди казав: «Я без вас обійдуся, а от ви без мене — ні, бо я кращій у своїй сфері науки». Ми маємо відчувати свою силу і вміти постояти за себе. Росія завжди була, є й буде нашим сусідом, тому треба навчитися гідно протистояти викликам часу.
№191, п'ятниця, 23 жовтня 2009
http://day.kiev.ua/282130/
Деякі коментарі.
Самопризначений представник еліти, якої, як він визнає, не існує.
„На мою думку, звернення було направлене більше до українського суспільства для того, щоб воно знало про думку людей, які мають право говорити від імені української еліти, від імені тих, хто ще не забув, що таке правда і має свою власну думку.”
Верховний суддя православного шаріату „Невже весь інформаційний простір України — це засоби масової дезінформації або пропаганди?
— За невеликим винятком — так.”
Щира людина. „У нас сьогодні вже практично все продається й купується: диплом, робота, земля... А протистояти цьому можуть все менше й менше людей, тому що втрачаємо фільтр — мораль” Не вже ж й членство в держакадеміях теж продається?
Належить до десятипальчників „Я можу по пальцях перерахувати тих людей в Україні, яких я знаю і які не продаються — всі решта продаються”
В останньому коментарі газеті «День» ви сказали, що «проблема України — це відсутність правди і тих людей, які можуть казати цю правду, хоч би яка гірка вона була».
– Коли почуємо правду про стан в НАНУ, одним із багаторічних керманичів якої він є. Правда, навіть він не знає куди ідуть гроші з так званого спецфонду.
Хоча й за Днем пан Яцків видатний вчений, але з логікою у нього великі проблеми.
С одного боку, вважає себе представником української еліти, але погоджується з паном Дзюбою, що «Наша еліта є псевдоелітою».
Як таке суміщати „Звичайно, у нас достатньо прикладів інтелігентних людей, але їхні ряди рідіють”, але кількість держакадемій та їхніх персональних членів зростає нечуваними темпами?
„Щодо підтримки Юлії Володимирівні Тимошенко, то це окрема група осіб на чолі з членом-кореспондентом НАН України Степаном Павлюком, який чомусь, не порадившись із загалом, дозволив собі робити такі заяви. Я думаю, що він має право на власну точку зору, але вона має бути обѓрунтованою”.
Чому АКАДЕМІК Павлюк (не торкаюся його наукових доробків, але обрали ж колишнього депутата з "патріотичного" табору) має обґрунтовувати свою точку зору, а ті, хто підтримують пана Ющенка – ні?
„Кандидати, таким чином, матимуть змогу виступити перед інтелігенцією і розказати про своє бачення майбутнього розвитку України”.
А коли ми почуємо про бачення майбутнього розвитку української науки від її великого реформатора пана Яцківа та його й нашого наукового начальника?
„вибір без вибору, тобто між Януковичем і Тимошенко”.
Хіба немає між вибору між Януковичем і Тимошенко?
Апогей
«Я без вас обійдуся, а от ви без мене — НІ, БО Я КРАЩІЙ У СВОЇЙ СФЕРІ НАУКИ».
Цікаве спостереження. Єдине, що об’єднує представників самопроголошеної академічної еліти – комуністів, лібералів, демократів, націоналістів, обраних діаспорян тощо – це прагнення зберегти її організацію. Чому це так?
Іван КАПСАМУН, «День»
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
На думки відомого громадського діяча, корінь багатьох проблем в Україні — це поступова втрата українським суспільством відчуття моралі, тієї якості, яка, здавалося б, для всіх має слугувати своєрідним фільтром. Але незважаючи на це, український державний корабель вже взяв курс на побудову демократії, тому нам треба робити все, щоб ми не звернули з нього. Видатний астроном, доктор фізико-математичних наук, академік НАН України Ярослав Яцків — про рівень впливу української інтелігенції на політичне життя країни, україно-російські стосунки, особливості виборчої кампанії та інше в інтерв’ю газеті «День».
— Ярославе Степановичу, чи виправдалися сподівання української інтелігенції, які вона покладала на звернення до країн — гарантів Будапештського меморандуму від 10 вересня із закликом скликати міжнародну конференцію з питання гарантій безпеки України, де, зокрема, стоїть і ваш підпис?
— Ми не були настільки наївними, щоб думати, що це звернення матиме реальний вплив на ситуацію, яка склалася в світі. На мою думку, звернення було направлене більше до українського суспільства для того, щоб воно знало про думку людей, які мають право говорити від імені української еліти, від імені тих, хто ще не забув, що таке правда і має свою власну думку.
— Чи почуло вас українське суспільство?
— Ні. Широкого обговорення або резонансу у ЗМІ це звернення, на жаль, не отримало, хіба що за винятком однієї-двох газет.
Вже понад десять років у Будинку вчителя (колишньої Центральної Ради) кожної середи нового місяця я проводжу так звану «Елітарну світлицю». Нещодавно в нас була тема «Засоби масової інформації напередодні президентських виборів». Серед присутніх, наприклад, був відомий журналіст Сергій Грабовський, інші. На жаль, ми прийшли до висновку, що, за рідкісним винятком, якісних ЗМІ в Україні немає. Є лише засоби масової дезінформації або пропаганди. Отже, сподіватися на те, що наше звернення до українського народу буде почутим, не доводиться.
— Кого ви повідомили про те, що у вас буде проходити чергова «Елітарна світлиця» на тему ЗМІ?
— Ми роздавали прес-релізи всім і всюди, й ми це робимо кожного разу. У нас у гостях бували і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко, і Ліна Костенко, й інші відомі люди. Зазвичай вони збирали велику аудиторію, але коли обговорюються теми, що не на слуху в народу, збирається буквально 30 — 40 людей.
— Невже весь інформаційний простір України — це засоби масової дезінформації або пропаганди?
— За невеликим винятком — так. Я, наприклад, дуже поважаю газету «День» за незаангажовані матеріали. Більше того, я з приємністю можу відзначити високий рівень англомовного видання вашої газети. Також читаю деякі інші ЗМІ. Але є й такі видання, які викликають в мене просто алергію. Наприклад, газета «2000», де на першій сторінці фраза: «Отмените свой указ, тут тебе не Гондурас». По-перше, це абсолютна неповага до власного Президента, а по-друге, для чого взагалі ображати Гондурас?!
— В останньому коментарі газеті «День» ви сказали, що «проблема України — це відсутність правди і тих людей, які можуть казати цю правду, хоч би яка гірка вона була». Чи означає це, що в Україні відсутня дієва й ефективна інтелігенція?
— Ви ставите важкі запитання. Коли я говорю про правду, я завжди посилаюся на Володимира Веніаміновича Фролькіса. Видатний український вчений говорив: «Лучше горькая правда, чем просвещенная ложь». Дійсно, проблема України — це відсутність правди. У нас сьогодні вже практично все продається й купується: диплом, робота, земля... А протистояти цьому можуть все менше й менше людей, тому що втрачаємо фільтр — мораль. Я можу по пальцях перерахувати тих людей в Україні, яких я знаю і які не продаються — всі решта продаються.
Реального впливу на політичне життя українська еліта не має. Я пошлюся на людину, яку знають і поважають не тільки його прихильники, а й супротивники — Івана Михайловича Дзюбу. Нещодавно він сказав: «Наша еліта є псевдоелітою». За його словами, у нас відбувся раптовий викид залишків радянської партійної номенклатури, політичних кар’єристів, демагогів та сумнівного походження скоробагатьків до цієї псевдоеліти. Все це призвело до того, що їхня споживацька ідеологія захопила все суспільство, тож нам від неї одним махом не позбавитися — це потрібно робити крок за кроком.
Звичайно, у нас достатньо прикладів інтелігентних людей, але їхні ряди рідіють. Треба пам’ятати: якщо людина хоче зараховувати себе до тонкого озонового шару еліти, вона мусить повністю віддаватися беззастережній роботі на користь України. Кожна людина, якщо їй не байдужа доля нашої країни і якщо вона володіє певним статусом у суспільстві, не має права стояти осторонь долі держави. Вона повинна всіма можливими засобами висловлювати свою точку зору. А для консолідації суспільства, незважаючи на політичні реалії, необхідні три спонукаючі речі: незалежність, демократія та ринкова економіка.
— За вашими словами виходить, що українська інтелігенція теж купується й продається...
— Я не можу сказати, що вся інтелігенція продається і купується, але більшість, на жаль, так. Хоча, є такі люди, як Мирослав Попович, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, які ні за яких умов не продаються. Існують різні спокуси, які для багатьох є сильнішими за мораль: одного купують Шевченківськими преміями, другого — Героями України, третього — ще чимось. І таких прикладів багато. От візьміть, наприклад, і надрукуйте в газеті «День» імена всіх Героїв України, хай наш народ подивиться на своїх героїв.
— Після ухвалення Держдумою Росії закону про можливість застосування російських військ за кордоном нещодавно в російський доктрині з’явилося нове положення — про превентивні ядерні удари по можливому агресору. Складається таке враження, що Росія поступово повертається до часів холодної війни...
— Звичайно, з точки зору Російської Федерації будівництво нової імперії не можливо без застосування тієї політики, яку вона зараз проводить, тобто без застосування сили. Існування ж хоча б такої слабкої демократії, як Україна, є загрозою для авторитарної Росії.
Тому сподіватися на те, що Україна колись буде поза сферою впливу російської держави, марно. Але хоч би що там було, будь-який вплив повинен мати протидію, чого, на жаль, немає в Україні. Загальна ж біда наших країн полягає в тому, що між нами немає діалогу, жодних спроб ні з одного, ні з другого боку. Росія не хоче мати з нами діалог або якщо й хоче, то тільки як вищий із нижчим. А багатьом українським політикам не вистачає професіоналізму і послідовності у відстоюванні національних інтересів, що й використовує російська сторона.
— Чи є вірогідність того, що в недалекому майбутньому влада в Росії зміниться, а як наслідок — і російська політика?
— Я цього року відвідав Москву, Казань, Санкт-Петербург, де на власні очі побачив те, що робиться в тій державі. Мушу визнати, авторитаризм — це єдиний можливий шлях збереження Росії як такої. До речі, це на підсвідомому рівні розуміють і влада, і більшість суспільства. Хоча треба зазначити, що деякі паростки демократії там таки пробиваються. Взяти, наприклад, «Новую газету», де є багато критики на адресу російського керівництва.
— Тобто за функціонування демократичних механізмів у російській державі її чекає розвал?
— Моя думка така, що Росія не може існувати при демократичному стані.
— Почергово в багатьох регіонах України, як на заході, так і на сході, інтелігенція висловилася за підтримку єдиного кандидата від національно-патріотичних сил — Юлії Тимошенко. Як ви ставитеся до такої ініціативи?
— Я разом з Іваном Федоровичем Драчем стояв біля витоків створення Конгресу української інтелігенції. Ще при президентові Кучмі ми проводили відповідні заходи Конгресу й сподівалися, що слово «Конгрес» стане вагомим і авторитетним, але, на жаль, цього не сталося. Тому я мушу визнати, хоча для мене це дуже прикро, Конгресу української інтелігенції як такого не існує. А ті окремі осередки, які залишилися і видають себе за українську інтелігенцію, не мають на це права. Я пам’ятаю, коли в Конгресі був виконавчим директором Ковтун, тоді ще більш-менш велася організована робота, але за останні два-три роки я навіть не чув, щоб проводилися збори ради Конгресу.
Кажуть, що на зібранні інтелігенції у Львові був присутній Іван Драч, але я особисто ще не мав змоги розмовляти з Іваном Федоровичем, тому не знаю про його позицію з даного питання. Наскільки ж мені відомо (я два дні тому був у Західній Україні), тамтешня інтелігенція в своїй більшості підтримує Віктора Андрійовича Ющенка. Щодо підтримки Юлії Володимирівні Тимошенко, то це окрема група осіб на чолі з членом-кореспондентом НАН України Степаном Павлюком, який чомусь, не порадившись із загалом, дозволив собі робити такі заяви. Я думаю, що він має право на власну точку зору, але вона має бути обѓрунтованою.
Я зі своїми колегами видаю науково-популярний журнал «Світогляд». В одному з номерів цього журналу ми вмістили матеріал про те, якого ми хочемо бачити президента. В цій статті велика анкета, де першим запитанням є «Чи бачите ви в Україні особистість, яка б могла вивести нашу країну з того стану, в якому зараз вона перебуває?» Слід зазначити, приблизно 90% людей такої особистості не бачать — це й є біда нашої держави. Сьогодні в Україні ще не склалася така суспільно-політична реальність, яка б дозволяла проводити ротацію еліти — у нас немає взаємної конкуренції. До речі, ідея конкурентоспроможності України може об’єднати багатьох, але поки що ми маємо здебільшого ресурсно залежну економіку.
Саме відсутність ротації еліти й веде до того, що ми сьогодні маємо вибір без вибору, тобто між Януковичем і Тимошенко. Тому будь-яке слово української інтелігенції має бути виваженим, а озвучувати його необхідно тільки після того, як претендент зустрінеться з інтелектуалами. Хай, наприклад, ваша газета разом зі мною в «Елітарній світлиці» ініціює таку зустріч. Кандидати, таким чином, матимуть змогу виступити перед інтелігенцією і розказати про своє бачення майбутнього розвитку України. Адже біда всіх наших політиків у тому, що вони не мають стратегічного бачення, живуть тільки сьогоднішнім днем, намагаючись задовольнити цим себе і суспільство. Але завдання лідера не в тому, щоб забезпечити собі добрий імідж, а в тому, щоб бачити на декілька кроків уперед — що буде з Україною в майбутньому.
— Але ж 90%, які не бачать вибору, — це не привід для того, щоб опускати руки...
— Я не опускаю руки, а вважаю, що нам потрібно більше людей, здатних на конкретні справи. На жаль, у нас саме ті, хто не спроможний робити щось корисне і конкретне, йдуть у владу — це велика проблема для нашої держави. Тому ми маємо плекати в Україні критичну масу незалежних людей, які роблять конкретні справи і завдяки яким наша держава живе. Україна вже склалася як держава й ніколи не припинить свого існування. Звичайно, у нас є багато різних проблем, наприклад, відірваність народу від влади, коли пересічному українцю здебільше все одно, що там коїться «наверху». Все це говорить про те, що радянський синдром все ще глибоку сидить у свідомості людей. Адже в ті часи, незважаючи на заангажованість, їм забезпечували безтурботне існування. Вони знали, що їх чекає завтра, сьогодні ж люди цього не знають. Тому й існує тотальна недовіра до всіх інститутів влади.
— Наскільки взагалі реальне об’єднання демократів в Україні? Яка в них перспектива на президентських виборах?
— На одному із зібрань, яке організувала академік НАН України Ганна Скрипник в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського, я сказав: «Хлопці, ну скільки можна чубитися? Давайте ми все-таки висунемо єдиного кандидата від національно-патріотичних сил». На жаль, навіть Іван Драч не підтримав мене, нагадавши, як колись ми невдало намагалися з патріархом Філаретом (Українська православна церква Київського патріархату. — Авт.) об’єднати демократичні сили. Напевно, є щось таке, що не дає нашим керманичам піднятися на вищий рівень, тобто поглянути на проблему, вийшовши на один щабель вище. Хто б це міг зробити? Я не знаю. Але з точністю можу сказати, що і тарасюкам, і костенкам, і тягнибокам йти в президенти окремими невеличкими силами не варто, ні до чого путнього це не приведе, окрім втрати довіри в суспільстві.
— Незважаючи на те, що виборче законодавство забороняє проводити агітацію до офіційного старту виборчої кампанії, фактичний її старт відбувся давно. Слід зазначити, подібна ситуація повторюється від виборів до виборів. Якщо потенційні кандидати в президенти дозволяють собі порушувати закон уже зараз, то чого слід чекати від них після президентських виборів?
— Хоч би хто став президентом, якщо він порушує закон зараз, він буде його порушувати й потім. Зі своєї практики можу сказати, що всі нинішні політики не вміють слухати незалежних радників, для них важливішою є їхня особиста або корпоративна думка. Тому ніхто з них не має стратегії, тим більше не вміє її реалізовувати.
— До речі, вже деякі кандидати в президенти, зокрема нинішній спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, заявляють про необхідність продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму...
— Ми маємо бути рівноцінним партнером Російської Федерації. Не дозволяти їй ставитися до нас як до молодшого брата, тому що це саме той радянський синдром, який у Росії й Україні існував й існує досі. Я неодноразово розмовляв на цю тему з російськими колегами і бачив, як вони спочатку дивувалися, а потім погоджувалися зі мною. Я їм пояснював: ну хіба може така велика держава, як Росія, дозволяти собі в такому недипломатичному тоні розмовляти з Україною — це ж ганьба для Росії.
На жаль, сьогодні російське суспільство повністю забито антиукраїнською пропагандою. Ви тільки подивіться, що там твориться, яких вони ворогів роблять з українців! Я пам’ятаю ще радянські часи, коли в московських колах до мене ставилися як до бандерівця, але моя реакція на це була спокійною. Я їм завжди казав: «Я без вас обійдуся, а от ви без мене — ні, бо я кращій у своїй сфері науки». Ми маємо відчувати свою силу і вміти постояти за себе. Росія завжди була, є й буде нашим сусідом, тому треба навчитися гідно протистояти викликам часу.
№191, п'ятниця, 23 жовтня 2009
http://day.kiev.ua/282130/
Деякі коментарі.
Самопризначений представник еліти, якої, як він визнає, не існує.
„На мою думку, звернення було направлене більше до українського суспільства для того, щоб воно знало про думку людей, які мають право говорити від імені української еліти, від імені тих, хто ще не забув, що таке правда і має свою власну думку.”
Верховний суддя православного шаріату „Невже весь інформаційний простір України — це засоби масової дезінформації або пропаганди?
— За невеликим винятком — так.”
Щира людина. „У нас сьогодні вже практично все продається й купується: диплом, робота, земля... А протистояти цьому можуть все менше й менше людей, тому що втрачаємо фільтр — мораль” Не вже ж й членство в держакадеміях теж продається?
Належить до десятипальчників „Я можу по пальцях перерахувати тих людей в Україні, яких я знаю і які не продаються — всі решта продаються”
В останньому коментарі газеті «День» ви сказали, що «проблема України — це відсутність правди і тих людей, які можуть казати цю правду, хоч би яка гірка вона була».
– Коли почуємо правду про стан в НАНУ, одним із багаторічних керманичів якої він є. Правда, навіть він не знає куди ідуть гроші з так званого спецфонду.
Хоча й за Днем пан Яцків видатний вчений, але з логікою у нього великі проблеми.
С одного боку, вважає себе представником української еліти, але погоджується з паном Дзюбою, що «Наша еліта є псевдоелітою».
Як таке суміщати „Звичайно, у нас достатньо прикладів інтелігентних людей, але їхні ряди рідіють”, але кількість держакадемій та їхніх персональних членів зростає нечуваними темпами?
„Щодо підтримки Юлії Володимирівні Тимошенко, то це окрема група осіб на чолі з членом-кореспондентом НАН України Степаном Павлюком, який чомусь, не порадившись із загалом, дозволив собі робити такі заяви. Я думаю, що він має право на власну точку зору, але вона має бути обѓрунтованою”.
Чому АКАДЕМІК Павлюк (не торкаюся його наукових доробків, але обрали ж колишнього депутата з "патріотичного" табору) має обґрунтовувати свою точку зору, а ті, хто підтримують пана Ющенка – ні?
„Кандидати, таким чином, матимуть змогу виступити перед інтелігенцією і розказати про своє бачення майбутнього розвитку України”.
А коли ми почуємо про бачення майбутнього розвитку української науки від її великого реформатора пана Яцківа та його й нашого наукового начальника?
„вибір без вибору, тобто між Януковичем і Тимошенко”.
Хіба немає між вибору між Януковичем і Тимошенко?
Апогей
«Я без вас обійдуся, а от ви без мене — НІ, БО Я КРАЩІЙ У СВОЇЙ СФЕРІ НАУКИ».
Цікаве спостереження. Єдине, що об’єднує представників самопроголошеної академічної еліти – комуністів, лібералів, демократів, націоналістів, обраних діаспорян тощо – це прагнення зберегти її організацію. Чому це так?
Відповіді
2009.10.23 | Scopus
"Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
> «Я без вас обійдуся, а от ви без мене — НІ, БО Я КРАЩІЙ У СВОЇЙ СФЕРІ НАУКИ».>
Yatskiv, Yaroslav; Yatskiv, Ya S.; Yatskiv, Ya S.; YATSKIV YAS; Yatskiv, Ya S.; Yatskiv, Y.
7 Cited Documents (1972-2006)
30 Citations (1996-2009)
21 Citations (1996-2009) without Self citations of all authors
h index = 2
2009.10.23 | Web of Knowledge
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Яцків Ярослав Степанович 18 44 2,44 14 4Тобто
18 -- Загальна кількість реферованих публікацій
44 -- Загальний індекс цитування
2,44 -- Середній індекс цитування на одну статтю
14 -- Найвищий індекс цитування однієї публікації
4 -- Н-індекс або індекс Хірша
http://nauka.in.ua/spaw2/uploads/files/NANUnewMemsUA.pdf
Я б на місці наших славетних академіків створив б фонд (бажано зі спецфонду, але можна із академічних стипендій), з якого фінансував б шахидів, що відправлять під три чорти всіх цих наукометристів, як закордонних, так й вітчизняних.
2009.10.24 | математик
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Наскільки я пам'ятаю, Я. С. Яцків займався точним розрахунком орбіт небесних тіл для потреб орієнтації літальних апаратів. Ця робота має прикладний характер і не може оцінюватись за допомогою наукометричних даних, орієнтованих на фундаментальну науку. Взагалі вміння подивитись якусь базу даних не є достатньою кваліфікацією для оцінки діячів усіх галузей науки.2009.10.24 | порівняльник
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Якби на місці Яцківа був Табачник, то наукометристи були б хороші. А так це наклеп на великого гуру.2009.10.24 | Web of Knowledge
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
"Ця робота має прикладний характер" пише математик, який добре обізнаний з характером праці пана Яцківа.Повністю згоден з такою характеристикою фахівця.
Тоді за що призначати академіком в установу, яка за має визначенням має займатися фундаментальними дослідженнями. Навіть в інституті електрозварювання прагнули та прагнуть видати свої прикладні розробки за фундаментальні дослідження, інакше як можна отримувати державне фінансування за працю на олігархів.
2009.10.24 | Shooter
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Web of Knowledge пише:> Тоді за що призначати академіком в установу, яка за має визначенням має займатися фундаментальними дослідженнями.
Гм..я надіюся - ця думка не стосується цілої НАНУ? чи стосується?
2009.10.24 | Web of Science
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Пробачте, але перш за все це стосується НАНУ. Інших державних академій, в яких майже відсутні фундаментальні дослідження, торкатися не будемо.2009.10.24 | Shooter
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Web of Science пише:> Пробачте, але перш за все це стосується НАНУ. Інших державних академій, в яких майже відсутні фундаментальні дослідження, торкатися не будемо.
Ага, тоді зрозуміло.
Хоча й хибно: в НАНУ займаються (і мали би займатися) не тільки фундаментальною, але й прикладною наукою.
Доречі, як от задумався - чи є з мені відомих "великих" орґанізацій в Європі подібних на НАНУ такі, що займаються виключно фундаментальною наукою...не згадав.
2009.10.24 | Трясця
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Пане Шутер, я не зустрічав документовані згадки про дослідження пана Яцківа в прикладній сфері. Звідки Ви знаєте, що такі дослідження є достеменним фактом? У фундаментальній сфері він, у порівнянні, скажімо, з астрономами Міщенком та Ізотовим, просто не існує.Але йдеться не про те, а про його претензії на велич. Вони сміховинні. Так гідні люди про себе не пишуть. Почуття міри невластиве цьому академіку. Пафос, знов той же самий совковий пафос: Слава КПРС!
2009.10.24 | математик
Re: "Бо я кращий у своїй сфeрі науки"
Celestial Reference Frame RSC(GAOUA)98 C 01 = Небесна система відліку RSC(GAOUA)98 C 01 / O.A. Molotaj, V.V. Tel'nyuk-Adamchuk, Ya.S. Yatskiv // Кинематика и физика небес. тел. — 1998. — 14, N 6. — С. 512-519. — Бібліогр.: 4 назв. — англ.На основі п'яти систем відліку, отриманих за даними оригінальних VLBI-спостережень і поданих до IERS 1997 р., запропонованим у Києві методом дуг створено зведену небесну систему відліку RSC(GAOUA)98 C 01, що містить положення 631 радіоджерела. Координатні осі орієнтовано за осями ICRF з точністю 0.02 mas за всіма 212 спільними визначальними радіоджерелами. Внутрішні середні квадратичні помилки прямого сходження та схилення визначальних радіоджерел складають відповідно 0.11 і 0.13 mas. Обговорюються результати взаємних порівнянь ICRF, отриманої зведеної та використаних оригінальних систем.
Descartes Prize 2003: http://www.obspm.fr/actual/nouvelle/nov03/Prix-Descartes-2003.en.shtml
2009.10.25 | Трясця
Ніяк не збагну
Якщо ця премія, якою нагороджено Яцківа, така престижна і така об"єктивна, чому не цитуються праці, за які премію надали? Щось дуже дивне коїться в цьому випадку.2009.10.25 | loup-garou
Там же для войовничих атеїстів спеціально пояснюють
Цитую зhttp://www.obspm.fr/actual/nouvelle/nov03/Prix-Descartes-2003.en.shtml
> The second team received 300 000 Euros. The project, carried out by researchers from Austria, Belgium, the Czech Republic, France, Germany, Poland, Russia, Spain and Ukraine, breaks new ground in overcoming the difficulties caused by variations in the earth.s rotation axis, with a new model which improves the accuracy of global positioning and navigation systems from 2 metres to within only 2-3 centimetres.
> (Two - додано мною) Prize-winners were selected from a shortlist of eight high-level finalists chosen from among the 230 research teams and 900 scientists that entered competition.
> A second award of 300 000 Euros was presented to a project which considerably improves the efficiency of positioning and navigation systems. Led by Prof. Veronique Dehant of the Royal Observatory of Belgium, in association with researchers from France, Poland, Spain, Germany, Austria, the Czech Republic, the Ukraine and Russia, this project has produced a highly accurate reference model to predict future variations in the earth.s axis. The new model will have major concrete applications for European and international satellite systems, such as Galileo. It will also contribute to improving the efficiency of travel and personal security, and increase the reliability of geophysical measurements.
2009.10.25 | Трясця
Re: Там же для войовничих атеїстів спеціально пояснюють
А для таких собі, простих, поміркованих атеїстів: де ці праці, за які дають премії? Не за гарні очі ж їх дають?2009.10.25 | loup-garou
Може це воно? (л)
http://www.ingentaconnect.com/content/klu/cele/1998/00000072/00000004/002089032009.10.25 | Трясця
Re: Може це воно? (л)
Дякую. Напевно, саме воно. А ось його оцінка Вебом оф сайенсомTitle: Considerations concerning the non-rigid Earth nutation theory
Author(s): Dehant V, Arias F, Bizouard C, et al.
Source: CELESTIAL MECHANICS & DYNAMICAL ASTRONOMY Volume: 72 Issue: 4 Pages: 245-310 Published: 1998
Times Cited: 3
Чи не малувато на премію???
2009.10.25 | loup-garou
Re: Може це воно? (л)
Трясця пише:> Дякую. Напевно, саме воно. А ось його оцінка Вебом оф сайенсом
>
> Title: Considerations concerning the non-rigid Earth nutation theory
> Author(s): Dehant V, Arias F, Bizouard C, et al.
> Source: CELESTIAL MECHANICS & DYNAMICAL ASTRONOMY Volume: 72 Issue: 4 Pages: 245-310 Published: 1998
> Times Cited: 3
>
> Чи не малувато на премію???
Ну по-перше, Google дає 35 посилань на цю статтю, а Scopus - 18. Що підтверджує небезпечність використання баз даних для case studies - навіть якщо Вас цікавить не зміст роботи, а бібліометрика.
По-друге, що нмд більш важливо, може бути різною аксіоматика оцінки. Для когось робота є хорошою, якщо по її результатах опубліковано X статей і отримано Y посилань. Очевидно, у комітету премії Декарта були інші критерії.
Я тут уже згадував про лауреата медалі Філдса-2002 Лорана Лаффорга: 10 робіт в ISI з 61 посиланням. Отже, у філдсівського комітету критерії теж були інші.
Для ясності - я зовсім не намагаюсь заявити, що Яцків - великий (чи маленький) вчений. Це все лише до того, що неспеціалістам не варто роздавати подібні оцінки, просто граючись із базами даних.
2009.10.25 | Трясця
Гугл не годиться. Повтори тощо
Скопус дає посилання дещо в ширшому колі джерел. Але це не виправляє ситуацію. Для "видатного" астронома 18 за Скопусом та 3 за Вебом - це катастрофа. Наприклад, наш значно молодший Міщенко має сотні, тисячі посилань. Порівняння з Філдсом кульгає, бо саме для математиків велика кількість посилань не притаманна.Але мене зацікавила вже не стільки постать Яцківа, як анонімні особи в преміальній комісії. Як на мене, то за підходом нічим не відрізняється від нашої славно (сумно?) звісної комісії з Шевченківських премій.
2009.10.26 | loup-garou
Re: Гугл не годиться. Повтори тощо
Трясця пише:> Скопус дає посилання дещо в ширшому колі джерел. Але це не виправляє ситуацію. Для "видатного" астронома 18 за Скопусом та 3 за Вебом - це катастрофа. Наприклад, наш значно молодший Міщенко має сотні, тисячі посилань. Порівняння з Філдсом кульгає, бо саме для математиків велика кількість посилань не притаманна.
Ага. Тільки от китайський математик He, JH - автор найбільш цитованої математичної роботи за період з 2005 по 2009 рік за даними http://info.scopus.com/topcited/ - не отримає Філдса. Хоча якщо його вклад в математику міряти лінійкою ISI, вийде десь із 60 Лаффоргів = близько 20 Воєводських = 5 Окунькових. Або ж 2-3 Дрінфельди.
Не вірите відносно неотримання - можемо побитися об заклад - серйозно, на гроші. Причому я готовий навіть з розрахунку 10:1. Більше того, можу закластися на тих же умовах, що проф. He, JH не опублікує в наступні 10 років жодної роботи в Acta Math./Inv. Math./J. Reine Angew. Math.
Щодо першого зауваження: перевірив на собі - для частини робіт ISI знаходить більше, ніж Скопус. Так що коло джерел там не ширше, а інше.
2009.10.26 | Трясця
Скопус-Веб
Китайці-математики мене не дуже цікавлять. Так що битися об заклад не буду. А стосовно співвідношення між Вебом та Скопусом, Ви праві, що там "інше", але все-таки (я теж багато разів пересвідчувався на конкретних прикладах) здебільшого Скопус бере ширше. А саме, конференції.В нашому конкретному випадку. Порівняйте Яцків-Міщенко хоч за Скопусом, хоч за Вебом; хоч "тушкою", хоч "опудалом". Міщенко на 2-3 ПОРЯДКИ вищий. Міщенко вибраний як електрод порівняння, бо він астроном, та ще й український. Але він нечиновний. З усього вищенаведеного випливає, що Яцків в науці посередність. Якби він не був академіком ("видатним вченим" за визначенням), його б ніхто не чіпав, бо видатним вченим ніхто не зобов"язаний бути. Але академік - зобов"язаний. В нас цілих 600 зобов"язаних в НАНУ, а ще й знані юристи, педагоги, аграрники, медики, зрештою невідомі досі "екологи". А науки чортма! Результатів чортма!
Окрім того, Яцків засвітився цілою низкою дурниць у своєму інтерв"ю. Краще б мовчав потайки.
2009.10.26 | loup-garou
Re: Скопус-Веб
Трясця пише:> Китайці-математики мене не дуже цікавлять.
Та мене власне теж не дуже. Мова про те, що якщо якийсь китайський жулік на два порядки обганяє філдсівського медаліста - значить, спокусливі прості рецепти не годяться.
> В нашому конкретному випадку. Порівняйте Яцків-Міщенко хоч за Скопусом, хоч за Вебом; хоч "тушкою", хоч "опудалом". Міщенко на 2-3 ПОРЯДКИ вищий. Міщенко вибраний як електрод порівняння, бо він астроном, та ще й український. Але він нечиновний. З усього вищенаведеного випливає, що Яцків в науці посередність. Якби він не був академіком ("видатним вченим" за визначенням), його б ніхто не чіпав, бо видатним вченим ніхто не зобов"язаний бути. Але академік - зобов"язаний. В нас цілих 600 зобов"язаних в НАНУ, а ще й знані юристи, педагоги, аграрники, медики, зрештою невідомі досі "екологи". А науки чортма! Результатів чортма!
Останні речення - це всім відома і зрозуміла банальність. Яка, сама по собі, не дає підстав щемити кожного окремо взятого академіка. Ви самі прекрасно знаєте, що серед тих 600 є і достойні люди.
Щодо конкретно Яцківа - я не астроном, і Ви з великою імовірністю теж, тому роздавати їм по заслугам - не наша з Вами справа. І тим більше не справа якого-небудь клерка з комп'ютером. Бо простий рецепт говорить, що навіть в київському Інституті математики знайдеться не один десяток людей, які могли б потягатись з Лаффоргом - і що на фоні китайця Хе цей самий Лаффорг навіть не посередність, а неіснуюча величина.
Тобто піднімати питання відносно оцінки можна і треба, але хай відповідають на них експерти. З варягів бажано.
> Окрім того, Яцків засвітився цілою низкою дурниць у своєму інтерв"ю. Краще б мовчав потайки.
Можливо, але це інше питання. До того ж, тут багато залежить від добросовісності журналіста. Мені розповідали, що коли московське начальство відбирало в ІТЕФу землю, там пресі поставили задачу сформувати "правильну" громадську думку. Серйозні видання - Ізвєстія етц. І статті писались наступним чином: журналіст дзвонить якомусь доктору наук мало не серед ночі і питає - що Ви думаєте про такий-то проект ітп. Потім дослівно, включаючи "ну...", "еее..." це все йде до друку. І поряд - гладенько відшліфоване інтерв'ю якого-небудь Ковальчука. Цимєс в тому, що така стаття не містить нічого, крім правди. А у читача залишається стійке враження, що нероби-вчені навіть двох слів зв'язати не можуть.
2009.10.26 | Трясця
Клерк із компом
1. У даному випадку це я. Беру двох українських астрономів (нічогісінько не розуміючи в астрономії). В одного за будь-якоою рейтинговою системою 3, а в другого 3000. Я (ну такий вже я вродмвся) вважаю, що 3000 суттєво більше, ніж 3. А далі мали б розбиратися самі астрономи, але розбираються бонзи з президії.2. Ви кажете про тривіальність. Якби проти неї не виступала БІЛЬШІСТЬ на цьому форумі плюс усі академіки (хороші, погані та геніальні), то я б взагалі мовчав на цю тему. Натомість доводиться презентувати тривіальщину. Нічого особливо поганого в цьому не вбачаю.
3. Стосовно журналістів. Вірю Вам, що так могло бути. Але випадок з паном Яцківим окремий. Він писав багато, по радіо виступав кілька разів (принаймні, коли я слухав). Я чув його виступи в НАНУ. Він є головою комісії з реформування НАНУ, створеної в самій НАНУ. Результати роботи комісії опубліковані. Тому кожен з нас може скласти свою думку про академіка Яцківа.
4. Достойні науковці серед академіків є. Згоден беззаперечно. Серед тих, хто живе серед нас, можна назвати Кришталя, Костюка, Глєбу, Єльську, Янсона, Локтєва, Рябченка. Недостойних називати не буду. Не хочу людей зайвий раз паплюжити та й кількість їх завелика. Але в контексті суперечки на сайті нас цікавлять не особистості, а система. Вона ж -- хибна.
2009.10.24 | Shooter
А до чого тут Яцків?
Я дискутую про НАНУ, про фундаментальність/прикладність її спрямування, не про Яцківа.2009.10.25 | Как до чего?
Re: А до чого тут Яцків?
Многие участники форума демонстрируют возмущение, гнев, злость, непонимание, разочарование и другие подобные негативные аффекты по поводу того, что ни один/а кандидат/ка в президенты, а также ни одна политическая сила/партия/блок/кубло/ОПГ ни слова не говорят о науке.Ну что с этих титанов политической мысли (якобы кандидатов как бы наук, проффесоров и даже дважды академиков) и тех, кто у них трудится «научными» советниками, возьмешь?
Ну вот берут интервью у академика, приближенного к верхушке НАНУ, кстати главного и единственного «разработчика и автора», по его собственному задокументированному признанию, многостраничных «предложений» пресловутой группы по реформированию научной сферы. Замечу, что в присущей некоторым выдающимся ученым манере он при этом забыл упомянуть вклад и еще одного человека, секретаря этой группы.
Помните такую группу?
И ни слова про науку в интерью.
Так чего требовать от политических лидеров и сил?
Вместо этого жалобы на мораль, на продажность «почти всех», наивные надежды на роль православных иерархов в деле сплочения интеллигенции (и это при том, что сами церковники между собой не могут договориться), в том числе, как можно предположить и научных сотрудников.
Ничего в этих жалобах плохого нет. НО нет и конструктива.
Но не кажется ли, что подобные оценки и заявления были бы уместны из уст людей действительно морально безупречных – Дзюбы или Сверстюка, никогда не состоявших в КПСС и открыто боровшихся против нее.
Отсюда можно сделать вывод, что академика Яцкива, как и, используя его любимое выражение, «почти всех» его сотоварищей по академической касте в украинской науке все устраивает.
А власть наша о науке судит по редким встречам с академической верхушкой, от которой слышит одно – ДЕНЬГИ ДАВАЙ. А все остальное у нас хорошо и будет еще лучше, только вот денег не хватает.
Только ли денег?
А как насчет морали их главных получателей и распределителей? И насчет их реального, а не статусного вклада в науку.
Только не надо ссылаться на несколько десятков действительно крупных украинских ученых. Лучше посмотрите еще раз на данные http://nauka.in.ua/spaw2/uploads/files/NANUnewMemsUA.pdf и прилагаемую к ним статью Н.Шульги. Наиболее загружаемый материал этого сайта.
2009.10.24 | Лев Толстой
Людина подібна до дробу: чисельником є те
"Людина подібна до дробу: чисельником є те, чим вона є, а знаменником – те, що вона про себе думає. Чим більший знаменник, тим менший дріб." Лев Толстой, письменник (1828-1910)Для оцінки рівня розумових здібностей та внеску в науку науковця дійсно явно недостатньо звертатися до зовнішніх джерел. Іноді достатньо ознайомитися з його текстом та думками про себе любимого, які містить цей текст.
Ви можете уявити себе що так високо оцінювали себе Ньютон або Ейнштейн, не кажучи вже про шановного в деяких академічних колах пана Вернадського?
2009.10.24 | Игорь Чубайс versus Ярослав Яцкив
Сравните написанное философом и естественником.
Ігор ЧУБАЙС, доктор філософських наук, директор Центру з вивчення Росії, Москваhttp://day.kiev.ua/282204/ Куди йде Росія? Громадянське послання президенту
Сравните написанное философом и естественником.
Не думал, что когда-либо буду на стороне доктора философских наук, а не доктора физико-математических наук.
Текст первого можно обсуждать и критиковать. Текст второго – поток сознания без всякой попытки анализа, разбавленный национально-патриотичными лозунгами.
Элитарная светлица, элитарная светлица ... теперь понятно, почему ее посещаемость приближается к нулю.
2009.10.25 | Сенсація
Яцків МОЖЕ виступити проти БЕ Патона
„Щодо підтримки Юлії Володимирівні Тимошенко, то це окрема група осіб на чолі з членом-кореспондентом НАН України Степаном Павлюком, який чомусь, не порадившись із загалом, дозволив собі робити такі заяви” пише пан Яцків.В світлі підтримки БЕ Патоном Тимошенки, високоморальний та принциповий Яцків МОЖЕ, але не виступить с осудом дій пана Президента НАНУ, який не порадився з академічним загалом, включно з паном Яцківим.
Й що це собі пан Патон дозволяє!
2009.10.25 | Трясця
Re: Яцків МОЖЕ виступити проти БЕ Патона
Дуель на гаманцях.