Держзамовлення в МОН перетворено на профанацію
12/16/2010 | ac-rada.gov.ua
13.12.2010
Розглянуто Колегією Рахункової палати
17.11.2010
Держзамовлення перетворено на профанацію
Державне замовлення - це система державного регулювання економіки, яка, за умови чіткого й ефективного функціонування, покликана формувати на контрактній (договірній) основі склад та обсяги товарів, робіт, послуг в усіх галузях народного господарства і має бути дієвим інструментом вирішення завдань із забезпечення найважливіших соціально-економічних потреб держави. Однак в Україні функціонування інституту держзамовлення фактично перетворено на профанацію - такий висновок зробила Колегія Рахункової палати, розглянувши звіт про результати аналізу формування і виконання держзамовлення на поставку продукції для державних потреб.
Визначені Кабміном напрями державного замовлення як пріоритетні такими на сьогодні назвати важко, оскільки вони не співвідносяться з найважливішими державними цільовими програмами і мають низький вплив на розвиток економіки і задоволення суспільних потреб. Критерії формування держзамовлення носять загальний характер, не спрямовані на досягнення конкретного результату, не дають змоги забезпечити ефективне використання бюджетних коштів, а тому непридатні до застосування. Так, зі 120 державних (цільових) програм лише третину враховано при формуванні держзамовлення у 2009-2010 роках.
Мінекономіки, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації держзамовлення, не забезпечило ефективної реалізації державної політики у цій сфері. Як і в попередні роки, у міністерстві відсутні як державницьке бачення, так і стратегія щодо формування державного замовлення.
У загальній структурі держзамовлення левову частку (понад 80 відс у 2008-2010 роках) становило замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення їхньої кваліфікації. Інші напрями мають мізерний обсяг: розробка новітніх технологій та фінансова підтримка розвитку наукової бази країни - 3,9 відс., випуск друкованої продукції - 1,2 відс., проведення земельної реформи - 0,5 відсотка.
Як наслідок, наявна структура державного замовлення за обсягами фінансування не сприяє вирішенню стратегічних питань розвитку держави, досягненню стабільного економічного зростання.
Аудитори виявили низку недоліків при формуванні й виконанні держзамовлення у сфері освіти. МОН не розробило стандартів щодо врегулювання нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів. Відсутнє обґрунтування розрахунку вартості підготовки одного фахівця, аспіранта, докторанта, що призводить до значної розбіжності у вартості підготовки спеціалістів у різних підвідомчих вишах. Фактично за кошти держзамовлення на підготовку фахівців у системі освіти утримуються навчальні заклади, а існуючий механізм держзамовлення в освіті "забезпечує" їхню безвідповідальність за багатомільйонні витрати бюджетних коштів.
Тож маємо в Україні ситуацію, коли зі зменшенням навчальних закладів і студентів, обсяги фінансування загалом збільшуються. А при збільшенні обсягів держзамовлення на сферу освіти не досягається основна мета - підготовка у достатній кількості висококваліфікованих спеціалістів та їхнє подальше працевлаштування. Відсоток випускників з вищою освітою, що звертаються до служби зайнятості, невпинно зростає.
У 2010 р. обсяг держзамовлення на підготовку фахівців зріс удвічі, порівняно з 2007 р., але обґрунтувань і належних розрахунків вартості підготовки спеціалістів за освітньо-кваліфікаційними рівнями МОН чомусь навіть не вважало за потрібне подавати до Мінекономіки.
Наприклад, підготовка магістра з права у 2009 р. коштувала 12 734 грн., а в 2010 р. - 22 055 гривень. Однак чому суму збільшено майже удвічі, за якою методикою розраховано таку потребу - не зрозуміло. Тобто, МОН в односторонньому порядку, на власний розсуд здійснює ці та інші розрахунки і при цьому не надає пояснень щодо збільшення вартості.
Коментуючи цей факт, Голова Рахункової палати Валентин Симоненко дав оцінку і діяльності Мінекономіки: "Відомство, якому держава доручила управляти інститутом держзамовлення, виступає лише пасивним спостерігачем. Функція формування держзамовлення у Мінекономіки фактично зведена до узагальнення отриманих пропозицій. Ані належного попереднього вивчення їх законності, достовірності, правової та економічної обґрунтованості, ані подальшого контролю за використанням коштів!".
Колегія Рахункової палати констатувала, що з часу минулої перевірки, яка проводилася у 2008 р., фактично нічого не змінилося - Мінекономіки так і не має належного впливу на формування, розміщення і виконання держзамовлення.
Процедура формування держзамовлення передбачає постійне погодження з Мінфіном. Отже, склалася ситуація, коли від головного виконавця - Мінекономіки - нічого не залежить на стадії затвердження основних показників держзамовлення, оскільки визначальну роль на цьому етапі відіграє Мінфін, дозволяючи собі взагалі не зважати на аргументи та обґрунтування Мінекономіки. У результаті головний розпорядник коштів не має змоги ними... розпоряджатися вчасно й ефективно.
У сучасних умовах складного економічного становища в Україні державне замовлення не забезпечує стабілізації її економіки, не стало ефективним регулятором впливу на виробництво, вважає Колегія.
Прес-служба Рахункової палати
http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16732768
Розглянуто Колегією Рахункової палати
17.11.2010
Держзамовлення перетворено на профанацію
Державне замовлення - це система державного регулювання економіки, яка, за умови чіткого й ефективного функціонування, покликана формувати на контрактній (договірній) основі склад та обсяги товарів, робіт, послуг в усіх галузях народного господарства і має бути дієвим інструментом вирішення завдань із забезпечення найважливіших соціально-економічних потреб держави. Однак в Україні функціонування інституту держзамовлення фактично перетворено на профанацію - такий висновок зробила Колегія Рахункової палати, розглянувши звіт про результати аналізу формування і виконання держзамовлення на поставку продукції для державних потреб.
Визначені Кабміном напрями державного замовлення як пріоритетні такими на сьогодні назвати важко, оскільки вони не співвідносяться з найважливішими державними цільовими програмами і мають низький вплив на розвиток економіки і задоволення суспільних потреб. Критерії формування держзамовлення носять загальний характер, не спрямовані на досягнення конкретного результату, не дають змоги забезпечити ефективне використання бюджетних коштів, а тому непридатні до застосування. Так, зі 120 державних (цільових) програм лише третину враховано при формуванні держзамовлення у 2009-2010 роках.
Мінекономіки, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації держзамовлення, не забезпечило ефективної реалізації державної політики у цій сфері. Як і в попередні роки, у міністерстві відсутні як державницьке бачення, так і стратегія щодо формування державного замовлення.
У загальній структурі держзамовлення левову частку (понад 80 відс у 2008-2010 роках) становило замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення їхньої кваліфікації. Інші напрями мають мізерний обсяг: розробка новітніх технологій та фінансова підтримка розвитку наукової бази країни - 3,9 відс., випуск друкованої продукції - 1,2 відс., проведення земельної реформи - 0,5 відсотка.
Як наслідок, наявна структура державного замовлення за обсягами фінансування не сприяє вирішенню стратегічних питань розвитку держави, досягненню стабільного економічного зростання.
Аудитори виявили низку недоліків при формуванні й виконанні держзамовлення у сфері освіти. МОН не розробило стандартів щодо врегулювання нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів. Відсутнє обґрунтування розрахунку вартості підготовки одного фахівця, аспіранта, докторанта, що призводить до значної розбіжності у вартості підготовки спеціалістів у різних підвідомчих вишах. Фактично за кошти держзамовлення на підготовку фахівців у системі освіти утримуються навчальні заклади, а існуючий механізм держзамовлення в освіті "забезпечує" їхню безвідповідальність за багатомільйонні витрати бюджетних коштів.
Тож маємо в Україні ситуацію, коли зі зменшенням навчальних закладів і студентів, обсяги фінансування загалом збільшуються. А при збільшенні обсягів держзамовлення на сферу освіти не досягається основна мета - підготовка у достатній кількості висококваліфікованих спеціалістів та їхнє подальше працевлаштування. Відсоток випускників з вищою освітою, що звертаються до служби зайнятості, невпинно зростає.
У 2010 р. обсяг держзамовлення на підготовку фахівців зріс удвічі, порівняно з 2007 р., але обґрунтувань і належних розрахунків вартості підготовки спеціалістів за освітньо-кваліфікаційними рівнями МОН чомусь навіть не вважало за потрібне подавати до Мінекономіки.
Наприклад, підготовка магістра з права у 2009 р. коштувала 12 734 грн., а в 2010 р. - 22 055 гривень. Однак чому суму збільшено майже удвічі, за якою методикою розраховано таку потребу - не зрозуміло. Тобто, МОН в односторонньому порядку, на власний розсуд здійснює ці та інші розрахунки і при цьому не надає пояснень щодо збільшення вартості.
Коментуючи цей факт, Голова Рахункової палати Валентин Симоненко дав оцінку і діяльності Мінекономіки: "Відомство, якому держава доручила управляти інститутом держзамовлення, виступає лише пасивним спостерігачем. Функція формування держзамовлення у Мінекономіки фактично зведена до узагальнення отриманих пропозицій. Ані належного попереднього вивчення їх законності, достовірності, правової та економічної обґрунтованості, ані подальшого контролю за використанням коштів!".
Колегія Рахункової палати констатувала, що з часу минулої перевірки, яка проводилася у 2008 р., фактично нічого не змінилося - Мінекономіки так і не має належного впливу на формування, розміщення і виконання держзамовлення.
Процедура формування держзамовлення передбачає постійне погодження з Мінфіном. Отже, склалася ситуація, коли від головного виконавця - Мінекономіки - нічого не залежить на стадії затвердження основних показників держзамовлення, оскільки визначальну роль на цьому етапі відіграє Мінфін, дозволяючи собі взагалі не зважати на аргументи та обґрунтування Мінекономіки. У результаті головний розпорядник коштів не має змоги ними... розпоряджатися вчасно й ефективно.
У сучасних умовах складного економічного становища в Україні державне замовлення не забезпечує стабілізації її економіки, не стало ефективним регулятором впливу на виробництво, вважає Колегія.
Прес-служба Рахункової палати
http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16732768