Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
На виконання Указу Президента про подальше і поглиблене вивчення історії УНР, ЗУНР, визвольного руху взагалі та в другій Світовій війні зокрема,
сайт Майдан розпочинає новий проект:
"Україна у другій ІІ Світовій війні в запитаннях форумчан -
і відповідях професора Володимира Косика"
Запрошуємо відвідувачів та дописувачів нашого сайту до участі у роботі над книгою, яку буде видано за матеріалами цього проекту. Відповідати на ваші запитання буде Володимир Косик – дослідник історії України ХХ століття, відзначений дипломами доктора наук Українського Вільного університету та Сорбони, один з найкращих в Європі знавців німецьких архівів періоду ІІ Світової війни.
Довідка про співрозмовника.
Виїхавши з України ще під час ІІ Світової, він оселився у Франції, де і здобув освіту та вчені ступені, провадив історичні дослідження та архівні пошуки. Має кількадесятилітній викладацький досвід – у європейських і українських вищих навчальних закладах. Орденоносець. Як французький так і український: «Орденом мистецтв, письменства та гуманітарних наук» відзначено Косика у Франції, а Україна винагородила цього достойника орденом «За заслуги». Автор ряду праць – монографій та збірників документів з європейських архівів, переважно у галузі зовнішньополітичних стосунків України. Серед найбільш ґрунтовних: «Франція та Україна. Становлення української дипломатії (березень 1917 — лютий 1918)» - докторська дисертація пана Косика, захищена у 1979 році в університеті Сорбони. «Україна і Німеччина у Другій Світовій війні», в перекладі Романа Осадчука (з французької), опублікована в Україні у 1993 році під грифом НТШ у Львові, є найбільш відомою серед його праць в Україні. Вартою уваги є і підготований Володимиром Косиком збірник документів і матеріалів часів ІІ Світової: «Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріялів» (фотокопії оригіналів і переклади). Т. 1-4 (Львів, 1997—2004 рр.).
Чи варто зазначати, що думка цього дослідника, праці якого публіковані не лише українською, але й, переважно, французькою мовою, значною мірою не лише формують уявлення українців про події своєї історії, але й впливають на бачення України європейськими дослідниками? Тож Вам - випала унікальна нагода обговорити питання місця та ролі України у ІІ Світовій війні, дізнатися більше про ідеологічні війни того періоду та факти, підтверджені архівними документами, співставити бачення цих подій у працях українських дослідників зі сприйняттям фахівця, що добре орієнтується, ба навіть формує, сприйняття подій цього періоду у європейських наукових колах та колах української діаспори.
Якщо хочете задати своє запитання, ідіть за цим лінком: http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_pressk&key=1194028228&site=maidan&trs=-1
Відповіді
2007.11.03 | Допитливий
Колаборація українських рухів з гітлерівською НІмеччиною
Постійно можемо чути закиди українцям, які не виступали на боці радянської влади, в колоборації з Гітлером. Ці закиди, як правило, є дуже загальні, і важко зрозуміти, в який частині вони правдиві, а в якій ні.Чи не могли б Ви окреслити, які українськії рухи (в найширшому сенсі цього слова - партії, організації, течії, об*єднання тощо) співпрацювали з Німеччиною, із вказуванням для кожного такого руху - в чому ця колаборація полягала, коли почалася, коли припинилася, чому припинилася тощо. А також вказати ті українські рухи, які взагалі не співпрацювали з Німеччиною.
Дякую!
2007.11.13 | Володимир Косик
Про колаборацію
Запитання доречне й актуальне. Щоб на нього коректно відповісти, треба пригадати, що до вибуху Світової війни у 1939 р. західноукраїнські політичні партії діяли легально в рамках польської держави, брали участь у виборах до польського парламенту, за винятком нелегальної ОУН та, очевидно, КПЗУ. Жодна з цих партій не співпрацювала з гітлерівською Німеччиною, не співпрацювала також і ОУН, хоч серед деяких керівників ОУН існувала тенденція використовувати Німеччину для української визвольної справи. У 1939 і на початку 1940 р. молоді керівники ОУН і "крайовики" взяли курс на боротьбу за всяку ціну, без чужої підтримки, покладаючись на власні сили і на революційні рухи інших поневолених Москвою народів. Це стало одною з причин розколу ОУН у 1940 р. Цей рух молодих очолив Степан Бандера.Окупувавши територію польської держави, німці заборонили політичні партії і будь-яку політичну діяльність (поляків та українців). Подібно поступила і Москва, яка від вересня 1939 р. зайняла західні землі України. Про якусь колаборацію з Німеччиною у створеній ситуації не могло бути мови. Єдиною українською політичною силою залишилася нелегальна підпільна ОУН (в Україні об'єднана, за кордоном поділена на дві окремі ОУН).
Напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз у 1941 р. не змінив ситуації. Українські партії та рухи були заборонені по обох боках радянсько-німецького кордону. Гітлерівська партія настирливо пропонувала ліквідувати ОУН силою, але цього не сталося. ОУН (до розколу) домоглася у Вермахту створення українського батальйону (т.зв. "легіон Сушка"), але він не був ужитий на польському фронті і був розв'язаний після підписання німецько-радянського пакту (Молотова-Ріббентропа). Треба підкреслити, що після підписання цього пакту, як записано в німецькому секретному протоколі, Сталін підніс тост на здоров'я Гітлера (такого тосту ніколи не підносив Степан Бандера!). Здогадуючись, що Німеччина нападе на Союз, ОУН-Бандери секретно домовилась з головним штабом Вермахту про створення українського військового підрозділу. Німці погодилися на створення двох українських батальйонів (кодові назви: Нахтіґаль і Роллянд), запляновані українцями як можливий зародок майбутньої української армії. Ці батальйони підлягали Вермахтові у військових справах, але не могли бути німецькими частинами Вермахту (тому отримали не армійські номери, а лише кодові назви). У наслідок проголошення у Львові без будь-якого узгодження з німцями, відновлення Української незалежної держави 30 червня 1941 р., , ці батальйони в половині серпня 1941 р. були забрані з України і перекинені на німецьку територію, де були розв'язані та переформовані в німецьку охоронну частину.
Уже 5 липня 1941 німці арештували С. Бандеру у Кракові і депортували до Берліна. 9-го липня зробили це саме з Я. Стецьком. Почалися переслідування членів ОУН-Бандери, а 15 вересня 1941 р. німецькі поліційні органи перевели перші масові арешти українців – виключно членів ОУН-Бандери – в Україні, Німеччині, Чехії і т.д. А 25 листопада 1941 р. німецька поліція безпеки видала наказ виявляти, арештовувати і розстрілювати без суду всіх членів ОУН-Бандери, бо "вони підготовляють повстання з метою створити незалежну Україну". Такого окремого наказу знищення німці не видали проти жодної іншої української партії чи групи, крім загального наказу проти комісарів і комуністів. Додаймо, що цей документ знаходиться між доказовими матеріялами Нюрнберзького процесу про масове знищення українського населення, під номером 014-USSR, тобто під номером СРСР. Чому ж тоді Москва про цей документ мовчала і його не опублікувала?
У 1942 р. німці почали переслідувати також тих членів ОУН-Мельника, які переходили на нелегальну діяльність. Андрія Мельника німці ув'язнили щойно в лютому 1944 р. Ось такі є безспірні факти, зафіксовані в німецьких документах та документах Нюрнберзького процесу.
Не зважаючи на великі арешти членів ОУН-Бандери по всій Україні, ця організація зуміла продовжувати боротьбу і допровадити до створення Української Повстанської Армії (УПА).
Московські спецслужби, які займалися дезінформацією та ідеологічною боротьбою за впливи серед населення в Україні, говорили про коляборацію українських рухів з гітлерівською Німеччиною не лише після війни, але теж перед війною та під час війни. Для прикладу можна згадати те, що в 1935 р. радянська преса писала, що німецькі фашисти утримують у Берліні полковника Коновальця, керівника ОУН, хоч у той час Коновалець переїхав жити до Швейцарії. Можна згадати ситуацію весною і літом 1943 р., коли відбувався загальний німецький наступ проти УПА на Волині. Тоді ОУН-Бандери заявляла в своїх листівках, що "війна на Сході – це боротьба російського і німецького імперіялізмів за панування та експлуатацію європейських народів, у тому числі й українського", а в той же час, німці в своїх листівках твердили, що "кремлівські жиди стоять у зв'язку з ОУН", "у проводі ОУН сидять агенти Москви", "ОУН і большевизм – це те саме".
Паралельно, у цей же час поширювано в Україні листівки газети "Радянська Україна", в яких сказано, що "верховоди українських націоналістів, що проголосили свою боротьбу, як боротьбу за "самостійну соборну Україну", баламутять народні маси, … вони часто знюхуються з німцями. Бандера ж прибув на Україну на німецькій тачанці…" А насправді тоді Бандера знаходився в німецькому ув'язненні.
На окупованій території німці дозволяли творити українські комітети допомоги, які були об'єднані в Українському Центральному Комітеті з осідком у Кракові, на чолі якого стояв український науковець В. Кубійович. УЦК само собою тісно співпрацював з німецькими властями. Члени УЦК були в більшості прихильники або члени ОУН-Мельника. З німцями співпрацювали також члени місцевих комітетів допомоги, в тому і у Львові. Це була коляборація окремих осіб, а не партій чи рухів. До такої коляборації належала коляборація українських поліцаїв. Це був їхній особистий вибір, а не політика тої чи іншої партії. Туди йшли подекуди українські патріоти, але також доволі часто ненадійні суспільні елементи, які не мали нічого спільного з націоналізмом. Однак пропаганда Москви усіх їх зараховувала до "українських націоналістів".
Потрібно підкреслити, що в центральній та східній Україні, крім всяких поліцаїв, на співпрацю з німцями свідомо йшли члени компартії і радянських спецслужб, щоб з допомогою німецької служби безпеки (гестапо, СД) винищувати українських націоналістів, чи взагалі українські національні елементи та компрометувати український націоналізм. Усе це діялося в рамках боротьби Москви за ідеологічну контролю над населенням України.
Інші рухи в Україні – УНР-івський (петлюрівський) та гетьманський, не мали значного місця в цих подіях.
2007.11.03 | Допитливий
рішення Нюрнбергського процесу - український контекст
Часто можна почути риторику про те, що Нюрнбергський процес начебто засудив "українських націоналістів" як злочинців.Чи не могли б Ви прокоментувати такі закиди - по-перше, на чому вони, як правило, грунтуються, по-друге - наскільки вони є справедливими.
Прошу також прокоментувати безвідносно до цих звинувачень рішення Нюрнбергу - у контексті України: чи можна вважати, що ці рішення тією чи іншою мірою стосуються якихось українські об*єднання/формування, і яка це міра.
Споріднене питання, поставлене навпаки - чи можна стверджувати напевно, що жодне з українських об*єднань/формувань не підпадає під визначення "злочинних", відповідно до рішень Нюрнбергу?
Дякую!
2007.11.13 | Володимир Косик
Нюрнберзький процес і питання українських самостійників
Нюрнберзький процес ніколи не оголошував будь-якого рішення по відношенні до українських націоналістів, чи ОУН. Сталось лише те, що під час обговорення Міжнароднім Трибуналом питання попереднього плянування нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, перед трибуналом було піднесено питання про приготування Німеччиною підривної діяльності на радянській території. З боку СРСР генерал-майор Зоря поінформував трибунал, що передає зізнання колишнього високого чиновника Абвери Ервіна Штольце від 25 грудня 1945 р. про плянування підривної діяльності на радянській території. Він сказав, що Штольце був взятий в полон Червоною армією і його зізнання прийняв старший лейтенант Бурашніков (доказовий документ Нюрнберзького процесу USSR-231).Штольце дійсно підписав зізнання, але в яких обставинах? Після закінчення війни, він став звичайним німцем і жив два-три місяці у Східній Німеччині. Там його заарештувала спецслужба Червоної армії і перевела допити. Як допитували – не знаємо, але, здогадуємося, що йшлося про те, щоб до справи коляборації затягнути українських націоналістів.
І радянський обвинувач у Нюрнберґу прочитав деякі уступи зізнання про приготування "нападу Німеччини на Росію" (так сказано! Звідси мабуть поняття "Вітчизняна війна"). Абвер-ІІ готувалася до нападу "проти Росії" з допомогою мережі агентів з метою "збуджувати міжнаціональну ненависть між народами СРСР". Щоб виконати це завдання, говорить зізнання Штольце, "я мав пов'язатися з українськими націоналістами, які були на службі Абвери, та іншими членами націонал-фашистських груп. Між іншим, я особисто дав вказівки керівникам українських націоналістів – Мельникові (кличка "Консуль І") та Бандері – зараз же після нападу Німеччини на Росію організувати провокативні путчі в Україні з метою послабити радянські війська в запіллю, та вплинути на існуючу міжнародну думку, згідно з якою совєтське запілля повністю розпадеться." (IMT, 14 November 1945-1 Oktober 1946, S. 302-303).
Ми подали точне джерело інформації, щоб кожний міг перевірити. Додамо, що посилаючись на цей документ, російсько-більшовицька пропаганда тоді і тепер фальсифікує його, мовляв, Штольце говорив про "Мельника, кличка Консуль-І та Бандеру, кличка Консуль-ІІ". Це звичайна московська фальсифікація, бо в документі біля прізвища Бандери нема жодної клички. Є сумніви, чи взагалі Штольце коли-небудь бачив Бандеру.
За воєнні злочини та злочини проти людства були засуджені ґльобально такі німецькі поліційні формації як СД, ґестапо, СС (поліційні, а не військові, тобто не т.зв. Ваффен-СС) та гітлерівський уряд. Відбулися окремі процеси керівників Айнзацгруп, членів Верховного командування армії, лікарів, юристів, підприємців, господарників, тощо. Жодного рішення відносно українських націоналістів не було.
Щоб могти успішно боротися проти українських самостійників, російсько-радянська пропаганда уживала неправду, спираючись мабуть на те, що радянська сторона, з допомогою підписаного Ервіном Штольце зізнання, намагалася виявити співпрацю націоналістів з гітлерівцями. Тим самим не має підстав уважати, що рішення Міжнародного Трибуналу тією чи іншою мірою стосуються якихось українських об'єднань/формувань. Рішенням Нюрнберзького Трибуналу не підпадала навіть Ваффен-СС Дивізія "Галичина", членів якої західні Аліянти звільнили з табору полонених в Італії і позволили емігрувати.
2007.11.04 | Okami
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Шановний пане Володимире, із ким з фахівців, що займаються приблизно тим самим періодом історії України, Вам доводилося співпрацювати (напр. А. Валіцький, Д. Мейс, С. Кульчицький, Ю. Шаповал.., ще з кимось)?2007.11.13 | Володимир Косик
Співпраця з іншими істориками
Доводилося чи доводиться співпрацювати з Дж. Мейсом, С. Кульчицьким. В. Сергійчуком. У дійсності спілкування мені мало допомагають, бо як дослідник, я потребую архівних документів, а не спілкування.2007.11.05 | Keymaster
Наукові відкриття від профф. Табачника
Шановний професоре, чи могли б Ви вказати на джерела, з яких віцепрем'єр України Дмитро Табачник узяв інформацію про нагородження Гітлером Романа Шухевича "Залізним Хрестом"? Де і в яких архівах можна перевірити таку інформацію? Якщо це правда, то чому ця інформація озвучена віцепрем'єром зараз, і не озвучувалась радянською пропагандою за часів існування СРСР, адже тоді вона (ця інформація) була значно більше затребуваною, ніж тепер?2007.11.13 | Володимир Косик
Це вигадка антиукраїнської людини
Не можу вказати жодного джерела, з яких віце-прем'єр України Дмитро Табачник узяв інформацію про нагородження Гітлером Романа Шухевича "Залізним Хрестом", бо такого документу я не бачив, хоч три роки досліджував німецькі архіви. Чесно уважаю, що це вигадка нездорової антиукраїнської людини з метою шкодити українському національному рухові, який боровся проти чужого панування в Україні і панування над Україною. Всі німецькі архіви відкриті, численні німецькі автори писали про українські справи, але такої брехні я ніде не зустрічав. Якщо була б якась частинка правди в цьому твердженні, то пропаганда Москви уже давно була б це використовувала в боротьбі проти українського національного руху. Мені відомо, що Світовий Конгрес Українців мав намір подати справу Дмитра Табачника до суду. Уважаю, що це було б корисно для української справи.2007.11.12 | Svitlana
Каппелер і образ історії України
Цього року в Україні перевидана праця Андреаса Каппелера "Мала історія України", написана ним на початку 1990-х років для німецької аудиторії і перевидана дещо згодом французькою. Як Ви оцінюєте українознавчий доробок члена НАНУ Андреаса Каппелера, зокрема щодо обговорюваної теми? Наскільки, на Вашу думку, заявлена ним теза про відповідність його досліджень українському "гранд-наративу" відповідає дійсності? Який, на Вашу думку, відгук у колах французьких та загалом європейських дослідників, що цікавляться Східною Європою знайшла книга Андреаса Каппелера?2007.11.16 | Володимир Косик
Re: Каппелер і образ історії України
Андреас Каппелер належить до цих німецьких істориків, які були "совєтологами", залюблені в СРСР і Росію, як "багатонаціональну державу". У 1992 р. появилася його праця "Росія як багатонародна держава – народження, історія – розпад". Його "Мала історія України" появилася два роки пізніше. У ній він критично розглядає "українські національні міфи" та представляє "не тільки історію українців від середньовіччя до сьогодні, але також бере до уваги історію поляків, росіян, євреїв і німців, які жили в Україні" (цитую за останньою сторінкою обкладинки оригінального видання). Цей підхід сподобався усім тим, які говорили про "народи України", а не про український народ. І тоді, коли українські історики (зокрема діаспорні) мають труднощі видавати свої твори, його твір доволі скоро видали, крім німецької, на французькій і українській мові. Можна для порівняння додати, що історія Франції не є історією "народів Франції", ані історія Німеччини не є історією "народів Німеччини", бо там існує "французький народ" та "німецький народ". Тепер хочуть переконати, що в Україні не було, нема і не повинно бути одного народу, а якийсь марксистсько-ленінський збір народів. Робиться це в рамках загальної боротьби проти націоналізму. Деякі кола уважають, що національні держави не повинні існувати. Проти такої тези зростає спротив в країнах Європейського Союзу.Чи його теза про відповідність його досліджень українському нарративу відповідає дійсності – важко мені відповісти, бо треба би знати реакцію на його книжку українських істориків. А реакція мабуть мала, так само як і реакція французького та західноєвропейського наукового світу.
Але "Мала історія України" Каппелера має теж і позитиви, вона вводить нові елементи для вивчення ситуації в Україні впродовж її історії. І добре, що книжки про Україну взагалі появляються у світі, в якому про Україну майже нічого не знають.
2007.11.12 | igorg
Про те чи є ОУН-УПА фактичним продовжувачем
УНР та визвольних змагань 17-22 років?Хотілося б щоб Ви цю тему розкрили як мога ширше й детальніше. Щоб стали зрозумілими обставини за яких українці змогли знайти підтримку й розуміння лише в Німеччині (задовго до фашизму до речі). Який безпосередній звязок між діячами УНР та ОУН-УПА? Я натрапив в УМ на коротку статтю про полковника УНР, а згодом розвідника УПА Івана Литвиненка (Морозенко,Солончак,Євшан).
2007.11.16 | Володимир Косик
Re: Про те чи є ОУН-УПА фактичним продовжувачем
Численні елементи говорять, що ОУН і УПА були фактичним продовженням боротьби УНР та визвольних змагань. По-перше, у 1940 р. новий провід ОУН замінив попередню емблему ОУН – тризуб з мечем, на місце якої прийнято емблему у формі державного тризубу УНР. По-друге, колишні офіцери армії УНР включилися до командного складу УПА: у 1943 р. начальником штабу УПА Волинь-Поділля був полковник УНР Гончаренко, начальник оперативного відділу був полковник УНР Омелюсік, начальник розвідочного відділу був полковник УНР Литвиненко, начальник першої старшинської школи УПА старшина УНР Поль-Польовий (беру ці дані із статті М. Омелюсіка "УПА на Волині в 1943 році", Літопис УПА, том 1).Відповідає правді, що колишні офіцери УНР йшли до УПА з патріотизму, не маючи якихсь доручень т.зв. "уряду УНР у Варшаві", бо такого уряду у Варшаві не було. Із зайняттям Варшави німцями у вересні 1939 р. уряд УНР перенесено до Парижа, а президент УНР А. Лівицький, який жив у Варшаві, не маючи з чого жити, попав у фінансову залежність від німців і жодних функцій не виконував.
2007.11.14 | S.D.
ДУН та Вермахт
Шановний пане,досить часто можна почути таку думку: "Нахтигаль та Ролянд створили нiмцi, озброїли нiмцi, вони були пiдпорядкованi Вермахту, їх очолювали нiмецькі офіцери - тому це були суто нiмецькi, але нiяк не українськi, пiдроздiли".
Чи поділяєте Ви таку точку зору?
Чи можна окреслити юридичні та політичні засади створення батальонів?
Чи можна порівняти ДУН, наприклад, з ескадрільєю "Нормандія-Неман" - iншим військовим підрозділом де-юре неснуючої країни у складі армії іншої держави?
Дякую.
2007.11.16 | Володимир Косик
Re: ДУН та Вермахт
Історія створення батальйонів Нахтіґаль і Ролланд є іншою від тої, яку розказують московські спецслужби і противники українського визвольного руху. Керівники ОУН завжди здавали собі справу, що без добре вишколених бійців не можна навіть мріяти про збройну боротьбу за визволення українського народу від будь-яких окупантів. Але вони не могли у цій справі звертатися до Польщі чи до Москви та отримати допомогу для вишколу людей. Така можливість існувала до певної міри хіба у США. Але це не влаштовувало провід у Європі. В Європі ті чи інші керівники сподівалися використати Німеччину. Але реалізація проекту могла відбутися лише під час воєнного стану.Тому коли розпочалася війна проти Польщі, керівники ОУН з табору А. Мельника домовилися про створення т.зв. "легіону Сушка". Озброєний німцями, він не був вишколений для підривної чи розвідувальної діяльності, як про це писали автори на наказ Москви. Він не брав участи ні в боях на фронті, ні в окремих акціях. Він був використаний німцями лише для пропаганди і після того, як Червона армія зайняла Західні землі, він був розв’язаний.
Щодо батальйонів "Нахтіґаль" і "Роланд", про їхнє створення було секретне домовлення між представником ОУН-Бандери і Верховним командуванням Вермахту. Обидва батальйони мали бути вишколені Вермахтом, вони підлягали Вермахтові у військових справах, а в політичних – ОУН, щоправда на ділі так було лише до початку липня 1941.
У наслідок домовлення, жоден з цих батальйонів не отримав армійського номера. Історикам, які не обізнані з військовою системою Райху, важко зрозуміти наступну німецьку військову реальність цього часу: будь-яка військова частина (підрозділ), створена при армії, навіть частина роверистів (велосипедистів), отримувала порядковий номер німецької військової частини.
А українським батальйонам не дали жодного номера, а лише кодову назву. Це значить, що їх не зараховували до німецької армії. Інакше не могло бути, бо ж домовлення було секретне, не апробоване Гітлером чи урядом, а лише двома членами Верховного командування і адміралом Канарісом, шефом військової розвідки і контррозвідки.
Юридичний статус цих двох батальйонів був ніякий. Юридично вони не існували. Це були люди, яких німці могли перевести в іншу військову частину, що і сталося. Коли батальйони були розв’язані у 1941 р., солдатам і офіцерам сказали, що вони можуть звільнитися, але їм не дають жодної гарантії щодо праці, безпеки і т.д. Ті, що звільнилися, мали великі неприємності. А сам головний відповідальний за організацію батальйонів, Р. Ярий, який звільнився зі служби у Відні, був заарештований ґестапом 16 вересня 1941 р., ув’язнений, потім взятий під поліційний нагляд, і звільнений з поліційного нагляду щойно 15 лютого 1943 р. Інші особи, які покинули службу, теж були заарештовані.
Ескадриль "Норманді-Нємен" має дещо іншу історію, ніж ДУН. Був це в дійсності винищувальний авіаполк, присланий до СРСР головою Вільної Франції ген. де Ґолем, щоб воювати проти Німеччини на Східному фронті. Ген. де Ґоль, як керівник французького еміграційного уряду в Лондоні, був головнокомандуючим французьких військ, які не капітулювали, бо знаходилися в колоніях. Ці війська були залучені до боротьби на боці західних союзників. Французи, які нелегально діставалися до Лондону, були вишколювані французами або англійцями. Групу військових льотчиків де Ґоль вислав до СРСР, де вони оформились в ескадриль "Норманді-Нємен" (Нормандія-Німан).
2007.11.14 | S.D.
Вільгельм Канаріс
Шановний пане,Цікавить Ваша думка про шефа Абвера Вільгельма Канаріса - саме в контексті українсько-німецьких стосунків першої половини ХХ сторіччя.
Дякую.
2007.11.16 | Володимир Косик
Re: Вільгельм Канаріс
Про адмірала Вільгельма Канаріса можна мати різні думки. Одні його уважали спеціалістом шпигунства в користь німецького імперіалізму, інші головним організатором спротиву політиці Гітлера. Не можна заперечити, що він дбав про інтереси Німеччини, але не завжди був згідний з політикою Гітлера, був відкритий, розумів східноєвропейські справи, був прихильний до українського питання. Мав розмову з А. Мельником в половині вересня 1939 р., а потім його служба контактувала представника ОУН-Бандери, Р. Ярого. Канаріс знав про розкол ОУН на дві окремі організації. Зовнішньополітичний відділ нацистської партії (АПА) завжди точно слідкував за пресою і політикою ОУН. Від 1938 р. він перестерігав урядові інстанції Берліна перед ОУН, а в 1940 р. вимагав її ліквідації, беручи за претекст непорозумінні в середині ОУН і розкол . Керівник АПА, А. Шікенданц, звернувся до гестапо в тій справі та переслав копію листа до В. Канаріса. Переклад цього листування подаю для зацікавлених, бо воно кидає світло на тодішню ситуацію українського питання в Німеччині.Лист Шікенданца (гітлерівська партія) адм. Канарісу (абвер)
18 вересня 1940
Ші/Л. 5173/40
[Відпис]
Панові Адміралу Канарісу
Верховне командування Вермахту
Берлін W 35 Тірпіцуфер 72/76
Справа: Українська установа довір'я
та українська еміграція
Вельмишановний Пане Адмірале!
У додатку до цього листа позволю собі вислати Вам відбитку мого листа до шефа Таємної Державної Поліції (ґестапо) до Вашого відома.
Буду радий, якщо Ви приєднаєтеся до нашої думки і з Вашого боку причинитеся до задовільної розв'язки цього питання.
Гайль Гітлер!
Лист Шікенданца (партія) до Гайдріха (ґестапо)
Відпис
Секретно!
18 вересня 1940
Ші/Л. 5172/40
Щефові Поліції Безпеки
Ґрупенфюрерові Гайдріху
Берлін SW 11
Прінц-Ольбрехт-Штр. 8
Справа: Українська еміграція
та Українська Установа Довір'я
в Берліні
Вельмиповажаний Ґруппенфюрере Гайдріх!
У додатку до цього листа пересилаю Вам мною отримані заклики в середині Організації Українських Націоналістів, які свідчать про те, що всередині цього угрупування відбувається украй загострена боротьба. Висунуті взаємні звинувачення стосуються діяльності цієї групи і, без сумніву, зачіпають інтереси державної безпеки Райху, що є під наглядом відомства, яке Ви й представляєте.
На підставі домовленості між багатьма різними владними структурами, керівником місцевої Української установи довір'я був призначений свого часу якийсь д-р Микола Сушко. Про партійне маніпулювання з боку пана д-ра Сушка, який у своїй діяльності однозначно надавав перевагу членам ОУН, надходили повідомлення до Вашого відомства. У Празі теж надається перевага цьому угрупуванню. Те саме відбувалось і в генеральному губернаторстві, де до консультативної роботи залучались передовсім члени цього угрупування, хоч сама організація себе не виявляла. Під виглядом нібито неполітичної акції відбулося однозначно сприяння з політичних мотивів.
Незлагода, що сталася тепер у цьому угрупуванні, містить у собі одначе політичну ненадійність цього угрупування. Ми розцінюємо її не інакше як дуже обмежену, чисто терористично діючу організацію без ударної сили і значення. Точніше кажучи, вона є нічим іншим, як націонал-галицьким паростком на дереві великоросійського соціял-революційного руху. Після окупації Галичини Радянським Союзом це угрупування втратило і решту політичного значення. Це означає, що в будь-якому випадку було б недоцільно й нерозумно розглядати цю організацію як значну і підтримувати штучно її існування, тим більше, що, як виявилось, своєю діяльністю вона виявляє загрозу державній безпеці [Німеччини]. Отже, було б єдино правильним розв'язати це угрупування як політичну організацію.
Тому на підставі цих доказів було б правильним ще раз перевірити питання особового складу Української установи довір'я і, враховуючи дані обставини, прийняти рішення. А втім кілька місяців тому ми надіслали до Вашого відомства листа про те, що в Празі був виданий український календар на 1940 рік — отже надрукований під час війни —, в якому рекомендується для передплати газетна продукція ОУН, абсолютно ворожа Німеччині, як наприклад, українська газета "Українське Слово" у Парижі. Ми свого часу були звернулись до Вас з пропозицією розслідувати цю справу, яка і тут однозначно вказує на дуже сумнівну діяльність ОУН, однак до цього часу ми не отримали відповіді. Ми були б вдячні за Вашу позицію у цій справі.
Гайль Гітлер!
Відповідь адмірала Канаріса
відпис
Адмірал Канаріс Берлін W 35, 9 жовтня 1940
начальник відомства
у Верховному командуванні Вермахту
Справа: Українська установа довір'я та українська еміграція.
Відн.: Лист від 18 вересня 1940 - Ші/Л. 5173/40
Зовнішньополітичному відділові партії (НСДАП) на руки пана штабсляйтера Шікенданца
Берлін W 35
Марґаретерштр. 171
Вельмишановний Пане Шікенданц!
Ваші пояснення ґрупенфюрерові Гайдріху, які Ви мені люб'язно переслали, мене дуже зацікавили. Що стосується інтересів вермахту, завважу, що суперечка в середині ОУН сталася радше під впливом виникнення нової ситуації, зумовленої розгромом Польщі.
Мені не виглядає доцільно виступати із забороною проти цього далеко найбільшого руху, який надає певну гарантію спаяності українства в Німеччині, яке від початку війни багатократно збільшилося. Також уважаю конечним оминути небажаних наслідків для військових інтересів.
Гайль Гітлер
підп.: Канаріс
Як бачимо, Канаріс був проти ліквідації ОУН і подає причини. В половині грудня 1940 р. Абвер повідомив Р. Ярого, що співпраця з ним дальше неможлива, але на початку наступного року Р. Ярий уже розпочав переговори з німцями про створення батальйонів "Нахтіґаль" і "Роллянд". А адмірал Вільгельм Канаріс, попавши у неласку через його критичне ставлення до політики Гітлера, був заарештований і у 1944 р. і страчений декілька місяців пізніше.2007.11.16 | igorg
Cудоплатов у своїх спогадах пише про те
що однією із причин його завдань по знищенню Коновальця були звязки останнього з німецькими військовими чинами, через які він потенційно міг добитися успіхів у формуванні українських загонів. Чи маєте Ви інформацію про те що Москва доклала чималих зусиль аби порушити співпрацю й довіру між німцями й українцями (УНР).Чи відбився якимось чином період тісної співпраці між фашистами та комуністами на стосунках німців з українськими націоналістами?
2007.11.23 | Володимир Косик
Чому Москва боялася Коновальця
Ваше питання потребувало би ширшої відповіді. Але коротко: Москва дійсно боялася Коновальця, але не за його зв'язки з німецькою армією, які були тоді мінімальними. Вона боялася українського націоналізму, української національної ідеї, ідеї визволення України і створення Української незалежної держави. Тобто вона боялася всякої ідеї відокремлення України від СРСР (від Росії!!) і цю ідею вона всюди поборювала. Формування українських загонів могло статися тільки у випадку війни, а за життя Коновальця така ситуація не існувала.Москва робила все, щоб не було жодної співпраці між українцями-самостійниками й іншими державами, а не конечно між УНР та німцями. Бо такої співпраці ніколи не було. УНР співпрацювала з Польщею, яка не була пронімецькою. З німцями співпрацював режим гетьмана Павла Скоропадського. Після абдикації гетьмана у листопаді 1918 р., він виїхав до Німеччини, де і помер у 1945 р.
Період тісної співпраці між фашистами, тобто німецькими націонал-соціялістами і комуністами розпочався з моментом підписання радянсько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 р. Це мало наслідки і для українсько-німецьких взаємин. Наступного дня німецький уряд наказав взяти під поліційний нагляд українських діячів (включно з П. Скоропадським) і українські установи в Берліні та у Відні (Українське бюро у Відні, український табір у Завберсдорфі) та окремо деяких осіб, зокрема Ріко Ярого, члена Проводу Українських Націоналістів (ПУН), який мав доручення контактувати Верховне командування Вермахту. Політично-поліційний контроль відносився також до організацій всіх інших вихідців з СРСР.
При цій нагоді позвольте мені чемно звернути Вашу увагу на те, що тоді не могло бути мови про співпрацю між фашистами і комуністами, а йшлося про співпрацю німецьких націонал-соціялістів (тобто гітлерівців) з комуністами (тобто з комуністичною Москвою). Термінологія радянської пропаганди дуже часто не відповідала правді. По-перше, фашизм існував тільки в Італії за Муссоліні. Він не існував у Німеччині. У Німеччині існував націонал-соціялізм, рух, на чолі якого стояв Адольф Гітлер, який був головою Німецької націонал-соціялістичної робітничої партії (НСДАП). Коли Гітлер прийшов до влади на початку 1933 р., Москва, тобто Радянська Росія та Комуністичний Інтернаціонал попали в паніку, мовляв – як це так? – соціалізм існує лише в Росії, батьківщині соціалістичної Жовтневої революції. Росія є єдиною у світі соціалістичною державною і Російська соціал-демократична робітнича партія є справжньою соціалістичною партією. Тому Москва і Комуністичний Інтернаціонал негайно рішили ніколи не вживати щодо Німеччини і Гітлера термін "націонал-соціалісти" , а тільки термін "фашисти", хоч фашизм відносився лише до Італії. Таку термінологію Москви радо прийняли всі комуністичні партії у світі та всі ліві попутчики. Вона живе і сьогодні.
2007.11.16 | igorg
Чи маєте інформацію про переговори між
УПА та Москвою щодо рейду Ковпака через Західну Україну.Мій дід був свідком проходу ковпаківців через їхнє село з ночівлею. Це село Звіздівка на Рівненщині. Там вони переходили через річку Горинь через міст і зупинялися на ночівлю. Дід розповідав, що в колону ковпаківців хтось здаля стріляв й когось з них поранив (певно важко, бо далі його несли), проте вони не стріляли у відповідь. Під час ночівлі між ковпаківцями й нашими партизанами в хатах були розмови. В основному це була агітація з боку УПА. Однак ковпаківці на розмови не велися.
2007.11.23 | Володимир Косик
Про переговори між УПА і ковпаківцями
Ті чи інші проби переговорів мабуть були. Про них поки що маємо дуже мало інформацій, і тому їх важко досліджувати. Думаю, що більшість архівних документів про такі переговори можуть бути в архівах СБУ, або Москви. Як знаєте, не всі архіви є сьогодні доступні.2007.11.16 | Мірко
Про співпрацю УПА і Дивізії Галичина у липні 1944р
Чи могли б би окреслити подробиці співпраці УПА із Дивізєю Галичина в липні 1944-го року перед, підчас та зараз пісьля бою під Бродами. Додатково, чи можете описати перехід одиниць та частин Дивізії до УПА пісьля оточення в Брідськлім котлі. Чи маєте дані про перехід таких частин пізніше, скажім на переломі 1944-го та 1945-их років (на терені Словаччини).2007.11.23 | Володимир Косик
Re: Про співпрацю УПА і Дивізії Галичина у липні 1944р
Про співпрацю УПА і Дивізії Галичина ніколи не було мови. Навпаки, коли Дивізія опинилася під Бродами, в офіцерів Дивізії прийшла думка передавати зброю для УПА. За свідченням о. М. Левенця, який був капеланом Дивізії і був під Бродами (і був парохом у Парижі), жодні більші відділи чи підрозділи не перейшли до УПА, зате цілі вози зброї були передані до УПА. Після розгромлення Дивізії 22-23 липня 1944 р., до УПА перейшли одиниці, разом може 200-300 осіб. Сім-вісім тисяч українців згинуло, або були взяті в полон. Перевірити ці цифри важко. За свідченням одного члена Дивізії, після переходу фронту і роззброєння Дивізії фронтовими червоноармійськими частинами, прийшли "заґрадітєльниє отряди" і масово вбивали обеззброєних полонених, так що до полону попали не всі. Це тема для дальших досліджень.Про перехід частин Дивізії до УПА в Словаччині мені нічого не відомо, думаю, що в Словаччині це не було можливим, вже хоч би через близькість фронту і присутність словацьких партизанів.
2008.09.22 | Мірко
Дякую, я якраз про це
Володимир Косик пише:> зате цілі вози зброї були передані до УПА.<
Отже плідна співпраця!
>Про перехід частин Дивізії до УПА в Словаччині мені нічого не відомо, думаю, що в Словаччині це не було можливим, вже хоч би через близькість фронту і присутність словацьких партизанів.<
В історії нема записано. Проте колись між 25-тим грудня 1944р а 1-им січня 1945-го сотник М.С.П. повернув сотню в Карпати щукаючи звязку із УПА. Звязок не навязали і сотня опинилася в бою з большевиками. Сотника ранили в око і взяли в полон. Був в Сибірі до 1972-го, де втратив друге око. Помер у Львові 1989-го. Дітей не мав.
2007.11.17 | Західняк
Постать Бульби-Боровця
Вельмишановний пане професоре,скажіть будь-ласка,як ви оцінюєте постать Бульби-Боровця? Пан Василь Кук ще за життя відізвався про нього досить критично, однак автори фільму "Собор на крові" змальовують його позитивно,хоч і драматично,а яка ваша думка? Чи доводилось вам переглянути цей фільм і що думаєте про нього? Щиро дякую за відповідь.2007.11.23 | Володимир Косик
Про постать Бульби-Боровця
На основі багатьох документів, в тому німецьких, не можна прийти до висновку, що постать Бульби-Боровця є позитивна. Я не бачив фільму "Собор на крові" і до нього не можу висловитися. Постать Бульби-Боровця стала контроверсійною тому, що була використовувана одним політичним середовищем проти іншого, а саме проти ОУН-Б. Такі заходи протистояння ведуть до фальсифікацій. Наприклад, Бульба-Боровець твердив, що діяв на Волині на доручення голови уряду УНР у Варшаві А. Лівицького, тоді як такого уряду у Варшаві не було, бо з моментом зайняття Варшави німцями у вересні 1939 р. його перенесли до Парижа, а А. Лівицький опинився у фінансовій залежності від німців, на що є документи. На еміграції Бульба-Боровець намагався діяти самостійно, але не причинявся до вияснення багатьох невияснених питань. Взагалі, на мою думку, його постать досі не повністю досліджена з допомогою об'єктивних наукових методів.Свого часу, декілька років після Незалежності, я мав нагоду говорити з українським депутатом з Волині і звернув йому увагу, що постать Бульби-Боровця не ясна, краще її не підносити, на що він мені відповів, що кожний регіон має свого героя, то чому Волинь не може мати свого героя. Такий підхід не має нічого спільного з об'єктивністю та з правдою.
2007.11.17 | Західняк
Про український народ
Шановний професоре,Нижчезазначеною вами цитатою ви потрапили в десятку саме нині, коли на телеканалі Інтер обговорювалася тема про великих українців. Там і профф.Табачник був і іже з ним. Загалом намагалися зобразити "великого українця" як представника саме такого "збору народів", що не знає ані свої історії, ані своєї мови. Вбачаю у цьому чергову спробу нападу на національну ідею, як ви кажете. Пан Табачник знову привселюдно ганьбив Романа Шухевича...
"історія Франції не є історією "народів Франції", ані історія Німеччини не є історією "народів Німеччини", бо там існує "французький народ" та "німецький народ". Тепер хочуть переконати, що в Україні не було, нема і не повинно бути одного народу, а якийсь марксистсько-ленінський збір народів. Робиться це в рамках загальної боротьби проти націоналізму".
2007.11.23 | Володимир Косик
Re: Про український народ
орогий Пане, Ваш лист мене порадував. Мало людей тепер розуміють і звертають увагу на те, що таке народ і що таке гідність народу. Пан Табачник не репрезентує український народ, а т.зв. "народи України", тобто нікого. Ділити народ держави на різні народи не належить до європейського стилю думання і правління, а скоріше до марксистсько-російського, якщо не до азійського способу життя. Справа етнічного походження громадян є приватною справою громадянина, а не справою державною чи політичною. У західних державах громадянство і національність – це те саме.Друга справа – це питання існування народу. Український народ існує на своїй землі споконвіку. Нас ніхто не скинув на нашу землю з парашутів. Ані не привезли нас з Москви чи з Варшави. Нас могли по різному називати. Але ми були, є і будемо. Тільки справа в тому, що якщо народ не знає своєї історії, то його будуть обманювати. Хто? Сусіди і внутрішні недруги. Відомо, що історія – це пам'ять народу. А народ без пам'яті не має майбутності. Як і людина. Тому так завзято фальсифікують пам'ять нашого народу сусіди, щоб легше його поневолювати, або з нього користати.
2007.11.17 | Sergiy Paliy
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Шановний пане Володимир!З Вашого дозволу наступні питання:
1. Чи не можна визначити період закінчення боротьби ОУН-УПА. За легендарними свідченнями останню типографію ОУН-УПА зліквідовано КДБ у 1963-ому році і останні збройні сутички проходили ще на початку 60-их років. Чи це правда?
2. В розмові зі мною пан Іван Кривуцький, чильник СБ, повідомив про наявність схованок з документами часів збройних змагань. Чи ці документи потрапили до рук істориків?
3. Чи звертаєте Ви увагу на спростування митів про боротьбу ОУН-УПА тільки на Західній Україні? Мене, як одесита, цікавить, зокрема, історія ОУН на Півдні.
З повагою до Вас
Сергій Палій
2007.11.23 | Володимир Косик
Період закінчення боротьби ОУН-УПА
Визначити період закінчення боротьби УПА й ОУН важко тому, що є різні критерії оцінки періоду: чи мова про збройну боротьбу оперативними групами, чи малими з'єднаннями, чи кількома особами (в бункері чи ні). Правдою є, що збройний виступ малої групи відбувся в 1963 р. Мабуть це можна уважати закінченням збройної боротьби.2007.11.23 | Володимир Косик
Архіви ОУН-УПА
Відповідає правді, що у деяких місцевостях ще існують схованки архівів УПА та ОУН. Досі виявлені архіви доступні для дослідників, за винятком деяких, які були перехоплені СБУ і там зберігаються.2007.11.23 | Володимир Косик
УПА на Сході та Півдні
Зовсім правильно уважати, що ОУН-УПА боролися НЕ тільки на Західній Україні. Ця боротьба велася також в інших областях, на Сході і на Півдні. Там, де не всюди могла діяти УПА, там були і діяли Похідні групи ОУН Степана Бандери. Про це можемо довідатися із споминів членів цих груп, наприклад: Зиновій Матла, "Південна Похідна Група", (Мюнхен, 1952), або: Микола Чарторийський, "Від Сяну по Крим (Спомини учасника ІІІ Похідної Групи-Південь)", Ню Йорк, 1951, або: Мстислав З. Чубай, "Рейд організаторів ОУН від Попраду по Чорне Море (із записника ройового)", (Мюнхен) 1952. Мабуть є інші спомини, про яких я не маю інформацій.2007.11.19 | Svitlana
Німецьки архіви
Пане Володимире, Ви є визнаним в Україні фахівцем щодо німецьких архівів періоду ІІ Світової, та й самі, говорячи про свої студії підкреслюєте вирішальну роль у них архівних джерел: http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_pressk&trs=-1&key=1194974945&first=1195300962&last=1159360634Як фахівець у цій галузі, чи немогли б ви прокоментувати рівень дослідженості "українського питання" у цих джерелах. Наскільки вповні опрацьовані німецькі аріви в цьому відношенні? Яка частка з того, що виявлено опубліковано або залучено до наукового обігу? Які з німецьких архівів містять документи цікаві з погляду дослідження українсько-німецьких стосунків часів ІІ Світової?
2007.11.23 | Володимир Косик
Німецькі архіви
Рівень дослідженості українського питання у німецьких архівах практично не існує. Є архіви, їх неймовірна кількість, отже шукайте між ними те, що Вам потрібно. За малими винятками, якась класифікація документів під рубрикою "Україна" тоді, коли я досліджував архіви, практично не існувала. Треба було шукати між горами документів. Може від тоді справа трохи направилася. Може відбулося якесь сортування за тематикою. Цього я не знаю.Гадаю, що допоміжним для дослідників українського питання в німецьких архівах може бути мій чотиритомник "Україна в Другій світовій війні у документах, збірник німецьких архівних матеріялів", Львів, 1997-2000. Там можна знайти фотостати німецьких оригіналів та українські переклади (не завжди найкращі, але потрібні).
Історія архівів Німеччини дещо інша, як в інших країнах. Там до війни центральні архіви були переважно в Берліні. Перед наступом Червоної армії на Берлін у 1945 р., не бажаючи, щоб центральні архіви попали в руки росіянам, всі архіви бути вивезені до Баварії, яка мала належати до американської окупаційної зони (про що німці знали). Таким чином архіви попали в руки американців, які їх негайно вивезли до Вашінґтона. Там архіви були посортовані, і на підставі цих архівів американці приготовили процес проти німецьких воєнних злочинців у Нюрнберзі.
На початку 1960-их років, американці повернули оригінальні архіви Німеччині. Німеччина їх розділила на три основні частини: Федеральний Архів (у дійсності політичний архів), який зорганізовано у місті Кобленц (Bundesarchiv Koblenz). Документи, які відносилися до військових справ, були приміщені в південнозахідній Німеччині, недалеко Швайцарії і Франції, у Фрайбурґу: Bundesarchiv-Militärarchiv, Freiburg. Дипломатичний архів був приміщений в Міністерстві закордонних справ (давніше у Бонні, тепер мабуть тільки у Берліні).
Якщо мова про мої особисті дослідження архівів, їх я досліджував в цих центрах, тобто досліджував оригінальні документи, повернені американцями, та ті, які евентуально поступили від приватних осіб.
Тепер кажуть, що ці оригінальні документи не є доступні, бо їх зняли не відео-фішки та згромадили у Берліні. І їх можна бачити і досліджувати у Берліні (зроблено це мабуть для того, щоб полегшити дослідникам мати до доступ до всіх архівів).
Існують інші, менше важливі центри архівів, наприклад два у Мюнхені.
Для дослідників цікаво буде знати, що деяка українська преса з часів війни знаходиться в Університеті в Кіль (так мене поінформував директор бібліотеки Університету в Марбурґу ще у липні 1982 р.) Там тоді був комплект газети "Львівські Вісті" від 1941 до 15.7.1944 р.
2007.11.22 | Вячеслав
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Пане Косик чи Ви знали Івана Крипякевича? Якщо так Ваші спогади, що то була за людина?2007.11.23 | Володимир Косик
Щодо Крип'якевича
Ні, я його не знав. Він народився в 1886 р., жив весь час в Україні, а я покинів Україну у 1943 р. Він працював як історик в радянській Україні, відома його монографія про Богдана Хмельницького. Його уважали дуже солідним істориком.2007.11.23 | Олег
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Добрий вечір!Шановний пане професоре цікавить мене, чи Ви знали а може і зустрічались інколи з істориком Михайлом Антоновичем?
Олег, Польща
2007.12.07 | keymaster
Шановний професоре, на форумі Майдану активно обговорюється
подія під час візиту Президента ющенка до Ізраїлю, коли деякі ізраїльські діячі закидали йому неприпустимість нагородження Шухевича оденом Героя України. Що б Ви могли сказати про ці документи (які, на жаль, не публікують, а лише говорять про них). Ось початок дискусії у Форумі Майдану:06-12-2007 22:52, casesensitive
Документы о причастности Шухевича к массовым убийствам
собираются передать украинским историкам
http://www.dw-world.de/dw/article/0,2144,2989534,00.html
"У нас є ціле досьє, із якого випливає, що Шухевич був одним із причетних до масових вбивств. До цього часу українська сторона не зверталася до нас із проханням передати ці документи. Якщо таке прохання надійде, думаю, ми його задовольнимо", - каже Лапід.
2009.02.02 | Володимир Косик
Не було і немає жодних документів про причетність Шухевича
Досліджуючи багато років німецькі архіви, я можу ствердити, що в них не було і немає жодних документів про те, що Роман Шухевич був причетний до будь-яких масових вбивств чи злочинів за німецької окупації. Тому заяви пана Ляпіда в програмі німецької передачі в "Дойче Веллє" є звичайною вигадкою. Ляпід, зрештою, не представляє єврейську інституцію "Яд Вашем" в Єрусалимі, яку відвідала українська делегація істориків. Керівництво "Яд Вашем" визнало перед українськими істориками, що в них немає жодних таких документів.Отже маємо до діла із звичайним шахрайством з метою шкодити українцям, зокрема українському визвольному рухові, якого завзято поборювала і поборює Москва, різні її служби, як також їй прихильні (звичайно, ліві) особи й рухи у світі. Від листопада 1943 року до кінця війни Роман Шухевич стояв у керівництві боротьби, зокрема Української Повстанської Армії, проти гітлеризму та німецької окупації. Тим самим Президент України мав право відзначити його посмертно Героєм України.
Українські патріоти та й щирі прихильники України й українського антифашистського резистансу повинні запротестувати перед радіо-телевізійним німецьким підприємством "Дойче Велле", що вони так несерйозно ставляться до інформації, даючи слово звичайним шахраям, навіть якщо вони є єврейського походження.
Від Майдану. Йосеф (Томі) Лапід помер 1 червня 2008 року, через 3 місяці після приїзду делегації українських істориків до Тель-Авіву, під час якого виявилося, що всі його звинувачення проти Романа Шухевича не мають під собою документальної бази, і навіть навпаки, є свідчення про причетність Головного Командира УПА до врятування єврейської дівчинки.
2008.10.08 | Северин
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Щоби заставити Сталіна всупити у війну з Польщею Гітлер затіяв з останньою сепаратні переговори де йшлося і про українське питання.Прошу прокоментувати, п.Володимире!2009.02.02 | Володимир Косик
Ситуація напередодні нападу Німеччини на Польщу була складнішою
Ситуація в Європі напередодні нападу Німеччини на Польщу була складнішою, ніж це сказано в запитанні. Західні держави, які тільки що виходили з важкої економічної кризи, не змогли перешкодити Гітлеру розбудувати й узброїти модерну армію, піднести німецьку економіку до потрібного рівня, й утвердити потужне місце Німеччини в Європі. Німеччина зайняла Австрію й домоглася Мюнхенським договором такої розв'язки чехословацького питання, яка їй була дуже на руку. Чехословаччина перестала існувати, Словаччина отримала незалежність, Українське Закарпаття отримало автономію, яка не перешкодила мадярам, за згодою Гітлера, зайняти Закарпатську Україну. Гітлер погодився з такою розв'язкою, бо він уже став паном ситуації. Практично він став арбітром в європейській політиці. Західні держави не були готові і не хотіли вступати в збройний конфлікт з гітлерівською Німеччиною й робили натяки, щоб Гітлер радше звернув вістря своєї агресивності на Схід. При тому всюди почали ширити чутки (через справу Закарпатської України), що Гітлер підтримує Карпатську Україну та має намір піти на Схід, щоб зайняти Україну. Дехто ширив чутки, що Україна – це німецька вигадка.Москва почала шукати порозуміння з Західними державами для підписання договору, але Гітлер, розв’язавши справу Чехословаччини, заплянував напасти на Польщу, а в загальній ситуації в Європі випередив Західні держави і довів до підписання німецько-радянського договору відомого під назвою пакту Рібентропа-Молотова, чи Гітлера-Сталіна. Тим самим він забезпечив собі нейтральність з боку Росії для реалізації своїх плянів щодо Польщі. При тому у секретному протоколі договору з 23 серпня 1939 р. було домовлення, що у випадку німецьких операцій проти Польщі, Москва має теж оголосити війну Польщі і зайняти західні землі Литви, Білорусі й України. Потрібно додати, що після підписання пакту Рібентропа-Молотова відбулося прийняття в присутності Сталіна, на якому Сталін виголосив тост за здоров'я Гітлера. Про цей тост мовчать ті, які згадують підписання цього пакту, а ті, котрі згадують про той тост, не мають відваги зазначити, що такого тосту ніколи не виголосив Степан Бандера.
Коли ж Німеччина розпочала війну проти Польщі 1-го вересня 1939 року, Москва довго вагалася, і вступила до війни щойно 17 вересня. Це вже був час, коли німецька армія розгромила польську армію. Тоді вже польський уряд і військо втікали через Західню Україну до Румунії. У Західній Україні відступаючі польські війська часто чинили злочинні розправи над українським населенням, через що німці перейшли демаркаційну лінію (вона була визначена польсько-німецьвим договором) і вступили на українську територію, яку було призначено договором для Москви. Німецькі війська дійшли до лінії Стрий-східний Львів і дальше на північ. Німці відступили за Сян щойно з моментом, коли Москва виповіла війну Польщі, тобто 17 вересня. Тим самим у цьому випадку Червона армія "визволила" територію, яка раніше була зайнята німецькою армією.
Додаймо, що секретний протокол пакту з 23 серпня 1939 р. говорив також про те, що у випадку політичних змін на Сході Європи, Балтійські країни й Фінляндія відходять до зони впливів Росії. Ми знаємо, як поступила Москва з Балтійськими державами, а менше знаємо, що агресія Москви проти Фінляндії закінчилася невдачею Москви, за винятком того, що перенесено кордон на кілька десятків кілометрів в користь Росії, яка бажала забезпечити з цього боку доступ до Ленінграду.
2008.10.24 | Северин
Чому Гітлер не знищив С.Бандеру ?
"... парторганізація ОУН була терористичною організацією. Входила в так званий фашистський інтернаціонал. Вони цього не приховували й називали себе фашистами. А ми продовжуємо мазати однією фарбою тих 18-річних хлопчиків і дівчаток та їхнє керівництво. Ніхто ніколи не сприйме Степана Бандеру як ідейного попередника сьогоднішньої демократичної України..."Мирослав Попович, директор інституту філософії НАНУ. "Газета по-українськи" за 17 жовтня 2008.
Прокоментуйте це,П.професоре, і запитання:
Чому Гітлер не знищив С.Бандеру ?
2009.02.05 | Володимир Косик
Подих совєтського духу
Хоч запитання п. Северина зводиться до того, що я міг би сказати про довгу цитату зі статті чи інтерв'ю Мирослава Поповича про ОУН і про Бандеру, як це було опубліковано в "Газеті по-українськи", я радо висловлюся до цього важливого питання. Вже на початку хочу сказати, що мене особисто вражає слово "парторганізація", бо воно зовсім дише совєтським духом (парторг, парторганізація…). ОУН була і залишилася політичною організацією, точніше – політично-визвольною організацією. Як кожний визвольний рух будь-якого народу так і ОУН включила до своєї програми боротьби за визволення також збройну боротьбу. Нерідко так роблять також ті партії чи рухи, які змагають лише до повалення існуючого державного режиму; класичним прикладом цього – це партія В.І. Леніна, котра побудувала таку державну систему, яка основана виключно на терорі.ОУН ніколи не належала до якогось "фашистського інтернаціоналу", якого, зрештою, не існувало. Фашистський рух народився в Італії, в італійській мові слово facio означає зв’язка, спілка, об'єднання. У Німеччині не існував фашизм, там народився й існував націонал-соціялізм, який очолив Гітлер. Коли ж гітлерівська партія, точна назва якої – Націонал-соціялістична Німецька Робітнича Партія (NSDAP) прийшла до влади в Німеччині в 1933 році, Москва і Комуністичний Інтернаціонал негайно рішили не вживати терміну "націонал-соціялістична", уважаючи, що єдина в світі соціалістична держава існує тільки в Росії і її Союзі, і ніде в світі немає іншої соціалістичної влади. Тому постановлено замінювати всюди термін "націонал-соціялістичний" терміном "фашистський". Тим самим скоро термінологія "фашисти, фашистський" закріпилася в Союзі та серед лівих і комуністичних кіл у світі. Тому появилися такі терміни як "фашистська окупація", "фашисти", замість німецька окупація чи гітлерівська німецька окупація. І сьогодні багатьом людям дивно, що німці не були фашисти, а націонал-соціялісти.
Українські націоналісти не називали себе "фашистами", тим більше ніколи так не називав себе Степан Бандера, якого німці вже в 1941 році запроторили до концтабору в Заксенгаузен.
Можна розуміти Мирослава Поповича, бо ж він вихований на офіційних російсько-совєтських твердженнях. Так, наприклад, читаємо в "Українському радянському енциклопедичному словнику", том 3, стор. 612, де сказано: "Ватажки націоналістичних бандитів Коновалець, Донцов, Бандера відкрито називали себе фашистами і прислужувались гітлерівцям".
Як бачимо, радянське навчання ненависті до всього, що не є радянське чи російське залишило глибокий слід в душах людей, навіть чесних. Їм трудно визволитися з радянсько-російського імперського полону.
Тепер про Бандеру. У концтаборі Заксенгаузен, що біля Берліна, були ув’язнені численні закордонні особистості (французькі, англійські, польські). З політичних причин їх там не ліквідували. Щодо українських особистостей, там були запроторені Степан Бандера (арештований 5 липня1941), Ярослав Стецько (арештований 9 липня 1941), полк. Андрій Мельник (арештований 28 лютого 1944), отаман Бульба-Боровець (арештований у грудні 1943) та інші. Не витримав допитів і покінчив з життям Олесь Кандиба.
Німці не бачили політичної доцільності знищити Степана Бандеру, як також інших визначних політв’язнів, українських й іноземних.
Нам виглядає дивно, що ніхто не питається, чому німці не знищили Андрія Мельника чи отамана Бульбу-Боровця? Вони теж були керівними особами серед українців.
Важливим є пам'ятати, що коли німці втратили майже всю територію України, вони подумали, що треба використати згаданих українських лідерів, щоб залучити українців до війни проти Москви. Запляновано створити закордоном Український Національний Комітет, який співпрацював би з німцями в питанні боротьби за "визволення" України, тобто приєднати українців до цієї боротьби.
У половині серпня 1944 року першим випустили з концтабору Захсенгаузен Бульбу-Боровця. Почались з ним розмови, під час яких німці побачили, що він не серйозний кандидат. 27 вересня 1944 року німці звільнили з концтабору Степана Бандеру і його заступника Ярослава Стецька. Переговори велися з Бандерою довгі тижні. Мова йшла про "обєднання" в боротьбі проти Сталіна, тобто українці мали б приєднатися до російського руху Власова. Бандера відмовився брати участь у німецьких плянах і назвав кандидатуру В. Горбового. Але В. Горбового не могли знайти, бо він був в Україні, по той бік фронту. Тоді німці почали переговорювати з А. Мельником, якого звільнили з концтабору 17 жовтня 1944 р. Андрій Мельник погодився переговорювати в справі створення Українського Національного Комітету, але попередив, що цей комітет він не буде очолювати.
Переговори, які вів А. Мельник з С. Бандерою та іншими українськими керівниками не дали жодних результатів. Український Національний Комітет створено щойно 12 березня 1945 р., і його очолив ген. П. Шандрук, комендант дивізії СС "Галичина". Тим самим німцям не вдалося запрягти українців до російського воза ген. Власова.
2008.12.12 | max77
Де придбати "Україна в Другій світовій війні у документах"
Вибачте, може, трошки не по темі, але підкажіть, будь-ласка, де зараз можна придбати Вашу працю «Україна в другій світовій війні у документах»? Я її знайти не зміг ні в Інтернет-магазинах, ні на Петрівці. Буду ДУЖЕ вдячний !!!2009.02.05 | Володимир Косик
Де придбати "Україна в Другій світовій війні у документах"
Моя праця "Україна в Другій світовій війні у документах" – це чотиритомний збірник німецьких архівних матеріялів за роки 1941-1944, з українським перекладом. Він був виданий під грифом Львівського Національного Університету ім. Івана Франка та Інституту Української Археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України.Чотиритомник можна набути в Центрі дослідів визвольної боротьби у Львові за адресою 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4/501; тел/факс 299-45-15; cdvrua@mail.com, або в Києві: Українська Видавнича Спілка, 01034 Київ, вул.. Ярославів Вал 9.
Існує моє інше видання малого формату "Правда історії. Роки окупації України 1939-1844". Видала його Українська Видавнича Спілка в Києві. Зміст (окремі статті): Основне про боротьбу ОУН і УПА. До питання визнання національної боротьби; Німецькі документи про розстріли у перших місяцях окупації; Український батальйон "Нахтіґаль"; Про "Нахтіґаль" та інші поліцейські батальйони 1941-1945; Польсько-українська трагедія під час Другої світової війни (1042-1945); Словник народовбивств.
2008.12.24 | Микола Київський
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Які спецпідрозділи вермахту інспектував фон Лахузен-Вивремонт на початку жовтня 1941 року в Україні і зокрема в Києві?2009.02.05 | Володимир Косик
Ляхузен-Вивремонт міг інспектувати лише спецпідрозділи
Мені не відома інспекційна поїздка Ляхузен-Вивремонта на початку жовтня 1941 р. до Києва. Він міг інспектувати лише спецпідрозділи, які залежали від Абвер-ІІ, евентуально батальйони поліції або шуцманшафту. Зате мені відомо, що адм. В. Канаріс відвідав у Юзвині у половині серпня 1941 німецьких керівників українського батальйону "Нахтіґаль", щоб повідомити, що цей батальйон остаточно розв’язаний і має бути роззброєний та повернутися до того табору у Нойгамер, звідки виїхав.2009.02.13 | Микола Київський
Re: Ляхузен-Вивремонт міг інспектувати лише спецпідрозділи
Професоре, є підстави вважати, що Лахузен інспектував крім інших спецпідрозділів вермахту також батальйони "Роланд" і "Нахтігаль".За деякими даними в серпні 1941р. ці спецпідрозділи було підпорядковано відомству Розенберга для виконання "політичних завдань" разом з таємною поліцією і СД. 23 вересня їх "злучили" в Києві.
Після інспекційної поїздки Лахузена, їх терміно відкликали до Німетчини і вилучили зі складу полку спепризначення вермахту "Бранденбург-800" і підпорядкували "штабу Валли-ІІІ".
В мене запитання до Вас.
Чим займався Гриньох в міністерстві Розенберга і коли його було звідти звільнено.
2009.02.22 | Володимир Косик
Можна інспектувати лише те, що існує
Німецькі документи не виявляють, що Лахузен інспектував якісь спецпідрозділи у Києву в жовтні 1941 року. Нема про це згадки і в його щоденнику. У всякому разі, можна інспектувати тільки щось, що існує. А тоді в Києві не було жодних українських спецрозділів, бо вони там ще не існували. В Києві були лише розділи звичайної міської поліції, в якій було багато українців. Поліцейські батальйони були створені в Україні щойно в липні 1942 року. Більшість з них були вислані до Білорусі.Лахузен не міг інспектувати в Києві "Ролянд" і "Нахтіґаль", бо ці батальйони там не були. Наприклад, "Ролянд" був тоді в Румунії біля українського кордону, звідки був відкликаний до Відня телеграмою з 10 серпня 1941 року. Він повернувся до Австрії (до Завберсдофу, біля Відня). В половині серпня розв’язали також "Нахтіґаль", коли він був у Юзвині, недалеко Вінниці. Він повернувся до свого табору у Нойгамер (Сілезія). У жовтні 1941 року обидва батальйони прибули до табору у Франкфурті над Одрою, де їх з'єднали в один охоронний батальйон: шуцманшафт батальйон № 201, який пів року пізніше був висланий до Білорусі.
Ці два українські батальйони ніколи не бути прямо підпорядковані відомству Розенберґа і не мали нічого спільного з політичними завданнями ні з політичною поліцією СД. Щодо полку "Бранденбург-800", тільки "Нахтіґаль" був частково підпорядкований комендантові одного батальйону цього полку, який не мав жодного "спецпризначення". У вересні і жовтні 1941 року обидва українські батальйони були у Франкфурті над Одрою. Вони не були підпорядковані "штабу Валлі-ІІІ".
2009.02.23 | Микола Київський
Re: Можна інспектувати лише те, що існує
"Німецькі документи не виявляють, що Лахузен інспектував якісь спецпідрозділи у Києву в жовтні 1941 року. Нема про це згадки і в його щоденнику."Професор, хотілось би мені взнати де цей "щоденник" Лахузена зберігаеться і як з ним ознайомитись у повному обсязі?
Невже це той самий, що зовсім випадково зник на Нюрнбергському процесі в 1946 році.
*)
2009.02.22 | Володимир Косик
Про о. Гриньоха
Мені не відомо, чи о. Іван Гриньох працював у міністерстві Розенберґа. Думаю, що ні. На списку працівників його нема.2009.02.23 | Микола Київський
Re: Про о. Гриньоха
Значить не знаете...А що Вам відомо про Василя Кука, вчився в спецшколі абверу разом з Шухевичем, то може і служили в одному підрозділі?
2009.02.24 | Володимир Косик
Історик повинен знати лише те, що дійсно було
Історик повинен знати лише те, що дійсно було і занотоване в документах. Це тільки виховані в комуністично-більшовицькій школі особи будують історію на здогадах і вигадках, які потрібні для російсько-імперських потреб. До них я не належу.Василь Кук не вчився з Романом Шухевичем у жодній школі Абверу. Роман Шухевич був у батальйоні "Нахтіґаль", який не мав нічого спільного з спецшколою Абверу. Василь Кук членом батальйону не був, він був у підпіллі в Україні.
2009.02.24 | Микола Київський
Re: Історик повинен знати лише те, що дійсно було
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_pressk&trs=-1&key=1164657086&first=1235477567&last=117880645427-11-2006 21:51, Василь Кук
Re: Який вишкіл Ви особисто пройшли до 1941 року?
Перекласти (eng рус укр)
Я пройшов Вищі старшинські військові курси у 1940 році. На цих курсах навчався також Роман Шухевич.
Ну то як, хто з нас будує "історію на здогадах і вигадках"?
2009.01.07 | igorg
Пане Володимире, є запитання про військові нагороди
Натрапив на цікаву книжку: Германские боевые награды 1933-1945, Исайкин С.П., Плоткин Г.Л. Издательство: "Рейтар" Год: 1997 Страниц: 51Серия или Выпуск: "Шеврон" выпуск №1. Скан цієї книжки є ось тут http://rapidshare.com/files/180094366/German_Combat_Awards_1933-1945.rar
На третій сторінці є зарубіжна література з 6-ти найменувань, на якій і побудована книжка.
Цікаво, що на 12-й сторінці стверджується, що орден "За хоробрість і заслуги" заснований 14 липня 1942 року спеціально для РОА, УПА, казаков, поліцейських і т.п.
Чи дійсно німці заснували такий орден для УПА (бо вельми сумнівно), чи нагороджувались цим орденом вояки УПА. Можливо Ви знаєте справжню історію цього ордену?
Ще цікаво чи мала УПА власні нагороди.
2009.02.05 | Володимир Косик
Німці не були ні глупі, ні наївні, і ворогів не нагороджували
Хоч моя спеціальність не є німецькі бойові нагороди, можу зовсім певно твердити, що німці не були ні глупі, ні наївні, і тому не нагороджували своїх ворогів чи противників, у нашому випадку вояків УПА, які боролася проти них. На це є багато документальних доказів, які можете прочитати в названому вище чотиритомному виданні "Україна в Другій світовій війні у документах". УПА була створена протинімецьким рухом ОУН під проводом Степана Бандери, тоді як РОА, козацькі та поліцейські підрозділи були створені німцями.УПА мала власні нагороди, про що можете довідатися з видання "Армія безсмертних. Повстанські світлини". Цей фотоальбом видали Інститут українознавства НАН України та часопис "Однострій" (Львів, 2002), у співпраці з Центром дослідів визвольної боротьби у Львові.
2009.02.05 | Юрій Зарицький
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Вельмишановний пане Косик,прошу Вас дати оцінку масовим депортаціям,арештам,розстрілам і катуванням українського мирного населення підчас радянської окупації з 17 вересня 1939 року і до початку приходу німців в 1941 році.Російська комуністична влада перевершила своїх побратимів-фашистів у звірствах над беззбройними робітниками,селянами і інтелегентами,які,до речі, ніяких контактів з совєтами не мали,а тільки вина їх полягала в тому,що вони боролися з Польщею за свою свободу і незалежність.Чи є якась надія на архіви,що відкриває СБУ,що будуть оприлюднені матеріали про геноцид українського населення у цей час?
2009.02.22 | Володимир Косик
Депортації та ін.
Відповісти на Ваше питання не легко тому, що не маємо потрібних даних. Детально цей період окупації Західної України ніхто глибоко не досліджував. Наприклад, важко знайти точні цифри депортованих українців. Та депортовано не лише українців. Тому попробуємо дати загальний образ окупації.Після приходу червоної армії до Західної України 17 вересня 1939 року, совєтська влада негайно поробила певні зміни. Всі українські установи, кооперативи, банки були націоналізовані. Тоді доволі велике незалежне українське майно (фінанси і будинки) перейшло на державну власність. Жодні громадські асоціації та політичні партії не були дозволені.
Але одночасно всі школи в Західній Україні були українізовані, і цей захід населення прийняло як позитивну річ. Польські школи існували лише відповідно до окремих узгоджень. Полонізований Університет у Львові перейшов на українську мову. Але щоб створити враження, що все діється в узгодженні з волею населення, зорганізовано установчі народні збори Західної України (22.10.39). Як на всіх інших виборах, результат завжди був близько 99,00%. Західна Україна була прилучена до УРСР і вступила в період російсько-азійського політичного життя.
Одночасно в Західну Україну прислали професорів та учителів з України, до яких комуністична влада Києва і Москви мала довір'я. Розпочалася всеобіймаюча совєтизація Західної України, навчання російської мови, і т.п. Декого з молодих українців арештували.
На агітаційних сходинах у селі люди часто протестували проти цього. В багатьох селах, на протести селян, якийсь Іванов чи інший совєтський російський можновладець, хитро відповідав: "Знаєте, я прибув сюди з далекої Росії, ми там не знали, хто ворог совєтської власті, а хто ні. Але тут нас про це поінформували таки ваші люди, звертайтеся до них."
Коротко після цього, крім перших арештів окремих людей, нова влада взялася до депортацій. Перші арештовані і депортовані були колишні польські урядові особи й осадники, а коротко після них – члени Комуністичної партії Західної України. Це логічно: одні представляли колишню польську владу, а другі – небезпеку для російської совєтської партії, бо "заражені бацилою західного світа". Таких Москва, як і її слуги в Києві, не любили. Зрештою, так само не любили і українських націоналістів, бо ж вони були загрозою для єдності імперії (російської!).
Москва переводила "совєтизіцю" дуже хитро. До Галичини присилали україномовних учительок з Центральної України, а їхні чоловіки дуже часто були урядовцями НКВД і мали завдання боротися проти українських націоналістів, а властиво – проти всіх свідомих українців. Та деколи ставалося і так, що деякі "гості" зі Сходу попадали під вплив справжнього українського патріотизму та націоналізму, зокрема серед молодшого покоління.
У 1940 р. совєтизація в школах помітно зростала. На західноукраїнські землі поширено організацію комсомолу. Дітей переконували, щоб не йти до церкви і щоб доносили на своїх батьків, якщо вони висловлювали протисовєтські думки. Виникла нова ситуація, далека від цивілізованого європейського суспільства: діти привчалися жити подвійним життям, одне щиро українське і релігійне в хаті та офіційне совєтське в школі.
Арешти окремих людей спочатку відбувалися "дискретно", людину повідомляли, що її запрошують прийти до якоїсь установи в районі, чи області. Така людина вже не поверталася додому. Вона зникала в лабетах НКВД. Щойно пізніше ставало відомо, що ця людина арештована. Про арештованих звичайно часто говорили на зборах комсомолу, щоб впливати на молодь і показувати, яка потужна совєтська влада, перед якою не можна сховатися. Тому ОУН посилала своїх людей до комсомолу, щоб мати потрібні інформації. Усюди запанувала система залякування, терору.
А весною 1940 року розпочалися масові депортації свідомих українців, а також польських осадників. Чорне авто НКВД під’їжджало під хату і за декілька хвилин особа, чи ціла родина мусіли взяти з собою потрібні речі і їх негайно забирали до переходових тюрем та вивозили до Казахстану чи в Сибір.
Вивозили колишніх працівників українських партій і установ, звичайних патріотів та евентуально "підозрілих" осіб. Точне число їх досі не відоме.
Якщо давати оцінку тим подіям, то можна тільки засуджувати поведінку російсько-совєтської влади на території Західної України.
Єдиний позитив договору Ріббентроп-Молотов з 23 серпня 1939 був факт , що він призвів до об'єднання західних земель України з рештою України. Ціна цього об'єднання була така висока, що сьогодні спроби роз'єднання були б справжнім злочином супроти самої України та українського народу.
Тільки в архівах СБУ і Москви напевно існують точніші дані про цей період.
Другий період розправи російсько-радянських військ НКВД відбувся напередодні вступу німецьких військ на територію західних земель України, в тому і до Львова. Звичайно перед відступом чекісти і війська НКВД знищували систематично українських політичних в'язнів, які знаходилися в тюрмах. Правдоподібно був плян їх евакуювати, але в наслідок приспішеного наступу німецьких військ, їх ліквідували в тюрмах. Є цифри знищених в’язнів у різних містах, в тому і у Львові. Про них говорять українські джерела, але теж і німецькі.
Складнішим є питання розстріляних у Львові. Одні джерела говорять, що це сталося перед відступом відділів НКВД зі Львова, інші твердять, що ці відділи повернулися, тому, що під час їх відступу по них стріляли з дахів і помешкань Львова. Ніби щойно тоді, повернувшись вони розстріляли політичних в’язнів, як також зловлених молодих людей, запідозрених у обстрілюванні відступаючих військ. Це останнє пояснення нам виглядає мало правдоподібним. Але це питання потребує додаткових точних досліджень.
2009.02.06 | Петро ПРОЦИК
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Пане професоре!Ви вживаєте вираз:"ген. П. Шандрук, комендант дивізії СС "Галичина".
Разом з тим, дивізія носила найменування з часткою "Ваффен СС" (вибачте,якщо помиляюсь).
Поясніть, будь-ласка значення цього терміну. Дякую
2009.02.09 | Володимир Косик
Як правильно називати дивізію СС "Галичина"
Дуже влучне і доречне запитання. Щодо дивізії "Галичина", я, як і інші автори, вживаю назви "дивізія СС" з привички, бо завжди так вживалося. Однак одна з точних її назв була "Ваффен СС стрілецька дивізія Галичина", а в офіційному німецькому реєстрі вона названа: "Ваффен ґренадір дивізія СС (галицька № 1)". Вона була зареєстрована під номером 14. Правда, її назва дуже незначно мінялася впродовж її існування. Найвища влада в Берліні була проти того, щоб вона називалася "українська", а лише "галицька", "бо це нормально, бо ж Галичина належала до Австрії впродовж 150 років" (іншими словами - колишні "австріяки"!). Це виявляє, у який спосіб гітлерівський Берлін дивився на українські справи.З позиції цих німецьких кіл випливало, що гілерівський Берлін був проти того, щоб ці люди називали себе "українцями". На цю тему був обмін листів з головним шефом СС Гімлером, який остаточно відповів: "та якщо вони будуть себе називати українцями, за це ми не будемо їх карати, але для нас - вони колишні австрійці").
А в моменті упадку Райху ця дивізія сама перезвала себе на "Першу дивізію Української Національної Армії", на чолі якої українці поставили українця Павла Шандрука, колишнього офіцера армії УНР та контрактного офіцера польської армії, безперечно - українського патріота.
В додатку варто знати, що не є правильно ганьбити українців за "ваффен СС диізію Галичина", бо ж інші народи також мали подібні дивізії в німецьких Ваффен СС: 2 хорватських, 1 галицька, 2 лотишські, 1 естонська, 1 альбанська, 1 угорська, 2 російські, 1 французька, 2 голяндські, 2 бельгійські.
2009.02.07 | Олег
Підпілля ОУН у Бердичеві
Шановний пане Косик!Мене цікавлять відомості про націоналістичне підпілля у м. Бердичеві Житомирської обл. часів II Світової або ще й раніше. На жаль у єдиному історичному музеєві у місті мені сказали, що архів подій до 1940 р. зник на початку II Світової війни і в них немає жодних відомостей, а ні про перші,а ні про другі визвольні змагання. Порадили звертатися до архівів міст Житомира та Києва.
В інтернеті я віднайшов інформацію,що деякий час на підпіллі у Бердичеві перебував Є.Стахів:
http://www.utr.tv/news/?id=17089 (9 абзац)
Також є реферат про підпілля на Житомирщині,де посилаються на Вашу роботу ’Україна та Німеччина у II Світовій’:
http://refer.org.ua/component/option,com_docman/task,doc_details/gid,7158/
Великим стимулом для мене також стало віднайдення Бердичева на карті поширення підпілля ОУН в Україні (яка знаходиться у відділі визвольних змагань Львівського Історичного музею на пл. Ринок).
Ось дана карта:
http://fotky.com.ua/pfiles/2820.jpg
http://fotky.com.ua/pfiles/2821.jpg
Буду дуже вдячний якщо Ви розкажете про наявні бої ОУН з окупантами (а вони згідно карти були) на Бердичівщині і про меморіали,присвячені повстанцям на даній території.
Якщо ж даних у Вас обмаль,порадьте, будь ласка, у які саме архіви слід звернутися у Києві або Житомирі.
З повагою, киянин Олег.
2009.02.22 | Володимир Косик
У цій справі потрібно звернутися до "Літопису УПА"
Ваше зацікавлення зовсім правильне і з ним я згідний. Допомогти Вам багато не можу. У Бердичеві й околицях існувало українське національне підпілля та ОУН, а потім УПА, але німецькі документи про це не говорять. У цій справі потрібно звернутися до "Літопису УПА".Що ж до мене, у моїй праці "Україна і Німеччина" на стор. 158 я писав: "Страти відбувалися практично у всіх містах України: 1 тисяча в Тернополі, 238 в Коростені, 400, а потім 3145 у Житомирі, 1303 у Бердичеві. Поблизу Камянця-Подільського німецька Зондеркоманда за два дні розстріляла 23.600 євреїв.". Однак треба підкреслити, що німецькі джерела не подають інформацій про ті відділення УПА, які там існували, ні про їх бої з німцями. Зате Вам може буде цікаво знати, що в Літописі УПА зазначено, що від 5 січня до 5 квітня 1944 р. УПА вела бої з загонами НКВД у районах Костополя, Дубна, Кремянця, Бердичева та в лісах Житомирщини, убивши 850 членів НКВД.
Про діяльність національного підпілля та УПА у Вашому регіоні напевно можна знайти в архівах Житомирської області та в Києві. В районних архівах мабуть таких інформацій немає.
Між іншим, в мене є стаття "Проблема дослідження боротьби ОУН-УПА на східноукраїнських землях" з джерелами; не знаю, чи десь можливо б її опублікувати.
2009.02.09 | Олег
Українські формації у складі німецької армії
Шановний пане Косик!Мені відомо, що серед таких некаральних формацій були ДУН (батальйони Нахтіґаль та Ролянд,організовані під час співпраці ОУН та Абверу), дивізія Ваффен-СС ’Галичина’,згодом сформовані 1-а та 2-а дивізії УНА (хоча участі в боях вони не встигли взяти),українське юнацтво протилетунської оборони (теж згодом приєднане до УНА),Українське Визвольне Військо (УВВ).
Щодо ДУН, дивізії ’Галичина’ та УНА в мене питань не виникає - люди,які служили у цих формаціях дійсно боролися за УССД і мають бути шанованими належним чином в нашій країні як герої.
Мене цікавить інформація про юнаків протилетунської оборони та УВВ - коли були сформовані дані формації, яка була мета їхнього створення (чи брали участь у каральних операціях проти мирного населення?),яка була їхня чисельність (УВВ начебто налічувало біля 180 тис. осіб) і чи є якісь спогади вояків даних формацій, доступні зараз у незалежній Україні.
Також цікавлять дані про українців які воювали у інших легіонах Ваффен-СС (окрім дивізії ’Галичина’). Як мінімум такі начебто були у дивізії ’Вікінг’.
Чи були ще якісь некаральні формації (окрім вище наведених),в яких воювали українці на боці Німеччини у часи II Світової?
2009.02.22 | Володимир Косик
Re: Українські формації у складі німецької армії
1. ДУН (батальйони Нахтіґаль і Роланд), створені ОУН-Бандери напередодні війни у співпраці з офіцерами Абверу не були німецькими військовими частинами, не мали номера німецької армії, вони тільки військово залежали від Вермахту, а політично залежали від ОУН. Але справи ускладнилися після початку війни проти Совєтського Союзу і обидва батальйони в половині серпня 1941 р. були розв’язані "з політичних причин". Людей з цих батальйонів переорганізували в один охоронний батальйон шуцманшафт 201 і ці люди там служили на основі особистого приватного контракту на один рік. Вони були в Білорусі, а після звільнення практично всі офіцери й підофіцери цього батальйону були ув’язнені у Львові. Ті із поміж них, які не змогли втекти, та які цього бажали, були прийняті до ваффен СС дивізії "Галичина", яка спочатку складалася тільки з галичан.2. Дивізія "Галичина" була розгромлена під Бродами 17-20 липня 1944 р. Її поповнення перевели німці згідно з своїми плянами, туди могли зголоситися також українці із центральних і східних земель України. У дійсності тоді до дивізії забирали українців найчастіше силою. Це вже не були добровольці.
З моментом падіння Третього Райху українці з власної волі перезвали дивізію на 1-шу дивізію Української Національної Армії (УНА). Формування другої дивізії УНА ніколи не було завершене. Говорити, що вона вже існувала і була діяльна, не приходиться.
3. Т. зв. українське юнацтво німецької протиповітряної оборони, на мою думку, було великою помилкою Українського Центрального Комітету у Кракові. Німці вже програвали, вони потребували щораз більше людей на фронті. Щоб звільнити солдатів протиповітряних з'єднань, вони запропонували українцям взяти до повітряних військ молодих хлопців і дівчат. Дехто з діячів Центрального комітету цим захопився і багато молоді поїхало на службу в протиповітряних з'єднаннях. Пізніше багато з них були приєднані до УНА, майже всі вони залишилися після війни на Заході, але не знати, скільки з них оминули психічних травм і не хворіли в наслідок минулих воєнних переживань у надто молодому віці.
4. Українське Визвольне Військо (УВВ) не тривало довго. Ідея створення такого війська виникла в Берліні в лютому 1943 р., коли було вирішено творити Російську визвольну армію (РОА). У березні німецьке радіо оголосило, що така українська армія вже існує. Але коли український мер Києва хотів подякувати німецькій владі за це, німецький комісар міста відповів, що він нічого про це не знає, а політична поліція (СД) порадила українцям не надто радіти, бо це може мати "неприємні наслідки". Однак Вермахт дійсно створив декілька частин УВВ, але в серпні цього ж року УВВ розпущено. Здогадуються, що німці були прихильниками РОА, а не якогось УВВ. Тому, мабуть, хлопців з УВВ перевели до РОА. Чи УВВ мало дійсно 80 тисяч солдатів, не знаю, для цього питання треба б перевести окремі досліди.
5. У полках Вафен-СС, таких як "Вікінг", не могли служити словяни, отже і українці, хіба ті, які були признані як німці, ґермани.
6. При німецькій армії на східному фронті існували "східні легіони" (ост-легіони) (туркестанський, кавказько-мусулманський, вірменський, грузинський, північнокавказький і волго-татарський), а також "східні батальйони" (ост-батальйони). Між цими останніми було багато російських ост-батальйонів, де могли служити також українці, колишні військово полонені. Зрештою, дехто з українців був також у РОА.
2009.02.25 | Володимир Попенко
Буковинський курінь: Українські формації у складі ...
Шановний пане Володимире! Чи відомо Вам, яка частина була в очепленні в Бабиному Яру у вересні 1941р. в Києві? Чи був це "Буковинський курінь"? Якщо так, що це за частина, який її "бойовий шлях"? Дякую.2009.02.10 | Олександр
Re: Україна у II Світовій - в запитаннях і відповідях проф. Косика
Вельмишановний проф.Косик, роскажіть будь-ласка, про діяльність Українського Вільного Козацтва до і передчас війни. Нажаль про цю організацію дуже мало відомостей, а рух начібто був потужним (і є зараз). Дякую.2009.02.22 | Володимир Косик
Українське Вільне Козацтво під час німецької окупації
Українське Вільне Козацтво під час німецької окупації не проявило якоїсь значної діяльності, тому про нього не знаходимо нічого в архівах. Відомо, однак, що козацький рух існував, але це були російськомовні (Донські) козаки. Німці дозволили цим козакам творити козацькі сотні, яких менше вживали на східному фронті, а більше на західному.Дещо активним був Полтавець-Остряниця, який, однак, виявився провокатором. У лютому 1943 року він вислав до канцелярії Гітлера меморандум та інші документи, пропонуючи визнати ідею створення "Козацької Держави", яка включала б козаків Запорозьких, Донських, Кубанських, Тереку… На залученій карті держава "Козакія" мала би простягатися від Старо-Константинова (на захід від Києва) до Орська в Сибірі, і тим самим козацький народ нарешті був би визволений від "російських та українських соборників".
Треба підкреслити, що практично всі козаки при німецькій армії говорили російською і були ворожо настроєні по відношенні до українців.
2009.02.13 | Сергій Кабуд
Чи було гасло в ОУН: жидів на шибеницю?
З приводу якого вороги України звинувачують нас в погромах і антисемітизмі?Цитую попередньо потерте анонімом кімастером:
----------
Budweiser пише:
чи можe проф. Косик пояснити чому він фальсифікує джeрeла в своїх "історичних працях". Особливо цe стосується звітів айнзацгруппeн. Так скажімо подаючи один звіт про ОУН(б) він стидливо оминає гасло бандeрівців "кацапи до Москви, поляки до Варшави, а жиди на шибeницю". Він стидливо оминає згадку про "жидів". У другому звіті він оминає фразу "насeлeння відкидає рух Бандeри". Чи вважає він що цe співзвучнe з імeнeм історика?
----------
з http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1233783202
Чи можете ви навести переконливі джерела, які б це навік спростували?
Бажано англомовні, але і російськомовні і україномовні також
Або, якщо факти мали місце: Чи можете ви пояснити і надати деталі того?
Чи вважаєте ви що потрібно висвітлити ПРАВДУ і зробити висновки та
НАВІК відмежуватися від нєлюді?
2009.02.22 | Володимир Косик
Про джерела та фахівців з фальсифікації
Можу зовсім щиро сказати, що ОУН не мала гасла "жидів на шибеницю". Це звичайна вигадка. Може хтось приватно собі таке гасло вигадав, але за це не може відповідати ОУН. Вороги України звинувачували і звинувачують ОУН у погромах і антисемітизмі тому, що це вигідно ворогам незалежності української державиВи цитуєте Budweiserа який пише: "чи можe проф. Косик пояснити чому він фальсифікує джeрeла в своїх "історичних працях". Особливо цe стосується звітів айнзацгруппeн. Так скажімо подаючи один звіт про ОУН(б) він стидливо оминає гасло бандeрівців "кацапи до Москви, поляки до Варшави, а жиди на шибeницю". Він стидливо оминає згадку про "жидів". У другому звіті він оминає фразу "насeлeння відкидає рух Бандeри". Чи вважає він що цe співзвучнe з імeнeм історика?"
Цей Budweiser, якого Ви цитуєте, не знає культури цивілізованого світу, бо вживає термін "фальсифікує" джерела. Це звичайно особи, які привикли фальсифікувати, думають, що всі інші люди також фальсифікують. До них я не належу, в партійній школі в Москві не вчився. А це якраз там вчили, як фальсифікувати джерела, щоб показати, які погані українські націоналісти, зокрема бандерівці. У західних університетах цього не вчать. Зрештою, Інститут історії Академії Наук України мав нагоду перевірити в німецьких архівах правдомовність моїх цитат з німецьких документів.
У жодному звіті Айнзацґруппен я не читав, що бандерівці вживали згадане гасло. А дезінформація про те, що "населення відкидає рух Бандери", яку поширили Кароль Беркгоф і Марко Царинник в одній із публікацій Гарварду, отримала таку мою відповідь:
"Мова про Ereignismeldung UdSSR Nr 23 із датою 15 липня 1941 року. Уривки цього рапорту ми опублікували у 1985 p. y невеликому збірнику документів у німецькій мові "Das Dritte Reich und die ukrainische Frage", в якому нема згаданої фрази.
Ось вона ця фраза, яка знаходиться на 14-ій сторінці німецького рапорту, де, після короткого опису ситуації в Чернівцях і Станиславові, сказано таке: "Керівні українські кола відкидають Бандеру і Стецька, але вірять, що створення уряду відбулося в порозумінні з Райхом. Угорці вірять це саме і тому толерують призначену Стецьком повітову владу, але поводяться грубо з міліцією і мерами, як також з населенням" 3.
Як бачимо, цитований уривок рапорту відноситься до малої частинки території України - районів Чернівець і Станиславова. Ситуацію у цих районах описує наступно призначений для С. Бандери звіт про стан становлення української адміністрації після приходу німців: "Станиславівську область майже в цілости зайняли мадярські війська, які проголошенню української державності не робили ніяких перешкод. Румунські війська, які заняли Чернівецьку область й частини деяких галицьких повітів (Заліщики, Снятин) поставилися від самого початку ворожо до української державності та почали переслідувати, а далі й нищити українське життя".
Додаймо, що в цьому самому німецькому рапорті дві сторінки дальше від фрази "Керівні українські кола відкидають Бандеру і Стецька" - фрази, що так дуже сподобалася К. Беркгофову і М. Царинникові - на сторінці 16 знаходиться інша (цитована нами) інформація "Про положення у Львові", яка має основне значення для розуміння політики ОУН-Б щодо німців, - політики, яку Кароль Беркгоф і Марко Царинник ніби досліджували, але цієї інформації вони не бачили. У ній сказано, що "11 та 12.7.1941 всі українські партійні угрупування, за вийнятком ОУН-Бандери, але включаючи групу Мельника, запевнили зв'язкового офіцера вермахту (гауптмана проф. доктора Коха) про свою лояльність по відношенні до німецьких органів влади..." 5
Кароль Беркгоф і Марко Царинник цю інформацію про становище ОУН-Бандери щодо німців промовчали тому, що вона інформує позитивно про політику цієї організації. А їхня мета, як виходить, є звинувачувати ОУН-Бандери у співпраці з німцями і в антисемітизмі. Звинувачення, яке впродовж десятків років постійно видвигала радянська влада і про яку писали памфлетисти на замовлення КҐБ."
Ось така була моя відповідь.
У другій частині Вашого (Сергія Кабула) запитання сказано: Чи можете ви навести переконливі джерела, які б це навік спростували? Бажано англомовні, але і російськомовні і україномовні також. Або, якщо факти мали місце: Чи можете ви пояснити і надати деталі того? Чи вважаєте ви що потрібно висвітлити ПРАВДУ і зробити висновки та НАВІК відмежуватися від нєлюді?
З моєї відповіді добре видно, хто "скорочує" і "фальсифікує" цитати німецьких звідомлень. Додаю, що певні особи накинулися на мою працю "Das Dritte Reich und die ukrainische Frage" зумисне. Праця по-українськи має таку назву: "Третій Райх і українське питання", а не, наприклад, "Третій Райх і єврейське питання", бо тоді я напевне говорив би про євреїв.
2009.03.01 | Олег
Бургомістри Києва у 1941-43 рр.
Насамперед дякую за відповіді на мої попередні питання.Розкажіть, будь ласка, про мерів Києва часів німецької окупації: членів ОУН(м) О.Оглобина, В.Багазія та історика Л.Форостівського.
Чи видано які-небудь книжки про даних громадських діячів за незалежної України?
В інтернеті доступні тільки книжки Оглобина про Мазепу:
http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm
про події 1917-1956 рр.:
http://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/Ogloblin.pdf
Зокрема цікавить наступне видання:
Форостівський Леонтій `Київ під ворожими окупаціями` Видавництво Миколи Денисюка. 79 с. Буенос Айрес, 1952.
2009.03.07 | Володимир Косик
Re: Бургомістри Києва у 1941-43 рр.
О. Оглоблин жив і недавно помер в Америці. Він також автор приці "Люди старої України" та різних статтей. Більше про нього можна довідатися в редакції журналу "Український Історик" The Ukrainian Historian PO Box 312, Kent, Ohio 44240, USA.В. Багазій арештований у 1942 р. німецькою безпекою (СД) і страчений.
Л. Форостівський теж помер. Його невелика книжечка "Київ під ворожими окупаціями" - це серйозний довідник, в якому є статистика мешканців Києва на початку німецької окупації.
2009.04.20 | Юрій Зарицький
Re: Чи можна вважати морд влаштований комуністами - актом гено
Шановний пане професоре!Скажіть,будь ласка,чи Ви знайомі з "ЛІТОПИСОМ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ" ,"Просвіта",Львів,1993р.,ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА АН УКРАЇНИ,ЛЬВІВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ ІНСТИТУТУ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ АН УКРАЇНИ,ВСЕУКРАЇНСЬКЕ БРАТСТВО ВОЯКІВ УПА,ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПОЛІТВ'ЯЗНІВ І РЕПРЕСОВАНИХ ?
У 1-й книзі є 271 документ про звірства комуно-фашистської кліки в тюрмах багатьох міст Зах. України а також про депортації.Скажіть,чи є підстава вважати ці злочини геноцидом проти українців?
2009.04.20 | Юрій Зарицький
Re: Чи можна вважати морд влаштований комуністами - актом гено
Шановний пане професоре!Скажіть,будь ласка,чи Ви знайомі з "ЛІТОПИСОМ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ" ,"Просвіта",Львів,1993р.,ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА АН УКРАЇНИ,ЛЬВІВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ ІНСТИТУТУ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ АН УКРАЇНИ,ВСЕУКРАЇНСЬКЕ БРАТСТВО ВОЯКІВ УПА,ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПОЛІТВ'ЯЗНІВ І РЕПРЕСОВАНИХ ?
У 1-й книзі є 271 документ про звірства комуно-фашистської кліки в тюрмах багатьох міст Зах. України а також про депортації.Скажіть,чи є підстава вважати ці злочини геноцидом проти українців?
2009.06.07 | igorg
Що відомо про стосунки СССР й союзників
у період 39-41 років.Конкретніше.
Чому Англія та Франція не визнала агресором СССР й не оголосила війни, хоча СССР також скоїли агресію і не лише на Польщу. Чому союзники не стали на захист Фінляндії від СССР під час агресії? Чи є з цього питання інформація про дискусії й думки їх політиків.
Чому, на Вашу думку, в історичній науці на СССР не покладають відповідальність за розв'язування 2-ї світової війни рівну з Німеччиною й Японією.
Я зустрічав інформацію, що Сталін у 1941-му запрошував війська Англії (хоча б декілька дивізій) для захисту Москви на будь-яких умовах. Що Ви про це можете сказати.
2009.07.24 | igorg
Пане Володимире, що Ви можете сказати про праці David M. Glantz
Девіда Гланца по 2-й світовій війні.