МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

02/02/2009 | admin

На виконання Указу Президента про подальше і поглиблене вивчення історії УНР, ЗУНР, визвольного руху та об'єктивного вивчення проблем другої Світової війни взагалі,

сайт Майдан розпочинає новий проект:

Дивізія "Галичина"

в запитаннях і відповідях

Запрошуємо відвідувачів та дописувачів нашого сайту до участі у роботі над книгою, яку буде видано за матеріалами цього проекту. Відповідати на ваші запитання будуть ветерани Дивізії "Галичина", які мешкають в Україні та за її межами. Нагадуємо, що вже здійснено 2 подібних проекти на нашому сайті: "УПА у відповідях Василя Кука" та ""Нахтіґаль" у відповідях Мирослава Кальби". Розповсюджувач цих книг тут: knigi@lviv.farlep.net

Щоб Ваше запитання потрапило в цю гілку, задавайте його за цим лінком:

http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_pressk&key=1233566160&site=maidan&trs=-1

Відповіді

  • 2009.02.02 | Євген

    Так "Галичина", чи "СС Галичина"?

    Так "Галичина", чи "СС Галичина"?
    Які є вагомі факти непричепнеості "Галичини" до злочинів СС?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.04 | Богдан Маців

      Лише чистокровні німці могли служити в справжньому СС...

      Лише чистокровні німці могли служити в СС (Шуц Штафель – охоронні відділи). Всі чужинецькі дивізії були підпорядковані військам СС. Головнокомандувачем СС і військ СС був Гімлер, хоч на фронті всі з’єднання військ СС були підпорядковані командуванню вермахту. У листі до всіх шефів з 28 травня 1944 року Гіммлер зазначив, що “ y всіх висловах для членів чужої народности, які сьогодні підпорядковані СС організаціям (військам СС) не вживати так дорогої нам (німцям) і високоціненої назви «СС-манн» “. Назви німецьких дивізій військ СС починалися префіксом «СС», іншонаціональних—«Ваффен-СС». Цей принцип теж був застосований у назвах військових ранґів.

      Дивізія «Галичина» була в боях на Словаччині, Югославії і Австрії. Жодна з тих країн не посуджувала Дивізію у якихось злочинах. Більшість дивізійників попала до англійців в полон, а менша частина до американського полону. Англійці і американці перевіряли всіх після війни 1945 року. Одинокий Совєтський Союз вимагав видачі вояків Дивізії.

      Військовополонені дивізійники були провірювані совєтською комісією та американськими й англійськими чинниками.

      У листі британського міністерства закордонних справ до канадського посольства (1950) в справі еміґрації дивізійників з Великобританії до Канади пишеться: «не виявлено жодної евіденції, котра натякала б, що хтонебудь з цієї групи воював проти західніх альянтів чи поповнив злочин проти людства». І далі: «Ані совєтський чи інший уряд не зробили специфічних оскаржень проти будь-якого члена цієї групи».

      В Канаді, де опинилося багато дивізійників, на вимоги Центру Шимона Візенталя, Премієр Канади покликав для перевірки Комісію судді Дешена в 1985-86 роках. Комісія перевірила всіх людей, що служили у війську СС. Після двох років прослідження, у своєму звіті Комісія підкреслила: «Обвинувачення членів Дивізії у воєнних злочинах ніколи не були доказані, ані в 1950 році, коли їх вперше видвигнено, ані в 1984 році, коли їх повторено, ані тепер перед цією Комісією».
    • 2009.02.22 | Леонід Муха

      Як кому цього хочеться і кому це вигідно

      Як кому цього хочеться і кому це вигідно. Назва дивізії мінялася 3-4 рази в залежності від ходи війни. Організація, навчання, забезпечення було доручено командування СС ( шуцштафель дер НСДАП – охоронні загони німецької націонал-соціалістичної партії) , яке опікувалося чужоземними легіонами . В СРСР теж були легіони : польська, чехословацька дивізії, навіть французька ескадрилья ’’Нормандія –Німан’’, та їх ніхто не звинувачує в колаборації до свого народу, в тому що ними опікувалося політичне керівництво РККА – підпорядковане Політбюро КПРС і НКВС.

      Відносно злочинів: їх, як не дивно –немає . Хиба це злочин боротися з ворогами за незалежність? , захищати свій народ, що вижив після найбільше жахливого геноциду за останнє сторіччя?. Хиба наші ’’воріженьки’ були такими невинними овечками ? Всіх що попали в полон до ’’старшого брата’’ знищено або репресовано. А чи був злочин? В пересильному таборі в Фельдбаху (Австрія) на запитання одного з репатріантів в майора контррозвідки СМЕРШ-у( Смерть шпіонам ) : Що з нами буде?, почули у відповідь : Приніс відро води - значить помагав ворогу – будемо судити. Краще не придумаєш.

      Більше десяти тисяч дивізійників добровільно пішли в полон до англійців, американців, французів і не засуджено жодного . Чому? Та тому що це демократичні держави в яких законом передбачена і строго виконується , презумпція невиновності. В Україні, де вся каральна системи в руках колишніх берївських опричників, - ’’закон як дишло – куди повернеш туди і вийшло’’ , чи : - той прав – в кого більше прав. На цю тему можу захистити дисертацію.
  • 2009.02.03 | Василишин Богдан, м. Дубна, Росія

    Чи можна рівняти УПА з червоноармійцями та дивізійниками?

    Чи можна рівняти бійців УПА, які справді боролись за волю України. з біцями Червоної ариії чи дивізії Галичина, які, вільно чи не вільно,
    воювали на боці одного ворога України проти другого, не менш лютого?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.04 | Богдан Маців

      Ні, не думаю

      Ні, не думаю, що можна рівняти воїнів УПА до воїнів Червоної Армії або воїнів Дивізії.

      Воїни УПА складали присягу на вірність Україні. Солдати Червоної Армії на вірність Сталінові. Дивізійники присягали на вірність Головнокомандувачові Німецьких Збройних Сил (Гітлерові) «у боротьбі з більшовизмом». (Вояки німецьких СС-дивізій присягали на вірність Гітлерові, а вермахту — на вірність Головнокомандувачеві Німецьких Збройних Сил і канцлерові Німеччини Гітлерові.)

      У листопаді 1944 року назву Дивізії змінено з «галицької ч. 1» на «українську ч. 1» і до присяги додано: «за визволення моєї Батьківщини України». Під кінець війни ген. Павло Шандрук включив Дивізію в Українську Національну Армію й заприсяг вояків дивізії на вірність Україні. Тим самим Дивізія формально вийшла з-під юрисдикції військ СС.
      Після боїв під Бродами понад три тисячі вояків з Дивізії зі зброєю перейшли в УПА. Не маю жодних інформацій скільки воїнів Червоної Армії перейшло в УПА, але думаю, що також були й такі . Знаю що теперішній голова Братства УПА у Львові, Олесь Гуменюк, колишній дивізійник, що після боїв під Бродами перейшов в УПА.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.02.14 | Микола Київський

        Re: Ні, не думаю

        УКАЗ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР
        О тексте военной присяги Рабоче-Крестьянской Красной Армии
        В соответствии с Конституцией Союза Советских Социалистических Республик утвердить следующий текст военной присяги для Рабоче-Крестьянской Красной Армии:

        «Я, гражданин Союза Советских Социалистических Республик, вступая в ряды Рабоче-Крестьянской Красной Армии, принимаю присягу и торжественно клянусь быть честным, храбрым, дисциплинированным, бдительным бойцом, строго хранить военную и государственную тайну, беспрекословно выполнять все воинские уставы и приказы командиров, комиссаров и начальников.

        Я клянусь добросовестно изучать военное дело, всемерно беречь военное и народное имущество и до последнего дыхания быть преданным своему народу, своей Советской Родине и Рабоче-Крестьянскому Правительству.

        Я всегда готов по приказу Рабоче-Крестьянского Правительства выступить на защиту моей Родины — Союза Советских Социалистических Республик и, как воин Рабоче-Крестьянской Красной Армии, я клянусь защищать ее мужественно, умело, с достоинством и честью, не щадя своей крови и самой жизни для достижения полной победы над врагами.

        Если же по злому умыслу я нарушу эту мою торжественную присягу, то пусть меня постигнет суровая кара советского закона, всеобщая ненависть и презрение трудящихся».

        Председатель Президиума Верховного Совета СССР М. Калинин

        Секретарь Президиума Верховного Совета СССР А. Горкин

        Москва, Кремль.

        3 января 1939 г.
    • 2009.02.22 | Леонід Муха

      Порівнювати хто з них кращий - справа розуму і совісті

      Червоноармійці, свідомо того чи ні ,захисники злочинного комуністичного імперського режиму– вороги і УПА і дивізійників. УПА і дивізійними – українські патріоти в яких була одна ціль та різні підходи в боротьбі. Знаю багато родин в яких брати були в різиих таборах, ідейних захисників в рядах РСЧА було дуже мало, може тому в німецькому полоні за перші місяці війни, опинилося мільйони вояків ’’робітничо – селянської ‘’. За час боротьби під Бродами на сторону ворога не здезертирував ні один з диізійників, в УПА перейшли тисячі. Порівнювати хто з них кращий - справа розуму і совісті кожного патріота.

      Чи була в ЧА хоча одна національно – патріотична дивізія яка боролася за СОБОРНУ УКРАЇНУ, в якій спілкувалися українською мовою, співали українські пісні? Було 44-а , колишня богунівськв ( чи щорсівська) , яку в 1940 р. кинуло командування РСЧА по приказу злочинної КПРС зимою 1940 р., в 40 градусні морози, в літному обмундируванні в Карелію, на прорив лінії Маннергейма. Дивізія була знищена поголовно і з списків вичеркнута – ще один примір свідомого геноциду проти нашого народу.



      1. Чи можна рівняти бійців УПА, які справді боролись за волю України. з бійцями Червоної армії чи дивізії Галичина, які, вільно чи невільно, воювали на боці одного ворога України прыти другого, не менш лютого?

      Леонід Муха: Ви , може несвідомо, поставили дивізійників і вояків РСЧА в один ряд союзників наших ворогів. Невідомий жоден випадок протистояння дивізійників з УПА? Такого не було і не могло бути – брат з братом воювати не буде . Цікаво чи знаєте хто такі були дивізійними? Практично вихідці з інтелігентних патріотичних сімей в яких культивувалося прагнення незалежності і суверенності Батьківщини, в основному колишні старшини та учасники визвольних змагань 1914-1922 років, студенти та гімназисти, свідома сільська молодь. Відносно ворогів то ми їх не вишукували – вони в нас були близько 300 років. Вишукували ,нажаль, нам ворогів панове з різних таборів – наслідки цього протистояння переживаємо до тепер. Є приказка :- де двоє сваряться – третій користає. Будьмо пильні якщо не хочемо попасти знову на колимський етап

      . Німці далеко а старший брат під боком. Нас звинувачують в колабораціонізмі. Перед ким? Хиба можна ’’ зрадити’’ лютого ворога який свідомо знищує все святе і так дороге кожному патріоту ( патрія – батьківщина). Україна за всю історію ніколи з Німеччиною, що постійно воювала з нашими ворогами, не воювала. Всі наші вороги об’єднувалися, коли це було їм вигідно, в боротьбі проти нас. А ми? – ’’гнівно засуджуємо’’ один другого, забуваючи про свій народ.

      Пригадайте як співпрацювала Німеччини з СРСР? Як вишколювали командні кадри Рейхсверу в військових академіях СРСР, як видавали одні другим політичних біженців? . Як ділили Польщу та Прибалтійські держави?. Коли був на під старшинському вишколі в Лявенбургу побачив на стіні плакат оприлюднений пропагандним відомством Геббельса ( міністр пропаганди) , в якому дослівно були оприлюднені всі виступи Уїнстона Черчіля - за і проти СРСР. Ніхто ніколи не звинувачував його в зраді інтересів держави , чи в колабораціонізмі, не скаже що був поганим прем’єр-міністром чи патріотом.
  • 2009.02.06 | Олег

    Дивізія "Галичина"

    Шановні дивізійники!
    Найперше зичу Вам міцного здоров’я та вдалої праці за відновлення славних сторінок української звитяги!
    Було б цікаво дізнатися про життя у дивізії після визнання Райхом УНК та подальшою організацією УНА.
    З яких саме формувань складалася УНА і чому до неї не приєдналося УВВ?
    Чи є якісь пам’ятні місця чи меморіали в Україні на честь дивізії окрім цвинтаря біля м.Броди,хреста на горі Жбир та символічного знаку на Личаківському кладовищі?
    Киянин Олег.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.07 | Роман Колісник

      Історія УНА та пам'ятники дивізійникам

      У листі від 12 березня 1945 року райхміністер Розенберґ уповажнив генерала Шандрука творити Українську Національну Армію з усіх українських формацій (в цілості), що були у збройних силах Німеччини, тобто теж УВВ та юнаків протиповітряної оборони. Через воєнні дії та кінець війни не вдалося ці з’єднання включити до УНА. Тільки 1-ша та новосформована і 2-га Українські дивізії склали присягу на вірність Україні і були формально включені до УНА, хоч практично вони не діяли під одною командою.

      Крім згаданих пам”ятників збудовано в різних містах і селах Галичини окремі пам’ятники, звичайно воякам Дивізії та УПА. Напр. в м. Долина Івано-Франківської области, чи в с. Денисові, на Бережанщині. Також є похоронені на Личаківському цвинтарі біля Дивізійного памятника два брати. Один згинув в УПА а другий в Дивізії.
    • 2009.02.22 | Леонід Муха

      Доля дивізійників

      Шановний Юначе! Щиро дякую за побажання, постараюся відповісти на запитання. Українська Національна Армія , під такою назвою робилися спроби орг.-ції укр..армії по нім. боці при кінці другої світової війни

      Наприкінці війни Німеччини проти СРСР деякі нім .урядові кола намагалися включити в цю боротьбу народи Сх. Європи, з якою метою був створений рос. Комітет Визволення Народів Росії та Рос. Визвольна Армія ( на чолі з ген. А. Власовим). Коли намагання підпорядкувати йому ін. нац. орг-ції не вдалися, створено Укр. Нац. Комітет ( УНК ) і проголошено організацію УНА. 12.3.1945 р. А.Розенберг , райхсміністр, східних окупованих земель, підтвердив рішення нім. уряду про створення УНК , ’’ як єдиного представника укр. народу’’, та намір зібрати всіх українців, що боролися в складі нім. збройних сил , в укр. визвольну армію.

      17 березня 1945 р. Президія УНК ( у згоді з президентом УНР в екзилі А.Лівицьким . призначила командувачем У.Н.А. ген. П.Шандрука , кол. старшину Армії УНР ( він був одночасно і головою УНК), а начальником штабу У.Н.А. ген. А.Валійського . 28.3.1945 р. ген. П.Шандрук прийняв присягу вояків Першої бригади 2-ої дивізії УНА під командуванням полк. П.Дяченка( 1900 вояків)в повному складі , на вірність укр. народові .Ця бригада мала б стати зародком другої укр. Дивізії. 2-го квітня 1945 р .була заприсяжена 2-а бригада 2-ої див. УНА під командою майора В. Пітулея, також в повному складі.

      Дяченко Петро (*1895р.на Полтавщині), полковник Армії УНР,1919 командир окремого кінного запор. дивізіону їм. П. Болбочана, згодом героїчного кінного полку Чорних Запорожців, учасник Зимового Походу; 1928 – 39 контрактовий майор в поль. Армії, 1944-45 командир 3-го укр. полку і проти панцерної бригади «Вільна Україна» Укр. Нац. Армїі. На еміграції в США. ЕУ т.2 с.617.

      До дивізії ’’Галичина’’ ген.Шандрук прибув у квітні на фронт до Австрії і, прийнявши присягу вояків , формально включив ії до складу У.Н.А. як Першу укр. Дивізію. ( бл. 16 000 вояків). До У.Н.А. зголосилися ще : Вільне Козацтво під командуванням полк. П.Терещенка ( 700 вояків), 281 запасна бригада ( 5 000 вояків), стаціонована в Данії , бригада особливого призначення отамана Т.Бульби – Боровця ( 400 вояків), дивак піхотні полки охоронної служби( 2 000 вояків) , які служили в Бельгії та Голляндії; три курені польової жандармерії та відділ зенітної артилерії ( юнаків). Вже шнек було часу охопити в У.Н.А. вояків Укр. Визвольного Війська( УВВ), в якому було бл.75 000 українців. У всіх частинах підлеглих Головному Командуванню Армії ( Oberkommando des Herres) було 220 000 українців. У.Н.А. одначе не вийшла поза стадію початкової орг-ції планування. Творення У.Н.А було також виявом бажання укр. .народу мати свою власну збройну силу, з уваги на різні можливості закінченні другої світової війни. ( ЕУ с.3370. .Р. Колісник).

      Після створення УНК, УНА на чолі з ген. П.Шандруком він прийняв присягу від Першої дивізії ( колишньої 14 дивізії Ваффен ( зброї) СС) 25 квітня1944 року на фронті під Фельдбахом ( б.Грацу) в Австрії. Дивізію офіційно було перейменовано на Першу Дивізію Української Національної Армії. Присягу українському народу проголосили старшини дивізії, представники різних полків – ми в цей час сиділи в окопах. Тилові служби почали відступ до англійців – американців з шостого травня – ми - перший курінь (батальйон) 29-го полку отримали приказ удержувати лінію оборони до 14 години 8 травня. В назначену годину покинули окопи і пішли добровільно в англійський полон. Відступ проходив через побудований нашими саперами міст через ріку Мур на південь від Грацу через міста Леобен - Кефлях на гірський перевал в напрямку міста Юденбург. Ці що зуміли пройти вчасно Юденбург, до захоплення його ЧА, пішли на захід в напрямку Тамсвегу в полон до американців. Ті що запізнилися були змушені через високогірний хребет Обдах вис. до 2000 м.( шосе на Клягенфурт через Фелькемарт була перекрита тітовцями), форсувати перевал на південь щоб попасти в районі Клягенфурту в полон до англійців. Основний потік опинився в зоні англійців і був інтернований недалеко Клягенфурту в містечку Шпіталь. Згодом колона до 2 тисяч пішла на північ в напрямку Зальцбургу, і далі в Баварію.

      Більше 10 тисяч опинилися в таборі в місті Шпіталь і були перевезені англійцями в Італію . Там в таборах Ріміні та Белярія їх перевіряли до 1947 року радянські спецслужби, та на передачу в СРСР англійці не погодилвважаючи нас громадянами Польщі. В 1947 році всіх перевезено пароходами в Англію. Згодом роз’іхалися по цілому світі: найбільше проживають в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, малими групами майже в усіх країнах світу.

      Українське Визвольне Військо( УВВ) : назва добровільних формацій,творених зт полонених сов. Армії укр..національності в нім. армії Вперше такі загони були утворені на терені дій 6 нім. армії на Харківщині і Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди нім. політ. Поліції ( СД).У Донбасі , на території дій нім. гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні Гіві – добровольців (Hillfswillige). У грудні 1941 Гітлер заборонив творити загони з сов. Полонених, за винятком легіонів : туркестанського, півн.-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько - татарського і кримсько татарського. Проте відділ Верховного командування нім. армії . який відав чужинецькими військ .формаціями , 1942 без відома Гітлера утворив бл. 300 т.зв. східних батальйонів , у ч. яких було 74 укр. Деякі з цих батальйонів мали тривку орг-цію, а один з них ( ім..Богуна ,. перекинений з Сх .фронту до Франції, перейшов на бік франц. Резистансу ( спротиву). По закінченню війни у відповідь на со, вимоги видати їх, франц. уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в чужинецькому легіоні ( Легіон етранжерс).

      Назагал німецькі пляни створення УВВ, не могли вийти поза створення укр.. Відділу пропаганди , в якому працювали укр. .журналісти й пропагандисти ( Г.Которович , Б.Кравців, К.Дацько 1 ін.) і видавали для укр .вояків і полонених газ. «Нова доба» й « Доброволець». Цей відділ опрацював також плян створення УВВ з вояків сх. батальйонів і сотень «Гіві», який не міг бути здійснений , бо в сер.1943 Гітлер, роздратований аферою ген. А.Власова ( « Смоленський маніфест») і переходом батальйонів на бік сов. армії ,наказав розпустити значну кількість сх .батальйонів, а решту перекинути на зах. фронт. З утворенням Укр. Нац. Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу. Під кін. Війни ген. Кістрінг заявив , що 220 000 українців боролися по боці нім. армії проти СРСР . але, мабуть у це ч. зараховано всіх українців у нім мундирах, а не тільки УВВ ,в якому було не більше 75 000 старшин і вояків. ЕУ ( Енциклоп. Українознавства. Т.9. с.3407. Л.Шанковський).

      Український Національний Комітет ( УНК ) політ.- гром. Центр , який заініціовано у жовтні – листопаді 1944 в Німеччині з метою відстоювати перед нім. владою укр. інтереси. Виникнення У.Н.К. уможливила тактична зміна нім. політики щодо Сх. Європи і звільнення з ув’язнення укр.. політ, діячів ( А.Мельника, С.Бандери й ін.). Крім них активну участь у творенні У.Н.К. взяли през. УНР в екзині А.Лівицький, Укр. Гром. Комітет ( орг. - ція українців з Центр. і Сх. Земель) й УЦК. На виникнення У.Н.К. мав вплив факт , що в порозумінні з німцями створено під проводом ген. І Власова Комітет Народів Визволення Расії, який намагався репрезентувати всю антибольш. еміграцію з СРСР.

      У.Н.К. очолив , за згодою всіх укр. .угруповань, ген. П. Шандрук,( генерал Армії УНР), заступниками голови були проф. В.Кубійович ( голова УДК), і О.Семененко

      (адвокат, голова Харківської міської управи), а секретарем П.Терещенко. Нім.

      Кола спершу не визнавали У.Н.К., бажаючи щоб У.Н.К. був підпорядкований А.Власову, на що українці не погодилися. Щойно 12.3.1945 райхсмін. А.Розенберг від імені нім. уряду визнав У.Н.К. як єдине України. політичне представництво і погодився , що б усі укр.. військ. Формації , які діяли в складі нім. збройних сил

      ( Українське Визвольне Військо, Дивізія «Галичина») об’єдналися під проводом У.Н.К. Президія У.Н.К. видала відозву до укр. народу і призначила ген. Шандрука

      ( 17.3.1945) командиром Укр.Національної Армії – УНА). Ген. Шандрук 25.4. прийняв на фронті присягу від вояків дивізії «Галичина» на вірність укр. народові й включив її як першу Укр. Дивізію до Української Національної Армії.

      Функцію місцевих орг.-цій У.Н.К. виконували клітини ,Укр. Центр. Комітету,

      а його органом став щоденник « Український Шлях» у Відні ( нова назва « Краківських Вістей»; вийшло 5 чисел). Через воєнні події і розпад Німеччини У.Н.К. ширшої діяльності не розгорнув. ( ЕУ Т.9 ст. 3435)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.05.29 | IApple

        Спогади Шандрука (українською) вийшли друком(-)

        http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2008/12/blog-post_2011.html

        англійською ця книжка була в мережі віддавно тут:
        http://exlibris.org.ua/
        хоча чомусь тепер "не відкривається". Якщо в кого є інтерес розмістити текст в мережі, можу надати електронну версію цієї книжки.
      • 2009.07.24 | Victor

        Re: Доля дивізійників

        Dobre scho zalushulus v zguvuh Duviziynuku , a to b "nashi" istoruku
        tak poperekrychyvalu b vse ,vazgko bylo b rozibratus ...
        Леонід Муха пише:
        > Шановний Юначе! Щиро дякую за побажання, постараюся відповісти на запитання. Українська Національна Армія , під такою назвою робилися спроби орг.-ції укр..армії по нім. боці при кінці другої світової війни
        >
        > Наприкінці війни Німеччини проти СРСР деякі нім .урядові кола намагалися включити в цю боротьбу народи Сх. Європи, з якою метою був створений рос. Комітет Визволення Народів Росії та Рос. Визвольна Армія ( на чолі з ген. А. Власовим). Коли намагання підпорядкувати йому ін. нац. орг-ції не вдалися, створено Укр. Нац. Комітет ( УНК ) і проголошено організацію УНА. 12.3.1945 р. А.Розенберг , райхсміністр, східних окупованих земель, підтвердив рішення нім. уряду про створення УНК , ’’ як єдиного представника укр. народу’’, та намір зібрати всіх українців, що боролися в складі нім. збройних сил , в укр. визвольну армію.
        >
        > 17 березня 1945 р. Президія УНК ( у згоді з президентом УНР в екзилі А.Лівицьким . призначила командувачем У.Н.А. ген. П.Шандрука , кол. старшину Армії УНР ( він був одночасно і головою УНК), а начальником штабу У.Н.А. ген. А.Валійського . 28.3.1945 р. ген. П.Шандрук прийняв присягу вояків Першої бригади 2-ої дивізії УНА під командуванням полк. П.Дяченка( 1900 вояків)в повному складі , на вірність укр. народові .Ця бригада мала б стати зародком другої укр. Дивізії. 2-го квітня 1945 р .була заприсяжена 2-а бригада 2-ої див. УНА під командою майора В. Пітулея, також в повному складі.
        >
        > Дяченко Петро (*1895р.на Полтавщині), полковник Армії УНР,1919 командир окремого кінного запор. дивізіону їм. П. Болбочана, згодом героїчного кінного полку Чорних Запорожців, учасник Зимового Походу; 1928 – 39 контрактовий майор в поль. Армії, 1944-45 командир 3-го укр. полку і проти панцерної бригади «Вільна Україна» Укр. Нац. Армїі. На еміграції в США. ЕУ т.2 с.617.
        >
        > До дивізії ’’Галичина’’ ген.Шандрук прибув у квітні на фронт до Австрії і, прийнявши присягу вояків , формально включив ії до складу У.Н.А. як Першу укр. Дивізію. ( бл. 16 000 вояків). До У.Н.А. зголосилися ще : Вільне Козацтво під командуванням полк. П.Терещенка ( 700 вояків), 281 запасна бригада ( 5 000 вояків), стаціонована в Данії , бригада особливого призначення отамана Т.Бульби – Боровця ( 400 вояків), дивак піхотні полки охоронної служби( 2 000 вояків) , які служили в Бельгії та Голляндії; три курені польової жандармерії та відділ зенітної артилерії ( юнаків). Вже шнек було часу охопити в У.Н.А. вояків Укр. Визвольного Війська( УВВ), в якому було бл.75 000 українців. У всіх частинах підлеглих Головному Командуванню Армії ( Oberkommando des Herres) було 220 000 українців. У.Н.А. одначе не вийшла поза стадію початкової орг-ції планування. Творення У.Н.А було також виявом бажання укр. .народу мати свою власну збройну силу, з уваги на різні можливості закінченні другої світової війни. ( ЕУ с.3370. .Р. Колісник).
        >
        > Після створення УНК, УНА на чолі з ген. П.Шандруком він прийняв присягу від Першої дивізії ( колишньої 14 дивізії Ваффен ( зброї) СС) 25 квітня1944 року на фронті під Фельдбахом ( б.Грацу) в Австрії. Дивізію офіційно було перейменовано на Першу Дивізію Української Національної Армії. Присягу українському народу проголосили старшини дивізії, представники різних полків – ми в цей час сиділи в окопах. Тилові служби почали відступ до англійців – американців з шостого травня – ми - перший курінь (батальйон) 29-го полку отримали приказ удержувати лінію оборони до 14 години 8 травня. В назначену годину покинули окопи і пішли добровільно в англійський полон. Відступ проходив через побудований нашими саперами міст через ріку Мур на південь від Грацу через міста Леобен - Кефлях на гірський перевал в напрямку міста Юденбург. Ці що зуміли пройти вчасно Юденбург, до захоплення його ЧА, пішли на захід в напрямку Тамсвегу в полон до американців. Ті що запізнилися були змушені через високогірний хребет Обдах вис. до 2000 м.( шосе на Клягенфурт через Фелькемарт була перекрита тітовцями), форсувати перевал на південь щоб попасти в районі Клягенфурту в полон до англійців. Основний потік опинився в зоні англійців і був інтернований недалеко Клягенфурту в містечку Шпіталь. Згодом колона до 2 тисяч пішла на північ в напрямку Зальцбургу, і далі в Баварію.
        >
        > Більше 10 тисяч опинилися в таборі в місті Шпіталь і були перевезені англійцями в Італію . Там в таборах Ріміні та Белярія їх перевіряли до 1947 року радянські спецслужби, та на передачу в СРСР англійці не погодилвважаючи нас громадянами Польщі. В 1947 році всіх перевезено пароходами в Англію. Згодом роз’іхалися по цілому світі: найбільше проживають в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, малими групами майже в усіх країнах світу.
        >
        > Українське Визвольне Військо( УВВ) : назва добровільних формацій,творених зт полонених сов. Армії укр..національності в нім. армії Вперше такі загони були утворені на терені дій 6 нім. армії на Харківщині і Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди нім. політ. Поліції ( СД).У Донбасі , на території дій нім. гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні Гіві – добровольців (Hillfswillige). У грудні 1941 Гітлер заборонив творити загони з сов. Полонених, за винятком легіонів : туркестанського, півн.-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько - татарського і кримсько татарського. Проте відділ Верховного командування нім. армії . який відав чужинецькими військ .формаціями , 1942 без відома Гітлера утворив бл. 300 т.зв. східних батальйонів , у ч. яких було 74 укр. Деякі з цих батальйонів мали тривку орг-цію, а один з них ( ім..Богуна ,. перекинений з Сх .фронту до Франції, перейшов на бік франц. Резистансу ( спротиву). По закінченню війни у відповідь на со, вимоги видати їх, франц. уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в чужинецькому легіоні ( Легіон етранжерс).
        >
        > Назагал німецькі пляни створення УВВ, не могли вийти поза створення укр.. Відділу пропаганди , в якому працювали укр. .журналісти й пропагандисти ( Г.Которович , Б.Кравців, К.Дацько 1 ін.) і видавали для укр .вояків і полонених газ. «Нова доба» й « Доброволець». Цей відділ опрацював також плян створення УВВ з вояків сх. батальйонів і сотень «Гіві», який не міг бути здійснений , бо в сер.1943 Гітлер, роздратований аферою ген. А.Власова ( « Смоленський маніфест») і переходом батальйонів на бік сов. армії ,наказав розпустити значну кількість сх .батальйонів, а решту перекинути на зах. фронт. З утворенням Укр. Нац. Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу. Під кін. Війни ген. Кістрінг заявив , що 220 000 українців боролися по боці нім. армії проти СРСР . але, мабуть у це ч. зараховано всіх українців у нім мундирах, а не тільки УВВ ,в якому було не більше 75 000 старшин і вояків. ЕУ ( Енциклоп. Українознавства. Т.9. с.3407. Л.Шанковський).
        >
        > Український Національний Комітет ( УНК ) політ.- гром. Центр , який заініціовано у жовтні – листопаді 1944 в Німеччині з метою відстоювати перед нім. владою укр. інтереси. Виникнення У.Н.К. уможливила тактична зміна нім. політики щодо Сх. Європи і звільнення з ув’язнення укр.. політ, діячів ( А.Мельника, С.Бандери й ін.). Крім них активну участь у творенні У.Н.К. взяли през. УНР в екзині А.Лівицький, Укр. Гром. Комітет ( орг. - ція українців з Центр. і Сх. Земель) й УЦК. На виникнення У.Н.К. мав вплив факт , що в порозумінні з німцями створено під проводом ген. І Власова Комітет Народів Визволення Расії, який намагався репрезентувати всю антибольш. еміграцію з СРСР.
        >
        > У.Н.К. очолив , за згодою всіх укр. .угруповань, ген. П. Шандрук,( генерал Армії УНР), заступниками голови були проф. В.Кубійович ( голова УДК), і О.Семененко
        >
        > (адвокат, голова Харківської міської управи), а секретарем П.Терещенко. Нім.
        >
        > Кола спершу не визнавали У.Н.К., бажаючи щоб У.Н.К. був підпорядкований А.Власову, на що українці не погодилися. Щойно 12.3.1945 райхсмін. А.Розенберг від імені нім. уряду визнав У.Н.К. як єдине України. політичне представництво і погодився , що б усі укр.. військ. Формації , які діяли в складі нім. збройних сил
        >
        > ( Українське Визвольне Військо, Дивізія «Галичина») об’єдналися під проводом У.Н.К. Президія У.Н.К. видала відозву до укр. народу і призначила ген. Шандрука
        >
        > ( 17.3.1945) командиром Укр.Національної Армії – УНА). Ген. Шандрук 25.4. прийняв на фронті присягу від вояків дивізії «Галичина» на вірність укр. народові й включив її як першу Укр. Дивізію до Української Національної Армії.
        >
        > Функцію місцевих орг.-цій У.Н.К. виконували клітини ,Укр. Центр. Комітету,
        >
        > а його органом став щоденник « Український Шлях» у Відні ( нова назва « Краківських Вістей»; вийшло 5 чисел). Через воєнні події і розпад Німеччини У.Н.К. ширшої діяльності не розгорнув. ( ЕУ Т.9 ст. 3435)

        Леонід Муха пише:
        > Шановний Юначе! Щиро дякую за побажання, постараюся відповісти на запитання. Українська Національна Армія , під такою назвою робилися спроби орг.-ції укр..армії по нім. боці при кінці другої світової війни
        >
        > Наприкінці війни Німеччини проти СРСР деякі нім .урядові кола намагалися включити в цю боротьбу народи Сх. Європи, з якою метою був створений рос. Комітет Визволення Народів Росії та Рос. Визвольна Армія ( на чолі з ген. А. Власовим). Коли намагання підпорядкувати йому ін. нац. орг-ції не вдалися, створено Укр. Нац. Комітет ( УНК ) і проголошено організацію УНА. 12.3.1945 р. А.Розенберг , райхсміністр, східних окупованих земель, підтвердив рішення нім. уряду про створення УНК , ’’ як єдиного представника укр. народу’’, та намір зібрати всіх українців, що боролися в складі нім. збройних сил , в укр. визвольну армію.
        >
        > 17 березня 1945 р. Президія УНК ( у згоді з президентом УНР в екзилі А.Лівицьким . призначила командувачем У.Н.А. ген. П.Шандрука , кол. старшину Армії УНР ( він був одночасно і головою УНК), а начальником штабу У.Н.А. ген. А.Валійського . 28.3.1945 р. ген. П.Шандрук прийняв присягу вояків Першої бригади 2-ої дивізії УНА під командуванням полк. П.Дяченка( 1900 вояків)в повному складі , на вірність укр. народові .Ця бригада мала б стати зародком другої укр. Дивізії. 2-го квітня 1945 р .була заприсяжена 2-а бригада 2-ої див. УНА під командою майора В. Пітулея, також в повному складі.
        >
        > Дяченко Петро (*1895р.на Полтавщині), полковник Армії УНР,1919 командир окремого кінного запор. дивізіону їм. П. Болбочана, згодом героїчного кінного полку Чорних Запорожців, учасник Зимового Походу; 1928 – 39 контрактовий майор в поль. Армії, 1944-45 командир 3-го укр. полку і проти панцерної бригади «Вільна Україна» Укр. Нац. Армїі. На еміграції в США. ЕУ т.2 с.617.
        >
        > До дивізії ’’Галичина’’ ген.Шандрук прибув у квітні на фронт до Австрії і, прийнявши присягу вояків , формально включив ії до складу У.Н.А. як Першу укр. Дивізію. ( бл. 16 000 вояків). До У.Н.А. зголосилися ще : Вільне Козацтво під командуванням полк. П.Терещенка ( 700 вояків), 281 запасна бригада ( 5 000 вояків), стаціонована в Данії , бригада особливого призначення отамана Т.Бульби – Боровця ( 400 вояків), дивак піхотні полки охоронної служби( 2 000 вояків) , які служили в Бельгії та Голляндії; три курені польової жандармерії та відділ зенітної артилерії ( юнаків). Вже шнек було часу охопити в У.Н.А. вояків Укр. Визвольного Війська( УВВ), в якому було бл.75 000 українців. У всіх частинах підлеглих Головному Командуванню Армії ( Oberkommando des Herres) було 220 000 українців. У.Н.А. одначе не вийшла поза стадію початкової орг-ції планування. Творення У.Н.А було також виявом бажання укр. .народу мати свою власну збройну силу, з уваги на різні можливості закінченні другої світової війни. ( ЕУ с.3370. .Р. Колісник).
        >
        > Після створення УНК, УНА на чолі з ген. П.Шандруком він прийняв присягу від Першої дивізії ( колишньої 14 дивізії Ваффен ( зброї) СС) 25 квітня1944 року на фронті під Фельдбахом ( б.Грацу) в Австрії. Дивізію офіційно було перейменовано на Першу Дивізію Української Національної Армії. Присягу українському народу проголосили старшини дивізії, представники різних полків – ми в цей час сиділи в окопах. Тилові служби почали відступ до англійців – американців з шостого травня – ми - перший курінь (батальйон) 29-го полку отримали приказ удержувати лінію оборони до 14 години 8 травня. В назначену годину покинули окопи і пішли добровільно в англійський полон. Відступ проходив через побудований нашими саперами міст через ріку Мур на південь від Грацу через міста Леобен - Кефлях на гірський перевал в напрямку міста Юденбург. Ці що зуміли пройти вчасно Юденбург, до захоплення його ЧА, пішли на захід в напрямку Тамсвегу в полон до американців. Ті що запізнилися були змушені через високогірний хребет Обдах вис. до 2000 м.( шосе на Клягенфурт через Фелькемарт була перекрита тітовцями), форсувати перевал на південь щоб попасти в районі Клягенфурту в полон до англійців. Основний потік опинився в зоні англійців і був інтернований недалеко Клягенфурту в містечку Шпіталь. Згодом колона до 2 тисяч пішла на північ в напрямку Зальцбургу, і далі в Баварію.
        >
        > Більше 10 тисяч опинилися в таборі в місті Шпіталь і були перевезені англійцями в Італію . Там в таборах Ріміні та Белярія їх перевіряли до 1947 року радянські спецслужби, та на передачу в СРСР англійці не погодилвважаючи нас громадянами Польщі. В 1947 році всіх перевезено пароходами в Англію. Згодом роз’іхалися по цілому світі: найбільше проживають в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, малими групами майже в усіх країнах світу.
        >
        > Українське Визвольне Військо( УВВ) : назва добровільних формацій,творених зт полонених сов. Армії укр..національності в нім. армії Вперше такі загони були утворені на терені дій 6 нім. армії на Харківщині і Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди нім. політ. Поліції ( СД).У Донбасі , на території дій нім. гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні Гіві – добровольців (Hillfswillige). У грудні 1941 Гітлер заборонив творити загони з сов. Полонених, за винятком легіонів : туркестанського, півн.-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько - татарського і кримсько татарського. Проте відділ Верховного командування нім. армії . який відав чужинецькими військ .формаціями , 1942 без відома Гітлера утворив бл. 300 т.зв. східних батальйонів , у ч. яких було 74 укр. Деякі з цих батальйонів мали тривку орг-цію, а один з них ( ім..Богуна ,. перекинений з Сх .фронту до Франції, перейшов на бік франц. Резистансу ( спротиву). По закінченню війни у відповідь на со, вимоги видати їх, франц. уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в чужинецькому легіоні ( Легіон етранжерс).
        >
        > Назагал німецькі пляни створення УВВ, не могли вийти поза створення укр.. Відділу пропаганди , в якому працювали укр. .журналісти й пропагандисти ( Г.Которович , Б.Кравців, К.Дацько 1 ін.) і видавали для укр .вояків і полонених газ. «Нова доба» й « Доброволець». Цей відділ опрацював також плян створення УВВ з вояків сх. батальйонів і сотень «Гіві», який не міг бути здійснений , бо в сер.1943 Гітлер, роздратований аферою ген. А.Власова ( « Смоленський маніфест») і переходом батальйонів на бік сов. армії ,наказав розпустити значну кількість сх .батальйонів, а решту перекинути на зах. фронт. З утворенням Укр. Нац. Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу. Під кін. Війни ген. Кістрінг заявив , що 220 000 українців боролися по боці нім. армії проти СРСР . але, мабуть у це ч. зараховано всіх українців у нім мундирах, а не тільки УВВ ,в якому було не більше 75 000 старшин і вояків. ЕУ ( Енциклоп. Українознавства. Т.9. с.3407. Л.Шанковський).
        >
        > Український Національний Комітет ( УНК ) політ.- гром. Центр , який заініціовано у жовтні – листопаді 1944 в Німеччині з метою відстоювати перед нім. владою укр. інтереси. Виникнення У.Н.К. уможливила тактична зміна нім. політики щодо Сх. Європи і звільнення з ув’язнення укр.. політ, діячів ( А.Мельника, С.Бандери й ін.). Крім них активну участь у творенні У.Н.К. взяли през. УНР в екзині А.Лівицький, Укр. Гром. Комітет ( орг. - ція українців з Центр. і Сх. Земель) й УЦК. На виникнення У.Н.К. мав вплив факт , що в порозумінні з німцями створено під проводом ген. І Власова Комітет Народів Визволення Расії, який намагався репрезентувати всю антибольш. еміграцію з СРСР.
        >
        > У.Н.К. очолив , за згодою всіх укр. .угруповань, ген. П. Шандрук,( генерал Армії УНР), заступниками голови були проф. В.Кубійович ( голова УДК), і О.Семененко
        >
        > (адвокат, голова Харківської міської управи), а секретарем П.Терещенко. Нім.
        >
        > Кола спершу не визнавали У.Н.К., бажаючи щоб У.Н.К. був підпорядкований А.Власову, на що українці не погодилися. Щойно 12.3.1945 райхсмін. А.Розенберг від імені нім. уряду визнав У.Н.К. як єдине України. політичне представництво і погодився , що б усі укр.. військ. Формації , які діяли в складі нім. збройних сил
        >
        > ( Українське Визвольне Військо, Дивізія «Галичина») об’єдналися під проводом У.Н.К. Президія У.Н.К. видала відозву до укр. народу і призначила ген. Шандрука
        >
        > ( 17.3.1945) командиром Укр.Національної Армії – УНА). Ген. Шандрук 25.4. прийняв на фронті присягу від вояків дивізії «Галичина» на вірність укр. народові й включив її як першу Укр. Дивізію до Української Національної Армії.
        >
        > Функцію місцевих орг.-цій У.Н.К. виконували клітини ,Укр. Центр. Комітету,
        >
        > а його органом став щоденник « Український Шлях» у Відні ( нова назва « Краківських Вістей»; вийшло 5 чисел). Через воєнні події і розпад Німеччини У.Н.К. ширшої діяльності не розгорнув. ( ЕУ Т.9 ст. 3435)
  • 2009.02.12 | копач

    Чому ви вступили до дивізії "Галичина"?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.13 | Богдан Маців

      Після 2 років„щасливой жизні”не хотів чекати другого„визволення"

      Після двох років „щасливой жизні” в Радянському Союзі (1939-1941рр), після вивозів цілих родин на Сибір, та масових рострілів людей у вязницях по всіх містах Галичини, ніхто не хотів чекати на друге „визволення” совєтами. Вибір тут не був між коричневим чи червоним окупантом, а ціль була осягнути самостійну і незалежну Україну.

      Молодь Галичини була вихована в патріотичному дусі. В школах учителями були переважно колишні воїни Січових Стрільців, воїни Української Галицької Армії чи воїни Української Народньої Республіки. Вони зуміли передати нам цей дух прагнення і боротьби за волю України. Молодь готова була йти слідами батьків.

      Який вибір для молоді міг бути в 1943 р.: 1. бути забраним на роботу до німецьких фабрик під англійські чи американські бомби, 2. бути забраним до робочих команд, так званого „Баудінсту” щоб копати рови, будувати мости чи направляти дороги. 3. чекати другого повороту совєтської армії, щоб без вишколу і зброї бути гнаними НКВД –івськими наганами на фронт проти німців, 4. йти в УПА, яка в той час була в стадії організації і не мала зброї, 5. йти до Дивізії, дістати добрий військовий вишкіл і добру зброю.

      В той час вже були видно, що Німеччина програє війну. Втрата 6-ої Армії ген. Павлюса під Сталінградом, чи втрати німців у ЕльАлямень вказували, що війні скорше чи пізніше прийде кінець.. Всі надіялись, що Німеччина і Совєтський Союз виснажаться в цій війні, і прийде момент де нам треба буде мати зброю і свою армію, щоб нарешті вибороти незалежність України.

      Я пішов до Дивізії, бо настав такий час, коли треба було брати зброю в руки, перейти відповідний вишкіл, здобути знання, стати повноцінним воїном і бути готовим воювати за волю України. В цей час ми добре розуміли, що даром ніхто нікому зброї і вишколу не дає і ми були готові заплатити за це життям. Я не був єдиний, що зголосився. Понад 80 тисяч молодих і старших людей, з усіх шарів суспільства, зголосилося добровільно в ряди Дивізії. Ніхто нас до того не силував і не робили ми це з любови до Німеччини чи Гітлера. На жаль наша мрія не сповнилася. Так, як всі сподівалися, Німеччина розпалася, але на превеликий жаль західні альянти віддали серце Европи свому союзникові, Сталіну. А що дальше трапилося, всім відомо...
    • 2009.03.02 | Леонід Муха

      Re: Чому ви вступили до дивізії "Галичина"?

      По зову серця – як і сотні тисяч справжніх патріотів, які віддали життя в боротьбі за незалежність України. Я так і не можу зрозуміти поступки та логіку всяких малоросів – хахлів які спілкуються чужою мовою і так ненавидять усе що українське. Чому кожна нація, кожна держава старається в першу черги мати сильну, боєздатну та прекрасно вишколену армію? Це запорука незалежності і суверенності. Ми цю суверенність, завдячуючи чварам наших кахлів-малоросів, загубили більше як 300 років тому і попали в московську кабалу з якої до тепер не можемо викарабкатись. За роки Незалежності зроблено немало, підростає молоде патріотичне, непідкупне і безкомпромісне покоління в якому бачимо свою молодість, велике бажання мати українську Державу , а не державу –Україна. У відносинах з ворогом треба бути послідовним і адекватним, чому маємо любити ворога який нас так люто ненавидить? Без сучасної боєздатної, і головне, патріотично вихованої армії ми нічого мати не будемо. Армія не може бути двомовної – патріот чужою мовою спілкуватися не буде, якщо в ній російські ’легіонери’ то їх треба відокремити в окреме з’єднання і поселити в чорнобильській зоні ( наприклад в Народичах, як це зробили вони з моїм сином ).
  • 2009.02.18 | Копач

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Чому, на вашу думку, протягом 18-ти років Незалежності "наша влада" не визнає справжніх борців за волю України?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.26 | Богдан Маців

      Чим горщик накипів...

      Щоб відповісти на це питання, треба оцінити, звідки прийшли люди, що тепер у Верховній Раді. Що можна очікувати від людей, що були ревними комуністами, або молодші віком ревними комсомольцями. Чи в них є якісь патріотичні почуття, окрім ностальгії за втраченим Союзом. Чи хто з них цікавиться історією України за вийнятком одиниць?, чи вони дбають про Україну, чи український нарід? На жаль більшість дбає про себе, бо як пояснити звідки раптом в Україні взялося стільки мільонерів? Невже ж вони заробили їх чесною працею?
    • 2009.03.02 | Леонід Муха

      От Ви вислів «наша влада» написали в лапках і це вірно

      От Ви вислів «наша влада» написали в лапках і це вірно. Ця влада , нажаль, ще далеко не наша. Нас, українців, зараз повинно бути вдвічі більше - не 50 а 100 мільйонів. Ми пережили найстрашніший геноцид і вижили, значить ми вже не такі погані. Самий страшний період в нашій історії – животіння в « країні розвинутого соціалізму – СРСР». Техніка до знищення нас як нації була доведена до перфекції – досконалості. Всякі безбатченки - інтернаціоналісти , чи просто безрідні космополіти , старалися з допомогою дивовижної брехні і компрометації зробити наш народ саме такими якими були самі. Та чи це так в дійсності? Погляньмо на «великий російський народ». Як вони стараються зберегти імперські традиції та перекручуючи, як їм вигідно, історію. Появилися міфи про « дурного хахла в якого башка варить до обіду». чи в якого « кожа на лбу толщ. три сантиметри». Появився культ «придуркуватого хитрого хахла Тарапуньки»,та «мудрого руського Штепселя». Наша інтелігенція була загнана в глухий кут, а національна еліта–гордість нації, виявилася російською, в кращому випадку російського походження?. Бути українцем стало не престижним і небажаним в суспільстві, в якому-«побут визначав свідомість». Кого комуністи ненавиділи саме більше? – патріотів-націоналістів усіх поневолених ними народів. Кого презирають і все-таки ставлять на керівні посади ? – самих корумпованих зрадників – яничарів , яких можна купити за «пляшку оковитої», або на яких мають вагомий компромат. Хто їхній електорат ? – діти та нащадки катів які нас розстрілювали, не моргнувши оком, тільки за те що ми хотіли бути господарями в своїй хаті. Без очищення нашого суспільства від тієї нечисті нічого не досягнемо. Потрібна люстрація – прийняття закону про відсторонення усієї кол. партійної номенклатури від керівних посад та, заборону надалі працювати на них хоча б перші п’ять років ( як це зроблено в усіх вільних країнах пострадянського табору).
  • 2009.02.19 | Величко Зоряна

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Яка преса побутувала в Дивізії "Галичина", як вона доставлялась та хто її розповсюджував ?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.23 | Мірко

      Запитання Богданові Маціву

      Коли побувалим в Словаччині чи памятаєте як десь на новий рік 1945-го одну із сотень Галичини один із наших сотників повернув свою сотню назад в Карпати щоби злучитися із УПА?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.02.26 | Богдан Маців

        Чота, яка пробилась на Україну

        В січні 1945 р. прийшов наказ про переміщення дивізії до Юґославії, хорунжий Святослав Петрів (1925 р. нар.) на чолі своєї чоти (приблизно від 30 до 40 воїнів) вирішив йти на схід в Україну. Пробившись через фронтову лінію, він дістався до УПА і продовжував боротьбу з окупантом. В 1946 році його зловили війська НКВД, засудили і заслали до Центральної Азії на каторжні роботи, де він втратив зір. Тільки в 1964 році йому дозволили повернутися до Галичини і він поселився в Трускавці. По смерті його дружини він переїхав до Дрогобича і там помер 10 серпня 1988 р.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.02.27 | Мірко

          Маленькі неточности повоєнної історії

          Богдан Маців пише:
          > В січні 1945 р. прийшов наказ про переміщення дивізії до Юґославії, хорунжий Святослав Петрів (1925 р. нар.) на чолі своєї чоти (приблизно від 30 до 40 воїнів) вирішив йти на схід в Україну. Пробившись через фронтову лінію, він дістався до УПА і продовжував боротьбу з окупантом. В 1946 році його зловили війська НКВД, засудили і заслали до Центральної Азії на каторжні роботи, де він втратив зір. Тільки в 1964 році йому дозволили повернутися до Галичини і він поселився в Трускавці. По смерті його дружини він переїхав до Дрогобича і там помер 10 серпня 1988 р.<

          Пісьля внутрішнього заслання (без дозволу проживання в західній Україні), Святослав "Коко" Петрів жив в східній Україні, аж десь при кіньці 70-тих пісьля смерти дружини переселився до Дрогобича (ул. Гоголя).
    • 2009.02.26 | Роман Колісник

      Дивізійна преса (відповідь Зоряні Величко)

      Від січня 1943 до Різдва 1944 р. виходив тижневик „До Перемоги” видаваний Військовою Управою (ВУ). Редактором газети був Степан Волинець , референт пропаганди при ВУ. В 1945 році в штабі дивізії виходив тижневик „До бою”, видаваний дивізійними звітодавцями. З розповсюджуванням була проблема, бо вояки дивізії були порозсіювані.
    • 2009.05.23 | Леонід Муха

      Дивізійна преса

      При творенні дивізії «Галичина» в квітні 1943 р. , а згодом для
      задоволення ії культ. потреб і опіки над родинами вояків, постала ГУ -Головна Управа . Вона складалася з кол. старшин УГА: голова – полк. А Бізанц, шеф канцелярії – сотн. О. Навроцький. По повітах ( районах) діяли військовоуповнова жені В.У. Осідком В.У в 1943-44рр. був Львів , 1944-45 –Любен на долішному Шлезьку. Референтом пропаганди призначено магістра Михайла Кушніра.

      Влітку 1943 р. ВУ задумала видавати часопис для вояків Дивізії і їх родин.
      Ст. Волинець дав йому назву »До перемоги», а редактором став Михайло Островерха, що в той час працював у Військово-історичному відділі. На часопис треба було затвердження з Берліну . Тим часом було призначено 100 000 зол . на книжки для вояків , але книжок не було де купити – більшовики знищили передвоєнний запас книжок; друкувалася стінна газета « Наш чин « , затвердже но випуск співаника , молитовника і календарця ( Протокол, 15 жовтня 1943).

      Для табору Гайделягер замовлено 1000 прим. щоденника «Львівські вісті» і 1.000 прим. тижневика«Рідна земля».

      Почався вишкіл пропагандивної чоти дивізії, яка складалася з звітодавців, фотографів, кінооператорів, радистів і була підпорядкована відділу пропаганди СС. Деяких наших звітодавців взяли пізніше німці до т.зв. «Акції Скорпіон» . що мала за завдання намовляти червоноармійців до перебігу на німецький бік.

      Воєнні звітодавці ( кореспонденти) дивізії вишколювалися в Берліні, й у березні 1944 року повернулися до Львова , де створено з них т.зв Команду « Україна»пере названу згодом на «Галичина». Перша група звітодавців складалася з 4 журналіс тів, 3 фоторепортерів,кінорепортера і 2 малярів. Провідником групи був Ваєр.

      Врешті , в половині листопада 1943 року прийшов з Берліну дозвіл видавати часопис для дивізії, але подробиці ще треба було узгіднити з цензором Георгом Лєманом , який добре говорив російською мовою, знав польську, та ніколи ні слова не вимовив українською .Він погодився на назву газети « До перемоги» . а під заголовком мав стояти напис; « Часопис Військової Управи для Добровольців Стрілецької Дивізії Галичина та їх родин «.

      Перше число «До перемоги»вийшло 21 грудня з датою 23 грудня 1943р. на 8
      сторінках. Друге число мало вийти меншим накладом, але це було Різдвяне число й тому вдалося його видати також накладом 7.500 примірників. Незабаром Лєман показав свою цензорську владу , скреслюючи в підзаголовку газети «для родин» , щоб родини вояків не мали претензій на передплату.

      Михайло Островерха підібрав собі добрих співробітників. На жаль , наклад був малий. Газету не можна було продавати у публічних кіосках «Атлясу» , а тільки через уповноважених Військової Управи. Возьний Мусієнко реалізовував їх в неділі в загороді св. Юра по 300 примірників, згодом по 500. Молодий поет Леонід Лиман возив її нелегально на Україну. 25 бер. 1944 р. Головна Управа евакуювалася, лишив ся у Львові тільки начальник канцелярії О.Навроцький з двома особами.

      И.Островерха теж евакуювався . але на коротко, бо негайно повернувся . Реда гував « До перемоги» далі, аж до ч.29, яке було готове до друку, але не вийшло .

      17 липня він виїхав з останніми втікачами зі Львова. В тому числі у відозві губернатор Вехтер вжив звороту «українська нація». Але хтось змінив його на « наша батьківщина» . навіть тоді коли йому на п’яти ступали більшовики .

      Далі газета виходила в Кракові. Де її цензурував уштуф. Р.Крец. який підпису вав увесь матеріал без змін до друку. Дальшу долю часопису припечатав, генерал А.Власов своїм « Маніфестом», який вийшов від Комітету для Визволення Наро дів Росії 14 листопада 1944 р. в Празі. Українці не хотіли бути »народом Росії» і, протиставляючись тискові німецьких впливових кіл, які підтримували ген.Власова , генерал П.Шандрук відмовився від співпраці з КВНР.

      М.Островерха відмовився надрукувати «Маніфест» Власова у часописі « До перемоги « й, що більше, помістив відповідь на нього в статті п.н. « Політична опіка» . Коли на місце Креца прийшов новий цензор СС штурмбанф. Мюллер , який жив довгі роки в Москві і був москвофілом, він витягнув знову наверх справу « Маніфесту» та статті «Політична опіка» . домагаючись вияснення , чому її помі щено. Закінчилося на тому що для часопису « До перемоги» «забракло папе ру». Мюллер ще «великодушно» дозволив на видання «ювілейного « числа ( газета саме закінчила рік своєї появи) яке вийшло з датою 21 грудня 1944 року, і Різд’вяно го числа , яке вийшло з датою 7 січня 1945 року . як останнє число.

      Безсумнівно , видавання газети « До перемоги» було найбільшим досягненням не тільки пропагандивного відділу, але й цілої Військової Управи . Незважаючи на цензуру , редактор Островерха затримав в часописі українську національну лінію і поставив його на вищий рівень від інших тодішніх газет. Але і тут були недоліки , бо наклад часопису був малий (5000) , і найгірше , він рідко доходив до маси вояцтва в дивізії, яке була розташоване по різних місцевостях , спочатку на навчаннях , а пізніше на Словаччині. Навіть до Гайделягру чи Нойгамеру , де дивізія проходила навчання, газета « До перемоги» чомусь не доходила.

      З припиненням видавання газети « До перемоги» з адресою «Фельдпостнуммер 15000 А» виходила газетка « До бою»( Zum Kampf) з підзаголовком « Український вояцький часопис Грен. Дивізії зброї СС» . В останньому 10 числі з датою 6 трав ня 1945 року , поміщено передову статтю п. н .»Христос Воскрес - Воскресне
      Укра їна» . В ній першій сторінці побажання : ’’ З празником Христового Воскресіння найщиріші побажання перемоги над нашим відвічним ворогом та швидкого повороту у самостійну, соборну Українську Державу всім українським старшинам , підстаршинам і воякам нашої Дивізії ! ХРИСТОС ВОСКРЕС ’’ –Редакція.

      Те число мало 4 сторінки , в середині зложено фотомонтаж «Головнокоман дуючий Українською Національною Армією генерал Павло Шандрук серед нас», де було поміщено 11 світлин з присяги вояків дивізії на вірність Україні та з відвідин генералом фронтових частин.( Р.Колісник. Військова управа та Українська Дивізія Галичина. Стор. 110-13).

      « Вісті Братства», « Вісті комбатанта» .

      Журнал « Вісті Братства колишніх вояків1-ої УД УНА « став конечністю товариства , як зв’язковий поміж вояками 1-ої УД УНА по цей бік «залізної засло ни» - початково як місячник , а далі як двомісячник. Перше 40-х сторінкове число появилося у Мюнхені в жовтні 195о р. В червні 18961 р. «Вісті» мали вже 12 сторінок, а згодом – 24 і 32 сторінки. Для збирання передплат вони організували представників в 9 країнах.

      Редакція «Вістей» - це редколегія з-поміж членів Головної Управи. З днем 1953 р. головним редактором був д-р Л. Ортинський . Тираж журналу дійшов до 3600 примірників. «Вісті» поміщували програмові і редакційні статті , матеріали про 1-шу УД, вишколи, поодинокі її частини, служби, участь в боях, полони. Статті про інші військові частини, матеріали про комбат антські організації, комуні кати ГУ про життя Братства … «Вісті» стали найбагатшим джерелом мат теріалів до історії !-ої УД. Із еміграцією дивізійників в інші країни змінюються адміністратори журналу, з переїздом д-ра Л.Ортинського до США в жовтні 1956 р. гол. редактором став А.Микулин. « Вісті» як орган Головної Управи Братства появлялися до числа 100, за березень 1961р. З числом 102 вони виходять далі як орган Крайової Управи Братства в Німеччині і появляються, часом періодично, аж до числа 140 за 1974 рік, разом протягом 23 років.

      З переходом Головної Управи до США заключено умову 13 травня 1961р. з Головн. Управою ОбВУА про видання спільного журналу « Вісті Комбатанта» ( ОбВУА) видавало до цього часу «Голос Комбатанта») . Новий журнал з актуа льними й комбатантськими темами появляється до сьогодні.

      В суботу, 13 травня 1961 р. в Українському Народному Домі в Нью- Йорку відбулося урочисте засіданні Головних Управ Об’єднання б. Вояків – Українців в Америці ( ОбВУА) і Братства коло. Вояків 1-ої Дивізії УНА, на якому нормально здійснено попередні окремі ухвали обох тих організаційних верхівок щодо ліквідації своїх окремих пресових органів та спільного видавання одного репрезентаційного видання - українського військово-історичного журналу.

      Крім офіційного журналу , поодинокі станиці і крайові управи видають при різних нагодах , головно в річниці, одноднівки чи неперіодичні бюлетені , в яких подають матеріали історичного характеру та з життя Братства.

      Рівночасно із журналом «ВК» Головна Управа приступила до підготовки
      книжних видань. Першу книжку «Броди» видано в 1951 р. – збірник статей і нарисів під редакцією О. Лисяка.
      Братство має поважний книжковий дорібок:

      1. Видання Братства кол. вояків 1-ої УД УНА .
      2. Іншомовні видання коштом Б-В .
      3. Ювілейні альманахи , збірники, одноднівки.
      4. Періодичні видання.
      5. Видання для вояків Дивізії.
      6. Полони : а)Американський, б) Британський : Белярія – Ріміні, в) У Великій Британії
      7. Спеціальні видання , присвячені УД
      8. Спогади дивізійників а) друковані б) недруковані
      9.Твори дивізійників з дивізійною тематикою.
      10. Інші твори з дивізійною тематикою.
      11. Ілюстровані історії станиць Братства Канади.
      12.Розвідки про Дивізію в інших публікаціях.
      13.Інші твори дивізійників.

      Телевідео:
      1. Відкриття пам’ятника полеглим воякам Дивізії під Бродами на горі Жбир.
      2 Відзнвчення 50 ліття УД в Україні.
      3.Відзнвчення 500-ліття УД в Торонто. ( дві касети КУ Канад)и.
      4.Дивізія «Галичина». Півгодинний док. Фільм.«Незагоєні рани» НТК Київ.
      5.« У рамках долі» - документальний кінофільм про Дивізію. Львів 2006 рік.
      Продюсер Н.Галичанівська, Режисер Т.Химич.
  • 2009.02.23 | Оксана

    Вельмишановні славетні ветерани

    Підкажіть, будь-ласка, коли ми як Українська Нація маємо очікувати на Друге Пришестя Спасителя нашого Вождя Народів Адольфа Гітлера?

    Красно дякую, мої любі. :)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.26 | Богдан Маців

      Вельмишановна красна пані, думки Путіна ми не поділяємо

      Не знаю кому і для чого ставите таке питання. Хто мав би чекати на „Друге пришедчіє” одного з найгірших катів 20-го століття. Хіба, що Ви чекаєте на друге пришедчіє Сталіна, ще одного ката. Вже чуємо голоси з Москви, що є такі, що бажають відновити „культ Сталіна”, ба навіть „канонізувати” його. Дві тисячі років тому назад римляни розумно казали „Historia magistra vitae est”? а нас наша сумна історія досі нічого не навчила. Для пояснення, я не чекаю ”другого пришедчія” одного чи другого деспота, і не бажаю своїм дітям і внукам, а головно нашій батьківщині, такого нещастя. Ви мабуть поділяєте думки Путіна, що найбільше нещастя 20-го століття це саме те, що Совєтський Союз розпався. Може Ви також проливаєте „крокодилячі” сльози за Совєтським Союзом.
  • 2009.02.23 | Петро ПРОЦИК

    ВаффенСС

    Повторно прошу Вашу думку стосовно частки "ВаффенСС" у найменуванні дивізії.
    Спасибі
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.26 | Богдан Маців

      Ще раз про ВаффенСС

      На подібне питання ми вже відповіли Евгенові. Повторюю.

      Хибно сприймається означення „СС” Дивізія належала до військових збройних сил, т.зв. „Waffen SS” а не до елітарних чисто кровних німецьких частин, що були повязані з каральними завданнями. Всі чужинецькі дивізії були підпорядковані військам СС. Головнокомандувачем СС і військ СС був Гімлер. У боях на фронті ці дивізії були підпорядковані команді Вермахту. Назви чистокровних німецьких дивізій починалися префіксом „СС” приміром, SS Panzer Division “Das Reich”. Назви всіх чужинецькі дивізій

      починали префіксом „Waffen SS” приміром Waffen Gr.Div. der SS “Galizien” (galizische Nr.1, auch ukrainishe Nr.1. Waffen – Geb.Div. der SS “Kama” (kroatishe Nr.2”

      Всіх дивізій було 38 з того числа 22 чистокровні німецькі дивізії а 16-ть чужинецьких. Дивізія „Галичина” була з черги чотирнадцятою. Якщо Ви зацікавлені побачити про інші дивізії то прошу підіть до Ґуґл (Google) і напишіть Complete listing of SS-Divisionen.

      У листі до всіх шефів з 28 травня 1944 р. Гімлер заборонив вживати для членів чужої народности , які сьогодня підпорядковані СС організаціям (військам СС) не вживати так дорогої нам (німцям) високооціненої назви „СС манн”.
  • 2009.02.23 | Микола

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Доброго здоров'я, чи були в Дивізії бійці Шума-батальйонів і що ви можете сказати про УВВ (Українське Визвольне Військо) з бійців якого і бійців "Галичини" почали розбудовувати УНА? зокрема цікавить 2 УД УНА (протипанцерна дивізія? чи бригада Дьяченка).
    Дякую за відповідь.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.26 | Богдан Маців

      Про Шума-баталіони

      В дивізії були бійці Шума-баталіонів. Також багато бійців пішло в УПА. Дуже радо відповів би на Ваші питання, але думаю, що кращу відповідь Ви одержите від д-р Івана Буртика автора книжки „Тернистий шлях другої дивізії УНА” або від редактора Володимира Васьківа, Журналу Обєднання був.Вояків і Приятелів 2-Див.УНА. На жаль я не маю їх електронної адреси і Ваше питання переслав їм звичайною поштою. Надіюсь, що вони зможуть прямо Вам відповісти. Якщо ні, то просив їх, щоб відповідь переслали мені а я перешлю Вам на адресу Майдану.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.05.30 | Богдан Маців

        Re: Про Шума-баталіони

        Одержав відповідь від пана Володимира Васьківа:
        "Наші члени переважно, майже всі досягають 90-ки, або і більше, вони або хворі або вже цілком немічні.
        Більшість з них лежать поховані в Баунд Бруку або на цвинтарі св.Духа.
        Пригадаю, вояцтво 2-ої дивізії поки присягнуло на прапор і Біблію на вірність Україні, перше служило в радянській армії, пізніше, попавши в полон зголосилось до української бриґади "Вільна Україна" під командою тоді ще полк. Дяченка, ото ж вони вже тоді мали понад 20-ку або й більше. 2-га дивізія, її обидві бриґади, ніколи не були разом, Німеччина не дозволяла їм обєднатися і вони воювали окремо: 1-ша бриґада під Бауценом і на ріці Одрі а 2-га під Бранденбуром.Обидві бриґади понесли важкі втрати і лиш окремі невеличкі групи з боями пробились 9-го травня з територій захопленими радянськими військами.
        Також не забувайте, 90-ка кожному на карку. А знов, є історики, які з тієї чи іншої причини неґативно ставляться до 2-ої дивізії і поменшують її буття і навітьпереможну битву з польсько-більшовицькою Костюшківською дивізією під Бауценом, де взяли в полон її командщира полк. Лєлєвського."
  • 2009.02.24 | Боднарчук Марія

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Як змінилась би історія, якби Другу світову війну виграла Німеччина? Чи сприяло б це відродженню України?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.01 | Богдан Маців

      Важко передбачати поведінку патологічних політиків

      Важко відповісти на Ваше питання „що було б”... Багато матеріялів після війни розсекречено. В них є подані пляни Гітлера, виголошені в травні 1941 року до німецьких генералів. Він тоді висловив думку, що б дати самостійність республикам СССР, а кілька тижнів пізніше, коли німецька армія йшла швидко вперед, він змінив думку і хотів зробити з України колонію, а українців рабами. Пляни Гітлера мінялися з дня на день і як добре відомо, його вдача була „невирівняна”, багато людей уважали його поведінку патологічною.
    • 2009.03.01 | Роман Колісник

      Для українців була би мітла і сапа

      У листопаді 1941 року Володимир Кубійович, провідник Українськоого Центрального Комітету, переговорював з Дарґелем, шефом уряду Коха (райхскомісаря України), про перекинення українських фахівців на східноукраїнські землі. Його відповідь була брутальна: „не має для вас кріса ані як для поліції, ані як для армії, для вас, для праці у майбутній Европі є мітла і сапа”.
  • 2009.02.25 | kirov

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Перш за все вітаю шановних комбатантів!
    Запитання моє наступне: ОУН (б) та УПА офіційно виступала проти концепції творення дивізії, а неофіційно направляла до неї молодь для проходження військового вишколу, аби та переходила згодом до УПА... Чи відомі вам конкретні акції членів ОУН (б) чи УПА проти творення дивізії - антипропаганда, перехоплення добровольців чи щось у такому дусі?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.01 | Роман Колісник

      Стосунки Дивізії та ОУН

      Скоординованої акції не було, крім надрукованої простанови проти творення дивізії у підпільному виданні «Бюлетені». Д-р Любомир Макарушка, член Військової Управи, в червні 1943 року мав розмову з Романом Шухевичем, головнокомандувачем УПА, який заявив, що вони мають сумніви щодо політичности творення дивізії в тому часі». У другій зустрічі, після кількох днів, Шухевич заявив від ОУН, що вони цеї справи не будуть піддержувати, але й не будуть перешкоджати.
      Незабаром появиться у в-ві «Ярославів вал» у Києві книга Романа Колісника «Військова Управа і дивізія Галичина», де обговоорюється ці питання.
  • 2009.02.27 | Petro

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Чому мало або взагалі не пишется про причину виникнення загону Тараса Бульби у 1941 а пізніше УПА? Чому замовчуєтся криваві дії совєтських партизан на Волині? Чому замовчуєтся і не пишется про те що на Волині крім Німців, недобитків польських військових формувань і совітських партизан були ще німецьки поліцийні формування Polnisches Schutzmannschaftsbataillon (див. інтернет)які... ну що ж хоьтілобся чути від Вас чому замовчуєтся злочини више названих і все що було погане лягає тавром на УПА, ОУН тай українців і Україну?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.02 | Роман Колісник

      Бульба-Боровець та історія загалом

      Написано, напр., спомини Тараса Бульби Боровця , які, мабуть, перевидані в Україні. Чому не пишуть? Це історія. А історія—це фікція, як висловився американський професор Джон Армстронґ. Стаються подіі, а їх історики інтерпретують по свойому. Нашу історію взагалі часто писали й досі пишуть чужі «науковці», включно з президентом Кучмою. (Він свою книгу видав у Росії, так як би не було в Україні своїх видавництв, і це вже каже дещо про його «інтерпретацію»). Українських істориків, які писали б з української перспективи, дуже мало. Тож звертайтеся до наших наукових інституцій з цим питанням.
  • 2009.02.28 | Мольфар.

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Слава Україні !

    Розкажіть трохи про релігійні настрої(Віру)в рядах дивізії?
    Чи Німці якось насміхалися або глузували із священиків які були в дивізії.І взагалі як вони відносилися до християн ?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.02 | Роман Колісник

      Про віру в дивізії

      Дивізію було створено з ініціятиви губернатора Галичини Вехтера. Він старався, щоб Український Центральний Комітет його підтримав. Він просто погрозив, що і без підтримки українців німці дивізію створять. Після багатьох нарад з ветеранами визвольних змагань і іншими провідниками, розглядаючи користі й некористі, д-р Кубійович, провіідник УЦК, погодився на підтримку. Однак першою передумовою було допущення українських капелянів. Німці на це погодилися, хоч у війську СС капелянів не було. (У вермахті були). Але тільки на греко-католицьких. Вони пройшли військовий вишкіл й отримали офіцерські ранґи. Служили в кожному полку й деяких самостійних частинах. У штабі був дивізійний священик. Вони були дуже корисними, бо встановлювали в місцях постою дивізії контакти з своїми духовними місцевими колеґами й вияснювали за що українці воюють, напр., у Франції, Словаччині, Австрії, Словенії. Вони в їхніх церквах відправляли Служби Божі для вояків дивізії. Німці трактували їх з пошаною і серйозно. На жаль, у боях під Бродами один дивізійний німецький офіцер застрелив дивізійного капеляна о. Волоимира Стецюка, ніби за невиконання наказу.
    • 2009.03.02 | Богдан Маців

      Всі наші вояки були глибоко релігійними

      Всі наші вояки були глибоко релігійними. Кожної неділі всі сотні, курені чи полк брали участь в Службі Божій. Наші вояки, як мали нагоду сповідалися і причащалися. Ніхто не знав, що принесе завтра. Всі священники мали ранґу офіцерів і німці не наважувалися з них насміхатися.

      Про діяльність священиків в дивізії прошу піти до Ґуґл (Google) з правої сторони натисніть на Language, коли відкриється сторінка внизу вийде список мов, натисніть на Ukrainian і в українській мові напишіть „Спогади польового духовника”. Натисніть на Google Search і Вам появиться листа розділів з книжки о.д-р. Ізидора Нагаєвського. Там знайдете багато матеріялу про працю священника. Також про те, коли о.Нагаєвський мусів проводжати хлопців засуджених на ростріл.

      Отець Михайло Левинець був відзначений Залізним Хрестом 2-гої кляси за хоробрість в боях під Бродами. Коли загинув командир сотні, він перебрав команду і пішов з сотнею на прорив. Завдяки йому багато вояків вратувалося.
    • 2009.05.29 | Леонід Муха

      Капелани в Дивізії

      Підчас переговорів з Вехтером ( губернатор Галичини) Український Центральний Комітет (УЦК) поставив категоричну вимогу , щоб духовна опіка вояків дивізії лежала в руках українських священиків. В німецьких дивізіях зброї СС зовсім не було священиків, і що більше, в частинах СС начальство навіть вимагало, щоб вояки відрікалися від християнської віри. Для українського вояка така ворожість до своєї церкви була немислима , тим більше що митрополит А. Шептицький, розуміючи значення власної військової сили в той час, сказав Кубійовичу :«Немає ціни, яку не треба б дати за створення української армії».

      Хоч німці погодилися на священиків, все таки і в цьому випадку, як у кожному іншому, коли приходило до вияву українськости, вони ставили ся з великою дозою недовіри. Цю ворожу настанову добре описав д-р Любомир Ортинський на ліквідаційному засіданні ВУ 22 серпня 1947 р.:

      - В таборі полонених в Регенсбурзі мені довелося , напр., стрінути ад’ютанта оберштурмбанфюрера Вольфа і він мені сказав відносно дивізії: « Ми ( ґестапо) дуже добре знали , що підпілля хотіло собі зробити з дивізії. Ми були свідомі , що із створенням дивізії ми впустили собі вошу до кожуха. Все ж не були ми такими дурнями, щоб випустити Ії з рук. На нараді німецьких старшин і дивізійних (…)перед фронтом у Сагані представили ми всім справу і готові були (…) , щоб скінчити з вашою дивізією, якби вона перейшла в УПА.». Р.Колісник Військова Управа та українська дивізія Галичина ст. 85-90).

      В дивізії священики , в ранзі старшин, виконували службу при штабі полків звідки вони ро’зїзджали по куренях і сотнях. Вони звітували головному священику, який був приділений до УІ –го відділу (духовна опіка). Керівником відділу духовної опіки ВУ був призначений о. д-р. Василь Лаба. Професор богословської академії у Львові, автор наукових і релігійних книжок, як "Біблійна герменевтика",’Патрологія’, який знав десять мов, служив капеланом гірських стрільців з’єднання ’Коломия’ в австрійській армії. Був відважним вояком і нагороджений найвищою медаллю другого ступеня. Попав в італійський полон а повернувшись вступив в ряди УГА, в грудні 1919 року став начальним духівником.

      Священики мали такі обов’язки:
      Кожної неділі відправляти Службу Божу і говорити проповідь;
      Службу Божу можна було відправляти й в будні дні, якщо це не перешкоджало зайняттям війська, а командир дав на неї згоду.

      Де підрозділи були порозкидані й не могли брати участі у спільній Службі Божій , воякам дозволялося йти до місцевої римо-католицької церкви на богослужіння, але в такому випадку священик з дивізії мав наперед познайомитися з його римо-католицьким колегою та поладнати всі з тим зв’язані справи. Два рази в тиждень священик мав проводити виховні гутірки з вояками на такі теми: характер вояка, вояцькі чесноти, готовність поносити жертву , товариське співжиття , бойовий дух і ін. Священик мав постійно воякам пригадувати про гідну поведінку супроти цивільного населення , про обов’язок затримування таємниці та вміння мовчати, про нерушимість приватного майна….

      Такі «завдання» не легко було виконувати нашим священикам при німецьких есесівських командирах, які не розуміли , що священик має ще вищий, духовний священичий обов’язок, обіт перед своєю Церквою і Богом. Що може привести до колізії з командировою метою». Під час боїв під Бродами о. Володимира Стецюка застрілив дивізійний майор-німець у присутності ген.Фрайтага за нібито « невиконання наказу».( Свідком був зв’язківець дивізійного штабу М.Більчак).

      У новосформованій дивізії у дивізійному штабі був о. М. Левенець і о. Любомир Сивенький; у 29-у полку о.д-р. Ізидор Нагаєвський, який перед битвою під Бродами був головним дивізійним священиком; о. Михайло Ратушинський обслуговував 30-й полк; 31-й – о.Богдан Левицький; в санітарних відділах був о. Богдан Томашівський, в гарматному полку – о. Емануіл Кордуба, в запасному полку : о.Олександр Бабій, який до того служив канцеляристом в тому полку й щойно в квітні 1945 р. почав виконувати духовні обов’язки, о. Данило Ковалюк і о. Олександр Маркевич ; а в польовому-запасному курені – о. поручник Юліян Габрусевич. Він зголосився до дивізії 17 липня 1944, але його, разом з к. 1 300 вояками дивізії вислано до СС танкової дивізії «Вікінг», звідки вони повернулися до дивізії щойно 4 листопада 1944 року . Отець Габрусевич повернувся ж до дивізії , відбувши вишкіл в частині перекладачів в Оранієнбургу б. Берліна.

      Полки ч.. 4-8 підчас вишколу обслуговували: полк , що стояв в Альзац (Франція) – о.Осип Карпінський з Ягольниці, Станіславівської дієцезії . В Камянці-Бужській сповідав перед розстрілом вояка, який по сповіді втік і врятувався. Отець мав великі неприємності, бо командир Кляйн хотів його поставити перед польовий суд. Скінчилося на тому , що його усунено з війська. Помер в Німеччині.

      Полк у Торуні ( Польща), який скоро прилучився до дивізії. обслуговував о.Іван Дурбак , який прийшов до дивізії з розв’язаного легіону ДУН. У полку в м. По (Франція) був о. Йосиф Голойда з Лемківщини . По кількох місяцях відійшов з частиною. Дві сотні , які залишилися в По , обслуговував о.Кивалюк, Отця Голойду вбили поляки на Лемківщин в 1944 році.

      З боїв під Бродами не повернулися: о.Василь Лещишин- артилерійський полк, о.Всеволод Іван Дурбак – санітарні відділи, о.д-р. Йосиф Кладочний – 30-й полк( він був поранений і залишився в Україні). З під Бродів щасливо повернулися до дивізії : о. М. Левенець – 29-й полк і о. Б. Левицький – 31-й полк. Для духовної опіки православних вояків ВУ внесла прохання до владики Палладія, архієпископа краківського, лемківського і львівського, про призначення православного священика до дивізії. Він назначив о.протоєрея Олександра Новіцького. підвищуючи його до сану протопресвітера. Одначе Гімлер не погодився щоб в дивізії були православні священики. Щойно в 1945 році, коли до дивізії долучено Волинський легіон, з ним прийшли два православні священики – о. Палладій Дубицький , який скоро відійшов до штабу ген. Шандрука, і о. Іов Скакальський , який був в дивізії до кінці війни й попав в полон англійській армії. ( Р. Колісник « БУ та укр. дивізія Галичина « ст.90-1.).
  • 2009.02.28 | Мольфар.

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Хотів би всіх ветеранів привітати із датою яка відбулася минулого року(2008)65 років Українській дивізії "Галичина".Молоді націоналісти ,давно вибрали своїх героїв.І про це показав 2008р.Я є члено Л.О М.Г.О "Сокіл" і хотів би сказати що ми вас пам"ятаємо і шануємо!Л.О М.Г.О "Сокіл"розповів людям про героїв.Було розповсюджено наліпки,плакати,календарики по місті.

    http://mgo-sokil.livejournal.com/4001.html
    http://mgo-sokil.livejournal.com/3395.html
    http://mgo-sokil.livejournal.com/3178.html
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.01 | Мірко

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Поклонітеся і покійним. Шлях їх був тернистий.
      Подаю уривок із споминів про трьох братів-дивізійників.

      Молодший брат Святослав був зник безвісті аж до 1973-го року. Мати померла не знаючи чи син живий чи ні.

      [...] у другій половині 1973-го року Святослав знайшов [...], і то через посередництво німця, Ґергардта Мартинса, який був в Сибіру разом із Святославом і котрого Совіти випустили до Німеччини аж у 1972-му році. Я особисто дістав лист від червоного хреста, - передав інформацію Ростиславові, - а Ростисласв через посередництво Ґергардта нарешті звязався із братом.

      Про Ростислава додатково: Покинув був німецьку офіцерську школу де докінчував медицину, мовляв що зголосився був до Дивізії боротися - а не вивчати психіятрію. Зв'язався з Дивізією вже під самим Брідським фронтом. З Брідського котла він свою десятьню таки зміг вирвати, і то без втрат! Навіть біля якогось села вдалося панцершреком знищити Совєтський танк. Перетяли були сумнозвісний залізничий насип біля села Княже тим - що знайшли під насипом провід для маленького струмка. Переправляючись тим проводом Ростислав загубив щолом і рукзак. Опісьля коли підносилися під цю гору що на південь від залізниці, вдалося йому знайти якийсь інший шолом, - але величезного розміру. Мовляв як мидниця! Хвилинку пізніше снайперська куля вдарила в цей шолом, але тому що шолом був завеликий він подався, - і тим відбив кулю.

      На Словаччині, на сам латинський Свят Вечір 1944р., Вільднер мов варят гнав своїх вояків по горах у снігу, в пошуках за комуністичними партизанами. Ростислав із своєю десятнею відбився від головної формації і попрямував дорогою. Бачив перед собою що на придорожних каменях сидять якісь жовніри. Впізнав що це "свої". Запитався першого, - хто у вас командир? А цей відповів що от пан сотник під деревом сидить. Ростислав підійшов - а це його брат Святослав котрого понад рік вже не бачив! Обі групи разом пішли до найближчого села де їх нагодували та ще й обдарували та дали спати на свіжій постелі. Ця ніч була останним разом що ці брати себе бачили!

      У Тітовськім полоні Ростислава збили так що вибили усі зуби, і дістав він амнезію. В полоні він вдавав був що він німець Фріц Міллер, (бо українців вбивали) і тому його з часом переслали до Німеччини. Память повернулася аж 1953-го року. Рік пізніше переселився до Америки...
  • 2009.03.03 | kirov

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Вдячний за відповідь на попереднє питання!
    А книга "Військова Управа і Дивізія "Галичина"" - це перевидання тої, що вийшла в Торонто чи буде доповнена новими даними? Чи не збираєтесь перевидати в Україні "Протоколи Військової Управи", бо, наприклад, мене вони дуже цікавлять,а дістати неможливо?
    І ще таке запитання до шановних комбатантів - преса до сих пір розповсюджує тезу, що дивізія складалася із суто галичан, хоча відомо про багато уродженців і інших регіонів України в її рядах. А чи були у дивізії представники інших національностей?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.08 | Роман Колісник

      Це справлене видання матиме другу частину—збережені протоколи ВУ

      Це справлене видання матиме другу частину—збережені протоколи ВУ.
      Коли у Словаччині змінено назву з «галицької» на «українську», на пропозицію командира дивізії Фрайтаґа, його мотивацією був факт, що в дивізії опинилися вояки з усіх земель України.
  • 2009.03.03 | упс Броды

    Когда каяться начнете перевертыши?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.04 | Мірко

      Коли перестанеш мовою імперіялістичного окупанта?

    • 2009.03.08 | Роман Колісник

      Деякі умови каяття

      Тоді, коли Симоненко і Вітренко визнають комуністичну партію СРСР за злочинну так як німці визнали нацистську партію, що, до речі, обидві тісно співпрацювали від 1920-х років до 1941 року. Навіть ґестапо з НКВД-КҐБ. На що є опубліковані документи. А Сталін спричинив 2-гу світову війну. На це теж є опублікована його промова до ЦК ВКП(б). І коли Путін визнає злочином масакру в Батурині. І коли Московський патріярх відкличе клятву на Мазепу. Не споминаючи про геноцид 1932-33.
  • 2009.03.03 | Дід

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Питання таке. Чи правда Майдан заходився відбілювати нациколаборантську дивізію Сс Галичина?
    це ж не УПА
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.03 | Мольфар.

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      упс Броды і Дід

      Ви поставили свої питання.Молодці мусити писати такий ідіотизм ,робота така чи не так?Диз інформація це також робота!І ви за неї точно не цукерки получаєте ??? Це мої питання до вас.
  • 2009.03.05 | Мірко

    Про озброєння

    Література вказує на то що німці не щадили резурсів щодо Галичини. Навчання були із усіма найновішими видами зброї. Це була одна із перших частин одягнена в найновіший зразок камуфляжу, - т.з. дубових листків. Можете дещо більше про озброєння?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.29 | Леонід Муха

      Re: Про озброєння

      Дійсно, вояки дивізії були одягнені, вишколені та озброєні згідно зі статутом вояків дивізій зброї СС, а це були якщо не зовсім, то напівелітні з’днання.

      Кожний вояк отримував два костюми: робочий - дреліховий та вихідний – парадний, плащ, білизну, черевики з гамашами, шкарпети, сорочку з краваткою, пілотку, щолом, менажку, флягу, торністр, хлібак, саперну лопатку, коц, противогаз… Було це по різному. Хлопці що прийшли з першим та другим покликанням мали уніформу кращу - зелено-голубі вовняні костюми, я в третьому отримав темно-зелений з "кропиви". Харчування було як для кого, були ми з різних сімей – багатих і бідних, а раціон для усіх один. Були юнаки, виховані в багатих інтелігентних родинах, які не знали що таке голод чи негаразди, були інші - загартовані в сім'ях малозабезпечених, які завжди були півголодними. Та з голоду ніхто не помер і ми не знали, що таке голод, до останнього дня війни. Був випадок на фронті біпя Гляйхенбергу в Австрії, коли до нас, заблудившись, заїхала совєтська польова кухня з кашою та чорною кавою. Не пам’ятаю чи з нас хто цю кашу попробував.

      В кожній сотні був бунчужний ( "шпіс" чи в сов. армії "старшина"), який нами опікувався – йому б про це і написати. Та були це підстаршини грамотні і господарні, може тому ми отримували завжди в фронтових умовах вчасно гаряче харчу ванн, різні додаткові "маркетенваре" - предмети туалету, вино, сигарети, шоколад та інші "делікатеси", залежно від обставин (державні чи релігійні свята). З харчуванням у вишкільних таборах було гірше - менший раціон, ніж для фронтовиків, до того в бойових умовах зупинялися в хатах, де жителі завжди старалися нас підгодувати.

      Пригадую стоянку в Баньській Бистриці. За тиждень проживання в господаря, якого так і не бачили, привітня господиня( мати двох 12-и річних дочок Анчі і Єви), старалася нам вгодити випікаючи всякі кнедлики та пиріжки. Густу м’ясну зупу, яку нам приносили в 2-х відрах( чи каністрах?), виливала своїм … свиням приповідаючи: – як ви можете таке їсти?. Було і інакше. Десь 20 грудня, коли ми їхали закривати прорив фронту на південь від Банської Щавниці, зупинилися в призначеній нам хаті в селі Щавницькі Бані. Хата бідна а в ній шестеро дітей. Господар - колишній шахтар, не працює, бо війна, і шахта закрита. Нас шестеро помістили в одній кімнаті на соломі. Вечеряємо тим, що нам дали на дорогу, а діти дивляться голодні і слину ковтають. Ми повели себе як справжні християни, і діти пригадали смак тушонки та цукерок. На другий день рано прощаємось, як родина, а найстарша дівчина, років 16, плаче на плечах одного з наших ревними сльозами. Диво - я такого ще в життю не бачив. Такі то ми були "фашисти".

      Відносно озброєння, то воно було в нас на цей час самим сучасним: кулемети МГ-42, гранатомети і автомати. Кожне з’єднання мало перелік запланованого озброєння і цього наше командування старалося дотримувати. Після Бродів, в оточенні майже вся зброя пропала, та нам повезло на Словаччині. Там було багато фабрик випуску всіх видів зброї, і ми зуміли самі відновити бойову міць дивізії здобувши навіть 150-мм важкі польові гаубиці, з яких успішно громили червоних визволителів в Австрії, під Фельдбахом - Гляйхенбергом.

      Коли дивізію направили в червні 1944 р. під Броди, всі отримали нове польове літне камуфляжне обмундирування. Наш 29 –й полк отримав таке саме камуфляжне, але зимове – тепле, в якого зворотня сторона була білою, до того теплі зимові повстяні чоботи. Треба прийняти до уваги, що це було 20 грудня 1944 року, за пів року до кінця війни.
  • 2009.03.08 | Sychovyk

    Виживання в екстремальних умовах

    Чолом панове! Розкажіть детальніше про виживання в екстремальних
    умовах-з власного досвіду. Також розкажіть про лікування в екстремальних
    умовах.
    Дякую.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.27 | Роман Колісник

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Можна б додати: Екстремальні обставини були після боїв під Бродами. Усіх полонених допитував СМЕРШ. І коли дивізійника розпізнали, звичайно виводили за стодолу й розстрілювали. На це є свідчення німецьких полонених. І теж дивізійників. Дивізійники старалися переодягнутися у вермахтівську уніформу й вдавати німців. Так врятувалися деякі, між ними д-р Прокопович, В. Молодецький, д-р Бурачинський, Р. Висоцький. Їх репатріювали до Німеччини як німців. Три останні написали спомини.

      Роман Колісник
    • 2009.05.29 | Леонід Муха

      В Дивізії екстремальних умов не було

      Як не дивно а виживання в екстремальних умовах практично не було І на вишколі і на фронті до останнього дня війни, завдячуючи самовідданій і фаховій праці дивізійного постачання, ми завжди були вчасно нагодовані і отримували все що нам було заплановано. Завжди своєчасно отримували залізний харчовий раціон передбачений на випадок саме боротьби в екстремальних умовах. Думаю що ми цей раціон використали належно як було передбачено інструкцією – з дозволу командира , порушення приказу не пригадую.
  • 2009.03.16 | Сергій

    Про галицькі поліційні полки

    Добрий День! менецікавить запитання чи справді галицькі поліційні полки не були одразу включені до дивізії, а лише після значних втрат на фронтах?
    Де ці полки проходили вишкіл? та хто їх очолив із німецької та української сторони.

    Дякую
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.29 | Леонід Муха

      Галицьких поліційних полків, як таких по суті, практично не було

      Галицьких поліційних полків, як таких по суті, практично не було. Під кінець 1943 року, після рекрутського вишколу, вояків розіслано на різні вишколи та під старшинські школи, що і були розміщені в багатьох місцевостях західної Европи.

      На цей час полки ч.. 4-8 ще не закінчили свого рекрутського навчання .

      На території Польщі (в війну Генеральної Губернії) і Франції було розташовано чотири поліцийні полки, які виконували функції охорони громадського порядку. В період формування дивізії частина вояків була направлена для проходження навчання саме в ці полки. Ми тим побратимам просто заздрили. Важко не заздрити, коли навчання проходили в містах По і Тарб (6-й полк), чи 7-й у Сальє де Берн і Ортез на півдні Франції в благодатному теплому краю, в якому немає зими. 4-й полк приміщувався у Цаберн, Сааральбен, Фершвайлєр - у Ельзасі.

      "У всіх полках панував серед вояцтва добрий настрій,німецькі інструктори дуже похвально висловлювалися про наших вояків, казали що вони кращі,. як німецькі рекрути. Наші вояки теж були задоволені, але хотіли їхати у відпустку додому і турбувалися , чи їхні родини забезпечені.."( Р.Колісник. "ВУ та дивізія." ст..102).

      На Різдвяні свята 1944 року Бізанц (Голова ГУ) їздив з Вехтером (губернатор Галичини) до Адлергорсту й Торну ( тепер Торунь – Польща) у Західній Прусії, де перебував 5-й полк, та до під старшинської школи в Ляуенбургу, в якій проходила вишкіл одна сотня дивізі.

      Підстаршинські школи в Ляуенбургу (тепер Лємборк в Польщі), та Радольфцелі (біля границі з Швейцарією), вишколили для дивізії по 4-5 вишколів – більше 1.500 підстаршин. - Л.М.

      Пороблено заходи, щоб перше Різдво в дивізії належно відсвяткувати. Вислано різдвяні пачки, а до штабу дивізії і поодиноких полків вислано готівку, закуплено на кутю пшеницю, мак і мід, послано групу артистів. Для родин вояків теж закуплено одяг і інший товар - разом на все видано 1.300.000 зл. Протокол 22.ХІІ.44).

      Представники ГУ відвідали наших добровольців на вишколах: в Страсбургу, в якому стояла артилерійська і танкова частини – наших вояків там було до 300, вишкіл зв’язківців в Гамбургу, де навчалося 240 вояків, важких гармат - у Райхсштадт – Ренцбург, піхотних гармат – у Ферден Ам Аллєн, протитанкової зброї – в Ольденбургу , де вишколювалося 1.200 вояків, і 204 вояки в Гамбургу ( Протокол, 7 лютого 1944). Крім вищезгаданих місцевостей , вишкіл вояків відбувався ще в наступних околицях: артилерія – Ґляу б.Треббін і в Бенешово на Чехії, зв'язок – Мец в Льотарингії; старшинські школи – Просеніче і Тайніц на Чехії та Позен –Трескау в Польщі; протитанкова зброя - Бассум і Гільверсум в Голляндії; обози – Берлін; зенітна артилерія – Мюнхен, господарча – Арользен та інші (як ковальське ремесло в Радомі – Польща).

      -"В лютому 1944 року вояки дивізії "приїхали в гості" до Галичини - 4-й полк уведено в протипартизанські дії в районах Золочева, Радехова і Збаража. Представники ГУ М.Хронов’ят, Л. Макарушка йм Ю. Крохмалюк поїхали до поодиноких куренів полку. Хронов’ят прибув до полкового штабу в Золочеві, подався через с. Струтин, де стояла сотня протитанкової артилерії, до с. Конюшкова, в якому примістився штаб ІІ-го куреня, подався через с. Струтин, де стояла сотня протитанкової артилерії, до с. Конюшкова, в якому примістився штаб ІІ-го куреня.

      У своєму звіті (протокол, 7 березня 1944) Хронов’ят докладно описує другу акцію проти Гути Пеняцької. Це укріплене село було збройною польською "фортецею" в тих околицях, і пострахом до довколишніх українських сіл. Перша акція, в якій впало двох стрільців - Олекса Бобак і Роман Андрійчук (оба з Станіславова), відбулася 23 лютого, а друга 28 лютого. По відході з Гути Пеняцької наших вояків, «окремий німецький відділ дощентно це село спацифікував, так, що лишився тільки костьол « - звітував Пиндус. На жаль, Хронов’ят не подає назви німецької частини, яка "дощентно спацифікувала" Гуту Пеняцьку, але не вояки дивізії її знищили, як подають деякі польські публікації.

      Макарушка був в Радехівському районі, в селах Лопатин, Сушно, Горбків; там була дія проти більшовицької кінноти, яка в силі 1.600 вершників з 8 гарматами стояла в Добрусині, а з нашого боку брали участь коло 300 стрільців.

      Крохмалюк прибув до Збаража 5 березня, де стояв штаб ІІІ-зо куреня.

      Уповноважений Військової Управи запевнив його що небезпека ще не грозить, фронт далеко, а вже під вечір в місто увігналися більшовики. Крохмалюк навманя подався на станцію і виїхав до Тернополя, звідки вже за папіроси дістався до поїзду на Львів. Після закінчення вишколу майже всі повернулися в Дивізію і продовжували воювати до закінчення війни.
  • 2009.03.17 | Ievgen

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Вам не стыдно за то, что вы делали? Совесть не мучает? Сколько человек вы за свою жизнь убили и за что?
    Спасибо за внимание.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.20 | Мірко

      Ви про вбивство тих хероїв що управляли Голодомором?

    • 2009.03.27 | Богдан Маців

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Ні, нам не встидно, наші руки чисті, ми воювали на фронті проти ворога нашої батьківщини. Поцікавтеся трохи історією. Ви виховані на московській брехні і думаєте, що все що вам казали то правда. Відкрийте очі і подивіться, що діється довкруги вас. Маючи компютор ви маєте змогу дещо більше довідатися, читайте на Інтернеті, побачите як ваша родіна пописалася. Подивіться, що сталося з людьми які були на невільничих роботах в Німеччині і добровільно повернулися на родіну. Як їх прийняли ваші „Герої Совєтскаго Союза” , як вони мордували своїх горожан, яких насильно передали їм американці чи англійці. Коли не вірите мені то поцікавтеся, що сталося з ген. Власовим і з його армією. Чи вас колись цікавило, чому поверх мілйон російських бійців у фашистівських мундирах воювали проти вашого улюбленого батька Сталіна. Чи ви знаєте щось про Голодомор в 1933 роках, про масові вбивства в Галичині в 1941 р. чи про вбивства у Вінниці, чи ви чули про Биківню, чи масові гроби в Східній Німеччині біля бувшого Совєтського табору в Саксенгаус. А скільки каралося по цілій Совєтській імперії в концентраційних таборах. Скільки пропало невинних дітей і матерей на засланні. Ви мабуть такими речами не цікавилися.

      Богдан Маців
  • 2009.03.18 | Теодозія

    Чи існують списки, цифри, що говорять про кількість бійців

    Чи існують списки, цифри, що говорять про кількість бійців дивізії, що призивалися, скільки залишилось з них живими на Україні чи за кордоном в кінці війни? Скільки живих ветеранів залишилось? Чи вони мають змогу спілкуватись між собою на якомусь окремому сайті, або їхні друзі7 Чи існує якась Книга Пам'яті, з котрої можна було б самим ветеранам чи їх знайомим, рідним довідатись про долю когось з них? У якому році ветерани отримали право повертатися на батьківщину?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.27 | Богдан Маців

      Ми відходимо у вічність і число наше маліє.В Україні 205 ...

      Шановна Пані!

      Дякую за ваше питання. Хочу Вас поінформувати, що в Америці, Австралії, Аргентині і Канаді ветерани Української Дивізії є зорганізовані в Братстві Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Арміїі (Братство). В Англії ветерани створили свою організацію під назвою Обєднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії (ОБВУА). Велике число дивізійників після звільнення з полону залишилися в Англії. Інші шукали щастя в різних країнах. Багато виїхало до Америки і Канади. Менше число виїхало до Австралії і Аргентини, щоб згодом переїхати до Америки чи Канади.

      Братство видає свій журнал „Вісті Комбатанта” який висилають до всіх передплатників до всіх країн а також в Україну. Давніше виходила шість чисел журналу річно. Під сучасну пору чотири числа річно. На вебсайті поданому внизу Ви знайдете багато інформацій про ветеранське життя:

      http://www.komb-a-ingwar.blogspot.com/

      Коли переглянете всі сторінки то внизу знайдете поданий ще інший вебсайт про дивізію. Там будете мати змогу побачити різні дивізійні видання.

      Ми відходимо у вічність і число наше маліє. Знаю, що в Україні число організованих членів у „Галицькому Братстів” під сучасну пору нараховує 205 членів. Приблизні числа в Канаді 300, Америці 350, Аргентині 25, Австралії 15

      Богдан Маців
    • 2009.05.30 | Леонід Муха

      Книги пам’яті видані майже в усіх станицях в цілому світі

      На ці запитання я практично відповів в попередніх запитаннях. Ветерани дивізії об’єднані в управах і братствах де регулярно стрічаються та організовують спільні заходи з нагоди пам’ятних подій та дат. Архіви передаються на збережен ня в державні архіви тому що ми не вічні. Практично єдиним журналом який висвітлює події пов’язані з життям та діяльністю кол. вояків дивізії є "Вісті Комбатанта" одначе тираж за останні роки зменшується не по нашій вині.

      В 1992 році, коли створилося Галицьке Братство кол. вояків дивізії, "Галичина"( 1-ої УД УНА), нас було біля тисячі чоловік – на сьогодні менше 200 чол.

      Можна спитати про кількість ще живих в ГУ в Торонто та нічого втішного не довідаємося бо самим наймолодшим більше за 80 ( !!!) років. Спілкуємося між собою нагадуючи в святочні дні що "ще живі" – таке то життя.

      Книги пам’яті видані майже в усіх станицях в цілому світі. Заходами ГУ вида но книгу пам’яті про всіх Побратимів що загинули в усіх боях до кінця війни.

      Велика заслуга нашої діаспори в тому що там Братство було створено на 40 років раніше. Всі роки постійно друкувалися в ВК некрологи про померших Побра тинів. Заходами дивізійників в Україні оприлюднені в мемуарах та журналі "Вісті Комбатанта" дані про дивізійників Львівщини та Івано-Франківщини, окремо Миколаївського та Дрогобицького районів Львівщини і Рогатинського Івано-Франківщини. До 50 річчя створення дивізії були видані пам’ятні альбоми.

      Відносно повернення на Батьківщину то це особиста справа кожного патріота де йому жити. Є приказка: два рази переїхати все одно що один раз погоріти.
  • 2009.03.22 | Olexander

    Що спонукало українців вступати в ряди Дивізії, а не в УПА?

    Що спонукало українців вступати в ряди Дивізії, а не в УПА?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.27 | Богдан Маців

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Щоб відповісти на Ваше питання треба застановитися про тогочасні обставини. Який вибір для молоді міг бути в 1943 р.:Повторю відповідь яку дав вже на подібне питання раніше.

      1. бути забраним на роботу до німецьких фабрик під англійські чи американські бомби,

      2. бути забраним до робочих команд, так званого „Баудінсту” щоб копати рови, будувати мости чи направляти дороги.

      3. чекати другого повороту совєтської армії, щоб без вишколу і зброї бути гнаними НКВД –івськими наганами на фронт проти німців,

      4. йти в УПА, яка в той час була в стадії організації, не мала зброї, вишколу, приміщення і харчу для великого числа добровольців.,

      5. йти до Дивізії, дістати добрий військовий вишкіл і добру зброю.

      Богдан Маців
  • 2009.03.24 | klekit

    То що все-таки сталось у Гуті Пеняцькій?

  • 2009.03.30 | Михайло

    Скільки в Дивізії було українців з інших куточків України?

    Доброго дня! Бажаю всім ветеранам здоров"я і ще довгих літ життя!
    Моє питання таке: можете сказати хоча б приблизно скільки у Дивізії було українців з інших куточків України, тобто чи багато було у Дивізії саме українців зі Сходу, Півдня, Півночі і Центру України? І скажіть чи то були тільки офіцери чи і простих солдат було багато? Наскільки я зрозумів, то після боїв під Бродами Дивізія поповнилася саме українцями з інших регіонів і можете сказати як вони туди набиралися, тобто за якими критеріями?
    Ще таке питання: які у вас були відносини з німецькими вояками і з якими СС-івськими дивізіями вам доводилося воювати рам'я об рам'я? Які у вас з ними були відносини?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.04.10 | Роман Колісник

      Списки поодиноких вояків збереглися і вони є в Берліні

      Коли у 1944 році фронт прийшов до Галичини, відносно багато молодих людей зголосилося до Дивізії, вони навіть проходили крізь фронтові лінії. Вони вишколювалися в запасному полку, який в той час не був під командуванням Дивізії. Після боїв під Бродами, нове формування відбулося з поворотців з-під Бродів і з запасного полку, який тоді було приєднано до Дивізії. У запасному полку був запасний курінь, де приймалося нових зголошених й оформлювали до дальшого вишколу. Коли Дивізія була в Австрії,зголосився 20-тисячний доброволець.
      Всі офіцери з інших армій мусили пройти т.зв. "перевишкіл" щоб отримати офіцерське звання. Як відомо, в Дивізії було принаймі двох офіцерів з ЧА, які пройшли перевишкіл і були під Бродами.
      "Рам'я в рам'я" дивізії не воювали, але стоячи на своїх призначених відтинках фронту втримували зв'язок з сусідом за засадою: "зліва до права".
      Списки поодиноких вояків збереглися і вони є в Берліні.Доступні лише для родини і науковців. Списки вояків, які були в англійському полоні зберігаються в Лондоні.
    • 2009.05.30 | Леонід Муха

      Про краєвий склад Дивізії - вояки з різних країв України

      Відносно національного складу дивізії то вона була в основному укомплектована добровольцями з Галичини. Не хочу відокремлювати окремо гуцулів, бойків, лемків, подолян, буковинців, українців холмщини, підляшшя та Волині, врешті закарпатців - всі вони "галичани" і завжди в історії нашого народу були однодумці в боротьбі за незалежність України.

      Трохи відрізнялися хлопці з Волині та Придніпрянщини кол. СРСР до 1939 р.

      Це було зумовлено історичним розподілом України – проживанню в різних державах які нас поневолювали. Вагому роль відігравала в цьому розподілі мова і релігія тому що наші вороги завжди відшукували (штучно нав’язували нам) всякі причини щоби нас роз’єднати, чи посварити між собою. Подивіться яке шалене протистояння, ще й сьогодні, в питаннях, які нам штучно нав’язують. Це в першу чергу питання рідної мови яку планово і жорстоко наші поневолювачі викорінювали. В цьому усі наші ’воріженьки’ завжди були єдині і послідовні.

      Під польським гнітом, щоб отримати працю , чи вищу освіту, треба було ’продати душу діяволу’ - записатися поляком чи перейти в католицьку віру.

      Відносно СРСР чи Росії то вистарчило поріднитися з росіянкою, або єврейкою (!!) (чи навпаки – читайте ’Золото партії’ І.Буніча) , щоб бути поза підозрою чи доказати лояльність "інтернаціональному" панівному режимові.

      Відносно віри то питання ще більше загострене. Тут "єдіно російський православний московський канонічний (?) патріархат" ’лягає кістьми’ щоб утримати ласий шматок - віруючих України, яких все-таки не вдалося настільки знищити як віруючих Росії (нас, все-таки, трохи менше, ще не вспіли всіх зрусифікувати), до того наші можновладці їм в цьому посильно допомагають. Так що думайте українці, хахли , малороси , також деякі русини та всякі іновірці.
      Вражає становище в столичному "граді – Києві" який зрусифікований вщент.

      Тут і досі актуальна поговірка: - раніше козаки були чубаті – а тапер... носаті. До 1918 р. німецькою була і Прага доки не появився великий чеський Президент і Патріот Т. Масарик, який за 5 років зробив Прагу чеською ( і чеськомовною !).

      А в нас? Можна поїхати в Запоріжжя і взнати, біля старинного козацького дуба на Хортиці, чи в Дніпропетровську ( Січеславі) в музей козацької слави ім. Д. І. Яворницького, услужливо на "загальнопойнятній" (общепонятном язике) мові що: - "сдєсь кагда то жілі казакі". Коментарі зайві – горе безхребетним.

      Відносно ’іногородніх’ ( так козаки на Кубані називали пришельців з люмпену – пролетаріату) в дивізії. Приймальні комісії по запису в дивізію працювали в основному в містах Галичини. Я пройшов комісію в Варшаві по вул. Коперника , в приміщенні УДК, де був великий осередок кол. старшин армії УНР на еміграції.

      Про приймальні комісії в інших містах кол. Генеральної Губернії ( так називала ся окупована німцями Польща після 1939 року) мені невідомо.

      В Канаді Голова ГУ Братства кол.вояків 1 УД УНА М.Головатий готує до друкування книжечку з переліком старшин дивізії. Це багаторічна копітка праця і буде дуже цікаво з нею познайомитися. Працює над випуском книжки про кол. старшин армії УНР (Армія Української Народної Республіки яку в 1918-22 рр. очолював Головний Отаман Симон Петлюра), що продовжували боротьбу з більшовизмом в рядах дивізії «Галичина», письменник Роман Коваль – Президент Історичного Клубу "Холодний Яр" і автор багатьох чудових споминів про визволь ну боротьбу українського народу в роки Визвольної Боротьби в 1917 – 29 роках.

      Я знав чудових хлопців З Придніпрянщини (чи з Великої України як їх називали), які воювали в рядах Дивізії. Був в нашій сотні геройський хлопець Грінченко з Кіровоградщини (?) кулеметник і джура сотенного 2-ої сотні 29-го полку - його подвиги були загально відомі, як і гуцула Томащука – природженого мисливця за ворожими снайперами. В березні 1945 року ми впіймали югославського партизана – уродженця Вінниччини, який втік з примусових робіт в Австрії в до партизанів Тіто (за його словами). Отримав завдання роздобути солі і попав нам в полон. Ми провели з ним роз’яснювальну роботу і воював з нами до останнього дня війни. Подальша його доля мені невідома.

      Був в третій сотні 29-го полку в легендарного сотенного В. Козака десятник з Одещини Сосенко, загинув в бою в замку Гляйхенберг прикриваючи командира після вибуху кинутої ворогом гранати. Багато геройських хлопців було в Волинському Леґіоні який приєднали до дивізії в березні 1945 р. Пройшло 64 роки і важко все пригадати , до того був період життя коли треба було про все пережите забути, тай пишу тільки про те що достеменно знаю.

      Про відношення до нас німців важко сказати. Особисто я жодної зневаги та шиканів не відчував та не бачив. Ставлення до нас – українців було коректним і приязним, та вони такого очікували й від нас. Армійський вишкіл вимагає послуху і не кожний мамин синок це усвідомлював. Є відома армійська поговірка : - чим більше поту в навчанні, тим менше крові в бою. Нажаль досі є необ’єктивні мемуаристи готові кинути камінець в колишнього союзника тому що це модно.

      Поливаємо брудом німців які виконали за нас роботу яку повинні були зробити ми самі, коли наших побратимів вбивали (хоча б поляки в Гуті Пеняцькій). Війна є війна і ніхто не робить Ії в білих рукавичках. Кожна дія викликає протидію і не можу забути перші дні війни після 22 червня 1941 року. На стінах домів міста Стрия були розклеєні відозви до мешканців міста, ’найбільш гуманними в світі вояками ЧА’, в яких населення попереджували, що на випадок пострілу з будинку, той буде знищений артилерійським вогнем. Знали про любов до сов. режиму, а це називається колективною відповідальністю, в застосуванні якої так запопадливо звинувачували більшовики німців. Була б палиця а собака знайдеться.
  • 2009.04.02 | romankogut

    Чи існують списки вояків Дивізії "Галичина"?

    Чи існують списки вояків Дивізії "Галичина" і чи збереглись архіви Дивізії "Галичина"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.04.10 | Роман Колісник

      Архіви Дивізії частинно збереглися і є у Берліні

      Списки поодиноких вояків зберегшлися і вони є у Берліні й у Вашинґтоні. Архіви Дивізії частинно збереглися і є у Берліні. Доступ до архівів є виключно для науковців. Доступ до списків тільки для близької родини і науковців.
      Списки вояків, які були в англійському полоні зберігаються в Лондоні. Доступні так, як і в німецьких архівах.
      Список з американського полону в Баварії був у Українській санітарно-харитативній службі у Мюнхені й копії (неповні) є в архівах у Львові й Торонті.
      Галицьке Братство кол. вояків 1-шої УД УНА у Львові видало Ювілейний альманах, в якому поміщені усі члени з датами і місцем народження і т.д. - близько 1000 кол. вояків. Очевидно, не всі, що жили в Україні, вступили до Галицького Братства.
    • 2009.05.30 | Леонід Муха

      Списки є в усіх Станицях – Головній в Торонто (Канада) і Краєвих

      Списки є в усіх Станицях – Головній в Торонто ( Канада) і Краєвих: Америки, Европи і Австралії. Зберігаються і поповнюються система тично доки ще буде живий останній Дивізійник. Галицьке Братство передає списки в архів бібліотеки іи. Стефаника у Львові. Цю роботу веде голова Львівської Станиці побр. М.Бендина.
  • 2009.04.19 | Теодозія

    Дуже дякую, пане Богдане. Мій тато не міг розповідати

    Дуже дякую, пане Богдане
    .
    Бо мій тато не міг розповідати. Його вбили 40 років тому.
  • 2009.04.21 | Григорій

    Чи розшукували Ви тих ветеранів, що потрапили в совєтський полон

  • 2009.04.27 | Михайло

    Розкажіть про культурне життя Дивізії

    Розкажіть про культурне життя Дивізії. На фотографіях бачив, що у Дивізії був хор, наскільки я зрозумів бандуристи (чи принаймні ті, хто вмів грати), а також танцювальні колективи.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.02 | Богдан Маців

      Трохи про культурне життя

      Підчас рекрутського вишколу дириґент Осташевський зоорганізував хор який співав під час Служби Божої. Опісля, коли ми були на офіцерському вишколі в Чехословаччині, Степан Гумінілович зорганізував хор, який виступав в неділі для учасників вишколу і гостей, що приїжджали з Праги. В той час не було групи бандуристів ані танцювальних гуртків.
      Коли ми опинилися в полоні в Італії у місцевості Ріміні, тоді розвинулося культурне життя. Створили кілька хорів, капелю бандуристів, симфонічну і джазову орхестри. Повстали танцювальні гуртки і спортові дружини. Незабаром вийде у Львові альбом, де всі ці події описані.
  • 2009.05.01 | Василь !

    Як склалася доля вашої родини ?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.02 | Богдан Маців

      Нам вдалося секретно перевезти маму до Канади

      . Нас було троє, мати, сестра і я. Першим транспортом я виїхав на рекрутський вишкіл до Гайделяґру, сестра зголосилася на вишкіл медсестер і мати залишилася сама. В час війни і аж до 1958 року мати не знала про нашу долю і чи ми живі. Ми з сестрою боялися писати до мами, щоб їй не пошкодити. Всім зараз вже відомо, що робили з людьми, що мали якийнебудь звязок із Заходом. Мама певно була „ворогом народу”,коли аж двоє дітей були в Дивізії „Галичина”.

      Аж в 1958-му році нам з сестрою, вже будучи в Канаді, вдалося секретно передати мамі вістку до Львова. Це ми зробили при помочі тітки, що жила в Польщі. В цей спосіб нам також вдалося маму перевести до Польщі(ніби у відвідини), а звідти мама приїхада до нас до Канади. І так, після 17 років я знов зустрінувся з матірю і Бог дав нам ласку, що ще 17 років прожила з нами.
  • 2009.05.02 | kirov

    Який вишкіл проходили ви особисто?

    Вітаю!
    Чи можете коротко описати вишкіл, який проходили ви особисто? Особливо цікавить місце проведення, методи навчання, відношення німецького інструкторського персоналу, відносини з іншими курсантами (іноземцями, якщо такі були), розпорядок дня...
    Наперед вдячний за відповідь...
    admin пише:
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.02 | Богдан Маців

      Мої три німецькі вишколи

      Дякую за привіт і вітаю Вас сердечно. День на рекрутському вишколі в Гайделяґері починався рано о 6-ій год. Спершу треба було прибрати ліжка і почистити кімнату. Опісля було снідання і в 6:30 ми були готові до вправ. При вставанні, миттю і сніданку була строга дисципліна. Дижурний підстаршина часто перевертав постіль на ліжках, якщо ліжко не було правильно застелене. На вправах ганяли нами як навіжені. За найменшу провину казали падати і вставати скорим темпом. На вправах вчили впоряд, маршувати та здоровити офіцерів. Після трьох тижнів ганяння нами, кожного дня ходили на стрільницю а опісля мусіли чистити зброю. Часто вправи відбувалися вночі.

      Вишколювали нас підстаршини з фронтовим досвідом. Були між ними різні люди. Деякі надуживали свої позициї під час вишколу, а деякі відносилися зі зрозумінням.

      Підстаршинський вишкіл я перейшов у Лявенбурзі. Це була одна з найбільш жорстоких шкіл. Ця школа містиляся в колишньому шпиталі для божевільних (варятів)і фактично,крім назви,нічого там не змінилося. Ганяли нами без кінця. Єдина неділя ніби була вільна від зайнять, але навіть тоді щось придумали.

      Офіцерський вишкіл був в Чехії у місцевості Просечніце. Тут відношення до нас було досить приличне. Ніхто не перекидав нам ліжок. Вчили як орудувати і командувати чотами і сотнями, та вживання різних родів зброї в наступі, від скорострілів, гранатометів до вогнеметів. Треба було засвоїти багато теоритичного матеріялу. На вишкіл вислали приблизно 250 людей, а закінчила приблизно сотня кандидатів.

      Відносини з німецький інструкторський персоналом як також з чужинецькими курсантами були приязні. Переважно групи учасників були тої самої національності.
  • 2009.05.04 | марія канюка

    Як знайти могилу загиблого в бою під Бродами?

    як знайти могилу загиблого в бою під Бродами Канюки Василя Степановича.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.18 | Богдан Маців

      Раджу звернутися до Леоніда Мухи

      Шановна Пані Маріє! Вибачте що прийшлося довго чекати на відповідь. У мене була проблема з компютором.
      Галицьке Братство переховало багато погибших вояків Дивізії на цвинтарі у місцевості Червоне. Про інформації прошу звернутися до голови Галицького Братства побр. Леоніда Мухи. Подаю Вам адресу (він електронної пошти не має). Пан Муха Леонід, вул. Дорошенка 33, місто Миколаїв, Львівська обл. 81600
      з пошаною
      Богдан
  • 2009.05.10 | Ponomarenko

    Які Ви мали військові звання?

    Доброго дня! З найкращами побажаннями вітаю вас. Маю таке питання:
    який Ви мали військове звання (читав тут, що ви пройшли офіцерский вишкіл, мабуть - ваффен-унтерштурмфюрер?). Які ранги вам були присвоєні у юнкерскій школі - юнкер, штандартенюнкер, штандартеноберюнкер? І чи мали ви якісь німецькі нагороди?
    Дякую за відповіді.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.18 | Богдан Маців

      В українській мові ми вживали "хорунжий"

      Вітаю Вас! Після складення іспитів (в німецькій мові) переносили до вищого ступіння. Так перейшов всі правильно подані Вами ступені. Закінчив школу штандартеноберюнкером. Три місяці пізніше в Дивізії піднесли до ваффен-унтерштурмфюрера. В українській мові ми вживали хорунжий. Жодних німецьких нагород не мав.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.05.18 | Ponomarenko

        Тобто використовували українську систему звань? А чому?

        Дякую за відповідь. Чи вірно я зрозумів, що українці-дивізійники навіть в роки війни між собою використовували звичну (українську) систему військових званнь, замість єсєсівських? Тобто, наприклад, українця ваффен-гауптштурмфюрера свої українці називали сотником і це почалось ще під час війни?

        Але чим це було викликано? Чому між собою не використовували німецьку систему званнь?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.05.30 | Богдан Маців

          Німецька мова для багатьох вояків була незрозумілою

          Німецька мова для багатьох вояків була незрозумілою. За вийнятком команд, всі пояснення і виклади відбувалися в українській мові. Так прийнялося,що до хорунжих наші вояки зверталися "пане поручнику". Коли командиром сотні був німець, хтось хто знав німецьку мову перекладав. Звичайно перекладач звертався до офіцера називаючи ступінь по німецьки.
        • 2009.05.30 | Богдан Маців

          Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

          Був звичай, що до хорунжих наші вояки зверталися "пане поручнику". Коли командиром був німець, хтось хто знав німецьку мову перекладав. Звичайно перекладач звертався до офіцера називаючи ступінь по німецьки.
    • 2009.06.26 | Леонід Муха

      Військового звання так і не дочекався – закінчилася війна

      В березні 1942 року по направленню біржі праці ( арбайтсамт) попав на навчання в варшавську механічну школу ( кол. ім.Конарського). Вчили мене на слюсаря та через два тижні тишком –нишком, без згоди матері, вивезли на продовження навчання в Лодзь (тоді Ліцманштадт). Там пройшов курс навчання на слюсаря, згодом на токаря. З першого червня 1942 року працював токарем на воєнній фабриці ФДМ в пригороді Франкфурта на Майні – Гедернгаймі.

      Пропрацювавши рік отримав відпустку і поїхав до матері, що тоді проживала в Варшаві. В цей час – початок 1943 р. липня в приміщенні Українського Комітету при вул.Коперника працювала комісія по вербовці вояків до дивізії Галичина і я 14 липня пройшовши лікарську комісію отримав посвідчення призовника.

      До отримання виклику пішов працювати охоронцем в фабричну охорону ( Веркшуц) на фабриці, яка виробляла автомати та пістолети 9 мм. VIS, бо була війна і треба було працювати, щоб прожити. В перших днях жовтня отримав виклик і поїхав в вишкільний табір що знаходився в Гайделяґрі б.Дембіци.

      Вишкіл проходив в 5-й сотні 29-го полку. Ройовим був вишкільний підстаршина – німець, що дуже любив українські пісні. Чотовим (цуґсфюрер)був буковинець Васкан, який загинув чотовим штабної сотні 29 –го полку в бою біля Ясенова, коли отримав приказ "стояти на смерть", прикриваючи відступ штабу (спогади В.Сірського).

      Прізвища сотенного не пригадую, комполка був майор Е. Побігущий. Вишкільний табір в Гайделягрі був перехідним звідки направлялися на старшинські, підстаршинські та інші спеціалізовані вишколи призивники. Навчання проходило планово кожний день. В грудні від нас приймали присягу. Присягав цілий полк чи курінь, забув таку "врочисту" подію, тому що знали ворога в лице, і формальність для нас не мала значення. Далі були Різдвяні Свята і відвідини нас театром з Львова та капелою бандуристів – незабутні враження, дарунки, вітання.

      В кінці лютого мене відправили з командою квартир’єрів до 30-и чоловік у вишкільний табір Нойгамер біля Сагана ( тепер Польща м.Жеґань). Табір був звільнений вояками 13-ої хорватської дивізії "Ханджар", яка закінчила вишкіл і отримала направлення на батьківщину боротися з більшовицькою партизанкою Тіто.

      Ми працювали, наводячи порядок в усіх приміщеннях, і приймали вантажі для дивізії, які приходили на віддалену на 12 км. станцію Мальміц. Врешті в березні потягами почали прибувати вояки для продовження навчання.

      Їду з командою 20 чоловік з одним десятником (унтершарфюрер – або популярно уша) в м.Буско для купівлі в населення коней для потреб дивізії. Закупівлю проводить військова комісія і відбирають тільки добрих коней – шкапи нам непотрібні. Запам’яталася купівля коней, коли поляки старалися продати коней (!)- видно добре за них платили. Переганяємо 84 коней на віддаль до 50 км. в Кєльце, де нас чекали вагони . Завантажуємо по вісім коней у вагон, в останньому 4 коні, фураж і наш уша. В дорозі на всіх станціях нас годують, дають для коней фураж.

      Мене викликають до сотенного і отримую призначення на сотенного санітара, видно, тому що навчався протягом року в фельдшерському технікумі в Стрию.

      Не вспів приступити до виконання обов’язків санітара, як 4 квітня відправляюся з командою в 200 чол. на пістаршинський вишкіл (унтерфюрер шулє) в Ляуенбурґ (тепер Лемборк недалеко Ґдині в Польщі).

      Вишкіл тривав 4 місяці – з квітня по серпень. Я попав у вишільну чоту важкої піхотної зброї – важкі кулемети МГ-42 та гранатомети 120 мм. Після 2-х місяців від нас відокремили найкращих та й послали на старшинський вишкіл ( фюрер шуле)

      В Позен Трескау (тепер Познань, Польща). Наш вишкіл закінчився в перші дні серпня і нам присвоїли звання "кандидат на під старшину" (унтерфюрербевербер).

      В німецькій армії направляли на підстаршинські вишколи фронтовиків зі стажем не менше двох років. З нами поступили навпаки – перше дали вишкіл і по набуттю фронтового стажу присвоювали за заслуги звання. В Дивізії були кол. старшини та підстаршини армій УНР, УГА, Польщі, СРСР і усі мусіли пройти перевишкіл, при тому звання попереднього так і не отримали – німці знали собі ціну.

      Після закінчення вишколу ми поїхали до дивізії на фронт. Приїхавши в Краків взнали що дивізія розбита під Бродами і відправили нас в запасний полк, який знаходився надалі в Нойгамері. Мені дали 15 призовників і доручили їх вишкіл.

      В останні дні вересня призначили в бойову групу "Вільднер" яка направлялася в Словаччину на поборювання більшовицького заколоту. Мене призначають другим номером в обслугу важкого МГ-42 в 4 важку сотню і наш кулемет закріплюють за другою чотою другої сотні під командою чотового Р.Дражньовського. В боях на горі Дьюмбюєр перший номер Іван Храпко отримав важке поранення і помер в шпиталі, я його замінив. Після виконанню завдання бойова група повернулася в Жиліну на відпочинок. 20 грудня 1944 року 29 полк кинуто на ліквідацію вилому сов. армією в південній Словаччині. Завдання полк виконав. В бою був поранений і лікувався в воєнному шпиталі в м.Годонін в Чехословаччині. По одужанню отримав в Відні направлення в Марібор ( Словенія) куди пішо направлялася Дивізія.

      В половині лютого 1945 р. стрінув Побратимів і отримав нагороди. Нагороджували нас 15-20 чоловік в штабі полку в Гонобіц . Мене нагородили срібною плашкою за проявлену хоробрість в рукопашних боях (нахкампфшпанге), та бронзовою медалею за поранення. До кінця березня поборювали більшовицьку партизанку Тіто і в перші дні квітня нас кинуто на закриття прориву совітською армією біля Фельдбаху в Австрії. До кінця війни тримали оборону в важких наступальних і оборонних боях біля замку Гляйхенберг.

      8 травня,в останній день війни, прикриваючи відхід на захід Дивізії, був вдруге поранений і через два дні дібрався до шпиталя в Санкт Фейт, звідки перевезли в Кляґенфурт (англо-американська зона). При анкетуванні назвався українцем і 8 червня 1945 року був депортований, переданий совєтському СМЕРШ-у на розправу.

      Усіх переданих в СРСР судили за "зраду батьківшини", з 15 тисяч які опинилися в полоні союзників ( Англії, США, Франції) до тепер не засудили жодного!!!.

      Не реабілітований і я в державі, в боротьбі за яку найкращих 17 років життя провів на засланні, в тюрмах та таборах на самих важких роботах. Є привід до роздумів.

      Подробиці можна взнати в спогадах автора "З Австрії на Колиму". В продажі немає.
  • 2009.05.20 | Hector

    Як ви ставитесь до відродження націонал-соціалістичного руху?

    Як ви ставитесь до відродження націонал-соціалістичного руху в межах України?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.06.01 | Богдан Маців

      Re: Як ви ставитесь до відродження націонал-соціалістичного руху?

      Про відродження націонал-соціялістичного руху мені мало відомо. Бачив лише фотографії і текст на сторінкаж веб-сайт „Народній Оглядач bilozerska.livejournal.com/140540.html. Мені не ясно, як може бути мова про якесь відродження, коли справді націол-соціялістичної партії в Україні не було. Існувала дуже сильна Організація Українських Націоналістів і більшість молоді Галичини до цеї організації належала. Мені було 18 років, коли я вступив до Дивізії і я вже тоді, як і більшість моїх друзів, був членои ОУН. Не маючи ще 20 років, я опинився в полоні, але і там, і дальше ціле своє життя працював в рамцях ОУН. Про націонал-соціялізм (суто Гітлерівська організаця), ніколи не було мови. Нашою ціллю була незалежність України, а не утопійна ідея Гітлєра, а саме поширення т.зв. “Lebensraum” для Німеччини.
      Уважаю, що вже найвища пора, щоб на 18-му році Незалежності Укураїни, молодь врешті зацікавилася історією і брала участь у житті української держави. Важне, щоб молодь включалася в існуючі організації, а не творила щось нового і тим самим розбивала голоси потрібні для вибору українських патріотів до Верховної Ради. Мені дивно, що так мало молодих людей піддержує партію „Свобода”, яка має за ціль здобути права для українців і позбутися людей з уряду, які не здібні зробити якесь рішення без згоди Путіна чи взагалі „старшого брата”.
      Важне, щоб молодь вживала і поширювала українську мову, пояснювала і переконувала людей, щоб віддавали свої голоси за українських патріотів а не продавали голоси за кусок кобаси і чарку горілки.
  • 2009.05.30 | igorg

    Яке було ставлення до українців у німецькому війську

    з боку німців. Як рядового складу так і командного. Як до вас ставилися у місцях базування і вишколу.
    Чи була відчутна різниця у ставленні до українців від різних німецьких чиновників високого рангу. Бо я чув що Еріх Кох був лютим ворогом українців й української самостійності. Навіть чув думку що він був агентом НКВД й саме тому докладав значних зусиль у боротьбі з УПА. Ніби-то за це совєти не докладали зусиль до його розшуків.
    В той же час німецьке керівництво Галичини досить лояльно ставилося до Українців. Чи так це.
    Чи були в Галичині вояки з інших місцевостей України, наприклад із Рівненщини?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.06.05 | Богдан Маців

      Re: Яке було ставлення до українців у німецькому війську

      Важко встановити відношення підстаршин до вояків на рекрутському вишколі. Всі команди відбувалися криком. Німці хотіли зробити з нас слухняних і здисциплінованих вояків. На підстаршинській школі було ще гірше. Від ранку до вечера були лише крики. Не думаю, що вони нас трактували гірше як німців на таких вишколах. На офіцерському вишколі відносини були цілком інші. Зверталися чемно. Ніхто на нас не накидався.
      Еріх Кох був жорстокою людиною і про нього казали, що перед вступленням до Націонал Соціялістичної партії він був членом комуністичної партії.
      Губернатором Галичини був австрієць д-р.Отто Вехтер. Це була культурна і толерантна людина. До творення Дивізії мав пряме відношення і опікувався Дивізією.
      Перед боями під Бродами німці настоювали, що лише з Галичини добровольці можуть йти до Дивізії, після Бродів тих обмежень не було і багато вояків були з різних частин України
      В Дивізії були вояки і офіцери з різних місцевостей України. Для приміру подам сотн. Долинський, офіцер Пограничних відділів Ч.А., сотн. Володимир Козак, офіцер Ч.А. і інші..
  • 2009.06.15 | Максим Штатський

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Що Ви відчували у перші дні еміграції, там, за кордоном? Чи вірили, що все ще можна виправити?
  • 2009.06.17 | Лазур

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Слава Україні !!!
    Шановний комбатанте, в мене є питання більш по персові. Як відомо на весні 1945 року дивізію відвідав Головний команлдир УНА генерал Шандрук. суть мого питання в тому, яке було ставлення в дивізійників до цієї постатті ? Чи мав він авторитет ? Та як про нього відкликались ?
    Буду вдячний за відповідь.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.06.23 | Роман Колісник

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Командувач Української Національної Армії (таке було його звання) не «відвідав» Дивізію, а прибув, щоб включити її в УНА. Він заприсяг вояків Дивізії на вірність Українському народові й тим актом формально вивів її з-під юрисдикції війська- СС («Ваффен-СС). Він теж назначив на командира Дивізії генерала УНР Михайла Крата. Дивізія мала стати чисто українською формацією, тобто німецький персонал мав повністю відійти.
      Українське вояцтво ентузіястично вітало його, бож всі вояки вступили в її лави з єдиною метою—боротьби за українську державність.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.06.27 | Ponomarenko

        Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

        Вибачте, але в своїх спогадах Шандрук вказав, що після знайомства с Фрайтагом вирішив лишити його на посаді командира дивізії, теж саме було і з іншими німецькими старшинами. Судячи з його спогадів, коли дивізія приносила присягу на вірність Україні, німецькі старшини присягали також.
        Крім того, з сумнівом ставлюсь і до популярності Шандрука серед вояків дивізії, оскільки ця постать була практично мало кому відома серед української молоді, що служила в дивізії.
  • 2009.06.24 | Володимир

    Дивізія "Галичина" - пошук

    Слава Україні!
    Я вибачаюсь, що турбую Вас, але у моєї бабусі був батько: Олійник Теофіль Федорович, 1909 року народження, народився в селі Цеперів, проживав в місті Кам'янка-Бузька. Під час війни пішов в дивізію "Галичина" подальша його доля невідома, пошук не робили бо бабуся боялась репресій. Можливо Ви маючи певні документи та з спілкування очевидців цього часу зможете надати хоч якусь інформацію.

    З повагою
    Ткачишин Володимир Євгенійович
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.06.24 | Володимир

      Re: Дивізія "Галичина" - пошук

      Пишіть на поштову скриньку tkachyshyn@email.ua
  • 2009.07.04 | kirov

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Черговий раз вітаю шановних комбатантів!
    Моє запитання є наступним: протягом довгих років у періодичних виданнях, таких як "Вісті Братства кол. Вояків 1-ї УД УНА", "Голос Комбатанта", "Вісті Комбатанта", "Сурмач" публіковалась (а в деяких і продовжує публікуватись) велетенська купа історичних матеріалів про дивізію "Галичина" і не тільки; зараз в Україні дістати ці видання дуже тяжко і це в той час, коли зацікавленність у "дивізійній темі" зростає все більше; чи будуть якісь намагання видавати ці матеріали, наприклад, окремими збірками? якою загалом є на даний час видавнича діяльність Братства? чи готуються якісь нові видавничі проекти про дивізію "Галичина"? чи слід очікувати на публікацію нових спогадів від дивізійників?
    Наперед вдячний за відповідь...
  • 2009.07.04 | kirov

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Черговий раз вітаю шановних комбатантів!
    Моє запитання є наступним: протягом довгих років у періодичних виданнях, таких як "Вісті Братства кол. Вояків 1-ї УД УНА", "Голос Комбатанта", "Вісті Комбатанта", "Сурмач" публіковалась (а в деяких і продовжує публікуватись) велетенська купа історичних матеріалів про дивізію "Галичина" і не тільки; зараз в Україні дістати ці видання дуже тяжко і це в той час, коли зацікавленність у "дивізійній темі" зростає все більше; чи будуть якісь намагання видавати ці матеріали, наприклад, окремими збірками? якою загалом є на даний час видавнича діяльність Братства? чи готуються якісь нові видавничі проекти про дивізію "Галичина"? чи слід очікувати на публікацію нових спогадів від дивізійників?
    Наперед вдячний за відповідь...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.07.07 | Богдан Маців

      Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

      Дякуємо за привіти. В короткому часі вийде у Львові альбом під заголовком „Українська Дивізія <Галичина > Історія у світлинах від заснування у 1943 р. до звільнення з полону в 1949 р. Цей альбом буде даром розісланий до всіх провідних і наукових бібліотек в Україні. Крім цього плянується перевидати в короткому часі книжки „Броди”, „Військова Управа” та інші видання. В Івано-Франківську вже видали книжку ген. Павла Шандрука „Сила доблесті”.
      За інформаціями прошу звертатися до голови „Галицького Братства” побратима Леоніда Мухи, вул. Дорошенка, 33, Миколаїв, Львівська обл., 81600
      „Вісті Комбатанта” можна читати на інтернеті під адресою:
      http://www.komb-a-ingwar.blogspot.com/ Вітаю!
  • 2009.07.09 | Михайло

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Вітання комбатантам! Таке питання: в яких битвах, боях ви особисто приймали участь? Чи були нагороджені якимись відзнаками за участь у цих битвах (боях)? І ще таке питання: як відомо Залізного Хреста 1 класу отримали Володимир Козак та Остап Чучкевич, чи отримував ще хтось саме цю нагороду, адже багато вояків отримували Залізного Хреста 2 класу (до цього хочу також запитати за які заслуги бійці Дивізії отримували Залізного Хреста 2 класу, тобто які звитяги треба було для цього зробити?
    Дякую за відповіді!
  • 2009.08.06 | Олександр ЯСЕНЧУК

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Я мешканець Чернігова, нині готую до друку розвідку про Івана Рембаловича, уродженця м. Городн - підполковника АУНР, старшину Дивізії «Галичина», полковника УПА. потрібна докладна інформація, спогади є Лист Володимира Малкоша голови Управи Івано-Франківської станиці Галицького братства Першої української дивізії «Галичина» Української Національної Армії до голови Чернігівського обласного товариства «Просвіта» Василя Чепурного від 02.11.1998 року, – Архів автора.
    Моє мило - Yasenchuk@i.ua
  • 2009.08.28 | Олександр

    Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Чи приймали участь вояки Дивізії у розстрілах мирного населення.
  • 2010.06.24 | Ігор

    Re: Дивізія "Галичина" - в запитаннях і відповідях ветеранів

    Добрий день ! Хочу запитати у ветеранів дивізії ,який головний убір носили капелани дивізії ( побутують думки ,що фурашки люфтваффе) ? admin пише: >

    На виконання Указу Президента про подальше і поглиблене вивчення історії УНР, ЗУНР, визвольного руху та об'єктивного вивчення проблем другої Світової війни взагалі,

    >

    сайт Майдан розпочинає новий проект:

    >

    >

    Дивізія "Галичина"

    в запитаннях і відповідях

    >

    >

    Запрошуємо відвідувачів та дописувачів нашого сайту до участі у роботі над книгою, яку буде видано за матеріалами цього проекту. Відповідати на ваші запитання будуть ветерани Дивізії "Галичина", які мешкають в Україні та за її межами. Нагадуємо, що вже здійснено 2 подібних проекти на нашому сайті: "УПА у відповідях Василя Кука" та ""Нахтіґаль" у відповідях Мирослава Кальби". Розповсюджувач цих книг тут: knigi@lviv.farlep.net

    >

    Щоб Ваше запитання потрапило в цю гілку, задавайте його за цим лінком:

    http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_pressk&key=1233566160&site=maidan&trs=-1



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".