Протоієрей Олег Ведмеденко: "Древо життя"
08/02/2011 | Олег Ведмеденко
Запитання: Що то за “древо життя” росло посеред Раю, і що за “дерево пізнання добра й зла”? Чим різняться вони, і чому взагалі серед дерев Раю мало місце древо спокуси? Для чого Бог насадив його?..
Відповідь: Почнемо з того, що не яблука й не груші споживали у садку Божому перші люди віри, зображені у Святому Письмі під образами Адама та Єви. Як сам Едем (“Едем”, “Еден” – ніжність, приємність, солодкість; “рай” – сад), так і дерева в цьому садку Божому – поняття духовні. Подібно до того, як церква біблійною мовою зображується виноградником Господнім, так і дерева в Біблії є символами духовних речей. Дуб – емблема міцної віри (згадаймо діброву Мамре, що збудував у ній жертовника покори й поклоніння батько народів віри Авраам. “Мамре” – означає кріпость, сила). Кедр – прагнення до висот досконалості, “кедри ливанські”, що ростуть на висотах духа (“Ливан” – білий, сніжний. “Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив…” (Псалом 103(104), 16 вірш)). Смоківниця (фігове дерево) – символ плідності. Це “древо” покликане приносити плоди милосердя й богопізнання, смирення й любові. Дерево сіттім (акація) – міцністю подібне до каменя, з нього ковчег Заповіту. Вічнозелений запашний кипарис – емблема неминущості, вірності й благості обітниць Вічносущого…
“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході (Схід – напрям до сонця, а Сонце правди – Христос. Світло Христове просвічує всіх: “Я Світло для світу” (Євангеліє вiд Iвана, 8.12); “Бог є Світло” (Перше соборне послання апостола Івана Богослова, 1.5); “Суд же такий, що світло на світ прибуло” (Від Івана, 3.19)), і там осадив людину, що її Він створив.
І зростив Господь Бог із землі (земля у Біблії – це серця людські: “Послухай, ти, земле…”, – кличе Господь (Єремії, 6.19); “Уся земле, покликуйте Господу”, – співає Давид (Псалом 99(100).1 та ін.)) кожне дерево (духовне дерево!), принадне на вигляд і на їжу смачне (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене…” (Вiд Iвана, 4.34)). І дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла…
І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала (щоб працювала над собою, зростала духовно, піднімалась до висот обоження – висот боговідання, – постійно очищаючи серце своє, пануючи духом над плоттю: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (Від Матвія, 5.8)).
І наказав Господь Бог Адамові (першим людям віри, які піднялися до райських висот здобуття благодаті Святого Духа), кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти (живитись духовними плодами його). Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (помреш духовно – втратиш розуміння істини, втратиш віру живу, позбавишся благодаті)” (Буття, 2.8–9, 15–17).
“Древо життя” – це духовне древо пізнання добра через добро посередництвом виконання волі Божої, закону Божого, вселенського закону любові. Древо ж “пізнання добра й зла” – також духовне дерево, але вже пізнання добра через зло. І таке “древо” насадив у садку Своєму Господь, і таку можливість надав Бог людині. Бо ж не роботом створив Він її, але на образ Свій, наділивши головною ознакою цього образу – свобідною волею. А чого була б варта свобідна воля без свободи вибору?..
Коли я прошу свою дитину: “Не торкайся гарячої плити, бо впечеш пальчик!”, – то я зву її виконати волю мою, повірити, довіритись мені, як люблячому батькові. І у сина є вибір: або послухатись отчої настанови, виконати волю мою – “з’їсти плід з древа життя”, і таким чином пізнати добро через добро. Або ж виявити непослух, і, “з’ївши заборонений плід”, пізнати добро через зло. Пізнати, що тато бажає добра, що воля його добра, але пізнати вже іншим шляхом: через біль і страждання, сором і страх…
Так само й тут. Коли людина виконує волю Божу, закон Божий, – то живиться плодами з “древа життя”. Коли ж порушує заповідь, грішить (“Бо гріх – то беззаконня” (див. Перше Івана, 3.4)), – то споживає “заборонений плід”, пізнає добро через зло. Саме цим шляхом пішло людство за часів Адама. Саме цим шляхом у більшості своїй йдемо сьогодні і ми…
Древо життя – це духовне древо богопізнання. Шлях пізнання Бога, істини, вічного буття. Як і сказано: “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого” (Від Івана, 17.3). Як і у псалмоспівця Давида: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків. Та в законі Господнім його насолода, і про закон Його вдень та вночі він роздумує. І він буде, як дерево, над водним потоком (над водним потоком премудрості Божої. – Авт.) посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, – і все, що він чинить, – щаститься йому…” (Псалом 1.1–3) І так само, як царство Небесне – предвічний Едем – в нас, так і древо життя – Христос – також в нас!..
Коріння його – серце наше – п’є життєдайну воду слова Божого, зміцняється вірою (бо ж “віра від слухання, а слухання – через Слово Христове” (До Римлян, 10.17)), освячується світлом Христовим, заглиблюючись у смирення, тим відкриваючи небесні двері благодаті.
Стовбур його – стовбур праведності, зростання в надії, струнка ліствиця духовного зросту від віри в віру, від сили в силу, від слави в славу.
Гілки – то вся повнота людського єства, освяченого любов’ю правди, одухотворення усіх без винятку сфер життя людини віри, всесторонність та багатогранність буття праведника (“Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть” (Перше до Коринфян, 10.31)). І кубляться у вітті тому “небесні пташки” – крилаті, одухотворені думки та бажання…
Листя – ніщо інше, як сповідання цієї віри смиренної, що чинна любов’ю. Бо ж “вірою спасетесь”, і “листя дерев – на вздоровлення народів”. Бо “серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння” (див. Об'явлення, 22.2; До Римлян, 10.10 та ін.).
Плоди ж цього живоносного Древа – плоди Духа Святого, досконалої любові. “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: закону нема на таких...” (До Галатів, 5.22–23).
Коріння – стовбур – крона; віра – надія – любов… “Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо!”, – виголошує свята Церква. Отець – через Сина – Духом Своїм Святим зрощує у твориві Своєму, себто в нас з вами, благословенні та животворчі плоди добра. Перетворюючи зарослу терниною та будяччям землю сердець наших на Землю Обіцяну, що тече молоком і медом. На рай, на Едем, на царство благодаті. Тим самим відкриваючи нам, немічним, дорогу вічного життя.
Благословен, у кого не відніметься частка його від Древа цього!..
www.vedmedenko.org
Відповідь: Почнемо з того, що не яблука й не груші споживали у садку Божому перші люди віри, зображені у Святому Письмі під образами Адама та Єви. Як сам Едем (“Едем”, “Еден” – ніжність, приємність, солодкість; “рай” – сад), так і дерева в цьому садку Божому – поняття духовні. Подібно до того, як церква біблійною мовою зображується виноградником Господнім, так і дерева в Біблії є символами духовних речей. Дуб – емблема міцної віри (згадаймо діброву Мамре, що збудував у ній жертовника покори й поклоніння батько народів віри Авраам. “Мамре” – означає кріпость, сила). Кедр – прагнення до висот досконалості, “кедри ливанські”, що ростуть на висотах духа (“Ливан” – білий, сніжний. “Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив…” (Псалом 103(104), 16 вірш)). Смоківниця (фігове дерево) – символ плідності. Це “древо” покликане приносити плоди милосердя й богопізнання, смирення й любові. Дерево сіттім (акація) – міцністю подібне до каменя, з нього ковчег Заповіту. Вічнозелений запашний кипарис – емблема неминущості, вірності й благості обітниць Вічносущого…
“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході (Схід – напрям до сонця, а Сонце правди – Христос. Світло Христове просвічує всіх: “Я Світло для світу” (Євангеліє вiд Iвана, 8.12); “Бог є Світло” (Перше соборне послання апостола Івана Богослова, 1.5); “Суд же такий, що світло на світ прибуло” (Від Івана, 3.19)), і там осадив людину, що її Він створив.
І зростив Господь Бог із землі (земля у Біблії – це серця людські: “Послухай, ти, земле…”, – кличе Господь (Єремії, 6.19); “Уся земле, покликуйте Господу”, – співає Давид (Псалом 99(100).1 та ін.)) кожне дерево (духовне дерево!), принадне на вигляд і на їжу смачне (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене…” (Вiд Iвана, 4.34)). І дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла…
І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала (щоб працювала над собою, зростала духовно, піднімалась до висот обоження – висот боговідання, – постійно очищаючи серце своє, пануючи духом над плоттю: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (Від Матвія, 5.8)).
І наказав Господь Бог Адамові (першим людям віри, які піднялися до райських висот здобуття благодаті Святого Духа), кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти (живитись духовними плодами його). Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (помреш духовно – втратиш розуміння істини, втратиш віру живу, позбавишся благодаті)” (Буття, 2.8–9, 15–17).
“Древо життя” – це духовне древо пізнання добра через добро посередництвом виконання волі Божої, закону Божого, вселенського закону любові. Древо ж “пізнання добра й зла” – також духовне дерево, але вже пізнання добра через зло. І таке “древо” насадив у садку Своєму Господь, і таку можливість надав Бог людині. Бо ж не роботом створив Він її, але на образ Свій, наділивши головною ознакою цього образу – свобідною волею. А чого була б варта свобідна воля без свободи вибору?..
Коли я прошу свою дитину: “Не торкайся гарячої плити, бо впечеш пальчик!”, – то я зву її виконати волю мою, повірити, довіритись мені, як люблячому батькові. І у сина є вибір: або послухатись отчої настанови, виконати волю мою – “з’їсти плід з древа життя”, і таким чином пізнати добро через добро. Або ж виявити непослух, і, “з’ївши заборонений плід”, пізнати добро через зло. Пізнати, що тато бажає добра, що воля його добра, але пізнати вже іншим шляхом: через біль і страждання, сором і страх…
Так само й тут. Коли людина виконує волю Божу, закон Божий, – то живиться плодами з “древа життя”. Коли ж порушує заповідь, грішить (“Бо гріх – то беззаконня” (див. Перше Івана, 3.4)), – то споживає “заборонений плід”, пізнає добро через зло. Саме цим шляхом пішло людство за часів Адама. Саме цим шляхом у більшості своїй йдемо сьогодні і ми…
Древо життя – це духовне древо богопізнання. Шлях пізнання Бога, істини, вічного буття. Як і сказано: “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого” (Від Івана, 17.3). Як і у псалмоспівця Давида: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків. Та в законі Господнім його насолода, і про закон Його вдень та вночі він роздумує. І він буде, як дерево, над водним потоком (над водним потоком премудрості Божої. – Авт.) посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, – і все, що він чинить, – щаститься йому…” (Псалом 1.1–3) І так само, як царство Небесне – предвічний Едем – в нас, так і древо життя – Христос – також в нас!..
Коріння його – серце наше – п’є життєдайну воду слова Божого, зміцняється вірою (бо ж “віра від слухання, а слухання – через Слово Христове” (До Римлян, 10.17)), освячується світлом Христовим, заглиблюючись у смирення, тим відкриваючи небесні двері благодаті.
Стовбур його – стовбур праведності, зростання в надії, струнка ліствиця духовного зросту від віри в віру, від сили в силу, від слави в славу.
Гілки – то вся повнота людського єства, освяченого любов’ю правди, одухотворення усіх без винятку сфер життя людини віри, всесторонність та багатогранність буття праведника (“Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть” (Перше до Коринфян, 10.31)). І кубляться у вітті тому “небесні пташки” – крилаті, одухотворені думки та бажання…
Листя – ніщо інше, як сповідання цієї віри смиренної, що чинна любов’ю. Бо ж “вірою спасетесь”, і “листя дерев – на вздоровлення народів”. Бо “серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння” (див. Об'явлення, 22.2; До Римлян, 10.10 та ін.).
Плоди ж цього живоносного Древа – плоди Духа Святого, досконалої любові. “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: закону нема на таких...” (До Галатів, 5.22–23).
Коріння – стовбур – крона; віра – надія – любов… “Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо!”, – виголошує свята Церква. Отець – через Сина – Духом Своїм Святим зрощує у твориві Своєму, себто в нас з вами, благословенні та животворчі плоди добра. Перетворюючи зарослу терниною та будяччям землю сердець наших на Землю Обіцяну, що тече молоком і медом. На рай, на Едем, на царство благодаті. Тим самим відкриваючи нам, немічним, дорогу вічного життя.
Благословен, у кого не відніметься частка його від Древа цього!..
www.vedmedenko.org