Євген Марченко: Чим серце заспокоїться

додано: 04-04-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1207297078.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Політика •

Перші дві статті циклу («Пора змінювати систему» «Що буде?») були присвячені викладу певної системи поглядів на стан, сучасність і найближче майбутнє українських державних інститутів. Мета ж цього опусу – з’ясування а що ж саме і в якому напрямі слід робити для створення сучасної демократичної державі замість нинішніх руїн.

Насамперед слід чітко визначитися із ідейною основою діяльності. Теперішній ідеологічний хаос, коли ліберал зливається в екстазі з авторитарним традиціоналістом лише на підставі спільного визнання Української державності, був загалом прийнятний аж допоки тривала боротьба за незалежність. Помаранчева революція остаточно завершила пострадянський етап історії України і визначила можливість чіткого формулювання своїх позицій, без побоювань нанести шкоду майбутньому держави. Звісно, не йдеться про якісь воєнні дії, навпаки, така визначеність дозволить зрозуміти можливості і потенціал союзів, проте необхідно, нарешті, критично ясно і зрозуміло сформулювати, що є для нас найважливішим – права людини і європейська Україна, або примари національної величі та боротьба з її аж надто реальними ворогами. Автор жодним чином не є анархістом, скоріше вже етатистом, але він, на відміну від численних епічних героїв, глибоко переконаний, що держава має служити людині і суспільству, а не навпаки.

Таке розмежування дозволить вирішити низку надзвичайно важливих проблем. Нарешті зможемо провести різницю між громадянським і етнічним націоналізмом , який в наших, тай не лише наших, умовах межує з ксенофобією та має схильність до вирішення всіх проблем простими і надійними авторитарними засобами.

Спроможемося сказати вголос про засилля клерикалів в суспільному житті, про світський характер нашої держави, тай про те, що суспільною релігією є марновірство і поганство найпримітивнішого штибу. Слава богу, хоч духам лісу не поклоняємося. Написав, а потім зауважив, нажаль не правий, поклоняємося і ще як.

Припинимо вічну боротьбу не важливо за що, і далеко не зрозуміло з ким. Вийдемо нарешті з окопів і виконаємо наказ гребєнщиковського полковника Васіна, бо нові данні розвідки про війну з самими собою за 20 років, що пройшли з написання цієї пісні, знаходять підтвердження чи не щоденно. Теж додам, якщо Петро Григоренко писав, що у підпіллі живуть лише пацюки, то, впевнений, що в окопах - переважно епічні герої.

Нарешті, відверто сформулюємо, чим саме нам не подобається сучасна Росія. Що на відміну від традиціоналістів, корінь цієї нашої фобії не в расових відмінностях (фінно-угорці створили найприємніші для життя балтійські держави) та не в історії (жахлива історія в наявності не лише в великоросів, а будь-якого іншого народу, із українцями включно) і навіть не в образах (і поляки, і турки, і німці накапостили нам немало, як втім і ми їм), а в авторитарній державі фільора і урядника, безнадійно відсталих суспільних інститутах та національних прагненнях, що запізнилися десь на століття. Підсумовуючи, Росія не подобається дурною повторюваністю її історії, що перетворює цю, поза сумнівом, велику країну на найбільшу загрозу як для себе, так і для сусідів. Ну і далі вже двісті років відомі думки П.Чаадаєва.

По-друге, потрібна якісна дискусія щодо реальних суспільних проблем, треба формувати порядок денний ЗМІ. Слід активніше виступати з змістовними, програмними матеріалами, а не пропагандистськими одноднівками чи агітками. Безумовно, агітація і пропаганда це важливо, але необхідно мати те, що маємо поширювати і роз’ясняти. В Україні немає серйозної інтелектуальної трибуни ліберального спрямування («ДТ» тим паче «День» давно вже не виконують такої функції) спрямованої не на «дуже спеціальних людей» як «Критика», а на широкі кола тих, хто думає чи хоча б прагне це робити.

В цьому контексті дуже цікавий феномен «Главреду» - безумовно позитивне прагнення запровадити новий формат публічного обговорення, суттєво девальвується нині актуальним рівнем диспутантів. І тут Майдан має сказати своє слово.

По-третє, як стає все очевидніше, найближчими роками Україна коливатиметься між олігархією і вождізмом того чи іншого ґатунку, або точніше більшої чи меншої гидотності і неприйнятності. Час не найліпший для середнього класу загалом і професіоналів зокрема. Проте маємо Перепочин - насправді чи не єдину у своєму роді можливість для досягнення випередження, насамперед інтелектуального і морального перед опонентами. У нас є всі можливості для формування інтелектуального порядку денного в Україні, нашого порядку денного, нашої відповіді на питання сучасності.

Нинішні еліти неспроможні до стратегічного, тай будь-якого вищого за задоволення найнижчих потреб (поїсти, нахапати грошей, продовжити рід тощо) мислення. Але їм подобаються цяцьки – приклад «записных» політологів – неспростовно підтверджує це. І саме в цьому їх дикунстві наш шанс змусити спиратися на професійні ідеї і йти правильними шляхами. Якщо з’явиться на інтелектуальному ринку і стане домінувати якісна пропозиція – елітам буде нікуди подітися. Вони танцюватимуть за нашими нотами, бо ж інших не буде. У будь-якому випадку певна, найметикованіша елітна група зрозуміє свій зиск, і з нашою допомогою переможе.

Отже, завдання зрозуміло і просто формулюється. Але складно виконується. Необхідно визначити основні реальні проблеми сучасного українського суспільства, порушити найважливіші питання і надати конкретні відповіді на них. І не лише писати і говорити, але й діяти. Все вище зазначене не відміняє прямої дії – мітингів, пікетів, демонстрацій, петицій, запитів тощо того чим традиційно сильне громадянське суспільство.

Фактично йдеться про класичну політику груп тиску – таким самим чином англійське суспільство змусило наприкінці XVIII сторіччя свій уряд заборонити торгівлю рабами, таким самим чином у XX сторіччі в Європі надали право голосу жінкам, таким самим чином діяли опозиційні групи у Східній Європі ще учора.

Вдалося в них – вдасться у нас. Бо ми ж не дурніші за інших. Сим переможемо.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 04-04-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1207297078.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.