Віктор Пушкар, канд. психол. наук: Право Мати Право, або ж “квартирне питання” в містах України.

додано: 17-05-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1211054772.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Суспільство •

Що являє собою типове житло умовно середнього громадянина України? Відповідь досить сильно залежить від того, хто і за якою методикою визначає цю типовість. Однак оспіваний класиком “садок вишневий коло хати” явно відходить за межі середнього. Як і практика будівництва житла для малої сім’ї одразу після одруження. Там, де достатньо землі, далеко не завжди достатньо роботи. А там, де є робота, іноді досить складно втулити новий будинок.

Поки з абсолютної більшості предметів, які включаються в електромережу, крім прасок і кавоварок, лунають гучні обіцянки. Роздавати дві тисячі “соціальних” квартир кожного місяця, водночас нарізаючи по шістнадцять соток на сім’ю під приватні будинки. Суворо обмежити міграцію, водночас сплачуючи мігрантам вартість оренди житла. Надати пільгові кредити, але повернути їх разом з майном кредитованих.

Тим часом абсолютна більшість міських сімей живе в досить скромних умовах. Однокімнатна на трьох, двокімнатна на чотирьох. Не кажучи про випадки екстремальної тісняви. Значно простіше знаходяться бажаючі соціально захистити пенсіонерку від надто просторого для неї будинка, ніж бажаючі розселити в людські умови дві сім’ї, які разом туляться в кімнаті гуртожитка.

Чинний в Україні "соціалістичний" житловий кодекс УРСР 1984 року, до котрого досить дивним боком прикручена приватна власність, лишає відкритим багато питань. Яким чином держава сприяє будівництву житла громадянами? Невже у понеділок роздає земельні ділянки, у вівторок узгоджує дозволи на будівництво, а в середу завозить безкоштовну вантажівку цегли? Кого варто вважати менш соціально захищеними – пенсіонерів, бомжів чи працюючих бідних, значна частина яких заробляє свій прожитковий мінімум на підприємствах державної власності?

Низькі доходи і високі ціни на житло прив’язують людей до певного місця не гірше, ніж кріпосне право в Російській імперії. “Крєпок к зємлє” – казали на безправного селянина. Житель українського міста навіть не обов’язково прописується за місцем проживання, як було в СРСР, а тільки добровільно реєструється. Але – наскільки фактично реалізується його право на житло? Чи він теж “крєпок” до своїх квадратних метрів, як його попередник до клаптика поля?

Сподіваюсь, нам вдалось принаймні частково розкрити ці питання в межах проекту Харківської правозахисної групи та Альянсу Майдан “Побутові уявлення про права людини”. Дослідження проводиться за підтримки Міжнародного фонду Відродження. На першому етапі було проведено анкетування 900 жителів у 18 містах України, на другому – в тих же містах проведено 18 фокус-груп. Оскільки локальні партнери проекту представляли тільки міські громадські організації, вибірка опитування є репрезентативною щодо міського населення України. Вона квотувалась за віком, статтю та професійними групами.

Деякі результати дослідження варто оприлюднити вже зараз; детальніше підсумки буде оприлюднено пізніше в електронному і (або) друкованому вигляді. Отже,

Що думають громадяни про своє право на житло?

Наше дослідження підтвердило відомий факт щодо домінування в Україні малої сім’ї; більшість сімей складається з подружжя та їх дитини чи дітей. Також часто зустрічається окреме проживання одиноких громадян, неповна сім’я без чоловіка, велика сім’я, що складається з подружжя, їх дітей та інших родичів.

В анкетуванні опитуваним було запропоновано питання, в якому випадку виправдана спільна власність на житло. За даними обробки анкет маємо попередній результат:
- абсолютна більшість вважає прийнятним варіант, коли житло є власністю подружжя
- значно менше, до 20%, прибічників власності великої сім’ї (подружжя та інші родичі)
- до 15% індивідуалістів вважає, що у житла має бути один власник.
Серед інших варіантів менше 1% згадує про державну власність на житло. Звідси робимо очевидний висновок: житло в Україні має будуватись в першу чергу під потреби малої сім’ї. І перейдемо до менш очевидних речей.

Щодо оптимальних засобів вирішення житлових проблем явну меншість голосів (до 10%) набрав розподіл соціального житла. Можливо, декому з громадян хочеться отримати соціальне житло, але досить слабко віриться в можливість його отримання. Навіть люди, схильні до радянського консерватизму, розуміють: держава має сприяти і держава дійсно забезпечує – це різні речі. Серед способів вирішення проблеми, які громадяни вважають реальними, є надання доступних кредитів, а також збільшення заробітної плати найманим працівникам (обидва – близько 40%).

Тут також потрібне вточнення, отримане підчас проведення фокус-груп. Більшість громадян або не сподіваються ближчим часом покращити свої житлові умови, або сподіваються лише на себе та на своїх родичів. Ті, хто оцінює отримання кредита як реальне, зазначають надто високі відсоткові ставки за кредитом. Деякі респонденти, переважно в малих і середніх містах, згадують як реальний спосіб покращення житлових умов отримання земельної ділянки під індивідуальне будівництво.

Отже, в житловому питанні Україна значною мірою попрощалась з патерналізмом та надією на державу. Це навряд означає зменшення потреби в соціальному захисті. Скоріше стало менше людей, які вірять в його ефективність щодо себе та своїх родичів.

Останню крапку ставлять відповіді на питання анкети:
хто в Україні користується пільгами?
Переважна більшість громадян (до 70%) впевнена, що пільгами користуються переважно ті, хто їх призначає. Значно менше прихильників набрали версії, що це переважно люди, які заробили пільги своєю працею (до 15%) і люди, які нездатні себе забезпечити (до 15%).

Хто може допомогти, або зашкодити?

Питання про очікування покращення чи погіршення житлових умов задавалось у фокус-групах. Основними способами отримання житла останнім часом є його успадкування або купівля за ринковою вартістю. Також періодично називається індивідуальне будівництво. Джерелом вирішення “квартирного питання” громадяни також часто називають державу, але ще стару, радянську. Людей, що отримали безкоштовне чи пільгове житло після 1991го, абсолютна меншість. Молодіжні та інші пільгові кредити частіше є джерелом сподівання отримати квартиру, ніж способом, який вже спрацював.

Найбільше вдоволені житлом власники індивідуальних будинків, найменше – ті, хто орендує в приватних осіб або живе в квартирі разом з сім’ями родичів, не маючи окремої кімнати.

Серед чинників можливого погіршення житлових умов називають
- “точкове ущільнення” або пошкодження будівельниками
- погану роботу ЖКГ та припинення надання комунальних послуг
- діяльність сусідів (непрофесійний ремонт, затоплення, тощо)
- стихійне лихо (повінь, ураган)
Характерно, що найбільш захищеними себе почувають власники індивідуального будинка; вони лише в деяких випадках висловлюють побоювання щодо стихійного лиха. Найбільшу загрозу від діяльності будівельників зауважують мешканці великих міст.

І, з рештою, найсумніше. Як ймовірний чинник погіршення житлових умов молоді люди шлюбного віку та їх батьки називають одруження і народження дітей. Хто там ще очікує збільшення народжуваності в Україні?

Попередній висновок

Стан “квартирного питання” в містах України можна охарактеризувати як перманентно кризовий, з тимчасовими загостреннями та послабленнями кризової ситуації. Найгірше житлом забезпечені жителі великих міст (Київ, Донецьк, Харків, Львів), однак в містах меншого розміру ситуація теж досить важка.

Житло, в якому проживає більшість громадян, є надто скромним відносно їх потреб. Йдеться не про розкіш, провінційний “гламур” чи уявні “світові стандарти”, а про базові житлові потреби:
- бажану наявність у кожної людини персонального простору у вигляді окремої кімнати;
- бажану наявність одної спільної кімнати на сім’ю;
- обов’язкову наявність у кожної малої сім’ї чи одинокої особи своєї кухні та санвузла, оскільки ситуація великої сім’ї в одній квартирі є джерелом перманентних побутових конфліктів та психологічного дискомфорту.

Зрештою, у самому крайньому випадку, має забезпечуватись мінімальна житлова площа, норми освітленості та вентиляції. Експериментально встановлено, що тривале проживання на площі менше 8 кв.м спричиняє фізичну деградацію людини; відповідна норма (від 8 кв.м на особу) увійшла в європейські в’язничні правила. Здогадуюсь – якщо про це стане широко відомо українському публікуму, то дехто з умовно вільних людей позаздрить умовам життя єврозеків.

Очікувані наслідки перманентної житлової кризи

1. Людина, що живе в тісняві, досить часто набуває невротичних або психотичних рис особистості. Якщо дуже спрощено, невротик спрямовує негативні переживання на себе, психотик – на оточуючих. Психотик регулярно матюкатиме невротика, і, якщо вистачить нахабства, ще й у бійку полізе. Невротик у відповідь буде плакати і підставляти під удар іншу щоку. Внаслідок чого і невротик, і психотик чоловічої статі з великою ймовірністю помруть від інсульта або інфаркта трохи старшіми за 60 років. Не встигнувши повною мірою оцінити чудову політику соціального захисту пенсіонерів.

Ці люди – не хворі в клінічному сенсі. Їм не потрібен електрошок чи кінські дози заспокійливого. Достатньо переселитись в нормальні людські умови. Але яким чином? Адже хворим є суспільство, що оселило їх серед перманетного “квартирного питання”, позбавленого позитивної відповіді. Коли навіть ті, у кого є нормальне житло, ризикують його втратити через рагульську “точкову забудову” давно сформованих кварталів, або визначену знахабнілими від надприбутків будівельними лобі “суспільну необхідність”.

2. Проекти модернізації, чи навіть зносу “застарілого житлового фонду” можливі, лише якщо з визначенням “застарілості” та способами компенсації за знос згодні самі мешканці. Але в типовому випадку роль мешканців на громадських слуханнях виконує найнята забудовниками масовка. Інший подібний механізм – місцева ініціатива, може братись до відома владою району чи міста. А може ігноруватись на власний розсуд. Отже, замість механізмів прямої демократії маємо низькоякісну клоунаду.

В мешканців регулярно забувають спитати, чи їм потрібні гральні автомати замість гастроному, церква на місці скверу, чи навіть торгово-офісна багатоповерхівка замість дитячого майданчика. Окремої епічної пісні заслуговує і роль приватних охоронних фірм у рейдерстві, і хронічна імпотенція служби охорони пам’яток, і використання археологів як прикриття “точкової забудови” на місці історичних поселень. Але ці епічні пісні вже виходять за межі нашого дослідження.

Крімінальні методи забудови збільшують соціальну напругу в суспільстві, паралельно лишаючи незадоволеними базові потреби у житлі. Розумним виходом з ситуації, що склалась, може стати
- демонополізація ринку житла,
- впровадження вільного доступу громадян до земельного кадастру та
- заохочення малого приватного будівництва.
Що не виключає будівництва мікрорайонів соціального житла за ініціативою місцевої влади або створених громадянами товариств власників.

3. Одна з основних причин низької народжуваності в містах полягає в об’єктивній нестачі житлової площі. А також в розбіжності між уявленнями про правильне сімейне житло і наявними умовами, що сприймаються громадянами як недостатні для виховання навіть двох дітей. Тому Україна далі депопулює і буде приймати мігрантів.

Активним борцям з міграцією (про тісняву і психотичні риси особистості ми вже згадали) варто менше кричати про “владу білих” та бігати з кривим дрючком за іноземцями. Питання міграції, депопуляції та ксенофобії можна вирішити разом – побудуватись в гарному місці, народити і виховати повну хату дітей. Бо всі ми певною мірою нащадки мігрантів, і навіть історична батьківщина індо-аріїв знаходиться значно східніше славетного Трипілля з його двоповерховою протоукраїнською архітектурою.

_______________

Теоретичні основи даного дослідження:
стаття В.Пушкара "Психологічні конструкти, суттєві для правової реформи"
http://www.khpg.org/index.php?id=1202556498
або
http://maidanua.org/static/mai/1202662484.html

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 17-05-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1211054772.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.