Franko: Corrumpo, ergo sum?

додано: 02-09-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1220351239.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• • •

Якщо Президенту Сполучених Штатів дарують річ, вартість якої перевищує двісті доларів, це вважається дарунком не йому, а його адміністрації. Якщо президент хоче забрати цю річ собі після закінчення своєї каденції, він повинен її купити за власні гроші.

За даними Transparency International, Україна посідає 122-ге місце з 178-ми країн світу, в яких проводилася оцінка індексу корупції. Вона розташувалась там в тісному товаристві різноманітних африканських чи інших маловідомих країн. Ця корупція є головною причиною Великого Українського Бардака, тому що вона паралізує і калічить державу, котра і повинна боротися з бардаком. Саме корупція є тою причиною, а не, наприклад, хиби законодавства - яке є недосконалим, однак принципово працездатним. Країна з велетенськими природними ресурсами під назвою Україна може процвітати, однак вона заледве тримається на плаву, їджена корупцією зсередини.

Чи можливо викорінити корупцію в Україні? Від чого залежить і не залежить рівень корупції в якійсь глобально значущій групі людей, наприклад, нації? Давайте поміркуємо про це, розглянемо, що таке корупція і які її основні властивості.

Важлива властивість корупції, про яку я хочу поговорити, це її стабільність. Суспільство як динамічна система тяжіє до корумпованості; немов більярдна куля в лузі, чи немов чорна діра в космосі, корумповане суспільство знаходиться в стані з найменшою внутрішньою енергією і не схильне змінювати свій стан. Навпаки, суспільство НЕкорумповане - це система, що знаходиться в нестійкій рівновазі, немов акробат на линві; це швидше радісний виняток і наслідок великої роботи цілого ряду поколінь, аніж щось, що варто сприймати як данність.

Згадаємо саме означення корупції: це дії посадових осіб, що користуються державною владою для особистого збагачення. Історією доведено, що особисте збагачення є одним з первинних рушіїв людської поведінки; з усіх інших мотиваторів воно притаманне, мабуть, найбільшій кількості людей і виражається найпрямішим чином. Воно властиве людині так само, як воді властиво текти. Те, що люди прагнуть конвертувати підконтрольні їм ресурси у матеріальний достаток, не є саме по собі поганим. Навпаки, бажання перетворювати навколишній світ з чужого й некомфортного у свій і комфортний рухає цивілізацію вперед. Жага особистого збагачення - мотиваційна основа будь-якого масштабного прогресу. Немов закон гравітації, який є ключовим гравцем в світі фізичних тіл, закон збагачення працює у світі людей. Однак, той же закон гравітації, який призводить до появи прекрасних космічних структур, спричиняє врешті колапс матерії в невиразну чорну дірку. Чорною діркою закону збагачення є застабілізована корупція.

Чому саме корупція зараз є одною з найбільших проблем країн, що розвиваються? Цивілізаційний розвиток призвів до централізації державного управління та національних багатств. Люди, які опинилися в цьому центрі - тобто, працівники державного апарату - перебувають під впливом грандіозного стресового фактору, який полягає ось в чому: є значні ресурси, якими чиновник може прямо розпоряджатися, але які в той же час йому не належать. Спокуса підсилюється також тим, що, на відміну від акту прямої крадіжки в сусіда, корупційний акт є значно привабливішим для сучасної людини. Адже корупції сприяє легкодоступність цих ресурсів (службовцю вже делеговано право, хай формально обмежене, напряму маніпулювати ними), так і відсутність короткострокових наслідків злочину (на відміну від випадку з сусідом, ніхто не прийде бити морду за своє особисте майно, якщо ти вкрадеш десять тисяч із "нічийого" стомільйонного бюджету). Корупція елегантніша й ефективніша, ніж, скажімо, брутальне вуличне пограбування. (Хоча, багато корупціонерів мають і такий досвід.)

Отже, корупція є природнім наслідком одної з найважливіших властивостей людської природи. Що ж можна протиставити корупції? Уявімо, що ми можемо розробити концепцію держави з нуля. Які методи й інструменти можуть бути в "дизайнера держави", якими він може врівноважити закон збагачення? Спробуємо щось придумати.

Варіант перший - відмовитися від поняття "влада" як такого. Якщо скупчення в руках малої кількості людей ресурсів, спродукованих великою кількістю людей, неминуче призведе до зловживань, то відмовитися від ідеї такого скупчення. Це, звичайно, анархія, і це, звичайно, неможливо. Якщо _всі_ люди почнуть самостійно виконувати функції держави - від латання ям на дорогах до здійснення судочинства - настане хаос, зупиниться прогрес і цивілізація неминуче скотиться до первісно-общинного ладу. Всі народи світу, за винятком деяких племен, організувалися в державні структури; держава - це неминуча й безальтернатива форма існування значної групи розумних істот.

Варіант другий - контроль. Якщо є виконуючий держслужбовець, який може чинити корупційні дії, приставити до нього іншого держслужбовця, який повинен контролювати того першого держслужбовця і має право карати його за будь-які крадіжки. Ця ідея, хоч і реалізована в більшості державних структур, не витримує критики, тому що контролюючий держслужбовець є таким самим суб"єктом закону збагачення, як і виконуючий. Очевидно, контролюючому держслужбовцю набагато цікавіше збагачуватися, ніж запроторити джерело свого прибутку - виконуючого чиновника - в тюрму. Утворюється первісна, найпростіша корупційна схема, яка включає в себе вже двох дійових осіб: я закриваю очі на твої крадіжки чи хабарі, а ти мені платиш за це певний відсоток.

У "дизайнера держави" одразу з"являється спокуса якось ускладнювати систему, в надії знищити цей "баг". Йти в висоту - встановити контролера до контролера? Це гасіння пожежі бензином, та ще й множення держапарату до нескінченних розмірів (одразу згадується Джонатан Свіфт з математично-жартівливим віршиком про нескінчену ієрархію бліх). Йти в ширину - утворити систему взаємно контролюючих рівнозначних структур? Це теж нічого не вирішує, тому що домовитися можна й по горизонталі. І ось ми бачимо, що для будь-якої раціональної системи будь-якого внутрішнього контролю завжди знайдеться еквівалентна корупційна схема, яка цей контроль обійде. Система рекурентна і математично стабільна.

Варіант третій - скористатися самим законом збагачення. Тобто, щоб чиновник не крав (даїшник не розводив на бабло, суддя не кривосудив ітп), потрібно зробити так, щоб чиновнику було вигідніше не красти. Часто лунали пропозиції - встановимо, мовляв, чиновнику височенну зарплату, щоб йому не було потреби красти. Це також смішно. Ніяка зарплата не здатна перевищити матеріальну вартість ресурсів, зосереджену в руках владоможця. Яка зарплата, коли за один сесійний день можна надерибанити собі землі вартістю мільйони доларів?

Як синтез другого і третього підходів, можна винагороджувати "контролюючого" чиновника за кожного викритого "виконуючого". Шило закону збагачення тоді вилізе з іншого боку мішка: контролюючий буде "викривати" невинних людей, заробляючи нагороди. Ми добре знаємо про ментів, які виконують місячний план по розкриттю вбивств, і що з цього буває.

Ситуація невтішна. Як би ви не намагалися, однак людська винахідливість є безмежною і завжди працює проти вас, дизайнера держави. Тому-то не існує універсальної державної схеми по боротьбі з корупцією, і не може існувати, поки з нею боротимуться не марсіани чи роботи, а живі люди. І тому-то я не вірю, скажімо, в здатність якогось раціонального рішення, такого як кадастрова система, побороти стабілізовану, гігантську систему владного дерибану, де всім - абсолютно всім - дістанеться або ласий шматочок, або куля в голову. Так, існують спроби ускладнити корупціонерам процес розробки корупційних схем шляхом, наприклад, частої ротації або жорсткої фінансової звітності, чи залучати громадськість до моніторингу діяльності держави. Однак, усе це напівзаходи, і корупціонеру треба лиш небагато часу, щоб, користуючись національним ресурсом, пристосуватися, підкупити чи усунути перешкоди.

Невже виходу немає? Що ж іще, крім раціональних конструктивних рішень, може протидіяти законові збагачення? Що може чиновнику, який має можливість вкасти, завадити вкрасти? Що може примусити людину, якій матеріально невигідно щось зробити, це все-таки зробити? Либонь, така сила є: це моральна якість. Про це сьогодні немодно говорити, але, окрім закону збагачення, в людині діє також закон добра і зла. Це знання універсальне. Як слушно відзначило чимало людей, від Імануїла Канта до Клайва Льюїса, добро і зло останній злодій може розрізнити так само добре, як і найперший добродій. Рівень моральності визначається рівнем мотивації діяти згідно цього трансцендентного й універсального закону. Чиновник не крастиме тільки тоді, коли він буде переконаний, що так чинити погано, і не просто абстрактно погано, а погано конкретно тут і тепер. Суспільство позбудеться корупції тоді, коли більшість людей дієво буде твердо і мотивовано переконана, що так чинити погано.

Мені шкода, що чинний президент здевальвував слово "моральність" і зробив з нього карикатуру. Але сказане з мого боку не є просто проповіддю чи якимсь моральним фундаменталізмом. Бо коли рівень суспільної моралі сягає якогось певного критичного рівня, раптом починають працювати всі наші попередні раціональні підходи. Навіть якщо чиновник-виконавець є нечесним, він знає, що ризик натрапити на чесного чиновника-контролера перевищує потенційну вигоду від корупційної "транзакції". Йому вигідніше робити свою роботу і лишитися при (високій) зарплаті, ніж отримати злу славу і сісти до тюрми. Якщо ж і чиновник-контролер нечесний, то він січе, що ризик натрапити на чесного журналіста також надто високий. Людям із клептократичним стилем мислення стає просто некомфортно у владі - їх заміняють професіонали, які отримують задоволення від компетентної та конструктивної праці. І будь-якої інформаційної крихти про будь-які зловживання стає досить, щоб це не згасло об байдужість, а спалахнуло протестом. Як наслідок, тоталітаризм і мегацентралізм, характерний для нерозвинутих демократій, поступається ефективному самоврядуванню, базованому на компетентності та взаємній довірі владних інституцій та громадян.

Європейські демократії, з їхньою "non-existent to low corruption" розуміють, що нетворення зла - це раціонально оптимальний алгоритм виживання спільноти, який мінімізує втрати "енергії" внаслідок "тертя" між її частинками, завдяки чому вся система швидше рухається вперед. Чому ж таку рівновагу я на початку своїх роздумів назвав нестійкою? За Едмундом Бьорком, "для тріумфу зла достатньо того, щоб добрі люди нічого не робили". Жага до особистого збагачення, на мій погляд, є пандемічною, генетичною та іманентною, вона не потребує якоїсь особливої волі суб"єкта. В той же час, для того, щоб не вчинити матеріально вигідного зла, потрібне зусилля волі. Ця воля повинна виховуватися і передаватися з покоління в покоління - це величезна і постійна робота, і якщо її занедбати, неминуче розвивається серед інших хворіб і суспільно-державний рак - корупція.

Народи світу давно розробили засіб передачі в наступні покоління цього трансцендентного, ірраціонального мотиваційного коду. Це національна традиція. Казки, перекази, приказки і прислів'я, пісні практично завжди схвалюють благородство і засуджують здирництво. Звичайно, середньовічні епоси войовничих народів хвалять завойовницькі походи, та в жодній культурній одиниці жодної національної традиції ви не знайдете доброї згадки про обкрадання власного народу, чим і є корупція.

І я переконаний, що позбавлення народу його національної традиції, чи підміна її ерзац-шароварщиною з гопаком і салом живить багато поганих речей в майбутніх поколіннях, в тому числі і корупцію. Було б патетичною дурницею сказати, що всі сучасні біди українців походять від її трагічної історії. Однак ті її сторінки, в яких нищилася національна традиція, залишили помітний і гіркий слід в житті багатьох поколінь. І він далеко не сприяє боротьбі з підлітковими хворобами слабкості української держави - адже, попри тисячолітню історію, досвід модерної, самостійної демократичної держави в України не налічує ще і двадцяти років.

Незважаючи на те, що я написав дику кількість тексту, я не можу вивести якихось висновків чи, немов вождь пролетаріату, вказати, яким шляхом нам зараз іти. Я цього не знаю. Я можу сказати тільки достатньо банальну річ: в Україні є, звісно ж, достатньо людей, благородних і компетентних, і я навіть маю честь знати багато таких. Та вони роз"єднані й деморалізовані. В той самий час для того, щоб взяти державну владу в Україні, достатньо десяти-двадцяти тисяч таких українців, що йдуть єдиним фронтом і скоординовано діють. (Вже існують навіть теоретичні наробки під назвою націонал-реалізм.) Я не маю поняття, як їх звести докупи, як уникнути неминучих чвар та інтриг, як зробити, щоб вони зруйнували корупційну машину, а не розчинилися в ній. Не знаю, але сподіваюся, що мої розлогі роздуми комусь засвітили якусь лампочку в голові.

додано: 02-09-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1220351239.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.