Олександр Северин: Однодумці.ua

додано: 15-07-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1247634548.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для "Майдану"

• Україна • Політика •

Продивляючись провідні інтернет-сайти і читаючи тамтешні навколополітичні "актуалки" у статтях, персональних колонках та блогах, час від часу ловлю себе на відчутті дежа-вю – майже все це було, було, було…Це вже раніше писав той, оте вже казала та, тільки краще, а от про це я сам колись щось наклацав, але цей пан просунувсь трохи далі, хоча ніби і вбік. Et cetera.

Тематично це назагал поділяється приблизно так:

а) "Все втрачено" (як варіант гламурний – "пропало всьо"). Іноді між рядків чується: Україна, мовляв, failed state, далі як у Подерв'янського: "пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товарищі і панове, повний гаплик, що не ясно?"

б) "Треба щось створювати" – при тому, як правило, не пояснюється що саме і як саме.

в) "Треба щось робити" - при тому, як правило, не пояснюється як саме (пропозиції побібікати, пройтися маршем чи то проскандувати "Юля вперед!" не рахуються).

г) "Аналітика" штибу вишукування прихованого (або відсутнього) сенсу у вчорашніх, "на шустері" словах Юлі про те, Віті про се, а Вови бозна про що, але ж як глибокодумно…

Осібно стоять монументальні дослідження відкопомних подій на зразок міжелітних зачіпок, з чого роблять Події, як то було, скажімо з "дуеллю" Шуфрича з Гелетеєм (хоча як на мене, дуель – то коли на шаблях чи пістолях тощо, зі смертю як опцією, а інше – хіба мордобій і "битовуха").

Відтак мене провокують почуватися вельми вумним і прогресивним, з моїми докучливими набриданнями про те, що замість намірюватися рихтувати світобудову, краще подати одного позова до несумлінного владця-правопорушника. І хоча самозамилуванню заважає той факт, що хвалитися тотальними гучними судовими перемогами над владоможцями ніби нема особливих підстав, все ж дозволю собі припустити, що якби "бретерів" - прихильників "правонападу"¹ було більше і діяли вони системно, то і судова практика була б іншою. Але це – принагідно, до слова.

Тож – ми пишемо, не особливо слухаючи один одного, констатуємо нарікаємо, дорікаємо, обурюємося і сміємося. Причому навіть наше обурення зазвичай виглядає якимось несправжнім, бо за справжнім cлідує дія.

В одному з андруховичевих есеїв переповідається старий галицький анекдот як давно український рекрут австрійського війська, отримавши команду повторити гучного титула нового регіментаря: "ерцгерцог ріттер фон Тоскана", випалив: "Ерц-герц-перц, ріпа з мотузками!". "В оцьому "ерц-герц-перц", - пише далі Андрухович, - як у магічному заклинанні, сконцентровано безліч речей: тут і […] іронічність, і […] грайливий непослух, таке собі "швейкування". Але для мене це ще й діагноз. У ньому – наша набута недорікуватість, фатальне тупцювання на порозі Європи з неспроможністю рушити далі і ввійти, пророцтво, в якому карикатурність і пародійність усього, що робимо…".

Залишимо цісарській армії того рекрута "із-під Жаб'я чи Проскурави", хоча я з Андруховичем в тому контексті згоден. Але, жодним чином не рівняючи тамтого Габсбурга з вітчизняними владоможцями, чи не є загальносуспільне ставлення до останніх (за виїмком хіба подій 2004 року) майже суцільним "ерц-герц-перц"? Ми їх не любимо і зневажаємо, але при тому вчитуємося в заяви і вслухуємося в промови, хоча і з іронією. Ми [справедливо] вважаємо їх винними в багатьох паскудствах, але наша відповідь на те – "грайливий непослух" на інтернет-форумах чи на переважно декоративних вуличних акціях. Ми хочемо створювати нові сутности і нові якости, але одразу в них виявляється "карикатурність і пародійність".

Ми ненавидимо, сміючися, і сміємося, ненавидячи, наші місцеві воріженьки є якимось своїми, домашніми і трохи не рідними, попри незлічений перелік скоєних ними неподобств і порушень. Ми крутимо (в кишенях чи так) дулі і сміємося, "швейкуємо". За таких тепличних умов воріженькам "сухо і комфортно".
І, слід визнати, ми їх наразі не скинемо. Не тому, що вони сильніші – ні, доказ протилежного, знов-таки – у 2004 році, рівно як і у цьогорічній суспільній гакмаребі потугам Тимошенко та Януковича офіційно злягтися у "ширці" чи то "ширширці". Просто ми – "швейкуваті", неорганізовані і ледачі. А дехто ще і не усвідомлює власного інтересу.

Коли в Україні крадуть бюджетні гроші, підприємства чи землі – обкрадають вас особисто, бо ви громадянин і платник податків, українець.

Коли неконституційно діючий² бестіарій-ВРУ приймає неконституційні рішення – крадуть особисто ваш виборчий голос і ваше громадянське право, бо ви (громадянин і платник податків) – голосували не за це і сплачуєте податки не за це.

Коли на "шустеросвободах" безвідповідальні "елітні" брехуни натхненно брешуть один одному – вони брешуть і вам особисто, крадучи принаймні (щоб не впадати у патетику) найдорожче, що у нас є – час, який не вартий витрачання на вислуховання тих пустобрехів, що щасливо забувають про денні обіцянки, відходячи ввечері до сну.

Коли на державну посаду призначають ідіота – знов-таки дурять і зневажають вас особисто, бо ви – громадянин і на теє лихо не заслуговуєте.

Таких "коли" – багато. Кожен може продовжувати.

Та між усвідомленням інтересу і метою – велика відстань і широкий шлях, що його ще треба зуміти пройти. Так, для цього потрібен рух в обох сенсах, зокрема у сенсі організації, а радше – організацій. Чому у множині? Бо ефективні суспільні рухи не робляться згори, окрім кепеесес та подібних. Вони виникають, коли критична для того чи іншого формату кількість людей усвідомлює критичну необхідність і власну дієву зацікавленість. Зрозуміло, що для національного формату така кількість людей-однодумців має бути куди більшою, що відповідно, потребує більшого часу на узгодження позицій, з'ясування спільного і формалізації спільноти.

Далі. Будь-яка ефективна організація починається з ефективної комунікації. Якщо не найголовніший то найпевніший здобуток подій 2004 року – свобода слова, тут я впевнений, що ніхто її в українців не відніме, не наразившись на великі клопоти і неприємности. Відтак варто навчитися нею користуватися – причому не лише фахово говорити по суті, але і вчитися слухати інших – найкращий співрозмовник це той, хто вміє слухати.

Тому що, на моє переконання, потрібно Україні - так це фаховий критичний дискурс, інтелектуальний спротив невігластву, неспроможности та глупству у владі та політиці. Саме фаховий і предметний, а не навколозагальна дилетантська балаканина. Погодьтеся, навряд чи мені, правнику за освітою з деякими знаннями у журналістиці та питаннях третього сектору, слід пхатися у питання макроекономіки або агрономії чи то вподоблятися незліченому сонму новоявлених знавців з енергетики. Може хтось здивується, але при тому мені, своєю чергою, не завжди цікаво читати конституцієзнавчі вправи людей, котрі не знаються на праві, будь вони хоч кандидатами чи докторами інших наук, чи опуси юристів-клікуш, котрі своє уявлення про право безапеляційно вважають наріжним каменем світобудови. Не цікаво, не кажучи вже про те, щоб витрачати свій коштовний (як і у всіх інших) час на дискусії, котрі у такому разі є просто балачками. Просто кожному – своє, інакше впадаємо у гріх профанації, дилетантства та перманентної помилковости доктрин і трендів. Пам'ятаєте Талейрана: "це гірше за злочин – це помилка"?

Тож, якщо ми не хочемо породжувати нові кепеесеси, хоч би і у синьо-жовтих кольорах (а скільки таких недолугих і неоковирних кепеесесів таких вже існує курям на сміх та Україні на шкоду) на кошти грошовитих дядь-замовників музики – то на часі є створення нових дискусійних майданчиків, платформ для фахових і міжфахових та міжгалузевих обговорень і вишукування спільного. Переконаний, тільки кумулятивний ефект від наполегливого узгодження спільних інтересів "знизу", а не принагідне майстрування якихось об'єднань з підручних матеріалів під певних осіб тільки і може у підсумку мати результатом українську "Солідарність"³. І тільки вільні, незаангажовані, фахові дискусії щодо суспільно-важливих питань через створення "мережі інтелектуального спротиву" войовничому невігластву, крутійству та ідіотизму дадуть переможну політичну (у широкому розумінні – як сукупність політик різних рівнів з різних питань) програму тому Руху. Тільки так і може постати ідеологічна партія.
До речі, спробуйте зайти на сайт http://odnodumci.ua. Не вдалося? Мені поки що теж, а шкода, бо виглядає, що там міг би бути інтернет-сервіс для пошуку кожним зацікавленим громадянином цих самих однодумців з актуальних суспільних питань. Схожий на "соціальні мережі", але куди інтелектуальніший і корисніший для України і українців ніж версії "ru".

Вибори – не що інше, як національний тендер на найліпшу програму розвитку і безпеки суспільства та держави. Українська нація вже довела свою зростаючу спроможність у захисті свого вибору, давши заслуженого копняка і внутрішнім і зовнішнім вилупкам-махінаторам. Тепер завдання інтелектуалів та фахівців – запропонувати найдостойніший варіант вибору.

Вони (ті, хто бачить себе над народом і над правом) намагалися, намагаються і намагатимуться забрехати все і вся, завести суспільство на манівці різних фобій, замулити очі різними шустер-шоу, розділити на лівих-правих, східних і західних, мовних і язичних, "етнічних" і "інородців".
Ми (та частина цивільного суспільства, що прагне свободи, справедливости, рівної міри першого та другого для всіх) протиставимо цьому пильність, телевізійний перемикач, усвідомлення засадничої спільности інтересів різномовних українців у протистоянні паразитарній жлобократії та зовнішній загрозі, а також визнання того, що українець – це той, хто українцем себе відчуває. Властиво, саме у свободі вибору, а не детермінованій повинности належати – і полягає різниця між вільним західним та невільним візантійським світоглядом.

Вони тішитимуться можливостями конвертації грошей у владу, а влади у гроші, блокуватимуть трибуну, називатимуть один одного зрадниками на камеру і цьоматимуться за лаштунками, ми ж тим часом попрацюємо над підвищенням спроможности "сил опору" – інтелектуальної, юридичної, інформаційної, координаційної, комунікативної.

І одного разу, прокинувшись після тяжкої "роботи в комітетах", вчергове вигравши/програвши пару мільйонів чи маєтків у заборонені для інших азартні ігри чи то повернувшись з полювання на посполитих десь у власних лісах, вони з жахом побачать, що все змінилося. Що вони програли – інтелектуально, організаційно, інформаційно (так-так, народний телеграф – найефективніший, а Інтернет потенційно куди потужніший за Савіка Шустера), що посполиті склали шляхетську конфедерацію, а за потреби – і посполите рушення. Чи буде при цьому закрито "на відправлення" Бориспіль – в контексті не так вже і важливо. Нам залишиться Україна.

Вони, великою мірою през лизодупіє паркетологів і дурість частини журналістів, вважають себе елітою України, хоча насправді є радше шкідницькою кастою. Ми протиставимо їм множинність фахових та галузевих патріотичних еліт, конкуренції з якими вони не витримають.

Ми, зрештою, впровадимо суспільну мораль, котра для них не залишить місця. Майже нічого нового. Тільки не лише "не вкради" (зокрема – гроші, майно, землю, голос, право), але і "не дай вкрасти". Не лише "не вбий" (людину, сподівання, майбутнє країни), але і "не дай вбити". Плюс, напевно, "говори, що знаєш, роби, що кажеш, відповідай за те, що робиш".

Якщо ми не будемо ледачими. І якщо ми шукатимемо з-поміж себе не ворогів, а однодумців.



<sup>Олександр Северин, к.ю.н.,
радник ВГО Альянс "Майдан"


Примітки:
1 Від правозахисту до правонападу. http://maidanua.org/static/mai/1242995590.html
2 Конституційний лад повалено. Відновимо його! http://maidanua.org/static/mai/1233751576.html
3 Є.Марченко. Час повернути цю землю собі. http://maidanua.org/static/mai/1245316683.html</sup>

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 15-07-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1247634548.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.