Ігор Удовиченко: Найбільша загроза з боку Москви – її капітал

додано: 14-07-2007 21:43 // // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1184438615.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Політика •

Днями відбувся круглий стіл „Російський чинник у виборчій кампанії в Україні”, ініційований Російсько-українським інформаційним центром. Лише за факт проведення цього заходу російським політтехнологам варто віддати належне: найсвітліші голови (від соціології та політології) України вкотре розглядають північного сусіда як найголовніший фактор результату парламентських перегонів, при цьому про те, що вибори – волевиявлення НАРОДУ ніхто вже не каже (дійсно, чого тут лицемірити).

В той же час, з коментарів широкого кола соціологів варто винести зернину розумного: не зважаючи на інколи діаметрально протилежні висловлювання, всі вони сходяться на тому, що Партія регіонів та Віктор Янукович особисто вже давно перестали відігравати роль репрезентантів російського інтересу в Україні для самої Росії. Це не дивно, адже ключові питання російської гегмонії (проблеми другої державної мови, інтеграції до відверто кремлівських „міжнародних” структур, військового підпорядкування) ніколи не розглядались біло-блакитною коаліцією як першочергові (мається на увазі, на ділі, а не на словах). Натомість, Віктор Федорович з друзями одразу після виборів 2006-го зосередився на вирішенні бізнесових інтересів донецького капіталу на державному рівні. Власне, така поведінка не була непередбачуваною ні для кого, проте кого-кого, а Кремль це дуже розлютило. До того ще додалися постійні візити Януковича до Брюселю та, на щастя, його невміння втримати владу в своїх руках в ключовий момент.

Наводимо пряму мову учасників форуму (з відповідного повідомлення на інтернет-джерелі УНІАНу):

„Янукович не виправдав довіри Москви – як щодо реалізації передвиборних обіцянок, так і в сфері конкретних домовленостей в економіці. Повернути собі колишню прихильність Москви Януковичу буде вкрай складно. Для цього йому знадобитися новий спікер на цьому напрямі, який зможе розмовляти з російськими елітами.

З боку окремих політиків і експертів чути думки, що Ющенко вигідніший співрозмовник Росії.”
(Олег Бондаренко, виконавчий директор Російсько-українського інформаційного центру)

Сьогодні таку абсурдну на перший погляд загрозу перемовин кремлівських та помаранчевих еліт не можна недооцінювати. Росія від часів свого державного становлення завжди мала свій інтерес в Україні, і цей інтерес в усі віки був виключно домінаційним. Але, щоб виробляти стратегії протидії російським впливам, слід розібратися, що саме являє з себе сучасна держава Російська Федерація…

Нещодавно Державна Дума прийняла надзвичайно знаковий закон, яким компаніям „Газпром” та „Транснефть” дозволяється мати не що інше, як власні ЗБРОЙНІ ПІДРОЗДІЛИ. В законі сказано: „задля захисту і охорони виробничої та транспортної інфраструктури природних монополій”. Законопрект безпрецедентний, адже мова йде не про надання охоронних послуг державними службами стороннім компаніям, а про право цих компаній на власні збройні сили. В будь-якій демократичній державі це абсурд, який протирічить нормам будь-якої конституції.

Цей законопроект можна з повним правом вважати збройним державним заколотом, проте це лише мала ланка у ланцюгу розкриття Росією свого істинного обличчя нафтогазової імперії. Недурні люди знають, що самостійно соціалістична економічна система, поставлена в СРСР не проіснувала би і дня на своїх абсолютно абсурдних внутрішніх механізмах: усе банкрутуюче господарство союзу, яке весь час тільки робило вигляд праці, існувало довгі роки виключно за рахунок нафтодоларів. І не тільки господарство, але й потужна ядерна армія та всепроникний репресивний апарат… Проте „радянські люди” рідко усвідомлювали що до чого за завісами ударних планів та чотирирічних п‘ятирічок.

З закінченням існування держави СРСР „демократична” Росія ще деякий час намагалась створювати видимість багатокомпонентної економіки, хоча вже тоді при реальній владі стояли монстри паливного бізнесу. Нещодавнім законопроектом вони лише де-юре отримали в свої руки ще один фактор влади – збройні сили.

З того, що відбулося, можемо робити сміливий висновок, що сучасна Росія – це ніби один з членів ОПЕК, але він має ядерну зброю. Тобто, бананова наддержава і не більше. І саме таким варто сприймати північного сусіда українським політикам. Натомість, прогресивні патріотичні сили нерідко борються з млинами (в нашому випадку – з проросійською риторикою політичних сил, які використовують її виключно в передвиборчих цілях), проте не усвідомлюють, що головна загроза російського неоколонізму для нас – це проникнення паливного капіталу.

„Росія давно вже створила в Україні стабілізаційний фонд. Цей фонд – тіньова економіка, вплив Росії в якій є величезним. Україна для Росії свого роду – офшор. І якщо говорити професійно, без закликів відокремити політику від бізнесу, то можна припустити, що вплив Росії на українську політику може і проходитиме через бізнес, який тут діє, через спільний капітали. І найяскравішим прикладом цього може бути заява Ющенка. Тільки він заявив, що збирається відмовитися від послуг РосУкрЕнегро, як почулася миттєва реакція Бойка про те, як же так, адже вже чотири мільярди доларів не потраплять в кишеню виборця. Він, очевидно, плутає виборця ближнього круга з виборцями взагалі.”
(Олег Покальчук, політолог, соціальний психолог)

У зв‘язку з цим сьогодні дивитись на „данєцкіх”, як на прокремлівську силу нелогічно. Звісно, команда Януковича була такою 2004-го. Але не сьогодні, коли донецький капітал за останні кілька років став повноправним гравцем на міжнародних ринках. Тому для кремлівського нафтогазового капіталу він є швидше конкурентом, а не партнером. А тому першому вигідно вербувати в свої прихильники не українських мільярдерів, а українських міліонерів. А в нас так скалалося, що мільярдери представлені Партією регіонів, а ображені міліонери змушені шукати притулку у помаранчевих партіях. Ті, в свою чергу, не опираються: хто відмовиться від щедрих фінансових потоків…

Безпечність Віктора Федоровича полягає перш за все в його передбачуваності. Тому набагато більшу загрозу можуть нести деякі представники помаранчевих сил, старанно замасковані під ультрапатріотів. Приклад „помаранчевого” Мороза надто красномовний, щоб українським виборцям знову наступати на граблі зради. І саме тому слова Олега Бондаренка мають глибокий зміст: сьогодні Кремль шукає в Україні абсолютно нових партнерів. Багато хто спитає: як же такі ідейні „Наша Україна” та БЮТ зможуть погодитись на московське запроданство? Зможуть, поки за ними стоїть безідейний капітал Фельдмана та Коломойського. А ідейні тимошенки, томенки, луценки та кириленки будуть просто викинуті за борт партійних човнів…

Пам‘ятаймо: найбільша загроза зла в його вмінні домовлятись. А Москва має найсильніший аргумент в будь-яких перемовинах – це її багатомільярдний нафтогазовий капітал.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 14-07-2007 21:43 // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1184438615.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.