Ілля Самойлов: Кубань, що ми її втратили

додано: 29-07-2008 12:34 // // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1217324060.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

ukrajnci.ru

• Протест •

Колись, ще на початку 90-х років, в епоху бурхливих змін, над Доном і Кубанню лунала мова про те, що козаки мають право на самостійне рішення щодо визначення власного становища у складі Росії або поза її межами. І мають на це право ніяк не менш, ніж Грузія, Україна, Естонія, Вірменія чи будь-яка інша колонізована імперією держава. Тоді, коли на Кубані тільки розпочав свою роботу місцевий парламент – Законодавчі Збори Краю, який діє досі, але парламентом його сьогодні назвати важко. Так ось тоді, коли він тільки виник і був хоч і не справжнім законодавчим органом, але все ж більш демократичним, ніж зараз, організація Кубанський Козацький Круг увійшла до цього органу з ініціативою надати чинності прийнятій у 1918 році Конституції Кубані і Закону про Землю у Кубанському Краї. Прийняття цих документів значило би фактичне відновлення кубанської незалежності.

Звичайно, депутати законодавчих зборів, не звернули уваги на дії «самостійників», обговорювання ініціативи було зірвано комуністами і жириновцями, всі чекали московського закону, згідно до якого треба бути діяти: віддати всю політичну ініціативу голові Краю, формувати бюджет через Москву і скеровувати туди всі потоки прибутків багатої землі, яка у спромозі сама себе нагодувати. А ще запропонували герб и прапор регіону, куди було примальовано двоголового орла з декількома царськими знаменами, виказавши тим свою повну підлеглість Москві. Звідтоді законодавчий орган перестав бути незалежною гілкою влади, фактично ставши купою чиновників при голові Краю.

Втрачено було шанс – мирно, спокійно і законно відродити козацьку державність на Кубані і далі вести мову про приєднання регіону до України, але цього не відбулося, тому як, здається, було неможливо.

Неможливо, насамперед, через те, що протягом усієї історії Кубані у складі імперії (неважливо, чи царської, чи радянської) було проведено велику роботу (яка з успіхом продовжується і зараз) щодо знищення козацького населення Кубані водночас із розповсюдженням усього російського і політикою переселення росіян на Кубанські землі. Треба врахувати також кількість переселених останнім часом вірмен, які знаходять для себе на кубанських землях (особливо, на курортному узбережжі), непогані умови життя.

Треба також казати про факти знищення української етнічної суттєвості Кубані. За допомогою усіх методів, починаючи з Кубанського Голодомору 33 року, не менш суворого, ніж в усій Україні, терору 37-38 років, закінчуючи забороною носити вишиванки під страхом заслання до Сибіру, табу на викладання української мови у школах, і записи «росіянин» відносно до кубанців в свідченнях про народження і за переписами населення. Тому на колись переважно українській етнічній території сьогодні українцями себе свідомо називають лише 2,6 % населення. Це навіть не друге, а третє місце, бо друге після росіян (86,6%) тепер тримають вірмени (5,4%).

Сьогодні на Кубані існують кілька думок щодо майбутнього краю. Варто зауважити, що завдяки імперській пропаганді, що ефективно діє також і сьогодні, більшість слов’ян-мешканців Кубані вважають себе росіянами і не можуть навіть уявити собі ситуації, за якої Кубань є незалежною державою або територію у складі України, друга частина називає себе не росіянами, а козаками, пам’ятаючи про своє етнічне походження. Хтось з них бачить батьківщину особливим козацьким регіоном у складі Росії, хтось бажає відродження незалежності і її самостійності. Третя частина – свідомі українці Кубані, що бажають приєднання до материкової України, але, нажаль, не бачать шляху здійснення цієї справи.

Точних статистичних даних і досліджень про ідеологічні переваги кубанців або не існує, або вони є, але недоступні. Слід зазначити, що Кубань є таким регіоном, де все залежить від кожної станиці, кожного хутора окремо. Бо всі вони різні: різнохарактерні і різномовні. Кубанській хутір часто формувався як виключно родинний, де від першої хати до останньої жили люди одного роду, одного прізвища. Тому можна казати, що на Кубані сильні, так звані, тейпово-родинні традиції, десь в чому схожі з близьким Кавказом. Проте слід української культури і традицій, можливо, змішаної з укладом Дону, Терека, навіть Кавказу або Туреччини, але у більшості своїй саме український культурний слід, - є незаперечним. Незважаючи на довгу і ретельну працю Москви у справі «русифікації» Кубані, і сьогодні лишаються там, переважно у сільській місцевості, населені пункти, де мова прадідів переходить з покоління у покоління, де пам’ятають традиції предків і живуть українським життям. Цим хуторам і станицям більш за все потрібна сьогодні допомога зовсім не чужої для них України.

Ілля Самойлов
м. Ростов-на-Дону
http://ukrajnci.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=41&Itemid=1

додано: 29-07-2008 12:34 // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1217324060.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.