Перспективи українського козацького руху

26-09-2008 18:08 // Українське військо // URL: http://maidan.org.ua/static/newsvostok/1222441711.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Дух нашої давнини – не напівзаборонений твір великого Донцова, а нагальна потреба нинішнього етапу Українського Державотворення. Крок вбік від традиціоналізму перетворює святі речі на фарс і прямо веде до безодні бездержавності.

Від святого до глумливого – такий шлях пройшло козацьке „відродження” в Україні за останні десять років. Від захопливого вітання суспільством перших кінних походів, до тотального сміху над ряженими істотами в лампасних штанях, обвішаних побрякушками. Основна причина – відхід від традиційних засад.

Сьогодні, якщо ти оголосиш себе царем, тебе запроторять до психушки, але якщо ти назвешся генерал-осавулом, з тобою будуть носитись, як з писаною торбою. Принаймні на перших порах, а далі як вивезе... Зустрічають, як відомо, за личиною. Попри все, суспільство вже наїлося фанерним генралітетом і шароварництвом плюгавців, майже втративши віру в можливість існування козацтва реального.

Чи є у даного громадського руху сподівання на подальше існування? Перспективи розвитку Українського козацтва безумовно є і причому досить значні. З огляду на відсутність харизматичних козацьких лідерів загальнодержавного рівня, наявність перспектив обумовлюється одним „але”: але якщо Українською Державою для нього буде віднайдена відповідна „ніша”, а козацький потенціал не буде тинятись у перманентному броунівському русі. Зрештою, тут доцільно вжити армійське прислів’я комуністичної доби: „Якщо бардаку неможливо позбутися, його треба очолити та напрвити в потрібне русло”. Новітнє козацтво потребує суттєвої модернізації та підлаштування під сьогоденні потреби Української Нації. Як казав колись впливовий радикальний політик, коли в епоху феодалізму вороги нападали на Україну, тогочасний козак брав самопал, спис і шаблю та сідав на коня. Сучасний козак має влучно стріляти з АКМу та хвацько джигітувати на БТРі.

Владні структури часів режиму Кучми (а сьогодні – промосковські сили, що домінують у Верховній зРаді України) небезпідставно боязко ставилися до процесу становлення та розвитку єдиного Українського козацтва, як масового патріотичного руху, що мав ясно виражені риси воєнізованого формування. Поза сумнівом, за ініціативою Москви робилося все можливе для того, щоб загнати козацькі організації на манівці суспільно-політичного життя та недопустити перетворення його на реальну силу, спроможну захистити здобутки Української Державності. Для цього козацький рух спочатку було зрівняно з громадськими організаціями на кшталт гуртків хорового співу, товариств кролиководів й асоціальних збіговиськ різного штибу. Протягом 18 років жодного урядового чи парламентського документу з козацької проблематики прийнято не було. Мурло московських кукловодів ясно проглядається крізь червоні, рожеві, блакитні та інші сексуальнодевіантні прапорці антиукраїнських політичних формувань. В самій Росії, де напівукраїнське населення територій колись найбільших козацьких військ (в першу чергу – Донського, Кубанського і Терського) є якщо не окремішним етнічним утворенням, то, принаймні, субетносом, спочатку погралися в державне „дозволям”, але, з огляду на певні відцентрові сепаратистські тенденції, швидко звели козацькі формування до рівня ряжених балаганів. Схожий сценарій був реалізований в Україні шляхом створення величезної кількості псевдокозацьких організацій і клонів-утриманців. Цьому сприяли як фактична відсутність контролю за виконанням чинного законодавства, так і його довільне трактування (тобто – ігнорування).

Заради об’єктивності варто відзначити, що першим на козацтво в 1995 р. звернув увагу тодішній президент Л.Кучма, підписавши спочатку один, а згодом ще декілька указів. Нинішній Президент України В.Ющенко зробив найрішучіший крок, підготувавши на початку 2008 р. законопроект „Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання”. В обговоренні проекту взяли участь всі бажаючі козацькі організації. В ньому окреслені майбутні перспективи „лицарства степу”, причому Президентом наголос робиться саме на засадничості цього нормативно-правового акту, як першому етапі відродження козацтва.

Яким бачить власну подальшу долю козацька громада (принаймні її проукраїнська частина)? Якщо почуєте, що хтось белькоче про відродження козацького суспільного стану, знайте – це анахронізм і цього бажають одиниці-ретрогради. Переважна більшість козацьких патріотів вбачає майбутнє Українського козацтва у перетворенні його на іррегулярне військове формування, подібне Національній ґвардії США, створеній, до речі, за козацьким принципом. Згадаймо хоча б серпень 1991 р., коли, приміром, за 2 години на імпровізованому мобілізаційному пункті в Сумах до лав спонтанно задуманої „нацґвардії” записалося близько 600 осіб готових навіть з голими руками виступити проти путчистів.

Україні, що має під боком найнебезпечнішого у світі сусіда – профашистську Московщину, не зважаючи на можливий вступ до НАТО, не можна відмовлятися від масової підготовки вояків-резервістів. І це необхідно робити навіть при наявності виключно професійної армії. Адже сценарій розвитку військово-політичних подій на Кавказі у серпні-вересні поточного року майже стовідсотково нагадує поїдання гітлерівською Німеччиною незалежності Австрії та Чехословаччини. І тут виглядає доцільним пошукати „протиотруту” в тому ж таки історичному часі. По-перше, згадаймо, що саме масова воєнізована організація „Шюцкор” дозволила Фінляндії в декілька разів збільшити мобілізаційні ресурси під час московсько-большевицької агресії в ході Зимової війни 1939-1940 рр. та відстояти незалежність країни. По-друге, в кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст., з огляду на неможливість утримання багатомільйонної армії, комуністичний уряд СРСР запровадив т. зв. „кадровані” частини, де на постійній основі службу проходила лише вкрай обмежена кількість командно-начальницького складу. Ці військові формування комплектувалися на територіальній основі, готуючи резервістів в польових таборах за обмежений термін. По третє, саме в цей час у Радянському Союзі в тих-таки польових таборах і невеликих навчальних центрах активно здійснювалась підготовка партизан-диверсантів на випадок інтервенції іноземних держав.

В разі найгіршого розвитку подій Президент має шанс за списками, складеними державними адміністраціями на основі особового складу „справжніх” козацтв, призвати на перепідготовку певну кількість резервістів, беззастережно відданих Українській Національній Ідеї. В разі оснащення цих „партизанів” навіть легкою стрілецькою зброєю та доукомплектування кадровим молодшим офіцерським складом (як Нацгвардія США), можна отримати тимчасові формування Збройних Сил і застосувати їх в якості політичної поліції для превентивних зачисток і придушення будь-яких внутрішніх заворушень, а також як формування швидкого реагування в разі московської агресії до прибуття кадрових частин. Звичайно, що резервістів важко порівняти з належно підготовленою професійною армією, проте не варто забувати, що в Другій світовій війні всі видатні перемоги Червоної Армії – не що інше, як резервістський експромт після тотального знищення протягом 1941-1942 рр. армії кадрової. Більш того, ударну силу московських частин, судячи з подій у Чечні та Грузії, в основному складають ті ж самі „контрактники”, залучені з резерву. І тут перевага України відчутна. Згадайте: найкращими солдатами, сержантами та офіцерами Радянської Армії завжди були українці. Подібне можливе застосування козацтва є вкрай актуальним з огляду на те, що витворяє з нещасними військовиками чергова „відьма-шаленчиха”.

Свідомий „партизан” не буде мучитися докорами сумління та гамлетівською дурнею („стріляти чи не стріляти?”), коли мова йтиме про подальшу долю України. В дев’яти з десяти простих українських чолов’яг руки вже давно тягнуться до „ґверової сталі”, навіть у тих, кому вже за 60: „прикінчити хоча б пару-трійку падлюк, а там вже й помирати можна. Життя минуло, втрачати нічого – нехай хоч діти (онуки) поживуть!”. Подібне доводиться чути не лише від ветеранів УПА, а й від пересічних екс-совків.

Що являє собою новий законопроект? Президент виступає в ньому в ролі справжнього гетьмана, пропонуючи наступне.

1. Відсіювання антиукраїнських „казачеств” шляхом визначення самої дефініції „УКРАЇНСЬКИЙ козак”, запровадження єдиного кодексу честі, конкретних вимог до захисника українського народу та Української Державності.
2. Очищення козацьких лав від старечих ідіотів, що впали в дитинство та граються в „генералів”, через запровадження реальної козацької служби на кордоні, в рятувальних загонах чи в складі підрозділів охорони громадського порядку.
3. Відокремлення „зерна” від „полови”, а саме дієвих організацій від паперових шляхом встановлення обов’язкового кількісного мінімуму реального членства.
4. Чітке підпорядкування Президенту-гетьману всієї козацької маси через ведення при Генеральному штабі Збройних Сил України обліку особового складу Українського козацтва, запровадження єдиної системи посвідчень, одностроїв, відзнак і нагород, спеціальних звань та виключно централізоване роздавання вищнезазначених „слонів”.
5. „Divide et impera”: ліквідація негативного вливу дурисвітства та анархії щляхом зведення нанівець впливу численного натовпу центральних і хутірських, найманих і самопроголошених „гетьманів”, „маршалів”, „верховних отаманів” і „генералів” через взяття під контроль (координацію діяльності) місцевими державними адміністраціями окремих козацьких громад. Безумовно, що даний президентсько-народний за походженням законопроект вартий багатьох (десятків, сотень?) лобістських і просто пустопорожніх парламентсько-урядувих писуляч і постанов, прийнятих за часи Незалежності. І це тільки початок!

На жаль, з огляду на христопродавство більшості депутатів нинішньої Верховної зРади, чекати на прийняття даного документу мабуть не варто: депутати перепудяться від осягнення можливих перспектив, вкотре оголосивши Президента „ворогом народу (в їхніх особах) й Конституції”.

Ще одне: що стосується таких безумовно важливих речей, як збереження історико-культурної спадщини, патріотичне виховання молоді, пропаганда національних цінностей, охорона пам’яток історії та культури, то цим мають займатися в першу чергу державні установи, а громадські організації – лише сприяти їм. А виходить наступне: ви, мовляв, козачки, йдіть „у народ”, власним коштом ставте пам’ятні знаки, а міністерські та місцеві чиновникі будуть, наприклад, займатись утриманням будинків-музеїв чужинських письменників чи проблемами вивчення в школі віршів племені тумба-юмба.

На пам’ять приходять слова видатного українця Богдана Різуна (В.Суворова) з його роману „Акваріум”: „Кінчати будемо, маршале, з тими, що базікають про суспільну справедливість, а самі роз’їжджають у лімузинах. Тих будемо вішати, мов скажених псів, - на ліхтарях, на телеграфних стовпах. Ну, спусти нас із прив’язі! Маршале! Адже коли не ти, то твій наступник спустить спецназ із ланцюга. Спустить. Можеш бути певним. Буде багато крові. Чим довше будете чекати, тим більше крові проллється. Але проллється!”.

Олег Корнієнко

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1407

26-09-2008 18:08 // Українське військо // URL: http://maidan.org.ua/static/newsvostok/1222441711.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

Ми також вітаємо коментарі, доповнення та виправлення до текстів новин від всіх свідків подій, що згадуються в новинах. Пишіть на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини. Всі цікаві коментарі будуть оприлюднені.