«Код да Вінчі» Дена Брауна: просто художній твір чи новий погляд на євангельську історію?»

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

«Код да Вінчі» Дена Брауна: просто художній твір чи новий погляд на євангельську історію? (враження релігієзнавця к. філос. наук П.Павленка після прочитаного роману і переглянутого фільму)

Ажіотаж навколо публікації роману Дена Брауна , а згодом і його екранізації Роном Ховардом збудив практично такий само шквал різного роду публікацій і заяв, як у свій час це спостерігалося навколо оприлюднення тексту «Євангелії від Іуди». Утім і в першому, і в другому випадку йшлося про одне й те саме – розхитати усталені євангельські уявлення про особу Ісуса Христа, його життя і діяльність, кинути сумнів і розчарування в серця віруючих. Складається враження, що все це неначе кимось заздалегідь була спланована акція – акція, яка конкретно була спрямована на дискредитацію християнських цінностей, християнської моралі, вдарити по самому християнству, а зрештою – і по всій християнській цивілізації. По суті, і «Євангелія від Іуди», і «Код да Вінчі» - це дуплет, як зараз кажуть, «два в одному», дві події в одній акції. Примітно, що це все було приурочене якраз до святкування Великодня. З огляду на це, можна навіть робити припущення, що за всіма цими діями (як до слова сказати, і у випадку з карикатурами на пророка Мухаммеда) стоять може й масонські структури. Поза тим Церква у своєму загальному опорі проти «Євангелії від Іуди» і «Коду да Вінчі», як виявилося, ще більше консолідувалася і стала міцнішою в обстоюванні віри Христової. До речі, те ж саме сталося, як бачимо, і в ісламському світі навколо карикатурного скандалу – іслам у цій ситуації став лише сильнішим і згуртованішим.

З «Євангелією від Іуди» ми маємо справу лише з апокрифом, яких в християнстві існує сила-силенна. То вже справа окремої людини приймати його зміст за істину, а чи ж ні. А як же бути з «Кодом да Вінчі»? Спробуємо розібратися….

В романі червоною ниткою проходить ідея, що християнська церква протягом двох тисячоліть приховувала від всього людства деякі факти, оприлюднення яких суттєво змінили б погляд не тільки на історію християнства, а й на фундаментальні основи його віровчення. Між тим, зміст «Коду да Вінчі», вся його драматургія не є оригінальним «винаходом» письменника. Основою для роману послужили раніше видані книги різних авторів, написаних у жанрі альтернативної історії, і головне – центральна ідея роману про те, що Ісус Христос був одружений на Марії Магдалині, в якої народилася від нього дитина. Так, історію про династію нащадків Ісуса Христа і шлюбний союз Христа і Марії Магдалини, а поруч і про існування якогось таємного товариства, що зветься Пріоратом Сіону, Браун запозичив з бестселеру Майкла Бейджента, Генрі Лінкольна і Чи Річарда «Свята кров, Священний Грааль», книгою, що має вельми суперечливий, неоднозначний характер. Ідею про те, що Леонардо да Вінчі зашифрував у своїх живописних полотнах якісь таємні послання, автор «Коду та Вінчи» черпнув з книги «Відкриття тамплієрів», що належить перу Лінн Пікнетт і Клайва Прінса. Підґрунтям для головної теми роману і загалом для усієї творчості Дена Брауна по темі «Марія Магдалина і священне жіноче начало» послужив твір Маргарет Старберд «Жінка з алебастровою судиною». Відтак спираючись на ці положення Ден вводить у свій роман сюжетну лінію про його нащадків – сімейство, що, мовляв, дожило до наших днів. Саме це твердження і ставить під серйозний сумнів ідею божественної суті Христа, перетворюючи його в такий спосіб на звичайну людину «з плоті і крові», на звичайного смертного, а не на Сина Божого. У романі «Код та Вінчі» міститься чимало згадок про те, що у минулому християнська церква жорстоко переслідувала так звані секти і єресі. Але автор надто упереджено витлумачує боротьбу Церкви з сектами і єресями, бо ж зводить її тільки до так званих катар – секти, яка за своє обстоювання ідеї, що Ісус Христос і Марія Магдалина були подружжям, зазнавала свого часу сильних гонінь і врешті-решт була остаточно знищеною. Катари вірили, що Марія Магдалина була дружиною Ісуса, адже, хоча Христос і був безтілесною істотою, він мешкав в розтлінній плотській оболонці і, таким чином, міг поєднуватися браком з жінкою. До речі, цю теорію про катар Браун також запозичив зі згаданої вже вище книги «Свята кров, Священний Грааль».

Сюжетна лінія роману «Код да Вінчі» розкручується навколо положення про те, що Ісус Христос до своєї смерті ймовірно поєднався шлюбом з Марією Магдалиною і та народила йому дитину - найімовірніше, дівчинку, яка була названа Сарою. Після того, як Ісус був розіпнутий на хресті, Йосип Ариматейський (відома з канонічних Євангелій особа ) допоміг Марії Магдалині бігти до Франції. Відтак сімейна лінія Христа впродовж усіх століть існувала і продовжила існування й до наших днів. Більше того, сімейство Христа безпосередньо пов’язане з французькою королівською династією Меровінгів, бо ж Сара стала родоначальницею королівської династії Меровінгів. Меровінги, зважаючи на своє благородне походження, змушені були жити під захистом таємного суспільства, відомого під назвою Пріорат Сіону. Принагідно зазначимо, що ця гіпотеза вперше була оприлюднена також Майклом Бейджентом, Генрі Лінкольном і Чи Річардом в їх книзі-бестселері «Свята кров, Священний Грааль» вже більше двадцяти років тому, але з ажіотажем навколо «Коду…» нині знов переживає пік своєї популярності.

І все ж, фоном сюжетної лінії є власне сам Леонардо да Вінчі. Його незрима присутність відчувається на всьому текстовому просторі роману. Так, за драматургією роману Леонардо здійснив величезний вплив на життя Жака Соньера, з вбивства якого, власне, й починається «Код та Вінчі». Для того, аби дати ключ до таємниці, яку належить розгадати його внучці Софі Невьо – головній героїні роману, яка й вимальовується, як сучасний нащадок Ісуса Христа й Марії Магдалини, – Соньер використовує декілька творінь великого художника – наприклад, «Мону Лізу» і «Мадонну в гроті». Але головне смислове навантаження лягає на Леонардову фреску «Таємна вечеря». Так, з подачі книги Клайва Прінс і Лінн Пікнетт «Відкриття тамплієрів», Ден Браун фокусує в романі увагу читачів на деяких символічних елементах славнозвісної «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі, зауважуючи, що художник зашифрував у своєму шедеврі великий секрет. Не вдаючись тут у всі деталі, акцент здійснюється на фігурі праворуч від Ісуса (для глядача вона знаходиться зліва). Зауважується, що ця фігура не є апостолом Іваном, як то традиційно вважається, а якась жінка. На ній одяг, колір якого контрастує з одягом Христа, вона нахилена в протилежний бік від Ісуса, який сидить по центру фрески. Простір між цією жіночою фігурою і Ісусом має форму букви V, а самі фігури утворюють букву М. Прінс і Пікнетт запевняють читачів, що під складками одягу навіть помітні жіночі груди. Звичайно ж, Леонардо деколи любив додавати жіночі риси чоловічим фігурам і особам. Наприклад, при уважному розгляді зображення Івана Хрестителя можна припустити, що він наділений рисами гермафродита з блідою безволосою шкірою. На картині «Таємна вечеря» Ісус і Іван (жінка) відхилилися в протилежні сторони, утворюючи між собою простір у вигляді букви V, а контури їх тіл утворюють букву М. Чи несе це якесь символічне навантаження? - Прінс і Пікнетт стверджують, що подібне незвичне розміщення фігур, одна з яких має виразні жіночі риси, містить натяк на те, що це не Іоанн, а Марія Магдалина, а знак V - символ священного жіночого начала. Буква М, згідно їх гіпотезі, означає ім’я - Марія/Магдалина. Іншими словами, через твори Леонардо да Вінчі, скажімо, через своєрідне витлумачення «Таємної вечері», Ден Браун обстоює головне ідейне зерно свого роману – Ісус був у близьких подружніх стосунках з Марією Магдалиною.

Чи є докази у наявних на сьогоднішній день християнських свідченнях, що Марія Магдалина й Ісус Христос мали близькі стосунки? Новий Заповіт точно не дає стверджувальної відповіді на це питання. Апокрифи також не містять навіть натяку на це. Одначе Браун постійно зауважує, що нинішній Новий Завіт зазнав в ході століть численних змін і серйозну редактуру. Більше того, він зауважує, що, при перекладі з одного мова на іншій в Новий Завіт могли закрадатися й смислові помилки. Він підкреслює, що з нього було вилучено дещо, а дещо додане. От тільки він ніде не вказує, що саме, ким і коли.

Що ж говорять про Христа і Марію Магдалину неканонічні євангелія? Серед християнських текстів є лише одне і до того ж досить туманне місце, з якого, за бажання, все ж можна вивести всю оцю ідею про якісь можливі інтимні стосунки між Христом і Магдалиною. Це – Євангелія від Пилипа. Цитуємо: «Софія, яка називається безплідною, - мати ангелів. І супутниця [Сина - це Марія] Магдалина. [Господь любив Марію] більше [всіх] учнів, і він [часто] цілував її [вуста]. Інші ж [учні, бачачи] його [що він любить] Марію, сказали йому: Чому ти любиш її більш за всіх нас? Рятівник відповів їм, він сказав їм: Чому не люблю я вас, як її? … [Справжнє одруження]: якщо хтось в таїнстві, таїнстві шлюбу, він – великий, бо [без нього] не буде миру. Бо основа [миру – людина], основа ж [людини – це шлюб]. Пізнайте [спілкування] неосквернене, бо воно володіє [великою] силою. Його образ існує в оскверненій формі» (3:16,21). Чому я кажу що це місце туманне? – Бо це гностичний витвір! А гностичні Євангелії переповнені різного роду важкозрозумілими порівняннями, які непіддатні точному і однозначному розумінню. Загалом гностичні тексти є надто складними для сприйняття, я б сказав, зафілософсвуваними до такої міри, що розібратися в їхньому змісті часом важко навіть для професіонала. Більше того, гностицизм ніколи не ставив на меті констатувати якісь конкретні суто історичні євангельські події. То ж незрозуміло точно, що означає у тексті Пилипа весь цей еротизм. Однозначно, що навряд чи його можна сприймати буквально, бо тоді треба буквально сприймати й увесь текст загалом, а це буде абсурд (читач може сам в цьому переконатися). Це – по-перше. По-друге, якщо виходити з Пилипової тези, що Ісус «любив Марію більше всіх учнів», то тоді як розуміти в такому разі тексти з Євангелії від Івана 19:26; 20:2; 21:7; 21:20? - В них йдеться про любов Спасителя до апостола Івана. Тільки збоченцю прийде в голову виводити щось більше, ніж те, на що вказує контекст, тим паче, що за словом «любити» в оригіналі стоїть або  (букв. «піклуватися, бажати добра, відчувати прив’язаність, цінувати»), або  (букв. «ставитися по-дружньому, відчувати прив’язаність, мати почуття» і навіть «цілувати»). Іншими словами, «поцілунок» тут, зважаючи на те, що текст є гностичним, є нічим іншим, як обміном «диханням», цебто буквально «духом», можливо навіть чистим дотиком губ до шкіри (в культурі іудеїв, а пізніше і в християнстві явище не просто розповсюджене, а введене в ранг апостольської заповіді ), от тільки однозначно не означає статеве шлюбне спілкування, як на цьому наголошує Браун.

З точки зору релігієзнавця, в романі Брауна найсмішнішим є те, що гностики представлені як люди, які похітливими очима дивляться на світ, плоть, шлюб, секс, жінку. Насправді ж гностики (до речі, як і неоплатоники) соромилися і засуджували свою тілесність. Так, ключовою тезою «Євангелії від Іуди» стоїть «космос як пекло», а «Євангелії від Хоми» обстоюється теза: «Хто знайшов світ, той знайшов труп». «Аналогічне підтасовування, - зауважує А.Кураєв, - відбувається у цього автора (Д.Брауна – П.П.) і коли він наполягає на тому, ніби гностики і створені ними апокрифи стверджували людяність Христа (всупереч ортодоксам, які Христа обожнювали). Все навпаки: в гностичних «євангеліях» майже нічого немає про земне життя Христа (не всі апокрифи написані гностиками, деякі, якраз ті, де більше біографічних подробиць, родом з простого фольклору). Вже точно там немає інтересу до Його людяності. Христос гностиків – це дух, що прийняв оболонку людини з педагогічною метою. Перша єресь, з якої стали боротися церковні «інквізитори», - це гностична єресь «докетизму». Згідно з нею, Христос лише здавався людиною (грецьке «докео» означає «здаюся»), але не був нею. Навіть для церковних людей було непросто засвоїти повноту людськості Христа».

З цього напрошується такий висновок: Якщо й, згідно з Пилипом, Ісус любив і навіть цілував Марію Магдалину, то не більше, ніж любов’ю  (agapaō) чи  (philěō), тобто любов’ю братерською, любов’ю чистою, любов’ю християнською. Так точно він любив і апостола Івана, як відомо, найулюбленішого зі своїх учнів. Відтак гіпотеза і про шлюб Ісуса з Марією Магдалиною, і про потомство Христа є лише безпідставною іигадкою, здійсненою під впливом художньої спадщини Леонардо да Вінчі. Вона однозначно не витікає з якихось, навіть апокрифічних і найєретичніших християнських текстів. За браком місця, я свідомо опускаю тут інші, можливо й не менш важливі як для христолога і дослідника раннього християнства, неточності і помилки Д.Брауна, яких той скрізь припускається у своєму тексті, а їх сила силенна, що однозначно вказує на те, що його твір не може претендувати на статус наукового, бодай, що така заявка в романі присутня.

Якщо абстрагуватися від євангельської історії, від традиційних християнських уявлень на життя, діяльність й особу Ісуса Христа, то цілком можливим є те, що Ісус міг плекати почуття до жінки, міг оцінити її вроду, бо ж він не був сліпим. А чому б і ні? Він жив у реальному світі і серед людей, виховувався й ріс у конкретному культурному середовищі і йому, як повчає Церква, окрім гріха, було притаманне все людське, включаючи, зрозуміло, й людські почуття, емоції й переживання. Це вже від конкретної людини буде залежати те, якими вони будуть – чистими і високими, як у Христа, а чи ж брудними і низькими, як у пропащого грішника. Любов і шлюб може бути і повинні бути чистими, бо ж шлюб є святим. Його святість регулюється Божою заповіддю і є однією з найголовніших її реалізацій людини на Землі. І коли б Ісус й насправді був одруженим, то це жодним чином не суперечило б чинному в його час релігійному Закону, більше того схвалювалося б ним. Власне, в традиції тогочасних іудеїв, як чоловікові, так і жінці, недобре було бути неодруженим, бо так не виконувалася заповідь про продовження роду людського. У будь-якому разі ніде в Писанні не сказано, що Месія точно буде неодруженим. Отже, мовчання Святого Письма з цього приводу все ж давало таки право Назарянину одружитися, яким, якщо вірити всім існуючим християнським текстам, він не скористався. Власне, на цьому й спекулює Ден Браун. Але роздумувати над цим, то щось одне, а видавати свої фантазії без належної на те аргументації за нові й незнані до цього часу свідоцтва з життя Христа, то вже буде інше!

За два тисячоліття християнської історії Церква настільки високо і недосяжно вознесла Спасителя як божество, як незбагненну для розуму одну з іпостасей Трійці, що з кожним наступним століттям все дедалі більше стала забувати, що він був передусім Людиною, Сином Людським, як він сам себе називав. І він, як відомо, не був затворником чи відлюдником. Він був завжди серед людей і віддав своє життя за людство. Ось вона – висока любов Христа. А якщо він і любив жінку, то це також була б любов неземна, любов щаслива, свята, справжня! І ні´чого через призму чиєїсь брутальної свідомості оцінювати чисте життя Спасителя. І ще: зневірити когось, розбити традиційні християнські уявлення в нинішньому світі, як виявляється, дуже просто. Ось тільки взамін дати нічого. Невже «Код да Вінчі» і подібна до нього література щось може дати більше? Невже ж вона наповнить і так хиткий і розпусний світ високою мораллю? – Навряд чи! То кому ж все це потрібно? Європа і так катастрофічно гине у своїх безмежних ліберальних правах і свободах всім і вся. І, підкидаючи зараз щось на зразок роману Дена Брауна чи його екранізації, це тільки прискорить занепад християнської цивілізації. Між тим, апологети «Коду да Вінчі» звідусіль, у тому числі і з доріжки канського кінофестивалю, намагаються завірити всіх в тому, що зміст книги є звичайною «науковою» фантастикою легкого жанру. Проте, коли б то була лише фантастика, то не було б сьогодні скандалу, оскільки кожен вільний фантазувати, як хоче. Але «Код да Вінчі», вже починаючи з першої сторінки, подає себе як книгу саме наукову – книгу, яка претендує змінити уявлення про християнство і його двохтисячолітню історію. Саймон Кокс – автор книги «Зламуючи код та Вінчі. Путівник по лабіринтах таємниць Дена Брауна», саме «припущення про те, що Марія Магдалина могла народити Ісусові дитину, представляється нині цілком сучасною і навіть актуальною. В наші дні Марія Магдалина як втілення священного жіночого начала і духу матері-богині, - породила принципово новий погляд на речі. Це абсолютно інший підхід до гіпотези про династію нащадків Христа, тим більше що вона, швидше, грунтується на метафорі і символі, ніж на фактах і реальних проявах матеріального світу. Представляється цілком логічним, що Марія Магдалина - або супутниця Христа, або втілення священного жіночого начала». І далі: «Історія Марії Магдалини оповита міфами, легендами і символами. Вона сама перетворилася на символ і стала втілювати дух стародавньої богині, якій тисячоліття тому поклонялися по всій Європі і Ближньому Сходу. Чи була вона дружиною Ісуса Христа і чи привела на світ від нього дитину – це з історичної точки зору нині недоказово. Проте міфи про Марію Магдалину і її взаємини зі Спасителем, як і раніше, існують і згодом звучатимуть ще переконливіше. Адже після двох тисяч років придушення жіночого начала останнє все голосніше і голосніше знову заявляє про себе». Таким чином, як зауважує Саймон Кокс - активний захисник концепції Дена Брауна, гіпотеза «Коду да Вінчі» не ґрунтується, за його словами, на «фактах і реальних проявах матеріального світу», бо ж «з історичної точки зору нині недоказова»! А Том Хенкс – актор, що зіграв головну роль Ленгдона у фільмі «Код да Вінчі» – в інтерв’ю «Sun Entertainment» сказав наступне: «Це не документальний фільм. Люди, які приймають його за правду, можливо, більш небезпечні, ніж ті, хто просто роздумує над можливістю такого розвитку подій».

«Незважаючи на те, що «Код да Вінчі» - художній твір, він, особливо після екранізації, викликав фурор у свідомості мільйонів людей. Зовні правдоподібна інтерпретація біблейських сюжетів, подана під детективним соусом, і парадоксальні виводи привели до справжнього змішування в умах тих, хто прочитали «Код» і хто побачили його на екрані. Брауну вдалося доступною для розуміння мовою торкнутися тієї самої нашої струнки сумніву і потягу до невідомого. Дарма, що деякі речі притягають за такі вуха, яким позаздрив би навіть ослик, на якому Ісус в’їхав до Єрусалиму...»

Отже, у випадку з «Кодом да Вінчі» Дена Брауна ми маємо справу, з одного боку, з добре написаним літературним твором, а з іншого – вдало поставленим, знятим, добряче профінансованим і успішно розрекламованим фільмом - і не більше! І неправим буде той, хто скаже, що це не так. Ден Браун справді талановитий письменник, бо ж його роман читається легко і на одному диханні. І коли б він не претендував на істинність своєї концепції, то не було б і скандалу навколо його самого, його роману «Код да Вінчі» і однойменного фільму Рона Ховарда.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: Першоджерела: 1. Браун Д. Код да Винчи.- Москва: АСТ, 2004 (Адреси книги в Інтернет: http://www.fictionbook.ru/author/braun_dyen/kod_da_vinchi/braun_kod_da_vinchi.html.zip (або http://lib.ru/INPROZ/BRAUN_D/da_vinchi.txt) 2. Браун Д. Ангелы и демоны.- http://files.ru.ladoshki.com/data/bookcatalog/brown_dan/dbrau_angelyidemony.zip 3. Браун Д. Цифровая крепость.- http://files.ru.ladoshki.com/data/bookcatalog/brown_dan/dbrau_cifrowajakrepostx.zip 4. Браун Д. Точка обмана.- http://files.ru.ladoshki.com/data/bookcatalog/brown_dan/dbrau_tochkaobmana.zip 5. Бейджент М., Линкольн Г., Лей Р. Святая кровь, священный Грааль.- http://files.ru.ladoshki.com/data/bookcatalog/baigent_michael/mbejd_swjatajakrowxswjashennyjgraalx.zip 6. Евангелие от Филиппа // Апокрифы древних христиан: Исследование, тексты, комментарии. - М.: Мысль, 1989. (З текстом цього апокрифу можна познайомись також в Інтернеті за наступними адресами: http://www.areopag.com/texts/apocrypha/ev_philip.html; http://www.teos.org.ru/library/036.htm; http://www.philosophy.ru/library/evangel/filip.html; http://www.barnascha.narod.ru/books/kat_phil.zip)

Критика і допоміжна література: 7. Кокс С. Взламывая код да Винчи. Путеводитель по лабиринтам тайн Дэна Брауна.- Москва: АСТ, 2005. (Адреси книги в Інтернет: http://lib.aldebaran.ru/author/koks_saimon/koks_saimon_vzlamyvaya_kod_da_vinchi/koks_saimon_vzlamyvaya_kod_da_vinchi.rtf.zip; http://djs9.agava.net/bookz_v1/detect/kokssaimon01.rar). 8. Гайлит Г. Христианские тайны.- http://www.zapchel.lv/?lang=ru&mode=rakurs&submode=culthome&page_id=1285 9. Щербина Т. Война кодов.- http://www.newtimes.ru/artical.asp?n=3134&art_id=7584 10. «Opus Dei» начинает борьбу с «Кодом да Винчи».- http://newsru.com/religy/20may2006/opus.html 11. Львова В., Константинов В. «Код да Винчи» взломан! Книга Дэна Брауна продолжает будоражить мир.- http://www.kp.ru/daily/23509.3/39755/ 12. Church fights Da Vinci Code novel - BBC, 15.03.2005.- http://news.bbc.co.uk/1/hi/entertainment/arts/4350625.stm 13. Cracking the 'Code' - Newsweek, 15.11.2004.- http://www.msnbc.msn.com/id/6471862/site/newsweek/

Про родинне життя Ісуса Христа загалом: Павленко П.Ю. Ісус Христос – постать історії.- Біла Церква: Мустанг, 2002.

В Інтернеті можна відвідати наступні сайти: 1. Офіційний сайт Дена Брауна - http://www.danbrown.com/novels/davinci_code/reviews.html 2. «Код да Винчи: факти и вымысел» - http://www.kod-da-vinchi.ru/index.htm (сайт містить статті і посилання, а також форум) 3. «Священный Грааль» - http://www.holygrail.ru 4. «Inside The Da Vinci Code» - www.crackingdavinci.com (на сайті є форум з обговоренням «Коду да Вінчі».