Всеволод Речицький: АВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
АВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА
Модельний проект Конституції України створено експертними зусиллями в Українсько-Американському Бюро захисту прав людини не випадково. Він є виразником певної концепції, конкретного підходу. Основні положення такого підходу можна пояснити детальніше.
Перш за все, проект відображає людське переконання в тому, що Конституція є уособленням найпотужні-шої юридичної гарантії свободи. Не випадково конституції в світі з’явилися набагато пізніше ніж звичайні за-кони. їх поява – наслідок капіталізму, який приніс людям розвинутий ринок, демократію, віротерпимість і, зві-сно, особисту свободу. Саме такий світ відобразили перші відверто написані (як-от в США) основні закони. Соціалізм взяв від конституції тільки оболонку, форму, так і не подарувавши світові чогось реально привабли-вого, натхненного, за що хотілося б боротися. Його історична поразка призвела до переоцінок, в тому числі конституційних. Наслідком таких переоцінок став і запропонований вище проект.
В проекті проведена думка, що в сучасному світі є присутніми два головних типи політичної влади: а) уособ-лена в живих людях, політичному істеблішментові персоніфікована влада; б) влада, уособлена в правових фор-мах, нейтральних оболонках – деперсоніфікована влада.
Деперсоніфікована влада внаслідок більшої «продуманості» по відношенню до персоніфікованої влади є стратегічною. Стратегією тут є не що інше, як масштабні правила політичної гри, викладені часто-густо у фор-мі нетипових нормативних приписів. Останні виступають то як права, то як принципи та засади, то як заборони втручатися в певні сфери, то як владні імперативи, покликані до стримування законотворчої експансії, протидії державному бюрократичному початку.
Сучасний світ вимагає стабільності, а водночас і свободи, яка завжди знаходиться із стабільністю не в найкращих стосунках. Отже, сучасне право повинно реагувати на цю ситуацію. Обравши тільки стабільність, лю-ди потрапляють в авторитаризм або тоталітаризм. Ставши на бік виключно свободи, вони втрачають свої орієнтири і починають рухатись в бік хаосу. Щоб уникнути цих крайнощів, органічна правова система складається як біполярна: частина норм в ній дбає про стабільність, інші – про свободу. Але оскільки свобода все-таки важливіша для людей, конституції в своїх найкращих історичних зразках стають гарантами свободи, решта ж права дбає переважно про впорядкованість та стабільність.
Свобода важлива як пріоритет конституції і об’єкт гарантування окремою главою не тільки тому, що її прояви в економіці (ринок) та політиці (демократія) приводять до найвищої у світі ефективності. Свобода є надзвичайно важливою і як моральний фактор. Тільки в стані свободи людина повністю відповідає за свої вчи-нки. В тоталітарних умовах людині можна пред’явити скромний рахунок, адже там вона не тільки діє, але й мислить, навіть відчуває світ за шаблоном. У вільному ж суспільстві кожен вчинок індивіда є вибором серед альтернатив, а де є вибір, там формується автономна особистість, наділена оригінальним розумом та почуттям смаку.
Розвинена інтелектуально, відповідальна людина перестає бути автоматом, отже поступово вона стає цікавою. Спілкування ж як найвища цінність має сенс лише в середовищі цікавих людей. Свобода є важливою ще й тому, що тільки відчуття свободи зроджує ініціативу, будить уяву і, як наслідок, творчість людей. Творчість же становить квінтесенцію сучасного постмодерного світу. Творча людина надихає всіх довкола себе, вона руха-ється, створюючи нову суспільну атмосферу. Всі ж бо ми любимо мерехтливі образи динамічного життя. Зрештою, свобода важлива не тільки прагматично, але й в першу чергу тому, що бути вільним приємно. Розуміння своєї свободи людиною дає їй відчуття щастя. А для щастя вже не існує означень. Воно є вищим ар-бітром, виправданням всього людського життя. Саме ця думка фактично підсвідомо проведена в проекті. В проекті відтворена ідея, що пріоритети деперсоніфікованої влади, звільненої від політичної кон’юнктури, є важливішими від пріоритетів влади персоніфікованої. Отже, приписи конституції є ґрунтовні-шими від приписів держави та її агентів. Так постулат свободи опиняється в проекті на вершині піраміди. Він домінує над пріоритетами держави: стабільністю, впорядкованістю, захищеністю та безпекою.
Проект виходить також з ідеї, що всі проблеми, які трапляється вирішувати людям на протязі їхнього жит-тя мають бути переважно їх власними проблемами, а не проблемами державного патерналізму. Конституція містить в собі неявно окреслену презумпцію, що вільний індивід є достатньо потужним для життєвих змагань. Отже, проект відмовляє державі в надто активній ролі, яка була типовою в соціалістичній Україні. Конституція «вважає», що для того, щоб урядовці перестали сушити голову над проблемами виживання країни в мирний час, достатнім буде запровадити в життя принцип «вільних рук». В проекті проведена американська за своїм походженням думка, згідно з якою будь-який уряд має робити для людей тільки те, чого вони самі для себе зробити не можуть. Все інше має бути предметом індивідуальних осягнень людей, а не чиновників.
Проект ґрунтується також на презумпції довіри до людей. В ньому, можна сказати, виражено переконання в органічній порядності людини. Отже, люди можуть не тільки абсолютно вільно думати, говорити і писати, але й мати зброю для захисту себе, своєї родини і майна. Обсяг належної їм власності, розмір банківських ра-хунків в проекті жодним чином не обмежується. В цьому проект конституції також іде за західною традицією, але, зрештою, чи дійсно вона є суто західною?
Проект конституції насичений гарантіями прав, свободи громадянина не тільки в нормальному стані, але й в обставинах обмеженої свободи, надзвичайного або воєнного стану. Саме в такі періоди зверхність держави над людиною робиться особливо помітною, а державний вплив на поведінку громадян стає критичним. Щоб із цього не витікало трагічних наслідків, в проекті записані спеціальні гарантії. Їх немає в американській конституції, але коли вона приймалась, світ був простішим, історія ж XX століття довела, що головним ворогом особистості в певні моменти може стати сама держава, її потужний силовий апарат. Тому в проекті вчинено спробу поставити правоохоронні органи держави на належне їм місце. Органічно воно є досить скромним.
Приватну власність визначено в Конституції недоторканною, вона може міняти форму виключно за пого-дженням попереднього власника. Це важливо, оскільки без власності люди в соціальному відношенні небага-того варті. Щоб проявити себе, людині необхідна матерія до творчості, і саме таку матерію уособлює приватна власність. В руках діючого суб’єкта вона становить приблизно те саме, що тіло в живописі для вираження душі (П.Гоген). Без власності людські чесноти залишаються не більш ніж презумпцією. Щоб показати вміння плава-ти, людям потрібна річка або океан. Саме цю «філософську» функцію виконує власність. Людина народжуєть-ся без власності і, покидаючи цей світ, не забирає її з собою. Але обсяг власності, нагромадженої за життя лю-диною, символізує рівень її успіху, інтуїції, старанності, працелюбності, передбачливості.
Збагачення може стати патологічною, виключною метою. Але не збочення моралі становлять сутність су-часного капіталу. Для більшості процес збагачення є прямим втіленням економічної гри дорослих. Гри, в якій перемога може й не так важлива, як сама гра. Зрозуміти це в посттоталітарному світі не просто, але без такого розуміння українському суспільству не вирвати себе із жорстокої скрути.
К.Маркс не вірив, що людина-власник може зберегти свої позитивні якості (хоч історія й довела протиле-жне). Він не розумів, що людина як родова істота зуміє опанувати власність, так би мовити, «пережити» її. Оберігаючи людину від згубного впливу, марксові послідовники одержавили власність, поставивши біля неї управителів. Але чи не стало це виявом простої недовіри до людини, яка – вже через свою смертність – завжди є лише тимчасовим розпорядником нагромадженого? Настав час визнати це на конституційному рівні.
Конструкція влади в проекті побудована таким чином, що судова влада тлумачиться не як розгалуження державної, а як специфічна, окрема влада в державі. Для цього їй надаються спеціальні гарантії незалежності.
В модельному проекті проведено також ідею, що сильне місцеве самоврядування є запорукою демократії, а тому й свободи. Про місцеву владу сказано лаконічно, проте її повноваження окреслено як змістовні. Справж-ньою політичною автономією за проектом є Крим. Повноваження Республіки Крим обмежені тільки необхід-ним, процедура оскаржень таких обмежень в центр пом’якшена різними формами представництва (урядового, в Конституційному Суді).
Національні Збори є двопалатними, невеликими за кількістю своїх членів. Впорядкувати законодавчі спра-ви можуть і 250 чоловік. Верхня палата (Палата земельних представників) передбачена не тільки для того щоб представляти інтереси земель, але й щоб внести ноту корисного консерватизму в те, що діятиметься на полі-тичному олімпі. Досвідчені, делеговані землями представники місцевих політичних еліт мають змогу не тільки ефективно впливати на законодавчий процес, але й володіють важливими кадровими повноваженнями. Ці пе-реваги мають врівноважуватись правом нижньої палати (Палати депутатів) самостійно вирішувати питання державного бюджету. І якщо якісно і кількісно Уряд матиме тенденцію до розширення, нижня палата завжди зможе зупинити фінансовими важелями хибну тенденцію.
Звісно, проект не може не мати недоліків. Але він свідомо створений як модельний документ, що дозволяє розглядати його функції в спеціальному ракурсі. Його завдання – не стільки впорядкувати хаос політичного та економічного життя в Україні, скільки продемонструвати конституційні можливості покоління, яке сьогодні знаходиться в стані інтелектуальної та емоційної зрілості. Саме цим людям адресується даний документ, саме їх він покликаний інтелектуально звабити. Зрештою показати, що надія на кращий конституційний устрій мо-жлива, й що образ майбутнього вже сьогодні може бути схоплений правовими формами. А це, безперечно, вже на щось важить. На що саме, питання не до автора конституційного тексту.
2 березня 1994 р.
