Заповідник недовласників
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
Деякі цитати з інших обговорень
Питання, які ти чипляєш в статті, переважно лежать в юридичній площині. Але я бачу необхідність узагальнення на політичному рівні - можливо, безпосередньо в статті, а можливо - поза її меж, для власного користування та з'ясування своєї мети на Землі.
Для початку подивимося на тварин, на вовків, на зайців або, скажімо, мурашок. Всі зайці, де б вони не мешкали, живуть приблизно однаково. Їх "якість життя" схожа, "споживча корзина" майже не відрізняється від території мешкання, всі зайці в світі мають приблизно однакові проблеми та перспективи в житті. І це не дивно: усі зайці майже однакові біологічно, і певні девіації обумовлюються лише особливостями клімату та сезонними коливаннями в природі.
Але з людьми все не так. Так, всі (ну, майже всі) люди мають дві руки, дві ноги, мають 24 години на добу, 6-8 з яких треба спати. Живуть приблизно однаковий вік, плюс-мінус 15%. Але люди - це соціальні, суспільні тварини. Від того, наскільки ефективними є прийняті в його суспільстві способи організації життя та роботи, створення матеріальних цінностей та їх розподілу, дуже і дуже залежить "якість життя" конкретної людини. І вплив суспільства набагато важливіший навіть природних умов. На голих скелях Скандинавії пожна побудувати найкращу в світі "якість життя", набагато вищу, ніж на родючих землях африканських джунглів або українських степів. На порожніх невеличких островах Японії можно в короткий термін забезпечити краще життя для людей, ніж на безкраїх просторах багатішого в світі Сибіру.
Держава, як "виконавчий орган" суспільства (нації), повинна дбати про ефективне використання того, що знаходиться на її теренах (інакше на неосвоєні землі прийде інший власник ). Приклад - колонізація "Дикого Заходу" США або північного Причорномор'я. Держава, яка усвідомила власну неспроможність освоїти ці землі, роздавала їх усім бажаючим безкоштовно. "Віддам в ХОРОШІ руки"...
Важливіше завдання суспільства - забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів, якими воно володіє. В першу чергу, ресурсом, яким треба скористатися найефективніше, є життя людини та його трудові навички. "На що я поклав кращі роки свого життя, чи варто мене те, чим я займаюсь?" - інколи питаю я у себе (і зазвичай після цього змінюю місце роботи або лізу в якусь авантюру ). А Ленін, наприклад, мріяв: "Ми прідьом к побєдє комуністічєского труда". Але ефективність праці робочого в СРСР ніколи не була вища за цей показник в США. І де зараз той СРСР?
До речі, за рахунок чого досягли поточних висот в світовій економіці та міжнародних відносинах США? Що таке вони відкрили, винайшли? Тільки одне - ефективний сучасний менеджмент. Тобто - ефективну методику використання ресурсів, матеріальних та людських.
Повернемося до України. Багаті землі, достатні простори, працелюбні люди. А життя - не на рівні (порівняно, скажімо, із Францією). Що ж сталося тут за останні десятиріччя?
А ось що.
Система керування ресурсами в СРСР пост-НЕПовських часів була проста та логічна. Усе майно (за винятком, де-факто, особистих речей) належало державі, яка користувалася їми на власний росуд. Був такий собі Держплан, який на науковій базі встановлював, який "чин" використання певних ресурсів є "належним". Задумка, повторюю, проста та логічна, і дуже добра, наприклад, для керування ресурсами сімейного господарства або персонального комп'ютеру. Але при збільшенні системи (переліку ресурсів) складність задачі оптимізації зростає катастрофічно. Керівний елемент ("Держплан") примушений спрощувати завдання, що в будь-якому випадку приводить до погіршення якості керівництва. Наслідки невдалого ресурсного менеджменту - сумні, починаючи від розбитої долі мільонів конкретних людей та закінчуючи розпадом імперій.
На зміну керівному механізму під умовною назвою "Держплан", відповідно до задумки, мав прийти принципово інший механізм, який ми умовно називаємо "ринок". Його складовими є: вільне обрання суб'єктами економіки сфери діяльности та контрагентів; приватна власність на засоби виробництва; обмежене втручання держави в економічні відносини. Щось було втілено, а щось гальмується (як я зараз бачу - свідомо, з корисною метою тих, хто приймає закони та має доступ до "Держпланової спадщини"). Ось така "часткова вагітність" і робить сучасний украінський капіталізм "дикім" в прямому сенсі.
Твоя стаття, Тетяна, - це неповний перелік "дикості", того "загальмованого", що не дає можливості ефективно розпоряджатися ресурсами держави "незалежно від форми власності". Все, що ти пропонуєш: прискорення приватизації та подальше усунення держави з економічної сцени, сприяння з боку держави збільшенню ефективності використання власниками наявних ресурсів (наприклад, старого житлового фонду та землі під ним); фактичне, а не на словах, втілення догмату недоторканості власності, - все це НЕОБХІДНІ ІНСТРУМЕНТИ для того, щоб українська нація виконувала свое головне призначення - забезпечення гідного життя всіх без винятку українців.
А взагалі - добре. Викличе багало обурених відгуків, але - добре.
Перфект, але:
1. Я б додав про невирішеність питання щодо спадкового майна (нерухомості). Ситуація, коли є два спадкоємця на квартиру. Один з них вступив у свої права власності, а іншого ніхто не бачив вже 9 років - патова. Ніхто не наважується передати решту майна (тобто 1/2 квартири) у власність наявному спадкоємцю - людині, яка реально живе в квартирі та ще й сплачує за всю її площу, навіть за ту, яка не є його власністю.
2.Проблему з хрущобами можна б було вирішувати наступним чином:
Інвестор-забудовник, який погоджується побудувати будинок на місці хрущоби, отримує під забудову 2 ділянки: одну вільну, другу - ту, на якій стоїть хрущоба.Спочатку будується "свічка" на вільній ділянці, у частину її квартир пересіляються мешканці хрущоби, решта ківартир продається.
Другою чергою руйнується хрущоба (беремо до уваги, що наприклад у Києві, хрущоби розташовані в основному у привабливих районах центру) і на її місці будується елітне житло, яке повністю продає інвестор-забудовник. таким чином вирішується комплекс проблем зі старим житловим фондом.ІМХР.
