Концепція 1

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Проект.

Концепція

участі громадськості в процесі вироблення урядової політики, формування рішень та громадського контролю функціонування і  діяльності публічної адміністрації  (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування)

Преамбула. Нова стратегія партнерства влади та громадянського суспільства України має базуватися навколо усвідомлення, насамперед, владою природи свого існування і ролі та щоденного виконання владою своїх основних завдань: забезпечувати суспільство вчасною, точною, об’єктивною та повною інформацією про законодавство, служби, послуги та ініціативи; пояснювати свою політику та рішення, інформувати суспільство про пріоритети для країни; забезпечувати відкритість, доступність та підзвітність громаді, якій вони покликані служити; консультуватися з громадськістю, враховувати інтереси та проблеми людей в процесі встановлення пріоритетів, плануванні програм та послуг, розвитку ініціатив; постійно перебувати в діалозі з громадськістю, що є похідним від права громадян звертатися до Уряду і бути ним почутим; постійно перебувати в діалозі з громадськістю з метою дослідження, оцінки та урахування потреб громадян і їх очікувань задля найефективнішої відповіді на них.

І. Проблема. Мета. Завдання. Проблема Відсутність в Україні реальної постійнодіючої ефективної системи (механізмів, інструментів, технології та комунікацій) взаємодії публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) з інститутами громадянського суспільства (далі – ІГС). Мета. На основі системного підходу та через реалізацію принципів відкритості, прозорості та партнерства створити реальну, постійнодіючу ефективну систему (механізми, інструменти, технології та комунікації) взаємодії публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) з ІГС. Завдання. Запропонувати цілісний, комплексний підхід бачення системи реальних послідовних кроків досягнення мети шляхом реалізації елементів структури Концепції.

ІІ. Партнерство

         2.1. Основні принципи партнерства

Партнерська взаємодія влади та громадських інститутів у процесі розвитку громадянського суспільства в Україні має будуватися на таких основних принципах: національна правова система стимулює ініціативу індивідуумів чи груп осіб щодо створення інститутів громадянського суспільства (далі – ІГС); усі ІГС мають право на свободу вираження поглядів; ІГС з правосуб'єктністю мають ті самі можливості, які загалом має решта юридичних осіб, підлягати тим самим адміністративним, цивільним і кримінальним зобов'язанням і санкціям, які взагалі застосовні до них; будь-яка дія чи бездіяльність урядового органу, що впливає на ІГС, повинна підлягати адміністративному перегляду і бути відкритою для оскарження у незалежному і неупередженому суді з повною юрисдикцією.

ІІІ. Систематизація підходу до досягнення партнерства. Реальна постійнодіюча ефективна система взаємодії публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) з інститутами громадянського суспільства є багаторівневою. Саме тому, забезпечення участі громадськості в процесі вироблення державної політики, формування рішень та громадського моніторингу за діяльністю органів виконавчої влади треба розглядати як на кожному рівні окремо, так і у взаємозв’язку всіх рівнів. Фундаментом системи взаємодії влади і громадянського суспільства на всіх рівнях є реальна постійнодіюча ефективна система взаємодії організованих посередників цього процесу – насамперед, мережі Громадських рад, засобів масової інформації та Моніторингового комітету.

3.1. Рівні партнерства

Забезпечення участі громадськості в процесі вироблення державної політики, формування рішень та громадського моніторингу діяльності органів виконавчої влади (як важливої складової постійнодіючої ефективної системи взаємодії публічної адміністрації з інститутами громадянського суспільства) передбачає партнерську співпрацю: на національному рівні: Верховна Рада України – ІГС, Президент –ІГС, Кабінет Міністрів України –ІГС. на рівні центральних органів виконавчої влади та місцевих держаних адміністрацій: Міністерства –ІГС, Відомства –ІГС, Державні комітети –ІГС, обласні та районні державні адміністрації –ІГС; на рівні місцевого самоврядування: виконавчі органи місцевих рад –ІГС.

        3.2. Основні технологічні компоненти партнерства

Основними технологічними компонентами забезпечення участі громадськості в процесі вироблення державної політики, формування рішень та громадського моніторингу діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) є: на національному рівні: парламентські, президентські та урядові слухання; на рівні центральних органів виконавчої влади та місцевих держаних адміністрацій: міністерські, відомчі, комітетські слухання та слухання на рівні місцевих державних адміністрацій; на рівні місцевого самоврядування: громадські слухання, громадські обговорення, а також прості компоненти; для всіх рівнів: задіяння обов’язкових механізмів та інструментів, передбачених законом України „Про засади державної регуляторної політки у сфері господарської діяльності”; підвищення рівня відповідальності публічної адміністрації шляхом передбачення законом можливості „швидкого” усунення з посади державних та муніципальних службовців за поданням суб’єктів впливу - Моніторингового комітету (Громадської ради); використання всіх видів комунікаційних ресурсів ( інтегрованих електронних, друкованих та інших); використання ресурсного потенціалу Моніторингового комітету, мережі громадських рад, інших організованих суб’єктів впливу (громадських організацій, аналітичних центрів, партій, ЗМІ, громадян тощо) ІV. Середовище та самоорганізація Інститутів громадянського суспільства Інститути громадянського суспільства в сучасній Україні діють в умовах: недосконалого (дискримінаційного) правового поля щодо їх розвитку; незацікавленості органів влади в партнерській співпраці; неструктурованості та нескординованості діяльності ІГС. 4.1. Середовище функціонування та діяльності Інститутів громадянського суспільства Владі, насамперед, роботу щодо пошуку нових моделей і нової якості взаємодії влади та громадянського суспільства, удосконалення правового регулювання функціонування та діяльності інститутів громадянського суспільства треба проводити на основі системного підходу та відповідно до „Плану підготовки, розробки, узгодження та просування доктрини, концепції, законопроектів та підзаконних актів щодо функціонування та діяльності ІГС в Україні”, розробленого спільно з представниками організацій третього сектора. Такий підхід дозволить: суттєво покращити дискримінаційно-недосконале середовище існування ІГС; провести комплексну ревізію усього законодавства для ІГС на основі норм Цивільного кодексу України, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, міжнародних правових актів, стороною яких є Україна, а також правил Євросоюзу; системно вирішити такі конкретні проблеми: обмеження права громадських організацій займатися підприємницькою діяльністю; обмеження права на об’єднання для іноземних громадян та осіб без громадянства; обов’язковості легалізації всіх громадських об’єднань; надмірності повноважень державних органів щодо контролю за діяльністю громадських організацій; обмеження територіальним статусом діяльності громадських організацій; позбавлення юридичних осіб права бути засновниками, членами та учасниками громадських організацій разом із фізичними особами; потенційної перереєстрації громадських організацій тощо.

4.2.Забезпечення структурованості та скординованості функціонування та діяльності ІГС. Подальша динамічна структуризація та скординованість діяльності ІГС в Україні може бути досягнута через створення мережі Громадських рад та Моніторингового комітету. Громадські ради — це добровільні об’єднання представників громадських організацій і аналітичних центрів, що надають, зокрема, експертно-аналітичну допомогу органам влади. Здебільшого, нині, діяльність Громадських рад зосереджена на здійсненні незалежної громадської експертизи законопроектів, залученні широкої громадськості до обговорення актуальних питань державної політики та законодавчого процесу. З 2002 року в Україні за підтримки Міжнародного Фонду „Відродження” втілено в життя унікальний на теренах країн колишнього СРСР механізм впливу громадськості й незалежних наукових спеціалістів на процес удосконалення законодавства. Створення умов впливу громадськості на законотворчий процес здійснюється через співпрацю громадських Рад з Комітетами Верховної Ради України шляхом надання експертно-консультативної допомоги та інформаційної підтримки, що сприяє відкритості законотворчого процесу та встановленню зворотного зв`язку між парламентарями та громадськістю. На сьогодні активно працюють Громадська Рада з питань законодавства для місцевого самоврядування та організацій третього сектора, Громадська Рада при голові Верховної Ради України, Науково-експертна Рада при Комітеті Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Громадська Рада з питань свободи слова та інформації, Рада Українських правозахисних організацій (Рупор), Громадська Рада при комітеті з питань культури і духовності, Науково-громадська експертна Рада при комітеті з питань правової політики. Позитивний досвід функціонування та діяльності Громадських рад необхідно поширити на всі рівні взаємодії та співпраці виконавчої влади і виконавчих органів місцевого самоврядування з мережею Громадських рад. Створення мережі Громадських рад, координованої з єдиного центру, утвореного на паритетних та демократичних засадах, є невідкладним завданням всіх організованих інститутів громадянського суспільства. Середовище функціонування та діяльності Громадських рад в Україні характеризується: вагомою підтримкою міжнародних організацій; відсутністю підтримки з боку уряду; зростанням ролі громадських консультативних органів у процесі законотворення та підготовки проектів місцевих нормативних актів, залучення громадських організацій до моніторингу законотворчості. розширенням функціонального призначення Громадських рад і, зокрема: перетворенням їх в постійнодіючого посередника-комунікатора між законотворцями, виконавчою владою, органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями; перетворенням їх в публічний форум, завдяки якому громадськість може впливати на рішення влади і залучатися до відкритих обговорень нагальних правових питань. реальною можливістю об‘єднати зусилля різноманітних науково-аналітичних центрів та подолати обмеження, з якими стикаються окремі експерти-консультанти. Середовище функціонування та діяльності Громадських рад в Україні потребує: підтримки становлення та розвитку мережі Громадських рад, зважаючи на їхню значну роль в проведенні моніторингу й підвищенні якості законодавчої діяльності; підтримки становлення та розвитку мережі Громадських рад, зважаючи на невідкладність запровадження постійнодіючого кваліфікованого моніторингу якості діяльності та функціонування виконавчої влади і виконавчих органів місцевого самоврядування. розробки нових законопроектів щодо: ведення моніторингу виконання чинних законів, підзаконних актів, місцевих нормативних актів; громадської експертизи законів, підзаконних актів, законопроектів, проектів підзаконних актів, а також проектів місцевих нормативних актів. Середовище функціонування та діяльності Громадських рад в Україні суттєво дестабілізується складністю та невизначеністю процесу реформування основних інститутів державної влади і системи місцевого самоврядування.

V. Взаємодія влади та ІГС.

5.1. Прямі та зворотні зв'язки у діяльності органів державної влади. Неперервність прямого та зворотнього зв’язку органів державної влади та ІГС забезпечується через організованих та мобільних посередників: мережу Громадських рад, асоціації ЗМІ, інтегровані електронні комунікації та Моніторинговий комітет, створений на паритетних засадах. 5.2. Загальні засади взаємодії органів державної влади та громадських інститутів. Відносини державних органів та ІГС мають базуватися на розумінні та сприйнятті таких основних засад: участь компетентних, організованих та відповідальних ІГС в процесі формулювання державної політики збільшує застосовність законодавства і серйозність урядового прийняття рішень; стимулювання ІГС до участі в урядових і квазіурядових механізмах діалогу, консультацій та обміну інформацією є необхідною умовою пошуку шляхів вирішення потреб суспільства (така участь: відмінна від ролі політичних партій і не заміняє її; не повинна ні гарантувати, ні усувати урядові субсидії, контракти чи пожертви індивідуальним ІГС чи їхнім групам); консультування не розглядається виконавчою владою як засіб поглинання ІГС через сприйняття урядових пріоритетів; консультування не розглядається ІГС як „заохочення” для заперечення чи поставлення під загрозу їхніх (ІГС) цілей і принципів; виконавча влада працює з ІГС для досягнення цілей державної політики, але не намагається заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем; ІГС консультуються під час формування проектів первинного і вторинного законодавства, що зачіпає їхній статус, фінансування чи сфери діяльності. Системний діалог і консультації ІГС та виконавчої влади є в їхніх спільних інтересах, оскільки вони працюють на спільну мету - знайти розв'язання суспільних проблем і задоволення потреб його членів. Системний діалог і консультації ІГС та виконавчої влади потрібен як на національному, так і на місцевому чи галузевому рівнях і є особливо корисними під час складання проектів нормативно-правових актів.

5.3. Форми індивідуальної та групової роботи органів державної влади та посадових осіб з громадянами. Нові підходи. Забезпечити якісно інший підхід щодо взаємодії органів державної влади та посадових осіб з громадянами можливо шляхом ліквідації формального нині підходу через: прозорість, посилення відповідальності та контролю, через механізм реального впливу з боку ІГС на неправомірну та безвідповідальну поведінку влади. Надійними інструментами досягнення такого результату мають стати: організовані та мобільні посередники - мережа Громадських рад, асоціації ЗМІ, інтегровані електронні комунікації та Моніторинговий комітет, створений на паритетних засадах. 5.3.1. Забезпечення доступу громадян до офіційної інформації Якісно новий підхід забезпечать: організація мобільного безкоштовного доступу громадян до друкованої офіційної інформації через створення інформаційно-консультаційних центрів; організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок органів влади; організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок мережі Громадських рад. організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок Моніторингового комітету.

5.3.2. Робота зі зверненнями громадян Якісно новий підхід забезпечать: організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок органів влади для надсилання звернень і пропозицій у електронній формі; організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок мережі Громадських рад з метою надсилання своїх звернень і пропозицій у електронній формі; організація мобільного безкоштовного доступу громадян до Інтернет-сторінок Моніторингового комітету для надсилання звернень і пропозицій у електронній формі; систематизація владою результатів аналізу, узагальнення письмових скарг та пропозицій громадян; систематизація мережею Громадських рад та Моніторинговим комітетом результатів аналізу, узагальнення письмових скарг та пропозицій громадян; періодичні паралельні звіти влади, Моніторингового комітету та мережі Громадських рад щодо звернень громадян, результатів реагування влади на звернення громадян; порівняльний аналіз звітів влади, Моніторингового комітету та мережі Громадських рад щодо звернень громадян, результатів реагування влади на звернення громадян з висновками організаційного, управлінського, адміністративного та правозахисного характеру відповідно до чинного законодавства України.

5.4. Громадський моніторинг

Громадський моніторинг влади - постійнодіюча системна робота ІГС щодо організованого збору та аналізу інформації про діяльність влади у конкретних галузях чи по вирішенню конкретних завдань, аналізі такої інформації та оприлюдненні  публічної громадської оцінки.

5.4.1. Мета громадського моніторингу Метою громадського моніторингу влади є підвищення ефективності роботи органів влади через впровадження постійнодіючого зворотного зв’язку з організованою громадськістю. 5.4.2. Завдання. 1.Налагодження прозорої для громадськості роботи органів влади. 2.Надання можливості кожному громадянину висловити свою думку щодо поведінки влади. 3.Створити механізми зворотного зв’язку між владою і громадянами. 4.Надання громадянам неупередженої оціночної інформації щодо діяльності влади. 5.Закріплення взаємозв’язку між владою і громадянами у відповідних інституціях і нормативно-правових документах. 5.4.3. Об’єкт моніторингу. Об’єктом моніторингу є: органи виконавчої влади: Кабінет міністрів, окремі міністерства, державні комітети, органи виконавчої влади із спеціальним статусом; обласні державні адміністрації (далі - ОДА) та районні державні адміністрації ( далі - РДА) . органи місцевого самоврядування (далі - ОМС) (насамперед виконавчі органи місцевих рад). 5.4.4. Предмет моніторингу. Моніторингу підлягають: діяльність (бездіяльність) та рішення відповідних органів публічної адміністрації; політичні заяви їх керівників; стан виконання державних цільових програм; офіційні документи, статистичні звіти тощо; публікації в ЗМІ; результати незалежних досліджень (аналітиків, соціологів, експертів). 5.4.5. Критерії оцінки (індикатори) моніторингу Критерії оцінки: дотримання прав, свобод та законних інтересів громадян; відповідність дій органів влади законодавству України, міжнародним зобов’язанням України, Програмі Уряду, державним цільовим програмам; ефективність діяльності Президента, Уряду, міністерств, установ, системи місцевого самоврядування.

5.4.6. Суб’єкти моніторингу. Моніторинг на всіх рівнях можуть проводити різні суб’єкти та їх асоціації або коаліції, легалізовані в Україні, а саме: громадські організації, аналітичні центри, спеціально створені моніторингові комітети, профспілки, творчі спілки, політичні партії, громадські ради, громадські колегії, органи самоорганізації населення (далі – ОСН), органи місцевого самоврядування, ЗМІ. 5.4.7. Види, форми та періодичність моніторингу.

Основними видами моніторингу є тематичний та інституційний.

Тематичний моніторинг проводить будь-який спроможний суб’єкт, вибравши для цього актуальну для суспільства та профільну для себе тему. Моніторинг здійснюється у формі громадської експертизи двох видів: планова системна експертиза (гострих, актуальних тем протягом моніторингового періоду; проводиться три рази протягом моніторингового періоду); термінова позапланова експертиза (на запит трьох та більше ІГС; проводиться фаховими експертами). Механізм проведення моніторингу: ініціює моніторинг громадськість через суб’єктів моніторингу; координує заходи по проведенню моніторингу, здійснює комунікації між владою і громадськістю – координуючий орган (Моніторинговий комітет). Держава забезпечує: відкритий максимальний доступ до інформації щодо проектів нормативно-правових актів та прийнятих рішень Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), насамперед, через інтегруючий загальнодоступний Інтернет-ресурс;

оприлюднення моніторингових звітів та їх анотацій у державних виданнях та у приміщеннях органів державної влади та місцевого самоврядування .

Інституційний моніторинг жорстко прив’язаний до конкретного органу влади, і забезпечує комплексний моніторинг функціонування та діяльності саме цього органу, насамперед, в рамках вимог та процедур, передбачених законом України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” для різних рівнів. Для здійснення інституційного моніторингу створюється відповідний незалежний громадський Моніторинговий комітет (далі - МК), який формується на паритетних засадах у складі не більше 15 представників. На національному рівні – МК формується Громадською радою (колегією) при Кабінеті Міністрів України та координуючим органом суб’єктів громадянського суспільства (наприклад, Громадською радою з питань законодавства для місцевого самоврядування та організацій третього сектора). На рівні ОДА та РДА - склад такого комітету затверджують керівник державного органу відповідного рівня та голова Громадської ради відповідного рівня. Інформація про формування такого комітету оприлюднюється на відповідному рівні за місяць до його утворення. Громадські організації, які мають у своїй статутній діяльності положення про роботу у відповідній сфері та відповідний досвід, можуть пропонувати своїх представників до складу такого комітету. Суб’єкти формування МК своїх представників визначають колегіально, на конкурентних засадах за прозорим, об’єктивним та багато параметричним критерієм, зменшуючи склад МК до потрібної кількості представників незаангажованих та спроможних суб’єктів. Інші громадські організації та зацікавлені громадяни можуть брати участь у інституційному моніторингу через такий комітет шляхом використання мобільних Інтернет- ресурсів та інших створених для цього комунікацій. Головним обов’язком Моніторингового комітету є підготовка та оприлюднення річного звіту про роботу відповідного органу влади, паралельно із звітом самого органу. Представники Моніторингового комітету готують також короткі квартальні звіти, паралельно із звітним циклом державного органу. Моніторинговий звіт оприлюднює Голова Моніторингового комітету одночасно із звітом відповідного державного органу на сайті Моніторингового комітету. Звіт також розміщується у відповідних галузевих друкованих та Інтернет виданнях, на порталі Кабінету міністрів, у ЗМІ. У разі неготовності моніторингового річного звіту у встановлені терміни - повноваження Моніторингового комітету та його посадових припиняється. Члени МК, повноваження якого були припинені, в наступному році не мають права брати участь у його роботі. Терміни подання річного звіту МК - протягом місяця від подачі річного звіту КМУ або ЦОВВ, а квартального - протягом 2 тижнів від подачі квартального звіту КМУ або ЦОВВ. Терміни подання річного звіту МК на рівні області, району - протягом двох тижнів від подачі річного звіту ОДА, РДА, , а квартального - протягом тижня від подачі квартального звіту ОДА, РДА. Для організаційного та технічного забезпечення моніторингової діяльності суб’єкти, які беруть участь у роботі Моніторингового комітету, можуть отримувати кошти на конкурсній основі від державного бюджету, міжнародних організацій та інших суб’єктів. 5.4.8. Технологія, інструменти та етапи функціонування Моніторингового Комітету. Основними параметрами функціонування Моніторингового Комітету є: систематичний збір та аналіз інформації, її систематизація; створення індикаторних карт на рівні областей, районів та територіальних громад щодо: існування ІГС, їх основних проблем, їх ресурсного потенціалу (насамперед інтелектуального – аналітиків, експертів, ініціативних людей); сприяння становленню та діяльності мережі Громадських рад - суб’єкта моніторингу; підготовка регламенту та методології функціонування та діяльності Моніторингового комітету. Основними етапами моніторингу кожного суб’єкта моніторингового процесу на своєму рівні є: визначення типів і видів інформації, яка відповідає його діяльності; проведення систематичного збору та аналіз інформації, фактів, подій та документів, що стосуються теми його моніторингу; підготовка моніторингового звіту, пропозицій щодо поліпшення роботи органів влади різного рівня. Оприлюднення моніторингових звітів. Обов’язковим елементом моніторингової діяльності є формування публічних звітів та їх оприлюднення. Звіти оприлюднюються: в Інтернеті на сторінках відповідних суб’єктів моніторингу; в електронних ЗМІ та сторінках центральних органів влади;

в урядових ЗМІ, а також  ЗМІ місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

під час офіційних заходів, які проводять органи державної влади; під час спеціальних заходів, які проводить громадськість за участю органів державної влади та місцевого самоврядування; під час спеціальних спільних заходів, спрямованих на отримання владою зворотного зв’язку від громадськості, таких як Президентські слухання, слухання щодо виконання програми Уряду, громадські слухання по окремим питанням тощо; Центральний звіт Моніторингового комітету оприлюднюється на всіх можливих Інтернет-ресурсах влади та суб’єктів моніторингу, а також окремим виданням, яке розсилається по публічним бібліотекам та відділам по зв’язкам з громадськістю.

Зворотній зв’язок – обов’язкова реакція влади на моніторинговий звіт.

За неналежне реагування влади на результати звітів встановити законом додаткові підстави та жорстку міру відповідальності посадових осіб. 5.4.9. Основні етапів впровадження системи моніторингу.

Основні етапів впровадження системи моніторингу. Впровадження системи громадського моніторингу передбачає такі основні етапи: 1.Підготовка та видання брошури „Партнерська взаємодія влади та громадських інститутів в Україні. Загальна методологія запровадження”. 2.Підготовка проекту „Угоди про співпрацю між Кабінетом Міністрів України та Моніторинговим комітетом громадського контролю щодо функціонування та діяльності органів виконавчої влади” 3.Підготовка та видання брошури щодо деталізації механізмів та інструментів реалізації: „Концепції участі громадськості в процесі вироблення урядової політики, формування рішень та громадського контролю функціонування і діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування)” для об’єктів та суб’єктів моніторингу; „Угоди про співпрацю між Кабінетом Міністрів України та Моніторинговим комітетом громадського контролю щодо функціонування та діяльності органів виконавчої влади”. 4.Просвіта та тренінги для громадських організацій, активу, Громадських рад по використанню механізмів моніторингу. 5.Підготовка ряду законопроектів, проектів підзаконних актів щодо зміни дискримінаційно-недосконалого середовища функціонування та діяльності ІГС. 6.Підготовка змін до законів України щодо встановлення додаткових підстав та жорсткої міри відповідальності посадових осіб за неналежне реагування влади на результати звітів Моніторингового комітету. 7.Створення скоординованої Мережі громадських рад - суб’єктів моніторингу. 8.Створення Моніторингового комітету. 9.Створення при Кабінеті міністрів або при Академії управління персоналом навчально-методичного центру для сприяння роботі Громадських рад, Громадських колегій та Моніторингового комітету. 10.Створення Громадської Ради при Кабінеті Міністрів України. 11.Підготовка спеціальних законопроектів, проектів підзаконних актів. 12.Лобіювання законопроектів, проектів підзаконних актів. 13.Ухвалення законопроектів, проектів підзаконних актів.