FAQ090107
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
1. Особа Захарова
1.1. Ви казали на президентських слуханнях в листопаді 2005 р. "Ющенко мій президент!" Який же ви після цього незаангажований?
Євген Захаров: Я саме так казав і вважаю, що для мене особисто це перший президент до якого я мав симпатію, але... Це не заважало мені подавати на нього до суду, критикувати і так далі
Повна цитата з тої промови http://maidan.org.ua/static/mai/1133532152.html
На кінець, я хочу зазначити, що 10 років режиму Кучми підтвердили істину, що коли політичний режим порушує права людини все більше і більше, він приречений на поразку. Я би дуже не хотів що через якийсь час можна було б сказати таке про нову владу. Вперше у моєму житті я можу сказати, що це мій Президент, це моя влада, незважаючи на те, що можна ще довго говорити про її помилки. Я дуже сподіваюсь, що так буде залишатися й надалі.
1.2. Чи можете Ви і сьогодні сказати "Ющенко мій президент"?
Євген Захаров: І не тільки мій. Ющенко президент України.
1.3. Кому особисто допоміг Захаров?
Євген Захаров: Перелік цих людей зайняв би досить багато часу. Крім того, не завжди коректним є оприлюднення прізвищ осіб, що зверталися по правову допомогу.
З резонансних справ, про які ви чули, я можу сьогодні назвати, наприклад, справу Салова, справу братів Іванченків, справу Фельдмана (що стали жертвами переслідувань з політичних мотивів за часів попереднього режиму). Також я опікувався справами репресованих після подій 9 березня 2001 року.
Взагалі-то, одна людина мало що могла б зробити у галузі захисту прав людини. Тому, ще у 1993 році, на базі Харківської правозахисної групи (ХПГ) я заснував громадську приймальню для надання допомоги жертвам порушень прав людини.
За час існування громадської приймальні до нас звернулося більше 5 тисяч осіб, яким ми надали допомогу. Наприклад, тільки за минулий рік, по проблемі катувань, у нас на комунікації в Європейському Суді знаходиться 12 справ. Одну ми вже виграли.
Крім особистої допомоги особам, чиї права були порушені, громадських розслідувань фактів порушення прав людини, я займався просвітницькою роботою. Оскількі значна кількість порушень прав людини відбувається із-за незнання і невміння людей користуватися своїми конституційними правами і відстоювати їх, довелося щільно зайнятись пропагандою правових знань і підвишенням професійного рівня правозахисту.
В межах цих задач, ми створили систему збору та поширення даних про порушення прав людини в Україні, взаємної допомоги, обміну інформацією і досвідом; розробили стандарти спільного реагування у випадках кричущих порушень прав людини; розпочали роботу над створенням мережі правозахисних організацій, тощо.
Тобто, наша діяльність спрямована не тільки на боротьбу з наслідками порушень прав людини, але (і це більшою мірою) на реалізацію стратегії зменшення цих порушень, їх упередження в майбутньому. До нас цього ніхто в Україні не робив. Не займався стратегією захисту прав людини і Інститут Омбудсмена.
1.4. Вас в пресі вже деякі називали "теоретиком-грантоїдом". Розкажіть про практичні наслідки вашої дільності.
Євген Захаров: Без допомоги фонду "Відродження" та інших ми навряд чи могли б забезпечити, наприкоад, регулягне видання інформаційого бюлетеню "Права людини" (він виходить тричі на місяць), або розповсюдження літератури з правозахисної тематики, чи проведення семінарів регіональних правозахисних груп, Форумів правозахисних організацій, шкіл з прав людини тощо. Ці заходи хтось може називати теоритичними, але вони мають практичні наслідки, такі як, наприклад збільшення ефективності боротьби проти катувань.
За інформацією мережі правозахисних організацій, які об’єдналися для здійснення проекту «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні», у 2005 році близько 400 повідомлень стосувалися випадків можливого застосування катувань або свідчили про жорстоке поводження з боку працівників органів внутрішніх справ.
У громадську приймальню Харківської правозахисної групи в 2005 році звернулося зі скаргами на застосування катувань та жорстокого поводження 122 заявники. За 2005 рік до кримінальної відповідальності за статтею 127 Кримінального кодексу України «Катування» було притягнуто 33 особи і 72 особи були засуджені за частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством. Я вже говорив, що на комунікації у Європейському Суді тільки однієї ХПГ знаходиться 12 справ по проблемі катувань.
Важливим нашим здобутком стало те, що правозахисні організації стали значно активніше приймати участь в процесі прийняття рішень, розробці законопроектів, входити в робочі групи по розробці законопроектів, що стосуються прав людини. До нас почали прислуховуватись більше ніж раніше.
Так, проекти Кодиксу про адміністративне судочинство і Цивільно-процесуального кодексу були розроблені не урядовими організаціями, прийняті парламентом і вступили в силу з 1 вересня 2005 року. Нам вдалося відправити на переопрацювання проект Кримінально-процесуального кодексу.
Сьогодні йде мова про створення системи безкоштовної правової допомоги для людей на основі пропозицій недержавних організацій. І ми сподіваєтомь, що розроблені проекти будуть реалізовані державою. Ще одним важливим досягненням стало те, що правозахисні організації стали працювати разом з адвокатами. Ця співпраця приводить до збільшення кількості виграних справ в судах, збільшенню успішних звернень до Європейського Суду з прав людини та ін.
1.5. Як сталося, що від технічної освіти і проблем асинхронних двигунів, про що Ви навіть написали дисертацію, Ви перейшли до проблем захисту прав людини?
Євген Захаров: У моїй родині було багато жертв політичних репресій - загалом їх було 14 осіб. Із самого дитинства один з найяскравіших спогадів - це повернення діда з таборів, а мені тоді було 4 роки.
Окрім того, моя родина завжди була близькою до дисидентських кіл, мама вчилася у Харкові разом з багатьма відомими дисидентами. Це і Юлій Даніель, і Лариса Богораз тощо, і усі ці обставини мали безпосередній вплив на мій суспільний вибір. Я багато читав і поширював самвидав ще з шкільних часів.
А коли за часів Горбачова почалася перебудова і почали легально говорити про речі, які дисиденти критикували двадцятьма роками раніше, для мене це було "медом на живі рани", і я почав займатися правозахисною діяльністю відкрито. З'явилась змога робити набагато більше і віддавати цій справі набагато більше енергії. А потім сталося так, що чимало правохахисників в Україні просто пішли у політику.
1.6. Що Ви будете робити, якщо не станете Омбудсменом?
Євген Захаров: Буду робити те, що робив завжди – захищати права людей, займаючись правозахистом.
1.7. Ви - відомий у світі правозахисник і зараз кандидуєте на посаду Уповноваженого з прав людини. Чи не боїтеся Ви, що будучи "вмонтованим" у нинішню систему влади Ви почнете іншими очима дивитися на проблеми з правами людини в Україні?
Євген Захаров: Гадаю, що ні. Я вже давно працюю у цій сфері, маю великий життєвий досвід. Я не бачу для себе подібних загроз. Я знаю систему, сам був депутатом міськради.
Мене, до речі, неодноразово тягнули до влади. Але я завжди відмовлявся, намагаючись зберегти незалежність і залишитися поза державною службою, оскільки для мене це принципово, адже йдеться про захист людини від держави.
Посада Уповноваженого з прав людини - це єдина державна служба, на яку я міг би погодитись, оскільки це фактично та сама робота, якою я зараз займаюсь.
Потенційно загроза бути поглинутим державною машиною існує, але не для мене особисто, бо я був і залишаюсь аполітичним, у тому сенсі, що я не є членом жодної партії і ніколи не був. Бажання влади, яку дає політика, я ніколи не мав і не матиму.
2. Кампанія лобіювання
2. 1. Як Вас висунули кандидатом на посаду, адже процедура самовисування не передбачена законом?
Євген Захаров: Як тільки стало відомо, що Ніна Карпачова подала заяву про звільнення через обрання депутатом парламенту, до мене звернулося чимало правозахисних організацій з пропозицією висунути мою кандидатуру і балотуватися.
Але така процедура не передбачена, вони висувати мене не можуть - це може зробити лише голова Верховної ради чи мінімум 25% від загального складу депутатів парламенту.
Правозахисні чи інші організації можуть лише апелювати до парламенту, щоби подібне висунення відбулося у межах закону. Я погодився на це, тому що вважаю цю посаду єдиною, що належить громадянському суспільству в державі.
Хоча я особисто дуже скептично оцінював власні шанси, але мабуть я недооцінив завзяття і наполегливість тих, хто мене підтримав. Загалом таких організацій зараз вже понад 250 і це мене справді приємно здивувало.
2.2. Які відомі люди підтримали Вас як кандидата в Омбудсмени?
Громадські діячі, колишні в’язні сумління 60-х – 80-х років Зиновій Антонюк, Микола Горбаль, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович, Леонід Плющ, Григорій Приходько, Євген Сверстюк, Інна Чернявська-Набока та інші
Письменники Юрій Андрухович, Тимофій Гаврилів, Ірина Жиленко, Оксана Забужко, Михайлина Коцюбинська, Костянтин Москалець, Моісей Фішбейн та інші
Науковці Ірина Бекешкіна, Наталя Беліцер, Євген Бистрицький, Ігор Бураковський, Тамара Гундорова, Іван Дзюба, Юрій Дрозд, Володимир Кадець, Георгій Касьянов, Сергій Квіт, Віктор Лисицький, Оксана Пахльовська, Всеволод Речицький та інші
Журналісти, громадські діячі Кирило Булкін, Тарас Возняк, Олена Зварич, Вахтанг Кіпіані, Богдана Костюк, Наталія Лігачова, Ростислав Мартинюк, Андрій Мокроусов, Володимир Павлів, Олена Притула, Андрій Павлишин, Тарас Ратушний та інші
Ирина БЕКЕШКИНА, социолог: http://www.day.kiev.ua/174991/
С положительными событиями попробую, однако это — сложнее.
2. Выдвижение Евгения Захарова на должность омбудсмана общественными организациями, поддержка его кандидатуры фракциями «Наша Украина» и БЮТ и, главное, рекомендация профильного комитета Верховной Рады. Это негромкое событие доказывает, что гражданское общество уже достигло в Украине того уровня, что с ним начинают считаться и политики, и не только во время Майданов. Вполне очевидно (это было очевидно уже после оранжевой революции), что именно достойные люди из гражданского сектора могут спасти нашу политику.
3. Небольшие победы гражданского общества в различных концах страны — прекращение сомнительных строительств (например, в Киеве на углу улиц Хмельницкого и Пушкинской), отмена под давлением граждан незаконных распоряжений и тому подобное.
3. Омбудсмен - що це, які повноваження має і повинен мати
Євген Захаров: Слово «омбудсмен» запозичено зі шведської мови і рівнозначне поняттю "Правозахисник".
3.1. Які повноваження у Омбудсмена?
Євген Захаров: На Омбудсмена покладений парламентський контроль за дотриманням конституційних прав людини і основоположних свобод. Відповідний закон, прийнятий у грудні 1997, року був заснований на моделі так званого «слабкого» Омбудсмена, який не розглядає тих звернень, що розглядаються судами, і припиняє вже початий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Закон передбачає досить широкі повноваження Омбудсмена: він має право одержувати будь-яку інформацію, у тому числі секретну, ознайомлюватися з будь-якими документами, без перешкод відвідувати будь-які органи влади і місцевого самоврядування, підприємства й організації, у тому числі будь-які "закриті" структури й опитувати осіб, які там утримуються, бути присутнім на засіданнях будь-яких органів влади, судів усіх інстанцій (в тому числі Конституційного Суду), запрошувати посадових і службових осіб для одержання пояснень, вимагати від них сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підлеглих їм установ, підприємств і організацій, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, перевіряти стан дотримання прав і свобод людини державними органами, у тому числі органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність.
Усі структури, до яких звертається Омбудсмен, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу, зокрема, забезпечувати доступ до матеріалів і документів та надавати інформацію, а також давати роз'яснення щодо фактичної і правової підстави своїх дій та рішень. Втручання органів влади і місцевого самоврядування в діяльність Омбудсмена заборонено, він також не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, що завершені або знаходяться в його провадженні. Закінчивши провадження по скарзі, Омбудсмен направляє подання у відповідний орган про усунення виявлених порушень прав і свобод, яке повинне бути виконане в місячний термін. Проте ніякої відповідальності за порушення повноважень Омбудсмена і за невиконання його подання закон не передбачає.
3.2. Чи Ви самі вважаєте, що впораєтеся з роботою Уповноваженого з прав людини?
Євген Захаров: Здобутий досвід за чверть століття в галузі правозахисту і бачення шляхів покращення захисту прав людини дає мені підстави бути впевненим у тому, що і з цією роботою я впораюсь.
=== 3.3. Чому Ви вважаєте, що щось зможете змінити на цій посаді? Що Ви можете зробити на посаді омбусмена такого, що не робите зараз? ===
Євген Захаров: Порівнюючи функції і повноваження Омбудсмена і недержавних правозахисних організацій (НПО), розглянувши їхню роботу, можна цілком вважати Омбудсмена і його апарат такою же правозахисною організацією, як і НПО, тільки діючою від імені держави в межах визначених законом повноважень, і розглядати з таких позицій його діяльність. За суттю своєю Омбудсман є вищою незалежною публічною посадовою особою, діяльність якого спрямована на утвердження і захист прав людини й основоположних свобод, а також на громадський контроль за реалізацією режиму їхнього гарантування державними органами і посадовими особами. Місією Уповноваженого є організація автономної системи недержавних органів контролю за забезпеченням прав людини та основоположних свобод і керівництво нею. Отже, одним з головних ресурсів покращення захисту прав людини є співробітництво Омбудсмена з НПО.
Сьогодні воно явно недостатнє.
Через те, що Омбудсмен одержує величезну кількість скарг, які його апарат просто не в змозі вчасно і всебічно розглянути, НПО могли б виступити в ролі своєрідних фільтрів, що виділяють із усього потоку скарг ті, які є дійсно зв'язаними з порушенням прав людини, і які Омбудсмен повинний розглядати у відповідності зі своїми повноваженнями. Крім цього, Омбудсмен і його представники могли б розглядати звернення про порушення прав у конкретних випадках безпосередньо від НПО.
Для більш ефективної праці за заявами, що надіслані до Омбудсмена, необхідне створення електронного архіву заяв. Створення внутрішньої мережі в офісі Омбудсмена надасть можливість за лічені секунди отримати інформацію з будь-якого комп’ютера в мережі про зміст і стан розгляду будь-якої заяви. Для підвищення ефективності захисту прав і свобод було б доречно створити спеціальний Фонд Омбудсмена, кошти якого були б спрямовані на оплату праці адвокатів у стратегічних справах. Потребує розвитку і комунікація Омбудсмена з суспільством, яку можна було б покращити за рахунок щоденного оновлення сайту Омбудсмена, регулярного видання бюлетеня з описом і аналізом порушень прав людини і основоположних свобод, описом успішних прецедентів захисту прав людини, створення телепередачі на телеканалі УТ-1 з прямим контактом Омбудсмена з телеглядачами. Потребує змін Закон про Уповноваженого. Бажано підняти роль інституту Омбудсмена і значення його рішень. Для цього доцільно передбачити в Законі такі повноваження:
• можливість робити попередження посадовим особам, які припустилися порушень прав людини; • ставити питання про скасування актів, якими порушуються права людини; • ставити перед вищими щодо посадової особи, яка припустилась порушень прав людини, органами питання про стягнення, передбачені чинним законодавством про працю; • ставити питання про усунення з посад осіб, які припустились неодноразового або грубого порушення прав людини та основоположних свобод; • оголошувати, з повідомленням про це в ЗМІ, громадський осуд таким посадовим особам, а також посадовим особам, які не відреагували належним чином на звернення Омбудсмена.
Доцільно передбачити також право Омбудсмена звернутися до передбачених законом інстанцій з рекомендаціями щодо перевірки судових рішень, які набули законної сили, за наявності даних, що в ході судового розгляду мали місце суттєві порушення прав людини, які вплинули на прийняте судове рішення.
До повноважень Омбудсмена, передбачених Законом про Уповноваженого, слід також додати право законодавчої ініціативи, щоб він міг подавати на розгляд парламенту законопроекти, які пропонували б змінити чинне законодавство або доповнити його в інтересах забезпечення прав людини і основоположних свобод.
Необхідно також підсилити гарантії діяльності Омбудсмена: по-перше, закріпити обов’язок державних органів та їх посадових осіб розглянути в місячний термін рекомендації Омбудсмена і надати письмову відповідь щодо прийнятих заходів для відновлення порушених прав або обґрунтувати причини невиконання його рекомендацій; по-друге, ввести норму про те, що рекомендації Омбудсмена, прийняті ним на підставі розгляду скарг, можуть бути оскаржені тільки в суді, і по-третє, передбачити адміністративну (а в разі необхідності – кримінальну) відповідальність посадових осіб за умисне або неодноразове (систематичне) ігнорування запитів Омбудсмена щодо надання йому матеріалів, документів, інформації або пояснень, і щодо виконання його рекомендацій.
4.4. Чи можлива співпраця правозахизників з нашими "правоохоронцям"? Як Ви оцінюєте зміни в кервництві МВС і чи зміняться в зв`язку із цим стосунки правозихисників і теми Громадських Рад?
Євген Захаров: Співпраця між правозахисниками і правоохоронними органами не тільки можлива, але й потрібна. Така співпраця вже здійснюється. У грудні 2005 року при Міністерстві внутрішніх справ України була створена Громадська рада з питань забезпечення прав людини. До її складу увійшли 30 чоловік: вищі посадовці МВС, науковці та правозахисники. Метою створення Громадської Ради є сприяння МВС України в питаннях забезпечення прав людини, зміцнення законності, підвищення правової культури серед працівників органів внутрішніх справ України, розуміння ними необхідності дотримання прав людини, укріплення взаємодії з громадськими правозахисними організаціями, підвищення правової культури та свідомості населення України. Рік спільної роботи виявився досить продуктивним. Були утворені регіональні Громадські Ради,сформовано мобільні групи, робота яких вважається окремим напрямком роботи МВС. За результатами вивчення мобільними групами стану дотримання конституційних прав громадян в ІТТ підготовлено відповідні розпорядження щодо покращання стану утримання громадян в ІТТ.
Здійснена експертиза нормативної бази МВС стосовно дотримання прав людини. Повернуто на доопрацювання з урахуванням зауважень Громадської Ради проект Закону України “Про свободу мирних зібрань”. Відхилено наміри впровадження фіксації у проїздних документах на залізничному транспорті паспортних даних громадян, що створило б перешкоди в реалізації конституційних прав громадян на свободу пересування та повагу до приватності і сімейного життя. Експертами Ради Європи надано високу оцінку унікальному досвіду України в установленні нових національних механізмів громадського контролю за діями посадовців ОВС (створення Ради, робота мобільних груп). Вони констатували, що попри всі наявні проблеми матеріально-технічного та законодавчого забезпечення МВС України зробило суттєві кроки для запровадження європейських стандартів у галузі прав людини.
Я сподіваюсь на таку ж плідну роботу Громадської Ради і при новому керівництві МВС.
4. Карпачова
4.1. Як Ви оцінюєте діяльність Карпачової? Які у Вас претензії до неї? Ви агітуєте проти Карпачової з особистих мотивів?
Євген Захаров: На мою думку навряд чи хтось інший міг зробити щось більше на посаді Омбудсмена за часів попереднього режиму. Ніну Карпачову відрізняє сильний характер. Це вольова людина. І якщо вона ставила перед собою мету, то йшла до неї, долаючи усі перешкоди.
2/3 терміну перебування Ніни Капачової на посаді Уповноваженого з прав людини припало на час правління Кучми. Це багато що пояснює.
Я не маю особистих претензій до пані Карпачової. Більше того, довший час ми досить плідно співпрацювали з Інститутом Омбудсмена. Наші шляхи з Ніною Карпачовою розійшлись два роки тому. Я перестав її розуміти.
5. прес-хвиля
5.1 В яких містах проходять подібні прес-конференції?
Євген Захаров: Подібні прес-конференції проходять сьогодні майже в усіх регіонах України. Вони йдуть в таких містах, як Луганськ, Чернігів, Херсон, Одеса, Львів, Рівне, Миколаїв, Харків, Калуш, Севастополь, Донецьк, Полтава, Суми, Тернопіль, Кіровоград, Хмельницьких ін. Проходять такі ж акції і за кордоном: в Росії, Франції, Австрії, США.
5.2.Хто їх організував?
Євген Захаров: Організаторами акцій є громадські організації, які ініціювали висунення моєї кандидатури на посаду Омбудсмена. В першу чергу це ВГО "Альянм Майдан" і ГМ "Опора".
5.3.хто оплачує?
Євген Захаров: Громадянська ініціатива ніколи ніким не оплачується. Вона народжується у середовищі небайдужих. Це волонтерський рух і фінансування акції здійснюється силами самих волонтерів.
6. актуальни проблеми правозахисту
6.1. Як Ви оцінюєте зміни і тенденції з правами людини в Україні у 2006 році? Які права в Україні порушуються найчастіше?
Євген Захаров: Цей рік можна розділити на дві частини. Після початку роботи нового уряду ситуація з правами людини, на жаль, стала погіршуватися. Маю на увазі ситуація від серпня і уряд Януковича, хоча на початку року такого погіршення не було.
Проблеми, що стоять:
1. Порушення права людини на гідний рівень життя. Питання житлово-комунальних тарифів болюче вдарили по найбіднішим українцям. Справа навіть не у тому, що тарифи великі, і їх справді треба підвищувати, бо держава не може безкінечно дотувати комунальну галузь.
Але держава має обов'язок захистити найбідніших, а за офіційною статистикою 28% громадян живуть за офіційною межею бідності. Тобто велика кількість людей не живе, а виживає і просто не здатна платити. Тобто ми маємо справу з брутальним порушенням права людини на гідний рівень життя.
2. Поновне зростання адміністративного тиску. Зараз знову повернулися оті перевірки, коли повернулися плани по отриманню коштів у податківців, знову пішли листи про перевірки, які є незаконними. Фактично, знову йде посилення адміністративного тиску на людей з боку держави, тобто порушення свободи підприємництва. Особливо це стосується сходу і півдня України, і цього не можна не бачити.
3. Ситуація зі свободою слова погіршилася. Якщо у перші півтора роки після Помаранчевої революції ми говорили, що у ЗМІ спостерігається справжній плюралізм думок, то зараз він іде, і це особливо очевидно на регіональному рівні.
Власники різних регіональних видань знову починають диктувати свою волю працівникам. Наприклад, у Харкові звільнилися усі працівники медіа-групи "Об'єктив", яким власник фактично наказував лише позитивно писати про місцеву владу. Звільнилися 52 людини, які не погодились на політичний тиск.
4. Порушення прав громадян на свободу віросповідання. Можна також згадати і відверті порушення прав громадян на свободу віросповідання. У тому ж таки Харкові можу навести приклад як Патріарху Філарету так звані "православні патріоти" перешкоджали відвідати храми УПЦ Київського патріархату, наголошуючи, що православ'я має бути об'єднаним під парасолькою Московського патріархату.
5. Штучне роздмухування питання про статус російської мови, і зростання насильства на расовому і етнічному грунті. Можна згадати і штучне роздмухування питання про статус російської мови, і зростання насильства на расовому і етнічному грунті, особливо у Криму.
А от у Харкові, наприклад, відбулося кілька акцій студентів, які буцімто протестували проти кращих умов життя і навчання для іноземних студентів, вигукуючи гасла на кшталт "Україна для українців". Це дуже непокоїть. Я боюсь, що до нас переходить хвиля ксенофобії, що прокотилася Росією.
7. Як, на Вашу думку, вплинув на правосвідомість громадян України той факт, що фактично порожнім звуком залишилося гасло "Бандитам тюрми", і жодного звинуваченого помаранчевою владою у гучних злочинах не було покарано?
Євген Захаров: Це дуже погано, що не було покарання за конкретні названі злочини, наприклад, за організацію фальсифікації виборів, що була визнана Верховним судом. Не розслідувані справи щодо транзитного серверу, щодо побиття людей біля ЦВК, щодо отруєння Віктора Ющенка.
Фактично, така безкарність лише породжуватиме нові злочини. Це своєрідна індульгенція для повторення подібних злочинів у майбутньому, і на правосвідомість людей це мало надзвичайно негативні наслідки. Люди зневірюються у політиках і влади, у них розвивається апатія.
Є ще одна дуже важлива деталь. Усі згадані злочини, якщо вони були, здійснені з політичних мотивів. За таких обставин особливої ваги набирає потреба чесного і неупередженого судового розгляду, а звинуваченим має бути забезпечено добрий захист.
Треба завжди дотримуватись закону, а не поширювати практику, коли переможець диктує переможеному свої умови.
Наприклад, я завжди вважав і далі вважаю, що затримання Колесникова і Кушнарьова було незаконним за процедурою, бо не було санкції суду. Конституція подібні речі забороняє. У подібних гучних справах такі методи лише дають підстави для звинувачень у політичних переслідуваннях. А у загалу це розвиває правовий нігілізм.
8. Ви в якомусь недавньому інтерв'ю назвали відкриття кримінальних справ проти Колесникова та Кушнарьова політичним переслідуванням. Оскільки мені тяжко у це повірити, хотів би Вашого особистого підтвердження або спростування.
Євген Захаров: Те, що Ви прочитали - це наслідки прес-конференції в Інтерфаксі, присвяченої 35-й річниці Дня українського політв'язня. Саме 12 січня 1972 року почалася друга хвиля арештів - в Києві в цей день були заарештовані Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зиновій Антонюк і ще декілька людей. Я вирішив, що про це обов'язково треба згадати і запросив на прес-конференцію Антонюка, Сверстюка та Овсієнка. Одне з питань, яке мені поставили на прес-конференції - чи були в Україні за останні 10 рокіів політичні переслідування. Я відповів, а те, що пишуть журналісти... Що поробиш. Нагадаю Вам фрагмент із "Мастера і Маргаріти", коли Іешуа пояснює Пілату: я говорив, що треба розрушити старий храм віри і збудувати новий храм істини, а вони пишуть, що я закликав зруйнувати Ієрусалімський храм. Так от в даному випадку історія з цієї ж опери.
Відповідаючи, я одразу пояснив різницю між поняттям "в'язні сумління" і поняттям "політв'язні". У першому випадку йдеться про переслідування за висловлення переконань, за слово, у другому - про кримінальне переслідування, яке має додатковаі політичні мотиви. Якщо у першому випадку правозахисні організації вимагають негайного звільнення, то у другому - дотримання стандартів справедливого судочинства, щоб уникнути обвинувачень в політичних переслідуваннях.
Далі я сказав, що в'язнів сумління в Україні в останні десять років майже не було, єджиний приклад, який можна навести - арешт Сергія Салова, який показав 30 жовтня 1999 року декільком особам фальшивку - газету "Голос України", де вказувалося, що чинний Президент Укераїни Кучма помер, і за нього можна не голосувати. За це його посадили в СІЗО і не випускали до липня 2000 року, коли був оголошений вирок. У 2005 році Салов виграв справу в Європейському суді. І то, Салова можна віднести до вязнів сумління з великою натяжкою.
Що ж стосується кримінальних переслідувань за політичними мотивами, то я назвав як приклади: бізнесменів, які підтримували опозицію, одеських комсомольців, грибників, фігурантів справи 9 березня 2001 року, здається, Леоніда Ковальчука, і Колєснікова з Кушнарьовим. Те, що в цих пререслідуваннях були політичні мотиви, як на мене, є безсумнівним. Те, що затримання Колєснікова і Кушнарьова відбувалося з порушенням конституційного права на свободу та особисту недоторканність - також є для мене безсумнівним, і я це говорив і тоді, у 2005 році, коли це сталося. Такі порушення і дали підстави говорити їхнім прихильникам про політичні переслідування. Хоча на справжні політичні переслідування, які пережили дисиденти в 70-80-х, а в наші часи - скажімо, Борис Фельдман та унсовці, засуджені за організацію масових беспорядків, це не тягне: Кушнарьов і Колєсніков не були засуджені, справи їх закриті. Жертви політичних репресій не відкривають свої гаезти, не засновують політичні панртії і не стають депутатами парламенту. Проте заперечувати політичний контекст цих справ - на мою думку, некоректно.
Між іншим, я вважаю, що кримінальне переслідування за сепаратизм - також є політичною справою. Як на мене, таке переслідування є недоречним - я про це писав ще 1999 році, коли обговорювався проект ККУ.
8. Окремо хотіли би зупинитись на правах дітей в Україні, бо це найнезахищеніший прошарок суспільства, чи не так?
Євген Захаров: У нас діє Комітет захисту дітей, є інші правозахисні організації, які опікуються правами дітей, зокрема, у сирітських і дитячих будинках сімейного типу чи у психіатрічних закладах.
Але усього цього замало, і я наприклад вважаю за необхідне запровадити в Україні окрему посаду Уповноваженого з прав дитини, який би здійснював відповідний парламентський контроль за дотриманням цих прав.
Загалом Україні треба мати кількох омбудсменів, як в інших країнах. Я вважаю, що їх має бути три: з прав дитини, з питань доступу до інформації і захисту персональних даних, і омбудсмен з прав меншин - етнічних, мовних, релігійних тощо.
Можливо, Україні не по кишені видатки на утримання трьох окремих структур, але доречно було би мати департаменти при офісі уповноваженого з прав людини, і делегувати їм відповідні повноваження, а також надати процесуальну незалежність.
На жаль, омбудсмен Ніна Карпачова вважає непотрібним існування окремого уповноваженого з прав дитини, так само як і не підтримувала досі ідею запровадження інститутів регіональних омбудсменів. У своїй діяльності вони би мали спиратися на мережу недержавних правозахисних організацій.
