Спроба убивства української легенди
11/01/2001 | Сашко
Більше всього ненавиджу
расизм і негрів…
Гицель.
Замовили мені похвальну статтю. Привезли касету.
Ось вона переді мною.Чорна і тупа відеокасета з записом чи то рок-опери, чи то концерту на задану тему, що гордо називається “Я - Роксолана”. Автори: поет Галябарда і композитор Святогоров. Поставили теє в українській провінції, в Івано-Франківську, на гроші місцевої адміністрації. Мабуть на пробу, як зреагує публіка(на ідеологічну диверсію). І западенська публіка (тут у слові публіка наголос доречніше на “і”) зреагувала “положикєльно”. Плескали дуже.
Було помітно, що у галябардівської Роксолани “пунктик па жизні” – Чоловічий Вогонь (по тексту), без якого життя - не життя. В народі кажуть: “слаба на передок”. Ну так вийшло у автора. Половина вистави про “Ето”. Лейтмотивом звучало: “Ложе Султана, ложе Султана! На нім Роксолана…” Повний кайф. Українці віками так думали і дітей своїх вчили, що Роксолана - українська героїня, яка принесла себе в жертву заради Батькіщини, а в Галябарди папрощє - курва повітова.
А ще тая Роксолана попри чоловічоогненне хоббі дуже хотіла захопити Владу в Османській Імперії. Ну умлівала кобіта від тої захцянки. В одній з арій пояснила публіці пощо їй та влада: “Буду робити - що захочу…”. Класна мета. Достойна мета. Я чогось думав, що Роксолані влада потрібна як важіль, для допомоги Україні. А тут… Баба – вона і в Османській Імперії Баба…
Галябардівська Роксолана стала затятою мусульманкою. Що не пісня то щирий уклін Аллаху. (Якось воно не туди автор в’їхав. Випадково ?) Сину своєму Роксолана каже, що у нього прокинуться “слов’янські гени”. Цікаво які. Словацькі, чи польські? Та і взагалі, розмова про гени у часі кількасотлітньої давності… На сцені в цей момент “облом”. Ну це так, ніби Сулейман у гарем поставив комп’ютер. Жінкам на забаву.
По музиці вистава є сумішшю совіцької естради на трьох функціях і турецької народної (українського – голий вассер). Композитор Святогоров не відчуває різниці між музикою турецькою і єврейською, тому дуже смішно, коли Сулейман, або Роксолана викаблучувалися під майже “Хава-Нагілу.” Але це для снобів.
( Майже ніхто не виказав своє Фе, коли у шлягері “Мій рідний край” переплутали гуцульську і молдавську музику.)
Гарне світло, шикарні костюми, вишколені танцювальні колективи. А от фонограмки – препаршиві. Писані на весільному самограю за 300 долярів. Зекономили на сірниках. Та і з солістами сумнувато, все ж бо робилося на місцевому матеріалі, а в провінції з вокалістами “напряжонка”. Я собі думав, що таку тему, як Роксолана, треба робити добре.
Якась вся та вистава була дурнувата, нещасна і недоношена. А воно і добре! Не будуть той встид народу українському показувати і тицяти йому в очі, що, вот ана, ваша, украінская сучка: “Ложе Султана – на нім Роксолана…”
P.S. Слово “Україна ” прозвучало в у виставі 2 рази.
расизм і негрів…
Гицель.
Замовили мені похвальну статтю. Привезли касету.
Ось вона переді мною.Чорна і тупа відеокасета з записом чи то рок-опери, чи то концерту на задану тему, що гордо називається “Я - Роксолана”. Автори: поет Галябарда і композитор Святогоров. Поставили теє в українській провінції, в Івано-Франківську, на гроші місцевої адміністрації. Мабуть на пробу, як зреагує публіка(на ідеологічну диверсію). І западенська публіка (тут у слові публіка наголос доречніше на “і”) зреагувала “положикєльно”. Плескали дуже.
Було помітно, що у галябардівської Роксолани “пунктик па жизні” – Чоловічий Вогонь (по тексту), без якого життя - не життя. В народі кажуть: “слаба на передок”. Ну так вийшло у автора. Половина вистави про “Ето”. Лейтмотивом звучало: “Ложе Султана, ложе Султана! На нім Роксолана…” Повний кайф. Українці віками так думали і дітей своїх вчили, що Роксолана - українська героїня, яка принесла себе в жертву заради Батькіщини, а в Галябарди папрощє - курва повітова.
А ще тая Роксолана попри чоловічоогненне хоббі дуже хотіла захопити Владу в Османській Імперії. Ну умлівала кобіта від тої захцянки. В одній з арій пояснила публіці пощо їй та влада: “Буду робити - що захочу…”. Класна мета. Достойна мета. Я чогось думав, що Роксолані влада потрібна як важіль, для допомоги Україні. А тут… Баба – вона і в Османській Імперії Баба…
Галябардівська Роксолана стала затятою мусульманкою. Що не пісня то щирий уклін Аллаху. (Якось воно не туди автор в’їхав. Випадково ?) Сину своєму Роксолана каже, що у нього прокинуться “слов’янські гени”. Цікаво які. Словацькі, чи польські? Та і взагалі, розмова про гени у часі кількасотлітньої давності… На сцені в цей момент “облом”. Ну це так, ніби Сулейман у гарем поставив комп’ютер. Жінкам на забаву.
По музиці вистава є сумішшю совіцької естради на трьох функціях і турецької народної (українського – голий вассер). Композитор Святогоров не відчуває різниці між музикою турецькою і єврейською, тому дуже смішно, коли Сулейман, або Роксолана викаблучувалися під майже “Хава-Нагілу.” Але це для снобів.
( Майже ніхто не виказав своє Фе, коли у шлягері “Мій рідний край” переплутали гуцульську і молдавську музику.)
Гарне світло, шикарні костюми, вишколені танцювальні колективи. А от фонограмки – препаршиві. Писані на весільному самограю за 300 долярів. Зекономили на сірниках. Та і з солістами сумнувато, все ж бо робилося на місцевому матеріалі, а в провінції з вокалістами “напряжонка”. Я собі думав, що таку тему, як Роксолана, треба робити добре.
Якась вся та вистава була дурнувата, нещасна і недоношена. А воно і добре! Не будуть той встид народу українському показувати і тицяти йому в очі, що, вот ана, ваша, украінская сучка: “Ложе Султана – на нім Роксолана…”
P.S. Слово “Україна ” прозвучало в у виставі 2 рази.