11/07/2001 | Спостерігач

http://www.for-ua.com
Олександр Омельченко проситься в блок до Ющенка

Олександр Семененко

На днях відбулася чергова нарада лідерів основних партій, що входять до блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”. Наприкінці цієї зустрічі з‘явився виконуючий обов‘язки голови партії “Єдність” Олександр Омельченко. Про що була розмова, достеменно невідомо, однак вже те, що Омельченко сам поїхав до штабу “Нашої України” (зазвичай він старається робити так, щоб приїздили до нього), говорить про те, що він знову готовий вести діалог про співпрацю.

Ющенко та Омельченко розійшлися більше місяця тому, коли мер Києва, попередньо пообіцявши ввійти в блок “Наша Україна”, все ж вирішив іти на вибори самостійно. Тоді Олександру Олександровичу, як кажуть люди з його оточення, в Адміністрації Президента порадили іти самостійно, при цьому обіцяли надати якомога більше підтримки. Більше того, його запевняли, що він стане новим спікером парламенту.

Омельченко в це вірив. Він швидко взявся створювати районні у місті Києві осередки “Єдності”, і тут практично всі глави райадміністрацій стали керівниками партії. Проблема лише в тому, що деякі глави районів (називають щонайменше трьох) орієнтовані на інші політичні сили, і їхнє входження в партійну структуру “Єдності” багато хто розглядає суто з кон’юнктурної точки зору. Глави районів розуміють, що зараз Омельченко в хороших стосунках із Адміністрацією Президента, а там хочуть, щоб партія поки існувала. Входження в партію від чиновників нічого особливого не вимагає, а відтак нічого страшного в тому, що вони стануть “партійними людьми”, для них самих немає. Щоправда, далі цього розбудова партія особливо не пішла. Омельченко став їздити по містах України, звертаючись до мерів про допомогу у створенні партосередків. Мери тих міст, куди Омельченко з‘їздив, йому не відмовили. Вони справді допомагали йому – так в кожному місті знаходиться якийсь чиновник, якому доручають очолити партію. При цьому говорити про те, що він працюватиме на мера Києва, навряд чи доводиться.

Розрахунок у команди Омельченка (якщо це можна назвати командою, адже реально досі ніхто не знає, а хто ж реально керує штабом, бо цим займається і один з помічників мера, і людина, як кажуть, заслана в “Єдність” Литвином) такий: партія набирає в Києві 3%, а ще 1% дають регіони. Проблема в тому, чи дасть Київ 3%, і це нарешті почав усвідомлювати Олександр Омельченко. Він почав розуміти, що його втягнули в політичні баталії лише для того, щоб створити проблеми “Нашій Україні” в Києві. Адже блок Ющенка за всіма прогнозами лише в столиці може отримати до 3%.

Не слід забувати й те, що в Омельченка немає і свого мажоритарного лоббі. І, зважаючи на все, його не буде. Якщо подивитися на попередній розподіл округів та “закріплення” за ними кандидатів, наразі жодного з претендентів не можна назвати людиною Омельченка. Відомо, що мерія, імовірно, підтримає нинішніх депутатів Задорожнього, Бондаренка, Терьохіна і Салія. Проти Чернівецького навряд чи хтось зможе виступити. Натомість проти Чубатенка буде йти керівник Української індустріальної корпорації і голова комісії з питань власності Київради Кияниченко. Щодо інших округів (округ Головатого, Косаківського і Бродського), то ще невідомо, хто там буде балотуватися. Однак проблема в тому, що серед вже погоджених кандидатур немає стовідсоткових людей Омельченка.

За цих умов Олександру Олександровичу треба шукати якийсь вихід із ситуації. Проблема лише в тому, що він сам себе загнав у глухий кут, почавши передвиборчу боротьбу. Зараз, після того, що він ще місяць тому говорив про Ющенка, їхні стосунки погіршилися. Сам він у своєму оточенні поки що не має людей, які б могли реально очолити передвиборчу кампанію і достойно провести її (адже теоретично він має непогані шанси). Йому потрібно шукати нові нестандартні виходи з ситуації. Таким виходом, безумовно, може стати входження до блоку “Наша Україна”, але не слід забувати, що проти Омельченка можна завжди знайти компромат і при бажанні не так вже й складно розвалити його позитивний імідж. Судячи з усього, Омельченко ще не раз буде пробувати зближатися з Ющенком, але проблема в тому, що йому можуть і не дати зблизитися. По суті, він став заручником недалекоглядності своїх радників. І тепер змушений грати у вибори, розуміючи, що цю гру він програє.