11/09/2001 | Андрій

Була собі тут книжечка. Продали в Петербург. Дорого.
Вона старенька, 1900 р. Без обкладинки, то ж і назви не знаємо. Щодо тексту, то це збірка листів польських шляхтичів-офіцерів з України додому. В часі - то десь перед повстанням Хмельницького. В добрій половині текстів згадуються козаки і треба сказати, що польські офіцери не дуже іх ганять, я би сказав, що вони ними цікавляться. Висловлюються навіть думки про те, що в основі козацтва якийсь стародавній язичницький клан.
Є опис військових маневрів, коли іде валка з возами, на них нападають, вони ставлять вози в коло , частина відволікає противника, поки формується оборона і т.д. Поляк вражений швидкістю і злагодженістю організації оборони, де навіть “кожен кінь пам’ятає своє місце”.
Тренувальні герці у козаків надзвичайно жорсткі і криваві, летальні закінчення тренувань не рідкість. Поєдинок ведуть, з точки зору шляхтича, некоректно: попри удари шаблею б’ють ногами, високо вистрибують атакуючи згори, наносять удари виключно в найчутливіші місця, гасячи противника за надзвичайно короткий проміжок часу. Перебрав ліміт часу – битий буком. Дуже негарні у козаків кулаки: великі, здеформовані, з набитими мозолями, нечутливі до болю. Зате, пише шляхтич, вони можуть тим кулаком розбити шолом. Як навчають кулачному бою – козаки тримали в секреті. Гості тільки і знали, що та система називається “Спас”. А ще тримали в секреті школи стрільби з лука, куші (арбалету) і рушниці. Відомо тільки, що молоді тримали рушниці “на вагу” по кілька годин і плакали, бо дуже боліли м’язи.
Описано декілька спеціальних прийомів проти холодної зброї, де використовується сила противника “йому ж на зло”. Польські офіцери високо оцінюють фізичну підготовку козаків. Один з них описує забіг сотні, десь миль на 10. Старий сотник був на коні і в середньому темпі скакав попереду, а вся бригада тяглася за ним. Хто відставав, той одразу куштував сотенного канчука. В кінці дистанції бігунів чекала інша, свіжа сотня і все закінчувалося герцем навкулачки.
Ще одна цікава річ – “птаха”. Це щось подібне на сюрікен, але хрестовидної форми. Кидали його прицільно до 70 кроків, були навіть окремі змагання з цього виду. Цікаво, що носили ті “птахи” під верхнім одягом по декілька, закріплені на спеціальних ременях. А це вже щось подібне на кольчугу, бо захищало від рубаючих ударів. В потрібний момент “птахи”по одній відщіпалися і кидалися.
Цікаві описи куші (арбалету) і духовоі зброї. Деякі козацькі куші мали діоптричні приціли, та й не дивота, бо ці приціли відомі ще у греків. А духова рушниця уявляла собою звичайну, відполіровану всередині, дерев’яну трубку (1,5 м.), через яку , поштовхом повітря з легенів, вилітала надзвичайно легка стріла, з зубоподібним наконечником. Наконечник був затроєний отрутою типу “кураре”. Ту отруту добували з якогось виду карпатських ящірок. Описана технологія добування, немає тільки стабілізатора. Без нього отрута нестабільна, на третій день розкладається і дуже смердить. А ще козаки мал %