Відповіді

• 2001.11.15 | DevRand

  Дежавю, або Остапе, знов місячний криз?

  Розкажіть детальніше. як нам треба боротися з цією страшною рожевою загрозою, що безумовно є головною небезпекою нашого сучасного життя!
  Це ж социки жінок пляшками гвалтують, а журналістам голови відрізають, та ще полюбляють в бейсбол грати в парадних!
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.11.15 | Augusto

    Добра порада!

    Остап вчив "капіталізьм" в ВЛКСМ, тому він думає, що всі жахи та "нотатки про їхні порядку" і є "чистий капіталізьм", він не знає нічого про грошові потоки та їнше, краще не починати дискусію!

  • 2001.11.15 | Остап

    Зауважу, що всі наведені Вами НЕГІДНИКИ, виросли при СОЦІАЛІЗМІ

    DevRand писав(ла):
    > Розкажіть детальніше. як нам треба боротися з цією страшною рожевою загрозою, що безумовно є головною небезпекою нашого сучасного життя!
    
    Небезпекою є повернення рожевих .
    
    > Це ж социки жінок пляшками гвалтують, а журналістам голови відрізають, та ще полюбляють в бейсбол грати в
    парадних!
    
    Зауважу, що всі наведені Вами НЕГІДНИКИ, виросли при СОЦІАЛІЗМІ
    
    Для того, щоб позбутись наслідків соціалізму, треба не допустити червоних до влади на хвилях популізму.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2001.11.16 | DevRand

      А я про що!

      > Небезпекою є повернення рожевих .
      То я ж і кажу, розкажіть рецепта. Давайте ми якось може разом, може допомогти чимось, щоб подолати цю страшну тепер загрозу!
      
      > Зауважу, що всі наведені Вами НЕГІДНИКИ, виросли при СОЦІАЛІЗМІ
      > Для того, щоб позбутись наслідків соціалізму, треба не допустити червоних до влади на хвилях популізму.
      
      Ги, так вони при владі! ще ті соціалісти. Вони від неї і не відходили, в більшості :) Ось кучмо наприклад, парторг, соціаліст-комуніст-популіст :)
      
      До речі, що ви так зразу на них "негідники", - це ж наша влада, може нормальні люди вони, судячи з всього (а я вам вірю!) кращі ніж соціалісти! Ну бейсбол, то й що - у всіх нас свої невеличкі вади.
      
      До речі, щоб краще фіксувалось у свідомості читачів потрібні вам пари-асоціації, їх краще виділяти чорним кольором, а не просто великими буквами, ось так:
      > Зауважу, що всі наведені Вами

      НЕГІДНИКИ

      , виросли при

      СОЦІАЛІЗМІ

      
      
      і не звертайте увагу на закінчення, то дрібниці:
      писати треба так:
      "негідники-соціалісти"

• 2001.11.16 | Поважна людина

  Коментар поважної людини.

  Re: Шановний пане Юрко, я нормальна людина :-) А от соціалісти збираються розділяти грошові потоки....
  
  юрко, 16-11-2001 00:20
  
  
  
  > Пpежде всего, необходимо поставить под контроль фонд потребления, для чего так или иначе разделить денежные потоки используемые для покупки потpебительских товаров с потоками денег и товаров связанных с предпринимательской деятельностью. Составной частью этой системы должна стать система контроля за своевременностью выплаты заработной платы в предусмотренных законодательством объемах, а также система контроля за розничным товарооборотом.
  
  
  Це цілковитий нонсенс, просто „брєд сівой кобили„. Тільки при тотальному комуністичному режимі такий контроль є обов'язковою умовою. Нормально, держава має в економіці тільки дві основні функції, фіскальна і монетарна політика. По простому, фіскальна політика складається з укладення бюджету, а бюджет наповнюється з податків, лотереї та прибутків з комерційної діяльності, якщо таку діяльність держава може прибутково провадити (переважно така діяльніть є бездарно неприбуткова).
  
  Монетарна політика, в простому викладі, це впуск або вилучення грошей з економіки країни через діяльність центрального банку, який, в свою чергу, впливає на діяльність комерційних банків, а ті - на економічну діяльність громадян та підприємств.
  
  Ніяка держава не може встановлювати контроль за своєчасною виплатою платні. Тільки при комуністичній системі таке можливо, бо немає приватних підприємств. В нормальних умовах платню можна трактувати як борг підприємства (безпроцентний) перед працівниками. Якщо підприємство не може виплатити ту платню (борг), то рішенням суду підприємство банкрутує, майно розпродується і платня виплачується.
  
  А перлина про контроль на роздрібною торгівлею - класика з совковських часів. Такий контроль означає встановлення цін державою. Як тільки ціна встановлюється державою, виникає дефіцит того товару, на який встановлена ціна. Це фундаментальний принцип в економіці. Встановлення верхньої границі ціни (контроль цін) є політичним рішенням, нібито для захисту бідних. Насправді, це відразу викликає дефіцит.
  
  Є дуже просте пояснення цьому. Для прикладу, треба собі уявити, що відбудеться, якщо держава встановить, що в певних професіях верхня межа платні є обмежена і низька, щоб послугами цієї професії могли користуватися бідні люди. Таким чином уряд встановив ціну на товар-послугу цієї професії. Логічно, що ніхто саме цією професією і не захоче займатися, краще займатися чимось іншим, де такого обмеження не існує і є більший шанс кращого зарібку. Тобто виникне дефіцит цієї послуги-товару, успішно створений державою.
  
  
  > При существующих возможностях вычислительной техники такие системы можно довольно быстро создать как на региональном так и государственном уровнях. За счет системы электpонных платежей, можно контролировать не только доходы каждой хозpасчетной оpганизации, каждого гpажданина Укpаины, но и пpи необходимости, доходы домашних хозяйств приводя их в соответствие с возможностями отечественных товаропроизводителей.
  
  Це знову комуністичний совок. В кап державах система електронних платежів використовується в торгівлі, щоб відразу збирати податки при продажу товару. І це все. Ніяка держава не може привести „доходи домашніх хозяйств в соответствіє з возможностями отечественних проізводітєлєй„. Держава не може в кап системі сказати проізводітєлю - випускай менше чи випускай більше. Це не її, держави, собаче діло.
  
  Тут посередництво держави зовсім непотрібне. Якщо я захотів щось купити у виробника, то я просто йду до крамниці і це купую не питаючись держави. І виробник також не буде питатись в держави скільки чого продукувати, він лише подивиться, як я це купую і цього достатньо, щоб знати продукувати більше, чи - ні.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.11.16 | юрко

    Re: а яким чином мій

    постинг перескочив сюди, та ще під ніком "Поважна людина"? Ви що, Остапе, маєте administrative privileges на цьому форумі?

• 2001.11.17 | Остап

  Воєнний комунізм: "Одержавлення промисловості провадилося в формі націоналізації....."

  Воєнний комунiзм: перша усмiшка «свiтлого майбутнього»
  
  --------------------------------------------------------------------------------
  Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор, доктор історичних наук
  --------------------------------------------------------------------------------
  
  ТИПОВИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПЛАКАТ ДОБИ «ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ». ХУДОЖНИК ЗЮЛІ
  У багатьох людей уявлення про комунізм залишаються попередніми: суспільство загального благоденства. Це пояснює масову підтримку, якою користується Компартія України. Історія свідчить однак, що комунізм не був «світлим майбутнім». Таким його зробила пропаганда. А насправді більшовики побудували-таки лад, у якому кожна людина економічно залежала від держави. Ми знаємо дві спроби побудови комунізму: провальну — ленінську і успішну — сталінську. В. Ленін діяв суворо за теорією, намагаючись реалізувати марксистські схеми. Після краху цієї спроби вождь перейшов до нової економічної політики (неп). Друге обличчя комунізму всі ми пам’ятаємо, і воно виявилося ліберальнішим. Й. Сталін відмовився, наприклад, від примусової праці (поза ГУЛАГом) і не скасував грошей. Однак народне господарство одержавлювалося звірячими методами. Варто пригадати розкуркулення і терор голодом. Сталося так, що в країні три роки підряд, з 1918 р. до початку 1921 р., будували комунізм, анітрохи не приховуючи цього, а на четвертому році всіх переконали, що займалися іншою справою. Парадокс у тому, що масовий гіпноз триває й досі. Не останню роль у цьому відіграло те, що сталінський комунізм будувався з використанням іншої термінології.
  
  З моїх очей полуда спала на початку 90-х рр. Пам’ятаю те гостре враження, коли зрозумів, чим був «воєнний комунізм». Одну за одною написав книги — про «воєнний комунізм» і неп, видав їх безпосередньо в інституті невеликим тиражем, а потім об’єднав в одну і почав шукати професійне видавництво. Вдячний Богданові Кравченку, який приїхав з Канади будувати нову Україну, а також його покійній дружині Соломії Павличко за публікацію в «Основах» 1996 року книги «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 — 1928)». На днях написав статтю про «воєнний комунізм» для п’ятитомної «Енциклопедії історії України». Над нею працюємо вже давно. При енциклопедичному викладі втрачаються деталі, але висвітлюване явище стає більш рельєфним. Друкую тут цю статтю в скороченій редакції. Людям, на очах яких комунізм загинув, буде корисно ознайомитися з тим, як він народжувався. Буду вдячний за зауваження, висловлені читачами газети «День».
  
  
  Термін «в.к.» вперше з’явився тільки після переходу до непу, у березні 1921 р., коли В. Ленін заявив: «Надто поспішний, прямолінійний, непідготований «комунізм» наш викликався війною й неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики». Одночасно із взяттям терміну в лапки пропонувалася схема пояснення провалу політики, яка передувала непові: обумовлена війною господарська розруха. Насправді, однак, саме розруха стала наслідком цієї політики.
  
  В радянських енциклопедіях «в.к.» характеризувався як система викликаних умовами громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції тимчасових надзвичайних заходів соціально-економічного характеру. Зважаючи на те, що громадянська війна розпочалася фактично тільки з літа 1918 р., попередній період радянської влади став розглядатися як самостійний, хоча таким і не був.
  
  Одержавлення промисловості провадилося в формі націоналізації. Здійснити її єдиним актом виявилося неможливим (як неможливо в наші дні відразу здійснити приватизацію). З’явилося поняття «червоногвардійської атаки на капітал», суть якого полягала в «перетравлюванні» управлінськими органами держави відчужених у власників підприємств. В Україні, де комуністичні перетворення розгорнулися лише з початку 1919 року, націоналізація охопила всю велику промисловість відразу. Органи управління не встигали «перетравлювати» підприємства, внаслідок чого вони зупинялися. На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060.
  
  Націоналізація не знищила відчуженості робочої сили від засобів виробництва, але ліквідувала господаря-власника. Новий хазяїн в особі державного органу не мав матеріального інтересу, був безликим до абстрактності й нездатним щоденно займатися конкретним виробництвом. З’явилася об’єктивна потреба в розробці критеріїв і нормативів, які можна було б прикласти до всіх керованих об’єктів одночасно. Налагодження обліку величезної маси натуральних показників, розробка кошторисів, планів та звітів, організація поопераційного контролю і перевірка завжди завищуваних заявок вимагали величезної армії обліковців і контролерів.
  
  Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних управлінь) Вищої ради народного господарства (ВРНГ), центрів, трестів... В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро) на правах філії ВРНГ. Вся ця система, спрямована на втілення в життя умоглядних схем безтоварної економіки, намагалася здійснити нездійсненне — налагодити управління з одного центру всією масою підприємств.
  
  У виробництві, організованому по- комуністичному, не можна було обійтися без трудової повинності. Примусовість праці випливала з самої ідеї цілком позбавленого ринкових важелів планового господарства. Небажання робітника працювати там і тоді, де й коли це було необхідно, викликало з боку держави гостру реакцію. Влада сприймала його як контрреволюційний виступ. З’явилося поняття «дезертир трудового фронту». При Раді Оборони (з квітня 1920 року — Раді Праці та Оборони) було створено Головний комітет зі здійснення трудової повинності (Головкомтруд) із мережею місцевих установ. 12 жовтня 1920 року Раднарком України прийняв постанову «Про табори примусових робіт». Організація мережі таборів покладалася на чекістів. Створювалося Центральне управління таборів (ЦУЛАГ). Наприкінці жовтня 1920 року в Україні було організовано перші сім трудових концтаборів.
  
  ФОТО З КНИГИ «УКРАЇНА. ВIХИ IСТОРIЇ» КИЇВ. 2001 р.
  ПРОДЗАГІН РОСІЙСЬКИХ БІЛЬШОВИКІВ НАПЕРЕДОДНІ ВІД’ЇЗДУ ДО УКРАЇНИ. 1919 р. ПЕТРОГРАД
  
  Другий, після націоналізації промисловості, транспорту і банків, крок у напрямі докорінної реорганізації виробничих відносин у дусі комуністичної доктрини В. Ленін зробив у декреті «Про організацію постачання населення всіма продуктами та предметами особистого споживання та домашнього господарства» від 21 листопада 1918 року, Декрет покладав на наркомат продовольства обов’язки щодо заготівлі й розподілу серед населення всього того, що воно набувало раніше через торгівлю.
  
  Керуючись логікою декрету, заготівельники почали накладати на селян обов’язкові завдання, розкладаючи їх по дворах, селах, волостях і повітах. За цих умов стала неминучою поява продрозкладки (в українській мові побутує й російський замінник: продрозверстка). Декрет Раднаркому про хлібну та фуражну розкладку з’явився 11 січня 1919 року.
  
  Розкладка не була податком, бо не прив’язувалася до обсягу продукції в певному відсоткові. Величина її визначалася двома чинниками: потребами держави у продовольстві і здатністю наркомпроду та його воєнізованих підрозділів вилучати продукцію у селян. Тобто, продрозкладка була реквізицією.
  
  Комуністичний розподіл і продрозкладка, на якій він базувався, в Україні запроваджувалися одним декретом ВУЦВК «Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства» від 12 квітня 1919 року. Продрозкладка встановлювалася в обсязі 140 млн. пудів хліба. Однак до білогвардійської окупації заготівельникам вдалося зібрати тільки 8 млн. пудів. Селяни ігнорували вимоги Наркомпроду й чинили збройний опір його працівникам.
  
  Після поразки денікінських військ 26 лютого 1920 року новий закон про хлібну розкладку підписали голова уряду Х. Раковський і нарком продовольства М. Владимиров. Обсяг розкладки тепер дорівнював 160 млн. пудів зерна. У травні 1920 року було затверджено й розкладку на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. Щоб полегшити вилучення продовольства, утворювалися комітети незаможних селян. За допомогою комнезамів до кінця 1920 року заготівельникам вдалося зібрати 72 млн. пудів хліба.
  
  15 липня 1920 року з’явився декрет російського Раднаркому «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для одержання їх звертатися у відповідні розподільчі радянські установи. Купівля на вільному ринкові заборонялася. Розрахунки між установами та підприємствами могли здійснюватися лише в безготівковій формі.
  
  В грудні 1920 року розгорнулася безпосередня підготовка до скасування грошового обігу. Було підготовано проект заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Напередодні запланованого скасування грошей (яке так і не відбулося), 4 грудня 1920 року Ленін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого вжитку».
  
  Знищення ринкових відносин, яке становило центральний пункт комуністичної доктрини, вимагало цілковитої ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Тобто йшлося не лише про експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних власників, які використовували в основному родинну працю й обходилися без постійного використання найманої робочої сили. Десятки мільйонів таких власників (селян, кустарів, ремісників, дрібних торговців) більшовики зневажливо називали «дрібною буржуазією». У прийнятій навесні 1919 року партійній програмі підкреслювалося, що РКП(б) розглядає організацію радянських і колективних господарств як єдино можливий шлях до підвищення продуктивності землеробської праці. Фактично же йшлося не про ефективність виробництва, а про перетворення селян на таких же працівників одержавлених підприємств, якими були промислові робітники.
  
  Наприкінці 1918 року за безпосередньої участі В. Леніна було підготовано декрет «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Його основний зміст визначався однією фразою: «На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі». Текст декрету було опубліковано лише 14 лютого 1919 року, після його апробації на Всеросійському з’їзді земельних відділів, комітетів незаможників і комун.
  
  З цим радикальним поворотом у аграрній політиці збіглося відновлення радянської влади в Україні. Республіка, де ще зберігалося поміщицьке землеволодіння, була приречена перетворитися на іспитовий полігон у справі комунізації селянства. Реалізація декрету почалася з березня, хоча формально ЦВК Рад України продублював його лише 26 травня 1919 року. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуни. У відповідь селяни піднялися зі зброєю в руках проти радянської влади. На придушення повстань було кинуто підрозділи Червоної армії. Командування Внутрішнього фронту на чолі з К. Ворошиловим використало в боротьбі з селянами підрозділи інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги радянській Угорщині. Поширеною практикою в придушенні селянських повстань стали спалювання сіл, розстріли заложників, конфіскація майна. Червона армія, більшість якої становили селяни, в цій ситуації розклалася, і Україною заволоділи денікінські війська.
  
  Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під радгоспи без згоди селян. Однак у другій половині 1920 року стала зримою небезпека колапсу виробництва внаслідок величезного недосіву. Недосів став безпосереднім результатом продрозкладки. Знаючи, що вироблену продукцію заберуть, селяни мали намір сіяти лише для власних потреб.
  
  Щоб попередити таку небезпеку, В. Ленін вносить на VIII Всеросійський з’їзд Рад законопроект «Про заходи щодо зміцнення й розвитку селянського сільського господарства». Відмовляючись від негайного запровадження радгоспів і комун, держава тепер бажала доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти очікуваному катастрофічному скороченню посівів.
  
  З’їзд затвердив законопроект 23 грудня 1920 року. Державними «уроками», які мали бути доведені до кожного двору, селяни поверталися у становище, в якому перебували до скасування кріпацтва 19 лютого 1861 року. Раднарком України негайно 25 грудня прийняв постанову «Про здійснення весняної кампанії», якою засновувався Центрпосівком, із мережею місцевих посівкомів.
  
  Від курсу на негайну побудову комунізму Ленін відмовився лише в березні 1921 року, коли цілком виявилася перспектива колапсу економіки та повномасштабної війни з селянством. У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) він схарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху».
  
  №211 17.11.2001 «День»
  При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»