«Чудова четвірка» має сценариста і режисера, або Самореалізація Володимира Литвина. Наталія БАЛЮК
11/22/2001 | Максим’як
«Чудова четвірка» має сценариста і режисера, або Самореалізація Володимира Литвина Наталія БАЛЮК www.WZ.Lviv.Ua
Своєрідною політичною сенсацією минулого тижня без перебільшення можна вважати заяву “чудової четвірки” лідери партій, що входять у політичний блок “За єдину Україну”, вибрали собі патрона: блок, за їхніми словами, очолить глава президентської Адміністрації Володимир Литвин.
Довідка «ВЗ». Литвин Володимир Михайлович, глава Адміністрації Президента України з листопада 1999 року. Народився у квітні 1956 року у селі Слобода - Романівська на Житомирщині. Навчався на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка, де пізніше працював викладачем. З 1986 року – начальник управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (протягом трьох років). 1991-1994 роки – доцент, згодом і докторант Київського університету ім. Т.Шевченка. Захистив докторську дисертацію на тему “Політична арена України: Дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)” (1995). У серпні 1994 року стає помічником Президента України. Листопад 1995 - вересень 1996 – заступник глави Адміністрації Президента. З вересня 1996 року – перший помічник Президента. Професор кафедри новітньої історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України у цій галузі.
Лукавить сьогодні той аналітик чи політолог, який каже, що цей політичний хід можна було спрогнозувати. Заява чотирьох була абсолютно несподіваною для політичного бомонду. (Про широкий загал я взагалі не кажу, оскільки йому навряд чи багато говорить прізвище Литвина та назва блоку “За єдину Україну”. Хоча деякі соціологи, мабуть, примруживши одне око, вже малюють цьому політичному об’єднанню рейтинг у межах 7 – 10 відсотків…) Більше того, гадаю, це політичне рішення було несподіванкою і для тих, хто його озвучив. Маю на увазі добродіїв Тігіпка, Азарова, Пустовойтенка і Гладія. Як, втім, і для самого героя сенсації – пана Литвина…
Ще зовсім недавно на зустрічі з представниками регіональних ЗМІ Володимир Литвин на питання, чи не збирається він боротися за місце у парламенті, рішуче заявив: “Посада глави Адміністрації Президента дає більше можливостей для самореалізації”. Звичайно, політична кон’юнктура з того часу дещо змінилася. Та й політикам вірити не завжди можна. І попри все очолити маловідомий низькорейтинговий блок для політика з амбіціями Литвина – річ ризикована… Мабуть, Володимир Михайлович не був завчасно готовий до цього кроку. Думаю, нова місія не дуже його ощасливила. Адже якщо він справді підписується під таким сценарієм, то буде змушений грати абсолютно нову для себе роль - виходити на головну сцену країни без репетицій і без суфлера… Іншими словами, Литвину доведеться самому виконувати функції одночасно і сценариста, і режисера, і актора, і, зрештою, того ж суфлера. А чи багато ви знаєте хороших режисерів, які потім ставали геніальними акторами? Чи, скажімо, граючих тренерів? Якщо дивитися на кар’єрну драбину Литвина, то можна зробити нехитрий висновок, що він не є прихильником публічної політики. Йому значно комфортніше і затишніше бути в тіні широкої спини і звідти, з тіні, впливати на процеси в державі.
Володимир Литвин, без сумніву, дуже впливова фігура в Україні. Про міру цього впливу в політичному і журналістському середовищах ходять легенди. Ще понад рік тому “Дзеркало тижня” писало: “Литвин – це єдиний, хто залишився у президентському оточенні зі старої гвардії і не втратив довіри… Ніколи і нікому Президент України не віритиме, як вірив Горбуліну, Табачнику, Волкову. Тоді. Стосунки, які склалися з Литвином, нагадують про можливість легкого спілкування. А сентименти у джунглях – рідкість”.
Те, що зараз главі президентської Адміністрації доведеться вийти на передову, на лінію вогню, говорить багато про що. І в першу чергу, про те, що у Президента і його оточення дуже звузилося поле для маневрів і значно скоротилася лава надійних та відданих гравців у команді. В хід пішла важка артилерія… Останні кадрові рішення, зокрема, звільнення вірнопідданого Долганова, свідчать про те, що Президент серйозно взявся чистити “авгієві конюшні”. З горем навпіл він таки позбувся найбільш одіозних осіб – спочатку Кравченка, Деркача, потім Кузьмука і нарешті Долганова… Поступово відсунули від активної політики Волкова… І, по суті, залишилися одиниці, на лояльність яких Президент міг би беззастережно розраховувати. Литвин – один з них. Делегуючи його у передвиборчий блок влади, Президент діяв цілком певно, не маючи права на помилку чи експеримент. Поява на політичній авансцені Литвина означає ще й те, що Леонід Кучма засадничо не довіряє Ющенкові, як би той не намагався демонструвати свою неопозиційність і конструктивізм. Президент, як досвідчений вовк, “нюхом” відчуває, що Ющенко може його елементарно обіграти: своїми миролюбними намірами нейтралізувати негатив, який влада може скерувати проти нього під час виборчої кампанії (а це він у повному обсязі відчув на власній шкірі під час зняття його з прем’єрства), а вже потім, перемігши на виборах, зійтися з опозицією. Зокрема, у парламенті. Зрозуміло, що влада не може дозволити блоку Ющенка здобути на виборах переконливу перемогу. Для цього треба створити якусь протидію, силу, яка беззастережно буде пропрезидентською, провладною, тобто не цуратиметься цього статусу. Саме такою силою і повинен стати блок “За єдину Україну”. От тільки біда в тому, що виник цей політичний проект не природним шляхом, а за вольовим рішенням. Він не має ні ідеологічно визначеної основи, ні широкої соціальної бази, ні звичайних міжлюдських дружніх стосунків між лідерами, які могли б стати ґрунтом для внутрішньої єдності. Кажуть, у блоці є люди, що між собою навіть не вітаються. Хіба що під пильним оком телекамер – на публіку. До того кожен лідер партії в глибині душі бачив себе на передовій позиції, і це рано чи пізно могло би закінчитися внутрішнім скандалом і публічним розлученням. Адже кожна партія – учасниця об’єднання вважала себе самодостатньою і могла самостійно ринутися в бій за любов електорату. А, скажімо, партія Михайла Гладія, тобто Аграрна, свого часу взагалі фігурувала як потенційна претендентка у блок “Наша Україна”… Словом, реальному блоку влади конче потрібен був реальний представник влади, який би зцементував, а по суті, врятував мертвонароджене дитя.
Але не думаю, що роль Володимира Литвина полягає лише у тому, щоб вирішити проблему лідерства. Це занадто дрібне для нього завдання. Він має надати цьому об’єднанню ваги, солідності. Литвин, як символ влади, має стати тим магнітом, який притягуватиме якщо не голоси виборців, то принаймні стягатиме увесь адмінресурс, аби не розпорошити його між усіма бажаючими. Особливо це стосується мажоритарних округів, де кандидатам від блоку “За єдину Україну” має бути створено особливий режим сприяння.
Великою мірою усі розуміють, що парламентські вибори 2002 року – це генеральна репетиція президентських 2004-го. Будь-яка політична сила, що себе поважає, вже має свого капітана команди, який братиме участь у боротьбі за президентську булаву. “Наша Україна” – Ющенка, СДПУ(о) – Медведчука, Соціалістична партія – Мороза, блок Юлії Тимошенко – свою шефову і т. д. І тільки блок “За єдину Україну” не мав яскравого харизматичного лідера, який міг би гідно конкурувати з уже існуючими претендентами. Тепер цей лідер замаячив на горизонті. Перший помітний крок до президентства Володимир Литвин уже зробив. Принаймні деякі поспішні аналітики уже пророкують йому у наступній Верховній Раді роль директора-розпорядника…
Нещодавно Литвин заявив, що в його планах – написати книгу “про історію влади”. “Думаю, це буде захоплююче чтиво”, - сказав він. А може, це буде просто автобіографія? І перша глава вже добігає кінця…
Своєрідною політичною сенсацією минулого тижня без перебільшення можна вважати заяву “чудової четвірки” лідери партій, що входять у політичний блок “За єдину Україну”, вибрали собі патрона: блок, за їхніми словами, очолить глава президентської Адміністрації Володимир Литвин.
Довідка «ВЗ». Литвин Володимир Михайлович, глава Адміністрації Президента України з листопада 1999 року. Народився у квітні 1956 року у селі Слобода - Романівська на Житомирщині. Навчався на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка, де пізніше працював викладачем. З 1986 року – начальник управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (протягом трьох років). 1991-1994 роки – доцент, згодом і докторант Київського університету ім. Т.Шевченка. Захистив докторську дисертацію на тему “Політична арена України: Дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)” (1995). У серпні 1994 року стає помічником Президента України. Листопад 1995 - вересень 1996 – заступник глави Адміністрації Президента. З вересня 1996 року – перший помічник Президента. Професор кафедри новітньої історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України у цій галузі.
Лукавить сьогодні той аналітик чи політолог, який каже, що цей політичний хід можна було спрогнозувати. Заява чотирьох була абсолютно несподіваною для політичного бомонду. (Про широкий загал я взагалі не кажу, оскільки йому навряд чи багато говорить прізвище Литвина та назва блоку “За єдину Україну”. Хоча деякі соціологи, мабуть, примруживши одне око, вже малюють цьому політичному об’єднанню рейтинг у межах 7 – 10 відсотків…) Більше того, гадаю, це політичне рішення було несподіванкою і для тих, хто його озвучив. Маю на увазі добродіїв Тігіпка, Азарова, Пустовойтенка і Гладія. Як, втім, і для самого героя сенсації – пана Литвина…
Ще зовсім недавно на зустрічі з представниками регіональних ЗМІ Володимир Литвин на питання, чи не збирається він боротися за місце у парламенті, рішуче заявив: “Посада глави Адміністрації Президента дає більше можливостей для самореалізації”. Звичайно, політична кон’юнктура з того часу дещо змінилася. Та й політикам вірити не завжди можна. І попри все очолити маловідомий низькорейтинговий блок для політика з амбіціями Литвина – річ ризикована… Мабуть, Володимир Михайлович не був завчасно готовий до цього кроку. Думаю, нова місія не дуже його ощасливила. Адже якщо він справді підписується під таким сценарієм, то буде змушений грати абсолютно нову для себе роль - виходити на головну сцену країни без репетицій і без суфлера… Іншими словами, Литвину доведеться самому виконувати функції одночасно і сценариста, і режисера, і актора, і, зрештою, того ж суфлера. А чи багато ви знаєте хороших режисерів, які потім ставали геніальними акторами? Чи, скажімо, граючих тренерів? Якщо дивитися на кар’єрну драбину Литвина, то можна зробити нехитрий висновок, що він не є прихильником публічної політики. Йому значно комфортніше і затишніше бути в тіні широкої спини і звідти, з тіні, впливати на процеси в державі.
Володимир Литвин, без сумніву, дуже впливова фігура в Україні. Про міру цього впливу в політичному і журналістському середовищах ходять легенди. Ще понад рік тому “Дзеркало тижня” писало: “Литвин – це єдиний, хто залишився у президентському оточенні зі старої гвардії і не втратив довіри… Ніколи і нікому Президент України не віритиме, як вірив Горбуліну, Табачнику, Волкову. Тоді. Стосунки, які склалися з Литвином, нагадують про можливість легкого спілкування. А сентименти у джунглях – рідкість”.
Те, що зараз главі президентської Адміністрації доведеться вийти на передову, на лінію вогню, говорить багато про що. І в першу чергу, про те, що у Президента і його оточення дуже звузилося поле для маневрів і значно скоротилася лава надійних та відданих гравців у команді. В хід пішла важка артилерія… Останні кадрові рішення, зокрема, звільнення вірнопідданого Долганова, свідчать про те, що Президент серйозно взявся чистити “авгієві конюшні”. З горем навпіл він таки позбувся найбільш одіозних осіб – спочатку Кравченка, Деркача, потім Кузьмука і нарешті Долганова… Поступово відсунули від активної політики Волкова… І, по суті, залишилися одиниці, на лояльність яких Президент міг би беззастережно розраховувати. Литвин – один з них. Делегуючи його у передвиборчий блок влади, Президент діяв цілком певно, не маючи права на помилку чи експеримент. Поява на політичній авансцені Литвина означає ще й те, що Леонід Кучма засадничо не довіряє Ющенкові, як би той не намагався демонструвати свою неопозиційність і конструктивізм. Президент, як досвідчений вовк, “нюхом” відчуває, що Ющенко може його елементарно обіграти: своїми миролюбними намірами нейтралізувати негатив, який влада може скерувати проти нього під час виборчої кампанії (а це він у повному обсязі відчув на власній шкірі під час зняття його з прем’єрства), а вже потім, перемігши на виборах, зійтися з опозицією. Зокрема, у парламенті. Зрозуміло, що влада не може дозволити блоку Ющенка здобути на виборах переконливу перемогу. Для цього треба створити якусь протидію, силу, яка беззастережно буде пропрезидентською, провладною, тобто не цуратиметься цього статусу. Саме такою силою і повинен стати блок “За єдину Україну”. От тільки біда в тому, що виник цей політичний проект не природним шляхом, а за вольовим рішенням. Він не має ні ідеологічно визначеної основи, ні широкої соціальної бази, ні звичайних міжлюдських дружніх стосунків між лідерами, які могли б стати ґрунтом для внутрішньої єдності. Кажуть, у блоці є люди, що між собою навіть не вітаються. Хіба що під пильним оком телекамер – на публіку. До того кожен лідер партії в глибині душі бачив себе на передовій позиції, і це рано чи пізно могло би закінчитися внутрішнім скандалом і публічним розлученням. Адже кожна партія – учасниця об’єднання вважала себе самодостатньою і могла самостійно ринутися в бій за любов електорату. А, скажімо, партія Михайла Гладія, тобто Аграрна, свого часу взагалі фігурувала як потенційна претендентка у блок “Наша Україна”… Словом, реальному блоку влади конче потрібен був реальний представник влади, який би зцементував, а по суті, врятував мертвонароджене дитя.
Але не думаю, що роль Володимира Литвина полягає лише у тому, щоб вирішити проблему лідерства. Це занадто дрібне для нього завдання. Він має надати цьому об’єднанню ваги, солідності. Литвин, як символ влади, має стати тим магнітом, який притягуватиме якщо не голоси виборців, то принаймні стягатиме увесь адмінресурс, аби не розпорошити його між усіма бажаючими. Особливо це стосується мажоритарних округів, де кандидатам від блоку “За єдину Україну” має бути створено особливий режим сприяння.
Великою мірою усі розуміють, що парламентські вибори 2002 року – це генеральна репетиція президентських 2004-го. Будь-яка політична сила, що себе поважає, вже має свого капітана команди, який братиме участь у боротьбі за президентську булаву. “Наша Україна” – Ющенка, СДПУ(о) – Медведчука, Соціалістична партія – Мороза, блок Юлії Тимошенко – свою шефову і т. д. І тільки блок “За єдину Україну” не мав яскравого харизматичного лідера, який міг би гідно конкурувати з уже існуючими претендентами. Тепер цей лідер замаячив на горизонті. Перший помітний крок до президентства Володимир Литвин уже зробив. Принаймні деякі поспішні аналітики уже пророкують йому у наступній Верховній Раді роль директора-розпорядника…
Нещодавно Литвин заявив, що в його планах – написати книгу “про історію влади”. “Думаю, це буде захоплююче чтиво”, - сказав він. А може, це буде просто автобіографія? І перша глава вже добігає кінця…
Відповіді
2001.11.22 | Максим’як
Re: Те, що Кучма кидає в бій останній резерв, має багатозначний зміст.
Те, що Кучма кидає в бій останній резерв, має багатозначний зміст.1. Дійсно від Литвина Кучма вимагатиме посилення “Тундри”, бо він не може допустити, щоб в парламенті Ющенко міг повністю відірватися від його контролю. Мав ще ж неосторожність Порошенко бовкнути, що із Тимошенко вони будуть працювати вже в парламенті, от зразу, через день, поступила інформація про Литвина.
2. В питанні боротьби за владу, Литвина, якщо він до цього питання серйозно ставиться, нічого не пов”язує із “Нашою Україною”, ні з Ющенком & Ko, все це видумки. (Очевидно, що Литвину, як вченому історику більше до вподоби face Ющенка, ніж Суркіса і все).
3. Для Литвина, це однозначно відхід від двору:
3.1. Якщо його Кучма випихає, тоді йому очевидно краще перейти до Ющенка зразу.
3.2. Якщо він це сам придумав, тоді знає, що Кучма на третій термін не піде і йому треба щось таке в руки взяти, щоб було з чим і з ким йти на президентські вибори.
4. Стосовно президентської кандидатури, в нинішніх умовах, то нею може бути або сам Кучма, або той, кого прийме донецько-дніпропетровський проросійський клан, а отже і Росія.
5. Якщо за два роки не зміняться обставини, наприклад, Кучма вирішить тихенько перетасувати донецький регіон, і якщо не буде революції, світ не перевернеться і все лишиться так як є, то схоже в п. 4 реально тру[е]ба шукати всі майбутні розв”язки.
6. В ту ідею, що її пропагує Томенко: Ющенко+Литвин= новий уряд і голова ВР, щось мені віриться з великими труднощами, це означатиме, що Кучма просто безпорадний, або просто покинув напризволяще режим, який тримається на таких, як Суркіс, Медведчук, Бродський, Деркачі, Тигипко, Пінчук, Азаров, Потебенько, Франчуки, Рибак, Щербань, Ахметов, Янукович, Кінах, Боделан і пр. і пр. (близько тисячі).
7. Ось цих так просто не виведеш, тому і Литвин має ще досить велику нагоду стати над ними спочатку, а потім і над всією Україною, в іпостасі соборного. Оце ж чого він там у Москві, так довго щось, недавно узгоджував?