12/21/2001 | Спостерігач

Політичні трупи Віктора Ющенка, або яка ціна влади в Україні?
Газета Молода Галичина, м.Львів
04-12-2001


Автор Олександр КУЧАБСЬКИЙ,
кандидат географічних наук, член Ради Інституту політдосліджень ім. В. Кучабського
Віктор Ющенко міг вибирати. Цього разу своїм вибором він скористався якнай-краще. 1 листопада, коли у приміщенні будинку культури імені Хоткевича відбула-ся зустріч Ющенка з громадськістю Львова, повний зал присутніх готовий був йому пробачити будь-який промах. Великим людям народ зазвичай пробачає із задово-ленням, але цього разу Ющенко був справді на висоті - бив у точку. На кожне питання була дана відповідь. Але... питання вибирав сам Ющенко. З великої кількості папірців із запитаннями, які лягли на стіл Віктора Андрійовича, він взяв всього чотири. На найбільшу увагу заслуговувало друге. "Чому Ви сидите серед політичних трупів?" - запитував неперсоніфікований представник громадськості. Після оголошення питання відповідь уже була непотрібною. Сама його постановка мала змусити присутніх на зустрічі Ю. Криворучка, Л. Глухівського, Т. Стецьківа, І. Осташа, Я. Кендзьора, В. Куйбіду та багатьох інших шанованих представників "українського П'ємонту" хоча б задуматися про своє місце в сучасних політичних розкладах. Але Ющенко відповів. Жартом: мовляв, якщо він сидить в оточенні політичних трупів, то той, хто дав записку із таким запитанням, очевидно, також є політичним трупом.

Сучасна українська політика, як правило, будується на міфах. Найяскравішим міфом сьо-годення е Ющенко. Над створенням цього міфу ретельно працював як сам Віктор Андрійович, так ціла когорта "іміджмейкерів"-аматорів-дрібних політиків, що обрали собі роль його фавори-тів. Таким чином, пересічному українцю сьо-годні дуже важко збагнути, де проходить межа між реальним Ющенком та Ющенком-міфом. Щодо другого образу, то він насамперед асоціюється з політиком українського завтра. Приваб-ливо виглядає його зовнішня сторона - Ющенко високий, красивий, добре одягається. Для жіночого електорату він давно став еталоном мужчини-політика. Не позбавлена оптимістичних рис внутрішня сторона його образу - Ющенко осві-чений, навіть в чомусь філософ, інтелігентний, любить говорити багато та загадково, має почуття гумору. Й ще кілька штрихів до його образу міцно увійшли в нашу свідомість завдяки засобам масової інформації - Ющенко митець, а творча людина не може бути в душі поганою. Він - сім'янин, хоча й одружений вдруге, все-таки зумів створити омріяний багатьма сімейний затишок (принаймні про людське око). Ющенко не ласий до багатства - живе скромно, власноруч-но збудував будиночок на садово- городній ді-лянці. Все це робить Віктора Андрійовича дуже близьким по духу мільйонам простих українців.
Образ Ющенка почали ліпити усі, кому не ліньки, - як "друзі", так і "вороги". Ми свідомо ці визначення взяли в лапки, бо, як відомо, у полі-тиці друзів немає - тут панують виключно ін-тереси. Так, у певний момент цей образ став дещо відрізнятися від свого реального власни-ка. Насамперед йдеться про "Ющенка- неполітика". Принаймні вважається, що Ющенко зо-всім не підпадає під стереотип рафінованого вітчизняного політика. Він, мовляв, насамперед добрий менеджер, який міг би дати ладна вітчиз-няній політичній кухні. Ющенко не рветься до влади будь якою ціною - він не висував своєї кандидатури на Президента в 1999 році, він не чіплявся за прем'єрське крісло у 2001 році.
Ющенко ефектно продемонстрував, що взагалі може розводити бджіл та пасти кіз. І тоді плачте мільйони знедолених і зневірених, адже іншого міфу рятівника нації ще не створено.
Якби вибори були вчора, Ющенко б переміг. Якби вибори були рік тому, Ющенко знову ж таки переміг би. Це якраз і є яскравим підтверджен-ням того, що Ющенко політик, більше того - полі-тик-професіонал. Саме тому він не сидить на печі, а вже досить тривалий час "вариться" у політиці. Основна проблема Віктора Ющенка в тому, що вибори будуть не сьогодні, і навіть не завтра, а тільки через три роки. Це не помилка, бо березневі парламентські вибори наступного року для Ющенка не вибори. Це - лише пристрілка для реалізації основної мети. Як він дасть собі раду з "Нашою Україною", такий старт він отримає пе-ред вирішальним стрибком на чергових виборах Президента України. Блок Ющенка при будь-якому розкладі вже в парламенті. В цьому напев-не не сумнівається ніхто. Але, навіть якщо в тебе на руках всі козирі, потрібно зіграти вміло. Яка буде ціна цієї перемоги і який вона матиме ре-зультат? Адже є суттєва різниця між 4% і 40% місць в майбутньому парламенті. Якщо намага-тися зберегти добре обличчя, то результат може виявитися плачевним. А надто високий резуль-тат може остаточно розвіяти добрий міф. Отже - курс на "золоту середину"?

Чому в політиці потрібні "мертві душі"?
Сісти у президентське крісло в Україні дуже не просто. Принаймні зробити це за допомогою чи то окремої політичної партії, чи групи ідеологічно споріднених політичних структур неможливо. Усі, хто робив ставку на ідеологічні пріоритети, давно "вилетіли в трубу". Україна є вузлом контрастів, де необхідна для перемоги електоральна біль-шість може бути лише ситуативною. В усіх пост- радянських державах виборців навчили боятися "різких рухів" - краще "сяка-така" стабільність, аніж "югославський варіант". В Україні ця проб-лема нашаровується на історичні контрасти між заходом та сходом, між націоналізмом та кому-нізмом, між олігархами та безробітними. Отже, люди, як правило, роблять свій вибір не між політичними програмами партій та блоків як в "цивілізованих" державах, а всього-на-всього між "більшим" та "меншим" злом.
Для перемоги на президентських виборах по-трібно бути добрим гравцем. Ставкою у цій грі є політичне життя. Чи зможе хтось назвати учасни-ків-аутсайдерів президентських виборів 1991, 1994 та 1999 років? Якщо ти переміг - сходиш на "політичний Олімп", якщо ні поступово перетво-рюєшся на "політичного трупа", або в кращому разі - "політичного пенсіонера".
"Політичні трупи" переслідують Ющенка. На щастя, не в прямому розумінні. Складається вра-ження, що цей вислів хтось із політичних конку-рентів вміло приліпив до образу Ющенка. За два тижні до львівського візиту лідера "Нашої Украї-ни" в газеті "Сегодня" ця тема знову "обсмокту-валася". Після того, як ви пішли у відставку і ми надрукували інтерв'ю з вами, - запитав кореспон-дент, - один з ваших сьогоднішніх, як ви говорите, партнерів по переговорах сказав: "Про кого ви пишете, він же - "політичний труп"... На що Ющенко жваво відповів: "В цьому житті найваж-ливіше не те, хто ким був, а те - хто ким став. Мені приємно, коли кажуть, що Ющенко - "політичний труп".
Безперечно, Ющенко себе політичним трупом не вважає, а сама постановка питання, швидше за все, до останнього часу навіть грала йому на руку. Адже іноді набагато легше досягати успіху, коли тебе недооцінюють. Але на виборах усе навпаки - значно краще, якщо тебе переоціню-ють. Саме тому, з наближенням передвиборної кампанії, Ющенку потрібно було в цьому питанні раз і назавжди поставити крапку - він не політич-ний труп, хоча, як виявилося у Львові, й не цура-ється такого оточення.
Ще Гоголь свого часу вдало підмітив, що на "мертвих душах" можна робити капітал. А те, як можна його зробити у політиці, для українців уже давно не таємниця. Скажімо, у 1998 році на вибо-рах до Верховної Ради України чотиривідсотко-вий бар'єр подолали сім партій та один партійний блок. Ще кілька партій зробили "осічку", недотяг-нувши до необхідного бар'єра зовсім небагато. Читач може задати резонне запитання - а де ж так оспівана в засобах масової інформації міфічна сотня (фактично - понад 130 зареєстрованих офіційно) політичних партій? Яка мета їх існуван-ня, якщо навіть на задвірки вітчизняної політич-ної кухні їх ніхто не допускає?
Насправді такі "партії-фантоми" потрібні. З наближенням чергових виборів можна навіть простежити неабиякий ажіотаж при реєстрації чергового списку учасників комедії, сюжет якої дуже нагадує безсмертне творіння Гоголя. "Мер-тві душі" української політики знову в ціні. Це добре розуміють справжні політичні гравці, тому напередодні виборів вважається престижним за-лучити під своє крило хоча б по одній партії "лібералів", "селян", "жінок", "зелених", "де-мократів" з "національною", "соціальною", чи "християнською" приставкою. Варіантів поєд- нання багатозначних слів у назві політичної пар-тії можна придумати безліч. Але й цього для українського політикуму виявилося замало. Тому меткі іміджмейкери вдалися до ноу-хау. В Укра-їні успішно функціонують партії з дуже оригінальними назвами, починаючи з "Громади", "Батьківщини", "Собору", "Справедливості", "За красиву Україну" й закінчуючи таким полі-тичним фруктом, як "Яблуко". Можна запропо-нувати читачам своєрідний експеримент: візь-міть назву будь-якої газети і отримаєте прекрас-ний бренд для чергової "мертвої душі" вітчиз-няної політики.
Передвиборний ажіотаж із "партіями-фанто-мами" захопив багатьох, в тому числі й "Нашу Україну". Дистанціюватися від цього наразі спро-моглися лише блок чотирьох плюс Кінах, "За єдину Україну" та потужні партійні структури, яким власних сил цілком достатньо для того, щоб досягти успіху на виборах самотужки (об'єднані соціал-демократи, комуністи, соціалісти Мороза тощо). "Наша Україна" у цьому пішла першим, легшим шляхом, її конкуренти уже встигли запу-стити у вжиток такий крилатий вислів передвибор-ного сьогодення, як "лягти під Юща". Він дуже влучно характеризує механізм використання "мертивихдуш" не лише в "Нашій Україні", айв українській політиці загалом.
У політиці - як на війні: основна мета - перемо-га. Без жертв перемогу ще не здобував ніхто. Для того, щоб досягти омріяної мети, Ющенкові по-трібно буде когось віддавати в жертву. Що дов-ший буде шлях до перемоги, то більше буде жертв. Якщо з участю "мертвих душ" у політич-них розкладах Ющенка більш-менш усе зрозумі-ло, то питання взаємодії з найбільш амбітними та незговірливими соратниками є значно цікавішим. Насамперед потрібно наголосити, що "мертві душі" Ющенку для підняття рейтингу блоку зо-всім не потрібні.
Таким чином, залучення все нових та нових гравців до команди Ющенка повинне мати інше тлумачення. Можливо, з їх допомогою Віктор Ан-дрійович хоче знайти противагу реальним фаво-ритам блоку - НРУ, ПРП, УНР. З іншого боку, цілком можливо, що Ющенко вирішив спроекту-вати елементи фінансової гри на сучасні перед-виборні реалії. Акціонери вишикувалися в чергу, щоб потрапити до блоку, навіть не вимагаючи не лише більш-менш пристойної презентації у май-бутньому списку, а взагалі, здається, не усвідом-люючи своєї функції у передвиборній кампанії.
В Україні кожен знає, що таке фінансова пірамі-да. Навіть якщо не розуміє суті цього поняття, то принаймні мав нагоду на власному досвіді переко-натися, що це погано. Президентські вибори теж є своєрідною пірамідою, але пірамідою політичною. Якщо перший варіант спрощено виглядає так, що одні платять - інші отримують дивіденди, то в другому варіанті - одні голосують, а інші отриму-ють мандати. Специфіка і першого, і другого варі-антів у тому, щоб обрати найбільш вдалий момент для пірамідотворення. В один момент потрібно максимально узгодити між собою часом дуже су-перечливі інтереси для реалізації основної мети. А дивіденди? Очевидно, що на всіх не вистачить. У цій грі хтось повинен зіграти роль "політичного трупа" - зробити свою справу і піти.

Краще з розумним загубити, аніж із дурнем знайти
Аксіомою українського політичного життя є те, що у президентських перегонах можна брати участь лише одноразово - "або пан, або пропав". Цю аксіому, крім Ющенка, вчасно зрозумів ще один український політичний "зубр" - Віктор Медведчук. Очевидно і Ющенко, і Медведчук добре прорахували сценарій виборів 1999 року й дійш-ли до цілком логічного висновку: роль претенден-тів-статистів не їх рівень.
Саме Ющенка та Медведчука сьогодні можна розглядати основними конкурентами виборів 2004 року. Саме вони не спалили себе у 1999-му, хоча приміряли себе до президентського крісла уже давно. Саме ці політики ретельно намагалися приховати свої політичні амбіції від нетерплячого натовпу прихильників якнайдовше. Вони давно готові до бою, бо механізм запущено, а маси політичних прихильників уже потайки ділять омрі-яні дивіденди. \
Політичне життя в Україні дуже динамічне, тому ще хтозна, яким виявиться персональний склад претендентів на президентських виборах. Серед політиків першої величини в Україні на президентський старт можуть претендувати вже сьогодні і Литвин, і Кінах. Які мають перед Ющен-ком та Медведчуком ту перевагу, що "засвітили-ся" дещо пізніше й мають ще час і можливість серйозно підкорегувати свій політичний імідж.
Ще однією аксіомою вітчизняної політики є те, що у президентських перегонах важливо не зро-бити фальстарт. До владного керма потрібно йти по висхідній, упевнено, без зайвих та необдума-них рухів. Політична діяльність Медведчука, Кінаха та, особливо, Литвина добре ілюструє це правило. На жаль, про Ющенка цього не скажеш.
Після переобрання Леоніда Кучми Президен-том України в листопаді 1999 року Віктор Ющен-ко отримав найкращі шанси стати його наступни-ком. Час грав на його користь. Сподівання полі-тичних опонентів, що Ющенко спалить себе, як всі прем'єри-попередники, розвіялися майже од-разу. Звичайно, можна дорікати Ющенку за певні хиби в організаційній роботі Кабміну, надмірному захопленні "театральщиною." замість копіткої "кулуарної роботи". Але все це справді тьмяніє перед однією "чеснотою" Ющенка, яка зробила його на голову вищим від усіх попередників-прем'-єрів. Ющенко - перший глава українського уряду, який вмів рахувати гроші. Це не єдина позитивна риса Ющенка-прем'єра, але саме вона стала його основним козирем. Саме Ющенко дав зро-зуміти, що навіть у нас можна все-таки зводити кінці з кінцями - зупинити спад виробництва, ви-плачувати заробітну платню, підвищувати пенсії, повертати зовнішні борги, дати можливість міль-йонам українців повірити в завтрашній день. Для цього виявилося достатнім лише частково зала-тати деякі бюджетні діри.
Протягом 2000 року для Ющенка все йшло як "по маслу", але рік прем'єрства виявився зать-марений вибухом "касетного скандалу". Розкрутка цієї політичної справи стала для нього почат-ком нового відліку. Час почав грати не на його користь. Причину такого повороту долі можна було б списати на відверто "шапкозакидательські" настрої деяких "фанів" Ющенка, як" почали відкрито пропагувати ідею негайної від-ставки діючого Президента. Це фактично зіштовх- нуло лобами ці дві на той час найпотужніші постаті в українській політиці. Не важко було передбачи-ти реакцію Президента як людини, коли на його місце активно намагалися буквально "всадити" його колегу по виконавчій гілці влади. Для активіс-тів громадського комітету "За правду", який най-більш ревно обстоював інтереси Ющенка, було напевне важко зрозуміти, що політичні амбіції потрібно проявляти вчасно.
Сьогодні без перебільшення можна назвати Ющенка найбільшою політичною жертвою цього скандалу. Соратники Ющенка зробили з нього "хлопчика для биття", що яскраво продемонстру-вало невміння самого Віктора Андрійовича впли-вати на ситуацію в критичний момент. Отже, полі-тичні опоненти не дозволять собі втратити можли-вість створити схожу ситуацію й на передвиборній дистанції. Сьогодні вже деякі прорахунки Ющенка вдало експлуатуються. Внутрішній хаос та неви-значеність в середовищі Руху створили сприятли-ве підґрунтя для ініціативи Бойка - виборчого бло-ку "Народний Рух України". Не має сумніву, що в рухівському середовищі знайдеться багато таких, яким синиця в руках більш до вподоби, ніж жура-вель у небі "Нашої України". Ющенко взяв на свої плечі непосильну ношу - стати об'єднавцем наці-онально-демократичних сил в Україні. Цікаво, чи подумав він про працевлаштування звільнених в результаті реалізації цього проекту місцевих керів-ників партійних осередків? А це здебільшого люди, які звикли жити з політики й не горять бажанням повертатися "до станка".
До влади потрібно йти через парадні двері, а не через "чорний хід". Це правило Ющенко до-сить активно реалізовує у стосунках з діючим Президентом. Навіть у розпал "касетного скан-далу" Ющенко був змушений зберігати "добру міну" при поганій грі своїх новоявлених політич-них захисників. Навіть "Заява трьох" на захист конституційного ладу, підписана Віктором Ющен-ком, була насамперед продиктована намагання-ми відгородити себе від недалекоглядних заяв найближчого оточення. Сьогодні завдяки урокам минулого Ющенко намагається діяти більш по- слідовно. Насамперед йому вдалося публічно відмежуватися від колишньої соратниці та ради-кальної опозиціонерки Юлії Тимошенко. Чільні ролі у "Нашій Україні" віддано "чужим" для осно-воположників блоку - Петру Порошенку (керівник виборчого штабу), Юрію Єханурову, Роману Без-смертному, Іванові Васюнику та Володимиру Макеєнку (усі четверо заступники керівника вибор-чого штабу), яких прийнято вважати максималь-но лояльними до діючого Президента. Одне з двох - або Ющенко хоче перехитрити самого себе, або є лише маріонеткою у складнішій, ніж парламентські вибори, політичній грі.

Списком може керувати навіть № 451
Коли 1 квітня 2002 року ЦВК оголосить офі-ційні результати виборів до Верховної Ради, ба-гато кому буде не до сміху. Більшість учасників цього змагання опиниться за бортом "великої політики". Залишаться лише справжні кити, які одразу ж перейдуть до вирішального бою за омрі-яне президентство. Політичним середнячкам доведеться задовольнитися черговими депутат-ськими мандатами, а аутсайдери займуться по-шуками винних. Не потрібно бути провидцем, щоб спрогнозувати, що навіть серед представни-ків "списку Ющенка" можна буде знайти не одно-го класика української політики, якому не вдасть-ся потрапити у майбутній парламент.
Для Ющенка надзвичайно важливо зробити так, щоб пошук винних не розгорівся ще напере-додні виборів. Адже, коли буде нарешті "оголо-шено весь список", стане зрозумілим, що деко-му справді у наступному складі Верховної Ради нічого не світить. Дехто вже сьогодні пробує втікати з "Титаніка". Зовсім недавно обласна огранізація НРУ Вінниччини вирішила поєдна-тися з досить вдалим передвиборним проек-том Богдана Бойка. Це може спровокувати ефект доміно по всіх областях і не лише в НРУ. Аті, хто до останнього триматиметься за "Нашу Україну" й не отримає очікуваного, спроможні будуть серйозно насолити своєму колишньому шефу уже на наступній передвиборній гонці -президентській.
Ющенко прораховує можливість такого варі-анта розвитку подій. Звідси його деякі досить ексцентричні заяви. Перша - щодо намірів блоку за списком взяти більшість у майбутній Верхов-ній Раді. Це своєрідне навіювання мало б зняти зайву напруженість при формуванні списку "Нашої України" та приспати панічні настрої серед тих, кому не світить посісти в списку чільні місця. З цієї заяви уже встиг зіронізувати Прези-дент: "Дай Бог, якщо він заявляє так, але я думаю, що він переборщив". В іншій заяві Ющен-ко висловив готовність увійти до списку блоку за № 451. Звичайно, таку заяву всерйоз сприймати не можна. Однак певна логіка в цьому є. При-родні амбіції не дозволять йому зупинитися на статусі звичайного депутата Верховної Ради. Тому Ющенкові цей мандат наразі фактично не потрібний - йому потрібне насамперед потужне представництво в стінах Верховної Ради, щоб прокладати собі шлях вище.
Сьогодні Ющенко уже яскраво засвітився як кандидату президенти. Завдяки цьому він прире-чений аж до 2004 року бути мішенню для критики. Кожен його крок отримуватиме неоднозначне тлумачення в засобах масової інформації. Компромат, який до того ретельно збирався у канце-лярські папки, литиметься рікою. Але на справжні "родзинки" чорного піару доведеться чекати аж до 2004 року. Наразі це лише невинні струмочки, але й вони можуть Ющенкові добряче насолити. Чи подав Віктор Андрійович руку екс-майорові Мельниченку в США, чи причетний він до краху банку "Україна", чи має зв'язок із закордонними спецслужбами його теперішня дружина, чи є він дійовою особою в т. зв. "Плані Бжезінського"? Питання поставлені не для того, щоб отримати відповіді, якраз навпаки - кинути тінь на конкурен-та, мовляв, хай сам виправдовується.
Що ж, як кажуть, собаки гавкають, а караван іде... Важливо, щоб караван знав, куди йти і для чого. Важливо, щоб кожен член команди Ющен-ка чітко усвідомлював свою роль і працював насамперед для реалізації спільної мети. Якщо подивитися на колізії становлення "Нашої Укра-їни" під цим кутом зору, то закрадається сумнів, чи цей блок взагалі дотягне до березня наступ-ного року у сьогоднішній конфігурації. Цілком можливо, що тенденція "лягати під Юща" не-вдовзі зміниться на тенденцію "втікати з-під Юща". А наразі Ющенко продовжує ретельно розставляти свої фігури на шаховій дошці. На жаль, пішакам не терпиться робити перші ходи, але вони все ще сподіваються, що грати дове-деться в... шашки.