12/26/2001 | Максим’як

Posted by Максим'як on December 02, 2000 at 13:16:47:


1 грудня 2000 року № 198-199 Вечірній Київ

Публічні таємниці Печерського двору

Інститут трансформації суспільства відомий тим, що, тримаючи руку на пульсі подій, він накопичив цікаві спостереження. Ними сьогодні ділиться з читачами "Вечірки" директор інституту, доктор економіки Олег СОСКІН.
- Олеже Ігоревичу, що, на Вашу думку, криється за черговим, "найсвіжішим" скандалом, пов'язаним із В.Жердицьким та "Градобанком"? Як Ви розцінюєте зчинений навколо нього ажіотаж?
- Оскільки ми сьогодні не можемо мати повної інформації від самого В.Жердицького, тому слід було б оцінити ситуацію загалом: що таке цей випадок - правило чи виняток? Все те, що інкримінується В.Жердицькому, як злочин, він здійснив не сам, а отже треба говорити не тільки про нього. Бо якщо він виконував чиїсь вказівки, то треба підняти голову вище і подивитися на печерський "олімп", на якому формується меню політичної "кухні". А там ми бачимо кілька цікавих постатей! Перша - тодішній віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів І.Мітюков, який листом від 28.11.94 на ім'я В.Пинзеника рекомендував "Градобанк", як надійну установу для отримання дойчмарок, і вже наступного дня(!) отримав згоду... Сьогодні було б дуже цікаво послухати у Генеральній прокуратурі пояснення кожного з цих осіб щодо їхньої ідеї використання "вибухових" грошей, призначених для виплати остарбайтерам.
- Тобто виходить, що саме І.Мітюков ініціював схему використання цих коштів і адресність їх первинного розміщення?
- Ви ж розумієте, що справа використання сотень мільйонів німецьких марок не обмежується одним фактом підписів. За цим стоїть певний, продуманий і відомий тільки авторам механізм обігу грошей, в якому задіяні декілька (якщо не кільканадцять) фінансових установ, а головне - зацікавлених високопосадових осіб. Напочатку все мало вигляд цілком пристойний: оскільки в один день, чи навіть місяць, всім остарбайтерам виплатити гроші неможливо, тому валюту розмістили для "створення прибутку". Нині, коли в цій справі йде "розкрутка", в ній вже фігурує не тільки Жердицький, а й Діденко... А Діденко - він же не сам по собі; за ним стоїть О.Шаров - керівник та інші лідери фракції "Трудова Україна". Ціна відповідальності на такому рівні, як ви розумієте, має бути високою, а отже, навряд чи варто тут дистанціювати Жердицького від певного ланцюжка осіб (і грошей).
Олеже Ігоревичу, як Ви вважаєте, чи можна цю, скажемо так, локальну, "поточну" справу розглядати, як показову для всієї "кухні" і її політичної стратегії? Знаєте, - це щодо стратегії - наші народні депутати вже сидять під арештом в Америці і Західній Європі. Нам би ще, для повноти картини, в Азії та Африці відмітитися, щоб уже повністю "завоювати" світ...
Чи не варто, в зв'язку з цим, розглянути ті вітчизняні чинники, ті рушійні сили і джерела, у підсумку функціонування яких Україна починає славитися аферами і аферистами? Де взагалі народжується або формується стратегія аферизму, як явища, що вже давно набуло національних масштабів? Гадаю, що не в Інституті стратегічних досліджень, про існування якого ми час від часу дізнаємося у зв'язку з проведенням численних конференцій, семінарів та "круглих столів". Але оскільки ми спостерігаємо певну двошаровість, подвійність політики, неоднозначність критеріїв і нерівнозначність оцінок на різних рівнях діяльності адміністрації, то такі чинники, рушійні сили і джерела, звичайно існують.
Якщо, крім "світлої" існує тіньова економіка, то, мабуть, має існувати також тіньова політика і тіньові сили тіньового управління, тобто тіньова політична кухня або тіньова політична лабораторія? Економічна, політична, фінансова влада в Україні є надзвичайно централізованою. Вона концентрується, нагромаджується і ущільнюється навколо президента (подобається це нам чи не подобається). Бо саме президент щоразу більше бере на себе різноманітних - навіть таких, що не притаманні йому за Конституцією - повноважень. Зокрема, він особисто втручається в перебіг подій і заходів, по суті, для нього другорядних...
Мені здається, що він постійно ризикує своїм авторитетом не з власної волі, а неначе його хтось підштовхує в якісь сумнівні "розборки". - Навколо президента (не без його участі) сформувався справжній феодальний "двір". А двір, як відомо, живе інтригами, поділяючись на фаворитів і тих, котрі прагнуть стати фаворитами, а отже, суперничають між собою за місце при головному феодалі, сперечаючись за його прихильність, довіру і повноваження. В сучасній літературі і ЗМІ цей феномен отримав назву кланово-корпоративні чи кор-поративно-фінансові групи...
Чи можна вважати, що їх очолюють олігархи? - Вважаю, що в Україні немає олігархів. Як кажуть британці, щоб мати добрий газон, треба його щоденно підстригати протягом двохсот років. У нас - не олігархи, а просто фінансові злодії. Класичні олігархи - це справжні аристократи: порода, стиль, культура, ерудиція. Ми ж, поки що, маємо звичайних нуворишів, які вийшли "із грязі - в князі", і які в совєтський період були, переважно, невдахами в житті і трієчниками в школі. Ці люди вийшли з андеграунду і, за своєю психологічною суттю, є неповноцінними...
Чи не маєте на увазі що їх поведінка обумовлюється бажанням компенсувати притаманні їм морально-етичні і психічні комплекси? - Авжеж, так вони й роблять! Вони заповнюють власну порожнечу мерседесами, котеджами, палацами, іншою нерухомістю, захоплюючи засоби масової інформації, виборюючи впливи, знищуючи тих, хто говорить правду. Вони терпіти не можуть поряд себе інтелект! Збільшення власних грошей і володінь - це їх мета і сенс життя. А оскільки вони визначили собі норму прибутку у 1000 відсотків, тому просто "вимушені" будувати такі фінансові схеми і піраміди, котрі дають їм такі відсотки.
Але ж у ринковій економіці максимальні відсотки прибутку обчислюються десятками, а не тисячами? - От саме в цьому й суть, що вони не спроможні працювати в нормальній, конкуренційній ринковій економіці. Не здатні ні морально, ні інтелектуально. Вони спроможні "працювати" тільки в умовах власної монополії і привілеїв! І саме заради утримання себе в сфері монопольних прав і привілеїв, вони хочуть бути при владі, біля влади, злитися з владою, отримуючи зверху повноваження і наділяючи ними нижчих за рангом колег по піраміді...
Вибачте, але чи не могли б Ви тут назвати конкретних осіб? - Якщо ми сегментуємо оточення президента, то одразу побачимо певні групи - такі собі "клуби за інтересами", яких об'єднує прагнення монопольного прибутку. Кожна з цих груп має структуру піраміди, на вершині якої - кілька ключових фігур. Першою впадає у вічі група В.Пінчука-А.Деркача. Вони взаємодоповнюють один одного, формуючи величезні фінансові можливості (зокрема, через концерн "Інтерпайп", компанію "Ера" тощо)...
Є дані про те, що вони хотіли "взяти" Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод... - Гадаю, що для них встановлення контролю над БХФЗ не є проблемою. Коли маєш таке "намисто" з фінансових "діамантів", тоді вирішення питання про придбання чергової "перлини" є тільки справою часу. Ця група має "свої" банки, компанії, ЗМІ, свою партію "Трудова Україна" і свою депутатську групу в парламенті. Група має вплив на президента опосередковано (через його дочку) і безпосередньо (через А.Деркача). В цій групі є потужний аналітичний центр і вона є розробником багатьох схем "кухні". З виступів і розробок членів групи ми бачимо, що вона орієнтована на "євразійський вектор", на розвиток і тісніше зближення з Москвою. А євразійська модель, як знаємо, в перспективі передбачає створення пан'євразійської наддержави, до якої мають увійти Росія, Білорусь, Україна.
- Але чи можна всерйоз сприймати суперечливий російсько-білоруський альянс, як основу нової імперії?
- Альянс - так, але не як основу, а одну з точок опори. Натомість створене нещодавно Євразійське економічне співтовариство - це вже серйозно. Фактично, це початок формування нового геополітичного простору, симетрично протиставленого об'єднаній Європі, тобто на противагу Європейській Унії і НАТО. І в цьому плані слід нагадати, що той же А.Деркач орієнтувався на московську російську Церкву. Зрозуміло, чому в цій групі розмовляють виключно російською мовою...
Чи не В.Пінчукові підпорядковувалися так звані московські іміджмейкери під час виборчої кампанії Л.Кучми? - Гадаю, що так. Адже хто допомогав Л.Кучмі писати його книжки? Іміджмейкери з групи В.Пінчука. Очевидно, що президент і члени його сім'ї перебувають під впливом лідерів цієї групи. Звичайно, ми розглядаємо тільки верхню частину пірамідального "айсберга", до якого входить велика кількість людей, які виконують рутинну роботу...
Так, там мають бути розробники, розпрацьовувачі, технологи, які, мабуть, надають ідеям робочу форму? - Тут ми знову маємо згадати О.Шарова, який був близьким до В.Діденка ("Градобанк", "Нафтогаз України"), поряд з яким бачимо фігуру І.Бакая, а через нього виходимо на О.Волкова...
А що, О.Волков - в групі В.Пінчука? - Ні, він в іншій команді, але, як кажуть в подібних випадках, у них є деяка спільність джерел і адресність інтересів. В кожному разі, група В.Пінчу-ка вважається найбільш впливовою ще й тому, що в ній немає "силовиків", які завжди викликають деякі побоювання, а отже, й недовіру феодала. Другою за рівнем впливовості можна вважати так звану "вєліколєпную сємьорку", в якій вирізняються дві знакові фігури - В.Медведчук і Г.Суркіс. В цій компанії також бачимо Губського, Ляха ("Український кредитний банк"), Згурського, який володіє мережею неформальних зв'язків, в тому числі у середовищі старої комуністичної і оновленої номенклатури. Група має потужний фінансово-економічний фундамент, впливове організаційно-політичне забезпечення - в тому числі СДПУ(о), вагоме юридичне прикриття. До групи належить пан Зінченко, а отже, група контролює телеканал "Інтер", газету "Киевские ведомости", під їх впливом знаходиться низка засобів інформації. До групи примикає також київська "підгрупа" на чолі з відомим у народі керівником банку "Денді", а нині - народним депутатом М.Бродським. Останній також відомий своїми висловлюваннями, наприклад, що патріотизм і націоналізм - це принципові відмінні поняття.
- Його можна було б зрозуміти, тобто його вдячність... Адже свого часу його фактично "витягли" з в'язниці у депутатське крісло, як, до речі, і В.Жердицького...
- І тут є цікаві ланцюжки зв'язків. Бо через групу СДПУ(о) ми знову виходимо на справу Жердицького у зв'язку з банкрутством "Градобанку", котрий був поставлений на коліна у зв'язку зі справою "Антарктики". До речі, деякі аналогії між справою "Градобанку" і "Денді" є очевидними. Якщо зачепимо "Денді" - потрібно буде піднімати питання щодо Юфи, за яким виникає фігура Кисіля...
- Олеже Ігоревичу, чи не нагадує все це (за принципами побудови) організаційні структури, характерні для, скажімо, кримінального, тіньового середовища? Скидається на те, що начебто якийсь, пробачте, "пахан" чітко слідкує за тим, щоб примусити потрібну йому людину вчинити якесь паскудство, а потім використовує його у власних цілях, тримаючи на гачку ком- промату?
- Там, де швидко "зроблено" дуже великі гроші (а дуже великі гроші неможливо зробити водночас швидко і чесно), там людина має час від часу чинити паскудство, якщо вона хоче мати свій шматок "пайки". Чесна людина не є прийнятною для "пахана".

- Олеже Ігоревичу, що є характерним для третьої групи в оточенні президента?
- На відміну від перших двох фінансово-корпоративних, третя група осіб є адміністративно-корпоративною. Якщо перші дві використовують фінансовий, комерційний, бізнесовий ресурс, то третя має ресурс бюрократичний, кадрово-апаратний. Цей ресурс - головне джерело розвитку і зміцнення цієї групи, в якій на поверхні ми бачимо три вагомі постаті: голова президентської адміністрації В.Литвин, міністр внутрішніх справ В.Кравченко і голова ДПА Азаров. Структура, інструментарій і технологія діяльності цієї групи доволі своєрідні. Адже її члени - державні службовці, а отже формально не пов'язані з банками, не володіють значним підприємницьким майном, не оперують приватним капіталом і політичними партіями (на противагу членам першої і другої груп).
- Але, по суті, вони оперують величезним державним майном, а крім того, мають чи не найвищі в державі розпорядчі повноваження. Не випадково їх називають "силовиками"...
- Їх реальна сила - саме у повноваженнях. Відомий вислів - "Владу не дають, її беруть" - тут є цілком слушним. Чого варта одна лише практика діяльності податкової адміністрації... Членам третьої групи вдалося провести своїх людей на всі рівні і ключові пости управління в державі. Діяльність цієї групи, можна було б досліджувати через вивчення каналів руху тіньових грошей...
- Чи їх діяльність якось пов'язана з, наприклад, інтересами першої групи?
- Безперечно. Перша - переважно розробляє політику, а третя - практично її реалізує.
- Отже, виходить - якщо перша і друга групи зацікавлені у розвитку ринкових відносин у суспільстві, то третя може бути зацікавленою у зменшенні ринковості суспільства, оскільки її членам, як державним керівникам, більше імпонує державна монополія, адже вона забезпечує їм комфортніші умови реалізації власних можливостей...
- І тому ця група, в сучасну епоху трансформації суспільства - в якому нерідко усувається чітка межа між правом і безправ'ям, добром і злом, нормою і злочином - об'єктивно тяжіє до тоталітарної організації життя держави. Якщо перші дві групи вимушені, хоча б зовнішньо, дотримуватися певних правил поведінки, характерних для демократичних суспільств, то для третьої групи важливими залишаються зовсім інші засади і критерії.
- Виходить, що перша і друга, все-таки, вимушені орієнтуватися на створення нових вартостей, тоді як третя - на вдосконалення методів перерозподілу?
- Третя група, за своєю конструкцією, "вимушена" застосовувати каральні механізми експропріації. А для цього має створювати цілу систему обмежень, порушення яких стимулює необхідність втручання "силовиків".
- Але обмеження нерідко вступають у протиріччя з намірами членів перших двох груп, а отже тут має виникати конфлікт...
- Слушно. Але спочатку давайте розглянемо ще й четверту групу: Волков, Бакай, Зиновій Кулик. Раніше це була потужна група, а Волков, чи не найближчий тоді до президента, міг вирішувати кадрові питання. Л.Кучма довіряв йому дуже делікатні фінансово-економічні проекти. Але на сьогодні його функції все більшою мірою перебирає на себе В.Пінчук, який не має, поки що, такого шлейфу викриттів, який тягнеться за Волковим.
- Але ж Волков, начебто, "тримає" регіони?
- Вже не дуже "тримає", так само, як і його фракція "Відродження регіонів", навколо якої раніше було стільки оптимістичного галасу. Значною мірою він втратив підтримку в Донецьку, де ключові позиції в політико-економічному просторі займають Звягільський і Рибак. Не дуже вірять в нього й інші регіональні керівники.
Чи група Литвина-Кравченка-Азарова так вже остаточно індиферентна щодо політично-партійної діяльності? - Звичайно, що ні! Гадаю, вони покладають певні надії на пана П.Порошенка, який очолює партію "Солідарність", та на лідерів ще чотирьох партій: Партія регіонального відродження України (Ри-бак), "За красиву Україну" (Л.Черновецький), Партія пенсіонерів, Партія праці (В.Ландик). Як відомо, в середині листопада відбувся об'єднавчий з'їзд цих п'яти партій. Така об'єднана партія має створити політичний ресурс для третьої групи. За задумом, фінансист-підприємець Порошенко разом з колегами-підприємцями створить необхідну базу для успіху в конкурентній боротьбі групи Литвина проти інших груп. Схоже на те, що група Литвина разом з Пінчуком має намір розірвати зв'язки Волков-Бакай, усунути четверту групу і, далі, створити тріумвірат трьох груп. І тому Волков, знаючи правила гри на "олімпі" і намагаючись уникнути ситуації, в якій опинилися Лазаренко і Жердицький (а треба сказати, що Волков через банк "Україна" має певне відношення до справи Жердицького), починає намагатися створити якісь альянси з групою Медведчука-Суркіса. Отже, координуючи зусилля, друга і четверта групи прагнутимуть, скоріше за все, спільно утримати місце під "сонцем" на Печерську. Саме тому можна вважати, що справа Жердицького і "Градобанку" є ідеологічно замовленою - з метою спрямувати удар на В.Ющенка. Це повністю вписується в логіку інтересів другої і четвертої груп.
- Отже, тоді як друга і четверта групи демонструють певну активність, перша і третя займаються накопиченням сил та формуванням більш потужних структур, що нагадують начебто і не президентську, але виконавчу вертикаль. Чи не логічно було б чекати від першої і третьої груп якогось екстраординарного ходу в перспективі? Що взагалі можна сказати про перспективи Печерського двору?
- Передусім, хочу підкреслити, що система "двору", яку створювали роками і удосконалювали механізм її діяльності, в тому числі - ретельно добираючи кадри, є досить ортодоксальною і згуртованою, особливо, коли йдеться про щось, що може становити небезпеку для всіх членів "двору". Нині, якби б вони навіть захотіли змінити правила гри, вони вже не в змозі цього зробити. На мою думку, стрімкий розвиток подій найближчого часу надасть нам немало "несподіванок" гострого характеру. Першим приводом для загострення стосунків у "дворі" може стати бюджет-2001. Адже якщо першу і третю групи такий бюджет може влаштовувати (їм треба лише зміцнювати свої позиції в уряді і апаратних пірамідах), то другу і четверту групи він аж ніяк не може влаштувати, оскільки В.Ющенку все-таки вдалося значно обмежити можливості "інвестування" приватно-сімейних бізнесових кланів за рахунок бюджету. Відтак над другою і четвертою групами висить синдром НДП і "Громади", котрі розвалилися в умовах відсутності державного джерела фінансування (і збагачення).
- Напрошується висновок: перша і третя групи мають більше шансів дихати "президентським" повітрям...
- Ніби так, але у перших трьох груп є одна спільна (хоча й протилежна за знаком відносно суперників) проблема: кожна з них має свого кандидата на посаду прем'єр-міністра. Але, якщо перша діє більш толерантно в "проштовхуванні", наприклад, А.Деркача, то третя - з солдатською безпосередністю, іміджує Медведчука. Третя група відкрито та рішуче робить ставку на Ю.Кравченка та М.Азарова. Четверта, в даному питанні, підтримує другу групу, оскільки не має ресурсів для боротьби за хлібне місце прем'єр-міністра. Найбільш виграшна позиція у першої групи (В.Пінчука-А.Деркача). Їй поки що не потрібно поспішати (на відміну від інших груп). Їм потрібно, щоб хтось зробив "зачистку" поля подій (від реформаторів та деяких конкурентів). Саме цим можна пояснити нещодавню інтригу М.Азарова в Верховній Раді і загравання з В.Ющенком щодо висування Порошенка, а водночас - намагання відрізати Ю.Тимошенко від решти урядової команди.
- І все-таки, яку з груп слід вважати "фаворитною"?
- Безперечно, першу. Бо вона виробляє найбільш зрозумілу та близьку для Л.Кучми ідеологію. Але третя - найбільш організована і найбільш, так би мовити, амбітна. А тому її прагнення обійняти повноту влади є цілком зрозумілим. Тим більше, що їм залишилося зробити лише кілька кроків для того, щоб, маючи армію підлеглих, "взяти" державу, яку вони вже, значною мірою, "тримають"...
- Але, Олеже Ігоревичу, вираз "взяти державу" у варіанті України - це скоріше чимось нагадує гасло Кремля...
- А ви подивіться - дехто з цих осіб вже мало що українського сповідує. Наприклад, пан Азаров, а з нього беруть приклад і його підлеглі, в принципі не розмовляє українською. Вони діють, як окупанти на загарбаній території. Інший приклад, пан Кравченко, який періодично зустрічається з російськими керівниками, в тому числі з Путіним. Зараз він має тісні робочі контакти з його російським візаві - Рушайлом. Не можна не згадати і про зв'язку В.Литвин- В.Скопенко. Останній забезпечує Литвину контроль над науковою та викладацькою елітами, а також допомагає впливати на студентський загал. Досить симптоматичний у цьому відношенні і факт заміни міністра закордонних справ України. Це також цілком логічний крок у напрямку посилення промосковського вектора. Фігура пана Зленка - це підсумок домовленості між першою і третьою групами, а водночас - програш О.Волкова, який має великий вплив на Удовенка, висуванцем якого був Б.Тарасюк.
- Тут є один незрозумілий момент: під час нещодавнього візиту пана міністра Зленка до Москви було підписано угоду про розвиток інформаційного простору України практично в інтересах Росії...
- Важаю, що це - черговий крок в процесі здачі України на милість Росії. Про це свідчить і висловлювання Л.Кучми під час зустрічі з В.Путіним у Сочі про готовність взяти газові борги приватних компаній на рахунок держави.
- Олеже Ігоревичу, які, скажімо, дві-три важливих події, на вашу думку, слід очікувати найближчим часом?
- Перша: протистояння навколо прийняття бюджету. Воно може привести до системної кризи. Якщо парламент знову не спроможеться на необхідну більшість, президент може піти на розрубування вузла: пообіцяє відправити уряд у відставку (як такий що виявився "не переконливим" в аргументуванні бюджетних засад) і пригрозити розпуском парламенту, звільняючи, таким чином політичну сцену для виходу на перший план третьої групи, яка виражає інтереси першої - політико-бізнесової. Друга: парламент не злякається президента і тоді повернеться до процедури імпічменту. Прецедент вже був нещодавно - тоді підписалися за імпічмент 140 нардепів, проти імпічменту проголосувало лише трохи більше шістдесяти депутатів, а не голосувало - 168!
- Дуже показово, що цей факт був, якось так, прикритий...
- Затушований. Тому президент, якому вже, здається, нема чого втрачати, наполягатиме на імплементації результатів так званого "референдуму за народною ініціативою". Тоді, вірогідно, спливуть на поверхню матеріали підготовлені партією "Собор", Григорієм Омельченком і Єрмаком. А тоді виникає питання про Гонгадзе... І, відповідно, за цим слід чекати самозахисних реакцій від декого з найближчого оточення, кому президент вже як би стане на заваді... Третя: Церква. Вкрай незадовільна політика президентської адміністрації у справі релігійного відродження українського народу. Терпіти надалі антиукраїнську московську Церкву в Україні - аморально і небезпечно, особливо в умовах, коли Вселенський Константинопольський православний патріарх фактично дав згоду на визнання Помісної Української Церкви, на основі об'єднання УПЦ (КП) та УАПЦ, і надання цій об'єднаній церкві статусу автокефалії. Потрібно додати, що активізація об'єднавчих процесів відбувається на тлі московської агресивної і непримиренної позиції в релігійних справах. Вона є неприпустимою, коли вся Україна з нетерпінням чекає приїзду до нас Всесвітнього Понтифіка - папи Іоанна Павла II та Вселенського Константинопольського Патріархата Варфоломія I.
- Олеже Ігоревичу, чи вірите Ви, що Президент спроможний покращити ситуацію в Україні?
- Президент не може не бачити хибності орієнтації на євразійську модель з тоталітарною формою правління. Ця модель прийнятна лише для кланових нуворішів і комуністів. А між тим, Л.Кучма виграв вибори, проголошуючи євроатлантичну орієнтацію розвитку України. Тож саме її і потрібно послідовно дотримуватися. Проте сьогодні ми бачимо здебільшого політичну еклектичність, невизначеність і суперечливість підходів. Для президента наступає момент істини: або - або...

Бесіду вів
Євген ГОЛІБАРДОВ