Ухвала Старокиївського районного суду міста Києва про знесення наметів та коментар до неї
03/01/2001 | Andriyko
УХВАЛА ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
28 лютого 2001 року Старокиївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Смик С.І
при секретарі Лобашової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві подання державної виконавчої служби Старокиївського районного управління юстиції в м.Києві про визначення порядку подальшого виконання рішення суду, -
ВСТАНОВИВ:
27.02.2001 року ВДВС Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві звернулося до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення Старокиївського районного суду від 22.02.2001 року, посилаючись на те, що в провадженні державної виконавчої служби Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві знаходиться виконавчий лист №2-571 від 22.02.2001 року про обмеження щодо реалізації прав зацікавлених осіб. 22.02.2001 року було відкрито виконавче провадження відповідною постановою державного виконавця. 22.02.2001 року о 17.00 год у зв'язку з відсутністю зацікавлених осіб за місцем проведення виконавчих дій рішення суду було оприлюднено, а постанова залишена у наметах, про що складено відповідний акт. Однак на 20-00 год 22.02.2001 року рішення суду зацікавленими особами не виконано, про що також було складено відповідні акти.
Рішення суду зацікавленими особами на даний час також не виконано, його виконання без їх участі не можливе, а викладені у рішенні заходи примусового виконання є вичерпними та не передбачають розширення їх державним виконавцем, тому просять подання задовольнити.
Представник Київської міської державної адміністрації в судовому засіданні проти задоволення подання не заперечував та просив допустити негайне виконання ухвали з метою забезпечення безпеки громадян та громадського порядку.
Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, вважає, що подання підлягає задоволенню, оскільки наявні обставини ускладнюють виконання вищезгаданого рішення і роблять його виконання не можливим, а відповідно до п.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачаються інші заходи по виконанню рішення.
Відповідно до ст. 4 Закону України " Про столицю України – місто-герой Київ" органи місцевого самоврядування і виконавчої влади в м. Києві забезпечують в межах своїх повноважень, в визначених законами України, здійснення містом таких функцій, як створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв, іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ.
Відповідно до п.1 статті 10 Закону України "Про міліцію" міліція зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок , а відповідно до п.11 цієї статті вона зобов'язана виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення суду.
З урахуванням викладеного, суд вважає можливим притягти до виконання рішення також Київську міську державну адміністрацію та органи охорони громадського порядку в місті Києві.
З метою забезпечення безпеки громадян і громадського порядку в місті Києві допустити негайне виконання цієї ухвали.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про столицю України - місто - герой Київ", ст. ст. 218, 351 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Забезпечити негайне безумовне виконання рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 22.02.2001 року :
Київській міській державній адміністрації здійснити організаційні заходи по забезпеченню виконання цього рішення;
на підставі ст.10 Закону України "Про міліцію" зобов'язати органи внутрішніх справ, які забезпечують охорону громадського порядку в місті Києві, забезпечити негайне виконання рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 22.02.2001 року в частині обмеження права на проведення безстрокового пікетування із встановленням наметів, а також зборів, мітингів, походів і демонстрацій на вулиці Хрещатик , в тому числі на проїжджій частині і в підземних переходах в межах від площі Європейської до Бессарабської площі зацікавленим особам та іншим особам і організаціям, які матимуть намір проведення таких заходів на зазначеній території та забезпечити проведення вказаних заходів в центральному парку культури та відпочинку в районі арки "Дружба народів".
Допустити негайне виконання ухвали суду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського міського суду, через районний суд, протягом 10 днів.
Коментар.
Необхідно відзначити, що, виносячи опубліковану Вами ухвалу, Старокиївський районний суд міста Києва припустився грубого порушення приписів положень Закону України "Про виконавче провадження".
Так, згідно з частиною прешою статті 76 Закону, яка встановлює порядок виконання рішень у немайнових спорах, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
З ухвали суду випливає, що "...постанова [про відкриття виконавчого провадження] залишена у наметах, про що складено відповідний акт", хоча частиною третьою статті 24 Закону передбачається _надіслання_ її копії, зокрема, боржникові.
У протиріччі з частиною першою статті 30 Закону державні виконавці не пересвідчилися в одержанні боржниками копії постанови пор відкриття виконавчого провадження, яку мало бути надіслано за їхніми адресами, а не "залишено в наметах". Слід взяти до уваги, що згідно з частиною другою статті 30 постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток, тобто під розписку особисту або, за відсутності боржника, когось із дорослих членів сім'ї, які проживають з боржником, або домоуправлінню чи адміністрації за місцем роботи.
Згідно з частиною другою статті 76 Закону, у разі невиконання без поважних причин цих вимог [про добровільне] державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Однак, коли виявилося, що "на 20-00 год 22.02.2001 року рішення суду зацікавленими особами не виконано", державний виконавець нового строку для виконання не встановив.
Частини третя статті 76 Закону передбачає, що якщо після цього [встановлення нового строку для виконання] рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.
Якщо ж виконати рішення без участі боржника неможливо, про що, до речі, зазначається в ухвалі, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ. Як бачимо, цього державний виконавець не вчинив. Натомість ВДВС Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві звернувся до суду із поданням невідомого процесуального характеру, яке не могло бути предметом розгляду суду. Державний виконавець вправі звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення; до цього переліку подання про допущення негайного виконання рішення не входить.
Викликає щиру усмішку посилання на те, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим, а тому в силу пункту 3 частини першої статті 218 ЦПК України слід допустити негайне виконання. У даному випадку питання стояло дуже просто: намети або є або їх нема. У тому разі, коли вони є, то утруднити їх усунення не виявляється неможливим. Коли ж вони відсутні, то виконання рішення дійсно ускладнюється, проте відпадає потреба у такому примусовому виконанні. Слід зазначити, що пункт 2 статті 219 ЦПК України забороняє негайне виконання рішення, коли воно може викликати такі зміни в майні, після яких повернути його до попереднього стану, в разі скасування рішення, буде неможливим або утрудненим. Гадаю, що спосіб, у який проводилося виконання рішення, не залишає жодних сумнівів на цей рахунок.
Щодо ж залучення до виконання органів внутрішніх справ та Київської міської державної адміністрації, слід відзначити таке.
Згідно зі статтею 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).
Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Як бачимо, такої вимоги чи доручення з боку державного виконавця не надавалося, а ухвала суду не може нею вважатися. Крім того, органи внутрішніх справ, згідно із Законом, можуть залучатися до виконання рішення лише у трьох випадках: розшуку боржника, примусового вселення та примусового виселення.
Щодо ж Київської міської державної адміністрації як органу виконавчої влади, то вона взагалі не міг брати участі у виконавчих діях.
Ми вже зазначали раніше, що згідно з частиною другою статті 6, частиною другою статті 19 органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України, лише на їх підставі та у встановлений ними спосіб. Порушення цих, норм, що мають пряму дію, є очевидним.
Варто звернути увагу і на те, що згідно зі статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України. Про порушення виконавчими діями і рішенням суду, на підставі якого вони проводилися, прав громадян, передбачених статтею 39 Конституції України, вже багато йшлося раніше
28 лютого 2001 року Старокиївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Смик С.І
при секретарі Лобашової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві подання державної виконавчої служби Старокиївського районного управління юстиції в м.Києві про визначення порядку подальшого виконання рішення суду, -
ВСТАНОВИВ:
27.02.2001 року ВДВС Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві звернулося до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення Старокиївського районного суду від 22.02.2001 року, посилаючись на те, що в провадженні державної виконавчої служби Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві знаходиться виконавчий лист №2-571 від 22.02.2001 року про обмеження щодо реалізації прав зацікавлених осіб. 22.02.2001 року було відкрито виконавче провадження відповідною постановою державного виконавця. 22.02.2001 року о 17.00 год у зв'язку з відсутністю зацікавлених осіб за місцем проведення виконавчих дій рішення суду було оприлюднено, а постанова залишена у наметах, про що складено відповідний акт. Однак на 20-00 год 22.02.2001 року рішення суду зацікавленими особами не виконано, про що також було складено відповідні акти.
Рішення суду зацікавленими особами на даний час також не виконано, його виконання без їх участі не можливе, а викладені у рішенні заходи примусового виконання є вичерпними та не передбачають розширення їх державним виконавцем, тому просять подання задовольнити.
Представник Київської міської державної адміністрації в судовому засіданні проти задоволення подання не заперечував та просив допустити негайне виконання ухвали з метою забезпечення безпеки громадян та громадського порядку.
Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, вважає, що подання підлягає задоволенню, оскільки наявні обставини ускладнюють виконання вищезгаданого рішення і роблять його виконання не можливим, а відповідно до п.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачаються інші заходи по виконанню рішення.
Відповідно до ст. 4 Закону України " Про столицю України – місто-герой Київ" органи місцевого самоврядування і виконавчої влади в м. Києві забезпечують в межах своїх повноважень, в визначених законами України, здійснення містом таких функцій, як створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв, іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ.
Відповідно до п.1 статті 10 Закону України "Про міліцію" міліція зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок , а відповідно до п.11 цієї статті вона зобов'язана виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення суду.
З урахуванням викладеного, суд вважає можливим притягти до виконання рішення також Київську міську державну адміністрацію та органи охорони громадського порядку в місті Києві.
З метою забезпечення безпеки громадян і громадського порядку в місті Києві допустити негайне виконання цієї ухвали.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про столицю України - місто - герой Київ", ст. ст. 218, 351 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Забезпечити негайне безумовне виконання рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 22.02.2001 року :
Київській міській державній адміністрації здійснити організаційні заходи по забезпеченню виконання цього рішення;
на підставі ст.10 Закону України "Про міліцію" зобов'язати органи внутрішніх справ, які забезпечують охорону громадського порядку в місті Києві, забезпечити негайне виконання рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 22.02.2001 року в частині обмеження права на проведення безстрокового пікетування із встановленням наметів, а також зборів, мітингів, походів і демонстрацій на вулиці Хрещатик , в тому числі на проїжджій частині і в підземних переходах в межах від площі Європейської до Бессарабської площі зацікавленим особам та іншим особам і організаціям, які матимуть намір проведення таких заходів на зазначеній території та забезпечити проведення вказаних заходів в центральному парку культури та відпочинку в районі арки "Дружба народів".
Допустити негайне виконання ухвали суду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського міського суду, через районний суд, протягом 10 днів.
Коментар.
Необхідно відзначити, що, виносячи опубліковану Вами ухвалу, Старокиївський районний суд міста Києва припустився грубого порушення приписів положень Закону України "Про виконавче провадження".
Так, згідно з частиною прешою статті 76 Закону, яка встановлює порядок виконання рішень у немайнових спорах, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
З ухвали суду випливає, що "...постанова [про відкриття виконавчого провадження] залишена у наметах, про що складено відповідний акт", хоча частиною третьою статті 24 Закону передбачається _надіслання_ її копії, зокрема, боржникові.
У протиріччі з частиною першою статті 30 Закону державні виконавці не пересвідчилися в одержанні боржниками копії постанови пор відкриття виконавчого провадження, яку мало бути надіслано за їхніми адресами, а не "залишено в наметах". Слід взяти до уваги, що згідно з частиною другою статті 30 постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток, тобто під розписку особисту або, за відсутності боржника, когось із дорослих членів сім'ї, які проживають з боржником, або домоуправлінню чи адміністрації за місцем роботи.
Згідно з частиною другою статті 76 Закону, у разі невиконання без поважних причин цих вимог [про добровільне] державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Однак, коли виявилося, що "на 20-00 год 22.02.2001 року рішення суду зацікавленими особами не виконано", державний виконавець нового строку для виконання не встановив.
Частини третя статті 76 Закону передбачає, що якщо після цього [встановлення нового строку для виконання] рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.
Якщо ж виконати рішення без участі боржника неможливо, про що, до речі, зазначається в ухвалі, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ. Як бачимо, цього державний виконавець не вчинив. Натомість ВДВС Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві звернувся до суду із поданням невідомого процесуального характеру, яке не могло бути предметом розгляду суду. Державний виконавець вправі звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення; до цього переліку подання про допущення негайного виконання рішення не входить.
Викликає щиру усмішку посилання на те, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим, а тому в силу пункту 3 частини першої статті 218 ЦПК України слід допустити негайне виконання. У даному випадку питання стояло дуже просто: намети або є або їх нема. У тому разі, коли вони є, то утруднити їх усунення не виявляється неможливим. Коли ж вони відсутні, то виконання рішення дійсно ускладнюється, проте відпадає потреба у такому примусовому виконанні. Слід зазначити, що пункт 2 статті 219 ЦПК України забороняє негайне виконання рішення, коли воно може викликати такі зміни в майні, після яких повернути його до попереднього стану, в разі скасування рішення, буде неможливим або утрудненим. Гадаю, що спосіб, у який проводилося виконання рішення, не залишає жодних сумнівів на цей рахунок.
Щодо ж залучення до виконання органів внутрішніх справ та Київської міської державної адміністрації, слід відзначити таке.
Згідно зі статтею 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).
Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Як бачимо, такої вимоги чи доручення з боку державного виконавця не надавалося, а ухвала суду не може нею вважатися. Крім того, органи внутрішніх справ, згідно із Законом, можуть залучатися до виконання рішення лише у трьох випадках: розшуку боржника, примусового вселення та примусового виселення.
Щодо ж Київської міської державної адміністрації як органу виконавчої влади, то вона взагалі не міг брати участі у виконавчих діях.
Ми вже зазначали раніше, що згідно з частиною другою статті 6, частиною другою статті 19 органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України, лише на їх підставі та у встановлений ними спосіб. Порушення цих, норм, що мають пряму дію, є очевидним.
Варто звернути увагу і на те, що згідно зі статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України. Про порушення виконавчими діями і рішенням суду, на підставі якого вони проводилися, прав громадян, передбачених статтею 39 Конституції України, вже багато йшлося раніше