Постав це кудись в хроніку.
03/15/2001 | Чучхе
Оголошено імена переможців конкурсу "Невдаха року-2000"
Загальноукраїнський проект "Невдаха року-2000", задуманий і реалізований протягом останніх трьох місяців директором Інституту політики Миколою Томенком, головним редактором газети "Вечірній Київ" Володимиром Рубаном, письменницею Оксаною Забужко, журналісткою Мирославою Гонгадзе та іншими, народився як альтернатива "Людині року". Щоб підбадьорити, так би мовити, тих бідолашних державних діячів, лідерів громадських організацій та політичних партій, яким останнім часом чомусь "не везе". Як ось екс-президентові компанії "Нафтогаз України" Ігорю Бакаю. Втратив і посаду, і вплив на підконтрольні йому раніше тижневик "Регіон", газету "Сегодня", телеканал ІСТV та інші мас-медіа. Подейкують, і досі з боргами розрахуватися не може. А усе через клятих жінок! Не зміг знайти порозуміння з тодішнім віце-прем'єром з питань енергетики Юлією Тимошенко. Не можна ж вважати причиною невдач якісь фінансові непорозуміння та значні прорахунки на нафтогазовому ринку. Ну як тут не пожаліти сердешного... Сподіваюсь, моральні збитки Ігореві Бакаю компенсує перемога в номінації "Олігарх - невдаха року". Як, можливо, й іншим переможцям конкурсу, чиї імена оголосили вчора на прес-конференції в УНІАН.
Особисто мені найбільше шкода Олександра Ткаченка - "Парламентарія - невдаху року". Згадую, в яких несамовитих сесійних муках виборював він право посидіти в спікерському кріслі. І все заради чого? Щоб незабаром внаслідок конфлікту у Верховній Раді України й так званої "оксамитової революції" втратити нагріте місце! Мало того, ще й піддали жорсткій критиці діяльність тезки Македонського за старі, але незабуті грішки. Нині Олександр Ткаченко - рядовий член комуністичної парламентської фракції.
А от Євген Марчук почесне звання "Опозиціонера - невдахи року" отримав, певно, випадково. Бо його вмінню пристосовуватися до життєвих обставин тільки можна позаздрити. Перебуваючи під час президентських виборів 1999 року у жорстокій, непримиренній опозиції до Президента України, торік він легко змінив свою точку зору й тон офіційних висловлювань на адресу влади. І одразу став секретарем Ради національної безпеки й оборони нашої славної держави. Вже перебуваючи на цій посаді, пан Марчук відзначився також тим, що втратив касету із записом свідчень щодо трагічної загибелі народного депутата Вячеслава Чорновола.
"Незлим тихим словом" згадали й Генерального прокурора Михайла Потебенька - "Юриста - невдаху року", який так старався скоріше розплутати справу зниклого журналіста Георгія Гонгадзе, що діями свого відомства фактично заважав слідству. Щоправда, встиг висловити багато нелогічних та взаємозаперечних тверджень. Одного з переможців - Григорія Суркіса (в номінації "Футбольний менеджер - невдаха року") найбільше привітають, мабуть, фанати київського "Динамо". Діставши посаду президента Федерації футболу України, Григорій Михайлович майже з кожного каналу вітчизняного телебачення проникливо пообіцяв створити нову імперію шкіряного м'яча. Лише забув, сердешний: "перший млинець - завжди грудкою". Не його ж провина, що сезони столичного ФК "Динамо" і Національної збірної України були провальними. Єдина досада: конфліктував з головним тренером збірної з міні-футболу, а той, нахаба, довів її до другого місця на чемпіонаті Європи.
Показово, що серед понад ста опитаних політологів, соціологів, культурологів, журналістів практично всі були солідарними у своєму виборі. Єдиною людиною, котру дуже хотіли відзначити, але довго ніяк не могли "прилаштувати" до якоїсь номінації, виявилася перша особа нашої країни Леонід Кучма. Рамки всіх зазначених титулів були явно замалі для нього. Тож винайшли спеціальний - "Філолог року" - за значний внесок в українську політичну лексику...
А тепер трохи серйозніше. Організатори конкурсу звернулися з відкритим листом до останнього переможця "із закликом сприяти призупиненню діяльності програм "Людина року", "Золота фортуна" і подібних до них, а також накласти мораторій на присвоєння державних нагород та відзнак політичним діячам, державним службовцям, бізнесменам в умовах наявної суспільно-політичної кризи". Бо вважають, що інших почуттів, окрім огиди (у ліпшому випадку - байдужості), подібні різноманітні конкурси-фарси не викликають. Більше того, дратують, адже "святкувати щось - немає ніяких підстав, відзначати когось - безглуздя та ганьба".
Микола Томенко, Володимир Рубан та інші автори згаданого звернення заявили на прес-конференції, що давно пора сказати нашій самозадоволеній політичній еліті, яка вона хвора. Мовляв, досить варитися у власному соку й обирати кращих серед себе. Але хто з нас не без гріха?.. Чому раніше нікого не обурювали фіктивні змагання? Чи не тому, що неформальна передвиборна кампанія розпочинається тільки тепер. Кожен намагається "засвітитися", як може. Газета "Факти", наприклад, оголосила незгоду взяти участь у нинішній "Людині року" (бо й так отримала від неї усі можливі нагороди). Бодай рік тому таке рішення було б справжнім вчинком. А так - пшик, поза... Не більше. Як і відмова ведучого телепрограми "Табу" Миколи Вересня отримати журналістський приз "Золоте перо".
Може, й нескромно, але якщо пішла така боротьба за "місце під сонцем", то гріх буде не згадати й про свою газету. Всі сказані й несказані закиди на адресу самозакоханих українських можновладців "Хрещатик" у досить жорсткій та іронічній манері висловив ще рік тому - в публікації "Спосіб публічного самозадоволення..."(номер від 21 березня).
Коли ж церемонія нагородження "невдах року"? Її вирішили не проводити. Бо й так забагато фарсу. Хоча, погодьтеся, було б зовсім непогано піднести їм за українською традицією смачного гарбуза...
Взято http://kreschatic.kiev.ua
Загальноукраїнський проект "Невдаха року-2000", задуманий і реалізований протягом останніх трьох місяців директором Інституту політики Миколою Томенком, головним редактором газети "Вечірній Київ" Володимиром Рубаном, письменницею Оксаною Забужко, журналісткою Мирославою Гонгадзе та іншими, народився як альтернатива "Людині року". Щоб підбадьорити, так би мовити, тих бідолашних державних діячів, лідерів громадських організацій та політичних партій, яким останнім часом чомусь "не везе". Як ось екс-президентові компанії "Нафтогаз України" Ігорю Бакаю. Втратив і посаду, і вплив на підконтрольні йому раніше тижневик "Регіон", газету "Сегодня", телеканал ІСТV та інші мас-медіа. Подейкують, і досі з боргами розрахуватися не може. А усе через клятих жінок! Не зміг знайти порозуміння з тодішнім віце-прем'єром з питань енергетики Юлією Тимошенко. Не можна ж вважати причиною невдач якісь фінансові непорозуміння та значні прорахунки на нафтогазовому ринку. Ну як тут не пожаліти сердешного... Сподіваюсь, моральні збитки Ігореві Бакаю компенсує перемога в номінації "Олігарх - невдаха року". Як, можливо, й іншим переможцям конкурсу, чиї імена оголосили вчора на прес-конференції в УНІАН.
Особисто мені найбільше шкода Олександра Ткаченка - "Парламентарія - невдаху року". Згадую, в яких несамовитих сесійних муках виборював він право посидіти в спікерському кріслі. І все заради чого? Щоб незабаром внаслідок конфлікту у Верховній Раді України й так званої "оксамитової революції" втратити нагріте місце! Мало того, ще й піддали жорсткій критиці діяльність тезки Македонського за старі, але незабуті грішки. Нині Олександр Ткаченко - рядовий член комуністичної парламентської фракції.
А от Євген Марчук почесне звання "Опозиціонера - невдахи року" отримав, певно, випадково. Бо його вмінню пристосовуватися до життєвих обставин тільки можна позаздрити. Перебуваючи під час президентських виборів 1999 року у жорстокій, непримиренній опозиції до Президента України, торік він легко змінив свою точку зору й тон офіційних висловлювань на адресу влади. І одразу став секретарем Ради національної безпеки й оборони нашої славної держави. Вже перебуваючи на цій посаді, пан Марчук відзначився також тим, що втратив касету із записом свідчень щодо трагічної загибелі народного депутата Вячеслава Чорновола.
"Незлим тихим словом" згадали й Генерального прокурора Михайла Потебенька - "Юриста - невдаху року", який так старався скоріше розплутати справу зниклого журналіста Георгія Гонгадзе, що діями свого відомства фактично заважав слідству. Щоправда, встиг висловити багато нелогічних та взаємозаперечних тверджень. Одного з переможців - Григорія Суркіса (в номінації "Футбольний менеджер - невдаха року") найбільше привітають, мабуть, фанати київського "Динамо". Діставши посаду президента Федерації футболу України, Григорій Михайлович майже з кожного каналу вітчизняного телебачення проникливо пообіцяв створити нову імперію шкіряного м'яча. Лише забув, сердешний: "перший млинець - завжди грудкою". Не його ж провина, що сезони столичного ФК "Динамо" і Національної збірної України були провальними. Єдина досада: конфліктував з головним тренером збірної з міні-футболу, а той, нахаба, довів її до другого місця на чемпіонаті Європи.
Показово, що серед понад ста опитаних політологів, соціологів, культурологів, журналістів практично всі були солідарними у своєму виборі. Єдиною людиною, котру дуже хотіли відзначити, але довго ніяк не могли "прилаштувати" до якоїсь номінації, виявилася перша особа нашої країни Леонід Кучма. Рамки всіх зазначених титулів були явно замалі для нього. Тож винайшли спеціальний - "Філолог року" - за значний внесок в українську політичну лексику...
А тепер трохи серйозніше. Організатори конкурсу звернулися з відкритим листом до останнього переможця "із закликом сприяти призупиненню діяльності програм "Людина року", "Золота фортуна" і подібних до них, а також накласти мораторій на присвоєння державних нагород та відзнак політичним діячам, державним службовцям, бізнесменам в умовах наявної суспільно-політичної кризи". Бо вважають, що інших почуттів, окрім огиди (у ліпшому випадку - байдужості), подібні різноманітні конкурси-фарси не викликають. Більше того, дратують, адже "святкувати щось - немає ніяких підстав, відзначати когось - безглуздя та ганьба".
Микола Томенко, Володимир Рубан та інші автори згаданого звернення заявили на прес-конференції, що давно пора сказати нашій самозадоволеній політичній еліті, яка вона хвора. Мовляв, досить варитися у власному соку й обирати кращих серед себе. Але хто з нас не без гріха?.. Чому раніше нікого не обурювали фіктивні змагання? Чи не тому, що неформальна передвиборна кампанія розпочинається тільки тепер. Кожен намагається "засвітитися", як може. Газета "Факти", наприклад, оголосила незгоду взяти участь у нинішній "Людині року" (бо й так отримала від неї усі можливі нагороди). Бодай рік тому таке рішення було б справжнім вчинком. А так - пшик, поза... Не більше. Як і відмова ведучого телепрограми "Табу" Миколи Вересня отримати журналістський приз "Золоте перо".
Може, й нескромно, але якщо пішла така боротьба за "місце під сонцем", то гріх буде не згадати й про свою газету. Всі сказані й несказані закиди на адресу самозакоханих українських можновладців "Хрещатик" у досить жорсткій та іронічній манері висловив ще рік тому - в публікації "Спосіб публічного самозадоволення..."(номер від 21 березня).
Коли ж церемонія нагородження "невдах року"? Її вирішили не проводити. Бо й так забагато фарсу. Хоча, погодьтеся, було б зовсім непогано піднести їм за українською традицією смачного гарбуза...
Взято http://kreschatic.kiev.ua