04/02/2001 | Олесь Доній

Шановні друзі!
Щиро дякую всім, хто взяв участь в дискусії. Незалежно від того, були відгуки позитивними чи негативними, помітно , що абсолютну більшість відвідувачів "Майдану" щиро непокоїть доля опозиційного руху.
Якщо хто не в курсі, то нагадаю, що особисто я входжу до президії Комітету Опору "За правду", який чітко позиціонував себе як частину загального опозиційного руху. Отже, в статті був викладений не ПОГЛЯД ЗБОКУ, а ПОГЛЯД ЗСЕРЕДИНИ. Набагато легше займатися споглядальною критикою за кухлем пива, філіжанкою кави чи просто клацаючи по клаві. Але стаття була написана не для таких "пікейних жилетів". Стаття --для рефлексії в стані самої опозиції.
Є такий шкільний термін--"робота над помилками". Влада зараз набагато сильніше, аніж в 1990 році. І для того, щоби досягти перемоги, опозиція мусить бути також сильною. В процесі зміцнення опозиції можуть бути і помилки, але ці помилки слід
1.визнавати. і
2.виправляти.
Не можуть керівники демонстацій у весь телевізійний екран говорити , що вони втратили контроль над людьми. Що , невже не зрозуміло, що демонстранти мусять бути розбиті на сотні і десятки (з відповідними керівниками), що по периметру колони мусить бути власна система охорони? Що мусить існувати система ідентифікації демонстрантів, жо "чужаки" не повинні допускатися , принаймні в голову колони..... Чому це нам вдавалося в 1990 і про це зараз не дбають? Якщо не виправляти помилки 9 березня, то вони повторюватимуться і відвертатимуть загал від опозиції. Аналогічно слід випраляти і стратегічні помилки, якщо вони є. І стаття , в першу чергу, спрямована не ПРОТИ КОГОСЬ, а ЗАРАДИ усвідомлення необхідності інтеграційних процесів в середині опозиції. Так, для цього спочатку слід визначити Хто є в цій опозиції. Наступне--це вже узгодження спільної діяльності цієї опозиції. Тому я і писав, що для мене НАБАГАТО ВАЖЛИВІШЕ є круглий стіл в середині опозиції, аніж між опозицією і владою.
Ми не можемо дозволити собі помилитися ще раз. Варто замислитися, чому в акціях опозиції бере набагато меньше народу, аніж в 1990 році. Тоді нам вдалося за два тижні підняти трохи не пів України, тепер же акції тривають вже чотири місяці, а кількість задіяних людей на кілька порядків меньша. Окрім об"єктивних факторів(як то економічний стан в державі), на це впливає і суб"єктивний фактор. Значна частина людей, що брала участь в акціях 10-12 років тому, вважає себе ошуканою і не хоче повторного ошуканства. Адже тоді фактично на нашіх горбах на заміну дряхлої команди Щербицького прийшла сучасна еліта(від Кравчука і до Кучми включно плюс для блізіру кілька нацдемівських вкраплень). Чи покращилося за цей час життя і що стало із загальними "рожевими мріями" населення ви знаєте не гірше мене. Якщо хтось хоче використати знову опозицію для несуттєвої зміни інтер"єру замість зміни суті, то особисто я цього НЕ ХОЧУ.
Саме для осмислення ситуації В СЕРЕДОВИЩІ САМОЇ ОПОЗИЦІЇ і була написана ця стаття., і наскільки я можу бачити бурхливу реакцію, цю функцію вона виконує.
P.S. Ще раз дякую всім учасникам дискусії (і в першу чергу тим, хто не ховається за ніками, а як той же Михайло Свистович не боїться оприлюднити свою позицію, неважливо від того збігається вона чи ні з моєю власною.)
ДО ЗУСТРІЧІ НА БАРИКАДАХ!
З повагою, Олесь Доній