05/07/2001 | Максим'як

Найнеприємніше відчуття настає тоді, коли всі твої лихі передчуття починають справджуватися. Це мені нагадує повільне сповзання в помийну яму, різкій сморід вже б’є в ніс, а не має жодної зачіпки, щоб як-небудь вхопитися і затримати чи спастися від цього сповзання. Чи треба говорити, що перший сковз в тому напрямку зробила партія НРУ. Тарас Чорновіл вискочив і це могли зробити інші, але вже видно такі там “лідери”, що помиї для них природнє середовище існування. Я пробував пригадати якусь тварину чи живий оганізм, для яких нечистоти є природнім середовищем існування і крім щура нічого не зміг згадати. Щур є справжнім реальним відображенням тих людей, які проникли в свтлицю українського патріотизму, збудовану Вячеславом Чорноволом. На п. Удовенка чистота середовища так само негативно впливає, як на всіх інших нормальних людей клоака. Багатьом в голові не вкладається, як можна дожити до такого віку, клястися кістками Вячеслава Чорновола і при цьому лизати задницю вбивцям. Я не бачу жодної логічної мети цього вчинку, крім наперед продуманої і спланованої зради. Адже, очевидно, що виграші є мінімальними, заледве кучмо-бандити заплатять тридцять срібляників за зраду, але вся попередня поведінка Удовенка свідчить, що він був готовий продатися і за меншу ціну. Ну, чого можна сьогодні досягти для себе, як лідера партії, такими вчинками? Це є однозначна втрата електорату, однозначна втрата багатьох переконаних патріотів-лідерів в регіонах. І це все в обмін на одну якусь задрипану течку в уряді, отриману з рук комуно-бандитів, тай то, на кілька місяців? Скоріше всього Удовенко буде виконувати цільове завдання затягнути і Ющенка в ту вигрібну яму.

Чи бракувало колись чогось Удовенку, як номенклатурному чиновнику в колишній совєтській країні? Мабуть, що ні. За таку просту працю, як гавкання в сторону заходу і помахування хвостом на кожен свист із Москви його добре годували, але змінилися часи, хазяї наказали довго жити, а старий пес пішов помиї хлебтати разом із щурами. І коли тепер йому хто-небудь покаже з-під поли кусок субпродуктової ковбаси, він ладен про все забути, готовий служити будь-кому, тим більше, коли та пола пахне старим хазяїном. Своєї собачої ідеології, що за добру службу можна завжди знайти господаря, який дасть кусок субпродуктової, навчив старий пес і Юрка Ключковського. Пан Ключковський своїм зажуреним видом кокер-спанієля відображає тяжку внутрішню боротьбу між куском ковбаси і собачою свободою. Напевно, ще щось залишилося святого в колишнього теоретичного фізика інституту прикладних проблем механіки та математики НАН. Його дійсно можна назвати вихованцем Вячеслава Чорновола та Ігоря Юхновського, але після трагічної загибелі свого першого політичного вчителя, Юрко піджав хвіст і почав згадувати стару науку пристосування до будь-яких умов, набуту в тому інституті від старого номенклатурника, давно вже покійного, академіка Підстригача. Хоч, очевидно, що та наука славнозвісним академіком була придумана зовсім для інших умов виживання - для виживання українських наукових національних кадрів в умовах тотального переслідування і нищення будь-яких натяків на український дух чи національну свідомість. Своїм авторитетом вчені Підстригач, Юхновський, Голубець, Скочій та інші огороджували молодих вчених від необхідних ритуалів комуністичного ідолопоклонництва, беручи на себе ту тяжку працю. Але, боюсь, що Юрко Ключковський, в своїй залежності до субпродуктової ковбаси та педігрі зайшов вже дуже далеко і є невиліковано хворий, як алкоголік чи наркоман. Чомусь Михайло Косів, який, може трохи довше в політиці від Юрка, вийшов з того ж Львова та є в тому самому партійному середовищі, не скотився до позицій такої психологічної залежності від куска ковбаси. Можна тільки радіти, що молодий Тарас Чорновіл, почав діяти самостійно не оглядаючись на інших, бо іншим порядним людям, яких сьогодні Удовенко і Ключковський тягнутимуть у вигрібну яму, важко психологічно на таке наважитися, оскільки більшість перебуває в Русі близько десяти років і відхід до іншої партії розцнюють, як особисту зраду пам’яті Вячеслава Чорновола.

Очевидно, що шляхом Тараса Чорновола, повинні піти сотні, тисячі інших і примкнути до ПРП, а в першу чергу, це повинна зробити чесна верхівка партії НРУ, яка була проти собачого курсу в неділю 6 травня. Я переконаний, що так би зробив старший Чорновіл, так повинен зробити кожен, хто хоче продовжити чесне політичне життя. Удовенко вже ніколи не відійде від своїх хазяїв: не стане Кучми – будуть інші господарі, які пахнутимуть також ковбасним і кагебістським духом. Навіть, якщо їх в партії залишиться двоє, він та Ключковський, кучмівський адмінресурс забезпечить їм депутатські мандати ще на чотири роки, а що ще треба для пса? Тому, мова вже не йде про те, що залишившись далі в нинішній партії НРУ, можна буде зберегти традиції старого РУХу, мова вже не йде про назву партії чи зраду пам’яті тих, багатьох, які загинули при відстоюванні рухівських ідеалів. Мова йде вже про те, що залишатися далі в удовенківському русі і буде називатися зрадою, тих всіх перечислених вище ідеалів. Урожаю доброго із полови не буде, потрібно відсіювати кожен раз полову, відбираючи повноцінне зерно, зсипаючи його разом.

Удовенко буде далі солодко співати про любов до України, але насправді йому та його найближчому оточенню, глибоко плювати на українські національні інтереси. Зовні чи на словах їх відрізнити від справжнього патріота не так легко, подібно, як порядного пса від дворняги, але все стає зрозумілим коли з-під поли показати кусок субпродуктової ковбаси.

Коли загинув Чорновіл, горем прибиті патріоти, ловили кожне слово Удовенка.
- Ви, послухайте, як він каже, - говорили вони,
- Кати! Вбили нашого Чорновола, таку велику людину!
- І ви йому вірите? Він сам був причетний до вбивства Чорновола! Його ввели наперед в РУХ, перед розколом РУХу і вбивством Чорновола.
- А чи може людина так щиро говорити і бути причетною до вбивства? - невірили вони.
- А як ви думаєте, щоб комуністичний режим міг кому-небудь доручити стільки років навидноті, перед заходом, захищати свої інтереси. Він був сто разів перепровірений КҐБ і стільки ж разів доказав йому свою вірність.
Питання причетності чи не причетності по нинішній день залишається відкритим, доки знову який-небудь майор-патріот не заговорить (а заговорить, точно). А тим часом, історія України поповнилася ще однією загадкою, подібно тій, яка супроводжує смерть Богдана Хмельницького: чи могли московські бояри отравити Гетьмана без допомоги когось із його полковників?

Максим"як