06/25/2001 | Олег

Переді мною, перед моїми очима давнє видання – “На великой стройке”. Так по-радянському пафосно називається “Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе”, видана 1931 року “государственным учебно-педагогическим издательством” у Ленінграді.

Є в цьому підручнику зовсім не таємні “цифры для диаграмм” і, зокрема, відомості про те, “сколько жителей разных национальностей живет в СССР”, із зауваженням: “В этой табличке показаны только более многочисленные, крупные национальности”.

Це результат перепису 1929 року. Ось частина таблиці (в тисячах):

Русские 77791 (77млн.791 тыс.)
Украинцы 81195 (81млн.195тыс.)
Белорусы 4739
Казахи 3968
Узбеки 3905
Татары 2917
Евреи 2600
Грузины 1821

Це без урахування українців Західної України, Буковини та Закарпаття, які увійшли до Союзу пізніше – у 1939 та 1945 роках.

Рівно через півстоліття, а саме в 1979 році, теж було проведено всесоюзний перепис населення. У довіднику “Население СССР” (М., Политиздат, 1983) наведено такі дані: росіян (уже!) – 137 млн. 397 тис., українців (раптом!) – 42 млн. 347 тис. Це вже разом із Західною Україною, Буковиною та Закарпаттям. Де ж українці поділися протягом 50 років? Нас винищили чи ще й “переписали”?

Виходить, що кількість росіян збільшилася за півстоліття удвічі (білорусів – теж удвічі, грузинів - теж удвічі, татар - теж удвічі, узбеків – утричі й т.д.), а українців стало…удвічі менше. Дуже цікава арифметика!

Жили собі українці, здавалося, і множилися, як і всі інші народи, а виходить – катастрофічно зникали у репресіях, війнах, голодоморах, асиміляціях, паспортизаціях, русифікаціях…

Анатолій Мокренко

Газета “Час”
www.ukrpress.com