Всі пострадянські республіки схожі, мов однояйцеві близнюки: духовним вакуумом.
07/12/2001 | Тенгіз ГУДАВА
http://www.zn.kiev.ua/razdel.php?id=3050
Терени колишнього Радянського Союзу... — цей публіцистичний штамп починає втрачати суть (чи набувати нової?). Вже дехто запевняє: немає таких теренів, а є окремі держави, не кажемо ж ми про Європу — «терени колишньої Римської імперії» або «терени Наполеонівської імперії»! І так, і ні. В економіці, у політичній системі, цілому ряді інших критеріїв незалежної державності 15 республік колишнього СРСР, можливо, справді, розділилися, диференціювалися одна від одної, і стає не модно говорити про спільні корені. Та в одному, мені здається, всі пострадянські республіки схожі, мов однояйцеві близнюки: духовним вакуумом.
Про «духовний вакуум» я говорю як про відсутність державоутворюючого морально-етичного і світоглядного фундаменту. У Європі кожний камінь говорить про релігійні війни, релігійні пристрасті, подвиги і страждання, і ці камені саме становлять основу (підкреслюю: невидиму, приховану) європейських спільнот на рівні громадянського рефлексу. В Азії, відповідно, все грунтується на ісламських твердинях. Синтоїстські традиції визначають вигляд сучасного японського суспільства. Америку іноді називають іудео-християнською цивілізацією.
На жаль, у Росії й інших пострадянських республіках духовні твердині розмило сильніше від того, що ми недавно спостерігали в Ленську. Грунт став крихкий, болотистий. Може засмоктати. На такому грунті нічого не побудується.
Ось корінна відмінність Росії від Заходу. Принципи демократії, вільного ринку та правового суспільства були тут кинуті на болотистий гнилий грунт. Не дивина, що вони або не проростають, або мутують у бік якихось потвор і лісовиків. На Заході у всіх цих масонських ліберальних принципів є тверде підгрунтя — віра, релігія. Не обов’язково молитися постійно і здійснювати релігійні обряди. Навіть вірити не обов’язково. Сама атмосфера європейського, американського суспільства просякнута традицією, у якій морально-етичні корені йдуть у ту чи іншу традиційну релігію. Це не лише атмосфера храмів і молільних будинків, це атмосфера бізнесу, де всі компоненти — договір, кредит, престиж, талант, праця, дисципліна тощо — мають моральне, релігійне першоджерело. А яка релігія «нового росіянина»? Або дрібного гебіста, котрий став президентом?
Як лікар я не лише ставлю діагноз, а й пропоную лікування. Ліки називаються Пошук. Іноді цей пошук набуває вигадливих форм (усе божественне вигадливе!). Я зустрічався в Москві з православними ортодоксами, котрі лають Папу Римського за те, що він покаявся перед православ’ям. Я зустрічався з католиками, котрі вважають, що православні-схизматики це ті ж фашисти. Я зустрічався з іудеями, котрі обвинувачують арабів в антисемітизмі, хоча араби — ті ж семіти. І зустрічався з мусульманами, котрі були православними, більше того — православними священиками.
Тенгіз ГУДАВА
Терени колишнього Радянського Союзу... — цей публіцистичний штамп починає втрачати суть (чи набувати нової?). Вже дехто запевняє: немає таких теренів, а є окремі держави, не кажемо ж ми про Європу — «терени колишньої Римської імперії» або «терени Наполеонівської імперії»! І так, і ні. В економіці, у політичній системі, цілому ряді інших критеріїв незалежної державності 15 республік колишнього СРСР, можливо, справді, розділилися, диференціювалися одна від одної, і стає не модно говорити про спільні корені. Та в одному, мені здається, всі пострадянські республіки схожі, мов однояйцеві близнюки: духовним вакуумом.
Про «духовний вакуум» я говорю як про відсутність державоутворюючого морально-етичного і світоглядного фундаменту. У Європі кожний камінь говорить про релігійні війни, релігійні пристрасті, подвиги і страждання, і ці камені саме становлять основу (підкреслюю: невидиму, приховану) європейських спільнот на рівні громадянського рефлексу. В Азії, відповідно, все грунтується на ісламських твердинях. Синтоїстські традиції визначають вигляд сучасного японського суспільства. Америку іноді називають іудео-християнською цивілізацією.
На жаль, у Росії й інших пострадянських республіках духовні твердині розмило сильніше від того, що ми недавно спостерігали в Ленську. Грунт став крихкий, болотистий. Може засмоктати. На такому грунті нічого не побудується.
Ось корінна відмінність Росії від Заходу. Принципи демократії, вільного ринку та правового суспільства були тут кинуті на болотистий гнилий грунт. Не дивина, що вони або не проростають, або мутують у бік якихось потвор і лісовиків. На Заході у всіх цих масонських ліберальних принципів є тверде підгрунтя — віра, релігія. Не обов’язково молитися постійно і здійснювати релігійні обряди. Навіть вірити не обов’язково. Сама атмосфера європейського, американського суспільства просякнута традицією, у якій морально-етичні корені йдуть у ту чи іншу традиційну релігію. Це не лише атмосфера храмів і молільних будинків, це атмосфера бізнесу, де всі компоненти — договір, кредит, престиж, талант, праця, дисципліна тощо — мають моральне, релігійне першоджерело. А яка релігія «нового росіянина»? Або дрібного гебіста, котрий став президентом?
Як лікар я не лише ставлю діагноз, а й пропоную лікування. Ліки називаються Пошук. Іноді цей пошук набуває вигадливих форм (усе божественне вигадливе!). Я зустрічався в Москві з православними ортодоксами, котрі лають Папу Римського за те, що він покаявся перед православ’ям. Я зустрічався з католиками, котрі вважають, що православні-схизматики це ті ж фашисти. Я зустрічався з іудеями, котрі обвинувачують арабів в антисемітизмі, хоча араби — ті ж семіти. І зустрічався з мусульманами, котрі були православними, більше того — православними священиками.
Тенгіз ГУДАВА