Ющенко, Тимошенко і Мороз про те, якою буде Україна за 20 років.
08/26/2001 | Спостерігач
http://www.zn.kiev.ua/statya.php?id=32024
Віктор Ющенко,
лідер блоку
«Наша Україна»
— Для мене питання майбутнього держави є питанням глибини мого бачення перспектив розвитку України, а також моєї особистої позиції у цьому процесі.
Перспектива країни в першу чергу визначається наявністю образу її майбутнього в суспільстві, інститутів та ресурсів його реалізації, а також адекватної оцінки минулого країни через бачення майбутнього.
Творцем цього образу є національна еліта, яка є визнаним авторитетом, з якою інша частина суспільства готова будувати спільну перспективу.
Перспективу країни складають пріоритетні цінності та моральні засади, на яких базується нація. Вибір майбутнього країни є завжди вибором на користь одних цінностей та відмова від інших. За тих чи інших часів різні еліти нав’язували чужі нам принципи та засади власного життя. Тому у фазу незалежності ми ввійшли з хибними цілями та різним баченням пріоритетів. Сьогодні важливо адекватно оцінити роль кожного громадянина та відповідальність еліти у виборі перспективи, щоб наступні 10 років ми змогли стати господарями нашої України та творити достойне майбутнє для себе та наступних поколінь.
Те, якою стане Україна через 10 років, залежить від кожного громадянина. Задумане може реалізувати лише народ, який був історично відсторонений від політичних процесів у країні. Сьогоднішній розрив між владою та громадськістю, відсутність механіхмів впливу населення на владну еліту залишається фундаментальною проблемою державної політики.
Я переконаний, що консолідація суспільства та влади, різних політичних сил, етнічних груп та різних поколінь повинна стати базою майбутнього, ядром національної політики розвитку. Майбутнє буде таким, якими будемо ми. Поява нових інститутів, на які опирається демократія і суспільний розвиток, та усунення старих — буде визначальним у перспективі десяти років. Тільки тоді сформується середовище, в якому з’являться нові особистості, для яких професійним покликанням стане суспільний розвиток та ефективне управління процесами змін у державі. Команда цих професіоналів буде здатна використати досвід світової практики, запропонувати проекти та програми, адекватні світовим стандартам. Саме від команди цих професіоналів буде залежати культурно-історичний вибір України, з яким вона увійде у світове співтовариство як цивілізована європейська держава.
Я глибоко переконаний, що питання майбутнього України через 10 років є особистим культурним вибором кожного з нас. Те, що ми сьогодні робимо, і є майбутнім. Тому переходити потрібно від образів до дій, від питань про майбутнє — до політики. В Україні є еліта, яка готова взяти на себе відповідальність за майбутнє, є народ, який готовий стати господарем своєї країни, є своя історія. Це і є майбутнє нашої України через 10 років.
Юлія ТИМОШЕНКО, лідер Форуму національного порятунку:
— Ключовою подією, що визначатиме напрям і динаміку майбутнього політико-економічного розвитку України, стануть парламентські вибори в березні 2002 року.
Є два, тільки два (!), реальні суб’єкти цих виборів. Один із них — Президент України Л.Кучма з «подільниками» із ТУНДРи та СДПУ (о), другий — опозиційні в душі або публічно демократичні політичні сили, представлені сьогодні трьома блоками — «Наша Україна» (В.Ющенко), «Україна без Кучми» (О.Мороз), «Форум національного порятунку» (Ю.Тимошенко). Решта учасників виборів виконуватимуть або роль «масовки», «фону» (прогресивні, аграрні, зелені, фруктові та ін. партії), або роль «стабілізатора» Кучми і створеної ним патової ситуації в політиці й економіці (клоновані останнім часом комуністичні партії, незалежно від господарів — не виняток).
Хто переможе — кримінальний застій чи демократія — залежить тільки від одного чинника — чи зможе вся опозиція об’єднатися в один сильний блок і дати суспільству нову політичну якість. Такий єдиний блок за правильно організованої роботи зможе взяти на виборах 65—70% і докорінно змінити відверто негативні тенденції в розвитку України.
У разі переконливої перемоги на парламентських виборах Кучми та його оточення Україну в наступні десять років очікує передбачуваний рух від напівдемократії до авторитаризму, цілковите позбавлення права розпоряджатися власними транзитними магістралями і як наслідок втрата останніх важелів впливу на міжнародній політичній і економічній арені, остаточне розкрадання державних ресурсів, суворий порядок у фінансовому і «духовному» житті «сім’ї», а в інших сферах — наростаючий хаос і брехня, що, як і раніше, трактуватимуться як об’єктивні труднощі затяжного перехідного періоду.
У результаті — в одному контексті Білорусь, але без харизматичного лідера, а в іншому — Туркменістан, але без власних ресурсів нафти й газу. Незалежність житиме в наших серцях і у двох символах — майдані Незалежності у центрі Києва і чудернацькій споруді в центрі на майдані Незалежності.
У разі перемоги єдиного демократичного опозиційного блоку на парламентських виборах ситуація на наступні десять років також буде цілком прогнозованою: принципово новий парламент, принципово новий президент і, нарешті, Початок. Початок творчого будівництва України та реальної інтеграції в Європу. На цьому шляху — досягнення Україною реальних європейських цінностей, властивих громадянському суспільству. І знову — аж прикро — нічого несподіваного для європейського шляху розвитку України: економічний розквіт, не декларовані, а реальні громадянські свободи, гідне місце учасників, а не спостерігачів за глобальними світовими процесами.
І тоді Україні й усім нам залишиться тільки знайти в собі сили і вжитися в загальноєвропейські проблеми цивілізованих країн: куди розмістити капітал, як боротися з кризою надвиробництва тощо — і болісно вирішувати ці проблеми разом із цивілізованими європейськими країнами вже наступні десять років.
Олександр Мороз, народний депутат,
лідер Соціалістичної партії
— Перш ніж давати чіткі відповіді на поставлені вами запитання, потрібно відзначити один принциповий момент: майбутнє України, українського народу залежить, передусім, від того, чи зміниться в Україні система влади. Для нормального, цивілізованої життя нам украй необхідна не тільки демократична форма організації влади в країні, а й, головне, — демократична сутність цієї влади. На жаль, за збереження нинішнього режиму, який мутував у щось таке, що жахає навіть його апологетів, можна сподіватися лише на те, що до 2011 року з політичної карти світу зникне незалежна держава Україна. Проте я вірю в наш народ, його мудрість і силу. Я за натурою реаліст, тому впевнений у славному майбутньому України, її громадян, коли кожна людина відчуватиме, переконуючись на практиці, що її думки, позиція, інтереси щось важать.
У наступному десятилітті наша країна повинна посісти гідне місце серед процвітаючих і могутніх держав світу як за рівнем життя, так і за значенням на світовій арені. Дилема «Росія чи Європа» є спекулятивною за змістом. Європа не НАТО та ЄС, не безвізовий режим та спільна валюта, а стандарти життя, серед яких на чільному місці — конституційність, демократія та права людини. Забезпечити ці стандарти в нас, в Україні, — наше основне завдання. Тоді самі собою відпадуть усі суперечки про вектори розвитку. Тоді люди шануватимуть свою державу, віритимуть владі. Тоді до нас будуть ближчими і Захід, і Росія. Тільки тоді в нас будуть сила й можливості вести незалежний, самостійний політичний і економічний курс і при цьому не озиратися лякливо, чекаючи чергових зовнішніх оцінок і санкцій. Не знаю, чи станеться це до 2011 року. У середині 90-х Україна вже змарнувала свій шанс затвердитися в Європі та світі. Не можна повторювати абсурдні помилки. Принаймні я і мої однодумці зробимо все, щоб гідне місце Україні було гарантованим.
До 2011 року досягнути рівня економічного розквіту навряд чи вдасться. Зруйнувати, знищити можна швидко, а побудувати щось якісно нове за 20 років неможливо, тим паче, коли немає докладно розробленої стратегії. Ця стратегія, за Конституцією, називається «Основи внутрішньої та зовнішньої політики». Проект цього закону, підготовлений соціалістами, ось уже кілька років блокується Банковою.
Крім того, «обраним» буде дуже важко відмовитися від специфічних, пільгових умов ведення власної бізнес-діяльності, що, в свою чергу, теж гальмуватиме процес становлення. Адже цих «обраних» треба відучити від домінування суб’єктивних бажань над об’єктивними потребами суспільства. І самі вони владою бути не повинні. Тож реабілітаційний період національної економіки буде досить тривалим, і до 20-ї річниці незалежності наша держава досягне стану стабільного зростання.
Ясна річ, це станеться тільки після зміни діючої системи влади.
На мій погляд, не може бути високого чи низького рівня розвитку демократії. Демократія або є, або її немає. Сама вона вимагає досить високих стандартів законної організації громадського життя, висуває жорсткі вимоги до всіх учасників демократичних процесів. Так от, у тому, що Україна реально стане демократичною державою набагато раніше, ніж через 10 років, я не сумніваюся. Чи зможуть декотрі витримати випробування демократією — це запитання до них.
Морально скалічений, озлоблений народ — ось найгостріша та найболючіша внутрішня проблема, яку ми не зможемо подолати ще досить довго. Можна відбудувати заводи, фабрики, школи, забезпечити високий рівень соціального захисту, але відродити людську гідність, викоренити в народі насаджуваний нинішньою владою рабський дух — украй делікатне та складне завдання. Адже сьогоднішній владі для зміцнення власного становища потрібне затуркане, забите, залякане, знедолене населення, яким може керувати навіть посередність. І вона, влада, наш народ таким і робить — послідовно, методично і, слід визнати, на жаль, вельми успішно. Але так далі тривати не може. За моїм твердим переконанням, в Україні кожна людина має право усвідомлювати свою значимість, шанувати й бути шанованою, бути впевненою, що її майбутнє та майбутнє її родини можна забезпечити тут, на Батьківщині. Адже ми всі разом повинні відповідати за нашу, вже новітню, історію. Це — наша з вами спільна справа. Вірю, так воно й буде. Віру цю підтримують тисячі й тисячі небайдужих людей, які у дні ювілею країни замисляться над її перспективою.
Стосовно зовнішніх проблем, то тут щось пророкувати складно через вплив величезної кількості як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників. Щоправда, не варто забувати, що часто зовнішні проблеми ми створюємо собі самі.
Віктор Ющенко,
лідер блоку
«Наша Україна»
— Для мене питання майбутнього держави є питанням глибини мого бачення перспектив розвитку України, а також моєї особистої позиції у цьому процесі.
Перспектива країни в першу чергу визначається наявністю образу її майбутнього в суспільстві, інститутів та ресурсів його реалізації, а також адекватної оцінки минулого країни через бачення майбутнього.
Творцем цього образу є національна еліта, яка є визнаним авторитетом, з якою інша частина суспільства готова будувати спільну перспективу.
Перспективу країни складають пріоритетні цінності та моральні засади, на яких базується нація. Вибір майбутнього країни є завжди вибором на користь одних цінностей та відмова від інших. За тих чи інших часів різні еліти нав’язували чужі нам принципи та засади власного життя. Тому у фазу незалежності ми ввійшли з хибними цілями та різним баченням пріоритетів. Сьогодні важливо адекватно оцінити роль кожного громадянина та відповідальність еліти у виборі перспективи, щоб наступні 10 років ми змогли стати господарями нашої України та творити достойне майбутнє для себе та наступних поколінь.
Те, якою стане Україна через 10 років, залежить від кожного громадянина. Задумане може реалізувати лише народ, який був історично відсторонений від політичних процесів у країні. Сьогоднішній розрив між владою та громадськістю, відсутність механіхмів впливу населення на владну еліту залишається фундаментальною проблемою державної політики.
Я переконаний, що консолідація суспільства та влади, різних політичних сил, етнічних груп та різних поколінь повинна стати базою майбутнього, ядром національної політики розвитку. Майбутнє буде таким, якими будемо ми. Поява нових інститутів, на які опирається демократія і суспільний розвиток, та усунення старих — буде визначальним у перспективі десяти років. Тільки тоді сформується середовище, в якому з’являться нові особистості, для яких професійним покликанням стане суспільний розвиток та ефективне управління процесами змін у державі. Команда цих професіоналів буде здатна використати досвід світової практики, запропонувати проекти та програми, адекватні світовим стандартам. Саме від команди цих професіоналів буде залежати культурно-історичний вибір України, з яким вона увійде у світове співтовариство як цивілізована європейська держава.
Я глибоко переконаний, що питання майбутнього України через 10 років є особистим культурним вибором кожного з нас. Те, що ми сьогодні робимо, і є майбутнім. Тому переходити потрібно від образів до дій, від питань про майбутнє — до політики. В Україні є еліта, яка готова взяти на себе відповідальність за майбутнє, є народ, який готовий стати господарем своєї країни, є своя історія. Це і є майбутнє нашої України через 10 років.
Юлія ТИМОШЕНКО, лідер Форуму національного порятунку:
— Ключовою подією, що визначатиме напрям і динаміку майбутнього політико-економічного розвитку України, стануть парламентські вибори в березні 2002 року.
Є два, тільки два (!), реальні суб’єкти цих виборів. Один із них — Президент України Л.Кучма з «подільниками» із ТУНДРи та СДПУ (о), другий — опозиційні в душі або публічно демократичні політичні сили, представлені сьогодні трьома блоками — «Наша Україна» (В.Ющенко), «Україна без Кучми» (О.Мороз), «Форум національного порятунку» (Ю.Тимошенко). Решта учасників виборів виконуватимуть або роль «масовки», «фону» (прогресивні, аграрні, зелені, фруктові та ін. партії), або роль «стабілізатора» Кучми і створеної ним патової ситуації в політиці й економіці (клоновані останнім часом комуністичні партії, незалежно від господарів — не виняток).
Хто переможе — кримінальний застій чи демократія — залежить тільки від одного чинника — чи зможе вся опозиція об’єднатися в один сильний блок і дати суспільству нову політичну якість. Такий єдиний блок за правильно організованої роботи зможе взяти на виборах 65—70% і докорінно змінити відверто негативні тенденції в розвитку України.
У разі переконливої перемоги на парламентських виборах Кучми та його оточення Україну в наступні десять років очікує передбачуваний рух від напівдемократії до авторитаризму, цілковите позбавлення права розпоряджатися власними транзитними магістралями і як наслідок втрата останніх важелів впливу на міжнародній політичній і економічній арені, остаточне розкрадання державних ресурсів, суворий порядок у фінансовому і «духовному» житті «сім’ї», а в інших сферах — наростаючий хаос і брехня, що, як і раніше, трактуватимуться як об’єктивні труднощі затяжного перехідного періоду.
У результаті — в одному контексті Білорусь, але без харизматичного лідера, а в іншому — Туркменістан, але без власних ресурсів нафти й газу. Незалежність житиме в наших серцях і у двох символах — майдані Незалежності у центрі Києва і чудернацькій споруді в центрі на майдані Незалежності.
У разі перемоги єдиного демократичного опозиційного блоку на парламентських виборах ситуація на наступні десять років також буде цілком прогнозованою: принципово новий парламент, принципово новий президент і, нарешті, Початок. Початок творчого будівництва України та реальної інтеграції в Європу. На цьому шляху — досягнення Україною реальних європейських цінностей, властивих громадянському суспільству. І знову — аж прикро — нічого несподіваного для європейського шляху розвитку України: економічний розквіт, не декларовані, а реальні громадянські свободи, гідне місце учасників, а не спостерігачів за глобальними світовими процесами.
І тоді Україні й усім нам залишиться тільки знайти в собі сили і вжитися в загальноєвропейські проблеми цивілізованих країн: куди розмістити капітал, як боротися з кризою надвиробництва тощо — і болісно вирішувати ці проблеми разом із цивілізованими європейськими країнами вже наступні десять років.
Олександр Мороз, народний депутат,
лідер Соціалістичної партії
— Перш ніж давати чіткі відповіді на поставлені вами запитання, потрібно відзначити один принциповий момент: майбутнє України, українського народу залежить, передусім, від того, чи зміниться в Україні система влади. Для нормального, цивілізованої життя нам украй необхідна не тільки демократична форма організації влади в країні, а й, головне, — демократична сутність цієї влади. На жаль, за збереження нинішнього режиму, який мутував у щось таке, що жахає навіть його апологетів, можна сподіватися лише на те, що до 2011 року з політичної карти світу зникне незалежна держава Україна. Проте я вірю в наш народ, його мудрість і силу. Я за натурою реаліст, тому впевнений у славному майбутньому України, її громадян, коли кожна людина відчуватиме, переконуючись на практиці, що її думки, позиція, інтереси щось важать.
У наступному десятилітті наша країна повинна посісти гідне місце серед процвітаючих і могутніх держав світу як за рівнем життя, так і за значенням на світовій арені. Дилема «Росія чи Європа» є спекулятивною за змістом. Європа не НАТО та ЄС, не безвізовий режим та спільна валюта, а стандарти життя, серед яких на чільному місці — конституційність, демократія та права людини. Забезпечити ці стандарти в нас, в Україні, — наше основне завдання. Тоді самі собою відпадуть усі суперечки про вектори розвитку. Тоді люди шануватимуть свою державу, віритимуть владі. Тоді до нас будуть ближчими і Захід, і Росія. Тільки тоді в нас будуть сила й можливості вести незалежний, самостійний політичний і економічний курс і при цьому не озиратися лякливо, чекаючи чергових зовнішніх оцінок і санкцій. Не знаю, чи станеться це до 2011 року. У середині 90-х Україна вже змарнувала свій шанс затвердитися в Європі та світі. Не можна повторювати абсурдні помилки. Принаймні я і мої однодумці зробимо все, щоб гідне місце Україні було гарантованим.
До 2011 року досягнути рівня економічного розквіту навряд чи вдасться. Зруйнувати, знищити можна швидко, а побудувати щось якісно нове за 20 років неможливо, тим паче, коли немає докладно розробленої стратегії. Ця стратегія, за Конституцією, називається «Основи внутрішньої та зовнішньої політики». Проект цього закону, підготовлений соціалістами, ось уже кілька років блокується Банковою.
Крім того, «обраним» буде дуже важко відмовитися від специфічних, пільгових умов ведення власної бізнес-діяльності, що, в свою чергу, теж гальмуватиме процес становлення. Адже цих «обраних» треба відучити від домінування суб’єктивних бажань над об’єктивними потребами суспільства. І самі вони владою бути не повинні. Тож реабілітаційний період національної економіки буде досить тривалим, і до 20-ї річниці незалежності наша держава досягне стану стабільного зростання.
Ясна річ, це станеться тільки після зміни діючої системи влади.
На мій погляд, не може бути високого чи низького рівня розвитку демократії. Демократія або є, або її немає. Сама вона вимагає досить високих стандартів законної організації громадського життя, висуває жорсткі вимоги до всіх учасників демократичних процесів. Так от, у тому, що Україна реально стане демократичною державою набагато раніше, ніж через 10 років, я не сумніваюся. Чи зможуть декотрі витримати випробування демократією — це запитання до них.
Морально скалічений, озлоблений народ — ось найгостріша та найболючіша внутрішня проблема, яку ми не зможемо подолати ще досить довго. Можна відбудувати заводи, фабрики, школи, забезпечити високий рівень соціального захисту, але відродити людську гідність, викоренити в народі насаджуваний нинішньою владою рабський дух — украй делікатне та складне завдання. Адже сьогоднішній владі для зміцнення власного становища потрібне затуркане, забите, залякане, знедолене населення, яким може керувати навіть посередність. І вона, влада, наш народ таким і робить — послідовно, методично і, слід визнати, на жаль, вельми успішно. Але так далі тривати не може. За моїм твердим переконанням, в Україні кожна людина має право усвідомлювати свою значимість, шанувати й бути шанованою, бути впевненою, що її майбутнє та майбутнє її родини можна забезпечити тут, на Батьківщині. Адже ми всі разом повинні відповідати за нашу, вже новітню, історію. Це — наша з вами спільна справа. Вірю, так воно й буде. Віру цю підтримують тисячі й тисячі небайдужих людей, які у дні ювілею країни замисляться над її перспективою.
Стосовно зовнішніх проблем, то тут щось пророкувати складно через вплив величезної кількості як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників. Щоправда, не варто забувати, що часто зовнішні проблеми ми створюємо собі самі.