08/30/2001 | Горицвіт

Спочатку я підкреслю окремі місця в тексті, а потім – деякі висновки.

Дорогі брати і сестри!

Дорога українська родино, яка зібралася із світів далеких і близьких на перший ювілей нашої рідної матері!

А не “шановні учасники зборів”. Цим сентиментальним звертанням автор підкреслює, що він однозначно “свій”.

Україні 10 років. Сьогодні вранці, перед тим, як іти на наш Форум, я вимітив на карті світу країни, де прийнялося українське насіння, пустивши корінь у чужу землю. Це - майже півсвіту. Отака наша українська присутність на планеті.

вжито не зовсім нормативне слово, яке сприймається, як “діаспорне”.

Можна радіти, бо на таке здатна лише справді велика і сильна нація. Та тут же я подумав: на жаль, це - тільки етнічна українська присутність, а не економічна, духовна, політична, на які ми маємо право претендувати. А ще подумав: за кожною хвилею еміграції, розпочинаючи десь від Мазепи й Орлика (а може, й раніше) і до сьогоднішніх українських заробітчан - щоразу стоїть наша чергова історична трагедія.

трагедія Мазепи і Орлика – це один з націоналістичних символів. Протилежний табір каже про перемогу Петра. А “болото” – не згадує взагалі. До речі, я не пам’ятаю, чи є в святкових промовах Кучми згадка про Мазепу.

Політична чи економічна. За цими еміграціями можна читати нашу гірку історію. Та вона - наша. Іншої ми поки що не маємо. Іншу ми лише творимо.

тобто ми зараз творимо переможну історію.

Отож, наш сьогоднішній вселенський український форум дозвольте оцінити не як нагоду поплакатися у вишивану хусточку чи радісно впасти на груди один одному, чи ще раз вигукнути святе "Слава Україні!", від якого здригнуться наші недруги.

отже, автор однозначно належить до українців, у яких є недруги. (Чи говорив десь Кучма про недругів у такому контексті? В нього недруги – це опозиція)

Це ми робити вже вміємо. Перш за все, вважаю, що маємо унікальну можливість консолідувати світовий український інтелект на єдиному, найболючішому для кожного свідомого українця запитанні: ми здатні лише героїко-романтично проголошувати свою суверенну державу, а тоді, пересварившись, хто більший герой, втрачати її знову, чи ми здатні на більше - створити Україну раз і назавжди? Зробити її навічно незалежною, демократичною, багатою і сильною. Здобути право голосу в світовій історії.

Нарешті зрозуміти: на що здатні українці? Яку унікальну культурну вістку ми маємо нести світу, щоб нас за кордоном впізнавали так само, як упізнають французів, німців, американців чи росіян.

Кожен з нас після перших десяти літ свободи мусить відповісти на ці запитання.

знову відрізняється від кучмівської позиції. У Кучми я не пригадую такого слова. Хоча треба взяти тексти і подивитися.

Ставлю його собі і я. І спробую відповісти на нього публічно.

Так, кілька попередніх століть після Переяслава виснажили, розтрощили національний потенціал нашого народу. А тоді й заборонили нашу рідну історію, мову, культуру, духовність. Святе право на власну державність було опущене до рівня кримінального злочину. Тому цю роль могли виконувати лише лицарі-одинаки від Калнишевського аж до Стуса, Світличного, Чорновола. Як українець, який вижив і зберіг національну душу, я схиляю перед ними свою голову.

Символи однозначні. Кучма так не говорить.

Так, ідея української державності жила у свідомості лише сміливих одинаків, але нація, народ ховав її в генетичній підсвідомості. Окрім цього, були історичні нагоди. І ми скористалися цими нагодами двічі. Перший раз невдало, на коротку історичну мить. Але й того нам вистачило, щоб протриматися сімдесят, може, найтрагічніших років.

Автор пропускає так зване відновлення української держави 1941 року, чим відходить (вперше в цьому виступі) від націоналістичної традиції.

Отож, кажу собі: шанс, яким ми скористалися десять років тому - останній.
Більше історія нам його не подарує.

Взагалі, цікавий стиль. Ющенко говорить не як пророк: “кажу вам”, а наче ділиться роздумами: “кажу собі”. Хоча за змістом це твердення пророка: подарує, не подарує, хто це може знати?

Тепер все залежить тільки від нас самих. І ми розрахувалися з історією, і вона нам нічого вже не винна. Живіть, як можете і хочете.

Після цього мусимо собі твердо і жорстко сказати: українська свобода і незалежність - це, звичайно, втіха для чесної української душі. Але коротка і минуща втіха. Далі - важка, часто ризикована і, якщо хочете, каторжна повинність. Дім, міст через ріку, фортеця, собор будуються тимчасово (з погляду вічності), держава - навіки.

Що ж ми маємо сьогодні, після першого десятиліття волі?

Український народ. Він є. Недруги і вороги кажуть, що він недержавний, комунізований і нездатний до самостійного життя, що він приречений на другорядні історичні ролі.

Ющенко вважає комунізованість поганою рисою. Ще один сигнал тим, хто любить прості знаки.

Неправда. Наш перший "реєстровий" філософ Сковорода сказав про нього: "Не вчіть яблуню родини яблука. Краще відженіть від неї свиней".

Ну, фраза вже стала крилатою. Мабуть, при написанні доповіді так і планувалося.

Просто з його дороги до самого себе, до здатності самовідродження й істинної величі треба прибрати перепони, які й сьогодні стоять на шляху.

Що ще треба казати про опозиційність? Перепони стояли і стоять досі. І їх треба прибрати, щоб пішов вільний і могутній розвиток українського народу.

Через десять років після того, коли він виявив свою волю до незалежності, його життя не стало ні легшим, ні кращим. Раніше всі були більш-менш рівні в бідності, до якої люд звик у кількох поколіннях.

Проголошена економічна свобода ніби дала йому можливість багатіти зі своєї праці. Та нею скористалися окремі.

Можна було б розшифрувати, хто ці окремі і як вони скористалися. А так не ясно, може ці окремі просто розумніші, талановитіші?

Однак народ і сьогодні в більшості своїй готовий переламати свою долю, випростатися на повен зріст.

Це можна розцінити, як заклик до революції.

Він ще не втратив цього прагнення, хоч запас його дуже ризикований. Так, ми вийшли з рабства розділеними, роздертими на ворогуючі сегменти: за рівнем національної свідомості, за релігійними конфесіями (без єдиної помісної церкви), за політичними поглядами, за мовою.

Тільки розділивши, посіявши ворожнечу - нас можна було і можна буде тримати у покорі.

Тобто нас і зараз тримають в покорі. Але прямим текстом цього не сказано.

Ідея єдності нації і соборності України мусить стати нашою національною ідеєю на цьому етапі. Боротьба за незалежність почалася із знаменитого живого ланцюга з'єднаних українських рук від Львова до Києва.

Мабуть-таки, боротьба почалася раніше. Але той ланцюг – яскравий символ, і в ньому всі брали участь, тому дуже доречно тут згаданий. (А де тоді був Ющенко? Бо я не знаю його біографії.)

По цьому ланцюгу потекла енергія відродження держави і консолідації нації.

Цей ланцюг простягнувся від Києва до Луганська і Харкова, Одеси і Криму.

Простягнувся метафорично. Мабуть, це та “поезія”, яка декому не сподобалася.

Зрозуміло, поодинці нам не вижити. Як і без України. Патріотичний прошарок народу, його "самостійна", а не виховувана впродовж віків еліта повинна об'єднатися першою, подати приклад нації, а не відсиджуватися в партійних "криївках", з макогоном у руках, який їм здається гетьманською булавою.

Заклик до об’єднання, причому ясно, до кого звернутий. Не до Азарова чи Тигипка. Правда, дещо криво тут стоїть: “а не виховувана впродовж віків еліта”. Не зовсім вичитана доповідь. Хоча це перше поки що місце, до якого можна причепитися з точки зору грамотності.

Такі люди в Україні є. Вони об'єднаються і почнуть діяти спільно, і ми станемо господарями на нашій і своїй землі.

Впевненість в успіху.

У нас є народ. Він такий, яким його витворила історія і доля. Іншого у нас нема, браття.

Знову слово, яке не звучало в офіційних доповідях. Якесь аж націоналістичне слово :-)

Лише з ним, з вірою в нього, за його активної участі відбудеться нова демократична Україна. Іншого шляху я не знаю.

Кажуть, що три мільйони нашого народу складають західну діаспору, одинадцять - східну. Практично маємо ще одну державу, до певної міри запасну Україну". Про всяк випадок... То, звісно, жарт.Бо вона у нас єдина, її не перевезеш з собою ні за пазухою, ні у валізі, лише - в своєму єстві, у душі.

Тривога за саме існування держави.

Ми вдячні вам за вашу причетність до долі України. Знаю, як хотіла відновлення державності західна діаспора, як прагнула брати участь у її відродженні. Знаю, що багато хто з вас почуваються обманутими у своїх сподіваннях. Будьте переконані: ми побудуємо нашу Україну, за яку не буде соромно у світі.

Знаю проблеми і східної, пострадянської, діаспори, її відчуженість від нашої держави. Брак належної допомоги.

Підтримую висловлені ініціативи і переконаний, що лише пряма державна підтримка програм культури та духовного розвитку українських громад за кордоном буде свідченням того, що Українська держава про них дбає, турбується і цінує.

Крім народу, маємо владу. Вже не призначену чи завезену з метрополії, а обрану самим народом, обрану демократичним шляхом. Про яку вже багато сказано сьогодні. Яку не згадує тільки лінивий. Я не хотів би повторюватись.

Знову викрутився. Наче і згоден зі всією критикою влади, але якщо читати буквально, то ні. Хоча за змістом навіть цього одного абзацу – Ющенко скоріше на боці критиків влади. Бо речення “не згадує тільки лінивий” означає, що “згадують” негативно. Можна для підтвердження подивитися в словнику.

Влада проходить іспит демократії і совісті.

Теж сумнівів нема. Він же не сказав “влада і опозиція проходять іспит демократії і совісті” або “держава проходить іспит демократії і совісті” або “ми проходимо іспит демократії і совісті”

Ще маємо політичні партії, які розмножуються вегетативно чи й клонуванням. Незабаром матимемо по партії на кожну тисячу українців. Однак, політичне життя в Україні - це не діяльність партій, а швидше, їхня бездіяльність або розколи заохочувані різними силами і владою. Маємо відверто антидержавні політичні сили. Маємо кілька десятків віртуальних демократичних партій.

Маємо справді демократичні, патріотичні, державницькі партії, готові дати суспільству нові економічні та політичні ідеї, концепції виходу із кризи. Та вони роз'єднані. Навіть наш легендарний Рух, який відіграв історичну роль у проголошенні незалежності, сьогодні розсічено на кілька філій. Якщо на базі справді українських державницьких демократичних патріотичних партій, плеяди чесних, неспокушених ні владою, ні кланами моральних та господарських авторитетів нації, державницьких громадських організацій

Звідси ясно, які партії стануть базою нового блоку. Перш за все, Рух.

ми і цього разу не створимо сильного виборчого блоку, який запропонує Україні нову політичну та економічну стратегію, утворить стабільну державницьку і реформаторську більшість у парламенті - зневірений народ має право сказати до політиків словами Грушевського: "Ви, що хочете проїхати... пасажирами до будучої України, не віддавши нічого тій боротьбі, якою вона здобувається, не побивши святкових черевиків на тій груді, по якій тягнеться тяжкий обоз цього походу. Ви краще одійдіть, коли не маєте охоти піддатися твердим вимогам цього страшного часу".

Отож, все у нас начебто є: народ, виборна влада, багатопартійність. Та нема ще тієї України, за яку покладено стільки лицарських голів і душ, пролито сліз і крові. Ще немає. Бо ми ще роз'єднані.

Впевнений, мій заклик утворити нову, модерну політичну потугу на ім'я "наша Україна", яка пропонує українцям відкриту прозору і моральну політику, яка чітко означить український вибір, як європейський, яка сміливо кине виклик системній кризі, а не її наслідкам, для якої українська людина і Українська держава - найбільша цінність - цей заклик знайде розуміння та підтримку у народу, національної еліти, політичних партіях.

Пора злазити з гетьманських коней і запрягати їх в одного плуга. Пора скидати цяцьковані кунтуші та братися за чепіги, щоб вчасно відповісти на більшість українських питань і відповісти на глобальні виклики часу.

Самодіяльний спосіб побудови держави через помилки і спроби вичерпав себе у попередньому десятилітті.

Я тихо кажу собі і вам: слава українцям, тим, які люблять Україну навіть такою, якою вона є. Слава українцям, які хочуть бачити її модернішою. Та найбільша слава тим українцям, які хочуть і здатні зробити її кращою.

Спішіть робити добро. Щасти вам.

Закінчення доповіді теж нестандартне.

ВИСНОВКИ

1. Віктор Ющенко чітко і однозначно висловився про свою ідеологію в зрозумілих для української політики термінах і символах. Його ідеологія – національно – демократична з легесеньким дистанціюванням від “націоналізму”.
2. Віктор Ющенко в опозиції до теперішньої влади.
3. Віктор Ющенко готовий очолити національно-демократичні сили і привести їх до перемоги.

ЗАУВАЖЕННЯ.

У доповіді зовсім нічого не сказано про економічну програму. Але можна вважати, що тут ішлося тільки про перший, головний, етап: об’єднання української еліти і прихід її до влади, що означатиме зняття перешкод у розвитку української нації. А тоді вже можна буде говорити і про економічну програму.