Максим Стріха: Хотіли як краще, а вийшло як завжди
01/15/2002 | Спостерігач
Хотіли як краще, а вийшло як завжди, або ж пропаганда як засіб уникнути агітації
Максим Стріха, для УП, 15.01.2002, 15:43
Ті, хто уважно стежить за українською передвиборчою кампанією, не могли не помітити двох подій першої декади січня. Спершу декілька інтернет-видань повідомили: голова Центрвиборчкому Рябець зажадав для ознайомлення роздрук останніх передач українського радіо "Свобода" на предмет виявлення в них ознак передвиборчої агітації.
І відразу ж потому програми радіо стали стриманіші, в них суттєво поменшало імен політиків і назв партій. Очевидно, не треба бути аж надто проникливим аналітиком, щоб зауважити причинно-наслідковий зв’язок між цими двома подіями.
Кажуть, керівництву київського бюро "Свободи" в ЦВК поставили жорсткий ультиматум: або ж радіо продовжує свою дотеперішню лінію і його негайно виганяють з FM-діапазону (а отже, "Свобода" знову перетворюється на втіху для вузького кола інтеліґентів-"шістдесятників", які ще зберегли старі добрі короткохвильовики). Або ж радіо суворо дотримується заборони на передвиборчу агітацію саме в тлумаченні Рябця: не тільки жодних закликів та коментарів, але й жодної аналітики, жодного порівняння виборчих програм.
Дозволено тільки телеграфне згадування подій, - без жодних оцінок з боку журналістів. Причому такий режим для "Свободи" триватиме не до 9 лютого, а до 1 квітня - адже йдеться про радіо, що фінансується Конгресом США.
Насмілюся стверджувати: ті демократично налаштовані народні депутати, які героїчно обстоювали пропорційну виборчу систему й до дрібниць виписували процедуру підрахунку голосів, аби уникнути будь-яких можливих зловживань, потрапили в пастку, яку самі ж для себе створили. Суворо окреслена дата початку передвиборчої агітації мусила б, начебто, створити рівні умови для всіх кандидатів: для владних і опозиційних, для багатих і незаможних, для тих, хто розпоряджається адмінресурсом і тих, хто його напріч позбавлений. Отже, хотіли як краще...
А вийшло як завжди. Передбачена законом заборона абсолютно не вплинула на агітацію, скажімо, за найкращий у світі блок "ЗаЄдУ". І здійснюється ця агітація не лише у формі докладного висвітлення на державному телебаченні й радіо самовідданої роботи на благо України Литвина, Кінаха, інших лідерів колишньої "ТУНДРИ". Здійснюється вона й у формі цілком однозначних вказівок, які спускаються за вертикаллю відділів освіти, охорони здоров’я, МВС: голосувати потрібно тільки так, і аж ніяк не інакше.
І, насмілюся передбачити, цьому блокові аж ніяк не загрожує жодна з передбачених законом санкцій. Не для того ж наш найнезалежніший у світі ЦВК очолює найпринциповіший у світі Рябець. Хто сумнівається, нехай згадає, як два роки тому Мороз абсолютно на рівних умовах змагався за президентське крісло з Кучмою...
Але облишмо не надто веселі жарти. Не визначивши в законі про вибори зміст поняття "агітація", законодавці створили безліч проблем саме для тих українських та закордонних україномовних ЗМІ, які воліли б об’єктивно висвітлювати хід передвиборчих перегонів. Над кожним із них занесено сьогодні сокиру, яка в потрібний момент може й опуститися.
І ледве чи праві декотрі гарячі голови, які радять опозиції начхати на всі ті заборони. Переконаний: якраз щодо опозиції державна машина продемонструє всю свою дієвість і "принциповість"...
І все ж в законі існує суттєва шпарина. Заборонивши до 9 лютого (а у випадку зі "Свободою" та "Бі-бі-сі" - й до 1 квітня) агітацію, закон не запровадив жодних обмежень щодо пропаганди
Скажімо, чи треба Україні "імплементувати" результати квітневого (2000 року) "референдуму" - чи це таки прямий шлях до диктатури? Чи потрібно пускати під приватизацію нафто- та газопроводи, - чи таки зберегти їх у державній власності, як один із стратегічних для майбутнього України об’єктів? Чи проводити далі аграрну реформу "за Кучмою", чи таки подбати про те, щоб українські чорноземи не стали врешті-решт власністю іноземців та латифундистів? Чи безумовним ринковим благом є платні медицина й освіта, чи в цій сфері варто зберегти бодай певні гарантії соціальної захищеності?
Список таких питань (щодо яких погляди учасників виборчих перегонів реально різняться) може бути дуже довгим. І для суспільства була б вельми повчальною, скажімо, публічна дискусія між Симоненком та Морозом (які взагалі відкидають право приватної власності на землю), Матвієнком (який допускає це право для українських фізичних осіб, але заперечує можливість володіння орною землею для юридичних осіб, вважаючи на небезпеку переходу її таким чином до нерезидентів), та Литвином і Ющенком (які є апологетами земельного кодексу в його сьогоднішньому вигляді).
Чи публічна дискусія між Тимошенко та Марчуком щодо доцільності приватизації нафтопроводу Одеса-Броди (перша категорично заперечує таку можливість, другий - наполягає на ній як на єдино можливому варіанті).
Підкреслюю - цінність таких дискусій може полягати не в обіцянках (прийшовши до влади, ми зробимо так), а саме в аналізі (чому краще зробити так, а не інакше). Адже на підставі таких дискусій виборець зможе зробити усвідомлений вибір не тільки щодо конкретної партії та кандидата, а, що значно важливіше, щодо вигіднішого і для нього особисто, і для його дітей сценарію майбутнього розвитку України.
Не маю сумніву - таких дискусій не буде на каналі УТ-1 чи в газеті "Факти". А ось те ж таки радіо "Свобода" могло б організувати їх (ніде не згадуючи при цьому заборонені слова "вибори" й "передвиборча програма", - йтиметься бо виключно про ставлення до конкретних важливих для суспільства проблем). І бодай так вийти з глухого кута, який (з найкращих міркувань) витворили наші демократичні законодавці.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, член партії "Собор"
Максим Стріха, для УП, 15.01.2002, 15:43
Ті, хто уважно стежить за українською передвиборчою кампанією, не могли не помітити двох подій першої декади січня. Спершу декілька інтернет-видань повідомили: голова Центрвиборчкому Рябець зажадав для ознайомлення роздрук останніх передач українського радіо "Свобода" на предмет виявлення в них ознак передвиборчої агітації.
І відразу ж потому програми радіо стали стриманіші, в них суттєво поменшало імен політиків і назв партій. Очевидно, не треба бути аж надто проникливим аналітиком, щоб зауважити причинно-наслідковий зв’язок між цими двома подіями.
Кажуть, керівництву київського бюро "Свободи" в ЦВК поставили жорсткий ультиматум: або ж радіо продовжує свою дотеперішню лінію і його негайно виганяють з FM-діапазону (а отже, "Свобода" знову перетворюється на втіху для вузького кола інтеліґентів-"шістдесятників", які ще зберегли старі добрі короткохвильовики). Або ж радіо суворо дотримується заборони на передвиборчу агітацію саме в тлумаченні Рябця: не тільки жодних закликів та коментарів, але й жодної аналітики, жодного порівняння виборчих програм.
Дозволено тільки телеграфне згадування подій, - без жодних оцінок з боку журналістів. Причому такий режим для "Свободи" триватиме не до 9 лютого, а до 1 квітня - адже йдеться про радіо, що фінансується Конгресом США.
Насмілюся стверджувати: ті демократично налаштовані народні депутати, які героїчно обстоювали пропорційну виборчу систему й до дрібниць виписували процедуру підрахунку голосів, аби уникнути будь-яких можливих зловживань, потрапили в пастку, яку самі ж для себе створили. Суворо окреслена дата початку передвиборчої агітації мусила б, начебто, створити рівні умови для всіх кандидатів: для владних і опозиційних, для багатих і незаможних, для тих, хто розпоряджається адмінресурсом і тих, хто його напріч позбавлений. Отже, хотіли як краще...
А вийшло як завжди. Передбачена законом заборона абсолютно не вплинула на агітацію, скажімо, за найкращий у світі блок "ЗаЄдУ". І здійснюється ця агітація не лише у формі докладного висвітлення на державному телебаченні й радіо самовідданої роботи на благо України Литвина, Кінаха, інших лідерів колишньої "ТУНДРИ". Здійснюється вона й у формі цілком однозначних вказівок, які спускаються за вертикаллю відділів освіти, охорони здоров’я, МВС: голосувати потрібно тільки так, і аж ніяк не інакше.
І, насмілюся передбачити, цьому блокові аж ніяк не загрожує жодна з передбачених законом санкцій. Не для того ж наш найнезалежніший у світі ЦВК очолює найпринциповіший у світі Рябець. Хто сумнівається, нехай згадає, як два роки тому Мороз абсолютно на рівних умовах змагався за президентське крісло з Кучмою...
Але облишмо не надто веселі жарти. Не визначивши в законі про вибори зміст поняття "агітація", законодавці створили безліч проблем саме для тих українських та закордонних україномовних ЗМІ, які воліли б об’єктивно висвітлювати хід передвиборчих перегонів. Над кожним із них занесено сьогодні сокиру, яка в потрібний момент може й опуститися.
І ледве чи праві декотрі гарячі голови, які радять опозиції начхати на всі ті заборони. Переконаний: якраз щодо опозиції державна машина продемонструє всю свою дієвість і "принциповість"...
І все ж в законі існує суттєва шпарина. Заборонивши до 9 лютого (а у випадку зі "Свободою" та "Бі-бі-сі" - й до 1 квітня) агітацію, закон не запровадив жодних обмежень щодо пропаганди
Скажімо, чи треба Україні "імплементувати" результати квітневого (2000 року) "референдуму" - чи це таки прямий шлях до диктатури? Чи потрібно пускати під приватизацію нафто- та газопроводи, - чи таки зберегти їх у державній власності, як один із стратегічних для майбутнього України об’єктів? Чи проводити далі аграрну реформу "за Кучмою", чи таки подбати про те, щоб українські чорноземи не стали врешті-решт власністю іноземців та латифундистів? Чи безумовним ринковим благом є платні медицина й освіта, чи в цій сфері варто зберегти бодай певні гарантії соціальної захищеності?
Список таких питань (щодо яких погляди учасників виборчих перегонів реально різняться) може бути дуже довгим. І для суспільства була б вельми повчальною, скажімо, публічна дискусія між Симоненком та Морозом (які взагалі відкидають право приватної власності на землю), Матвієнком (який допускає це право для українських фізичних осіб, але заперечує можливість володіння орною землею для юридичних осіб, вважаючи на небезпеку переходу її таким чином до нерезидентів), та Литвином і Ющенком (які є апологетами земельного кодексу в його сьогоднішньому вигляді).
Чи публічна дискусія між Тимошенко та Марчуком щодо доцільності приватизації нафтопроводу Одеса-Броди (перша категорично заперечує таку можливість, другий - наполягає на ній як на єдино можливому варіанті).
Підкреслюю - цінність таких дискусій може полягати не в обіцянках (прийшовши до влади, ми зробимо так), а саме в аналізі (чому краще зробити так, а не інакше). Адже на підставі таких дискусій виборець зможе зробити усвідомлений вибір не тільки щодо конкретної партії та кандидата, а, що значно важливіше, щодо вигіднішого і для нього особисто, і для його дітей сценарію майбутнього розвитку України.
Не маю сумніву - таких дискусій не буде на каналі УТ-1 чи в газеті "Факти". А ось те ж таки радіо "Свобода" могло б організувати їх (ніде не згадуючи при цьому заборонені слова "вибори" й "передвиборча програма", - йтиметься бо виключно про ставлення до конкретних важливих для суспільства проблем). І бодай так вийти з глухого кута, який (з найкращих міркувань) витворили наші демократичні законодавці.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, член партії "Собор"