01/24/2002 | Ярослав Підстригач

Уява

Крім мислення і почуттів, найважливішим об'єктом маніпуляції свідомістю є уява.

Перетворення якоїсь часточки реальності в образ, створюваний свідомістю (фантазією) людини.

Ле Бон писав у книзі "Душа натовпу": "Могутність переможців і сила держав власне і ґрунтується на народній уяві. Юрбу захоплюють за собою, діючи головним чином на її уяву...

Не факти самі по собі вражають народну уяву, а те, яким чином вони розподіляються і подаються юрбі. Необхідно, щоб, згущаючись, ці факти представили б такий разючий образ, що він міг би опанувати цілком розумом юрби і наповнити всю область її понять. Хто володіє мистецтвом справляти враження на уяву юрби, той і володіє мистецтвом нею керувати".

Зрозуміло, що уява нерозривно зв'язана із сприйняттям, вона лише новим чином комбінує те, що ми колись пізнали на досвіді і зафіксували в пам'яті: не можна уявити те, чого в різних своїх елементах не було б у дійсності. Платон порівнював сприйняття з процесом тиснення печатки на восковій пластинці, а уява, відповідно до Платона, це відбиток, що залишається після видалення печатки. Діти до півтора років не виявляють ніяких ознак уяви — їм для цього бракує матеріалу.

Перетворивши в нашій свідомості отримані колись і десь в дійсності враження, уява створює образи і розумові, і почуттєві. Отже, через уяву маніпулятор може впливати і на мислення, і на почуття. Максимальною рухливістю й уразливістю перед маніпуляцією володіє сполучення двох "гнучких" світів — уяви і почуттів. Кажуть, що емоції — основні діячі в психічному світі, а образи — будівельний матеріал для емоцій.

У психології вироблена докладна класифікація типів уяви: навмисна, мимовільна, відтворююча і творча, конкретна й абстрактна. У багатьох людей розвивається уява типу "сни наяву" — здатність зануритися у власні фантазії, піти від дійсності. У крайніх випадках це виробляє (вірніше, підсилює) особливий тип мислення — аутистичне, коли людина живе в штучному внутрішньому світі, "відключається" від реальності. Під час важких суспільних криз це може стати масовим явищем і широким полем діяльності маніпуляторів свідомістю — коли в інтересах правлячого шару відвернути якнайбільше людей від активної політичної позиції (наприклад, від участі у виборах).

У невеликих дозах приємні фантазії утворюють стимулюючий, спонукаючий ефект. Але коли людина, віддавшись незбутнім мріям, починає в них всерйоз вірити, створювані уявою образи стають для неї достатніми. Вони заміняють реальні досягнення, займають місце дії, і людина впадає в апатію, не бажаючи і пальцем поворухнути не тільки для досягнення бажаного, але вже і для свого порятунку.

Гра уяви сильно залежить від ступеня задоволення потреб людини. Вдоволені потреби уяви не народжують, а от якщо людині чогось бракує, в її свідомості виникають образи — як відсутнього предмета, так і шляхів до володіння ім. Штучна зміна стану задоволеності самих головних потреб людей — сильний засіб контролю над їхньою уявою і, таким чином, над їхнім поводженням. Помірна недостача якогось ресурсу будить активну уяву, що змушує діяти, розв'язувати проблему. Як правило, це не в інтересах маніпуляції свідомістю. Звичайно маніпулятори прагнуть якнайшвидше загострити незадоволеність людей до стадії фрустрації — відчуття пригніченості і безвихідності. У цьому стані починає домінувати пасивна уява — міражі, мрії, мрії. Виникає і підвищене прагнення штучне "поліпшити настрій", наприклад, випивкою.

Дуже важливим для маніпулятора результатом фрустрації є звуження свідомості —майже вся увага зосереджується саме на незадоволеній потребі, сприйняття дійсності різко спотворюється. Коли тисне черевик, людина не думає про те, як добре гріє її пальто. Фрустрація породжує таку завзятість і упертість, що збоку здається патологічною тупістю. При цьому неважливо, чи є незадоволена потреба фундаментальною чи другорядною, а то і "наведеною".

А тепер подивімося навколо. Ситуація просто кричить про те, що все, що тут сказано — це гірка українська правда. В шоковому стані фрустрації перебуває більшість населення нашої держави. Настільки багато проблем і всі вони настільки кричать, що немає сили і бажання на них реагувати. Сконцентрувавшись на проблемі виживання, в гонитві за щоденним задоволенням елементарних життєвих потреб, кожен з нас не має часу і снаги замислитися про справжні причини цих проблем. Після того, як гніт переходить певну "революційну" межу і далі йде вгору, суспільство перестає опиратися.

Нас позбавили мрії. Хто з нас востаннє мріяв про те, щоб Україна була заможною і щасливою? Ні... Кожен мріє і міркує, куди б це втекти з цієї країни. Або взагалі не мріє і не міркує.
Маніпуляція відбулася успішно.


Маніпуляція увагою

Дуже важливими мішенями, на які необхідно чинити вплив при маніпуляції свідомістю є пам'ять і увага. Задача маніпулятора — у чомусь переконати людей. Для цього треба, насамперед, привернути увагу людей до його повідомлення, у чому б воно не виражалося.

Потім потрібно, щоб людина запам'ятала це повідомлення, тому що багаторазово перевірений закон говорить: переконливим є те, що залишається в пам'яті.

Як ми вже згадували, сам термін маніпуляція був перенесений у сферу свідомості з області мистецтва фокусників. У фокусників-маніпуляторів до найважливіших навичок і умінь відноситься володіння прийомами відволікання уваги глядачів від головного об'єкта. Майстер переключає увагу на спеціально створювані для цього явища за допомогою слів, жестів, зовнішніх ефектів (аж до вогню і вибуху). У принципі так само чинять і маніпулятори свідомістю. Для цього вони розробляють складні і навіть витончені технології, іноді криваві.

Увага, концентрація психічних процесів на якомусь об'єкті направляє й організує всі ці процеси — сприйняття, мислення, почуття, уяву і т.д. Зосередивши увагу на важливому об'єкті, людина відсіює, відстороняє другорядні подразнення й інформацію. Це і дозволяє людині вести нормальну психічну діяльність. Навіть при читанні тексту людина завжди виділяє в ньому кілька центрів цікавості, на яких і концентрує увагу, а пустоти між ними заповнює "пакувальним матеріалом", який пробігає впівока.

Зрозуміло, що люди активно використовують свою здатність до зміни спрямованості уваги, до її переключення. Вони переводять його, як прожектор, на ті об'єкти, які у даний момент вважають важливішими. Таким чином, для маніпулятора виникає можливість замістити об'єкт — повести важливий об'єкт у тінь, підсунувши людині робочий відволікаючий об'єкт (наявний у реальності чи побудований маніпулятором).

Люди також можуть змінювати і зосередженість уваги на об'єкті, ступінь поглибленості в його сприйняття й осмислення — у житті людині доводиться розподіляти увагу. Таким чином, штучно розсіюючи увагу, розподіляючи її на кілька об'єктів, можна і без повного відволікання уваги від важливого для людини об'єкта значно знизити можливості його сприйняття й осмислення. Для успішної маніпуляції увагою важливо також вірно оцінити такі характеристики аудиторії, як стійкість та інтенсивність уваги. Вони залежать від рівня освіти, віку, професії, тренованості людей і піддаються експериментальному вивченню. Не менш важливою є і технологічна база маніпулятора. Телебачення, що оперує одночасно текстом, музикою і рухомими зоровими образами має винятково високу, магічну здатність зосереджувати, розсіювати і переключати увагу глядача.

Дослідження способів чи відволікання переключення уваги, як необхідної умови успішної маніпуляції проводилося в 60-і роки в США виходячи з уявлень про психологічний захист людини проти навіювання. Досить швидко було виявлено, що повідомлення, спрямоване проти якої-небудь думки чи установки, виявляється більш ефективним, якщо в момент його передачі відвернути увагу одержувача від змісту повідомлення. У цьому випадку утруднюється осмислення інформації одержувачем і вироблення їм контраргументів — основи його спротиву навіюванню.

В одній серії експериментів групам студентів показували два невеликих фільми, у яких вимовлялася промова, що переконує глядача в тім, що студентські братства шкідливі. Один фільм зображував самого оратора, що вимовляв цю мову. В іншому фільмі та ж мова давалася на тлі відеоряду, образи якого ніяк не були зв'язані з текстом. Вони відволікали увагу від аргументів, що містяться в мові. У тих групах глядачів, яких зміст промови істотно не торкнувся (студенти, що не належать до братств), різниці в зміні їхньої думки після перегляду обох фільмів виявлено не було. Навпаки, члени студентських братств піддалися впливу по-різному. Більш навіюваними виявилися ті, хто дивився фільм зі образами, що відволікають увагу.

Потім методики ускладнилися і стали більш точними. Переконуюча словесна інформація давалася групам випробовуваних при відволікаючому впливі різної інтенсивності (їм показувалися слайди з зображеннями, відволікаюча сила яких була різною). Виявилося, що переконуюча інформація найбільш ефективна при помірних рівнях відволікання уваги. Психологічний опір навіюванню є сильним при відсутності відволікання (одержувач інформації виявляє при цьому високий ступінь підозрілості стосовно мети оратора), але він підвищується і при занадто сильному відволіканні — почуття підозри знову зростає. Треба, втім, зауважити, що цей висновок не поширюється на крайні способи відволікання уваги через психологічний шок.

Оце кухня! А тепер уявіть, що в кожному передвиборчому штабі кожного політика про це все дуже добре знають...

Багато емпіричних знахідок застосовуються і без гарного теоретичного пояснення. Так, давно було виявлено, що пік уваги телеглядачів виникає в той момент, коли камера віддаляється від центра події (від артиста, музиканта, оратора) і починає повільно сковзати по публіці, вихоплюючи великим планом то одне, то інше обличчя. За допомогою цього прийому увага утримується і на головному об'єкті. Цей прийом широко ввійшов у практику телебачення.

Експерименти 60-х років підвищили ефективність маніпуляції в пресі і на телебаченні, давши майже кількісні критерії для визначення "оптимального" відволікання чи читача глядача від аргументів переконуючого повідомлення. Газети стали застосовувати "калейдоскопічне" розташування матеріалу, розведення важливих повідомлень суперечливими плітками, сенсаціями, барвистими фотографіями і рекламою. Телебачення стало по-новому компонувати відеоряд, точно підбираючи відволікаючі увагу образи.

Винятково сильною відволікаючою дією володіють унікальні події — безпрецедентні і неповторні. Стосовно них у людини виникає "подвійна увага" — люди, як кажуть, не вірять своїм очам і змушені усе сильніше вдивлятися в об'єкт, зосереджуючи на ньому свою увагу. Під прикриттям такої сенсації політики квапляться провернути всі темні справи. Більш рядовим впливом володіють незвичні події — ті, котрі відбуваються рідко і до того ж привертають увагу своїми іншими сторонами (убивства, катастрофи, скандали). Іноді, навпаки, жорстко запрограмовані важливі події можуть бути використані для відволікання уваги від політичної акції, що іншим часом викликала б підвищену суспільну активність. Так, дуже вміло був виведений у відставку Єльцин — 31 грудня 1999 р., коли всі люди готувалися зустріти новий 2000-й рік, а потім перебували в похміллі до 4 січня.


Маніпуляція свідомістю через пам'ять

З метою маніпуляції свідомістю доводиться впливати на усі види пам'яті людини різними способами. З одного боку, треба, щоб людина запам'ятала (а то і завчила до автоматизму) якусь думку, метафору, формулу. З іншого боку, буває необхідно "відключити" її короткочасну чи історичну пам'ять — вона створює психологічний бар'єр проти навіювання.

В найгіршому випадку людина, що не пам'ятає нічого з історії свого колективу (народу, країни, родини), випадає з цього колективу і стає зовсім беззахисною проти маніпуляції. Це — важлива умова для можливості підробок і підмін предмета тверджень. Якщо люди швидко забувають реальність, то будь-яку проблему можна представити невірно, поза реальним контекстом. І обговорення, навіть якби воно було, втрачає раціональні риси — результат досягається на емоціях.

Інтуїтивно люди відчувають, що їхній зв'язок з історією — величезна і життєво важлива цінність. Чому таке занепокоєння викликає рішення знести який-небудь старий будинок, що всім заважає? Тому що він — реальний свідок давніх подій, і нам здається, що ми можемо обпертися на нього в нашому зв'язку з історією. Ще більш незрозумілим на перший погляд є той священний зміст, який придають архівам. Навіщо вони? Опублікування документів майже нічого не змінить у нашому житті. Адже зроблені вже і мікрофільми, і записано документи на оптичні диски. Якщо ураган знищить справжні документи, практично нічого не зміниться — але сама ця небезпека здається нам страшною. Справжні документи — свідки історії. Як кажуть, їхній священний характер складається у приборканні Хроноса — часу, що відокремлює нас від життя наших предків. Щоб маніпулювати свідомістю нині живучих, треба цей зв'язок розривати.

Розглянемо спочатку важливість запам'ятовування. Коли людина одержує якесь повідомлення, його взаємодія з пам'яттю поділяється на два етапи: спочатку відбувається пасивне запам'ятовування. Потім інформація переробляється розумом, і якщо вона визнається хоча б трохи переконливою, емоційно пофарбованою і цікавою, вона "впроваджується" у пам'ять і починає впливати на свідомість.

Таким чином, запам'ятовуваність і переконливість знаходяться в діалектичній єдності. Щоб пасивна пам'ять сходу його не відкинула, повідомлення повинне чимось "зачепити" свідомість, не здатися відразу повною нісенітницею. Але щоб впровадитися у свідомість, інформація повинна бути запакована в таку форму, щоб вона залишилася в пам'яті. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам'ятала, навіть якщо запам'ятовування відбулося в ході чисто механічного повторення, як настирливої пісеньки. Впроваджене у свідомість повідомлення діє вже незалежно від того, хибне воно чи істинне. А. Моль підкреслює: "На цьому принципі і засновані вся пропагандистська діяльність і обробка суспільної думки пресою". Ще раніш ту ж думку виразив Геббельс: "Постійне повторення є основним принципом усієї пропаганди".

Дослідники прийшли до сумного для простої людини висновку: те, що в результаті частого повторення міцно запам'ятовується, діє на свідомість незалежно від того, чи викликає це твердження заперечення, чи схвалення: "Ефективність переконання вимірюється числом людей, у яких дане повідомлення викликає визначену реакцію, спрямованість же цієї реакції несуттєва". Спрямованість реакції несуттєва. Виявляється, той, хто втупився в екран телевізора і десять разів у день чує те саме повідомлення, піддається маніпуляції, навіть якщо щораз він матюкається від обурення.

Цей висновок перевірено на комерційній рекламі, цінність якої для вчених — у величезній кількості емпіричного матеріалу. Майстри реклами знають, що для її ефективності неважливо, чи викликає вона позитивну чи негативну реакцію, важливо, щоб вона застрягла в пам'яті. Так виник особливий вид — "дратівна реклама", підсвідомий вплив якої тим більше, ніж сильніше вона обурює чи дратує людей.

Фахівцями в області інформації проведено величезну кількість досліджень з метою з'ясувати характеристики повідомлень, що полегшують запам'ятовування. Так, виявлено наявність критичної тимчасової величини ("часовий обсяг пам'яті"): цілісне повідомлення повинне вкладатися в проміжок від 4 до 10 секунд, а окремі частки повідомлення — у проміжки від 0,1 до 0,5 секунди.

Щоб сприйняти міркування, що не уміщається в 8-10 секунд, людина вже повинна робити особливе зусилля, і мало хто його побажає зробити. Виходить, повідомлення просте буде відкинуто пам'яттю. Тому кваліфіковані редактори телепередач доводять текст до примітиву, викидаючи з нього будь-яку логіку і зв'язний зміст, заміняючи його асоціаціями образів, грою слів, нехай навіть найдурнішими метафорами.

Докладно вивчений вплив емоційних елементів повідомлення на його запам'ятовуваність. В усьому балансі різних видів пам'яті (образної, словесної, звукової і т.д.) головної для маніпуляції свідомістю є саме емоційна пам'ять. Запам'ятовується і діє, насамперед, те, що викликало враження. Будь-яка інформація, якщо вона не підкріплена "пам'яттю почуттів", швидко стирається, витісняється.

Роль найрізноманітніших почуттів у запам'ятовуванні ретельно "зважена", так що існує цілий ряд математичних моделей, що дозволяють робити кількісні розрахунки, "конструюючи" передачі і виступи політиків. Одні повідомлення цілеспрямовано впроваджуються в довгострокову пам'ять, інші в короткострокову, а треті використовуються як нейтральне прикриття, що створює загальну правдоподібність.

Дуже важливим є зв'язок емоційної пам'яті і впізнавання. У маніпуляції свідомістю впізнавання відіграє ключову роль, тому що породжує помилкове почуття знайомства. Це стає передумовою згоди аудиторії з комунікатором (відправником повідомлення) — він сприймається аудиторією як свій. Для "захоплення" аудиторії впізнавання набагато важливіше свідомої згоди з його твердженнями. Тому так важливо намозолити людям очі з телеекрана.

Діючи через засоби масової інформації, маніпулятори головну ставку роблять на мимовільне запам'ятовування. Тому для них набагато важливіше створити потік сумбурних повідомлень, ніж викласти одну зв'язну ідею, що людина обміркує і навмисно запам'ятає. Сумбурні повідомлення відкладаються в латентних, дрімаючих шарах пам'яті і діють підспудно, більше на підсвідомість. Вони ожвавлюються асоціаціями, новими образами і повідомленнями, що їх "будять". При цьому для маніпулятора навіть неважливо, як поставиться людина до повідомлення, що вона запам'ятала мимоволі.

При вивченні процесів пам'яті психологи знайшли явище "дрімаючого ефекту": відкладена в латентних шарах пам'яті точка зору, яку було відкинуто свідомістю в момент мимовільного запам'ятовування, з часом, "відлежавшись", перетворюється спочатку в нечітке, невизначене представлення, а потім і в згоду з нею. Для того, щоб припинити цей процес перетворення, необхідно час від часу нагадувати людині первісний зміст твердження і причини, через які його було відкинуто.


Зробімо з них натовп

Поговоримо далі ще про один метод програмування поведінки людей, — метод зробити з множини розумних індивідуумів керовану руйнівну силу.

Ніцше писав: "Коли сто людей стають одне біля одного, кожен втрачає свій розум і отримує якийсь інший".

З кінця XІ століття однією з головних проблем психології, філософії і культурології стала масова свідомість. Ми були відділені від накопиченого в цій області знання суспільствознавством, що виходило з категорії класової свідомості. Маса (і її крайня, тимчасова і хитлива форма – натовп) не є частиною суспільства, хоча й утворює колективи. У ній відсутня структура і стійкі культурні системи, у неї інший розум і тип поведінки, ніж у класу.

Ле Бон у своїй книзі "Психологія мас" перелічує помічені ним особливості цього короткоживучого людського колективу. Приведемо його тези з розділу "Душа натовпу".

У натовпі "свідома особистість зникає, причому почуття й ідеї всіх окремих одиниць, що утворюють ціле, приймають один і той самий напрямок. Утворюється колективна душа, яка має, звичайно, тимчасовий характер, але і дуже визначені риси... Індивід, пробувши трохи часи серед діючого натовпу, чи під впливом струмів, що виходять від цього натовпу, чи з яких-небудь інших причин — невідомо, потрапляє незабаром у такий стан, що дуже нагадує стан загіпнотизованого суб'єкта". Натовп - якісно нова система, а не конгломерат. У ньому "немає ні суми, ні середнього її складових, але існує комбінація цих елементів і утворення нових властивостей".

"Індивід у натовпі здобуває свідомість нездоланної сили, і ця свідомість дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли буває на самоті. У натовпі ж він менш схильний приборкувати ці інстинкти, тому що юрба анонімна і не несе на собі відповідальності. Почуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, зовсім зникає в натовпі".

Людина в натовпі має дивно високу сприйнятливість до вселяння: "У натовпі всяке почуття, усяка дія заразлива, і притім у такому ступені, що індивід дуже легко приносить у жертву свої особисті інтереси інтересу колективному. Подібне поводження, однак, суперечить людській природі, і тому людина здатна на нього лише тоді, коли вона складає частку натовпу... Перш ніж він утратить усяку незалежність, у його ідеях і почуттях повинна відбутися зміна, і притім настільки глибока, що воно може перетворити скупого в марнотратного, скептика - у віруючого, чесну людину - у злочинця, боягуза - у героя.

Натовпу знайомі тільки прості і крайні почуття; усяку думку, ідею чи вірування, викликані у ньому, натовп приймає чи відкидає цілком і відноситься до них чи як до абсолютних істин, чи ж як до настільки ж абсолютних оман. Які б ні були почуття натовпу, добрі чи злі, характерними їх рисами є однобічність і перебільшення... Сила почуттів у натовпі ще більш збільшується відсутністю відповідальності, особливо в натовпі різнокаліберному".

"Юрба ніколи не прагнула до правди; вона відвертається від очевидності, що не подобається їй, і надає перевагу поклонятися омані, якщо тільки омана ця приваблює її. Хто уміє вводити Юрбу в оману, той легко стає її володарем; хто ж прагне її просвітити, той завжди буває її жертвою".

Ле Бон багато місця приділяє мінливості натовпу - його дивної здатності моментально, "усім разом" реагувати на імпульси, одержувані від ватажків. Це показує, що людина в натовпі дійсно має нову якість, стає елементом нової системи. Вона не обмірковує свої дії, а миттєво підкоряється отриманому якимсь чином сигналу. Таке поводження можна уподібнити тому, як реагують на сигнал два різних типи групи - зграя риб і, наприклад, група водіїв, що сидять у своїх автомобілях. Зграя риб, одержавши сигнал через коливання води, повертає вся разом, одночасно. У кожної особи немає рефлексії на сигнал, вона не затримується з переробкою інформації. Група автомобілів, що стоїть у світлофора, теоретично теж могла б з появою зеленого сигналу рушити з місця вся разом, одночасно – адже сигнал видно усім. Однак кожен водій чинить обережно і починає рухатися тільки тоді, коли з місця рушить машина, що стоїть перед ним, так ще з деяким запасом на невизначеність поводження її водія. І виходить, що відстань між машинами збільшується, і задні рушають уже коли світлофор закрився. Водії юрби не утворюють.

Індивід, схильний стати людиною маси і влитися в натовп – це людина, вирощена в школі життя визначеного типу, що володіє визначеним складом мислення і живе саме в атомізованому цивільному суспільстві масової культури. Це людина, що легко скидає із себе почуття відповідальності. У цьому їй допомагають і політики, що застосовують "натовпоутворення" як поведінкову технологію.

Фашисти прийшли до влади, зумівши на час перетворити розважливий німецький народ у натовп - і вона ринулася в божевільний похід, забувши про совість і не думаючи про наслідки. У відношенні молоді фашизм свідомо руйнував традиційні відносини. Йшло зняття природних для підлітків культурних норм, заборон, підпорядкування і поваги до старшого. Ідеологи фашистів поставили задачу: створити особливий стиль – так, щоб "молоді стало нудно в таборі комуністів". Була вироблена ціла філософія за назвою "а яке мені діло" чи стиль "бурлаки і фанфарона" – говорячи попросту, хулігана. Наставники молоденьких фашистів заохочували вуличне насильство, ножі і кастети. Сам фюрер заявив: "Так, ми варвари, і хочемо ними бути. Це почесне звання. Ми омолодимо світ".

Контрастом натовпу може служити схід сільської громади – зовні схоже скупчення людей, особливо якщо схід готується до якихось дій. Відмінність у тім, що схід – це збори у високому ступені структуровані системою статусів, поваги й авторитету. Це саме збори, що накладають на кожного величезний тягар відповідальності.

Ле Бон висуває одне важливе положення, що, видно, випереджало його час і, напевно, викликало в сучасників подив. Але сьогодні, з розвитком радіо і телебачення, він стало дуже актуальним. Суть його в тім, що для утворення юрби не є необхідним фізичний контакт між її частками. Ле Бон пише: "Тисячі індивідів, відділених один від одного, можуть у відомі моменти підпадати одночасно під вплив деяких сильних емоцій від якої-небудь великої події і здобувати, таким чином, усі риси одухотвореного натовпу... Цілий народ під дією відомих впливів іноді стає натовпом, не являючи собою при цьому збір у власному змісті цього слова".

Саме це ми і спостерігаємо в останні десятиліття: населення нашої країни, піддане постійному впливу мас-культури і телебачення, перетворюється у величезну віртуальну юрбу. Вона не на площі, а в затишних квартирах біля телевізорів, але вся вона не структурована і слухає тих самих лідерів і пророків, не вступаючи з ними в діалог. Вона не біжить сама вбивати журналістів чи арештувати невинних студентів, вона лише схвалює такі дії своєї влади. Коли говориш із такими людьми про руйнівні дії, що вони підтримують, бере жах. Ці люди дійсно можуть знищити країну без усякого злого наміру, просто "не подумавши".

Подумаймо про це. Наша байдужість, наше небажання вийти на вулицю і висловити свою думку, чи бодай небажання подумати, поміркувати над якоюсь ситуацією чи словами агітатора, свідчить не про нашу нездатність до цього, а про те, що нас перетворюють (і вже майже перетворили) у натовп. Натовп, який тим навіть і слабший, що у ньому ми не бачимо свого сусіда, лиш нашого "вождя", колективного вождя, який промовляє до нас через засоби масового впливу і якому ми ніяк не можемо відповісти, якому не можуть (не мають такої можливості) відповісти навіть титуловані політики від опозиції, яким за родом їх діяльності демократичними принципами гарантована ця можливість. Чи хочете ви бути елементом натовпу?

Якщо ні, то заради Бога, думайте, вирішуйте самостійно, не орієнтуйтесь ні на кого, тільки на себе. І основне — відчувайте відповідальність за кожне відмахування чи відсторонення, байдужість до важливої проблеми, що торкається кожного.


Моральність? Кому вона потрібна...

На думку Йохан Хейзинга (1872-1945), автономія держави від моралі, на його думку - найбільша небезпека, що загрожує нашій цивілізації. Викорінення моралі з усіх верств української політики — ось те, що з жахаючою послідовністю ми спостерігаємо останнім часом. Проблема навіть не в тому, що більша частина діячів здатна продатися за 30 срібняків, а вже в тому, що кожен з них гарячково шукає такої можливості...

"Дозволено все, що не заборонено законом!" Закон не забороняє чорний PR — він сміливо йде в хід. Виборче законодавство не забороняє крадіжки політичних брендів — з'явився НРУ за єдність. Конституція України не забороняє бути нечесним — абсолютна більшість такою є, вдало балансуючи на межі законного і незаконного. Правові консультанти щоденно працюють над тим, щоб порушеними виявилися тільки неписані закони людської моралі.

Але чи політики в тому винні? Чи тільки в політиці ми спостерігаємо такі тенденції? Винен абсолютно кожен з нас, починаючи від людини бізнесу, що незаконно вивозить капітал з України, закінчуючи пересічним громадянином, що тихо мріє стати такою нечесною людиною і при найменшій можливості, можливо, такою стане... Спитай себе, чи не дивився ти з заздрістю на "нового українця", який збагатів за рахунок твого ближнього (адже зробити чесний капітал за українських умов є абсолютно неможливо)? Чи не вимовляєш ти слово "олігарх" з повагою та пієтетом? В Інтернеті між олігархами йде запекла суперечка про те, хто з них є олігархом, хто не є... Слово "олігарх", що в нашій дійсності стало означати "особливо успішний злодій", тепер зробилося компліментом.

Ми підійшли до основної проблеми, яку коротко можна охарактеризувати так: "Якби я став депутатом, я б, мабуть, теж крав. А чого? Всі ж крадуть..." Тому стають депутатами... міністрами... президентами... і крадуть. Адже ж чиновник не дається нам згори — чиновник походить з нас, з народу, адже він народився у чиїйсь сім'ї та виріс у чиємусь домі. Чому ж він мусить бути якоюсь іншою людиною, ніж його сусід, якому до влади дорватися не судилося? Значить, усі ми такі...

Саме тому, поки ми самі не станемо здоровими, ніколи не стане здоровою і наша влада. Саме тому "народ має ту владу, на яку заслуговує". Ми не беремося обчислювати відсоток чи аналізувати структуру аморальних людей в українському суспільстві, і, борони Боже, не будемо стверджувати, що такими є всі. Та частка таких людей надто велика. Або, скоріше, активність чесних людей надто низька...

З нашого погляду на дану тему аморальність "розташована" у тій частині культури, де ставляться під сумнів чи відкидаються встановлені загальною етикою цінності, де усувається традиція. Можливо, це тема трохи іншої бесіди на тему національної свідомості чи виховання, проте саме традиція (тут розуміємо це слово як закодований певним чином та переданий від покоління до покоління кодекс честі та моральної поведінки, а не як сало та вишиванка) є одним з основних носіїв цієї моралі, осередків її в душі людини.

Різке розширення ніші аморальності і, у границі, поширення її на все суспільство послужило тому розм'якшенню культурного ядра, що було необхідним для підриву гегемонії "тирана" і встановлення гегемонії "маніпулятора". Людиною з підірваною мораллю легко маніпулювати! Руйнування традиційної моралі – найважливіша умова усунення психологічного захисту проти маніпуляції свідомістю.

Говорячи узагалі про цінності, головне в знятті захисту проти маніпуляції – не заміна однієї системи цінностей на іншу, таку ж цілісну, а саме руйнування системи, релятивізація ("увідноснення") цінностей. Позбавлення людини моральних орієнтирів, тієї системи координат, у якій він міг би розрізняти добро і зло. Поміщення людини в атмосферу аморальності відключає її систему навігації, це як увімкнення генератора радіоперешкод, щоб збити літак з курсу.

Для створення такого положення запускаються два взаємозалежні процеси, що потім переходять у самовідтворюючий режим – заохочують у суспільстві "попит на аморальність" і в той же час штучно, політичними й економічними засобами схиляють до аморальності пресу й особливо телебачення. Сто років тому преса і література могла "аморалізувати" тільки частину культурного шару суспільства – "читаючу" публіку. Сьогодні донести продукт індустрії аморальності до кожного будинку взялося телебачення. Очевидний, наприклад, ефект порнографії на телеекрані – по силі впливу його порівнюють з ефектом від постійного показу сцен насильства. Особливо ефективно знижує стійкість свідомості різка зміна структури й інтенсивності "аморальності". Звичайно воно і виробляється в той момент, коли необхідно провести великий маніпулятивний вплив (наприклад, відвернути суспільну увагу від важливих подій). До звичних видів аморальності суспільство досить швидко адаптується і "не помічає їх", так що дієвість знижується. Однак винахідливість творців аморальності не вичерпується.

Виникає "індустрія аморальності", що створює й одночасно задовольняє "попит". Масове споживання аморальності являє собою лише особливий зріз суспільства споживання. В останні 10 років ми це наочно бачимо в нашій країні. Багато говориться про якість телепродукції, яку ми змушені споживати, згадаємо лише ультрапопулярний на сьогодні "новий русскій серіал", де злодій в законі – найпопулярніший і найцікавіший персонаж. З двадцяти серіалів дев'ятнадцять створюють і задовольняють наш попит щодо подробиць російського кримінального життя.

Надзвичайно руйнівними з точки зору моралі є популярні останнім часом так звані "реальні шоу" ("Останній герой" чи "За склом")...

З проблематикою маніпуляції свідомістю прямо зв'язана принципова неморальність також і "четвертої влади" – преси. В останні роки працівники мас-медіа зробили величезний крок до повного викорінення почуття сорому. Багато де в умовах свавілля влади це почуття сорому конкурує з інстинктом самозбереження – за правду можуть закрити або просто вбити. Також є практика буквально купівлі медійних ресурсів, після чого про об'єктивність можна забути.

Проте існує в Україні дуже багато журналістів, які обрали своєю професією не якомога професійніше висвітлення правди, а якомога професійніше висвітлення думки хазяїна. Вигадування нових технологій маніпуляції та чорного піару за умов злочинної ментальності такого журналіста проходить з азартом, з зацікавленням, стає професійною метою, окрім того, що ще й добре оплачується. Чого вартує лиш Понамарчук (аморальність його вчинку здивувала навіть звиклих до нашої злочинної країни людей)...

Безсоромність сама стала особливою технологією, що обеззброює нормальну людини, робить її ще більш беззахисною проти маніпуляції. Узагалі, маніпуляція як така є технологією людей, позбавлених моральних принципів.

Висновок простий. Є добро, а є зло. Є принциповість, а є безпринципність. Всі негаразди в країні починаються з кожного з нас. І коли ми на кухні картаємо злодіїв, треба бути цілком певними в тому, що ми робимо це щиро і ніколи самі такими не станемо.


На завершення

Наша стаття не претендує на повноту і завершеність. Про технології маніпуляції масовою та індивідуальною свідомістю написані цілі томи. Мета статті — провести коротку екскурсію темними лабіринтами технологій маніпуляції для того, щоб впевнити вас, що маніпуляція свідомістю — це щоденна реальність, яка базується на не найкращих наших з вами якостях.

Наше послання: "У нас є ця проблема, але ми можемо її вирішити!" Ця стаття — це перші дві чи три букви з букваря, в той час як нам усім ще треба дуже багато вчитися, щоб стати справжнім народом. Тому вчіться, на своїх та чужих помилках, шукайте інших зацікавлених у тому, щоб ви знали правду. Ми так і не змогли дати тут універсального рецепту, як уникати маніпуляції, та сподіваємося, що ви його відчули.

Нагадаємо основні тези, які треба найкраще запам'ятати. Перший загальний висновок – завжди і скрізь, і на людях, і в думках, протидіяти атомізації, перетворенню в ізольованого індивіда. Тут мова не тільки про ідеал соборності чи народності, а й про збереження людських зв'язків як засобу захисту своєї особистості. При тім тиску, що виявляється на нашу свідомість, ми можемо встояти як особистості тільки спираючись на щиросердечну підтримку побратимів. Кожен акт збереження, творення чи відновлення людського зв'язку – це вигризання шматочка простору у маніпуляторів. Чи подамо гривню жебракові, чи просто обміняємося з ним поглядом, чи пожартуємо з продавщицею на ринку, чи уступимо місце в метро, чи посваримося з родичем, що скривдив нас, – усе це зміцнює наш психологічний захист проти маніпуляції. Важливо, щоб у усіх цих зв'язках був діалог. Щоб це були зв'язку не людина-річ, а людина-людина. Тут немає ніякої сентиментальності, тільки тверезий і навіть цинічний розрахунок.

І в певному сенсі протилежна порада – всіляко уникати утрати свого Я і з'єднання в НАТОВП. Небезпека натовпотворення сьогодні не у фізичному збиранні в масу. Навпаки, маси в нас зараз збираються в основному організовані. Те, що ми бачимо як збори, чи мітинг, чи навіть барикаду, поки що скоріше схоже на загони, а не на натовп – ми ще не пройшли стадію атомізації. Натовп утворюється саме тоді, коли ми ізольовані і з'єднані через телевізор. Коли між нами немає щиросердечного прямого контакту і немає діалогу, а є гіпнотична дія з одного центра - як на концерті чи на стадіоні, що слухає фюрера. Не страшні дебати, нехай навіть образливі, страшний украдливий голос з екрана чи з динаміка, якому ти не можеш поставити запитання чи заперечити.

Нарешті, потрібно приймати, майже насильно, як ліки, що зміцнюють культурні засоби – усе те, що несе в собі традиційне знання і символи. Прочитати Біблію чи томик приказок, послухати трохи класики – це сьогодні не задоволення, а лікування. Втім, будь-яка добра література чи музика корисні, усе сьогодні читається іншими очима.

Це – найзагальніші думки. Думаємо, із статті можна зробити і деякі більш обмежені висновки. Перший з них можна виразити так: прийняти як догму, що засоби масової інформації сьогодні є інструментом ідеології, а не інформації. Головне в їхніх повідомленнях - ідеї, впроваджувані в нашу свідомість контрабандою. Але в якості "легенди" прикриття, принади вони везуть на контрабандному візку і потрібну нам траву інформації. Ми без неї не можемо, і доводиться ковтати, що дають. Задача – навчитися випльовувати максимум отрути, не жувати її і не тримати навіть у роті. Звичайно, частина потрапить і в шлунок, буде нас труїти, але треба намагатися. Треба вчитися. Для цього треба встати в позицію інтерпретатора і виходити з принципів герменевтики. Тобто, не приймати одразу потік повідомлень за чисту монету, а щораз запитувати себе: "Що за цим стоїть? Навіщо нам це повідомляють?". Так постає проблема діагностики – відділення зерна від полови. Нехай віялка наша погана, поділ дуже грубий, багато втрат зерна, багато залишається бруду. Все одно, навіть грубий фільтр дуже корисний. Дивно, як багато відсіюється просто тому, що в голові крутиться контролюючий питання. Достатньо покластися на інтуїцію, на почуття. Відчуєш, що з повідомлення "стирчать вуха" – воно вже в підсвідомість не ввійде, а попереджена свідомість його перевірить.

Якими симптомами й ознаками схованої маніпуляції може скористатися наша свідомість і інтуїція? Загалом, вони представлені вище. Нагадаємо головні.

Мова. Як тільки політик чи диктор починає говорити пташиною "мовою", вставляючи малозрозумілі слівця – значить, йде маніпуляція (можливо, "вторинна", коли і сам диктор є маріонеткою маніпуляторів). Якби мовець бажав, щоб його повідомлення було нами зрозумілим й осмисленим, а не завченим чи навіяним, то він зробив би його доступним і побудував у формі діалогу. У нашому житті, за винятком чисто професійних сфер на зразок науки і техніки, немає проблем, які не можна було б викласти доступною українською мовою. Незрозумілі слова мають метою придушити слухача фальшивим авторитетом "експерта", або виконують роль шаманського заклинання і покликані зробити гіпнотизуючий ефект. Буває також, що вони – прикриття нахабної неправди.

Емоції. Якщо політик чи диктор починає тиснути на почуття, пахне підступом. Отут краще тимчасово "зачерствіти" і не піддаватися на його тремтячий або агресивний голос. Політика є політика, емоції там - як грим. Ми бачимо, що політики бувають абсолютно безжалісні до простої людини, вони діють як машина. Слухаючи повідомлення, прикрашені емоціями будь-якого типу, ми і самі повинні для початку сприймати їх як обчислювальна машина – незалежно від почуттів, на яких намагаються грати. Ми повинні в думці швидко прораховувати інтереси, а почуття – це в світі політики їхня дешева приправа. Завжди треба мати в думці свої інтереси (свої – значить твої, твоїх нащадків, твого народу), а також спробувати уявити собі, які інтереси мовця чи його хазяїна. Особливо треба бути напоготові, коли тебе хочуть розлютити, вразити, образити. Це неспроста і не заради особистого задоволення Лапікури чи Кисельова. Якщо на це йдуть, отже, треба на час відключити твій розум і зосередити свою увагу на їхніх гримасах. Не можна піддаватися, треба дивитися безпристрасно і намагатися зрозуміти, що вони ховають за цією димовою завісою.

Сенсаційність і терміновість. Це – технологія загальної дії, що забезпечує шум і необхідний рівень нервозності, що підриває психологічний захист. Однак іноді створення штучного тла сенсаційності служить якій-небудь конкретній меті, найчастіше для відволікання уваги.

Звичайно сенсація не варта ламаного гроша. Кожен повинен виробити почуття міри – порівнювати важливість повідомлення з нашими реальними проблемами.

Взагалі, ті політики й інформатори, що зловживають, цими атрибутами повідомлень, просто повинні думкою заноситися в список штатних маніпуляторів, і до них завжди треба відноситися з недовірою. Нам тільки що повідомили! Ми вас будемо тримати в курсі справи! Та що такого ви повідомили? Завтра самі ж про це забудете...

Повторення. Повторення - головний засіб недобросовісної пропаганди. Тому воно і слугує гарною ознакою її наявності. Якщо раптом починають щодня мусолити ту саму тему чи вживати ті самі словесні комбінації - справа нечиста. Ще М. Е. Салтиков-Щедрін попереджав: "Горе, - думається мені, - тому граду, у якому вулиця і шинки без потреби скиглять про те, що власність священна напевно, у граді сім має відбутися нечуване злодійство!". Повторення діє на підсвідомість, а її ми контролюємо погано. Отже, треба намагатися зафіксувати сам факт повторення якогось штампа у свідомості, і тоді буде неначе включено сигналізацію. О, знову співають чомусь одну і ту ж пісеньку - значить, треба бути напоготові. Наприклад, повторювали постійно "хвальшивка", а доказів ніяких не наводили. Отут - відома ставка на вселяння, оскільки ніяких розумних доводів не існує, а тіньове "соціальне замовлення" прийняте, та й гроші в замовника, напевно, вже отримані і витрачені.

Дроблення. Якщо політик чи підконтрольний йому ЗМІ дійсно бажає пояснити громадянам якусь проблему й одержати їхню свідому підтримку в якімсь питанні, то він завжди викладе цю проблему в цілісному виді, хоча б і коротко. Проблему можна уподібнити організму - у неї є передісторія ("батьки"), вона виникає і розвивається, знаходить "родину і нащадків" - зв'язані з ним чи породжені нею проблеми. Політик, що маніпулює нашою свідомістю, представляє нам замість цілісної проблеми її маленький шматочок, та й його дробить на частині - так, щоб ми осмислити ціле і зробити вибір не могли. Ми повинні вірити йому, як жерцю, що володіє всім знанням. Пам'ятайте про принцип компетентності – не вірити беззастережно нічому з того, у чому особисто не можемо переконатися (насамперед це стосується аналізу).

Вилучення із контексту. Це ознака, родинна попередній. Вилучаючи проблему з реального контексту, не говорячи про важливі зовнішні фактори, маніпулятор заганяє нашу думку, нашу роботу з тлумачення його повідомлення в потрібний йому вузький коридор. Тому як тільки виникають підозри, що політик чи його пропагандист замовчує про зовнішнє обрамлення проблеми, внутрішній голос повинен нас попередити – маніпуляція!

Тоталітаризм джерела повідомлень. Вірною ознакою маніпулятивного характеру повідомлень є якомога найповніше усунення незгодних джерел інформації і думок –найважливіша умова успіху маніпуляції, відсутність реального діалогу. Так що коли телебачення повідомляє якусь важливу установку і при цьому не дає слова чи хоча б півслова серйозному супротивнику цієї установки – воно намагається маніпулювати свідомістю. Зараз тоталітаризм джерела інформації є результат злочинної змови політичних сил і вірна ознака маніпуляції.

Та й у дріб'язках відсутність стороннього коментарю, який зовсім неважко отримати, є ознакою маніпуляції. Такий коментар не дозволив би ідеологам створювати "нервозність".

Тоталітаризм рішення. Ще більш наочною і зв'язаною з попереднім ознакою є тоталітаризм самої формули рішення, що навіюється аудиторії. Ющенко хотів підняти ціни на електроенергію! Коли чуються такі слова, можна в думці спокійно ставити галочку: "Маніпулятор", адже ніде нікому в ефірі не дали можливості це спростувати. Сама суть життєвого процесу в тім, що ми йдемо по звивистому шляху, і на кожнім кроці - перехрестя, розгалуження шляху. І ми робимо вибір, щораз його обмірковуючи. Часто ця робота з ухвалення рішення робиться так швидко, що ми її не зауважуємо, але вона робиться. Коли вибір складний і до того ж виникає протиріччя інтересів, альтернативи повинні бути обнародувані. Лихо в тому, що співучасниками маніпуляції стала занадто велика армія "вторинних маніпуляторів".

Змішування інформації і аналізу. Це – настільки грубий прийом маніпуляції, що в європейських законах проти нього введені навіть обмежувальні норми. Людині, що приготувалася слухати повідомлення про факти, нелегко захиститися від думки, що вселяється йому паралельно про них. Тобі говорять, що в метро Токіо хтось розприскав отруйну речовину зарин - і відразу висловлюється думка, що це зробили сектанти. А назавтра вже говорять: "сектанти, що розприскали отруйну речовину зарин...". У нас цей прийом використовується постійно і з небувалою зухвалістю. Натренувати свідомість так, щоб у будь-якім повідомленні автоматично розділяти інформацію і думку, не дуже складно. Коли потік думки йде занадто густо, розум повинний подавати сигнал: увага, маніпуляція!

Прикриття авторитетом. Коли як доказ у підтримку якогось чисто ідеологічного чи політичного твердження залучається авторитет і повага, завойований в зовсім іншій, не зв'язаній з цим твердженням сфері (або завойований безпідставно), то це – типова маніпуляція. Є у нас такий політолог — Погребинський, перед прізвищем якого ставлять цілу купу титулів. Насправді людина куплена, але його думку як думку "авторитетну" тикають на усіх провладних чи проолігархічних каналах. Або думка популярного співака: незважаючи на те, що в політиці він розбирається навряд чи краще, ніж ми з вами, середні громадяни, до неї (до думки) прислухаються більше. Це маніпуляція.

Активізація стереотипів. Завжди повинна виникати підозра, якщо волаючий до нас політик чи діяч через ЗМІ наполегливо звертається до наших стереотипів, будить наше почуття якоїсь спільності, підкреслюючи нашу відмінність від "них" – інших ("Ми з вами – однодумці!"). Прагнення відправника повідомлень "стереотипізувати наше поводження", тобто домогтися, щоб ми сприймали інформацію і відповідали на неї відповідно до норм поводження визначеної спільноти – вірна ознака маніпуляції.

Завжди, почувши в звертанні явну чи сховану апеляцію до якихось укорінених у нас почуттів чи установок, корисно швидко пробігти в думці іпостасі свого Я і прикинути, на яку з них тисне ідеолог, що звертається до мене. Тоді легше буде зрозуміти, на яку автоматичну реакцію він розраховує і до чого непомітно хилить. Як тільки ми намагаємося це усвідомити, зникає автоматизм і починається процес міркування. Поштовх до нього - виявлення ознаки маніпуляції.

Некогерентність (неузгодженість) висловлень. Це - найважливіша ознака, і вона досить легко виявляється навіть інтуїтивно. Варто лиш трохи бути насторожі, як починаєш відчувати: щось тут не так. Кінці з кінцями не в'яжуться! Якщо в одній фразі Мельниченка звинувачують за фальсифікацію плівок, а потім – за розголошення державної таємниці, пробачте, ваші міркування некогерентні, і ви нас просто дурите. Чи самі вже обдурені маніпулятором більш високого рангу. Дуже часто некогерентність є наслідком попередньої маніпуляції, жертвою якого і став даний оратор, але це не так вже важливо - "вторинні" маніпулятори настільки ж шкідливі, хоча провина їх йде по іншій статті. Користь "вторинних", однак, у тім, що в них некогерентність буває більш опуклою, більш волаючою, тому що вони самі її вже не зауважують.

До речі, виявляти нестиковки у твердженнях політиків і ЗМІ - гарний і захоплюючий інтелектуальний спорт. Вже якщо доводиться дивитися телевізор і читати газети, варто ним займатися. Дуже швидко око натренується, і стає навіть смішно дивитися, як бундючиться Кисельов чи Потебенько зв'язати кінці з кінцями в черговій ідеологічній качці. Вправи на виявлення некогерентності зміцнюють системність мислення.

Отже — думайте і аналізуйте.