02/27/2002 | ilia25

Чотири обличчя української опозиції

УП, 27.02.2002, 17:18


Черговий урок "популярної політології" провів шеф-редактор журналу "Політична думка" Володимир Полохало разом з іншим відомим політологом Олександром Дергачовим цієї середи. На цей раз предметом осмислення стало становище опозиції в політичному полі Україні, що склалося за місяць до виборів. Мета заняття – позбутися спотвореної та стереотипізованої картини опозиції, що її створюють українські ЗМІ.

Тож, щоб не плутатися у визначеннях, Полохало запропонував використовувати єдине тлумачення опозиції – це ті сили, що, не маючи влади, прагнуть нею стати. Причому, в сучасній Україні, опозицією слід вважати й ті сили, що називають себе як "опозиційними", й ті, що не відносять себе до таких, хоча і виконують відповідну роль. Наприклад, це стосується "Нашої України": хочуть чи не хочуть керівники блоку ставати опозиціонерами, суспільство їх такими все одно вважатиме.

Загалом же Володимир Полохало виділив чотири типи української опозиції. Перший тип – "імітатори опозиції", в яких зацікавлена влада. До них відноситься Комуністична партія Україна та Блок Наталії Вітренко. Ці політичні партії не є справжньою опозицією, вони відіграють певну спрограмовану політичну роль. Влади вони на меті не мають, що підтвердили президентські вибори 1999 року.

Так, КПУ вже не перший рік виконує функцію "комуністичного лякала" демократичного шляху розвитку країни. А це, на погляд Олександра Дергачова, насправді припинило той самий демократичний розвиток, адже вступаючи у штучний двобій з комуністами, влада країни отримувала карт-бланш для вживання жорстких, зовсім недемократичних заходів.

Тепер-от очевидними стають раніше прихована узгоджена кадрова політика Банкової та КПУ та зовнішня політика країни. Для влади комуністи Симоненка – офіційнопогоджена опозиція, яка має витісняти у свідомості виборців іншу опозицію, наприклад Блок Тимошенко чи СПУ. Експерти видання прогнозують, що комуністи на цих виборах отримають 16,5%-18,5% голосів виборців.

Блок Вітренко імітує найопозиційнішу та найрадикальнішу силу, аби відібрати частину "протестного електорату" тих самих - Тимошенко та соціалістів. Експерти з "Політичної думки" прогнозують, що у разі недобирання голосів 31 березня, блок Вітренко може отримати необхідну "донорську допомогу".

Друга категорія вітчизняних опозиціонерів, це "гравці в опозицію", до яких належать "Яблуко" та "Команда Озимого покоління", певною мірою "Нова генерація". "Гравці" – це піар-опозиція, створена під ці вибори. Вони мають на меті переманювання частини радикального електорату та приєднання в майбутньому парламенті до більшості ("Яблуко") або зваблювання молодіжного електорату "Нашої України" та БЮТ ("Озимі").

Втім, політологи зауважують, що "яблучникам" може виявитися замало відведеної їм "супутньої" ролі, хоча, скоріш за все, вони також виявляться об'єктом донорського вливання. Щодо КОПів – то вони експлуатують протиставлення "нового" та "старого" покоління, але оминають критику влади. Але, на думку Дергачова, цей проект, хоча і здійснює "грайливий" зондаж придатності ідей лібералізму до українського грунту, все ж таки має шанси перетворитися в подальшому на цікаву політичну силу з власною позицією. Одначе, на цих виборах на них очікує фіаско.

Третій тип опозиції – "етична", така, що відповідає сподіванням деякої частини українців, які вірять, що влада може добровільно оновитися на "моральних засадах". І хоча Віктор Ющенко ніколи не скаже, що він – опозиціонер, все одно саме таким його бачить значний прошарок виборців. Втім, дійсно від "нашеукраїнців" не почуєш ані сумнівів у легітимності правління Кучми, ані протистояння йому. Олександр Дергачов передбачає, що в блока ще попереду етап "самоусвідомлення" та інші негаразди. Очікуваний результат "Нашої України"– 14,5%-17,5%.

Четверте обличчя української опозиції – це "демократично орієнтована політична опозиція", яка сама себе називає опозицією. Втім, "опозицією" її визначає й сама влада – своїми діями. Володимир Полохало відносить до цієї категорії, звичайно ж, Блок Юлії Тимошенко та Соціалістичну партію Олександра Мороза. Наразі ці сили відіграють роль своєрідної політичної мішені, проти якої виступає влада та опозиціонери-імітатори.

Втім, БЮТ може просприяти легалізації опозиції як складової справжнього демократичного політичного режиму, а СПУ – стати провідниками ідеї "нової лівої опозиції" європейського гатунку. Одначе, на думку Олександра Дергачова, найближчим часом на соціалістів може очікувати сувора криза. Це партія з довгою історією і значним минулим, але її керівництво зараз не наважується творчо використати значний соціал-демократичний потенціал вітчизняного виборця. Може статися так, що 31 березня виявиться: ці ніши вже захоплено іншими політичними утвореннями.

Есперти "Політичної думки" прогнозують, що Блок Юлії Тимошенко на виборах може отримати до 7% голосів виборців, а СПУ – до 5,5%, звісно, якщо влада не задіє механізми перешкоджання. Але, навіть якщо ці сили не потраплять до парламенту, вони братимуть активну участь у позапарламентському політичному житті країни, в тому числі у президентських виборах 2004 року.

Чому такий високий показник, якщо більшість поважних соціологічних контор України не дають ані першим, ані другим принаймні омріяних 4%? Володимир Полохало та його колеги певні, говорячи про опозицію, що тут ми стикаємося із "соціокультурним страхом" вітчизняного електорату, який й хотів вголос заявити про свою політичні уподобання, проте боїться, бо цього робити не можна. Тому, відповідаючи на питання, що містяться у бланках соцопитувань, "німі" громадяни зупиняються. Але ці "приховані симпатики" під час голосування в кабінці опиняться на самоті, вважають політологи, і тоді "німота" відпаде сама собою.

До речі ці проблеми з вербалізацією політичних переконань стосуються і прихильників комуністів, які вірять в опозиційність КПУ. Тому, за припущеннями фахівців з "Політичної думки", у загальному заліку показники партії Симоненка виявляться кращими (до 18,5%), ніж прогнозується.