03/06/2002 | Фарбований Лис

Ющенко чи Кінах – хто кермував краще?

Період, що минув після останньої зміни Кабмiну, вже дозволяє
робити таке порівняння

Незабаром виповниться рік, відколи інтрига, на яку чекали ледве не з
грудня 1999 року, спрацювала: без висунення бодай якихось
зрозумілих претензій уряд Віктора Ющенка було відправлено у
відставку. Наступний прем’єр-міністр Анатолій Кінах працює на цій
посаді вже досить довго, аби можна було достатньо аргументовано
говорити про ідеологію і наслідки його роботи.

Методика порівняння діяльності урядів Ющенка та Кінаха проблем
не викликає. Насамперед тому, що це Ющенко отримав від уряду
Пустовойтенка погану «спадщину» — хронічно хвору економіку, яка,
проте, всього за один рік вийшла у лідери за темпами зростання на
всьому пострадянському просторі. Саме цю економіку отримав уряд
Кінаха наприкінці весни 2001 року. Те, що почала складатися
принципово інша динаміка макроекономічних показників, стало
очевидно вже восени минулого року.

Потім з’ясувалося і недовиконання бюджету 2001 року, і проблеми з
наповненням держскарбниці на початку року. Звісно, це можна пояснити (і такі
спроби робляться) загальним погіршенням світової кон’юнктури. Але навряд чи
терористи та поки лише прогнози щодо одновідсоткової рецесії економіки США
могли настільки серйозно вплинути на не вельми глибоко інтегровану у світові
процеси економіку України. Тут мусять бути ще якісь чинники. Які?

Кінах поставив економіку України «на ручник»

Нинішній український уряд, на відміну від попереднього Кабміну, який
започаткував і проводив структурні зміни майже в усіх галузях української
економіки, не зробив жодної рішучої дії, спрямованої на системні зрушення в
економіці. Весь час свого урядування Анатолій Кінах, як Хлопчиш Кибальчиш,
ховав головну «військову таємницю», на яку саме економічну платформу він
спирається у своїй діяльності. На відміну від уряду Віктора Ющенка з його
програмою «Реформи заради добробуту», яку затвердила Верховна Рада,
теперішній уряд продовжив традицію урядів Лазаренка та Пустовойтенка. Ті, як
відомо, надавали перевагу ручному управлінню економікою, не обтяжуючи себе
системними програмами, які б визначали стратегічні завдання. Щоправда,
Валерій Пустовойтенко, славнозвісний популяризатор цивільної оборони, який
прославився мобілізуванням «партгоспактиву» на військові збори, колись
презентував програму «Україна—2010», де обіцялося виплатити українцям
борги у цей термін. Натомість уряду Ющенка це вдалося зробити за рік.

Незважаючи на те, що Кінах активно використовує у своїй виборчій кампанії
тему економічного зростання України 2001 року, говорити про його особистий
внесок важко. Весь 2001 рік, попри те, що його друга половина припала на
прем’єрство Кінаха, можна вважати роком Ющенка, оскільки всі
макроекономічні параметри 2001 року, і передусім бюджет, були сформовані
саме його урядом.

До кінця 2001 року зниження темпів зростання сягнуло більше
ніж 4%

Єдине завдання, яке стояло перед урядом Кінаха 2001 року, — це втримати
позитивну економічну тенденцію, започатковану урядом Ющенка. Як
зазначають експерти, динаміка наповнення держбюджету протягом першої
половини 2001 року давала змогу розраховувати, що річний бюджет буде
перевиконаним, як і бюджет 2000 року. Експерти навіть зазначали, наскільки
мав бути перевиконаний бюджет, — на 5—6 мільярдів гривень. Проте цього не
відбулося, і справа тут не лише в провалі великої української приватизації.

Необхідно наголосити, що з приходом Анатолія Кінаха позначився повільний
дрейф української економіки до того стану, в якому вона перебувала до уряду
Ющенка. Для цього нинішній уряд не робив якихось зловмисних змін, достатньо
було просто нічого не робити.

Можна згадати вже майже хрестоматійний приклад революційної реформи
уряду Ющенка щодо відносин у паливно-енергетичному комплексі, яка призвела
до суттєвого зростання обігових коштів у цій галузі української економіки. Кінах
не наважився (та, мабуть, уже й не зміг би) змінювати цю схему, проте, з іншого
боку, він не вирішив тих проблем, які планував надалі вирішити уряд Ющенка.
Насамперед це стосувалося підвищення тарифів на електроенергію. Ця проблема
лишається невирішеною і нині, а боротьба проти підвищення тарифів поступово
перетворилася на політичну кампанію деяких політичних сил.

Напевно, ще яскравіший приклад — сільське господарство. Причиною
найбільшого за часи незалежності врожаю зернових 2001 року стала послідовна
політика команди Віктора Ющенка щодо ціноутворення та кредитування
агросектора. Проте позитивний ефект від врожаю 2001 року був практично весь
змарнований теперішній урядом.

Мабуть, Сергій Соболєв, колишній радник прем’єра Ющенка, недалекий від
істини, коли каже про спекулятивність заяв щодо ролі теперішнього українського
уряду в зростанні української економіки 2001 року. Саме за урядування Кінаха
торік в Україні спостерігалося значне уповільнення промислового розвитку.
Якщо за уряду Ющенка темпи зростання промислового виробництва в Україні
становили в березні 2001 року — 17,4%, у квітні — 18,4%, то з приходом Кінаха
позначилася стійка тенденція зменшення темпів промислового виробництва.
Так, у липні 2001 р. темпи промислового виробництва знизилися на 0,6%, у
серпні зниження становило вже 1% (до майже 17%). Загалом до кінця 2001 року
зниження темпів промислового зростання сягнуло понад чотирьох відсотків.

Ще один цікавий факт — за півтора року діяльності уряду Ющенка зовнішній
борг України зменшився більш ніж на 1,5 мільярда доларів. Водночас за п’ять
місяців урядування Кінаха не лише було втрачено тенденцію до зменшення
зовнішнього боргу, а й з’явилася протилежна до його зростання. Так, лише за
травень—листопад 2001 р. прямий зовнішній борг зріс майже на 140 мільйонів
доларів.

Варто згадати й про слова Віктора Пинзеника: «Основним чинником піднесення
української економіки у 2000 — 2001 роках було зростання внутрішнього попиту,
яке відбувалося внаслідок відповідної бюджетної політики уряду Віктора
Ющенка. 2002 року, на мою думку, такі інструменти підтримки зростання
економіки вже не будуть працювати».

2002 року держбюджет може недоотримати 4,5 мільярда

Проте досить уже про 2001 рік. Україна вступила у 2002-й з урядом Кінаха, і
саме цей Кабмін мав змогу формувати державний бюджет України і нарешті
продемонструвати своє бачення економічного розвитку держави.

За оцінками експертів, 2002 року державний бюджет може недоотримати 4,5
мільярда гривень надходжень. На думку експертів, суми задекларованих у
бюджеті надходжень з ПДВ та акцизного збору є значно завищеними. На жаль,
дані щодо січня 2002 року підтверджують песимістичні прогнози експертів. Уже
в січні 2002 року державний бюджет України недоотримав 300 мільйонів
гривень.

Не витримують критики й оптимістичні дані Держкомстату щодо зростання
реального валового внутрішнього продукту в січні 2002 року порівняно з січнем
минулого року на 3,2%. Слід звернути увагу, що номінальний ВВП цього року
становив близько 14 мільярдів гривень. Якщо взяти до уваги, що торік інфляція
сягла 6% на рік, то, за оцінкою експертів, так зване зростання реального ВВП
насправді є падінням на два відсотки.

Ще один тривожний показник — обсяг промислового виробництва. Тут знову
спостерігається певне зростання (на 1,7%), проте одразу в двох базових для
української економіки галузях — металургійній та хімічній — помітно спад. Ще
більшу загрозу для наповнення бюджету 2002 року становить зменшення обсягів
виробництва у хімічній та нафтохімічній промисловості. Варто зазначити, що
саме хімічна промисловість, обсяги виробництва в якій зменшилися цього року
на 6%, була одним з головних джерел надходжень до державного бюджету на
початку року.

Якби ж іще не ці вибори...

Зараз перед урядом Анатолія Кінаха стоїть завдання державної ваги. Попереду
вибори, і йому як чільному (хоча й другому за списком) представникові
найвідданішого Президенту блоку «За ЄдУ» треба не тільки якось утримувати
ситуацію в українській економіці. Кінах має практично доводити, що відставка
Ющенка була корисною для держави, і він є ефективнішим, ніж Ющенко,
прем’єром.

Враховуючи негативний початок цього року, в Кінаха залишається два варіанти.
Перший — піти шляхом Павла Лазаренка, який на урядовому рівні давав
вказівки завищувати офіційні статистичні дані. Тоді можна досить довго (але не
довше, ніж до виборів) звітуватися перед виборцями про блискучі результати
власної діяльності. Ще один шлях — брати кредити в комерційних банках,
звичайно ж, під заставу державної власності, аби мати можливість виконувати
(знову ж таки, до виборів) взяті перед виборцями блоком «За ЄдУ» обіцянки
виплачувати зарплати, пенсії тощо.

Соболєв стверджує, що таку практику активно застосовують місцеві
держадміністрації. Проте вибори колись закінчаться, і кредити треба буде
повертати. Справа лише в тому, хто їх повертатиме.

Іван СИДОРОВ
http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2002/09/14.html