Андрій ШКІЛЬ: "Разом з нами звільниться правда"
03/12/2002 | Михайло Свистович
Згадуючи 9 березня 2001 року, ми наголошуємо на тому, що жодного криміналу в наших діях не було і не могло бути, бо в цей день мала місце цинічна провокація діючого режиму.
Ми не потребуємо нічиєї милості, тим більше з боку тих, на кому лежить відповідальність за злочин, що відбувся на роковини Шевченка. Аморальним є апелювати до катів, більше того, це є звичайним блюзнірством. Твердження, що заради нашого звільнення керівники організації готові тісніше співпрацювати з владою, є елементарною спекуляцією на почуттях ув’язнених і їхніх близьких.
Ми не потребуємо такого захисту, ми не потребуємо звільнення такою ціною. Я ліпше відсиджу стільки, на скільки засудить мене існуючий злочинний режим, ніж погоджусь на знущання над моїми ідеалами. Торгуйте своєю честю, якщо вона у вас ще залишилась, мою не руште, бо заради її збереження я жертвував здоров’ям і, не вагаючись, зможу пожертвувати життям.
Стосовно перекладання вини за події 9 березня із плечей влади на опозицію, то цей оплачений Банковою рефрен кричать усі найняті Кучмою когути, усі ці вітренки, симоненки та різномасті заєдисти.
Більшості з нас есбеушники пропонували напряму: “посади Тимошенко – і ти на волі”, “оббреши Мороза, він сяде – ти вийдеш”. Жоден з нас не пристав на подібні дешеві трюки. Заради збереження власної честі і честі прапора члени УНА-УНСО пройшли через тортури і приниження, але не впустили додолу стяг боротьби. Навіть у застінках Лук’янівки кожен з нас марить майбутніми перемогами, а з волі нас годують черговими зрадами.
Тими, хто, скориставшись ситуацією, нині сам себе привів до влади в УНА-УНСО, зраджено десятилітній символ організації, її прапор, ідеологію, наших героїв, які полягли, захищаючи наші ідеали. Їх ховали під прапорами УНСО, і на їхніх могилах – наші герби. Зраджено усе, за що ми боролись, і жодні виправдання на кшталт того, що “так треба”, не пройдуть. Мені ТАК не треба, мені потрібно так, як має бути. Я не звик хилити голову навіть тоді, коли вона закривавлена, я звик бути стерновим своєї долі. Не вірю, що зрада має оправдання, що якась мета може бути виправдана такими засобами. Звісно, легше обслуговувати злочинний режим, аніж з ним боротися, легше бути свинопасом, аніж козаком.
Жодні попередні заслуги не можуть виправдати теперішньої зради. Поняття честі не існує в минулому стані. Вона або є, або її ніколи не було.
Тільки недалекому незрозумілі причини подібної поведінки верхівки УНА. Це елементарна посполита торгівля ідеалами: “…за шмат гнилої ковбаси ти рідну матір продаси…”. За цей шмат продано було усе, що об’єднувало, усе, заради чого ми голодували, боролись і просто протестували в ув’язненні. І я вже не зможу зрозуміти жодних аргументів на захист зради, зрадників, запроданців та їхніх керівників.
По-різному можна ставитись до опозиційних сил, але чим можна пояснити використання УНА у якості гнилого помідора, який жбурляють у Юлію Тимошенко та Олександра Мороза? Відповідь проста: бо тільки за це платить гроші Банкова та її сателіти.
Звернувши погляд у минуле, мені важко уявити Анатолія Лупиноса прислужником Кучми чи Суркіса, Симоненка чи Литвина, Пустовойтенка чи Семиноженка. Ця людина не знала слова “зрада”, зате добре розуміла значення слова “честь”. А зараз і його ім’я змішане з цією багнюкою, і його світлий образ обляпали липким пійлом зради.
Вам потрібен жупел, щоб затаврувати опозицію? Нема питань, шельменки вже готові, денщики вже витягнулись на весь свій куций зріст уловлюючи порух руки пана, щоб якісніше виконати якнайвибагливіше його бажання. Вони вже звинувачують ув’язнених керівників УНА-УНСО у провокації і з задоволенням плебея-денщика перекладають вину режиму на плечі тих, із ким ще вчора стояли пліч-о-пліч, тих, хто принаймні здатен на продовження боротьби.
При потребі, усе можна списати на тактику. Але навіть за умов допущення тактичних змін, зрада залишається зрадою, а відступництво – відступництвом. Потім можна скільки завгодно переконувати решту про необхідність гнучкості та в тому, що орієнтири мають здатність змінюватись. Те, на що змінились орієнтири у нинішніх зверхників організації, має назву перегляд попередніх вартостей. Тобто, колишні перемоги стали непотребом, вчорашня боротьба – безглуздою, а досягнення потрібні лише ті, які приносять хоч якийсь зиск. Поїхати у Придністров’я і заробити хоч якийсь дивіденд – добра справа, Кавказ не дає зиску – погана. 9 березня створює клопоти – організував їх провокатор, якого вже давно пора виключити, а решту політв’язнів використати як бартер в обмін на поблажливе ставлення режиму.
Цікаво, чи погодився би на звільнення з польського концтабору Степан Бандера, якби Роман Шухевич запропонував би це йому, провівши “вдалі” переговори з окупаційним режимом коштом ліквідації ОУН, усунення ув’язненого керівництва та повної співпраці із “владою” під гарантії повної лояльності до тюремників. Звичайно, риторичність цього запитання не може бути незрозумілою нинішнім шельменкам, але, попри це, саме на подібні кроки вони ідуть. Та ще й пропонують політв’язням скористатись із створеної ними нагоди. Не дочекаєтесь. Бо мені тюремні стіни миліші від такої волі, а товариство співкамерників видається зібранням лицарів Круглого Столу у порівнянні з вашим.
Ціною зради волі не здобудеш, а вічна ганьба і зневага страшніші за в’язничну неволю.
І на останок. Головне, правильно вкладіть зароблені тридцять срібняків, щоби вони у подальшому давали прибуток, і щоби вам у майбутньому не довелось так дешево продаватись, і так дешево здавати своїх. Я чудово розумію, що наше якнайдовше перебування у в’язниці вигідне насамперед вам. Так що киньте пашталакати про палке бажання зустрічі на волі. Це показне, бо її боїтесь найбільше. Разом з нами звільниться правда, а для шельменків вона буде їхнім кінцем.
Ми не потребуємо нічиєї милості, тим більше з боку тих, на кому лежить відповідальність за злочин, що відбувся на роковини Шевченка. Аморальним є апелювати до катів, більше того, це є звичайним блюзнірством. Твердження, що заради нашого звільнення керівники організації готові тісніше співпрацювати з владою, є елементарною спекуляцією на почуттях ув’язнених і їхніх близьких.
Ми не потребуємо такого захисту, ми не потребуємо звільнення такою ціною. Я ліпше відсиджу стільки, на скільки засудить мене існуючий злочинний режим, ніж погоджусь на знущання над моїми ідеалами. Торгуйте своєю честю, якщо вона у вас ще залишилась, мою не руште, бо заради її збереження я жертвував здоров’ям і, не вагаючись, зможу пожертвувати життям.
Стосовно перекладання вини за події 9 березня із плечей влади на опозицію, то цей оплачений Банковою рефрен кричать усі найняті Кучмою когути, усі ці вітренки, симоненки та різномасті заєдисти.
Більшості з нас есбеушники пропонували напряму: “посади Тимошенко – і ти на волі”, “оббреши Мороза, він сяде – ти вийдеш”. Жоден з нас не пристав на подібні дешеві трюки. Заради збереження власної честі і честі прапора члени УНА-УНСО пройшли через тортури і приниження, але не впустили додолу стяг боротьби. Навіть у застінках Лук’янівки кожен з нас марить майбутніми перемогами, а з волі нас годують черговими зрадами.
Тими, хто, скориставшись ситуацією, нині сам себе привів до влади в УНА-УНСО, зраджено десятилітній символ організації, її прапор, ідеологію, наших героїв, які полягли, захищаючи наші ідеали. Їх ховали під прапорами УНСО, і на їхніх могилах – наші герби. Зраджено усе, за що ми боролись, і жодні виправдання на кшталт того, що “так треба”, не пройдуть. Мені ТАК не треба, мені потрібно так, як має бути. Я не звик хилити голову навіть тоді, коли вона закривавлена, я звик бути стерновим своєї долі. Не вірю, що зрада має оправдання, що якась мета може бути виправдана такими засобами. Звісно, легше обслуговувати злочинний режим, аніж з ним боротися, легше бути свинопасом, аніж козаком.
Жодні попередні заслуги не можуть виправдати теперішньої зради. Поняття честі не існує в минулому стані. Вона або є, або її ніколи не було.
Тільки недалекому незрозумілі причини подібної поведінки верхівки УНА. Це елементарна посполита торгівля ідеалами: “…за шмат гнилої ковбаси ти рідну матір продаси…”. За цей шмат продано було усе, що об’єднувало, усе, заради чого ми голодували, боролись і просто протестували в ув’язненні. І я вже не зможу зрозуміти жодних аргументів на захист зради, зрадників, запроданців та їхніх керівників.
По-різному можна ставитись до опозиційних сил, але чим можна пояснити використання УНА у якості гнилого помідора, який жбурляють у Юлію Тимошенко та Олександра Мороза? Відповідь проста: бо тільки за це платить гроші Банкова та її сателіти.
Звернувши погляд у минуле, мені важко уявити Анатолія Лупиноса прислужником Кучми чи Суркіса, Симоненка чи Литвина, Пустовойтенка чи Семиноженка. Ця людина не знала слова “зрада”, зате добре розуміла значення слова “честь”. А зараз і його ім’я змішане з цією багнюкою, і його світлий образ обляпали липким пійлом зради.
Вам потрібен жупел, щоб затаврувати опозицію? Нема питань, шельменки вже готові, денщики вже витягнулись на весь свій куций зріст уловлюючи порух руки пана, щоб якісніше виконати якнайвибагливіше його бажання. Вони вже звинувачують ув’язнених керівників УНА-УНСО у провокації і з задоволенням плебея-денщика перекладають вину режиму на плечі тих, із ким ще вчора стояли пліч-о-пліч, тих, хто принаймні здатен на продовження боротьби.
При потребі, усе можна списати на тактику. Але навіть за умов допущення тактичних змін, зрада залишається зрадою, а відступництво – відступництвом. Потім можна скільки завгодно переконувати решту про необхідність гнучкості та в тому, що орієнтири мають здатність змінюватись. Те, на що змінились орієнтири у нинішніх зверхників організації, має назву перегляд попередніх вартостей. Тобто, колишні перемоги стали непотребом, вчорашня боротьба – безглуздою, а досягнення потрібні лише ті, які приносять хоч якийсь зиск. Поїхати у Придністров’я і заробити хоч якийсь дивіденд – добра справа, Кавказ не дає зиску – погана. 9 березня створює клопоти – організував їх провокатор, якого вже давно пора виключити, а решту політв’язнів використати як бартер в обмін на поблажливе ставлення режиму.
Цікаво, чи погодився би на звільнення з польського концтабору Степан Бандера, якби Роман Шухевич запропонував би це йому, провівши “вдалі” переговори з окупаційним режимом коштом ліквідації ОУН, усунення ув’язненого керівництва та повної співпраці із “владою” під гарантії повної лояльності до тюремників. Звичайно, риторичність цього запитання не може бути незрозумілою нинішнім шельменкам, але, попри це, саме на подібні кроки вони ідуть. Та ще й пропонують політв’язням скористатись із створеної ними нагоди. Не дочекаєтесь. Бо мені тюремні стіни миліші від такої волі, а товариство співкамерників видається зібранням лицарів Круглого Столу у порівнянні з вашим.
Ціною зради волі не здобудеш, а вічна ганьба і зневага страшніші за в’язничну неволю.
І на останок. Головне, правильно вкладіть зароблені тридцять срібняків, щоби вони у подальшому давали прибуток, і щоби вам у майбутньому не довелось так дешево продаватись, і так дешево здавати своїх. Я чудово розумію, що наше якнайдовше перебування у в’язниці вигідне насамперед вам. Так що киньте пашталакати про палке бажання зустрічі на волі. Це показне, бо її боїтесь найбільше. Разом з нами звільниться правда, а для шельменків вона буде їхнім кінцем.